Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Бабаєва Ірина Олексіївна УДК 351 ДИСЕРТАЦІЯ ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ Спеціальність 281 – Публічне управління та адміністрування Галузь знань 28 – Публічне управління та адміністрування Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. _________________ І.О. Бабаєва Науковий керівник: Статівка Наталія Валеріївна, доктор наук з державного управління, професор Харків 2024 2 АНОТАЦІЯ Бабаєва І.О. Публічна політика забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 281 – «Публічне управління та адміністрування». – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління». – Харків, 2024. В обґрунтуванні актуальності обраної теми дисертаційного дослідження зазначається, що з початком COVID-19 та повномасштабних військових дій з лютого 2022 року, кардинально змінилися умови і форми трудової діяльності, умови та стан ринку праці в сільській місцевості, намітилися нові тенденції розвитку професійних характеристик працівників та почали змінюватися потреби роботодавців щодо якості робочої сили та ін. Механізми, інструменти та заходи публічного управління зайнятістю мають забезпечувати розв’язання існуючих проблем і створювати підґрунтя для майбутнього післявоєнного розвитку економіки. Сьогодні має місце розрив між потенціалом тих інструментів публічного впливу в сфері зайнятості, що практично реалізуються або декларуються, і потребами об’єкта управління, який суттєво змінюється. Виникла нагальна потреба наукового обгрунтування удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості в умовах військового стану, повоєнного відновлення, цифрової та організаційної модернізації суспільних відносин. На основі визначеної мети, об’єкта, предмета, методів дослідження у дисертаційній роботі здійснено обґрунтування теоретичних засад і розроблено практичні рекомендації щодо удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. За результатами дослідження вперше розроблено концептуальні основи дворівневої просторово детермінованої моделі публічної політики забезпечення 3 зайнятості населення в сільській місцевості, перший рівень якої охоплює приміську і рекреаційну зони сільської місцевості і передбачає реалізацію механізму публічного впливу, який спрямовано на розвиток сільських цифрових екосистем підтримки зайнятості, подолання цифрових і кваліфікаційних розривів, підтримку цифрової зайнятості та ін.; другий рівень охоплює периферійну зону сільської місцевості і передбачає реалізацію механізму публічного впливу, який спрямовано на створення умов для поширення масової зайнятості на основі використання живої природи, регулювання процесів цифрової підтримки зайнятості, запровадження мережевого децентралізованого управління забезпеченням розвитку самозайнятості на селі з використанням інноваційних організаційних форм співпраці. Було удосконалено інструментарій публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості шляхом обґрунтування змісту, принципів та заходів публічно керованої цифрової трансформації зайнятості населення з виділенням процесів керованої і еволюційної трансформації та спрямуванням заходів публічного управління зайнятістю в сільській місцевості на подолання протиріч, що охоплюють робочу силу та роботодавців і виникли переважно через процеси вимушеної міграції, посилення нерівномірності розподілу можливостей для розвитку зайнятості, загострення кваліфікаційних та цифрових розривів у сільській місцевості, посилення вимог щодо постійного зростання цифрової грамотності та цифрових компетентностей сільського населення; механізм реалізації публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості шляхом обґрунтування запровадження для периферійної зони сільської місцевості організаційної моделі мережевого децентралізованого управління розвитком самозайнятості (через сприяння і підтримку особистих господарств населення), яка спирається на мережеву взаємодію у процесах публічного управління і у процесах побудови ланцюгів поставок, будується на принципах участі, співпраці, використання природної схильності до відповідної праці, передбачає або побудову національної мережі інфраструктурної підтримки самозайнятості та підприємницької діяльності в 4 сільській місцевості, яка складається із забезпечуючих неприбуткових організацій з особливим механізмом управління, організації і функціонуванням, або створення і реалізацію національного проєкту з впровадження цифрової забезпечуючої екосистеми або платформи з відповідними програмними рішеннями національного рівня за участю органів державної влади, ІТ компаній, компаній-споживачів і компаній-постачальників. Відповідно до проблематики дослідження дістало подальшого розвитку уточнення понятійно-категоріального апарату в сфері публічного управління зайнятістю населення шляхом розкриття змісту понять: зайнятість населення в сільській місцевості, яка визначається як комплекс суспільно-економічних відносин, які охоплюють діяльність фізичних осіб в сільській місцевості, що пов’язана з прикладанням особистої праці згідно видів економічної діяльності з метою отримання економічної вигоди або певних благ шляхом задоволення суспільних потреб і з переважанням праці з живою природою і живими організмами; та публічна політика забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості, яка визначається як взаємопов’язаний, науково обґрунтований і цілеспрямований комплекс дій суб’єктів публічного управління і врядування, спрямований на всебічну і повну реалізацію потенціалу формування і розвитку продуктивної зайнятості в сільській місцевості з урахуванням закономірностей територіального розподілу економічних можливостей і тенденцій змін суспільних відносин; теоретичні обґрунтування використання смарт систем в публічному управлінні зайнятістю населення шляхом розробки публічно-управлінської концепції смарт-села з визначенням її складників, принципів і функцій та орієнтацією на розширення продуктивної зайнятості широких верств сільського населення при одночасному збереженні природного і соціокультурного середовища сільської місцевості та обмеженні цифрових відносин видами економічної діяльності і функціями публічного управління, спрямуванням її на розширення можливостей прикладання праці в сільській місцевості, збільшення зайнятості і самозайнятості через найкраще вирішення проблем забезпечення виробничої діяльності і просування продукції, адаптації компетенцій сільського 5 населення для ефективної праці в симбіозі з природними екосистемами, цифровим і соціальним середовищем; науковий підхід щодо застосування у публічному управлінні просторового планування, зокрема через виділення трьох зон сільської місцевості за ознаками близькості розташування, інтенсивності транспортних, економічних і соціокультурних зв’язків з містом та граничної чисельності мешканців, з подальшим розробленням таргетованих заходів публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості, що дозволить здійснити гармонічне взаємоузгодження заходів публічного впливу і можливостей певної зони сільських територій для зростання чи оптимізації зайнятості. У дисертаційній роботі розкрито сутність, взаємозв’язки, чинники та сучасні прояви зайнятості в сільській місцевості, що дало можливість визначити поняття зайнятість населення в сільській місцевості. Сільську місцевість було ідентифіковано як місцевість поза межами міських населених пунктів незалежно від адміністративного підпорядкування. Виявлено стримуючі чинники що не долаються, а скоріше провокуються ринковими механізмами і потребують застосування заходів публічного впливу і управління. З’ясовано сутнісні характеристики, завдання, напрями та інструменти публічної політики забезпечення зайнятості населення, що дозволило визначити поняття публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості та уточнити поняття продуктивної зайнятості в сільській місцевості. Встановлено, що публічна політика зайнятості в сільській місцевості не виділяється окремим напрямком в межах публічної політики зайнятості в країні, при цьому основними напрямками державної політики зайнятості в сільській місцевості є стимулювання розвитку сільськогосподарських товаровиробників, диверсифікація сільської зайнятості, законодавче врегулювання діяльності особистих селянських господарств та ін. Виявлено необхідність в сільській місцевості більш ширшої реалізації активних заходів публічної політики зайнятості, посилення взаємодії органів державної влади з органами місцевого самоврядування та ін. особами при створенні і реалізації програм зайнятості, активізація механізму державно-приватного партнерства при розв’язанні проблем 6 зайнятості на селі. Узагальнення європейського досвіду реалізації публічної політики зайнятості населення дозволило виділити чинники і тенденції, що негативно впливають на зайнятість в сільській місцевості розвинутих країн, зокрема посилення цифрових і кваліфікаційних розривів, посиленя мобільності в сільській місцевості, прискорення процесів старіння, депопуляції і маргіналізації периферійних і віддалених сіл, зниження освітнього рівня сільських мешканців, що дозволило сформулювати ідеї орієнтації публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості на подолання дії вказаних чинників через посилення наявних мотиваторів сільського населення до зайнятості для розширення сфери прикладання праці і розвитку зайнятості за покликанням. Виявлено, що стратегічними напрямками публічного впливу на розвиток зайнятості в сільській місцевості в ЄС є забезпечення зеленого переходу, розвитку біоекономіки та цифровізації сільської місцевості. Результати оцінки можливостей зайнятості в сільській місцевості показали, що мають місце значні структурні диспропорції у доступі сільського населення до факторів виробництва і диспропорції у розподілі створеної вартості, основні бюджетоутворюючі сільськогосподарські підприємства сьогодні не є вагомим джерелом сільської зайнятості, серед зайнятих переважають найпростіші професії і сфера послуг, дуже високим є рівень неформальної зайнятості, наявним є низький освітній рівень та низький рівень активності при здобутті професійної підготовки чи перепідготовки. Встановлено, що мешканці сільської місцевості тяжіють до виробничої діяльності на основі використання живої природи, при цьому спостерігається широке розмаїття видів виробничої діяльності при одночасній незначній комерціалізації отриманих результатів та нефінансовій мотивації їх діяльності. Це дозволило удосконалити інструменти підтримки розвитку підприємництва та самозайнятості в сільській місцевості шляхом запровадження мережевого децентралізованого управління забезпеченням економічної діяльності особистих селянських господарств через створення організаційної мережі забезпечуючих неприбуткових організацій, або через реалізацію національного 7 проєкту з впровадження цифрової забезпечуючої екосистеми або платформи. Аналіз реалізації інструментів публічної політики забезпечення зайнятості населення дозволив встановити, що інструменти публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості у довоєнний період визначалися наявними проблемами, серед яких були скорочення робочих місць, відплив працездатної молоді та економічно активного здібного населення, низький рівень заробітної плати, територіальна віддаленість багатьох населених пунктів від локальних центрів економічної діяльності та ін.. Відтак, важливими напрямками публічної політики зайнятості населення сільської місцевості були: стимулювання створення робочих місць, послуги центрів зайнятості щодо пошуку роботи, компенсацій і виплат по безробіттю, надання фінансової і навчально-методичної допомоги для відкриття власної справи та ін. З початком повномасштабних бойових дій, актуалізувалися інші проблеми, які стосувалися: згортання діяльності підприємств через порушення ланцюгів