МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
імені В. Н. КАРАЗІНА 

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ 

КАФЕДРА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ 

 

 

 

ХУДОЖНІ ФЕНОМЕНИ В ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОСТІ  
(«ЕТНОІМАГОЛОГІЧНИЙ ВИМІР») 

 

 

 
 

 

Тези доповідей 

Х Міжнародної наукової конференції 

 

 

(12 квітня, 2024 року, м. Харків, Україна) 

 

 

 

Харків 

2024  



УДК 80:378.147.091(063) 
Посвідчення УкрІНТЕІ МОН України  

(№ 519 від 07 грудня 2023 року) 
 

Затверджено до друку рішенням Вченої ради  
 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна  

(протокол № 7 від 04 квітня 2024 року) 
 
Голова оргкомітету: Тетяна ЧЕРКАШИНА, доктор філологічних наук, професор (Харківський 
національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна). 
Заступник голови оргкомітету: Вікторія ЧУБ, кандидат філологічних наук  
(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна). 
Члени оргкомітету: Марія БЄЛЯВСЬКА, кандидат філологічних наук (Харківський національний 
університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Наталія ОНІЩЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент 
(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Ігор ОРЖИЦЬКИЙ, доктор 
філологічних наук, доцент (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Богдан 
ПАРАМОНОВ (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Діана ПЕСОЦЬКА, 
кандидат філософських наук (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Ірина 
РУДНЄВА, кандидат педагогічних наук, доцент (Харківський національний університет імені 
В. Н. Каразіна, Україна); Ганна САТАНОВСЬКА, кандидат філологічних наук (Харківський національний 
університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Ірина ХОЛМОГОРЦЕВА, кандидат філологічних наук, доцент 
(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Інга ЯЦЕНКО (Харківський 
національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна); Русудан МАХАЧАШВІЛІ, доктор філологічних 
наук, професор (Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, Україна); Марина ВАРДАНЯН, 
доктор філологічних наук, професор (Криворізький державний педагогічний університет, Україна); Oleg 
RUMYANTSEV, PhD in Philology (University of Palermo, Italy). 
Секретарі: Анастасія ЛУБЕНЦЕВА. 
 
Адреса оргкомітету: каб. 7-73, кафедра романо-германської філології, факультет іноземних мов, 
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, майдан Свободи, 4, Харків, Україна, 
61022. 
тел.: (057)707-52-65 
 

Художні феномени в історії та сучасності («Етноімагологічний вимір»): тези 
доповідей Х Міжнародної наукової конференції. (12 квітня, 2024 року, м. Харків, Україна). – 
Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2024. –107 с. 

 

ISBN 978-966-285-811-2 
 

У збірнику представлені тези доповідей міжнародної наукової конференції, 
присвяченої проблемам літературознавства, лінгвістики, перекладознавства, методики 
викладання іноземних мов і літератур. Для наукових працівників, викладачів, аспірантів, 
студентів філологічних спеціальностей. За зміст та достовірність фактів, викладених у 
тезах, відповідальність несуть автори. Усі тези перевірено на наявність текстових 
запозичень за допомогою системи StrikePlagiarism.com. 

 

ISBN 978-966-285-811-2 

                                                                                                             УДК 80:378.147.091(063) 

 
© Харківський національний університет 

 імені В. Н. Каразіна, 2024 
© Колектив авторів, 2024 



MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE 

V. N. KARAZIN KHARKIV NATIONAL UNIVERSITY 

FOREIGN LANGUAGES SCHOOL 

DEPARTMENT OF THE ROMAN AND GERMAN PHILOLOGY  

 

 

 

 

ARTISTIC PHENOMENA IN HISTORY AND MODERNITY  
(«ETHNO-IMAGOLOGICAL DIMENSION») 

 

 

 
 

 

Abstracts Collection of 

The X International Scientific Conference 

 

 

(April 12, 2024, Kharkiv, Ukraine) 

 

 

 

Kharkiv 
2024   



UDC 80:378.147.091(063) 
 

Certification UkrІNТЕІ Ministry of Education and Science of Ukraine  
(№ 519 dated 07.12.2023) 

 
Approved for publication by the decision of the Academic Council of the school of foreign language 

of V. N. Karazin Kharkiv National University 
(protocol № 7 dated 04. 04. 2024) 

 
Head of the organizing committee: Dr Tetiana CHERKASHYNA (V. N. Karazin Kharkiv National 
University, Ukraine). 
Deputy Head of the organizing committee: PhD Victoriia CHUB (V. N. Karazin Kharkiv National 
University, Ukraine). 
Members of the organizing committee: PhD Maria BIELIAVSKA (V. N. Karazin Kharkiv National 
University, Ukraine); PhD Natalia ONISHCHENKO (V. N. Karazin Kharkiv National University, 
Ukraine); Dr Ihor ORZHYTSKII (V. N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine); Bohdan 
PARAMONOV (V. N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine); PhD Diana PESOTSKA 
(V. N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine); PhD Iryna RUDNIEVA (V. N. Karazin Kharkiv 
National University, Ukraine); PhD Hanna SATANOVSKA (V. N. Karazin Kharkiv National University, 
Ukraine); PhD Iryna KHOLMOHORTSEVA (V. N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine); Inha 
YATSENKO (V. N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine); Dr Rusudan MAKHACHASHVILI 
(Borys Hrynchenko Kyiv University, Ukraine); Dr Maryna VARDANIAN (Kryvyi Rih State Pedagogical 
University, Ukraine); PhD Oleg RUMYANTSEV (University of Palermo, Italy). 

 
Secretaries: Anastasiia LUBENTSEVA. 
 

Address of the organizing committee: 7-73, Department of Roman and German Philology, 
School of Foreign Languages, V. N. Karazin Kharkiv National University, Svobody sq., 4, 
Kharkiv, Ukraine, 61022. 
tel.: (057)707-52-65 
 
Artistic phenomena in history and modernity («Ethno-Imagological Dimension»): Abstracts 
Collection of the X International Scientific Conference. (April 12, 2024, Kharkiv, Ukraine). 
Kharkiv: V. N. Karazin Kharkiv National University, 2024. –107 p. 
 

ISBN 978-966-285-811-2 
 

The collection presents abstracts of report of the International scientific conference devoted to the 
problems of literary criticism, linguistics, translation studies, methods of teaching foreign 
linguagues and literatures. For researches, teachers, graduate students, students of philological 
programs. The authors are responsible for the content and accuracy of the facts set forth in the 
abstracts. All abstracts were tested for plagiarism through the StrikePlagiarism.com. 

 

ISBN 978-966-285-811-2                                                                        

                           UDC 80:378.147.091(063) 

 
© V. N. Karazin Kharkiv National University, 2024 

© The team of authors, 2024 
 



5  

ЗМІСТ / TABLE OF CONTENTS 
 

ОБРАЗИ «ГЕРОЙ» І «ВОРОГ» В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗКАХ 
Наталя АКСЬОНОВА…..................................……………………………………...11 

EFFECTIVE TEACHING METHODOLOGIES OF FOREIGN LANGUAGES IN 
MULTILIGUAL ENVIRONMENTS 
Daria BERBENETS…..........................................………………………………….…12 

ОПІР «НЕГЕРОЇЧНИХ»  УКРАЇНЦІВ  У СУЧАСНИХ П’ЄСАХ ПРО 
ВІЙНУ 
Олена БОНДАРЕВА.......................................................................................13 

ПОШУК ВЛАСНОГО «Я» В РОМАНІ «МЕТАФІЗИКА ТРУБ» АМЕЛІ 
НОТОМБ 
Михайло БОНДАРЕНКО…………………………………………………………………….14 

ВІДКРИВАЮЧИ АВТООБРАЗ УКРАЇНИ: ДИТЯЧА УКРАЇНСЬКА 
ЛІТЕРАТУРА В ПЕРЕКЛАДАХ АНГЛІЙСЬКОЮ ТА НІМЕЦЬКОЮ 
Марина ВАРДАНЯН…………………………………………………………………………..15 

СВІЙ/ЧУЖИЙ/ІНШИЙ У РОМАНІ В. РАФЄЄНКА «МОНДЕҐРІН» 
Світлана ВАРДЕВАНЯН…………………………………………………………………….18 

ПОШУК СВОГО ІСТИНОГО «Я» У П’ЄСІ ЕРІКА-ЕММАНЮЕЛЯ ШМІТТА 
«ФРЕДЕРІК або БУЛЬВАР ЗЛОЧИНУ» 
Ольга ВАСИЛЬЄВА………………………………………………………………………..…...19 

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ У 
ФРАНЦУЗЬКОМУ ДРАМАТУРГІЧНОМУ ДИСКУРСІ 
Марина ВОРОНІНА, Анжеліка ВОРЖЕВІТІНА……………………………………21 

UKRAINIAN WOMEN AS THE OTHERS IN THE COLLECTION OF SHORT 
STORIES «A FOE-A FRIEND-A FAMILY» BY IRYNA FEOFANOVA 
Switłana HAJDUK…………………………………………………………………………........22 

ЕКЗОТИКА ТА СТЕРЕОТИПИ У ПОДОРОЖНЬОМУ РЕПОРТАЖІ 
ЛЕОНІДА ЧЕРНОВА «125 ДНІВ ПІД ТРОПІКАМИ» (1928) 
Олена ГОЛОТА................................................................................................23 

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦШЇ ФРАНКОМОВНОГО ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ 
Максим ГРИГОР’ЄB, Вячеслав ЩИРОВ……………………………………………....24 



6  

ОБРАЗИ РЕЧЕЙ – ЗНАКИ ПАМ’ЯТИ (РОМАН Н. КУР’ЯТИ «ДЗВІНКА») 
Людмила ДАНИЛЕНКО……………………………………………………………………..25 

КИЇВ–ВАРШАВА ЯК КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР СВОГО / ЧУЖОГО У 
ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ТА ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ 
Світлана ЖУРБА...............................................................................................27 

МУЛЬТИКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 
Дар’я ЗАЦЕРКЛЯНА, Ірина ГУСЛЕНКО....................................................28 

ЕТНООБРАЗ АМЕРИКАНКИ-ПІДЛІТКА В КНИЗІ К. АЛІФІРЕНКИ, 
М. ҐАНДИ, Л. ВЕЛЧ «Я ЗАВЖДИ ПИСАТИМУ У ВІДПОВІДЬ» 
Юлія ІСАПЧУК…………………………………………………………………….................30 

СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО ФРАНКОМОВНОГО ЮРИДИЧНОГО 
ДИСКУРСУ 
Софія КАРПОВА……………………………………………………………………….............31 

ПИСЬМОВИЙ ТА УСНИЙ ПЕРЕКЛАД У КОНТЕКСТІ ТИМЧАСОВОГО 
ЗАХИСТУ 
Анастасія КІСЕЛЬОВА, Тетяна БОЧАРНИКОВА………………………..........32 

ТРАВЕЛОГ: СВІТ ОЧИМА УКРАЇНЦІВ 
Олена КОЛІНЬКО………………………………………………………………………...........33 

ПРОЄКЦІЯ ОБРАЗУ «ІНШОГО» В РОМАНІ Д. ЛЕССІНГ «BEN, IN THE 
WORLD» 
Сергій КОМАРОВ………………………………………………………………………............34 

П’ЄТРО ДЕЛЛА ВАЛЛЕ ТА ОБРАЗ УКРАЇНИ В ІТАЛІЙСЬКИХ ТЕКСТАХ: 
МІЖ РЕАЛЬНИМ ТА УЯВНИМ  
Ксенія КОНСТАНТИНЕНКО………………………………………………....................36 

ТРЕТІЙ РЕЙХ СНОВИДІНЬ – ЛІТЕРАТУРНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ 
НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ (за матеріалами задокументованих та 
літературно оброблених сновидінь єврейського населення Німеччини у 
період 1933-1939) 
Аліна ЛЕГЕЙДА………………………………………………………………………..............37 

EL ACCESO A LA BASE MATERIAL DEL MULTILINGÜlSMO Y LA 
PLURICULTURA DE TODA SOCIEDAD. SUPERACIÓN DEL BINARISMO 
ONTOLÓGICO 
Luis Alberto LÓPEZ HERRERA………………………………………………..............…38 

 



7  

СПОГАДИ ЯК ЗАСІБ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ 
ІДЕНТИФІКАЦІЇ ГЕРОЯ У РОМАНІ БРАТІВ КАПРАНОВИХ 
«ЩОДЕННИК МОЄЇ СЕКРЕТАРКИ» 
Наталія МАЖАРА………………………………………………………………………........43 

ПРОБЛЕМА ОПОЗИЦІЇ МІСТА / СЕЛА ЯК «ЧУЖОГО» / «СВОГО» 
ПРОСТОРУ В ПРОЗІ ПАНАСА МИРНОГО 
Ольга МАТВЄЄВА……………………………………………………………………….......…45 

ПОДОРОЖ ІСТОРІЯМИ ЯК ШЛЯХ ПІЗНАННЯ СЕБЕ ТА ІНШОГО (НА 
МАТЕРІАЛІ С. АНДРУХОВИЧ «СТАРІ ЛЮДИ») 
Ілля МОКРЯКОВ……………………………………………………………………….......…..46 

INSTANTIATION OF TEXTS IN RETELLING: ECOLINGUISTIC AND 
NARRATOLOGICAL PERSPECTIVES 
Olena NEFYODOVA………………………………………………………………………........48 

