харківський нАціональний університет 
імені В.Н. каразіна








Кочарян Ігор Олександрович


УДК 159.947.23 : 159.923







Типологічні та структурні особливості особистісного симптомокомплексу відповідальності



19.00.01 – загальна психологія, історія психології




автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук









Харків - 2010
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна.

Науковий керівник:доктор психологічних наук, професор
Лактіонов Олександр Миколайович 
Офіційні опоненти:доктор психологічних наук, професор,
Саннікова Ольга Павлівна,
Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, 
завідувач кафедри загальної та диференціальної психології; 


кандидат психологічних наук, доцент,
Кудріна Тетяна Семенівна,
Київський національний університет 
імені Тараса Шевченка, 
доцент кафедри психодіагностики та клінічної психології.
Захист відбудеться 21 травня 2010 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 442.


З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків. пл. Свободи, 4.


Автореферат розісланий  20    квітня      2010 р.




Вчений секретар 
спеціалізованої вченої ради 

Н.П. Крейдун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТи

Актуальність дослідження. Агресивність актуального соціального середовища значно підвищує напругу адаптаційних механізмів особистості, ускладнює її функціонування. Вирішити проблему адаптації в суто медико-психологічній парадигмі на сьогоднішній день неможливо, оскільки найважливішим вимірюванням людської адаптивності є її активний (а не реактивний) просоціальний характер (К. Голдштейн). Те, наскільки людина може «спокусити на життя» іншого, узяти на себе відповідальність, авторство у своєму житті багато в чому визначає якість соціальних стосунків, їх людяність й транспарентність (С.Д. Максименко, К. Роджерс, П. Тілліх). Тотальна криза всіх сфер людської екзистенції з необхідністю ставить питання про виживання людства. Катастрофи, терористичні акти, злочини, розлучення і багато інших феноменів є, як правило, результатом людської безвідповідальності. За даними офіційної статистики в Україні серед найбільш актуальних проблем суспільства виділяються: багаточисельність абортів (реєструється понад 250 тисяч у рік), поширення ВІЛ-інфекції (тільки з 2004 по 2007 р.р. чисельність ВІЛ-інфікованих зросла більш ніж у два рази), високий рівень розлучень (за даними 2007 р. коефіцієнт розлучень складає більше 3,8) тощо. У подібних умовах феномен відповідальності набуває виражено інструментального характеру, стає ключовим засобом зміни суспільства.
Проблематика відповідальності характеризується, щонайменше, чотирма рисами: 1) междисциплінарністю, 2) культурним релятивізмом, 3) ідеологічною заангажованістю і 4) метарівневістю. Це створює серйозні складнощі концептуалізації самого феномена відповідальності, його теоретичну розмитість, що відбивається, як у створенні теорій різного рівня (метатеорії, теорії середнього рівня і тому подібне), так і в розщеплюванні єдиного феномена на окремі, інколи мало зв’язані, сфери його дії (В.Є. Купченко, Д.Г. Трунов, Е. Фромм та ін.). Відповідальність може бути як стійкою властивістю особистості, так і окремою формою поведінки (К.А. Абульханова-Славська, О.Ф. Плахотний). «Відшнурованість», відносна незалежність відповідальності на рівнях особистості і поведінки виявляється у феномені «вибірковості відповідальності» (О.Л. Слобідський).
Феномен відповідальності може розглядатися як елемент соціального і особистісного компонентів структури індивідуального досвіду, що в умовах трансформації сучасного українського суспільства забезпечує саморозвиток індивіда і регуляцію його активності (О.М. Лактіонов).