поставок, релокації підприємств зі східних регіонів, сплеску чисельності вимушених переселенців як з міст, так і з сільської місцевості, психо-емоційних негараздів, невизначеності найближчого майбутнього та ін.. У цих умовах у межах державної політики зайнятості реалізувалися інші інструменти, зокрема, виплати ВПО, компенсації заробітної плати, гранти на відкриття власного бізнесу та перекваліфікацію, стимулювання створення робочих місць, декларування оплачуваних суспільно корисних робіт та ін.. Виявлено наявність і поглиблення цифрових розривів між сільською і міською місцевостями, а також наявність і поглиблення кваліфікаційних розривів у сільській місцевості, що дозволило сформулювати пропозиції щодо їх подолання з диференціацією і таргетуванням відповідно до зон сільської місцевості. Результати оцінки тенденцій розвитку та формування інструментів цифрової трансформації зайнятості в сільській місцевості показали відчутність проникнення цифрових технологій у всі сфери професійної діяльності сільського населення, поширення цифрової і дистанційної зайнятості, смарт зайнятості, мультилокальної зайнятості, цифрових допоміжних технологій в економічній і публічно- управлінській діяльності та ін.; і дозволили розробити концептуальну модель 8 смарт-села з орієнтацією її на розширення продуктивної зайнятості широких верств сільського населення і спрямуванням на розширення можливостей прикладання праці в сільській місцевості, збільшення зайнятості і самозайнятості через краще вирішення проблем забезпечення виробничої діяльності і просування продукції, адаптації компетенцій сільського населення для ефективної праці в симбіозі з природними екосистемами та цифровим і соціальним середовищем. Розроблено концептуальні основи цифровізації зайнятості шляхом виділення процесів еволюційної і керованої цифрової трансформації зайнятості та обґрунтування заходів щодо сприяння формуванню сільської цифрової екосистеми підтримки зайнятості, пом’якшення цифрових розривів між сільською та міською місцевостями, формування цифрової зайнятості та створенню цифрових робочих місць. При обґрунтуванні заходів щодо удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості було запропоновано виділення трьох зон сільської місцевості за ознаками близькості розташування, інтенсивності транспортних, економічних і соціокультурних зв’язків з містом та граничної чисельності мешканців. Для кожної зони розроблено таргетовані заходи публічного впливу чи підтримки. Для їх реалізації доцільно запровадити розроблену дворівневу просторово детерміновану модель публічної політики забезпечення зайнятості у сільській місцевості, перший рівень якої стосується приміської, рекреаційної та густонаселеної зони сільської місцевості і передбачає формування сільських цифрових екосистем підтримки зайнятості, подолання цифрових і кваліфікаційних розривів, підтримку цифрової зайнятості, реалізацію інших заходів підтримки зайнятості; другий рівень охоплює периферійну зону сільської місцевості і передбачає створення умов для поширення масової зайнятості з формуванням цифрових екосистем підтримки зайнятості на принципах допоміжної ролі і запровадження мережевого цифрового децентралізованого управління забезпеченням економічної діяльності особистих селянських господарств та сільських підприємців. Що дозволить в периферійній і малонаселеній сільській місцевості залучити більше осіб до продуктивної трудової 9 діяльності, збільшити рівень зайнятості, рівень доходів, формалізувати та/або зменшити приховану зайнятість. Результати, отримані у дисертаційному дослідженні, у сукупності дозволили вирішити конкретне науково-практичне завдання, щодо теоретичного обґрунтування та розробки практичних рекомендацій з удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих науково-практичних результатів в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування при удосконаленні інструментів реалізації публічної політики зайнятості населення в сільській місцевості. Ключові слова: публічна політика зайнятості (публічна політика, державна політика, державне регулювання зайнятості), публічне управління, зайнятість населення (цифрова зайнятість, смарт-зайнятість, висококваліфікована робоча сила), людський капітал, розвиток сільських територій, сталий розвиток (зелена економіка, біоекономіка, сільський туризм), аграрний сектор, цифрова трансформація (цифровізація, цифрові технології, розумне село, смарт-село, цифровий гуманізм), децентралізація, територіальна громада, відновлення, цифрові компетентності. 10 ABSTRACT Babaieva I.O. Public policy of ensuring employment of the population in rural areas of Ukraine. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation for the degree of the Doctor of Philosophy in рublic management and administration on a specialty 281 “Public management and administration”. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Educational and Scientific Institute “Institute of Public Administration”. – Kharkiv, 2024. In justifying the relevance of the chosen topic of the dissertation research, it is noted that with the onset of COVID-19 and full-scale military operations from February 2022, the conditions and forms of labor activity, the conditions and state of the labor market in rural areas have changed radically, new trends in the development of the professional characteristics of employees have emerged, and the needs of employers regarding the quality of the workforce, etc., have begun to change. Mechanisms, tools and measures of public employment management should ensure the solution of existing problems and create the basis for the future post-war development of the economy. Today, there is a gap between the potential of those instruments of public influence in the field of employment, which are practically implemented or declared, and the needs of the management object, which is changing significantly. There was an urgent need for a scientific rationale for the improvement of the public policy of ensuring the employment of the population in rural areas in the conditions of martial law, post-war reconstruction, digital and organizational modernization of social relations. On the basis of the defined goal, object, subject, and research methods, the thesis substantiates the theoretical foundations and develops practical recommendations for improving the public policy of ensuring employment of the population in rural areas of Ukraine. Based on the results of the study, the conceptual foundations of a two-level spatially determined public policy model for ensuring employment of the population in rural areas were developed for the first time, the first level of which covers suburban and 11 recreational areas of rural areas and provides for the implementation of a mechanism of public influence aimed at the development of rural digital ecosystems of employment support, overcoming digital and qualification gaps, support for digital employment, etc.; the second level covers the peripheral zone of the countryside and provides for the implementation of a mechanism of public influence, which is aimed at creating conditions for the spread of mass employment based on the use of living nature, regulating the processes of digital support for employment, introducing network decentralized management to ensure the development of self-employment in the countryside using innovative organizational forms of cooperation. The toolkit of the public policy of ensuring the employment of the population in rural areas was improved by substantiating the content, principles and measures of the publicly managed digital transformation of the population employment with the selection of processes of managed and evolutionary transformation and directing the measures of public management of employment in rural areas to overcome contradictions, covering the labor force and employers and arising mainly due to the processes of forced migration, increasing uneven distribution of opportunities for employment development, aggravation of qualification and digital gaps in rural areas, increasing requirements for the continuous growth of digital literacy and digital competences of the rural population; the mechanism of implementation of the public policy of ensuring the employment of the population in rural areas by justifying the introduction for the peripheral zone of rural areas of the organizational model of network decentralized management of the development of self-employment (through the promotion and support of personal households of the population), which relies on network interaction in the processes of public administration and in the processes of building supply chains, is built on the principles of participation, cooperation, the use of natural inclination to appropriate work, provides for the construction of a national network of infrastructural support for self- employment and entrepreneurial activity in rural areas, which consists of providing non- profit organizations with a special mechanism of management, organization and functioning, or the creation and implementation of a national project for the implementation of a digital providing ecosystem or a platform with relevant software 12 solutions at the national level with the participation of state authorities, IT companies, consumer companies and supplier companies. In accordance with the problem of the research, the clarification of the conceptual and categorical apparatus in the field of public employment management of the population was further developed by revealing the content of the concepts: employment of the population in rural areas, which is defined as a complex of socio-economic relations that include the activities of individuals in rural areas, which is associated with the application of personal labor according to the types of economic activity with the aim of obtaining economic benefits or certain benefits by satisfying public needs and with the predominance of work with living nature and living organisms; and the public policy of ensuring employment of the population in rural areas, which is defined as an interconnected, scientifically based and purposeful complex of actions of subjects of public administration and governance, aimed at the comprehensive and full realization of the potential for the formation and development of productive employment in rural areas, taking into account the laws of territorial distribution of economic opportunities and trends in changes in social relations; theoretical justifications for the use of smart systems in the public management of employment of the population by developing a public management concept of a smart village with the definition of its components, principles and functions and focusing on the expansion of productive employment of broad sections of the rural population while simultaneously preserving the natural and socio-cultural environment of the countryside and limiting digital relations types of economic activity and functions of public administration, directing it to the expansion of opportunities for employment in rural areas, increasing employment and self-employment through the best solution to the problems of ensuring production activity and promoting products, adapting the competencies of the rural population for effective work in symbiosis with natural ecosystems, the digital and social environment; a scientific approach to the application of spatial planning in public administration, in particular through the selection of three zones of rural areas based on the proximity of location, the intensity of transport, economic and socio-cultural connections with the city and the maximum number of residents, with further development of targeted public policy measures to ensure employment in rural 13 