ПОВСЯКДЕННІСТЬ У «НОТАТКАХ ПРО ПАЛАЮЧУ ЄВРОПУ» ВАСИЛЯ 
ДОБРЯНСЬКОГО 
Ольга НОВИК………………………………………………………………………..............…49 

REPRÄSENTATION DES KONZEPTS KRIEG IN DEN 
DEUTSCHSPRACHIGEN EPTONYMEN: FRAME-ANSATZ 
Nataliia ONISHCHENKO, Oleksandra BASHA………………………..............…50 

BUSCANDO EN ESPAÑOL SOBRE UCRANIA: ENIGMAS Y LABERINTOS 
Ígor ÓRZHITSKIY...........................................................................................52 

RETREAT AS A WAY OF FINDING SELF ON THE EXAMPLE OF FREDERIC 
BEGBEDER'S LATEST WORKS 
Bohdan PARAMONOV………………………………………………………………………..53 

ФЛАМЕНКО, ЯК НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСПАНСЬКИЙ СТЕРЕОТИП У 
ЛІТЕРАТУРІ 
Аліна ПАШКОВА………………………………………………………………………........…54 

ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ У РОМАНІ «LE NORD PERDU» 
НЕНСІ Г’ЮСТОН 
Софія ПЕРЕХРЕСТ…………………………………………………………………........…...55 

ТЕМА ПОДОРОЖІ У ЖІНОЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ 
Діана ПЕСОЦЬКА, Жанна КУЩЕНКО…………………………………………..……57 

 
 



8  

СИНЕРГЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ 
ФІЛОЛОГІЇ 
Лідія ПІХТОВНІКОВА…………………………………………………………………………58 

METÁFORA COMO LA REFLEXIÓN DEL ESTADO DE LA SOCIEDAD EN LA 
LITERATURA LATINOAMERICANA. NUEVO GÉNERO. NOVELA-
METÁFORA. JUAN MANUEL MARCOS «EL INVIERNO DE GUNTER» 
Ігор ПРОЦЕНКО...........................……………………………………………………......60 

ВЛАСНІ НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ  
Ірина РУДНЄВА, Сімона МЕРКАНТІНІ……………………………………………...62 

РЕЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ІТАЛІЇ 
Oleg RUMYANTSEV………………............................………………………...............64 

ЕТНІЧНИЙ СТЕРЕОТИП ЯК СКЛАДОВА НАРАЦІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ 
АВТОРА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ 
Тетяна САВРАСОВА-В’ЮН………………............................…………………….…65 

INITIATION STAGE OF THE MONOMYTH IN THE CHRONOTOPE OF 
NOVEL «MEMOIRS OF HADRIAN» BY MARGUERITE YOURCENAR 
Hanna SATANOVSKA, Mariia BIELIAVSKA……………………………………...…66 

ТЕМА ПОДОРОЖІ В РОМАНІ ХУЛІО КОРТАСАРА «ВИГРАШІ» 
Марина СВІТЛИЧНА………………………………………………………………………..67 

КОНФЛІКТ НЕПІЗНАНОГО СВОГО З ІЛЮЗОРНИМ ЧУЖИМ У РОМАНІ 
М. ЛЕВИЦЬКОЇ «ДВА ФУРГОНИ» 
Оксана СИДОРЕНКО………………………………………………………………………..68 

SELF-OTHER BINARY IN TWITTER COMMUNICATION OF ÉRIC 
ZEMMOUR ON THE WAR IN UKRAINE 
Olena SIDEN………………………………………………………………………..….............70 

LE ATTIVITÀ EDUCATIVE ED I PROGETTI PLURILINGUE 
DELL'INSEGNAMENTO DELLE LINGUE STRANIERE NELLE SCUOLE 
DELL'INFANZIA E NELLE SCUOLE PRIMARIE DEL NORD D'ITALIA 
Maryna TROFYMENKO……………………………………………………………….......…...71 

PROMOTING ECOLOGICAL AWARENESS THROUGH TEACHING 
FOREIGN LANGUAGES 
Galina OUTKINA, Iuliia SHAMAIEVA………………..........………………….......…76 

 



9  

ХУДОЖНІЙ СВІТ ДИТЯЧИХ ТВОРІВ ВСЕВОЛОДА НЕСТАЙКА  
Ольга ФЕДОРЕНКО, Ірина ДАНИЛЕНКО………………………………….......…77 

AXIOLOGICAL ISSUES IN THOMAS NASHE’S PAMPHLET “PIERCE 
PENNILESS”: THE IMAGE OF PRIDE AS “A EUROPEAN” VICE 
Людмила ФЕДОРЯКА…………………………………………….......……………….......78 

ДІАЛЕКТИКА ПОНЯТЬ «СВІЙ» / «ЧУЖИЙ» У ПОВІСТІ Ю. БАТКІЛІНОЇ 
«ПЕРЕХІД» 
Ольга ФЕДЬКО…………………………………………………….......……………….......…81 

ПІЗНАННЯ ІНШОГО В ПОДОРОЖНІХ НАРИСАХ 1920–1930-х рр. 
(М. ТРУБЛАЇНІ, О. МАР’ЯМОВ) 
Ольга ХАРЛАН…………………………………………………….......……………….......…82 

БІНАРНА ОПОЗИЦІЯ У САТИРИЧНИХ РОМАНАХ Т. ПРАТЧЕТТА 
Ірина ХОЛМОГОРЦЕВА…………………………………….......……………….........…83 

ВЕРБАЛЬНІ АПОТРОПЕЇ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКОЇ РОДИЛЬНОЇ 
ОБРЯДОВОСТІ 
Олена ХОМІК…………………………………….......……………….......….....................84 

ОПОЗИЦІЯ «СВІЙ» / «ЧУЖИЙ» У ДЕТЕКТИВАХ АГАТИ КРІСТІ 
Сергій ЦИПАНОВ...........…………………………………….......……………….......…...85 

РЕЦЕПЦІЯ СХОДУ В «IL MILIONE» МАРКА ПОЛО І «МАНДРАХ ПО 
СВЯТИХ МІСЦЯХ СХОДУ З 1723 ПО 1747 РІК» ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА-
БАРСЬКОГО: КОМПАРАТИВНИЙ ВИМІР 
Тетяна ЧЕРКАШИНА..................................……………………………........…....89 

ШЛЯХТА НОСТАЛЬГУЄ: РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ІДЕЇ ПОВЕРНЕННЯ ДО 
УКРАЇНСТВА СПОЛОНІЗОВАНОЇ АРИСТОКРАТІЇ В ГАЛИЧИНІ ЧАСІВ 
ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ У РОМАНІ «ПІД ТИХИЙ ВЕЧІР» 
Б. ЛЕПКОГО 
Денис ЧИК……………………………...........................................................….......91 

ІМАГОЛОГІЧНА ВІЗІЯ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНЦІВ У РОМАНІ МАРКА 
ЛЕВІ «СИМФОНІЯ МОНСТРІВ» 
Вікторія ЧУБ……………………………...........................................................…..92 

ВАСИЛЬ МАХНО: ЖИТТЯ ЯК ПОДОРОЖ 
Тетяна ШАДРІНА………………………………………………………………….......……94 



10  

МОДЕЛЮВАННЯ ТРАВМИ У АВТОРЕФЛЕКСИВНОМУ  ВИМІРІ:  
НАРАТИВ  ПРО УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСКІ  СТОСУНКИ  У РОМАНІ 
ОКСАНИ ЗАБУЖКО «МУЗЕЙ ПОКИНУТИХ СЕКРЕТІВ» 
Олександра ШТЕПЕНКО………………………………………………………….......……95 

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ГРУЗІЇ НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «ВІТЧИЗНА»  в 
2000-Х РР. 
Марина ШТОЛЬКО………………………………………………………………….......……97 

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ВІДЕОІГОР У НАВЧАННІ 
ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 
Анастасія ШТУЧЕНКО………………………………………………………….......……98 

«ІНШІ» ТА «ІНШІСТЬ» В АВТОБІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ  
Е.-Е. ШМІТТА «НІЧ ВОГНЮ» 
Валерія ЮРЧЕНКО………………………………………………………………….......……99 

СВОЯ ДОРОГА ТА ЧУЖИЙ ШЛЯХ ДО ПРОГРЕСУ. ПОДОРОЖНІ ВІЗІЇ 
ДЖ. Н. ДАРЛІНГА 
Олена ЮФЕРЕВА………………………………………………………………….......……....101 

ГОЛОСОВИЙ CHATGPT ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДГОТОВКИ ДО 
МІЖНАРОДНОГО ІСПИТУ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 
Інга ЯЦЕНКО……………………………………………………………………….............…103 

 



11 
 

ОБРАЗИ «ГЕРОЙ» І «ВОРОГ»  
В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗКАХ 

Наталя АКСЬОНОВА1 (Харків, Україна) 
1 кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри українознавства 
філософського факультету Харківського національного університету                         

імені В. Н. Каразіна, aksyonova@karazin.ua 

Для визначення образів світу, що існують в підсвідомості кожного народу 
найкраще використовувати народний фольклор. Саме казки дають нам 
змогу розкрити глибинне наповнення образів «свій»/«чужий», оскільки 
їх передача довгий час відбувалася в усній формі, під час цього процесу 
передавалася лише значуща, вивірена інформація, яка визначала 
семантичний ряд персонажів, що ототожнювався з картиною світу 
народу. Сама фольклорна свідомість потрактовується як модель 
народного світозображення [1, с. 37]. 

Архетипи народного світосприйняття найкраще ми можемо дослідити на 
основі народних казок, оскільки вони не обмежені в описі персонажа, 
розраховані на сприйняття в будь-якому віці [3, с. 126].  

У даній роботі розглядається втілення образів «героя» та «ворога» в 
українських казках, семантичні образи яких зможуть надати нам цілісну 
проєкцію боротьби нашого народу зі злом [2, с 271]. 

Протистояння добра і зла в українській казці відбувається на рівні 
людського і тваринного. Зазвичай зародження і становлення людини-
героя синонімізується рослинному коду. Образ «ворога» малюється в 
конотаціях несприятливих погодних умов, його появі в сюжеті передує 
стихійне лихо, його характеристики сили завжди переважають над 
силами «героя». 

У дуальній міфологічній свідомості ворог є антагоністом героя, тому саме 
крізь призму протистояння цієї пари доцільно розглядати казку, яка є 
дзеркалом етнічної картини світу. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Кімакович І. Фольклорна свідомість в теорії естетики. Український 
фольклор: методологія дослідження, динаміка функціонування: 
Колективна монографія [За редакцією М. К. Дмитренка]. Київ : 
ПАЛИВОДА А. В., 2014. С. 21–39. 

2. Сивачук Н. Семантика образів української народної чарівної казки. 
Філологічний часопис. 2017. Вип. 2. С. 266–278 



12 
 

3. Тиховська О. М. Українська народна чарівна казка: психоаналітичний 
аспект: Монографія / Переднє слово В. Івашківа. Ужгород: Гражда, 
2011. 256 с. 

 
EFFECTIVE TEACHING METHODOLOGIES OF  

FOREIGN LANGUAGES IN MULTILIGUAL 
ENVIRONMENTS 

Daria BERBENETS1 (Charkiv, Ukraine) 
1 викладач кафедри романо-германської філології факультету іноземних мов 

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 
dariaberbenets@karazin.ua 

In the context of a multilingual classroom, the modern approach to teaching 
foreign languages extends beyond mere linguistic mechanics and encompasses 
broader cultural education. This approach aligns with the priority of language 
competence, which is based on the development of communicative skills and 
practical language use in various situations. To facilitate this, teachers are 
recommended to utilize authentic materials such as videos, music, and texts 
not only to enhance linguistic knowledge but also to provide a tangible 
connection for students with cultures associated with the language. This 
introduction to cultural elements, including history, literature, and culinary 
traditions, is crucial to help students cultivate a global perspective and foster 
cultural tolerance. 

This cultural competence, an integral part of modern language education, 
requires students not only to learn but also to respect the customs and way of 
life of countries where the language is spoken. By encouraging students to 
interact with cultural information and exchange it, educators can expand 
students' international knowledge and lay the foundation for intercultural 
understanding, which is important in an increasingly interconnected world. 
Therefore, effective teaching methods of foreign languages in a multilingual 
class are not limited to language development alone but are closely linked to 
fostering a deep appreciation of cultural diversity and global citizenship. 

Additionally, effective teaching methodologies in multilingual classrooms 
recognize the importance of individualized learning approaches that cater to 
diverse student needs and backgrounds. Teachers employ strategies such as 
differentiated instruction, flexible grouping, and scaffolded support to 
accommodate varying proficiency levels and learning styles. By addressing the 
unique requirements of each student, educators create an inclusive learning 



13 
 

environment where all learners feel valued and empowered to succeed. This 
personalized approach enhances student engagement and promotes deeper 
understanding and retention of language skills. Thus, a comprehensive 
approach to teaching foreign languages in multilingual environments 
encompasses not only cultural sensitivity and linguistic competence but also a 
commitment to individualized instruction that fosters equitable learning 
outcomes for all students. 

