К 64.051.07 (Філологічні науки)
Постійне посилання колекціїhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/10750
10.01.01 — українська література;
10.01.02 — російська література
Переглянути
7 результатів
Результати пошуку
Документ Проза Н. В. Баршева: система мотивов, мифопоэтика, интертекст(Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019-02-11) Виниченко, В.В.; Vinichenko, V.V.В диссертации осуществлен анализ поэтики прозы Николая Баршева — писателя, который принадлежит к группе ныне забытых мастеров слова 20–30-х годов ХХ века. Рассмотрены мотивы, связанные с онтологическими и экзистенциальными параметрами художественного мира писателя, в проекции на их мифопоэтическую и интертекстуальную природу. Установлено, что базовым для модели мира Н. Баршева есть понятие стихии, а главным законом бытия в смертном «пузыре» существования является «обмен веществ», согласно которому ничто в мире не исчезает бесследно. Анализ выявил многочисленные мифологемы, которые актуализируются в прозе Н. Баршева (мифологемы полета, всемирного потопа, слепоты-смерти и т. д.), интертекстуальные включения классических и современных для Н. Баршева произведений (проза А. Пушкина, Н. Гоголя, А. Чехова, поэзия А. Блока и С. Есенина и т. д.), контекстуальные переклички с философскими концепциями П. Успенского, П. Флоренского, Н. Федорова, В. Вернадского, ОБЭРИУ и др.). Обнаруженный в творчестве Н. Баршева синтез элементов различных художественных систем (неореалистической, авангардистской, модернистской и постмодернистской) позволяет откорректировать и уточнить принятую в современном литературоведении концепцию литературной эволюции в русской литературе 20–30-х годов ХХ века.Документ Поетика драматургії Л. Андрєєва(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2013-04-24) Сухоруков, В.А.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 − російська література. − Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2013.Документ Жанрова система малої прози Ф. Сологуба(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2014-10-08) Молчанова, О.В.Молчанова Е. В. Жанровая система малой прозы Ф. Сологуба. – На правах рукописи. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература. − Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина Министерства образования и науки Украины, Харьков, 2014. В диссертации осуществлен всесторонний анализ поэтики репрезентативных произведений малой прозы Ф. Сологуба в контексте его лирики, романистики и публицистики. На этой основе определена жанровая система малой прозы писателя, включающая лиро-эпические новеллы (в том числе – календарные) и миниатюры. Последние же представлены жанрами превращения (метаморфозы), сказочки, афоризма и фрагмента. Результаты исследования свидетельствуют о том, что в жанровой системе малой прозы Ф. Сологуба преобладает лиро-эпическая новеллистика. Установлено, что новеллы Ф. Сологуба отличает доминирование лирического сюжета, воссоздающего внутреннюю коллизию героя, и обусловленные ею неожиданные метаморфозы и гротесковые трансформации хронотопа и предметного мира, данные в субъективном восприятии персонажа, неомифологизм и символическая многозначность, допускающая различные интерпретации. Динамику развития лирическому сюжету задает функционирование мотивов тоски, страха, одиночества, смерти, богооставленности, отчужденности, враждебности, безразличия, презрения, печали, томления, мечты, сна, безумия, света и теней, красоты, пыли и т. п., на уровне подтекста выявляющих изменения внутреннего (психологического или экзистенциального) состояния героев. Особое место в малой прозе Ф. Сологуба занимают «календарные» новеллы. Исследование их поэтики показало тесную связь святочных, рождественских, пасхальных и праздничных новелл с поэзией и остальной новеллистикой писателя-символиста (субъективный тип повествования, функционирование одних и тех же мотивов в доминирующем лирическом сюжете, наличие героев с экзистенциальным типом сознания и т. п.). За счет этого автор расширял довольно тесные рамки жанровых моделей «календарной» прозы, существенно преобразуя ее и в концептуальном – иронично-пессимистическом – духе. Анализ текстов показал, что миниатюры Ф. Сологуба представлены такими жанрами, как превращения (миниатюры микроцикла «Превращения»), сказочки (цикл «Сказочки»), а также еще более лаконичные, но предельно концентрированные по содержанию афоризмы (цикл «Афоризмы») и фрагменты (фрагментарный текст «Достоинство и мера вещей»). Формированию такой разновидности сологубовских миниатюр, которая может быть названа «превращение», предшествовал играющий важную роль в новеллистике Ф. Сологуба прием метаморфозы, известный еще по мифологии и античной литературе. Создавая эти миниатюры, писатель пытался заглянуть в глубинную сущность человека и выявить его подлинные свойства, чувства и возможности. Его интересовала проблема смены масок и ролей человека. Таким образом, несмотря на бытовой фабульный уровень этих миниатюр, Ф. Сологуб, как было показано, затрагивал в них глубокие философские проблемы. Как показало исследование, в своих лаконичных и будто бы даже примитивных (от типа повествования до героев и сюжетов) сказочках Ф. Сологуб смело демонстрирует бессмысленность человеческого бытия и безрезультатность стремления изменить его к лучшему. В итоге