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема входить у коло наукових досліджень кафедри прикладної психології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, присвячених вивченню феноменів масової та індивідуальної свідомості, в рамках НДР «Сучасні психологічні феномени масової та індивідуальної свідомості в українському суспільстві» (№ держреєстрації 0104U002361).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на основі поглиблення теоретичних уявлень щодо структурних й типологічних особливостей особистісного симптомокомплексу відповідальності розробити методику діагностики і програму корекції відповідальної поведінки особистості. Під особистісним симптомокомплексом відповідальності у даній роботі розуміється сукупність індивідуально-психологічних особливостей, пов'язаних з відповідальною поведінкою, які утворюють її типологічні варіанти. 
Відповідно до мети були поставлені наступні завдання дослідження:
1) визначити типологічну структуру особистісного симптомокомплексу відповідальності; 
2) виявити особливості емоційної структури особистісного симптомокомплексу відповідальності;
3) виявити особливості сімейної соціалізації осіб із різними типами відповідальності;
4) розробити психометрично обґрунтовану методику діагностики особистісного симптомокомплексу відповідальності;
5) визначити особливості структурних компонентів у різних типах особистісного симптомокомплексу відповідальності;
6) розробити програму психокорекції особистісного симптомокомплексу відповідальності та надати оцінку її ефективності.
Об'єкт дослідження – особистісний симптомокомплекс відповідальності.
Предмет дослідження – структурні і типологічні особливості особистісного симптомокомплексу відповідальності.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження використовувалися теоретичні (аналіз психологічної літератури), емпіричні (квазіекспериментальні й кореляційні дослідження, тестування, експертна оцінка, інтерв’ю) та математико-статистичні методи дослідження. 
Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять принципи генетичної психології (С.Д. Максименко), концепція індивідуального досвіду особистості (О.М. Лактіонов), теоретичні положення про структуру (К.А. Абульханова-Славська, О.Ф. Плахотний, В.П. Прядеін) та типологію (Л.І. Дементій, В.Є. Купченко, Л.С. Славіна) відповідальності, підходи до концептуалізації особистості (М.Й. Боришевський, О.К. Дусавицький, С.Д. Максименко, В.С. Мерлін) та її характеру (О. Лоуен, Л. Бурбо, Н. Мак-Вільямс).
Наукова новизна одержаних результатів:
вперше відповідальність розглянуто як особистісний симптомокомплекс, що має структурну й функціональну організацію. Функціональні якості особистісного симптомокомплексу відповідальності становлять різні типи його організації, а саме: принциповість, самоствердження, нормативність, етичність, самопожертвування;
вперше виявлено, що кожний тип відповідальності обумовлений певними особливостями сімейного виховання, що відбивається у специфічних факторних структурах сімейної соціалізації особистостей з різними типами відповідальності;
набули подальшого розвитку теоретичні уявлення щодо емоційної структури відповідальності, а саме виявлено, що позитивні стійкі емоційні риси притаманні особистості з автентичною формою відповідальності, негативні – особистості з соціально-нав'язаною формою відповідальності;
поглиблено теоретичні уявлення щодо емоційно-смислових тенденцій, що лежать у підґрунті різних типів відповідальності, а саме: виражене прагнення до самостійності («принциповість»); відстоювання власної спроможності («самоствердження»); страх порушити встановлені правила і розпорядження («нормативність»); ретрофлексований пошук турботи і уникнення ставлення до себе як до невдахи («етичність»); прагнення служити іншим («самопожертвування»);
поглиблено теоретичні уявлення щодо особливостей компонентної структури кожного типу відповідальності, а саме виявлено: по-перше, дефіцитарні та гармонійні типи особистісного симптомокомплексу відповідальності, по-друге, можливості поширення компонентної структури у різних типів відповідальності;
дістало подальший розвиток концепція діагностики відповідальності, а саме: запропоновано підхід, спрямований на оцінку не тільки рівня, а й типу відповідальності, якому притаманні специфічні змістовні характеристики;
уточнення дістало стратегія психокорекції відповідальності, яка спрямована на актуалізацію позитивних емоцій, пов’язаних з відповідальною поведінкою. 