 
ОПІР «НЕГЕРОЇЧНИХ»  УКРАЇНЦІВ  У СУЧАСНИХ 

П’ЄСАХ ПРО ВІЙНУ 
Олена БОНДАРЕВА1 (Київ, Україна) 

1 доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник, кафедра 
української літератури, компаративістики та грінченкознавства, Київський 
столичний університет імені Бориса Грінченка, o.bondareva@kubg.edu.ua 

Чимало нових українських драматургічних текстів про війну створено не 
на історіях персональних великих подвигів, а на матеріалі усних 
розповідей українців про те, як вони пережили осаду українських міст 
росіянами, окупацію, упослідження, та як після цього повертаються до 
життя. Якщо, скажімо, попередній етап війни був позначений у 
драматургії у тому числі глорифікацією та міфологізацією нових 
українських Героїв війни («Люди і Кіборги» Даріо Фертіліо та Олени 
Пономаревої, «OTVETKA@UA» Неди Нежданої, «Каштан і Конвалія» 
Олега Миколайчука), то після 24 лютого 2022 р. увагу драматургів стрімко 
переміщено на мирних людей, які опинилися у війні (хоча окремі 
приклади комбатантської драми також маємо, але вони нечисельні 
порівняно з п’єсами про цивільних українців у війні). 

Українська драматургія війни осмислює різні форми опору, який українці 
чинять агресорові: 

гуртування людей довкола протистояння російським військовим – 
цивільні українці зупиняють російські танкові колони на Київ 
(«Чужестранка» Ірини Феофанової), а ірпінський підліток жбурляє у 
російську техніку коктейлі Молотова («Я, війна і пластикова граната» 
Ніни Захоженко); 

нанесення посильної шкоди ворогові – старенька бабуся потроху додає 
отруту в абрикосівку, яку в неї забирають окупанти («Перевізник» Ніни 
Захоженко), бабуся – колишня сільська вчителька наводить українську 
артилерію по скупченню ворога («Молочайник» Оксани Гриценко); 



14 
 

допомога людям, які опинилися поруч – цивільна жінка в оточеному 
Маріуполі стає медсестрою та допомагає оперувати, не маючи 
кваліфікації, від безвиході («Марафон «російська рулетка»» Катерини 
Пенькової); 

спускання у глибини родової пам’яті – там персонажі п’єс шукають опертя 
для себе в екстремальних ситуаціях сьогодення («Хроніки евакуйованого 
тіла і загубленої душі» Анни Галас, «Принц і Жінка» Анни Багряної, 
«Багнет» Алекса Боровенського, «Кицька на спогад про темінь» Неди 
Нежданої); 

волонтерство («Повітряна тривога» Дена Гуманного); 

виживання як форма стійкості («Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці» 
Марини Смілянець, «Смак сонця» Олександра Вітра); 

прощання з лояльністю до росіян та з сентиментами до російської 
культури (усі п’єси віртуальної антології «Без них»); 

активізація потенціалу української культури як культури опору імперії 
(«Амплуа» Олексія Мінька); 

внутрішні сили на креацію («Несподівано тихо» Олександра Вітра) та 
колективну психотерапію («Закрите небо» Неди Нежданої). 

 
ПОШУК ВЛАСНОГО «Я»  

В РОМАНІ «МЕТАФІЗИКА ТРУБ» АМЕЛІ НОТОМБ 
Михайло БОНДАРЕНКО1 (Харків, Україна) 

1 студент магістратури ОП “Французька мова та література і переклад та 
англійська мова” кафедри романо-германської філології факультету іноземних 

мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 
m.bondarenko00@icloud.com 

Фабʼєн Клер Нотомб або ж всесвітньо відома бельгійська письменниця 
Амелі Нотомб, яка здобула свою популярність здебільшого через її серію 
автобіографічних романів, де вона в деталях описує певні етапи власного 
життя. 

Першим романом цієї серії є роман, який має назву «Метафізика труб», 
де авторка розповідає читачам про те, що відбулося з нею, коли вона 
щойно народилася та в перші роки її життя. 

Ще з самого народження дівчинка на імʼя Амелі не могла зрозуміти: для 
чого ж вона зʼявилася на цей світ та хто ж вона така за своїм 



15 
 

походженням.Така невизначеність з питання “хто я” постійно 
дошкулятиме головній героїні на сторінках наступних романів серії, 
такими як “Біографія голоду” чи “Токійська наречена”. Це питання 
постало в Амелі одразу після того, як вона з’явилася на світ, над цим, за 
словами авторки дівчина думала цілих 3 роки майже не вимовивши й 
слова. 

Врешті-решт, дівчинці випадає нагода спробувати білий бельгійський 
шоколад, який і допомагає їй дізнатися, що вона бельгійка та, що саме 
Бельгія її Батьківщина. 

З перших років життя Амелі змушена переїхати до Японії через роботу її 
батька, і там вона опиняється під опікою няні Нісіо-сан, яка допомагає 
дівчині знайти себе в японській культурі, вивчити мову та пізнати на собі 
справжню красу та велич цієї країни. 

Із самого дитинства в дівчини спливає почуття, що вона ніби не в своїй 
тарілці, бо вона хоче бути японкою та вести спосіб життя як всі японці, але 
чомусь там всі її сприймають інакше та навіть до маленької Амелі 
ставляться якось дивно, ніби вона приїхала з іншого світу. Саме ця 
невизначеність та непорозуміння із самим собою є основою усіх романів 
серії. 

Як висновок можна сказати, що роман «Метафізика труб» є першим в 
серії, але саме він закладає основну ідею та проблему, які матимуть 
продовження в інших романах серії. Саме в цьому романі, ми вперше 
бачимо частинку власного «Я» головної героїні та спостерігаємо за її 
першими кроками до самопізнання та процесом знаходження себе серед 
інших. 

 

ВІДКРИВАЮЧИ АВТООБРАЗ УКРАЇНИ: ДИТЯЧА 
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ПЕРЕКЛАДАХ 

АНГЛІЙСЬКОЮ ТА НІМЕЦЬКОЮ  

Марина ВАРДАНЯН1 (Кривий Ріг, Україна; Гайдельберг, Німеччина) 
1 доктор філологічних наук, професор, професор кафедри перекладу та слов'янської 
філології Криворізького державного педагогічного університету (Україна), Visiting 

Scholar Institute for Translation and Interpreting Heidelberg University (Germany), 
maryna.vardanian@gmail.com 

Нещодавнє дослідження BBC Culture «100 найкращих дитячих книг», у 
якому автор цих тез брала участь, представило великий перелік дитячих 
книг різних країн світу [1]. Цікаво відзначити, що до нього увійшли 



16 
 

оригінали та переклади, сучасні твори та книги минулих століть. 
Водночас опитування показує, які культури є (не)видимими в дитячій 
літературі і які образи цих культур ми розпізнаємо. 

У своєму дослідженні я виходжу з того, що українська культура стає 
видимою (у сенсі Венуті) через переклади дитячої літератури з/на 
українську мову. З одного боку, переклади з української мови декларують 
вихід української культури з тіні імперії та образів, нав’язаних українській 
культурі колонізаторами. З іншого боку, переклади українською мовою 
свідчать про багатство української мови та зацікавленість українських 
читачів у світових тенденціях [2]. Тож за мету я ставлю з’ясувати, який 
образ української культури (пере)уявляють переклади англійською та 
німецькою на основі аналізу тематики, жанрів та ілюстрацій перекладів з 
української дитячої літератури. 

Для аналізу я обрала е-бібліотеки Чтиво та Діаспоріана, а також 
міжнародний перекладацький проєкт World Kid Lit. Е-бібліотеки є 
українськими ресурсами, що містять переклади української дитячої 
літератури англійською та німецькою мовами. Якщо Чтиво презентує 
переважно переклади, що вийшли в Україні минулого століття, то 
Діаспоріана – в українській діаспорі. Водночас World Kid Lit – це 
міжнародний проєкт, який засвідчує питому увагу англомовної аудиторії 
до української дитячої літератури, що зростає після повномасштабного 
вторгнення у 2022 році.   

Е-бібліотека Чтиво містить понад 30 перекладів української дитячої 
літератури англійською та німецькою мовами. Переважно, це дитячі 
книги видавництва «Дніпро», одного з найстаріших видавництв України, 
що засноване у 1919 році. З цим видавництвом пов’язують формування 
української школи художнього перекладу, оскільки над перекладами з 
іноземних мов українською працювали М. Лукаш, Д. Паламарчук, 
А. Содомора, О. Сенюк та інші [4: 291]. Проте маловідомими є 
перекладачі дитячих книг із української мови англійською та німецькою 
мовами, що виходили, крім згаданого «Дніпра», у видавництві літератури 
для дітей «Веселка». У вихідних даних дитячих книг обох видавництв 
наводяться прізвища перекладачів німецькою мовою – Евеліна 
Рісванова, Іван Сойко, Інгеборг Колінко, англійської – Уволтер Мей, 
Марія Скрипник, Олесь Коваленко, Василь Баришев, Віктор Ружицький, 
Сергій Владов, Лілія Титар. Електронна бібліотека Діаспоріана містить 
білінгвальні книги (українсько-англійські), що вийшли в українській 
діаспорі. Перекладачами згадуються Богдан Мельник, В. Ніколсон 



17 
 

Скорхід, Лена Григор-Гулуцан. Названі видавництва представляють 
переклади українських дитячих книг іноземними мовами, що вийшли 
переважно у 1980х роках, зрідка 1970х та початку 1990х. Найбільша увага 
у перекладах надається українському фольклору: казкам та пісням. Серед 
письменників, твори яких були перекладені німецькою та/або 
англійською мовами, зустрічаємо – Марко Вовчок, Івана Франка, Лесю 
Українку, Михайла Коцюбинського, Михайла Стельмаха, Віктора 
Близнеця, Всеволода Нестайка, Юрія Ярмиша та інших. Переклади цих 
книг мають яскравий український колорит у тематиці та ілюстраціях. 
Художники цих книг – Анатолій Базилевич, Сергій Артюшенко, Юлій 
Крига, товариство Марії Примаченко та інші – часто зображують героїв у 
традиційному українському одязі чи надають пейзажам та інтер’єрам 
українських рис, наголошуючи на унікальності української культури.     

У той же час сучасний міжнародний проєкт World Kid Lit представляє 
переклади з різних мов англійською, починаючи з 2016 року. Проте 
переклади сучасної дитячої літератури власне з української тут 
з’являються лише спорадично у 2021 та 2022 роках (по дві книги), у 2023 
році вже представлені і переклади, і білінгвальні книги (вісім книг). Мета 
цього проєкту – робити видимою світову літературу в англомовних 
дитячих та підліткових виданнях [3]. Тому тематика перекладених творів 
є часто міжкультурною, глобальною: ґендер (Лариса Денисенко «Майя та 
її мами»), довкілля (Тарас Прохасько «Хто зробив сніг?»), війна (Роман 
Романишин «Війна, що змінила Рондо»), хвороби (Катерина Бабкіна 
«Шапочка і кит»). Жанри – оповідання, вірші, альбоми, книги-малюнки. 
Така жанрово-тематична універсальність сучасної української дитячої 
літератури включає її до глобальної світової полісистеми дитячої 
культурної традиції, роблячи її впізнаваною з-поміж інших літератур.        

Таким чином, українська перекладна дитяча література англійською та 
німецькою мовами відкриває Україну як багату культурну націю, з 
давніми фольклорними традиціями, освічену, представлену видатними 
постатями письменників, широким колом актуальних тем, що вдало 
вписуються у велику світову літературну культуру.   

ЛІТЕРАТУРА 

1. BBC Culture. (2023). The 100 greatest children’s books: Who voted? May 
23 https://www.bbc.com/culture/article/20230522-the-100-greatest-
childrens-books-who-voted 



18 
 

2. Vardanian, Maryna. (2023). “Ukraine is not Russia”: Nation-Building vs. 
Colonization in Translation for Young Adults. Ideology and Politics Journal, 
2 (24). https://www.ideopol.org/ 
3. World Kid Lit. https://worldkidlit.org/what-is-world-kid-lit-month/  
4. Ковалів Ю. (укладач). (2007). Дніпро. Літературознавча 
енциклопедія. Київ: ВЦ «Академія». Т. 1: А – Л.  
 

СВІЙ/ЧУЖИЙ/ІНШИЙ У РОМАНІ В. РАФЄЄНКА 
«МОНДЕҐРІН» 

Світлана ВАРДЕВАНЯН1 (Чернівці, Україна) 
1 кандидат філологічних наук, Чернівецький національний університет імені Юрія 

Федьковича, svitvard17@ukr.net 

Пропонована наукова розвідка – це спроба проаналізувати роман 
Володимира Рафєєнка «Мондеґрін» у руслі методологічних пропозицій 
літературної імагології та постколоніальних студій. Залучивши оптику, 
яку пропонують праці Тамари Гундорової, Тоні Джадта, Юлії Кристевої, 
Дмитра Наливайка, Едварда Саїда, можна простежити, як перший 
українськомовний роман донецького російськомовного (до 2014 року) 
письменника Володимира Рафєєнка оприявнює не лише бінарну 
опозицію СВІЙ/ЧУЖИЙ, а й працює з проміжними опціями на цій шкалі, 
такими як ІНАКШИЙ, ІНШИЙ. 