areas , which will allow for a harmonious coordination of measures of public influence and the possibilities of a certain zone of rural territories for the growth or optimization of employment. The dissertation revealed the essence, interrelationships, factors and modern manifestations of employment in rural areas, which made it possible to define the concept of employment of the population in rural areas. Rural areas were identified as areas outside urban settlements regardless of administrative subordination. Restraint factors that cannot be overcome have been identified, but are rather provoked by market mechanisms and require the use of public influence and management measures. The essential characteristics, tasks, directions and tools of the public policy of ensuring the employment of the population were clarified, which made it possible to define the concept of the public policy of ensuring the employment of the population in rural areas and clarify the concept of productive employment in rural areas. It was established that public employment policy in rural areas is not a separate direction within the public employment policy in the country, while the main directions of state employment policy in rural areas are stimulation of the development of agricultural commodity producers, diversification of rural employment, legislative regulation of the activities of personal peasant farms, etc. The need for wider implementation of active measures of public employment policy in rural areas, strengthening of interaction between state authorities and local self-government bodies, etc. was revealed. persons in the creation and implementation of employment programs, activation of the public- private partnership mechanism in solving employment problems in the countryside. The generalization of the European experience in the implementation of the public employment policy made it possible to identify factors and trends that negatively affect employment in rural areas of developed countries, in particular, the strengthening of digital and qualification gaps, increased mobility in rural areas, acceleration of aging processes, depopulation and marginalization of peripheral and remote villages, a decrease in the educational level of rural residents, which made it possible to substantiate the prospective directions of the public policy of ensuring the employment of the population in rural areas. It was revealed that the strategic directions of public influence on the 14 development of employment in rural areas in the EU are the provision of a green transition, the development of the bioeconomy, and the digitalization of rural areas. The results of the assessment of employment opportunities in rural areas showed that there are significant structural disparities in the access of the rural population to factors of production and disproportion in the distribution of the created value, the main budget-generating agricultural enterprises today are not a significant source of rural employment, the simplest professions and the service sector prevail among the employed, the level of informal employment is very high, there is a low level of education and a low level of activity in obtaining professional training or retraining. It has been established that the inhabitants of rural areas gravitate to production activities based on the use of living nature, while a wide variety of types of production activities is observed with simultaneous insignificant commercialization of the obtained results and non-financial motivation of their activities. This made it possible to improve the tools for supporting the development of entrepreneurship and self-employment in rural areas through the introduction of network decentralized management of the provision of economic activity of personal peasant farms through the creation of an organizational network of non-profit organizations providing support, or through the implementation of a national project for the implementation of a digital supporting ecosystem. The analysis of the implementation of the tools of public employment policy made it possible to establish that the tools of the public policy of ensuring employment in rural areas in the pre-war period were determined by the existing problems and important areas were the stimulation of job creation, the services of employment centers regarding job search, unemployment compensation and benefits, the provision of financial and educational and methodological assistance for opening one's own business, etc. With the beginning of full-scale hostilities, other problems became actualized, which led to the implementation of other instruments, in particular, payments to IDPs, compensation of wages, grants for starting one's own business and retraining, stimulating the creation of jobs, declaring paid community service, etc. The presence and deepening of digital gaps between rural and urban areas, as well as the presence and deepening of qualification gaps 15 in rural areas, were revealed, which made it possible to formulate proposals for overcoming them with differentiation and targeting according to rural areas. The results of the assessment of development trends and the formation of tools for the digital transformation of employment in rural areas showed the perceptibility of the penetration of digital technologies into all areas of professional activity of the rural population, the spread of digital and remote employment, smart employment, multi-local employment, digital auxiliary technologies in economic and public management activities and allowed to develop a conceptual model of a smart village with its focus on expanding the productive employment of broad sections of the rural population and by focusing on expanding the opportunities for employment in rural areas, increasing employment and self-employment through better solutions to the problems of ensuring production activity and promoting products, adapting the skills of the rural population for effective work in symbiosis with natural ecosystems and the digital and social environment. When substantiating measures to improve the public policy of ensuring employment of the population in rural areas, it was proposed to allocate three zones of rural areas based on the proximity of location, the intensity of transport, economic and socio-cultural connections with the city, and the maximum number of residents. Targeted measures of public influence or support have been developed for each zone. For their implementation, it is advisable to implement the developed two-level spatially determined model of public policy for ensuring employment in rural areas, the first level of which concerns suburban, recreational and densely populated areas of rural areas and provides for the formation of rural digital ecosystems to support employment, overcoming digital and qualification gaps, supporting digital employment, implementing other employment support measures; the second level covers the peripheral zone of the countryside and provides for the creation of conditions for the spread of mass employment with the formation of digital ecosystems of employment support based on the principles of an auxiliary role and the introduction of network digital decentralized management to ensure the economic activity of individual peasant households and rural entrepreneurs. What will allow in peripheral and sparsely populated rural areas to attract more people to productive work, increase the level of employment, the level of income, formalize and/or 16 reduce hidden employment. The results obtained in the dissertation study collectively allowed solving a specific scientific and practical task, regarding the theoretical justification and development of practical recommendations for improving the public policy of ensuring employment of the population in rural areas of Ukraine. The practical significance of the obtained results lies in the possibility of using the obtained scientific and practical results in the activities of the state authorities and local self-government in improving the tools for implementing the public employment policy of the population in rural areas. Key words: public employment policy (public policy, state policy, state regulation of employment), public administration, population employment (digital employment, smart employment, highly qualified workforce), human capital, development of rural areas, sustainable development (green economy, bio economy, rural tourism), agricultural sector, digital transformation (digitalization, digital technologies, smart village, smart village, digital humanism), decentralization, territorial community, recovery, digital competences. 17 СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Наукові праці, що входять до фахових видань України: 1. Бабаєва І. О. Передумови та перспективи розвитку дистанційної зайнятості в сільській місцевості України. Теорія та практика державного управління. 2020. № 4 (71). С. 139–146. DOI: 10.34213/tp.20.04.18 2. Бабаєв В. Ю., Бабаєва І. О. Публічне управління зайнятістю на рівні територіальних громад в контексті забезпечення розвитку сільських територій. Теорія та практика державного управління. 2022. Вип. 1 (74). С. 32–49. DOI: 10.26565/1727-6667-2022-1-03 Особистий внесок здобувача: констатовано наслідки існуючого характеру стану зайнятості в сільській місцевості України, проаналізована роль публічного управління зайнятістю населення на рівні територіальної громади, описано основні інструменти публічної політики зайнятості населення, запропоновано створення за участю територіальних громад мережі заготівельних пунктів. Внесок співавтора: виокремлено ключові умови ефективності антикризового публічного управління в сільській місцевості України. 3. Бабаєв В. Ю., Бабаєва І. О. Публічне управління зайнятістю населення сільських територій в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення. Актуальні проблеми державного управління. 2022. № 2 (61). С. 157–179. DOI: 10.26565/1684-8489-2022-2-11 Особистий внесок здобувача: обґрунтовано, що розвиток зайнятості в сільській місцевості можливий через підтримку несільськогосподарських видів діяльності, доведено необхідність заміни пасивних заходів державної політики зайнятості – активними, запропоновано створення багатофункціональних кооперативно-комунальних заготівельно-збутових пунктів для підтримки сільського підприємництва та самозайнятості. Внесок співавтора: проведено аналіз діяльності органів місцевого самоврядування, а саме – об’єднаних територіальних громад сільських територій, запропоновано спосіб вирішення проблеми аграріїв щодо порушення логістичних 18 процесів та транспортного сполучення шляхом створення агрологістичних хабів. 4. Бабаєва І. О. Зміна акцентів публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості України в умовах цифрових трансформацій та повоєнного відновлення. Теорія та практика державного управління. 2023. Вип. 2 (77). С. 131– 154. DOI: 10.26565/1727-6667-2023-2-08 5. Бабаєв В. Ю., Бабаєва І. О. Публічне управління смарт-розвитком соціальної інфраструктури сільських територій в контексті забезпечення зайнятості та соціального благополуччя. Наукові інновації та передові технології. 2024. № 3 (31). С. 91–103. DOI: 10.52058/2786-5274-2024-3(31)-91-103 Особистий внесок здобувача: проаналізовано умови для розвитку зайнятості в сільській місцевості, розглянуто роль впливу цифрової трансформації та смарт- розвитку сільських територій, обґрунтовано доцільність створення і впровадження багаторівневої системи смарт-управління сільською територією з мережевим характером взаємодії, що базується на концепціях смарт-села, смарт-врядування, смарт-громади та ін.; запропоновано створення та впровадження на рівні села смарт управління обслуговуючим забезпеченням виробничої діяльності сільського населення. Внесок співавтора: окреслено пріоритетні напрями новітніх підходів у організації публічного управління та адміністрування на основі інформаційних технологій та смарт-моделей, запропоновано впровадження смарт управління функціями і об’єктами соціальної інфраструктури. 