Практичне значення отриманих результатів визначено:
розробкою опитувальника діагностики особистісного симптомокомплексу відповідальності («ОДОСВ»), що спрямований на оцінку типу відповідальної поведінки особистості. Проведено психометричну оцінку опитувальника;
розробкою програми психологічної корекції відповідальності. Визначена ефективність запропонованої програми.
Результати досліджень було використано у консультативній та психотерапевтичній практиці Харківської асоціації практичних психологів, Майстер школи клієнт-центрованої психотерапії (м. Харків), у педагогічному процесі підготовки психологів у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна та Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського у рамках курсів: «Психодіагностика», «Диференціальна психологія», «Психологія організацій», «Основи психотерапії».
Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних положень, використанням комплексу зазначених методів дослідження, репрезентативністю вибірки досліджуваних, опрацюванням емпіричних даних методами математичної статистики.
Особистий внесок здобувача в роботах, які виконано в співавторстві з професором О.С. Кочаряном, полягає в постановці проблеми; у виявлені специфічної організації особистісного симптомокомплексу відповідальності та особистісних чинників, що призводять до формування відповідальності; у зборі емпіричного матеріалу; в статістичній обробці даних та в інтерпретації результатів дослідження. Автору належить 60% матеріалу, який викладено у спільних статтях. 
Апробація результатів. Основний зміст роботи доповідався на Першій міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю заснування факультету психології та соціології Харківського національного педагогічного університету «Сучасні напрямки розвитку Харківської наукової школи психології» (Харків, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасна психотерапія: теоретичні проблеми та практика» (Харків, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 25-річчю кафедри психології психолого-педагогічного факультету ПДПУ ім. В.Г. Короленка (Полтава, 2005); Першому всеукраїнському конгресі психологів (IV з’їзді товариства психологів України) (Київ, 2005); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Особистісне зростання і гуманізація стосунків між поколіннями» (Полтава, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2007); Першій міжнародній науково-практичній конференції «Практична психологія у міждисциплінарному аспекті: проблеми та перспективи» (Дніпропетровськ, 2008); Науково-практичній конференції «Клиент-центрированная психотерапия: состояние и перспективы развития» (Харків, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2008); XIV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Психотерапія, суспільство, влада, право» (Полтава, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Психологія здоров’я людини» (Луцьк, 2009). 
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 9 роботах, з них 5 статей у фахових виданнях, що входять до переліку видань ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел й 3 додатків. Обсяг роботи становить 221 сторінку (з них 169 сторінок основного тексту). Дисертація містить 31 таблицю і 2 рисунки. Список використаних джерел - 216 найменувань. 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет; сформульовано наукову новизну, практичне значення дисертаційної роботи; наведено відомості щодо апробації результатів дисертації, публікації та структура роботи. 
У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми відповідальності особистості» розглянуто та проаналізовано основні підходи щодо визначення феномену відповідальності у вітчизняній та зарубіжній літературі, наведено дані щодо різних типів відповідальності та її структури. 
Структурно феномен відповідальності може бути пов'язаний із різними топологічними утвореннями особистості: з суперего (З. Фрейд), інтроектами (Ф. Перлз), верхнім несвідомим (Р. Ассаджіолі), з асиміляцією архетипів колективного несвідомого (К. Юнг, Дж. Хіллман), із структурною позицією дорослого (Е. Берн, Й. Стюарт, В. Джойнс), з формуванням особистісних підструктур (А.П. Чалий) тощо. 