У праці «Культура й імперіялізм» (Culture and Imperialism, 1993) Едвард 
Саїд постулює поняття «вигнанської енергії», зауважуючи, що «сьогодні 
цю енергію втілює мігрант, а її свідомість – це свідомість інтелектуала або 
митця у вигнанні, політичної постаті між сферами, між формами, між 
оселями й між мовами»» [3, 462]. Це зауваження дуже точне щодо 
В. Рафєєнка як переселенця з окупованого Донецька, як російського 
філолога і як російськомовного письменника. На початку російсько-
української війни Рафєєнко переїжджає до Києва, переходить на 
українську – і в інтерв’ю та есеях, і в художніх текстах («Мондеґрін. Пісні 
про смерть і любов», 2019, «Мобільні хвилі буття», 2022, «Пертикор – 
запах землі після дощу», 2023).   

«Мондеґрін» – це роман про еміграцію з одного «дому буття» в інший. Як 
уже зауважувала в своїй рецензії на роман, Рафєєнко — «language writer», 
«тобто письменник, для якого мова твору важливіша навіть за сюжет чи 
образи, письменник, якого цікавлять пластичність і границі мови, її 
суґестивні можливості, гра із семантикою слів, мерехтіння у процесі гри 



19 
 

нових сенсів» [1]. У своєму романі Рафєєнко творить ініціаційний простір, 
де протагоніст є ініціантом, який перебуває в міжмовному осмотичному 
середовищі. Мова, яка раніше була мовою ІНШИХ, поступово стає мовою 
СВОЇХ. А мова, якою розмовляв раніше, стає мовою ЧУЖИХ. Втім, роман 
має відкритий фінал. Ініціація мовного мігранта не завершена. Нам 
запропоновано художню ілюстрацію метамодерністської метакси: 
протагоніст перебуває «між»,  осцилює, тобто одночасно перебуває «тут», 
«там» і «ніде». Відповідно іпостасі 
СВОГО/ІНАКШОГО/ІНШОГО/ЧУЖОГО також постійно коливаються. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Вардеванян Світлана (2020). Інший, але не Чужий. «Критика», №1-2, 
2020. c. 32-35. URL: https://krytyka.com/ua/articles/inshyy-ale-ne-chuzhyy 
(дата звернення: 20.09.23) 

2. Рафєєнко Володимир (2019). Мондеґрін. Пісня про смерть і любов, 
Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019. 192 с. 

3. Саїд Едвард (2007). Культура й імперіялізм, Київ: Критика, 2007. 608 с. 

 

ПОШУК СВОГО ІСТИНОГО «Я» У П’ЄСІ ЕРІКА-
ЕММАНЮЕЛЯ ШМІТТА «ФРЕДЕРІК або БУЛЬВАР 

ЗЛОЧИНУ» 
Ольга ВАСИЛЬЄВА1 (Харків, Україна) 

1 аспірантка кафедри романо-германської філології факультету іноземних мов, 
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, olun4ik@ukr.net 

В. Шекспір сказав: «Світ – театр, і ми всі в ньому актори», а Г. Сковорода 
доповнив: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили». Та як же бути 
актору за покликанням, професійному актору, який має свою роль і в 
житті, і на сцені. Чи не стирається межа між особистістю, якою він (актор) 
є насправді та сценічним образом? Чи не наділяє актор своє реальне 
життя подіями і рисами, написаними у сценарії до чергової п’єси? Таку 
проблематику порушує у своїй п’єсі «Фредерік або Бульвар Злочину» 
відомий французький письменник і драматург Ерік-Емманюель Шмітт. 
Він бере за основу події доби Романтизму XIX століття, як уточнює автор 
на початку п’єси: «дія відбувається у 1832 році» [1, с. 1], а головною 
дійовою особою виступає у п’єсі легендарний актор цієї епохи Фредерік 
Леметр. Акто, якого описує Шмітт – це зухвалий борець за свої ідеали, 
особистість сильна та незалежна, яка не вагається у висловленні своєї 



20 
 

думки. У той самий час, Фредерік травмований дитячими спогадами та 
нещасливим коханням: відносини з матір’ю крають його серце, а 
нездатність відокремити почуття, передбачені безліччю ролей на сцені 
від тих, що є в реалії, зводить відносини з закоханою у нього самовіддано 
жінкою нанівець, роблячи його глибоко нещасним. Він міркує: «Що ж 
таке душа актора, панове? Протяг, холодне дихання, що ховається у 
позиченому одязі, і, щойно він знятий, швидко перебігає паразитувати на 
іншому костюмі. Чому? Бо актор не певен, чи він існує, це якесь двоноге 
створіння, уражене оригінальним каліцтвом: непостійністю. Деякі з вас 
іноді пощипують себе вдень, щоб упевнитись, що вони справді 
прокинулись і так от наші синці – це слова. Чи я існую? Щоб 
пересвідчитись, мені мають аплодувати» [1, с. 61].  Саме у таких монологах 
актора простежується його внутрішньо особистісний конфлікт. З одного 
боку, він кохає, а з іншого – відмовляється від почуттів через вагання, чи 
може актор, який звик так часто грати закоханість, любити по-
справжньому. Як висновок, Фредерік визнає свою неспроможність 
любити: маски, які він одягав кожного разу на сцені, настільки залишили 
на ньому відбиток, що він не в змозі розрізнити життя реальне від 
театральної постановки. Через ці вагання, Леметр відмовляється від 
коханої на користь її щасливого майбутнього з іншим чоловіком, навіть 
не усвідомлюючи, що у цій самопожертві і прихована відповідь -  це було 
справжнє кохання, адже такий вчинок, притаманний лише людині, яка 
щиро любить.   

Отже, читачеві стає відомою істина, яким насправді є Фредерікове «Я», 
але сам актор цього не усвідомлює. Він так і помре з цими ваганнями на 
сцені театру «Комеді Францез», непохитний у своїх переконаннях і в той 
же час зостаючись заложником свого амплуа.  

ЛІТЕРАТУРА 

1. Eric-Emmanuel Schmitt. Frederic ou Boulevard du Crime. Paris : Albin 
Michel, 1998. 252 p. [пер. Неди Нежданої]. 

 

 

 

 

 

 



21 
 

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕПІСТЕМІЧНОЇ 
МОДАЛЬНОСТІ У ФРАНЦУЗЬКОМУ 
ДРАМАТУРГІЧНОМУ ДИСКУРСІ 

Марина ВОРОНІНА1, Анжеліка ВОРЖЕВІТІНА2 (Харків,Україна) 
1 кандидат філологічних наук, доцент кафедри романо-германської філології 

факультету іноземних мов, Харківський національний університет 
імені В. Н. Каразіна, marynavoronina@karazin.ua 

1 студентка магістратури ОП «Французька мова та література і переклад та 
англійська мова» кафедри романо-германської філології факультету іноземних 

мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 
likavelikaa@ukr.net 

Драматургічний дискурс, специфіка сценічного діалогу та прагматичний 
ефект діалогу розлядаються лінгвістами з різних точок зору. 
Драматургічний дискурс є когнітивно-комунікативною сферою в 
середині художнього твору. Це область, де поєднуються активні зони 
свідомості драматурга та глядача, створюється об’ємність 
драматургічного тексту, поєднуючи час, місце, ментальність. З огляду на 
специфіку явища, доцільним вважається когнітивно-прагматичний 
підхід, що всебічно охоплює площину дискурсу у лінгвістичному 
дослідженні. 

Діалог є загальною одиницею виміру завдяки своїй специфічності як 
форми комунікативної сутності мови. Театральний діалог має свої 
особливості, в ньому вживаються не тільки ремарки – джерело сенсу в 
драматургії, але й мізансцени, світло, музика, сценографія тощо. Вони 
спрямовані на привертання уваги глядача до найзначнішої інформації та 
відтінків різного роду поведінки персонажів. Комунікативно-
прагматичні установи, що є властивістю конкретних мовних актів, 
набувають особливої значущості. З точки зору аналізу епістемічної 
модальності, діалог є насамперед поєднанням взаємних реакцій людей, 
здебільшого спонтанних, що визначається або ситуацією, або контекстом. 

Прагматичні цілі епістемічної модальності досягаються за допомогою 
модальних слів, які об’єднуються у функціонально-семантичні розряди. 
Вони мають свою семантику, граматичну форму та синтаксичну функцію. 
Першу групу засобів вираження епістемічної модальності становить 
бінарна опозиція впевненість – невпевненість, яка є базовою в ієрархічній 
структурі. Склад другої групи містить в собі модалізатори з семантичною 
компонентою часткової невпевненості. Третя група сягає максимуму у 
вираженні почуття невпевненості. Четверта група складається з 



22 
 

модалізаторів, що знаходяться в абсолютній опозиції до першої групи: від 
повної впевненості наявності факту до повного його заперечення. 

 

UKRAINIAN WOMEN AS THE OTHERS IN THE 
COLLECTION OF SHORT STORIES «A FOE-A FRIEND-A 

FAMILY» BY IRYNA FEOFANOVA 
Switłana HAJDUK1 (Siedlce, Poland) 

1 PhD in Literary Studies, assistant professor, Institute of Linguistics and Literary 
Studies, University of Siedlce, hayduksvitlana79@gmail.com 

War affects people, their activities, their emotional state, and all spheres of 
social, economic, and cultural development in one way or another. As the 
hostilities in Ukraine have been going on for what will soon be ten years, more 
and more poets, writers, painters, filmmakers, and others are addressing the 
topic of the Russian-Ukrainian war. They are looking for those ideas and forms 
that, at least on an emotional level, help people understand what is happening 
in Ukraine and the world because “The arts operate not with information, but 
with emotions. And, they [emotions – SH] are sometimes more truthful than 
any information” [1]. 

Iryna Feofanova’s collection of short stories “A Foe-A Friend-A Family” focuses 
on the topics of forced displacement and refugeeism, the Other, self-
identification, the peculiarities of Ukrainian women’s lives before and after the 
beginning of the war, and their adaptation to the new traumatic reality brought 
about by Russia’s full-scale invasion of Ukraine on 24 February 2022. The 
collection was written during the writer’s stay in Krakow under the Artistic and 
Translation Residency Programme funded by the Ministry of Culture and 
National Heritage of the Republic of Poland. Although this debut collection of 
short stories by a screenwriter and writer, Iryna Feofanova, is fictional, it does 
not lack realistic descriptions and real-life dialogues. Her short stories combine 
personal experience and the study of the lived experiences of other Ukrainian 
women. The most crucial thing is that Iryna Feofanova’s short stories are based 
not on actual events but on real women’s feelings, thoughts, emotions, 
memories, introspection, retrospection, foreshadowing, and awful 
remembrances that are coloured by pain and trauma.  

The writer seeks the answers to the following questions: Is it possible to become 
the one who is at home among strangers in the context of the Russian-
Ukrainian war? What does being a stranger among one’s own mean? 
Moreover, where can one be native during the war?  



23 
 

REFERENCES 

1. Назар Я. Мистецтво про війну: між творчістю та агіткою. Електронний 
ресурс, режим доступу: 
https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/02/160222_war_art_lviv_hk 
[Дата доступу 15.02.2024]. 

 

ЕКЗОТИКА ТА СТЕРЕОТИПИ У ПОДОРОЖНЬОМУ 
РЕПОРТАЖІ ЛЕОНІДА ЧЕРНОВА  

«125 ДНІВ ПІД ТРОПІКАМИ» (1928) 
Олена ГОЛОТА1 (Київ, Україна) 

1 аспірантка (здобувачка доктора філософії у галузі літературознавства) 
Національного університету «Києво-Могилянська академія», olena26@ukr.net 

Серед яскравих мандрівників-літераторів 1920-1930х років неможливо 
оминути постать Леоніда Чернова (Малошийченко). Одною із 
найзахопливіших є його півдовколасвітня подорож пароплавом 
«Трансбалт», яка згодом лягла в основу репортажу «125 днів під 
тропіками», повісті «Пригоди професора Вільяма Вокса на острові 
Ципанґо» тощо. Твори вирізняються не лише властивою автору  
письменницькою майстерністю та численними дотепами, але й 
різноманіттям яскравих образів та докладних описів пройденого шляху.  

Нам насамперед цікаво дослідити саме «125 днів під тропіками», оскільки 
текст розкриває враження та думки автора від першої особи, 
максимально зберігаючи автентичність досвіду відкриття нових країн  та 
зустрічі з представниками інших етносів та національностей. Твору також 
притаманна характерна для його доби синкретичність жанрових ознак, 
що поєднує в собі риси нарису та репортажу.  Додатковим чинником 
звісно стає ідеологічне тло. Так окрім традиційного зіткнення з «іншим» 
у контексті віддалених й незнайомих територій та їх жителів, у тексті 
підкреслюється класове розрізнення. Обидва сценарії звісно провокують 
оприявлення стереотипів та колоніальних дискурсів того часу.  

Автор із цікавістю й завзяттям описує зустрічі з тубільцями та пригоди в 
екзотичних регіонах, однак у їх зображенні притаманна певна дуальність. 
З одного боку письменник співчуває пригніченим та викриває 
буржуазність  і жорстокість колонізаторів, негативно оцінює місцевих, які 
завдяки професії чи більш тісній взаємодії переймають їх манери. З 
іншого ж - ідентифікує себе та решту екіпажу як європейців та досить 
часто об’єктивізує «інших», зокрема жінок. Отже твір слугуватиме 



24 
 

плідною основною для розкриття сприйняття та репрезентації 
представником тогочасного письменства екзотичних регіонів і його 
мешканців.  