вместо мудрой морали и дидактизма, характерных для жанров фольклорной и литературной сказки и басни, в сказочках ироничного Ф. Сологуба царит человеческая глупость и примитивность. В своих сказочках Ф. Сологуб не перестает быть лириком, поэтому его, казалось бы, примитивные, миниатюры отличаются высоким уровнем авторской субъективности и выстроены по законам ритмической прозы. Наименьшими по объему миниатюрами Ф. Сологуба являются его афоризмы и фрагменты. Они представляют собой оригинальные итоговые размышления автора о добре и зле, жизни и смерти, о смысле жизни, о человеческих взаимоотношениях, о сущности Бога и Сатаны, природе и научно-техническом прогрессе, природе и человеке и др., выраженные в еще более лаконичной форме, чем его сказочки. Анализ поэтики «Афоризмов» и фрагментарного текста «Достоинство и мера вещей» позволил определить, что циклообразующую роль в них играет монтаж, а во фрагментарном тексте и определенная композиция, поскольку фрагменты пронумерованы автором. В целом миниатюры Ф. Сологуба в силу своей предельной концентрации, лаконичности и взаимодополнительности являются неким итогом, запечатлевшим авторскую концепцию мира и человека. Осуществленный анализ жанровой системы малой прозы Ф. Сологуба позволил выявить как специфику и оригинальность его произведений, так и продуктивность сологубовских жанровых моделей и новаций не только для Д. Хармса, но и для более широкого круга писателей ХХ века – Л. Андреева, футуристов, С. Кржижановского и др.Документ Критична проза А. Бєлого 1902–1905 х років: естетика й поетика(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2013-03-22) Капінус, Т.Л.Капінус Т. Л. Критична проза А. Бєлого 1902–1905 х років: естетика й поетика. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України, Харків, 2013. У дисертації здійснено всебічний аналіз літературно-художньої критики А. Бєлого першої половини 1900 х рр. Схарактеризовано індивідуально-авторську своєрідність рецензій, творчих портретів, статей-маніфестів та інших жанрів, досліджено процеси гібридизації, поглиблено уявлення про механізми естетизації критики. Оновлення традиційної структури критичного тексту в роботі пов’язується із поширенням сфери впливу автокомунікації. Розглянуто комунікативні стратегії критика-письменника як результат впровадження його естетичних теорій та визначено основну модель імпліцитного читача. Дослідження підтвердило, що критичні тексти, створені в так званий «аргонавтичний» період, становлять систему. З’ясовано, що принципи інтерпретації й оцінки, які застосовує критик, визначаються індивідуальним міфом про шлях, що розташований на метарівні по відношенню до окремих критичних творів і походить від центрального естетико-антропологічного проекту. Аналіз мотивної системи ранньої критики довів, що критичні твори А. Бєлого мають всі підстави вважатися неоміфологічними текстами.Документ Лірика О. Седакової: система мотивів, міфопоетика, інтертекст(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2014-01-30) Звєгинцова, М.Е.Звєгинцова М. Е. Лірика О. Седакової: система мотивів, міфопоетика, інтертекст. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2013. У ході міфопоетичного та інтертекстуального аналізу було виявлено загальний для поетичної творчості О. Седакової характер творення мотивів, що сягає фундаментальних концептно-архетипічних мовних реалій, які набувають конкретизації в наборі констант індивідуально-авторської моделі світу, а потім – у художній мотивіці ліричної книги як цілого. Дослідження мотивної системи здійснено на прикладі мотивів шипшини, саду, сну, лиця, дому та мотивів, пов’язаних із семантикою знання, пам’яті, світла. Встановлено, що всі перелічені мотиви корелюють із семантикою «спільної долі». У дисертації простежено різноманітні взаємозв’язки досліджуваної лірики з уявленнями фольклорно-обрядового характеру. Продемонстровано щільність переплетення біблійно-християнського і фольклорно-обрядового дискурсів. Аналіз виявив магістральну авторську інтенцію, яка полягає в художньому дослідженні принципу межі. Діапазон реалізації цього принципу досить значний: від міфологічних мотивів перетинання межі до метатекстуальних дихотомій, що створюють ефект постійного оновлення рецептивної ситуації. Розгляд дихотомічних прогресій поетичних текстів О. Седакової дозволив виявити пріоритет дискурсивно-мовної інтертекстуальності. Проведене дослідження дає можливість стверджувати, що у ліричному доробку О. Седакової інтегруються та рефлективно розвиваються творчі принципи модернізму.Документ Концепція світу і людини в українському постмодерністському романі 90-х років ХХ століття(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2013-02-20) Гутнікова, Т.Ю.Гутнікова Т. Ю. Концепція світу і людини в українському постмодерністському романі 90-х років ХХ століття. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України, Харків, 2012. У дисертації досліджено концепцію світу й людини в літературі 90-х років ХХ століття крізь призму постмодерністського світобачення. Основним матеріалом аналізу виступають романи Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, В. Кожелянка, О. Забужко, Є. Пашковського, О. Ульяненка. Визначено, що концепція світу українського постмодерністського роману 1990-х років поєднує як загальноприйняті світові ознаки даного напрямку (цитатність, принципи гри, іронії, пародії, особлива форма побудови творів, «світ як текст», експериментування з мовою тощо), так і свої національні особливості, зумовлені культурними та суспільними умовами: часткова трансформація інваріантних положень постмодерну з пошуком конструктивних ідей, самоідентифікації, збереження самобутності, відкриття в літературі нових шляхів до подолання культурної і духовної кризи, пошуки цілісності буття. На підставі здійсненого аналізу виявлено принципово нову концепцію людини романістики 1990-х: фрагментарний, гібридний, деперсоналізований образ. Основними засобами його відображення стають нарцистичність, дискурсивність, гротескність, монологічність, антикалізм, оголення процесу творчості, відкрита взаємодія з читачем, звертання до архетипів, міфу (соціального, релігійного, народного), підвищений інтерес до ірраціонального й підсвідомого, автобіографічність. Як найпоширеніші у вітчизняних постмодерністських текстах виділено мотиви втечі, блукання, ловів, нереалізованості, самотності, страху, зайвості, розпачу, болю, сну, марення, видіння тощо, що є маркерами екзистенційної загубленості, фіктивності, знівельованості людського індивіда у ворожому світі.Документ Поетика візуальності в російській прозі 1920–1930-х років(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2013-02-20) Гребенщикова, О.Г.Гребенщикова А. Г. Поэтика визуальности в русской прозе 1920–1930-х годов. – На правах рукописи. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина МОНмолодежиспорта Украины, Харьков, 2012. В диссертации исследуются особенности визуальной поэтики в русской прозе 1920–1930-х гг. с учетом поляризации литературного процесса. Проведено сопоставление форм и функций визуальности в модернистской и соцреалистической литературе, прослежены особенности функционирования и взаимодействия визуальных компонентов в произведениях М. Булгакова, Ю. Олеши, С. Кржижановского, О. Мандельштама, М. Цветаевой, Ф. Гладкова, А. Фадеева, Д. Фурманова, А. Серафимовича, М. Шагинян, В. Катаева. Выявлены черты сходства и различия в использовании визуальной поэтики представителями модернистской и соцреалистической художественных парадигм, раскрыта специфика их визуальных стратегий. Охарактеризованы особенности понимания визуальности в литературно-критических и эстетических студиях представителей модернизма и соцреализма. Выделены три тенденции в воплощении визуального литературой модернизма: использование возможностей кинопоэтики, отвечающей модернистским принципам мировидения (М. Булгаков и Ю. Олеша); усиление роли видящего субъекта и привлечение инструментального зрения, что дает возможность отразить изменчивый и деформированный облик мира, отразить ощущение «слома» и «уплотнения» времени (С. Кржижановский); формирование визуальной доминанты в синестезийном восприятии, позволяющей вскрыть многослойность и тайную суть явлений (О. Мандельштам и М. Цветаева). Охарактеризованы особенности воплощения визуального в различных модификациях литературы соцреализма: в романе о гражданской войне, в производственном романе канонического типа, в прозе писателей-«попутчиков». Показано, что в литературе соцреалистической направленности наблюдается изменение прагматической установки, акцентируются дидактическая, репрезентативная и преобразующая функции визуальности. В романах о гражданской войне («Разгром» А. Фадеева, «Чапаев» Д. Фурманова, «Железный поток» А. Серафимовича) центральное место занимает образ лидера, вождя, которого отличает особая активность зрения, взгляд, обладающий способностью проникать в суть явлений и воздействовать на сознание как отдельного человека, так и массы, толпы. В каноническом жанре производственного романа («Цемент» Ф. Гладкова) осуществляется «идеологизация» визуальной поэтики во всех ее составляющих (мотивы слепоты и зоркости, истинного и ложного видения, поединки взглядов, распад визуальной коммуникации, «идеологизация» цвета, зависимость особенностей видения от классовой принадлежности героя, плакатность и графичность изображения, кинематографическая наглядность и др.), что отвечает идейно-прагматическим установкам автора. Наиболее сложная визуальная поэтика (метафоризация оптических приборов, визуализация времени, зрительные трансформации, мифические отождествления, оппозиции видимое/невидимое, кажущееся/явное, сложные типы видения) представлена в романах М. Шагинян «Гидроцентраль» и В. Катаева «Время, вперед!», что позволяет говорить о сочетании в них соцреалистических и модернистских тенденций. В диссертации доказывается, что в литературе постсимволизма отчетливо просматривается визуальная доминанта. Представители модернистского направления стремятся к осмыслению принципов и возможностей визуального восприятия, оперируют широким диапазоном приемов «офтальмологической» поэтики, способствующих созданию дискретного, хаотизированного, незавершенного и деформированного мирообраза. Писатели соцреалистической ориентации используют более узкий спектр возможностей визуального, здесь доминирует общая установка на видение новой реальности под идеологическим углом зрения. Однако на стадии становления соцреалистического канона лучшие творческие наработки советских писателей зачастую оказываются созвучны художественным открытиям их идеологических и эстетических оппонентов.