Функціонально даний феномен визначається активністю зрілих механізмів егозахистів (А. Фрейд), стратегій подолання (Д. Мейхенбаум, Р. Лазарус, М. Перре), стресозахисним потенціалом (Е.Л. Носенко), тенденцією до самоактуалізації (К. Роджерс, А. Маслоу, Е. Шострем), наявністю просоціального інтересу (А. Адлер) і колективістичною спрямованістю (В.Е. Чудновський), зрілою дентальною поведінкою (Ф. Перлз), генітальним характером (В. Райх) тощо. Відповідальність має дві функції - соціальна адаптація (Ж.Є. Завадська, Р.І. Косолапов, М.В. Левківський, B.C. Марков, К. Муздибаєв, О.Ф. Плахотний, Т.Н. Сидорова, Л.В. Шевченко) і саморозвиток особистості (М.Й. Боришевський, О.К. Дусавицький, О.М. Лактіонов, С.Д. Максименко, Л.В. Потапчук, К. Роджерс, В.В. Сафін і ін.), спрямований на досягнення особистісної свободи, авторства власного життя, зрілості, повноти функціонування особистості, відмови від «рекетних» відчуттів, маніпулятивних стратегій тощо. 
Відповідальність може регулюватись різними емоційними механізмами (О.П. Саннікова). Низка авторів (Л. Бурбо, О. Лоуен) деякі форми відповідальності пов'язують із відчуттями провини й сорому, що обмежують можливості диференціації «Я» в сімейній структурі й підтримують цілісність інфантильної сімейної «его-маси» (М. Боуен). У екзистенціально-гуманістичному підході, навпаки, відповідальність має его-вектор і визначає внутрішню роботу особистості з формування автентичності, відмови від незрілих відчуттів сорому і провини (М.Р. Андріанова, Л. Бінсвангер, Р. Мей, Д.Г. Трунов, В. Франкл, Е. Фромм і ін.). 
Концепт «відповідальність» є складним багаторівневим утворенням, містить низку різних семантичних відтінків – зрілість (А.Л. Журавльов, В.М. Русалов, О.С. Штепа) і справедливість (Л.М. Сосніна); самостійність і незалежність (О.Ш. Тхостов); моральність і сумлінність (І.Д. Бех, Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, Л. Колберг, В.Н. М’ясищев, Ж. Піаже, Т.А. Репіна, К. Хелкама, Є.Б. Шорохова), виявляється в характері, почуттях, сприйнятті, усвідомленні, світогляді, у різних формах поведінки (К. Муздибаєв) і включає низку складових: суб'єкт відповідальності (хто відповідає); об'єкт відповідальності (за що відповідає); інстанцію (перед ким відповідає) (Л.П. Татомір) і санкцію (як відповідає, передбачувана міра дії або покарання) (В.Г. Сахарова).
У низці робіт (Дж. Аткінсон, Д. Макклеланд, Ж. Піаже, Д. Рісмен, С. Розенцвейг, Дж. Роттер, В.Г. Сахарова, Р. Уайт, Х. Уіткін і ін.) відповідальність пов'язується з процесом каузальної атрибуції – інтернальним локусом контролю, вірою у власні сили і здатністю досягати своїх цілей, незалежністю від перцептивного поля тощо. 
Аналіз досліджень феномену відповідальності дозволив виділити її структуру (К.А. Абульханова-Славська, О.Ф. Плахотний, В.П. Прядєїн і ін.), яка є функціональною єдністю когнітивних, мотиваційних, емоційних, динамічних, регуляторних і результативних складових-компонентів. Типологічно відповідальність включає декілька поведінкових варіантів, виділених на підставі критерію вираженості у людини її різних компонентів (Л.І. Дементій, В.Є. Купченко, Л.С. Славіна і ін.). Крім того, вказані автори розділяють відповідальність як стійку властивість особистості і як суто поведінкове утворення, засноване на навичках, нормах, традиціях, звичках тощо.
У той же час, недостатньо розробленими залишаються питання, пов'язані з генезисом різних форм відповідальності, з формуванням і розвитком відповідальності в контексті дитячого травматичного досвіду, з типологією характеру, коли відповідальність є не просто деяким абстрактним характерологічним утворенням, а є специфічною у функціональному і структурному відношенні властивістю певного типу характеру. Ідея «звільнення від характеру» (О. Лоуен), коли людина стає внутрішньо вільною, імпліцитно містить ідею існування лише вищих форм відповідальності, що є хорошою психотерапевтичною метафорою, але недостатньо адекватно описує реальність. У діагностичному плані важно виділити різні типи відповідальності, що мають специфічні функціональні особливості та різний генезис. До сьогодні відсутня методика психодіагностики характерологічно обґрунтованих форм відповідальності. 