 

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦШЇ ФРАНКОМОВНОГО 
ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ  

Максим ГРИГОР’ЄB1, Вячеслав ЩИРОВ2 (Харкiв, Україна) 
1 старший викладач кафедри романо-германської філології факультету іноземних 

мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 
maksym.grygoriev@karazin.ua 

2 старший викладач кафедри романо-германської філології факультету іноземних 
мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 

vyacheslav.shchyrov@karazin.ua 

Поява у 21 столітті у Франції великих медійних платформ спричинила 
широке поширення певного дискурсу в режимі інтерв'ю, який знайшов 
своє мовленнєве втілення у виступах та інтерв'ю чоловіків та жінок 
політиків, телеведучих, спортсменів, лекторів та коментаторів, 
письменників та публіцистів, акторів, співаків та музикантів. Ці 
мовленнєві прояви своєю чергою вплинули й на звичайних перехожих, 
які починають самовиражатися подібним чином у вуличних інтерв'ю чи 
в неформальному спілкуванні з друзями та колегами. Цей публічний 
дискурс набув своїх специфічних особистостей, які полягають у  
химерному прикрашеному стилі мовлення, що має на меті підлестити 
вухо співрозмовника. Соціальним наслідком подібного самовираження 
стало хибне прийняття такого дискурсу слухачем за розумну і красиву 
мову, з якою, як зазначає французький публіцист П'єр Мерль, це явище 
не має нічого спільного. Він відверто називає такий спосіб вираження 
думок новою тарабарщиною, блефом, зумовленим прагненням пустити 
пил у вічі, приховати за велемовними евфемізмами та багатослів'ям 
відсутність думки. Саме завдяки такому французькому мовленнєвому 
ілюзіонізму, який знищує будь-який натяк на справжній критичний дух, 
будь-який натяк на непогодження, або навіть просто реакцію чи неповагу, 
численним користувачам подібного мовлення вдається виголошувати 
найбільш консенсусні промови, а насправді просувати найбанальніші 
конформізми. На практиці нова тарабарщина - це насамперед показна 
французька мова, спосіб самовираження, одночасно помпезний, 
педантичний і невизначений. Це продукт поспішного схрещування 
політкоректності з іншим різновидом жаргону, який можна було б 



25 
 

назвати дистанційним адміністративним жаргоном із соціальним 
виміром або дерев’яною мовою функціонерів. Від першої він отримав 
бавовняну текстуру, загорнуту в лицемірний нейтралітет. Від другої він 
прийняв у спадщину важкість, складність фраз, сірість і прагнення до 
гучних виразів. Ця тарабарщина з'явилася з новим століттям 
безпосередньо з французьких медіа, де вона народилася, де вона виросла 
і де вона зміцнилася. Цих засобів масової інформації, які сьогодні є 
прикладом великої бідності уяви та одночасно мовних винаходів. Отже, 
нова тарабарщина  ̶  це мистецтво і манера складати речення заради того, 
щоб скласти речення, не турбуючись про те, щоб те, що ми говоримо, було 
зрозумілим для всіх. До того ж, казати «мікрофон має маленьку 
проблему» замість «мікрофон зламався» не прикрашає мовлення, 
перевантажує його зайвими конструкціями та затьмарює сенс. Здається, 
ця нова мовна тенденція насправді є збоченням, вадою, своєрідною 
нісенітницею, яка є навіть більш шкідливою, ніж абсурдною. Явище так 
званої нової тарабарщини  порушує комунікацію у суспільстві, робить 
неможливою справжню, адекватну оцінку існуючих в суспільстві проблем 
та потребує, на наш погляд, викриття та уникнення її, як згубної мовної 
практики. 

 
ОБРАЗИ РЕЧЕЙ – ЗНАКИ ПАМ’ЯТИ  

(РОМАН Н. КУР’ЯТИ «ДЗВІНКА») 
Людмила ДАНИЛЕНКО1 (Дубляни, Україна) 

1 кандидат філологічних наук, в.о.доцента кафедри гуманітарної освіти 
Львівського національного університету природокористування, 

ladadana17@gmail.com 

Серед образів художнього світу (персонажів, природи, почуттів, подій) 
важливі також речі повсякдення. Змальовуючи певну річ, знаходячи для 
неї відповідне місце в часопросторі, автор забезпечує естетику 
сприйняття, задіює емоції, втілює сенс. «Образ речі», про який почав 
писати Г. Кнабе, завжди викликає інтерес, адже побутове може 
захоплювати глибокою сутністю буття.  Одна з таких сутностей – пам’ять. 
Особливо, коли вона вражена трагічними подіями чи колоніальною 
стагнацією, а отже замовчана чи трансформована.  Саме така пам’ять про 
радянське минуле. Специфіка художньої інтерпретації життя в СРСР 
залежить від авторського досвіду, від теми і жанру твору, від 
експресивного освоєння спогадів. У будь-якому випадку важливе 
значення мають художні образи речей. Предмети повсякдення відіграють 
роль інформативности, занурюють у ретромандрівку, роз’яснюють 



26 
 

специфіку життя з фантомним «щастям» громадянина СРСР. 
Матеріальне є елементом «археології комунізму», яку дослідив 
К. Шльоґель. Він писав: «Предмети, речі, об’єкти зберігають 
автентичність. Їх можна читати й дешифрувати. У них вписаний час, що 
їх витворив» [2, 55]. 

Акцентування речей – один із способів відображення часу в книзі 
Н. Кур’яти «Дзвінка. Українка, народжена в СРСР». Твір 
автобіографічний. Сюжет побудований на спогадах, хроніці життя героїні 
від дитячих літ до переддня великої війни 2022 р. Художньо-стильові 
особливості  роману – фіксування деталей побуту та суспільних подій з 
позиції людини, зокрема дитини, яка усвідомлює себе в паралельних 
світах (радянській дійсності і правді життя). Зображення речей наповнене 
наївною щирістю («був ще коричневий ведмідь, про якого Дзвінка все 
мріяла, щоб він був м’яким, обнімала його щосили, але він був такий 
твердий, що боляче тиснув їй на ребра» [1, 56]), іронічними 
характеристиками («…Дзвінку „кусали” всі радянські шерстяні плаття і 
колготи» [1, 13]), відвертим сарказмом (у календарі вміщена колядка зі 
словами «Вся наша родина – радянська Вкраїна» [1, 80]). Осмислення 
радості та безпорадності радянської родини закладає подвійні смисли. 
Наприклад, задоволення дитини асоціюється з «Олів’є», яке готується 
один раз у рік, тільки на «Сідьме ноября», «якщо мама привезе з Одеси 
майонез» [1, 65]. Образи речей набувають чітких рис у контексті 
зіставлення, що закладене у свідомості героїні. Акцентуація деталей 
повсякдення виявляє знаки часу і пробуджує пам’ять. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Кур’ята Н. Дзвінка. Українка, народжена в СРСР. Київ. Лабораторія, 
2023. 376 с.  
2. Шльоґель К. Археологія комунізму, або Росія у ХХ столітті. 
Реконструкція картини. Пер. з нім.  Іванни Витрикуш. Київ: ДУХ І 
ЛІТЕРА, 2018. 120 с. 

 

 

 

 

 

 



27 
 

КИЇВ–ВАРШАВА ЯК КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР СВОГО / 
ЧУЖОГО У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ТА ПОЛЬСЬКИХ 

ПИСЬМЕННИКІВ 

Світлана ЖУРБА1 (Кривий Ріг, Україна) 
1 кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української та зарубіжної 
літератур Криворізького державного педагогічного університету, zss69@ukr.net 

Актуалізація онтологічного буття українців за кордоном в художніх 
текстах визначається в процесі осмислення національної культури й 
літератури. Провідну роль у збереженні й популяризації українських 
традицій у діаспорі належить емігрантським письменникам. Діаспорна 
українська література міжвоєнного двадцятиліття представлена 
Празькою поетичною школою (Чехія), варшавською групою «Танк» 
(Польща). Поезія представників цих літературних угрупувань відображає 
імагологічний аспект «празького» та «варшавського тексту», 
розкривається через збереження власної ідентичності та прийняттям 
Іншого в координатах свого/чужого. Ідейно-естетична програма 
літературної групи «Танк» виражала відродження споконвічних 
цінностей княжого Києва, його політичного та культурного рівня.  

Мистецький простір Києва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття 
визначається розмаїттям культурних, релігійних, філософських 
уподобань, діяльністю митців, що впливали на розвиток української та 
польської літератур. Рецепція поляка в україномовному світі, сприйняття 
Себе через Іншого вказала на імагологічний вимір творчості митців. 
Українські реалії вписані в канву польської поезії Ярослава Івашкевича, 
Болеслава Лесьмяна; простір Варшави означений у віршах Євгена 
Маланюка, Юрія Липи. Київ для польських митців виступає не тільки 
складовою реального часопростору, але й культурним середовищем, що 
безпосередньо впливає на формування їх світогляду та поетичного 
таланту. Польська столиця в поезії українських митців – це образ, через 
який вони прагнуть показати культурні традиції сусідів, переосмислюють 
власні імперативи, виформовуючи національну ідею. 

Взаємопроникнення, взаємодія, літературний діалог митців з іншим 
приводить до розширення культурного простору, і разом з тим – 
збереження етнічного, власного. Українсько-польський культурний 
дискурс міжвоєнного двадцятиліття розвивався в умовах комунікативних 
відношень свій/інший.  

 



28 
 

МУЛЬТИКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ 
ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 

Дар’я ЗАЦЕРКЛЯНА1, Ірина ГУСЛЕНКО2 (Харків, Україна) 
1 магістр філології, випускниця ХГУ "Народна українська академія", директорка, 
викладачка англійської та німецької мов Приватної школи іноземних мов SpiritOn 

Language School, spiriton.school@gmail.com 
2 кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри ділової іноземної мови та 
перекладу факультету іноземних мов Харківського національного університету 

імені В. Н. Каразіна  

Мультикультурне навчання, за визначенням Європейської федерації 
міжкультурного навчання [3], є «новітньою навчальною ситуацією», за 
якої студенти сприймають міжкультурні відмінності не як «перешкоду 
або відхилення від звичного», але як можливість зрозуміти іншу культуру 
«шляхом самоосвіти та взаємодії». Дослідники [2] та [4] стверджують, що 
мультикультурне навчання сприяє когнітивному та соціальному розвитку 
у суспільстві. Завдяки новітнім технологіям розширилось сприйняття 
навчального класу як середовища для мультикультурної співпраці [1]. 

Приватна школа іноземних мов SpiritOn Language School [5] 
організовувала спільне навчання англійської мови в мультикультурному 
середовищі з турецькою школою на платформі zoom у 2020-2021 н. р. та 
email-листування з іспанською школою у 2022-2023 н. р. Проєкт ставив 
на меті вмотивувати студентів до вивчення англійської мови шляхом 
занурення у мультикультурне середовище та збагатити їхній світогляд.  

Організувати навчання вдалося завдяки ESL форуму за участі колег з 
різних країн. Кожен з проєктів тривав до півроку. З обох сторін 
організатором виступав викладач, а учасниками – студенти або учні віком 
від 9 до 17 років різного рівня мовної компетенції (від А2 до С1), які 
вивчають англійську мову як іноземну. 

Необхідно було враховувати такі культурні особливості: 

- Різне сприйняття рівнів володіння іноземною мовою – наявне 
неоднакове тлумачення критеріїв CEFR під впливом менталітету.  
- Різниця у сприйнятті інформації, обумовлена сукупно-культурними 
особливостями: самостійна або командна робота, темп уроку, швидкість 
опрацювання завдань. 
- Різний емоційний поріг: тоді, коли українці намагались виокремити 
важливе у реченні за допомогою допоміжних або модальних дієслів, пауз, 



29 
 

зміни структури речень, то учні з Туреччини та Іспанії використовували 
інтонацію, міміку, короткі вигуки; власне мова залишалась без змін.  
За час виконання проєктів було отримано наступні результати:  

- Мотивація до навчання, і, як результат – зростання впевненості у 
власних знаннях та розвиток ґрунтовних мовних навичок.  
- Трансформація сприйняття мови в суспільстві – проєкти мали 
позитивний вплив поза межами навчального закладу. Мова 
сприймається вже як засіб розширення кругозору та культурного обміну. 
- Робота з різноманітними системами сприйняття, обробки, аналізу 
та обміну інформацією.  

Навчання іноземної мови часто сприймається широким загалом як 
спроба уніфікації всіх народів світу та пригнічення національних 
культурних особливостей. Проте культурне розмаїття у навчальному 
класі сприяє ефективній комунікації та мотивації, шляхом культурного 
обміну між студентами з використанням іноземної мови в якості 
інструменту взаєморозуміння та співпраці.  

ЛІТЕРАТУРА 

1. Зацеркляна Д. Міжмовна комунікація студентських мікроколективів як 
шлях професійного розвитку в умовах дистанційного навчання. 
Програма та матеріали ХХХ Міжнародної студентської наукової 
конференції ХГУ НУА «Мікроколективи в макросередовищі сучасного 
університету: стан і шляхи формування». Харків: Вид-во НУА, 2023. с. 81-
82.  

2. Chaika, Oksana. Benefits of multiculturalism for foreign language teaching. 
Молодь і ринок, 2023. № 3 (211), р. 82-89. URL: 
http://mir.dspu.edu.ua/article/view/277501/272953 (дата звернення: 
11.03.2024). 