6. Статівка Н. В., Бабаєва І. О. Основні складові державного регулювання розвитку сільської соціальної інфраструктури. Публічне управління і адміністрування в Україні. 2023. № 37. С. 131–136. DOI: 10.32782/ pma2663-5240- 2023.37.25 Особистий внесок здобувача: визначено, що соціальний розвиток відіграє визначальну роль у підтримці стабільної та ефективної сільської економіки, забезпеченні можливостей працевлаштування для населення працездатного віку і відновлення людського капіталу. Внесок співавтора: доведено, що без державного втручання у сферу розвитку 19 соціальної інфраструктури села неможливо досягти ефективного функціонування сільської території та забезпечити гідний рівень життя населення України; з’ясовано, що взаємодія між зовнішнім і внутрішнім середовищем охоплює екологічні, соціальні, інституційні та економічні складові та сприяє сталому розвитку сільських територій. Наукові праці у міжнародних періодичних наукових виданнях 7. Babaiev V., Babaieva I. Public employment policy in conditions of uncertainty and digital changes. SSP Modern Economics, State and Public Administration. 2023. Vol. 2. Is. 1. P. 1-10. DOI: 10.53933/mespa.v2i1.95 Особистий внесок здобувача: досліджено поняття «цифрова зайнятість» та виявлено важливість формування актуальних цифрових компетентностей у економічно-активного населення. 8. Shkurat I., Valevskyi O., Sydorenko N., Serenok A., Babaieva I. Public policy in the field of professional orientation as a tool for the social state development. Sci Herald Uzhhorod Univ Ser Phys. 2024. Vol. 55. P. 1352-1359. DOI: 10.54919/physics/55.2024.135bf9 Особистий внесок здобувача: проведено оцінку тенденцій змін у складі та якості робочої сили в контексті забезпечення розвитку соціальної держави. Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації: 9. Бабаєва І. О. Дистанційна зайнятість в сільській місцевості: проблеми та перспективи. Управління як чинник економічної рівноваги : програма і матеріали XIV конф. молодих вчених каф. економіки та права. Нар. укр. акад. Харків : Вид- во НУА. 2020. С. 13–16. 10. Бабаєва І. О. Вплив розвитку «E-commerce» (електронної комерції) в забезпеченні доходності населення сільської місцевості України. Публічне управління ХХІ століття: погляд у майбутнє : зб. тез XХІ Міжнар. наук. конгресу. Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр». 2021. С. 355–358. 11. Бабаєва І. О. Публічна політика забезпечення зайнятості населення https://doi.org/10.53933/mespa.v2i1.95 20 України в умовах невизначеності та воєнного стану. Публічне управління ХХІ століття: в умовах гібридних загроз : зб. наук. матер. XХІІ Міжнар. наук. конгресу. Х. : ННІ “Інститут державного управління” Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2022. С. 201–205. 12. Бабаєва І. О. Публічна політика збереження людського потенціалу сільської місцевості України в умовах воєнного стану. Публічне управління ХХІ століття: особливості воєнного і післявоєнного періодів. зб. наук. матер. XХІІ Міжнар. наук. конгресу [Електронний ресурс]. – Х. : ННІ “Інститут державного управління” Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. 2023. С. 554–559. 13. Babaieva I. О. Transformation of state employment policy in the conditions of military actions in Ukraine. Development trends in public management and administration in Ukraine and the Republic of Poland Section: «Mechanisms of public administration». (November 1–2, 2023. Częstochowa, the Republic of Poland). Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2023. P. 13–17. DOI: 10.30525/978-9934-26-371-2-3 14. Бабаєв В.Ю., Бабаєва І.О. Концептуальні основи державної політики зайнятості в умовах економічного відновлення. Scientific Collection «InterConf+», 32(151): with the Proceedings of the 7th International Scientific and Practical Conference «Current Issues and Prospects for The Development of Scientific Research» (April 19- 20, 2023; Orléans, France) by the SPC «InterConf». Epi. 2023. С. 236–241. URL: https://archive.interconf.center/index.php/2709-4685/article/view/3061 Особистий внесок здобувача: узагальнено економічні наслідки та інші проблемні аспекти у сфері зайнятості населення внаслідок військових дій в Україні 15. Бабаєв В.Ю., Бабаєва І.О. Державні фінансові інструменти сприяння зайнятості населення в контексті відновлення економіки України. Grundlagen der modernen wissenschaftlichen Forschung der Sammlung wissenschaftlicher Arbeiten «ΛΌГOΣ» zu den Materialien der III internationalen wissenschaftlich-praktischen Konferenz, Zürich, 31. März. 2023. Zürich-Vinnytsia: BOLESWA Publishers & Europäische Wissenschaftsplattform, 2023. С. 35–37. URL: https://archive.logos- science.com/index.php/conference-proceedings/article/view/607/623 https://doi.org/10.30525/978-9934-26-371-2-3 https://archive.interconf.center/index.php/2709-4685/article/view/3061 https://archive.logos-science.com/index.php/conference-proceedings/article/view/607/623 https://archive.logos-science.com/index.php/conference-proceedings/article/view/607/623 21 Особистий внесок здобувача: визначено та охарактеризовано інструменти державної фінансової зайнятості населення в контексті відновлення економіки України. Наукові праці, які додатково відображають результати дисертації: 16. Бабаєв В. Ю., Бабаєва І. О. Заходи сприяння реалізації людського потенціалу в сільській місцевості в Україні. Людський потенціал в інноваційній економіці: теорія і практика управління розвитком: монографія / [Н. В. Статівка, О. В. Жадан, В. Л. Міненко та ін.]; за заг. ред. Н. В. Статівки, О. В. Жадана. Х. : Вид- во ХарРІ НАДУ «Магістр». 2021. 340 с. Особистий внесок здобувача: узагальнено теоретичні підходи щодо розгляду поняття «сільська місцевість», людський потенціал, «людський потенціал території». 22 ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………24 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ…………………………………………………………………………36 1.1. Зайнятість населення в сільській місцевості як об’єкт публічної політики…………………………………………………………………………….…36 1.2. Особливості публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України…………………………………………………….….53 1.3. Європейський досвід публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості…………………………………………….………72 Висновки до першого розділу……………………………………………………….96 РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ…………………….……99 2.1. Оцінка можливостей зайнятості населення в сільській місцевості України……………………………………………………………………………….99 2.2. Результативність публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України………………………………………..……………114 2.3. Аналіз реалізації інструментів публічної політики забезпечення зайнятості населення в умовах цифрових трансформацій та економічного відновлення України…………………………………………………………………139 Висновки до другого розділу…………………………………………….……….…162 РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ ……………………165 3.1. Тенденції розвитку сфер зайнятості населення в сільській місцевості в умовах технологічних перетворень…………………………………………………165 3.2. Цифрова трансформація зайнятості як інструмент публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України……………………………………………………………………..………..182 23 3.3. Обґрунтування заходів з удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України……………………………204 Висновки до третього розділу………………………………………………………224 ВИСНОВКИ……………………………………………………………….…………227 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………232 ДОДАТКИ……………………………………………………………………………276 24 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВВП – валовий внутрішній продукт ВПО – внутрішньо перемішені особи ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології ЄС – Європейський Союз МОП – Міжнародна організація праці МСП – малі і середні підприємства ОЕСР- Організація економічного співробітництва та розвитку ООН – Організація Об’єднаних Націй ОСГ – особисте селянське господарство ОТГ – об’єднана територіальна громада ШІ – штучний інтелект CAP – Спільна аграрна політика країн Європейського Союзу 25 ВСТУП Актуальність теми дослідження. У світі з початком COVID-19, а в Україні з початком повномасштабних військових дій з лютого 2022 року, кардинально змінилися умови і форми трудової діяльності, умови та стан ринку праці, намітилися нові тенденції розвитку професійних характеристик працівників та почали змінюватися потреби роботодавців щодо якості робочої сили та ін. У цих умовах пріоритети та акценти публічної політики зайнятості населення, зокрема у сільській місцевості України, вже не відповідають тим змінам, що активно і динамічно відбуваються в об’єкті управління. Сучасна державна політика зайнятості більшою мірою може відповідати таким умовам, коли має місце помірний економічний розвиток, модернізація виробничих та інших сфер економіки, здійснюється загальна політика лібералізації економічної діяльності та економічних відносин. Сьогодні ж нагальною є потреба у активній антикризовій політиці в економіці в цілому, і в сфері зайнятості також. Середньострокова перспектива потребуватиме вчасного реагування на процеси цифрової трансформації економічних відносин, особливо в умовах економічної глобалізації та процесів євроінтеграції. Поступова технологізація суспільного виробництва на основі використання інноваційних технологій сприяє створенню робочих місць нової якості, зростанню попиту на кваліфікованих фахівців-універсалів, здатних до підприємницької та управлінської діяльності. Інструменти публічного управління зайнятістю мають забезпечувати розв’язання наявних проблем і створювати підґрунтя для майбутнього післявоєнного розвитку економіки. Слід відмітити, що вже сьогодні має місце розрив між потенціалом тих інструментів публічного впливу в сфері зайнятості, що практично реалізуються або декларуються, і потребами і об’єкта управління, який кардинально змінюється. Якщо не здійснити коригування акцентів, пріоритетів та інструментів публічного 26 управління зайнятістю населення, то цей розрив поглиблюватиметься та буде спричинювати неефективність і низьку результативність державної політики зайнятості населення країни. Вимушені міграційні процеси в межах країни, руйнування інфраструктури та житлового фонду багатьох міст України, релокація підприємств і організацій та інші фактори вимагають більше уваги приділяти питанням удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення сільської місцевості в умовах реалізації антикризового публічного управління та закладення підвалин успішного повоєнного відновлення, що дозволить збалансувати територіальний розподіл населення, зменшити розриви доходів, рівня і якості життя населення в сільській місцевості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості вже тривалий час є актуальним і злободенним, що відбивається у наукових публікаціях багатьох учених. Різнопланові аспекти розвитку сільської місцевості України та, зокрема, питання зайнятості населення в ній, висвітлені у працях провідних українських учених: О. Богині, О. Бойка, О. Булавки, В. Бульби, О. Бялковської, Грішнової, В. Дієсперова, О. Зарічука, Р. Корінця, Г. Краєвської, В. Кудлай, М. Латиніна, Е. Лібанової, Ю. Лупенка, М. Маліка, Ю. Маршавіна, В. Месель-Веселяка, О. Могильного, В. Нагірної, О. Нартюк, Ю. Пасічника, Н. Патики, Л. Пронько, Л. Руденко, В. Рябоконя, О. Сікори, А. Ужви, Д. Федуса, В. Юрчишина та ін. Заслуговують на увагу праці зарубіжних вчених, які досліджували питання смарт розвитку сільської місцевості: K. Bokun, P. Cowie, Hruška, P. Hlaváček, M. Kopáček, L. Kopáčková, J. Nazarko, K. Salemink, V. Townsend та ін. Серед вітчизняних дослідників цими питаннями займались: Н. Андрусенко, О. Віленчук, Л. Мартинова та ін. Питання забезпечення зайнятості сільського населення, обґрунтування нових видів діяльності на селі, обґрунтування інструментів державної політики підтримки зайнятості, ефективності публічного управління у сфері зайнятості та ін. 27 у своїх працях висвітлювали такі вчені та дослідники, як: О Алєксєєва, О. Борисенко, В. Васильченко, В. Вітвіцький, О. Войтик, Р. Войтович, Т. Гоголь, Т. Головань, О. Гошовська, О. Грішнова, К. Дубич, Г. Краєвська, Д. Крисанов, В. Ковач, Ладонько, Е. Лібанова, Н. Мазій, М. Малік, В. Мамчур, І. Навроцька, А. Нагернюк, О. Непочатенко, Н. Патика, Д. Півторак, О. Поплавська, Н. Поляк, Н. Статівка, В. Сухомлин, С. Телешун, Д. Терещенко, О. Тревого, С. Харчук, В. Юрчишин, К. Якуба та ін. Зокрема, дослідженням питань, пов’язаних з ринком праці в кризових умовах, проблемами зайнятості населення в умовах цифрових трансформацій та повоєнного відновлення займались такі вітчизняні учені, як: Н. Азьмук, О. Берестецька, Ю. Білявська, О. Боков, В. Варава, Т. Васильців, Л. Вербівська, О. Войтик, О. Галан, О. Герасименко, О. Гончар, О. Грибко, Л. Гук, І. Дунаєв, О. Іващенко, М. Іншин, В. Кирилюк, Т. Кицак, А. Колот, В. Костащук, В. Круглов, М. Лісніченко, Н. Мазій, А. Митрофанова, А. Надточій, В. Панченко, В. Підгірна, О. Рудковський, Д. Русак, Т. Семигіна, Н. Серьогіна, С. Скрипник, Д. Терещенко, Т. Уманець, В. Федюк, Ю. Чалюк, О. Черьомухіна, Л. Шаталова, І. Штундер та ін. Питання смарт-технологізації публічного управління досліджували О. Бобровський, В. Дзюдзюк, К. Дзюнзюк, А. Кудь, А. Серенок та ін. Створення підґрунтя реформування адміністративно-територіального устрою, формування моделей і механізмів децентралізації, оцінка результатів об’єднання територіальних громад та інші проблемні питання у цій царині висвітлювали в своїх працях такі вчені, як: О. Безпалько, С. Белей, О. Бородіна, З. Бурик, І. Верховод, В. Вовк, Г. Возняк, Н. Гавкалова, І. Застрожнікова, Ю. Іванов, О. Іванова, Т. Ільченко, В. Коваль, О. Корчинська, В. Кравців, Т. Колесник, Ю. Куц, О. Леушина, В. Лойко, С. Маляр, В. Мамонова, Н. Павліха, В. Рябоконь, О. Самборська, І. Сторонянська, Н. Хомюк та ін. Серед зарубіжних науковців, які досліджували проблематику розвитку сільських територій і питання зайнятості сільської місцевості в умовах цифрових змін слід відзначити таких науковців, як: R. Barranco, Bock A., L. Birnbaum, R. Curtale, G. Graetz, P. Cowie, M. Decker, P. Castillo, T. Chilla, L. Epiney, M. Fischer, J. 28 Forney, A. Fraser, C. Frey, K. Johnson, S. Kröner, M. Krzysztofowicz, K. Lee, D. Lichter, I. Merrell, G. Michaels, M. Osborne, I. Ot, C. Wilhelm та ін. Утім, попри велику кількість публікацій, присвячених дослідженню проблем зайнятості, питання публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості за сучасних умов невизначеності, поглиблення глобалізаційних процесів, стрімких інституціональних змін соціально-трудової сфери та інноваційного вектору розвитку України залишаються недостатньо розробленими. Саме це зумовило вибір мети і завдань дисертаційного дослідження, його об’єкта та предмета. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі представлено результати наукових досліджень, що проводилися автором в рамках науково-дослідної роботи кафедри управління персоналом та підприємництва Навчально-наукового інституту «Інститут державного управління» Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Механізми розвитку людського потенціалу в інноваційній економіці» (державний реєстраційний номер – 0120U0105742). У межах цієї роботи авторкою обґрунтовано заходи сприяння реалізації людського потенціалу в сільській місцевості в Україні. А також в рамках міжкафедральної науково-дослідної роботи «Розвиток сільських територій в Україні в умовах децентралізації: виклики та можливості» (державний реєстраційний номер – 0119U001388), де автором проведено оцінку впливу децентралізації на зайнятість населення в сільській місцевості в Україні. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних засад і розробка практичних рекомендацій щодо реалізації публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості. Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:  з’ясувати сутність, форми, види та чинники зайнятості населення в сільській місцевості з позицій розгляду її як об’єкту публічної політики;  розкрити особливості формування і реалізації публічної політики 29 забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості;  узагальнити європейській досвід реалізації публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості;  здійснити оцінку можливостей зайнятості в сільській місцевості та аналіз результативності публічної політики забезпечення зайнятості;  провести аналіз реалізації інструментів публічної політики забезпечення зайнятості населення в умовах цифрових змін та економічної відбудови;  виявити тенденції розвитку та інструменти цифрової трансформації зайнятості в сільській місцевості;  запропонувати заходи щодо удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. Об’єктом дослідження є публічна політика зайнятості населення в Україні. Предмет дослідження – концептуальні засади публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження є фундаментальні положення теорії публічного управління, дослідження вітчизняних і зарубіжних учених щодо формування і реалізації публічної політики зайнятості населення, розвитку сільських територій, цифрової трансформації та ін.. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи, зокрема: монографічний, узагальнення, систематизації, абстрагування, індукції, економіко-статистичний аналіз, системного і порівняльного аналізу, метод моделювання, абстрагування та ін.. Монографічний метод було використано для виявлення і опису сутнісних ознак зайнятості в сільській місцевості, змісту, форм, видів і напрямків публічної політики забезпечення зайнятості. Методи узагальнення та систематизації було використано для узагальнення напрямів і проявів цифрових трансформацій зайнятості в сільській місцевості як на теренах України, так і у розвинутих країнах заходу, в тому числі країнах ЄС. За допомогою абстрактно-логічного методу, 30 зокрема прийомів аналогії і співставлення, індукції, дедукції шляхом теоретичних узагальнень уточнено зміст понять: «зайнятість населення в сільській місцевості» та «публічна політика забезпечення зайнятості населення», сформульовано загальні висновки та висновки до розділів. При оцінці можливостей зайнятості в сільській місцевості України використано методи економіко-статистичного аналізу; при дослідженні результативності публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості – методи системного та порівняльного аналізу. Методи абстрагування і моделювання було використано при розробці концептуальної моделі публічної політики забезпечення зайнятості у сільській місцевості. Емпіричною базою дослідження є: законодавчі і підзаконні нормативно- правові акти України, що регламентують діяльність органів влади щодо публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості; офіційні статистичні дані Державної служби статистики України і Державної служби зайнятості, публічні звіти міжнародних організацій (Міжнародної організації праці, Світового банку, Світового економічного форуму), Європейської комісії, дані соціологічних опитувань щодо стану політики зайнятості в Україні та світі, електронні ресурси та інші джерела. Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні конкретного науково-практичного завдання в сфері публічного управління та адміністрування – теоретичного обґрунтування та розробки практичних рекомендацій з удосконалення публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості України. Найважливішими результатами, що характеризують наукову новизну і розкривають логіку та зміст дисертації, є такі: уперше:  розроблено концептуальні основи дворівневої просторово детермінованої моделі публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості, перший рівень якої охоплює приміську і рекреаційну зони сільської місцевості і передбачає реалізацію механізму публічного впливу, який 31 спрямовано на розвиток сільських цифрових екосистем підтримки зайнятості, подолання цифрових і кваліфікаційних розривів, підтримку цифрової зайнятості та ін.; другий рівень охоплює периферійну зону сільської місцевості і передбачає реалізацію механізму публічного впливу, який спрямовано на створення умов для поширення масової зайнятості на основі використання живої природи, регулювання процесів цифрової підтримки зайнятості, запровадження мережевого децентралізованого управління забезпеченням розвитку самозайнятості на селі з використанням інноваційних організаційних форм співпраці; удосконалено:  інструментарій публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості шляхом обґрунтування змісту, принципів та заходів публічно керованої цифрової трансформації зайнятості населення з виділенням процесів керованої і еволюційної трансформації та спрямуванням заходів публічного управління зайнятістю в сільській місцевості на подолання протиріч, що охоплюють робочу силу та роботодавців і виникли переважно через процеси вимушеної міграції, посилення нерівномірності розподілу можливостей для розвитку зайнятості, загострення кваліфікаційних та цифрових розривів у сільській місцевості, посилення вимог щодо постійного зростання цифрової грамотності та цифрових компетентностей сільського населення;  механізм реалізації публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості шляхом обґрунтування запровадження для периферійної зони сільської місцевості організаційної моделі мережевого децентралізованого управління розвитком самозайнятості (через сприяння і підтримку особистих господарств населення), яка спирається на мережеву взаємодію у процесах публічного управління і у процесах побудови ланцюгів поставок; будується на принципах участі, співпраці, використання природної схильності до відповідної праці; передбачає або побудову національної мережі інфраструктурної підтримки самозайнятості та підприємницької діяльності в сільській місцевості, яка складається із забезпечуючих неприбуткових організацій з особливим механізмом управління, організації і функціонуванням, або створення 32 і реалізацію національного проєкту з впровадження цифрової забезпечуючої екосистеми або платформи з відповідними програмними рішеннями національного рівня за участю органів державної влади, ІТ компаній, компаній-споживачів і компаній-постачальників; дістало подальшого розвитку:  уточнення понятійно-категоріального апарату в сфері публічного управління зайнятістю населення шляхом розкриття змісту понять: зайнятість населення в сільській місцевості, яка визначається як комплекс суспільно- економічних відносин, які охоплюють діяльність фізичних осіб в сільській місцевості, що пов’язана з прикладанням особистої праці згідно видів економічної діяльності з метою отримання економічної вигоди або певних благ шляхом задоволення суспільних потреб і з переважанням праці з живою природою і живими організмами; та публічна політика забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості, яка визначається як взаємопов’язаний, науково обґрунтований і цілеспрямований комплекс дій суб’єктів публічного управління і врядування, спрямований на всебічну і повну реалізацію потенціалу формування і розвитку продуктивної зайнятості в сільській місцевості з урахуванням закономірностей територіального розподілу економічних можливостей і тенденцій змін суспільних відносин;  теоретичні обґрунтування використання смарт систем в публічному управлінні зайнятістю населення шляхом розробки публічно-управлінської концепції смарт-села з визначенням її складників, принципів і функцій та орієнтацією на розширення продуктивної зайнятості широких верств сільського населення при одночасному збереженні природного і соціокультурного середовища сільської місцевості та обмеженні цифрових відносин видами економічної діяльності і функціями публічного управління; спрямуванням її на розширення можливостей прикладання праці в сільській місцевості, збільшення зайнятості і самозайнятості через найкраще вирішення проблем забезпечення виробничої діяльності і просування продукції, адаптації компетенцій сільського населення для ефективної праці в симбіозі з природними екосистемами, цифровим 33 і соціальним середовищем;  науковий підхід щодо застосування у публічному управлінні просторового планування, зокрема через виділення трьох зон сільської місцевості за ознаками близькості розташування, інтенсивності транспортних, економічних і соціокультурних зв’язків з містом та граничної чисельності мешканців, з подальшим розробленням таргетованих заходів публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості, що дозволить здійснити гармонічне взаємоузгодження заходів публічного впливу і можливостей певної зони сільських територій для зростання чи оптимізації зайнятості. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих науково-практичних результатів в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування при удосконаленні інструментів реалізації публічної політики зайнятості населення в сільській місцевості. Окремі наукові результати знайшли своє відображення в практичній діяльності Харківського обласного центру зайнятості, зокрема, пропозиції щодо розвитку цифрової зайнятості в сільських населених пунктах міських та приміських територіальних громад, подолання цифрових і кваліфікаційних розривів у сільській місцевості, розвитку державно-приватного партнерства в сфері забезпечення зайнятості у сільській місцевості (довідка про впровадження від Харківського обласного центру зайнятості). Розроблені пропозиції щодо реалізації просторової моделі публічного управління сільською зайнятістю, заходів цифрової трансформації зайнятості, заходів підтримки і стимулювання сільського підприємництва та самозайнятості в сільській місцевості, формування цифрових компетенцій у сільських економічно активних осіб та розвитку сільської цифрової інфраструктури знайшли своє відображення в діяльності Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (довідка від 27.05.2024 р). Авторські розробки щодо концептуальних засад формування публічної політики цифрової трансформації зайнятості; концепції смарт села за функціональним підходом; моделі дворівневої просторово детермінованої 34 публічної політики забезпечення зайнятості в сільській місцевості України; організаційна модель мережевого децентралізованого управління забезпеченням економічної діяльності особистих селянських господарств, яка будується на принципах участі, співпраці, інтеграції в ланцюги поставок, використання природної схильності до відповідної праці, домінування нефінансової мотивації та ін. і спроможна забезпечити масову формалізовану зайнятість в сільській місцевості знайшли відображення у змісті дисципліни «Багаторівневе врядування та СМАРТ-міста», яка включена до магістерської освітньо-професійної програми «Публічне управління економічною та цифровою модернізацією суспільства» та дисципліни «Державне регулювання зайнятості», яка включена до магістерської освітньо-професійної програми «Управління персоналом та економіка праці» які викладаються в ННІ «Інститут державного управління» Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (акт від 22.05.2024 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано авторкою особисто, отримані авторські наукові результати та сформульовані висновки оприлюднено в опублікованих працях, при цьому ідеї або розробки, що належать співавторам публікацій в дисертаційній роботі не використовувалися. Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри управління персоналом та підприємництва; на XIV конференції молодих вчених кафедри економіки та права Народної української академії (м. Харків, 2020 р.); на міжнародному науковому конгресі «Публічне управління XXI століття: погляд у майбутнє» (м. Харків, 2021р.); на міжнародному науковому конгресі «Публічне управління XXI століття: в умовах гібридних загроз» (м. Харків, 2022 р.); на міжнародному науковому конгресі «Публічне управління XXI століття: особливості воєнного і післявоєнного періодів» (м. Харків, 2023 р.); на III Міжнародній науково-практичній конференції «Grundlagen der modernen wissenschaftlichen Forschung» (м. Цюріх, Швейцарська Конфедерація, 2023 р.); VII Міжнародна науково-практична конференція «Current Issues and Prospects for The Development of Scientific Research» (м. Орлеан, Франція, 2023 р.); Міжнародна 35 наукова конференція «Development trends in public management and administration in Ukraine and the Republic of Poland» (м. Рига, Латвія, 2023 р.). Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковано в 16 наукових працях, з них: 6 статей у вітчизняних наукових фахових виданнях; 2 статті у закордонному виданні; 7 тез доповідей у матеріалах конференцій за участю здобувача; 1 підрозділ у колективній монографії. Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 283 сторінках друкованого тексту, у тому числі робота містить: 4 таблиці, 6 рисунків і 2 додатки на 8 аркушах. Список використаних джерел налічує 392 найменувань (на 44 сторінках), у тому числі іноземною мовою – 118. 36 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ 1.1. Зайнятість населення в сільській місцевості як об’єкт публічної політики Сучасне суспільство всіх ставить в умови, коли є необхідність забезпечувати себе, свою сім'ю, дітей [391, с. 530]. Праця, робота, зайнятість, трудові доходи, регламенти трудової діяльності – ці та інші дотичні, близькі за змістом явища та процеси були й залишаються в епіцентрі інтересів, життєвих цінностей економічно активної людини [107, с. 4]. Праця є однією з найважливіших форм самовираження, сферою реалізації можливостей і визнання людини [82, с. 79]. Феномен категорії «праця» Могильний О. М., Патика Н. І., Грищенко О. Ю. розглядають як процес свідомої і цілеспрямованої діяльності на перетворення природних та економічних факторів виробництва з метою задоволення потреб людини [137, с. 55]. Волошин Р. зазначає, що за своєю природою працю часом ототожнюють із поняттям «робота», що, в принципі, є помилкою, оскільки робота не є уособленим поняттям, прив’язаним виключно до людини, особистості. Роботу може виконувати машина чи тварини. Що ж стосується праці, то її можна здійснювати тільки свідомо, докладаючи творчих та інтелектуальних зусиль. Зважаючи на це, в основі праці – добровільна дія, пов’язана із визначеною мотивацією, що передбачає наявність перспективної складової праці, яка найчастіше проявляється у формі цілей, планів чи завдань [54, с. 9]. Конституція України (ст. 1, ст. 3) закріплює зобов’язання держави щодо проведення активної державної соціальної політики, в тому числі забезпечення громадянам право на працю та її гідну оплату, на житло, освіту, охорону здоров'я, на соціальний захист та ін. [109]. 37 Зайнятість населення є потужним фактором економічного зростання й одним із найважливіших показників рівня добробуту та соціальної безпеки суспільства. Водночас ринок праці є найвразливішою системою, яка гостро реагує на збурення зовнішнього середовища. Фінансові кризи, пандемії, повномасштабна війна в Україні створюють серйозні загрози соціальній безпеці усіх суб’єктів ринку праці, насамперед, у сфері зайнятості [161]. Стан ринку праці і тенденції розвитку у сфері зайнятості населення належать до соціально-економічних показників, що є індикатором суспільного розвитку та визначально впливають на нього [32, с. 24]. Учені Цимбалюк І. О. та Павліха Н. В. визначають ринок праці як систему соціально-трудових відносин між роботодавцями, населенням, державою, профспілками й іншими суб’єктами щодо узгодження інтересів між ними на основі дії законів попиту та пропозиції на робочу силу [252, с. 137]. Близнюк В. В., Яценко Л. Д. наголошують, що від стану ринку праці, ефективності і стабільності залежить добробут та якість життя працюючих та їх родин, міцність фундаменту відтворення людського потенціалу [32, с. 24]. В умовах ринкової економіки фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного становища будь-якої країни в цілому і кожної людини зокрема [391, с. 523]. Цілями сталого розвитку ООН до 2030 р. передбачено зобов’язання для усіх країн «сприяти поступальному, інклюзивному та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості для всіх» [257]. І дійсно, зайнятість населення є однією з центральних проблем у світі. Досягнення високого її рівня – одна з основних цілей макроекономічної політики будь-якої держави [99, с. 25]. Зайнятість населення є фундаментом економічного зростання країни, вирішальним фактором створення валового національного продукту, матеріального й духовного добробуту людей, провідною сферою реалізації їхніх життєвих інтересів, основним засобом задоволення різноманітних потреб [82, с. 673]. 38 Важко недооцінювати важливість «системи зайнятості» (job system) для нашого суспільства. Це в центрі того, як ми діємо та як ведемо наше життя: ми навчаємося переважно для того, щоб «вивчити професію» та «отримати роботу». Ми хочемо провести своє життя, будучи «зайнятими», а не «безробітними». Бути «безробітним» або без «реальної роботи» є соціальною стигматою та призводить до втрати доходу та соціального статусу [326, с. 551]. Безперечно, трудова діяльність зайнятої особи перетворює її з людини, яка потребує соціального захисту, в соціально захищеного індивіда, який покликаний брати участь у соціальному захисті інших членів суспільства [164]. Зайнятість забезпечує внутрішню свободу людини, її гідність та самодостатність. Довготривала відсутність зайнятості на фоні більш-менш відчутної соціальної підтримки провокує розповсюдження соціального паразитизму, дармоїдства, утриманства та критично зменшує мотивацію до економічного самозабезпечення шляхом гідної праці та суспільно значимої діяльності [280, с. 15]. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що вельми важливо, як споживача, що формує попит [82, с. 245]. В свою чергу учена Ільїч Л. М. зазначає, що населення (population) – це сукупність людей, що природно-історично склалася, постійно відновлюється і мешкає на певній території [95, с. 54]. Колот А. М., Грішнова О. А., Герасименко О. О. та ін. визначають зайнятість населення як найважливіший результат функціонування ринку праці, який означає, що внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення та конкуренції потреба частини економічно активного населення в робочих місцях є задоволеною [82, с. 673]. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість – це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (у вигляді заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно [177]. 