У розділі 2 «Характеристика вибірки і методів дослідження особистісного симптомокомплексу відповідальності» наведено дані щодо дослідницької вибірки та методів дослідження. 
На 1-му етапі на підставі методу експертних оцінок (використовувалися критерії відповідальності, запропоновані H. Gough) були сформовані дві дослідницькі групи: група 1 («відповідальні») – 54 ч. (11 чоловіків і 43 жінки), що мають високі показники за критеріями відповідальності H. Gough. Середній вік досліджуваних склав 20,5±1,4 року; група 2 («безвідповідальні») – 56 ч. (17 чоловіків і 39 жінок), що мають низькі показники з критеріями відповідальності. Середній вік випробовуваних склав 20,3±1,1 року).
У кожну групу були включені лише ті випробовувані, відносно яких оцінки п’яти експертів були погоджені, що визначалося статистичною значущістю коефіцієнтів конкордації (W). 
У таблиці 1 наведені середні експертні оцінки вираженості критеріїв відповідальності H. Gough в групах 1 і 2 за п’ятибальною шкалою.
Таблиця 1
Середні оцінки (Х) та стандартне відхилення (σ) показників відповідальності за критеріями H. Gough у дослідницьких групах
№Критерії відповідальностіХ (σ)Узгодженість експертівВБВ1.готовність прийняти наслідки своєї поведінки4,2 (0,34)2,3 (0,37)(W=0,066; p<0,01)2.Заслуженість довіри4,3 (0,35)2,3 (0,36)(W=0,072; p<0,01)3.надійність4,3 (0,36)2,3 (0,35)(W=0,076; p<0,01)4.відчуття обов'язку по відношенню до групи4,2 (0,37)2,3 (0,37)(W=0,074; p<0,01)Примітки: В – група «відповідальних»; БВ – група «безвідповідальних».
На 2-ому етапі дослідження (аналіз особливостей структурних компонентів у різних типах особистісного симптомокомплексу відповідальності (ОСВ) і особливостей їх сімейної соціалізації) методом класифікації була сформована дослідницька вибірка загальною чисельністю 132 ч., що включає представників різних типів відповідальності («безвідповідальні» - 30 ч., з «принциповістю» - 25 ч., з «самоствердженням» - 23 ч., з «нормативністю» - 21 ч., з «етичністю» - 18 ч., з «самопожертвуванням» - 15 ч.).
На 3-му етапі дослідження (конструювання діагностичного опитувальника «ОДОСВ») використовувалася та ж вибірка.
На 4-му етапі дослідження (виявлення емоційної структури ОСВ і стандартизація вищезазначеної психодіагностичної методики) була сформована вибірка з 315 досліджуваних - студентів різних ВНЗ м. Харкова. Середній вік випробовуваних склав 20,4±1,2 року. З них 117 чоловіків і 198 жінок. 
На 5-му етапі дослідження (оцінка ефективності програми психологічної корекції особистісного симптомокомплексу відповідальності) були створені дві групи, еквівалентні за об'ємом (по 36 ч.), статевим складом (15 чоловіків і 21 жінка), віком (20 - 21 рік), типом прояву відповідальності (по 6 випробовуваних у кожній групі представляли п'ять типів відповідальності, виділених у нашому дослідженні, і 6 безвідповідальних), локалізацією контролю і рівнем моральної думки. 
У дослідженні застосовувалися наступні методи і методики: 1) для виявлення особливостей емоційної і типологічної структур особистісного симптомокомплексу відповідальності - метод експертних оцінок, 16 PF Кеттелла (форма С); тест восьми потягів Л. Сонді, методика діагностики рівня суб'єктивного контролю РСК (Є.Ф. Бажин і співавт.), шкала диференціальних емоцій К. Ізарда; 2) для вивчення особливостей сімейної соціалізації - тест-опитувальник батьківського ставлення А.Я. Варги, В.В. Століна, методика ранніх спогадів О.Н. Ісполатової, Т.П. Ніколаєвої; 3) для виявлення особливостей структурних компонентів у різних типах особистісного симптомокомплексу відповідальності - стандартизоване інтерв'ю «компоненти відповідальності» (Л.І. Дементій) і розроблений нами «опитувальник діагностики особистісного симптомокомплексу відповідальності» (ОДОСВ); 4) для оцінки ефективності корекційної програми - методика локалізації контролю О.Г. Ксенофонтової і метод моральних дилем (історій із незавершеним кінцем) Л. Колберга.