3. Council of Europe. Common European Framework of Reference for 
Languages. Strasbourg, Council of Europe Publishing, 2022. URL: 
www.coe.int/lang-cefr (дата звернення: 11.03.2024). 

4. Sarnovska N., Rybinska Y., Antonivska M. Intercultural approach to foreign 
language learning as a factor of studentsʼ personal development in the process 
of foreign culture studying. Викладання мов у вищих навчальних закладах 
освіти на сучасному етапі. Міжпредметні звʼязки, 2023. № 42, с. 121–134.  

5. SpiritOn Language School. Веб-сайт. URL: https://www.spiriton.com.ua 
(дата звернення: 11.03.2024).  



30 
 

ЕТНООБРАЗ АМЕРИКАНКИ-ПІДЛІТКА В КНИЗІ 
К. АЛІФІРЕНКИ, М. ҐАНДИ, Л. ВЕЛЧ «Я ЗАВЖДИ 

ПИСАТИМУ У ВІДПОВІДЬ» 
Юлія ІСАПЧУК1 (Чернівці, Україна) 

1 кандидат філологічних наук, асистентка кафедри зарубіжної літератури та 
теорії літератури Чернівецького національного університету  

імені Юрія Федьковича, y.isapchuk@chnu.edu.ua 

Розглядається спільна книжка К. Аліфіренки, М. Ґанди і Л. Велч «Я 
завжди писатиму у відповідь: як один лист змінив двоє життів» («I will 
always write back: How one letter changed two lives», 2015) в контексті 
імагологічних студій і характеру американців за соціологом 
К.С. Фішером. В основі епістолярію лежить справжнє листування між 
Кейтлін з США та Мартіном із Зімбабве упродовж 1997–2003 рр.  

Звертається увага на сприйняття конкретного образу дівчинки-
американки з точки зору хлопця-африканця, зважаючи на стереотипні 
уявлення та кліше у масовій культурі сучасного глобалізованого світу. 
Враховуються відмінні суспільно-економічні умови та стилі життя 
підлітків (безтурботність й виживання), що впливає на їх особистісне 
формування та міжкультурну комунікацію.  

Простежується етнообраз тинейджерки середнього достатку з типовими 
проблемами її віку (навчання у школі, стосунки з подругами та хлопцями, 
дозвілля тощо), воднораз позбавленої расових упереджень та готової до 
внутрішніх змін. Біло-золотаве волосся та гарна зовнішність 
прирівнюється до образу янгола та статусу королеви, позбавленого 
іронічного відтінку з боку бідного чорношкірого друга.  

При цьому звичні для її соціального класу атрибути: приватний будинок 
з власною дитячою кімнатою, домашні тваринки (кролик, песик), 
різноманітний одяг чи шкільна канцелярія (різнобарвні ручки і маркери) 
сприймаються зімбабвійським хлопцем як елементи нечуваного 
багатства на фоні тодішньої стрімкої економічної кризи у його рідній 
державі. 

Підкреслюються вроджені риси характеру Кейтлін (відкритість, співчуття 
та доброта), що проявляється з надсилання символічної однодолларової 
купюри і поступово переростає у постійну допомогу Мартіну та його сім’ї, 
яка в результаті сприяє реалізації його американської мрії. 

 



31 
 

СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО ФРАНКОМОВНОГО 
ЮРИДИЧНОГО ДИСКУРСУ 
Софія КАРПОВА1 (Харків, Україна) 

1 студентка магістратури ОП «Французька мова та література і переклад та 
англійська мова» кафедри романо-германської філології факультету іноземних 

мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 
sofiakozhelyanko@gmail.com 

Одним із центральних напрямів сучасної лінгвістичної науки є вивчення 
таких явищ, як текст та дискурс. Лінгвістика тексту та аналіз дискурсу 
приділяють велику увагу питанням текстової організації в цілому, при 
цьому часто наголошується на вивчення її особливостей у рамках 
спеціалізованої комунікації. 

Особливостям сучасного франкомовного юридичного дискурсу 
присвячують свої студії такі французькі дослідники як Ж.-Л. Суріу та 
П. Лера. Серед українських дослідників юридичного  дискурсу можна 
виділити праці Д. Х. Баранника, О. В. Бородіної та М. Б. Вербенєц. 

Актуальність дослідження пов’язана з розвитком таких напрямів 
наукових досліджень про аналіз дискурсу як лінгвопрагматика та 
лінгвістика тексту. У дослідженні розглядається низка проблем, що 
стосуються специфіки франкомовного юридичного дискурсу, та взаємодії 
його складових на різних рівнях. Актуальність полягає в тому, що 
аналізується така маловивчена область, як юридичний дискурс. Наше 
дослідження виконано в руслі вивчення спеціалізованих дискурсів – 
напрямі, що розвивається та заслуговує на все більший інтерес у 
сучасному мовознавстві. 

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні  аналізу  сучасного 
франкомовного юридичного дискурсу, якому досі не приділялося 
детальної уваги в наукових працях. Розглядаються різні одиниці 
франкомовного юридичного дискурсу у сукупності та у зіставленні їхньої 
ролі. Використовуваний підхід є новітнім у вивченні вибраного об’єкта 
дослідження, оскільки містить елементи лінгвопрагматичного аналізу. 

 

 

 

 



32 
 

ПИСЬМОВИЙ ТА УСНИЙ ПЕРЕКЛАД У КОНТЕКСТІ 
ТИМЧАСОВОГО ЗАХИСТУ 

Анастасія КІСЕЛЬОВА1, Тетяна БОЧАРНИКОВА2 (Харків, Україна) 
1 студентка магістратури ОП «Переклад (іспанська та англійська мови)» 

кафедри романо-германської філології факультету іноземних мов Харківського 
національного університету імені В. Н. Каразіна, anastasiiaingles@gmail.com 
2 кандидат педагогічних наук, доцент кафедри романо-германської філології 

факультету іноземних мов Харківського національного університету                         
імені В. Н. Каразіна, tatyanabocharnikova1982@gmail.com 

Гуманітарне співробітництво Європи та міжнародна допомога тимчасово 
переміщеним українцям стали важливим елементом у врегулюванні 
кризи, спричиненої російським вторгненням. 

Європейський Союз створив процеси надання притулку та переселення 
для українців, які шукають прихисток в країнах ЄС. Вони включають в 
себе спеціальні програми, спрямовані на забезпечення захисту та 
підтримки, які передбачають активацію механізму тимчасового захисту, 
передбаченого Директивою ЄС. 

Важливість письмового та усного перекладу в ситуаціях тимчасового 
захисту є життєво необхідною для забезпечення ефективної комунікації, 
доступу до прав і послуг, а також правильного розуміння основної 
інформації для людей, які постраждали від гуманітарних криз або 
надзвичайних ситуацій. 

Наше дослідження фокусується на якості та точності письмового та 
усного перекладу в контексті тимчасового захисту, чутливості та 
розумінні делікатності та складності ситуацій, з якими стикаються шукачі 
тимчасового захисту, а також на складності перекладу по батькові, 
лінгвістичних та культурних елементів, присутніх в особистих іменах, з 
особливим акцентом на українському контексті. Переклад цих елементів 
створює унікальні проблеми через їхню культурну специфіку та 
відсутність прямих еквівалентів в іспанській мові. Це підштовхнуло нас до 
глибшого розуміння специфічних проблем, пов’язаних з перекладом по 
батькові; створення основи для вдосконалення практики перекладу та 
підкреслення необхідності гнучких і контекстно-чутливих підходів до 
вирішення унікальних проблем, пов’язаних з цими лінгвістичними та 
культурними елементами; опису та вивчення присутності мовних 
асистентів в іспанських школах на основі власного досвіду; висвітлення 
різних контекстів, в яких мовний асистент може запропонувати цінну 
допомогу батькам-іноземцям для забезпечення їх активної та успішної 



33 
 

участі у навчально-виховному процесі дітей. 

 

ТРАВЕЛОГ: СВІТ ОЧИМА УКРАЇНЦІВ 
                              Олена КОЛІНЬКО1 (Мелітополь, Україна) 

1 доктор філологічних наук, професор, професор кафедри української і зарубіжної 
літератури Мелітопольский державний педадогічний університет імені Богдана 

Хмельницького, kolinko56@meta.ua  

Попри багатозначність і дискусійність визначень та тлумачень травелогу 
як жанру, більшість дослідників схиляються до думки, що цей термін 
означає художній звіт, письмову фіксацію  подорожі, доповнені 
суб’єктивними враженнями і роздумами автора про пережите чи 
побачене. Ще однією суттєвою ознакою травелогу є не тільки опис нових 
місць, відкриття культурних пам’яток і локацій,   а й пізнання невідомого, 
раніше не баченого, того, що відбувається з «іншими», щоб зрозуміти і 
порівняти «чуже» на тлі «свого», різницю між ними і нами і, врешті-
решт, глибше пізнати власне Я, бо людина вибудовує свою ідентичність 
тільки у віддзеркаленні з іншими. Отже, в травелозі осягаються нові 
культурні обшири, але головним залишається їх сприйняття, 
інтерпретація і пізнання себе та Іншого. 

Зразком такого ставлення до чужої культури і її установок є особистісна 
історія Лесі Ворониної у травелозі «У пошуках Оґопоґо («Нотатки 
навколосвітньої мандрівниці)», з описом власних вражень та думок від 
зустрічі з багатьма країнами, містами і людьми. Так, відвідавши «диво-
місто» Санкт-Петербург, авторка не стримує своїх емоцій і вражень – в її 
уяві постає Петербург Достоєвського з його «вічними сутінками й 
садомазохістськими експериментами Федора Михайловича», а 
«пам’ятник божевільного царя» Петра викликає природне бажання як 
свідомого українця запитати: «Це ти – той Перший, що розпинав нашу 
Україну» й будував місто, де загинуло безліч людей, серед яких і «наших 
козаків 60 тисяч», які «лежать під фундаментами вишуканих палаців і, 
певно, символізують нерозривну дружбу двох братніх народів» [1, с. 9-10]. 
Особистісне, негативне, забарвлене невиліковною ненавистю  враження 
від північного міста красномовно свідчить про його несприйняття, воно 
завжди для мандрівниці залишиться Іншим, чужим, ворожим.   

Потрапивши в Канаду й подорожуючи нею, Леся Воронина, навпаки,  
захоплюється й дивується «нетиповим пам’ятникам» (грибам-опенькам 
або велетенській писанці, збудованими  давним-давно) як символам 



34 
 

присутності українців у Канаді. 

Мандруючи Польщею, Леся Воронина відвідує Вроцлав-Бреслау й 
переповнюється позитивними враженнями від його культурних споруд, 
пам’яток, чудернацьких назв вулиць, які свідома громадськість відстояла 
від перейменувань як «шматок історії». 

Подорож до Естонії та її столиці, Талліна, з впорядкованими і чистими 
узбіччями доріг, дивовижними ландшафтами переконала авторку в тому, 
що «Естонія – велика країна, бо люди, які в ній живуть, ставляться до 
своєї землі, як до найбільшого скарбу». Шляхом порівняння «свого» і 
«чужого» у неї виникає  сумна згадка про українські ліси з купами 
сміттєзвалищ і народжується  простий рецепт збереження матінки-
природи –  «треба ставитися до своєї країни, як до власного дому»  [1, 
с. 45].   

Угорщина вражає подорожанку  не тільки культурними спорудами, а й 
людьми, які «залишилися самі собою і живуть за тими законами, що 
здаються їм чесними й справедливими. І вони зовсім не соромляться своєї 
провінційності і не хочуть уподібнюватися до решти глобалізованого й 
уніфікованого світу» [1, с. 130].  

Отже, жанр травелогу увиразнює  авторську позицію, її сприйняття свого 
й чужого,  усвідомлення своєї автентичності й водночас неповторної 
цінності Іншого. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Воронина Леся. У пошуках Оґопоґо («Нотатки навколосвітньої 
мандрівниці»). Київ : Нора-Друк, 2010. 176 с.  

 
ПРОЄКЦІЯ ОБРАЗУ «ІНШОГО» В РОМАНІ Д. ЛЕССІНГ 

«BEN, IN THE WORLD» 
Сергій КОМАРОВ1 (Дніпро, Україна) 

1 доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури, 
Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ "Донбаський державний педагогічний 

університет", kamis2007sa@ukr.net 

Категорії «Іншого» та «Інакшого», антитеза «Свій» – «Чужий», питання 
маргінальності увійшли в дослідницький обіг багатьох галузей 
гуманітарного знання ще в останню третину ХХ століття, за доби 
постмодернізму. Проблема «Іншого» розглядається науковцями в різних 
вимірах: філософському, етнічному, соціальному, культурологічному, 



35 
 

мистецькому, психологічному, гендерному тощо. В художній літературі 
заявлене питання знайшло системне та різнопланове втілення. Зокрема, 
у творчості англійської письменниці, лауреатки Нобелівської премії, 
Доріс Лессінг (1919 – 2013) образ «Іншого» можна вважати наскрізним. 
Починаючи з романів 1950-х років і до останніх творів, написаних вже у 
ХХІ столітті, авторка пропонувала версії та модифікації цього образу за 
певними ознаками, з різних точок зору.  

