Історичний факультет
Постійне посилання на розділhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/41
Переглянути
465 результатів
Результати пошуку
Документ Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. № 485. Історія. Випуск 32(Харків : НМЦ «СД», 2000) Харківський національний університет імені В.Н. КаразінаДокумент Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. XIX ст. - лютий 1917 р.)(2006) Наумов, С.О.У монографії на матеріалах Лівобережної України досліджується процес становлення і розвитку регіональних структур українського політичного руху в Російській імперії. До наукового обігу вводяться нові дані про стан і динаміку місцевих осередків українських політичних партій та організацій, їх склад, структуру, практичну діяльність, роль у суспільному житті. На цій основі уточнені кількісні і якісні характеристики національно-визвольного руху наприкінці XIX — на початку XX ст. Для науковців, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією України.Документ Византийский Херсон (вторая половина VI – первая половина Х вв.). Очерки истории и культуры(2005) Сорочан, С.Б.Книга є одним з чотирьох томів, присвячених історії та культурі Херсонеса Таврійського в античну та середньовічну добу, видання яких було задумане й здійснюється Інститутом археології НАН України та Національним заповідником “Херсонес Таврійський”. У книзі розглядаються різна аспекти політичного, адміністративного, соціального, економічного життя, матеріальної та духовної культури херсонітів за доби раннього середньовіччя (друга половина VI – перша половина Х ст.), коли місто входило до складу Візантійської імперії і, разом з тим, перебувало у непростих стосунках з іншими сусідніми народами, зокрема, з готами, аланами, тюрками, росами, могутньою, загадковою Хазарією. Прочитавши це дослідження, Ви переконаєтеся, що чимало відомих положень сучасної історіографії переглянуто. Зокрема, пропонується бачити у Тавриці візантійсько-хазарський кондомініум, а Херсон вважати лояльним центром, доволі далеким від самоуправління. Чималу увагу в монографії приділено пошукам впливу візантійських церковних обрядів на життя міста, уточненню його топографії, урбанонімів та агоранонімів. При цьому пропонується нова, інколи неочікувана інтерпретація низки пам’ятників. Будучи фундаментальною узагальнюючою працею, книга зберегла полемічність, цікавість, доступність та яскравість викладу, які поєднуються з останніми досягненнями історичної науки. Завдяки цьому книга може бути адресованою не лише спеціалістам, історикам, археологам, викладачам вузів та шкіл. але й усій культурній спільноті, яка цікавиться середньовічною історією України. Чималою мірою цьому допомагає наявність у книзі додатку, в якому вмущено прокоментовані переклади найбільш цінних та цікавих для історії ранньосередньовічного Херсону письмових джерел, які раніше видавалися у малотиражних, а тому важкодоступних для широких кіл читачів академічних виданнях.Документ О таможенных пунктах и организации сбора таможенных пошлин в Хазарском каганате IX – начала Х в.(2005) Домановский, А.Н.Документ Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э.(2003) Литовченко, С.Д.Литовченко С.Д. Римсько-вірменські відносини в I ст. до н.е. ‑ на початку I ст. н.е. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003. Дисертація присвячена історії римсько-вірменських відносин у I ст. до н.е. ‑ початку I ст. н.е. У роботі показано, що більшість вірменських царів прагнула налагодити дружні стосунки з римлянами. За допомогою союзу з Римом царі Великої Вірменії намагалися протистояти зростаючій експансії Парфії. Менш послідовною була політика Рима стосовно вірменського царства. Гней Помпей перетворив царство Тіграна II з ворожої на дружню державу, однак Марк Ліціній Красс та Марк Антоній порушили союзні відносини з Артаваздом II. Август спробував повернутися до традиційно дружньої політики стосовно Вірменії, але потім був змушений відкрито втрутитись у внутрішні справи союзної держави. Підсумком римсько-вірменських відносин I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. стало послаблення Великої Вірменії і перетворення вірменського царства на другорядну державу. Політика Рима в другій половині I ст. до н. е. сприяла посиленню сепаратистських настроїв серед вірменської знаті. Занепад Великої Вірменії негативно відбився і на політиці римлян у регіоні, тому що вони втратили надійного союзника і були змушені постійно піклуватися про забезпечення свого впливу у Вірменії. Литовченко С.Д. Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всеобщая история – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003. Диссертация посвящена истории римско-армянских отношений в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. В работе выделены основные этапы римско-армянских контактов, раскрыты цели и методы проведения римской политики в Великой Армении, установлены направления внешней политики армянских царей. Первые контакты между Римом и армянскими государствами были установлены в начале II в. до н. э., однако незаинтересованность римлян и армян в продолжении дружественных отношений привела к разрыву связей во второй половине II в. до н. э. Возобновились римско-армянские отношения в 90-е гг. I в. до н. э., когда интересы Рима и Великой Армении столкнулись в Каппадокии. В диссертации доказано, что армянский царь Тигран II стремился избежать открытого противостояния с римлянами. Несмотря на вспыхнувшую в 69 г. до н. э. римско-армянскую войну, Тигран II нашел возможность сохранить свое царство и заключил с Римом союзный договор. Римский полководец Гней Помпей признал важность нового союзника и выступил в защиту Армении в ее противостоянии с Парфией. Таким образом, были созданы условия для взаимовыгодного сотрудничества между Римом и Великой Арменией. Углубление кризиса Римской республики изменило отношение римлян к союзным царствам. Марк Лициний Красс отказался от использования помощи Артавазда II, что привело к поражению римлян и к оккупации территории Армении парфянской армией. В работе доказано, что Артавазд