Для математико-статистичної обробки отриманих результатів застосовувалися кореляційний (коефіцієнт Кендалла) і факторний аналіз (метод головних компонентів) із наступною ротацією за методом Varimax, метод оцінки достовірності відмінностей вибірок (Т – критерій Вілкоксона і критерій φ – кутового перетворення Фішера), ранговий дисперсійний аналіз ANOVA Фрідмана, W – коефіцієнт конкордації Кендалла.
Розділ 3 «Структурні і типологічні особливості організації особистісного симптомокомплексу відповідальності» присвячено дослідженню особистісного симптомокомплексу відповідальності та його діагностики.
Ідея шаруватості психіки (О.С. Кочарян) дозволяє говорити про те, що будь-які властивості характеру особистості можуть бути представлені як симптомокомплекси, що мають різні функціональні характеристики, та визначаються індивідуально-специфічним поєднанням (зв'язком) рис у системі цілісної особистості. Актуальною видається проблема диференціальної діагностики риси, яка може бути визначена з точки зору її системної якості. Мабуть, така властивість характеру як відповідальність також може бути представлена як особистісний симптомокомплекс. 
Для верифікації цієї гіпотези ми досліджували структуру відповідальності. З цією метою був проведений факторний аналіз простору ознак, що описується методиками: 16PF Кеттелла, тесту восьми потягів Л. Сонді, РСК і експертної оцінки рівня відповідальності. У результаті виявлено п'ять факторів, що інтерпретовано нами як симптомокомплекси відповідальності, навіть як її різні типологічні варіанти. 
Перший фактор - «принциповість» (описує 12,36% загальної дисперсії) містить високі показники відповідальності, інтернальності, сили Его, сміливості, амбітності, домінантності, самодостатності і низької фрустрованості. Проте, вказані риси ослаблюються низькими показниками предметного інтелекту, прозорливості, відчуття провини і моральності («комплекс Каїна»), високими показниками застрягання, педантичності й радикалізму. Така особистісна дискордантність призводить до спотворення відповідальності, яка набуває форми бажання уперто відстоювати свою позицію (принцип), не враховуючи чинник реальності (ситуації і здорового глузду) і жертвуючи особистими інтересами. 
Другий фактор - «самоствердження» (описує 7,26% загальної дисперсії) включає відповідальність, інтернальність, кмітливість, імпульсивність, нестачу самоконтролю, активність, придушення афіліативної потреби, дистанційованість, фантазійність, хворобливе самолюбство, залежність від чужої думки, підвищене відчуття провини, пошук визнання, фрустрованість. У даному функціональному варіанті відповідальна поведінка з'являється як можливість довести собі та іншим власну спроможність, «грандіозність» (Х. Когут). Даний тип відповідальності є внутрішньо дискордантним.
Третій фактор - «нормативність» (описує 5,99% загальної дисперсії) включає відповідальність, соціальну адаптивність і емоційну стабільність, прагнення до підтримки встановлених норм і традицій, розвинену самокритику і виражене суперего, відмову від амбіцій і домагань, залежність, екстернальність в сфері здоров'я, нерішучість, відсутність схильності до самопожертвування заради близьких. У даному функціональному варіанті відповідальність – це дотримання інтроєційованих правил і норм поведінки. Така відповідальність перешкоджає самореалізації особистості і містить в собі інфантильні риси. 
Четвертий фактор - «етичність» (описує 5,42% загальної дисперсії) включає сумлінність, моральність, потребу в розумінні, співчутті і глибокій прихильності, відданість, страхи, пов'язані з пережитою травмою позбавлення і покинутості, недолік самоконтролю, зниження здатності переносити труднощі, просоціальні інтереси, внутрішню напруженість. У даному функціональному варіанті відповідальність як моральність має риси незрілості і пов'язана з фіксаціями на ранніх стадіях розвитку лібідо і об'єктних стосунків – оральною і симбіотичною. 