Роман «Ben, in the World» (2000) є продовженням викладеної Д. Лессінг 
у романі «The Fifth Child» (1988) історії Бена Ловатта, дивної людини, яка 
народилася в звичайній британській сім’ї. Фактично, йдеться про 
представника іншої цивілізації, первісну людину, щось на кшталт 
неандертальця. Неодноразово в першому романі дилогії, де зображується 
дитинство героя, лунає порівняння Бена з тролем, гобліном, гномом, єті. 
Його «інакшість», що виявлялася у зовнішній тваринності, грубості, 
неймовірній фізичній силі, неспроможності до інтелектуальних зусиль, 
майже нездатності засвоєння елементарних соціальних навичок, стає, 
зрештою, причиною відторгнення навіть родиною.  

У романі «Ben, in the World» показане життя вісімнадцятирічного героя 
«серед людей». Тут, на відміну від книги «The Fifth Child», в якій образ 
Бена відтворюється через сприйняття оточуючих його персонажів, 
Д. Лессінг комбінує різні манери оповіді. Вона використовує і 
об’єктивний наратив, і невласне-пряму мову. Завдяки останній 
розкривається душевний стан юнака, акцентуються його безпосередні 
реакції на ті чи інші події. Така структура формує у читачів відмінне від 
першого роману, сприйняття героя, провокує не відразу чи страх перед 
незрозумілим й огидним, а співчуття, увиразнює мотиви самотності, 
безпорадності та зневіреності. З іншого боку, письменниця підкреслює 
жорстокість і підступність сучасного світу. На цю ідею працює і те, що 
єдині люди, які ставляться до Бена з симпатією, намагаються йому 
допомогти, це також «інші», також соціальні маргінали. Бен прагне 
знайти собі подібних, бажає стати «своїм», частиною спільноти. 
Усвідомлення неможливості цього призводить його до самогубства. 
Авторка, роблячи свого героя насправді трагічною фігурою, констатує 
відчуженість «іншого» від решти людей.  

 
 
 
 



36 
 

П’ЄТРО ДЕЛЛА ВАЛЛЕ ТА ОБРАЗ УКРАЇНИ В 
ІТАЛІЙСЬКИХ ТЕКСТАХ:  

МІЖ РЕАЛЬНИМ ТА УЯВНИМ 
Ксенія КОНСТАНТИНЕНКО1 (Падуя, Італія) 

1 кандидат філологічних наук, викладач української мови та літератури, 
професор за контрактом Відділу лінгвістичних та літературних студій 

Падуанського університету, kseniia.konstantynenko@unipd.it 

У доповіді розглядаються деякі аспекти формування й еволюції 
гетерообразу України в італійських текстах. Держави італійського 
півострова довгий час були визнаними центрами міжнародної дипломатії 
та зацікавленими творцями й перекладачами  джерел історико-
літературного характеру.  Еволюція уявлень про Україну в італійських 
текстах спостерігається з найперших спорадичних згадок XIII століття і 
по XVII століття, вже в поєднанні з темою козацтва.  Аналіз 
різножанрових текстів приводить до  висновку, що розвиток гетерообразу 
України в італійській літературі не був лінійним та рівномірним. Ми 
маємо справу з інтертекстом, який виявляє тривалу інертність, 
незмінність у часі незалежно від зміни історичних обставин і набуває 
помітного динамізму, тобто обростає новими деталями й варіаціями, 
лише в літературі XVII століття. Його умовність, передбачуваність і 
суб'єктивність обумовлюються особливостями засвоєння літературної 
традиції, яка у різних пропорціях поєднується з новою інформацією та 
авторським світоглядом.   Вплив стереотипів поєднує у таких джерелах 
реальне та уявне і не дозволяє жодне з них сприймати як абсолютно 
об'єктивне. Ми розглянемо основні елементи інтертексту і поширені в 
Італії претексти, які впливали на інертність гетерообразу України, а 
також роль «Листів»  П’єтро делла Валле у зрушенні звичних стереотипів 
і створенні нових. Делла Валле цікавий тим, що, маючи глибоку ерудицію 
гуманіста-мандрівника свого часу, який засвоїв звичні елементи 
літературної традиції, виявився здатен пристосувати їх до емпіричного 
досвіду спілкування з реальними представниками українського козацтва. 
Його твори створили основу для появи нових стійких складових образу 
України й козацтва у літературі XVII століття. 

 

 
 
 



37 
 

ТРЕТІЙ РЕЙХ СНОВИДІНЬ – ЛІТЕРАТУРНА 
РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ 

(за матеріалами задокументованих та літературно 
оброблених сновидінь єврейського населення 

Німеччини у період 1933-1939) 
Аліна ЛЕГЕЙДА1  

(Ньюкасл-апон-Тайн, Велика Британія; Харків, Україна) 
1 кандидат філологічних наук, доцент, науковий дослідник Ньюкаслівського 
університету (Ньюкасл-апон-Тайн, Велика Британія),  доцент кафедри 

англійської філології та методики викладання іноземної мови факультету 
іноземних мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна 

(Харків, Україна), bladeofmoonstorm@gmail.com 

Цей проєкт присвячений  дослідженню літературної репрезентації 
сновидінь єврейського населення Німеччини, яке зазнало геноциду у 
період 1933-1939 під час становлення режиму Третього рейху, авторства 
Шарлотти Берадт, що були зібрані та надруковані нею в еміграції у 
Сполучених Штатах Америки за посередництва Ганни Арендт у 1966 році. 

Проходячи еволюцію від німецької жкрналістки, активістки Веймару і 
колекціонерки сновидінь до літераторки і помічниці Ганни Арендт, 
Шарлотта Берадт у період 1933-1939 збирає і документує для подальшої 
літературної обробки та видання сновидіння, спричинені вкрай 
травматичним для еврейського населення Німеччини періодом 
становлення нацистського режиму і пропаганди, що згодом стануть для 
світу автентичними, явними доказами гітлерівської насадження 
диктатури. 

У літературній репрезентації сновидінь Третього рейху Шарлотти Берадт 
- Das Dritte Reich  Des Traums  - представлено сновидіння, які є 
відповіддю, відображенням і підсвідомим переробленням травматичного 
досвіду співіснування з режимом нацистської диктатури, з яким автори 
снів вимушені були стикатися щоденно та чиї свободи і можливість 
ототожнення себе як повноцінних представників німецької нації 
розчинялися в період 1933-1939 років як досвітні сни. 

Колективне несвідоме реагує на нацистський режим симбіозом 
вигаданих і реалістичних, кінематографічно- сюрреалістичних і 
історично автентичних  літературних репрезентацій у тексті 
Шарлотти Берадт, що апелюють до поколінь пост-пам'яті. 

 



38 
 

EL ACCESO A LA BASE MATERIAL DEL 
MULTILINGÜlSMO Y LA PLURICULTURA DE TODA 

SOCIEDAD. SUPERACIÓN DEL BINARISMO 
ONTOLÓGICO  

Luis Alberto LÓPEZ HERRERA1 (Montreal, Canadá) 
1 PhD ABD Literatura comparada, profesor, Division Arts et Culture de la Ville de Saint-

Lambert, luislopez1953@hotmail.com 

El «Tema a discutir» escogido para este trabajo es: «Amigo / Enemigo» a través 
del prisma de la lengua, la literatura, la cultura». 

Queremos señalar los límites del binarismo o cierre ontológico practicado en la 
mayoría de los centros académicos del mundo. La totalidad que impone el 
binarismo oculta el espacio trans-ontológico o meta-físico, donde meta-físico 
(con guión, para distinguirlo de la metafísica tradicional) indica el mundo de la 
exterioridad, sector excluido del cual sabemos muy poco y que conforma la 
mayoría de la humanidad. 

Algunos premisas epistemológicas 

Nuestra perspectiva parte de una crítica al heleno-eurocentrismo. Estamos 
trabajando en la formulación de una Poética de la liberación, que parte 
principalmente desde las premisas formuladas por el movimiento filosófico 
latinoamericano la Filosofía de la liberación. La Poética de la liberación se hace 
problema sobre todo de la literatura, de la lengua y de la cultura presentes en 
el mundo de los no-privilegiados. 

Señalaremos 3 premisas epistemológica que utilizaremos en nuestra 
exposición. 

1ª. Premisa. Según la Filosofía de la liberación, es imprescindible hacer la 
crítica de las categorías binarias, tales como por ejemplo aparecen indicadas en 
el Tercer tema sugerido a discutir en esta Xª Conferencia Científica 
Internacional, se trata de las categorías propuestas por el discutido filósofo 
alemán Carl Schmitt (1888-1985): amigo / enemigo. 

El binarismo es una proposición de la filosofía griega que en el transcurso de 
los siglos posteriores ha devenido una ideología hegemónica y que sustenta 
políticas de dominación y exclusión. El binarismo impuesto por el heleno-
eurocentrismo es una ontología sectaria. 

El primer filósofo que lo planteó fue Parménides para el cual «el ser es y el no-
ser no es». Lamentablemente en su visión el ser refiere al ciudadano griego 
aristocrático y el no-ser al «bárbaro». Platón va a utilizarla para definir el 



39 
 

binarismo idealista de cuerpo-alma. Aristóteles propone, con otros términos 
más precisos y abstractos, que la relación primera es sujeto-naturaleza. Y 
funda el materialismo ingenuo pues si bien plantea que todo comienza con el 
hombre desgraciadamente diviniza la naturaleza. La sentencia siguiente parece 
resumir su pensamiento excluyente: «el esclavo es esclavo por naturaleza». 
Despuês, la relación deviene materia-forma, donde la idea que concibe la forma 
es lo más importante. Siglos después, con G. Galileo y R. Descartes la relación 
devendrá sujeto-objeto, principio de la ciencia moderna. 

2ª. premisa. El mundo semita-hebreo-cristiano ha pensado el mundo desde 
otra perspectiva epistemológica. Contraria a la ética elitista ―más bien una 
moral de valores―, su punto de partida es la relación sujeto-sujeto, donde lo 
más importante es el segundo o el-Otro o Autrui (en francés). Estamos frente 
a una ética materialista. Enrique Dussel funda la Filosofía de la liberación 
partiendo desde esta tradición reformulada en el siglo XX por el filósofo francés 
Emmanuel Levinas (1905-1995). Señala Dussel: 

«Si por el contrario privilegiamos la espacialidad (proximidad o lejanía, 
centro o periferia) y lo político (dominador-dominado), la posición 
sujeto-sujeto, persona-persona, que fue la experiencia originaria del 
semita de la realidad como libertad, podremos iniciar un discurso 
filosófico desde otro origen.» (Filosofía de la liberación, 2.1.1.2) 

Este discurso filosófico funda al movimiento latinoamericano Filosofía de la 
liberación, cuya categoría principal de análisis es la exterioridad meta-física 
opuesta a la totalidad ontológica. 

Algunos ejemplos de binarismo y «exterioridad» 

TOTALIDAD       EXTERIORIDAD 
(Lo ontológico)    (Lo trans-ontológico o lo meta-físico) 
Lo-mismo  versus  Lo-diferente     Lo-distinto 
Identidad  versus  Alteridad diferente      Alteridad distinta 
Varón  versus  Mujer       LGBTQ 
Padre  versus  Madre       Hijo y/o Hija 
Capitalista  versus  Asalariado     No-asalariado y/o 
Desocupado 
Capital  versus  Trabajo-vivo objetivado   Trabajo-vivo no-objetivado 
Católico  versus  Musulmán    Ateo (Chamán o brujo) 
Hispanófono  versus  Anglófono     Quechuáfono 
Nacional  versus  Emigrante      Refugiado y/o Migrante 
Español  versus  Inca       Guamachuco 
Profesor  versus  Alumno      Iletrado 



40 
 

Yo  versus  Tú y/o Usted      Él y/o ella 
Nosotros  versus  Vosotros y/o Ustedes    Ellos y/o Ellas 
Espíritu  versus  Cuerpo      Basar 
[Carne/sangre] 
Amigo  versus  Camarada      Enemigo 
etc, etc. 

3ª. Premisa. Es la propuesta por la fenomenología materialista del filósofo 
francés Michel Henry (1922-2002). Henry constata que la fenomenología de 
Husserl y Heidegger analizan los fenómenos exteriores al cuerpo humano. Esta 
fenomenología parcial no puede explicar lo que sucede en el interior del ser 
humano: el cuerpo, verdadero punto de partida. Se olvida lo que el hombre 
siente y que apenas se puede explicar. Para Henry, el cuerpo es identificado a 
la subjetividad, el sentir deviene la fuente de la experiencia subjetiva. Y define 
al individuo. 

Para Henry, apoyándose en K. Marx, el individuo aparece como el tercer actor 
de la historia. Se sabe los otros son el Estado y la Sociedad civil. La subjetividad 
de cada individuo es única y singular y es en el arte donde se manifiesta más y 
mejor su mundo interior. A partir de los conceptos de cultura y unidad 
ontológica del cuerpo Henry parte desde una trans-ontología de la vida. 

El saber de la vida auto-afectiva de cada individuo se manifiesta como discursos 
y si estos son trabajados de manera consciente devienen arte literario o 
cualquier otro tipo de arte. Esto es la poética general. 

El binarismo excluye la cultura popular 

Hemos señalado como el heleno-eurocentrismo es excluyente. Con el 
binarismo no se puede dar cuenta de la cultura popular. Llamamos cultura 
popular a la producida por el pueblo. Llamamos pueblo al conjunto 
conformado por el sector proletario ―obreros y campesinos― y el sector 
marginado ―etnias, artesanos, ambulantes, etc., etc.―. 