II не принимал участия в парфянских походах против римлян и восстановил дружественные отношения с Римом в начале 40-х гг. I в. до н. э. Армянский царь поддержал римлян во время похода Марка Антония против Парфии в 36 г. до н. э. Однако попытка Марка Антония привлечь к союзу Мидию-Атропатену вынудила армянские войска двигаться в арьергарде римлян. Наступление парфян отрезало армию Артавазда II от основных сил римлян, и армянский царь вернулся в Армению для защиты пути отступления войск Марка Антония. Римский полководец, первоначально признавший правильность действий царя Великой Армении, после заключения союза с Мидией-Атропатеной обвинил Артавазда II в измене, захватил царя и ликвидировал независимость Великой Армении. Этот недружественный шаг вызвал первое антиримское восстание в Армении и привел к усилению влияния Парфии в царстве. Прекращение гражданских войн в Риме способствовало налаживанию союзных отношений между римлянами и армянами. Август отказался от вооруженной интервенции в Армению, в которой правил парфянский ставленник Арташес II. Но в 20 г. до н. э. он направил на армянский престол Тиграна III по просьбе армянской знати. В дальнейшем римляне практически не вмешивались в действия армянского царя, который сохранял верность союзу с Римом. После смерти Тиграна III на престол взошел Тигран IV, который не обратился в Рим с просьбой о признании его царем. Как удалось показать в диссертации, именно самовольное вступление на престол нового армянского царя вызвало возмущение римлян и спровоцировало новую борьбу за армянский престол. В то же время, когда Тигран IV продемонстрировал намерение следовать союзу с римлянами, Август признал его царем и восстановил римско-армянские союзные отношения. Отношения между Римом и Великой Арменией изменились после свержения соправительницы Тиграна IV ‑ Эрато. Август отказался от соблюдения интересов союзника, Армения была оккупирована римскими войсками, а власть передана представителю атропатенской династии, враждебной Армении. Политика Августа после похода Гая Цезаря была направлена не на сохранение оборонного потенциала Армении, а на поддержание римского контроля в царстве, путем ослабления Великой Армении. В диссертации показано, что большинство армянских царей стремилось наладить дружественные отношения с римлянами. С помощью союза с Римом цари Великой Армении пытались противостоять растущей экспансии Парфии, которая неоднократно пыталась усилить влияние в Армении. Даже во время охлаждения отношений с римлянами армянские цари редко обращались к помощи парфян. Менее последовательной была политика Рима в отношении армянского царства. Гней Помпей, руководствуясь традиционными принципами римской внешней политики, превратил царство Тиграна из враждебного в дружественное государство. Однако Марк Лициний Красс и Марк Антоний нарушили союзные отношения с Артаваздом II. Август попытался вернуться к традиционно дружественной политике в отношении Армении, но впоследствии открыто вмешался во внутренние дела союзного государства, ослабив римское влияние в Армении. Итогом римско-армянских отношений I в. до н. э. – начала I в. н. э. явилось ослабление Великой Армении и превращение армянского царства во второстепенное государство, которое не могло влиять на международную ситуацию в регионе. Политика Рима во второй половине I в. до н. э. способствовала уменьшению значения царской власти в Армении и усилению сепаратистских настроений среди армянской знати. Упадок Великой Армении негативно отразился и на политике римлян, которые утратили сильного союзника на Востоке и вынуждены были постоянно вмешиватся во внутренние дела армянского государства. Litovchenko S.D. Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. ‑ Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02. – World History – the Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2003. The dissertation is devoted to the history of the Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. In the work it is shown, that the majority of the Armenian kings was eager to adjust friendly terms with Romans. With the help of the union with Rome the kings of Great Armenia tried to resist the growing expansion of Parthia. Less consecutive was the policy of Rome concerning the Armenian kingdom. Pompey has transformed the kingdom of Тigranes II from the hostile into the friendly state, however Marcus Crassus and Marcus Antony have broken allied relations with Аrtavasdes II. Augustus has tried to return to traditionally friendly policy in towards Armenia, but afterwards has openly interfered with the internal affairs of the allied state. The result of Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD became losing of power of Great Armenia and transformation of the Armenian kingdom into the minor state. A policy of Rome in the second half of the Ist Century BC promoted strengthening of separative moods among the Armenian nobility. The decline of Great Armenia negatively reflected on the policy of Romans in region as they have lost the trustworthy allien and were compelled to take constant care of maintenance of the influence in Armenia.Документ О византийской экономической политике и экспансии арабов в VII в.(2002) Бардола, К.Ю.Документ Афанасій Федорович Луньов. Статті, спогади, документи, матеріали(2009) Луньов, А.Ф.Збірник присвячений пам'яті засновника Пархомівського історико-художнього музею, визначного педагога, одного із фундаторів музейної педагогіки України Афанасія Федоровича Луньова (1919-2004). До книги увійшли його публіцистичні статті, спогади про А. Ф. Луньова та документи й матеріали, що розкривають багатогранність особистості А. Ф. Луньова як учителя, музеєзнавця, людини, яка присвятила себе освітньо-педагогічній діяльності, благородній меті - вихованню через мистецтво.Документ Обявяване на независимостта през 1908 г. през погледа на дясноцентристките партии в България(БАН, 2008) Миколенко, Д.В.Документ Варіанти вдосконалення українського законодавства щодо виборів народних депутатів(2008) Крисенко, О.В.; Миколенко, Д.В.