П'ятий фактор - «самопожертвування» (описує 5,28% загальної дисперсії) включає відповідальність, схильність до самопожертвування і ідеалізації об'єкту прихильності, м'якосердість, мрійливість, вразливість, схильність драматизувати ситуацію і фіксувати увагу на труднощах, екстернальність (у виробничих стосунках), але, при цьому, амбітність, прагнення вийти за рамки обмежень свободи, і тенденція встановити дистанцію в міжособистісній взаємодії. Даний фактор є внутрішньо суперечливим, таким що містить якості, специфічні для мазохістичної структури характеру: покірливість і прагнення до свободи; ідеалізація об'єкту прихильності і прагнення звільнитися від нього; самопожертвування і амбітність. «Самопожертвування» - це варіант відповідальності, при якому особистість реалізує свої амбіції за допомогою служіння іншому (начальникові, партнерові, дітям, друзям тощо). 
Було проведено аналіз емоційної структури відповідальності, що відбиває регуляторні особливості. У результаті факторизації простору ознак, утворених емоційними рисами, було виявлено два фактори, які пояснюють 41% загальної дисперсії. Дані представлені в таблиці 3. 
Таблиця 3
Емоційна структура ОСВ
(наведені показники лише із значимими ваговими навантаженнями за фактором)
неавтентична відповідальність
(пояснює 33% загальної дисперсії) автентична відповідальність
(пояснює 8% загальної дисперсії)Горе (0,735)
Сором (0, 715)
Провина (0,709)
Відповідальність (0,617)
Страх (0,525)
Гнів (0,472)
Радість (-0,635)Радість (0,650)
Відповідальність (0,585)
Провина (-0,518)
Сором (-0,485)
Горе (-0,474)
Відраза (-0,455)
Перший фактор - «неавтентична відповідальність» (описує 33% загальної дисперсії) включає горе, сором, провину, страх і гнів. На протилежному полюсі фактора знаходиться радість. Функціонально даний тип відповідальності пов'язаний із комплексом негативних емоцій (провини, сорому, страху, гніву і горя), що призводять до його актуалізації за рахунок механізмів інтроєціювання обов’язків і заборон, зниження гедоністичного компоненту, несформованості особистісної ідентичності, порушення смислоутворювання, розчарування, тощо. 
Другий фактор - «автентична відповідальність» (описує 8% загальної дисперсії) включає радість. На протилежному полюсі знаходяться почуття провини і сорому, а також емоції горя і відрази. Функціонально даний тип відповідальності пов'язаний з емоцією радості і може інтерпретуватися як тенденція до самоактуалізації (самореалізації), коли вільна, авторська поведінка стає особистісною цінністю, сенсом і не затьмарена інфантильними псевдопочуттями (страхом, «невротичною провиною», соромом тощо). 
Виявилося, що різні типи ОСВ мають специфічну емоційну регуляцію: 1) симптомокомплекс «принциповість» корелює з такою емоційною рисою як інтерес (τ=0,167; p<0,01); 2) симптомокомплекс «самоствердження» - із здивуванням (τ=0,119; p<0,05) та провиною (τ=0,131; p<0,05); 3) симптомокомплекс «нормативність» - з соромом (τ=0,127; p<0,05) і провиною (τ=0,114; p<0,05); 4) симптомокомплекс «етичність» - з горем (τ=-0,247; p<0,01), інтересом (τ=0,115; p<0,05) та радістю (τ=0,120; p<0,05); 5) симптомокомплекс «самопожертвування» - з гнівом (τ=0,124; p<0,05). Такі типи відповідальності як «самоствердження», «нормативність» і «самопожертвування» можна віднести до неавтентичних форм відповідальності оскільки їх регуляція пов'язана з негативними емоціями: сорому, провини і гніву. До автентичної форми відповідальності можна віднести симптомокомплекс «етичність» - його регуляція пов'язана з позитивними емоціями: інтересу і радості. Симптомокомплекс «принциповість» займає проміжне місце між автентичними і неавтентичними варіантами відповідальності - його регуляція пов'язана з емоцією інтересу, проте, не пов'язана з емоцією радості, яка, на нашу думку, є ключовою в ідентифікації автентичних форм відповідальності. 
Завдання подальшого дослідження полягало в уточненні таких умов, що сприяють формуванню кожного типу відповідальності, які було визначено. Досліджуваним були запропоновані тест-опитувальник батьківського ставлення і методика ранніх спогадів, результати яких було профакторизовано й виявлено