39 Ільїч Л. М. та Акіліна О. В. визначають зайнятість (employment) як економічну діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб, і таку, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість характеризується чисельністю осіб, що працюють [95, с. 857]. У Енциклопедії державного управління, науковець Михненко А. М. зазначає, що зайнятість населення – це суспільні відносини, передусім економічні та правові, щодо включення працівника в певну кооперацію праці на певному робочому місці. Для того щоб вважатися зайнятою, людині досить мати зв’язок з якимось робочим місцем, бути членом якогось виробничого колективу, працювати в порядку індивідуальної трудової діяльності, у приватному секторі тощо [85, с. 210]. У науковій літературі окремо не визначається зміст поняття «зайнятість в сільській місцевості», використовується опосередкована просторово- територіальна характеристика відмінностей визначеного вище явища в конкретній площині. Тож для більш чіткої ідентифікації загального об’єкту публічної політики забезпечення зайнятості населення в сільській місцевості визначимо цей термін: зайнятість населення в сільській місцевості – це комплекс суспільно-економічних відносин, які охоплюють діяльність фізичних осіб в сільській місцевості, що пов’язана з прикладанням особистої праці згідно видів економічної діяльності з метою отримання економічної вигоди або певних благ шляхом задоволення суспільних потреб і з переважанням праці з живою природою і живими організмами. Необхідність такого визначення обумовлена значними відмінностями у характері праці в сільській місцевості, її економічному, демографічному, науково- технічному та соціальному потенціалах, джерелами мотивації, взаємозв’язками з живими екосистемами та ін.. У цьому контексті потрібно, також, уточнити поняття «праця в сільській місцевості». Під цим поняттям будемо розуміти спрямовану і мотивовану діяльність людини в сільській місцевості щодо виготовлення певної продукції або створення певних благ зі значними взаємообумовлюючими зв’язками в процесі 40 здійснення такої діяльності з живою природою і живими організмами. Це визначення справедливе навіть для провадження в сільській місцевості діяльності, що є типовою для міської місцевості, зокрема, в сфері науково-технічної та освітньої діяльності, діяльності в сфері інформаційних технологій, надання послуг та ін.. Фізичне знаходження в природному середовищі і природній екосистемі, неминучі фізичні і психоемоційні контакти з живою природою змінюють перебіг звичайної для міського середовища праці. Прояви, ступінь поширення і роль зайнятості в сільській економіці та економіці країни можна вимірювати і оцінювати статистичними та іншими показниками відповідно до цілей і методології дослідження. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», в цілому, до зайнятого населення належать особи:  які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту), або інших умовах, передбачених законодавством;  особи, які забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі – члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство»;  особи, які проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу;  особи, які на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості;  а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою [177]. Під час воєнного стану найманих працівників умовно відносять до таких категорій:  мобілізовані;  добровольці територіальної оборони; евакуйовані та/або залучені до роботи дистанційно;  залучені до суспільно корисних робіт;  ті, хто продовжують виконувати трудові обов'язки у штатному 41 режимі [127, с. 185]. Для економічно-активного населення, включаючи безробітних, істотним є статус зайнятості. На практиці розрізняють п’ять статусів зайнятості: 1) наймані робітники (employees) – особи, які працюють за укладеними письмовими контрактами (договорами), або за усною домовленістю з керівництвом підприємства про умови трудової діяльності, за яку вони отримують узгоджену при наймі плату; 2) працюючі за індивідуальним принципом – особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм дохід [8, с. 104]; 3) роботодавці (employers) – особи, які керують або уповноважені керувати власним підприємством (організацією, установою тощо) і наймають на постійній основі працівників для здійснення господарської діяльності; 4) неоплачувані працівники сімейних підприємств (not wage and salary workers) – особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич; 5) особи, які не підлягають класифікації за статусом зайнятості – це безробітні, котрі не займалися раніше трудовою діяльністю, що забезпечувала їм дохід [95, с. 404-405]. Сюди відносяться також ті особи, кого важко віднести до того, чи іншого статусу зайнятості [8, с. 104]. Акулов М. Г., Драбаніч А. В., Євась Т. В. наголошують, що варто розрізняти зайнятість глобальну (загальну) і економічну. Під економічною зайнятістю слід розуміти участь працездатного населення в суспільному виробництві (включаючи сферу послуг). Глобальна зайнятість включає навчання в навчальних закладах, ведення домашнього господарства і виховання дітей, догляд за людьми похилого віку й інвалідами, участь в органах державної влади, громадських організаціях, службу в Збройних Силах. Основне значення має економічна зайнятість, її співвідношення з іншими видами діяльності, особливо навчанням [8, с. 104-105]. Зайнятість як динамічний процес руху робочих місць та робочої сили відбувається в різноманітних її видах та формах [82, с. 225]. Класифікацію видів зайнятості проводять за: територіальною, професійно-кваліфікаційною, 42 соціальною ознаками, характером діяльності, за формами власності підприємств, рівнем урбанізації, видами власності тощо. У межах кожного з видів зайнятості організація праці людей різниться за організаційно-правовими формами, умовами використання праці і нормами регулювання тривалості та режимів робочого часу [82, с. 226]. Соціально-демографічні характеристики зайнятих (вік, стать, сімейний статус, рівень кваліфікації, освіта тощо) є важливими факторами пропозиції, що впливають на обрання форми їх зайнятості [69, с. 226]. Форми зайнятості – це організаційно-правові способи, умови трудовикористання [203, с. 151]. За режимом робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. В свою чергу, неповна зайнятість може бути явною або прихованою, добровільною, або вимушеною (примусовою) [203]. Учена Азьмук Н. А. зазначає, що поширення неповної зайнятості є однією з основних тенденцій сучасного ринку праці, вона пов’язана із заміщенням праці технологіями. Також існує така форма зайнятості, як надзайнятість. Вона є зворотним явищем неповної зайнятості, тобто, це – зайнятість із тривалістю робочого часу понад нормативне значення, встановлене трудовим законодавством певної країни [5, с. 62-64]. Вона властивою є для сфер творчої праці. За статусом зайнятості розрізняють первинну (основну) зайнятість (primary employment) і вторинну (додаткову) зайнятість (secondary employment) [203, с. 151; 95, с. 411]. Вторинна зайнятість є неоднорідною за своєю структурою, охоплюючи як малокваліфіковану працю в сільському господарстві, так і складну діяльність у високотехнологічних інноваційних процесах. Вона може бути формальною і неформальною, за наймом і самозайнятістю [161]. Найбільшу проблему становить неформальна або тіньова вторинна зайнятість, яка породжує ризики для усіх суб’єктів соціально- трудових відносин. Детінізація вторинної зайнятості дозволяє зберегти всі її переваги і водночас подолати або обмежити ризики соціальної безпеки [161]. Розповсюдженою і, на думку вчених, перспективною формою додаткової зайнятості і джерелом доходу є ведення особистого підсобного господарства всіма 43 категоріями населення, дачного садівництва й городництва міськими жителями [8, с. 111]. За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну (constant employment) і тимчасову (temporary employment) зайнятість [203, с. 152]. В Україні найбільш розповсюдженою формою зайнятості була постійна зайнятість за безстроковим трудовим договором, як правило, на роботу на повний робочий день. Така модель праці є типовою для багатьох країн ОЕСР [69, с. 227]. Тимчасова зайнятість має два різновиди – це зайнятість на певний термін (фіксований термін трудового договору) та зайнятість на час відрядження [107, с. 40]. До тимчасово зайнятих належать також і сезонні працівники [5, с. 64]. У межах сезонної зайнятості, науковці [107] виділяють випадкову зайнятість (casual employment), що передбачає виконання різних за характером робіт з метою отримання матеріальної винагороди без укладання трудового договору. За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну зайнятість (formal employment) і неформальну зайнятість (informal employment). Формальна зайнятість – це зайнятість, що зареєстрована в офіційній економіці. Неформальна зайнятість – це зайнятість, що не є зареєстрованою в офіційній економіці та джерелом якої є неформальний сектор [107, с. 40]. Зазвичай, ця діяльність здійснюється без укладання трудового договору, не враховується системою державної статистики та нерідко знаходиться на межі кримінальної діяльності, зокрема через несплату податків [95, с. 412]. Взагалі в Україні соціально-трудові відносини за усною домовленістю, що є складовою неформальної зайнятості, акумулюють значну частку зайнятих, праця яких використовується дуже інтенсивно бо вони зазвичай зайняті повний і понаднормовий робочий день. Науковець Гук Л. П. слушно підкреслює, що неформальну зайнятість можна розглядати як вимушену необхідність за кризових умов, але соціальна нестабільність і незахищеність зайнятих на таких умовах працівників у довгостроковій перспективі може маргіналізувати значну частину населення, створити когорту прекаріату, яка формуватиме соціальну напругу в суспільстві [69, с. 227-228]. 44 Древаль Ю. Д., Лінецький Л. М. зазначають, що до прекаріату відносять людей, яким нав’язано ненадійну, нестійку, непостійну трудову зайнятість. А прекаризація – це процес посилення нестабільності у становищі найманих працівників, а також ускладнення їхнього соціального становища [77, с. 35]. Учені І. Чорнодід, В. Лугова, Ю. Лупенко, А. Гуторов, Л. Гуляєва та Ю. Бакун [294, с. 547] наголошують, що вибір прекарних форм зайнятості може здійснюватися не тільки під впливом вимушених зовнішніх факторів, а також свідомим вибором способу життя та соціальної активності, своєрідним протестом проти загальноприйнятого «правильного життя» (proper life). Характерною рисою прекаріату є те, що йому доводиться покладатися тільки на пряму грошову винагороду за працю. Прекаріат не може розраховувати на державу, пенсії, допомогу на випадок безробіття, оплату медичних послуг тощо [5, с. 77-78]. В Україні дуже гостро стоїть проблема прекаризації. Соціально-економічна нестабільність, низькі доходи та рівень життя населення, високий рівень безробіття, наявність територіальної диспропорції між попитом і пропозицією на ринку праці, загострення ситуації в місцевих ринках праці, тощо спонукають українців до нераціональної економічної поведінки, до готовності поступатися правами з метою забезпечення хоча б мінімального рівня задоволення власних потреб [294, с. 549]. За способом участі в суспільно-корисній діяльності зайнятість може бути у вигляді зайнятості за наймом (wage employment) та самозайнятості (self- employment). Самостійна зайнятість – це відносини (економічні, правові), в які вступають люди з приводу участі в суспільно-корисній праці та які ґрунтуються на особистій ініціативі, самостійності та відповідальності, спрямовані зазвичай на отримання трудового доходу й зумовлюють самореалізацію та самоствердження особистості [107, с. 40]. Самозайнятість має вагоме значення в контексті розширення економічної активності населення. У діяльність цифрових бізнес-моделей найчастіше залучаються працівники як самозайняті особи, а не як стандартні працівники [69, 45 с. 227]. За умовами організації трудового процесу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість [5, с. 61]. Колот А. М., Герасименко О. О. зазначають, що розвиток соціально-трудових відносин до ХХІ ст. відбувався переважно за формами стандартної зайнятості [107, с. 38]. Проте учена Гук Л. П. наголошує, що стандартна зайнятість і досі домінує на ринках праці як розвинених країн, так і країн, що розвиваються [69, с. 224]. Сучасні технології підвищують гнучкість та індивідуалізацію виробництва, внаслідок чого набувають поширення нестандартні форми зайнятості [5]. За визначенням Л. М. Ільїч та О. В. Акіліної, нестандартна зайнятість (non-standard employment) – це трудова діяльність працівників певної класифікаційної групи, що не відповідає стандартним (типовим) правилам і вимагає спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення [95, с. 411]. Учені [294, с. 547] та [5, с. 59] також зазначають, що нестандартна зайнятість характеризується відсутністю, або обмеженням прав працівника на робочому місці; доступу до механізмів соціального захисту; гарантій отримання стабільного, постійного, легального місця роботи та доходу; збереження кваліфікації, професійного статусу, забезпечення гідної праці тощо. Найбільш поширеними формами та видами нестандартної зайнятості є: зайнятість, що пов’язана із гнучким робочим роком, стислим робочим тижнем, гнучкими графіками робочого часу та ін.); зайнятість, що пов’язана із соціальним статусом працівників (зокрема, самостійні працівники та члени родини, які їм допомагають); зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (зокрема, дистанційна зайнятість, надомна праця, вахтово- експедиційна робота тощо); зайнятість за нестандартними організаційними формами (зокрема, тимчасові працівники, сумісництво) [107, с. 40]. Сфера зайнятості в сучасних умовах перебуває у трансформаційних процесах на основі технологічного оновлення засобів праці, предметів праці, знань, компетентностей робочої сили на інноваційній основі. Творчий розвиток, зміни у змісті та характері праці формують новий тип працівника, орієнтованого на швидку 46 адаптацію до змінюваних умов, гнучкі форми зайнятості, здатність генерувати нові ідеї та впроваджувати їх у господарську практику [268, с. 16]. У країнах ЄС близько половини робочої сили охоплено гнучкою зайнятістю. Така зайнятість покликана вирішувати проблеми безробіття через пошук нових джерел робочої сили, способів організації праці та оптимізації її використання. Гнучка зайнятість набуває особливої актуальності для країн, у яких відбуваються процеси старіння населення [5, с. 58]. Основними привабливими для роботодавців формами зайнятості в сучасних умовах виступають більш гнучкі та менш захищені, зокрема агентська зайнятість та аутстаффінг [69, с. 225-226]. Вчені слушно підкреслюють, що сьогодні виникли нові економічні моделі і у зв’язку з чим набула популярності дистанційна зайнятість працівників [97, с. 48]. Поширенню дистанційної зайнятості сприяли стрімкий розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, Інтернет-ресурсів та цифровізація надання послуг. Суттєві корективи в характер зайнятості в загальносвітовому масштабі, безумовно, внесла пандемія коронавірусу (COVID-19). Практично всі працівники усіх континентів світу вимушені були пристосовуватись до нових реалій життя та праці «вдома» [23, с. 142]. Відповідно до частини першої статті 602 Кодексу законів про працю України України «дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій» [106]. При цьому законодавство не містить заборони виконання такої дистанційної роботи за кордоном [127, с. 184]. Міжнародна організація праці (МОП) на основі даних опитування 118 країн у 2019 році до пандемії Covid-19 оцінювала, що 7,9% працівників у світі були зайняті роботою з дому. На основі даних опитування 31 країни протягом другого кварталу 2020 року МОП зазначали, що 17,4% працівників у світі були зайняті роботою з дому. Таким чином, відсоток працівників, що працювали з дому збільшився більше ніж удвічі з часу пандемії [336]. 47 Віртуальне середовище дистанційної зайнятості передбачає широке застосування інформаційних і комунікаційних технологій, роботу через інформаційні мережі, роботу вдома та у спеціальних центрах, просторово віддалених від основного офісу компаній. Тому саме дистанційна зайнятість має найбільший інноваційний потенціал, що відповідає вимогам нового часу [95, с. 413]. Дослідник Лі K. зазначає, що поїздки на роботу і назад були важливим фактором у виборі місця проживання в минулому без дистанційної роботи. Оскільки дистанційна робота дозволяє працівникам жити далі від роботи через рідкісні поїздки на роботу, дистанційна робота перерозподіляє робочі місця та житло. Збільшення розміру дистанційної роботи загалом має тенденцію до переміщення попиту на житло та ділової активності з центру міста на передмістя [336]. Питання зайнятості у сільській місцевості сьогодні є важливою проблемою розвитку аграрного сектору України [195, с. 51]. Проблемним питанням є бідність, що ще більше загострює проблеми життя в сільській місцевості. Зокрема, Організація Об’єднаних Націй виявила, що в усьому світі 83,5% бідних припадає на сільську місцевість [345]. Сільська місцевість природно неоднорідна за своїми характеристиками [376, с. 9] Сільська місцевість України є особливою соціовиробничо-територіальною системою з притаманним їй сільським способом життя з його розміреним ритмом, садибною забудовою поселень, переважанням праці на землі. До сільської місцевості входять території з земельними (зокрема, сільськогосподарськими) угіддями для здійснення господарської діяльності, а також сільські поселення з постійними мешканцями [142, с. 40]. На функціонування та розвиток сільської місцевості впливають багато факторів, що робить поняття «сільської місцевості» неоднозначно визначеним за різними підходами [286]. У науковій літературі наразі немає одностайності у визначенні сутності сільської місцевості. Це поняття переважно трактують як території, що знаходяться 48 за межами міст і є, переважно, зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови. Типова сільська місцевість має низьку щільність населення та малі поселення [110, с. 7]. Згідно статті 1 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», сільська місцевість – це території, що знаходяться за межами міст і є переважно зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови [188]. До речі, останнім часом у науковому колі спостерігається плутанина щодо сутності понять: сільська територія, сільська місцевість та сільські населені пункти. Цілком правильною є думка О. Зарічука, за дослідженням якого, термін «сільська місцевість» включає в себе території поза межами міст та до складу якої входять сільські території та сільські населені пункти [91]. Вихідним осередком сільської місцевості, де формуються виробничі та соціально-трудові відносини, є сільський населений пункт. У науковій літературі до сільських населених пунктів відносять села незалежно від їх адміністративної підпорядкованості. З позицій юриспруденції село розглядається як адміністративно- територіальна одиниця, населений пункт зі сталим складом жителів, зайнятих переважно сільськогосподарським виробництвом. У законодавстві село визначається як сільське поселення, що характеризується такими ознаками: єдність та компактність місця проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та в інших територіально розосереджених галузях; забезпеченість об’єктами соціального та виробничого призначення; кількість жителів від 0,5 до 2 тис. осіб [85]. Досліджуючи формування потенціалу сільських населених пунктів, науковці наголошують, що сьогодні посилюються процеси глибокої деформації демографічного потенціалу сільських поселень, має місце зменшення кількості сільських населених пунктів і земельного фонду цільового використання сільських поселень. Особливої актуальності набувають заходи зі збереження та розвитку національної сільської поселенської мережі, передусім відродження дрібних і 49 малих сільських поселень [14, с. 235]. На більшості території поширені середні і великі села. Значна концентрація населення спостерігається у великих селах – понад 50% сільського населення України. Збільшення кількості дрібних поселень унеможливлює відновлення процесів їх самовідтворення за рахунок власного демографічного потенціалу, призводить до погіршення використання природних та матеріальних ресурсів певної території, формування депресивності їхнього розвитку. На сучасному етапі суспільного розвитку практично кожне четверте українське село перебуває під загрозою зникнення. Зміни в менш доступних (віддалених) сільських районах призводять до циклу занепаду [61, с. 224-225]. Проблемними сьогодні є периферійні поселення (що розташовані більше 10 км від районних центрів) і прилеглі до них території. Саме в таких населених пунктах найбільш інтенсивно погіршуються кількісні й якісні демографічні характеристики, скорочується трудовий потенціал, зростають процеси безробіття та бідності мешканців, посилюється міграційний відплив сільської молоді у міста і за кордон. Як наслідок ці села трансформуються в малі села, які згодом стають «неперспективними», сільська поселенська мережа з року в рік скорочується, території обезлюднюються і занепадають [230, с. 4]. На початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже праце дефіцитною, здатною забезпечити роботою значну кількість безробітних міських жителів. Проте, ці прогнози не справдилися. Падіння рівня споживання й експорту сільськогосподарської продукції вкрай загострили проблеми її збуту, і в результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опинилися ще в гіршому становищі, ніж містяни. Виникла значна напруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає [8, с. 121]. Фахівці відмічають серед сільських мешканців певну втрату мотивації до праці на землі, зростання безробіття та міграцію до міст [142, с. 39]. Основними проблемами зайнятості в сільських поселеннях України, на думку вітчизняних дослідників, є: 50 1) невідповідність між кількістю вакансій та обсягами трудового потенціалу, що був вивільнений із сільськогосподарського виробництва; 2) зростання трудової міграції; 3) поширення дрібнотоварної, низькопродуктивної зайнятості в особистих селянських господарствах (з недосконалим нормативно-правовим регулюванням, соціальною незахищеністю і відсутність механізмів реалізації політики розвитку особистих селянських господарств); 4) декваліфікація зайнятих працівників у сільській місцевості порівняно з міським середовищем [114, с. 217]. Саме тому найбільш активна частина мешканців сільських населених пунктів поєднує ведення особистого господарства із заробітками в інших поселеннях, зокрема містах [142, с. 43]. Вчена Г. О. Краєвська акцентує увагу на тому, що низька місткість ринку праці у сільських територіальних громадах обумовлює необхідність пошуку роботи не за місцем проживання та фінансових витрат, пов’язаних з цим: на транспорт, житло, додаткові витрати на харчування. Як наслідок, сільське середовище проживання оцінюється як нездатне забезпечити засобами до існування, що впливає на міграційні та репродуктивні настанови сільського населення. Підсилюються або послаблюються ці тенденції в зв’язку зі ступенем розвиненості транспортної інфраструктури, близькістю до альтернативних ринків праці та вичерпності їх потенціалу. В Україні 54,9 % сільського населення працює за межами сільських населених пунктів, в тому числі 42,9 % працює в містах, селищах та за кордоном [114, с. 212]. Контингентом трудових мігрантів є переважно особи молодого та середнього працездатного віку з високим освітнім рівнем або високою здатністю до навчання, через це щорічно втрачається якість людського потенціалу в сільських громадах [61, с. 219]. Відсутність можливостей реалізації освітньо-кваліфікаційного потенціалу за місцем проживання обумовлює трудову міграцію, перехід у неформальний сектор економіки, зайнятість не за спеціальністю та не у відповідності зі здобутим 51 освітньо-кваліфікаційним рівнем [114, с. 213]. Важливими причинами, що обумовлюють зменшення рівня зайнятості в сільській місцевості є: сезонність сільськогосподарської праці (що зумовлює сезонні коливання рівнів зайнятості та безробіття сільського населення) та екстенсивний спосіб ведення сільського господарства з високим рівнем освоєння земель (ця тенденція потребує розширення сфери зайнятості селян у несільськогосподарській сфері) [160, с. 45]. При цьому, історично склалося, що базовим місцем працевлаштування в сільській місцевості було сільськогосподарське та агропромислове виробництво