Se sabe del pueblo muy poco. Los centros académicos lo estudian como un 
objeto más, sin importancia. Pero lo que sucede en el pueblo es sorprendente 
vital. Se impone romper el binarismo y plantear una nueva dinámica. 

Ya no se trata solo de hablar de los no-privilegiados. Se trata de dialogar con 
ellos. Se trata de saber qué dicen, qué piensan, qué hacen y sobre todo cómo 
sobrevivieron y sobreviven dentro de dramáticas situaciones. Se trata de saber 
lo que pueden enseñarnos. 

En una entrevista hecha al filósofo argentino-mejicano Enrique Dussel, uno de 
los fundadores del movimiento Filosofía de la Liberación el entrevistador le 



41 
 

hace las preguntas siguientes: 

―«Entrevistador 

¿Por qué la filosofía calló la Vida, el agradecimiento de la Vida? 

―Enrique Dussel 

Porque cayó en manos de sabios que son privilegiados en todas las culturas. En 
cambio, el pueblo no es privilegiado y piensa a partir de su pobreza. 

―Entrevistador 

Sin embargo, desde esa pobreza, el pueblo agradece todo el tiempo la vida. 

―Enrique Dussel 

Claro, sabe que le fue donada gratuitamente y tiene que darla gratuitamente a 
la comunidad y no comprar o vender cosas. Además, es una económica el 
compartir la realidad en la comunidad.» 

En efecto, el pueblo americano, y no solo él, practica una filosofía de la Vida. 
Es materialista. El no privilegiado no puede dejar de sentir su cuerpo, su cuerpo 
tiene hambre. El hambre no es una idea. Su cuerpo está enfermo, desnutrido. 
La enfermedad no es una idea. En su exclusión la vida es frágil. No quiere 
morir. Esta vitalidad material es una esperanza de la humanidad. 

El binarismo y su efecto perverso 

La Filosofía de la liberación apoyada en la tradición semita supera el binarismo 
ontológico y nos ha revelado el mundo de la exterioridad, es el mundo sufriente 
de las víctimas. El sector popular o pueblo elabora discursos interpelantes que 
obligan a tomar decisiones éticas, políticas, teóricas ―campos relacionados a 
la poética― para responder a sus demandas de justicia.  

Veamos brevemente que se revela en la cultura popular americana. 

Una poética desde la exterioridad señala la producción cultural y literaria de 
los sectores populares. La Literatura es un solo proceso mundial que va de la 
mano de la Historia. Así cómo no hay Historia mundial sin consideración de 
las víctimas, no hay historia de la Literatura sin literatura popular, por tanto, 
no puede haber tampoco una teoría de la literatura mundial. 

La primera manifestación cultural y literaria de toda comunidad. en cualquier 
región del mundo es su producción discursiva mítica. Los mitos son discursos 
milenarios identitarios. Y no han desaparecido, es imposible pensar que haya 
una sociedad sin ellos. El caso de América es muy singular. Es el continente 
donde han llegado todos los discursos míticos del mundo, en dos momentos: 
antes y después de la instauración de la modernidad. El primero aconteció 



42 
 

desde hace por lo menos veinte milenios. Los amerindios son descendientes de 
olas de migrantes asiáticos y otras más recientes provenientes de Oceanía, en 
muchos momentos de la historia. Traen con ellos sus lenguajes y mitos que van 
a ser recontextualizarlos en territorio americano. 

La segunda globalización debuta con la Invasión de América, en 1492. Los 
«europeos», mejor los «indoeuropeos», que provienen de los mismos lugares 
que los migrantes que llegan a América, «se rencuentran» después de 20 
milenios. Pero no se reconocerán como «hermanos”. Los habitantes de los 
múltiples reinos de la región que llamamos hoy Europa llegan con sus mitos 
«literarios» que al conjunto llaman Filosofía. Sus «éticas», «políticas», 
«teorías» binarias son perversas y causarán, explícita e implícitamente, 
millones de muertos entre los amerindios y los africanos esclavizados. 

Muchos discursos quedarán registrados en la memoria colectiva de las 
comunidades indígenas y sus descendientes y en miles de textos 
administrativos, religiosos, en la literatura tout court. Y, es más, sobrevivieron 
hasta hoy. ¿Cómo sobrevivieron? Aún la comunidad amerindia más pequeña 
de América cuenta con cientos de mitos que son su literatura sin más donde 
cuentan sus memorias y hazañas. Ellos están depositados en la memoria y en 
los discursos orales de sus individuos, y les dan sentido a sus existencias, como 
a cualquier pueblo del mundo. Además, la producción discursiva que los 
europeos van a encontrar en América va a influenciar a todos los discursos 
posteriores a lo largo de toda la historia moderna. Porque son discursos 
apremiantes, urgentes, son discursos interpelantes, son discursos de Vida 
frente a discursos de muerte. 

Señalemos cuatro ejemplos del pensamiento discursivo popular actual, hoy. 

1. Durante la Rebelión maya de Chiapas, México, en 1994, entre los rebeldes 
se piensa, discute y se produce un discurso político que interpela a toda la 
política mundial: 

«[Entre los representantes del Gobierno mejicano] vemos que son los menos 
que ahora mandan, y mandan sin obedecer, mandan mandando. Hay que 
cambiar, y que manden los que mandan obedeciendo.» (Comunicado del 
FZLN) 

2. Hay un ciclo de mitos andinos donde se relata que los europeos fueron 
recibidos como «hermanos». En muchos ciclos míticos americanos, en sus 
estructuras semióticas hay un espacio vacío para que sea ocupado por «el 
extranjero» (C. Lévi-Strauss). Lo cual quizás revele que no hubo Conquista. 
Nos preguntamos ¿La ética amerindia es más avanzada que la europea, desde 



43 
 

siempre? 

3. El respeto a la naturaleza de los pueblos amerindios, es una perspectiva de 
vida global ejemplar. Con el símbolo andino de la Pachamama, se nos invita a 
una reflexión ecológica profunda frente a la destrucción masiva del planeta de 
la parte del neoliberalismo extremo. Es otra forma de concebir la producción., 
la cultura. 

4. El pueblo americano tiene como base de su religiosidad popular la 
simbología del cristianismo católico. Su estrato mítico milenario le permitió 
reconocer aquel estrato mítico semita hebreo, milenario también, traído por los 
europeos, y no tuvo problemas en acogerlo y trnsformaarlo en su seno. 

Todos estos ejemplos señalados son théoria, praxis y poiésis sin más, 
elementos constitutivos de toda poética. 

La formulación de una teoría de la literatura que incluya la producción literaria 
del sector popular es posible superando el binarismo totalitario. 

 

СПОГАДИ ЯК ЗАСІБ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ 
ІДЕНТИФІКАЦІЇ ГЕРОЯ У РОМАНІ БРАТІВ 

КАПРАНОВИХ «ЩОДЕННИК МОЄЇ СЕКРЕТАРКИ» 

Наталія МАЖАРА1 (Запоріжжя, Україна) 
1 викладач Мелітопольського державного педагогічного університету імені 

Богдана Хмельницького, natalya_mazhara@mspu.edu.ua 

У постмодерністському вимірі сучасної української літератури на увагу 
дослідників, з огляду на синтез ознак фікційних і нефікційних жанрів, 
заслуговує роман Братів Капранових «Щоденник моєї секретарки». 
Намагаючись переконати читацький загал у правдивості історії 
бізнесмена-держслужбовця Сергія Миколайовича, письменники 
вдаються до імітації жанрів літератури non fiction. Спогади героя є одним 
із рушіїв сюжету, дозволяючи заглибитися в приватний вимір його життя, 
зрозуміти причини поведінки, вчинків і простежити еволюцію свідомості 
на тлі політичних зрушень у державі. 

Із глибин пам’яті Сергія Миколайовича виринає чимало цікавих історій, 
що постають своєрідною авторською підказкою для розкриття причин 
«падіння» головного героя. Він є типовим представником «української 
еліти», у таємних коридорах влади «робить великі гроші» та вважає, що 
належить до так званих «вищих кіл», які визначають долю держави: 
«Великим дядям потрібні великі гроші» [1, с. 58]. Сергій Миколайович, 



44 
 

він же «Серьога», і його підлеглі допомагають ухилятися від податків, 
відмивають гроші, є рейдерами. Такою постає соціальна ідентифікація 
героя на сторінках роману. 

Проте в мандрівках «кулуарами» він поступово починає розуміти 
безглуздість і «штучність» свого життя: «світ… тиснув на душу своїм 
паскудством» [1, с. 243]. Тому намагається знайти розраду в спогадах про 
дитинство, яке минало на «подвір’ї української Таврії» [1, с. 243], згадує 
родинні традиції. «Наші південні варення – це цілий кулінарний світ, 
який не може бути повторений у жодному іншому регіоні України» – з 
неприхованою гордістю зауважує герой. Він залюблений у рідний край – 
«благословенний південь», пишається своєю родиною, і розуміє, що 
завжди мріяв про те, щоб його власна сім’я продовжувала б ці традиції. 
Натомість щодня неохоче повертається до своєї квартири, де на нього 
чекає нещира «дружина Ірка – ведуча телебачення» та син, який 
«постійно за комп’ютером», тому, на відміну від дитинства, не відчуває 
затишку власного помешкання [1, с. 24]. 

Важливими для розгортання сюжету твору є спогади Сергія 
Миколайовича про розкуркуленого діда, який пережив примусову 
депортацію і повернувшись відроджував свій сад, демонструючи 
незнищенність українського народу. Герой знає свої корені, ідентифікує 
себе українцем, нащадком славного нескореного роду, пишається дідом і 
дуже часто подумки повертається у минуле, щоб пригадати спільні 
розмови: «Мавпи дуже схожі на людей, а люди – на мавп. …буває, живе 
собі людина як людина. І тільки коли потрапляє у складну ситуацію, 
з’ясовується, що воно мавпа» [3, с. 164]. Він розуміє, що сучасна Україна 
дуже схожа на оте царство мавп, яке в ув’язненні зобразив на старому 
прес-пап’є його дід, і те, що він сам є однією з цих мавп. 

Переродження головного героя роману відбувається лише на Майдані, де 
він несподівано для себе зустрічає сина Богдана і розуміє свою 
національну приналежність та не має права на байдужість: «В одну мить 
душа повернулася на належне їй місце…»[1, с. 394]. 

Таким чином, використання Братами Капрановими спогадів героя 
підсилює впевненість читача в тому, що перед ним розгортаються 
справжні події, а вигадані персонажі є реальними. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Брати Капранови. Щоденник моєї секретарки. К.: Гамазин, 2017. 400 с. 

 



45 
 

ПРОБЛЕМА ОПОЗИЦІЇ МІСТА / СЕЛА ЯК 
«ЧУЖОГО» / «СВОГО» ПРОСТОРУ В ПРОЗІ ПАНАСА 

МИРНОГО 
Ольга МАТВЄЄВА1 (Київ, Україна) 

1 кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу класичної української 
літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 

o.a.matveeva@ukr.net 

У незавершених прозових творах («Міщани», «Народолюбець», «Хома 
Боровик», фрагменту «Місто Мирне» та ін.), нарисі «Подоріжжя од 
Полтави до Гадячого», драмі «Згуба» Панас Мирний досліджує проблему 
опозиції cела й міста як «свого» / «чужого» середовищ, нещадної 
боротьби між автентичною сільською стихією та чужою міською 
цивілізацією, що становить віддзеркалення «простору колонії від 
побутового до метафізичного виміру» (Л. Ушкалов). Слід акцентувати, 
що вороже ставлення Мирного до міста, передусім, пов’язано з його 
народницькими поглядами. В цьому контексті слід визначити засадничі 
маркери, які в художній творчості письменника відрізняють міських 
мешканців та сільських жителів, зокрема йдеться про мораль, виховання, 
освіту, мову, працю, одяг, дозвілля та ін. Симптоматично, що прозаїк 
осмислює явище зародження народницького руху, аналізує його 
значення для міського та сільського cередовищ, зокрема вплив на 
розвиток освіти. У творчості Мирний змальовує світ морально скалічених 
містом людей – зросіщене панство, службовців, ремісників, крамарів, 
робітників, наймитів, покоївок, охоплених розпустою, ледарством, 
моральним нігілізмом й безпробудним пияцтвом. Як народолюбець і 
прибічник народницьких ідей Мирний ідентифікував «городян» 
«ненародніми елементами», які почали втрачати народні типові ознаки, 
що спричинилося до девіантної поведінки й позначилося на народній 
освіті, національній мові, національному одязі. Варто сфокусувати увагу 
на тому, що в незавершеній прозі в контексті осмислення міста як 
осередку моральної згуби Мирний актуалізував засадничу в своїй 
творчості тему «пропащої сили», осмисливши життя «людей дна», 
«людей ночі», тобто представників власне «городянського» типу – 
«всесвітніх волоцюг», халамидників-перевертнів та босок-повій 
(«Халамидник», «Українофіл»). Відтак міське середовище становить 
резиденцію бюрократії, простір експлуатації, комерції, домінування 
суцільних меркантильних інтересів, тоді як сільська праця 
репрезентована як планомірна, чесна, пов’язана передусім із землею. 



46 
 

Зокрема під час мандрівок, своєрідної форми «ходіння в народ», 
письменник студіював особливості народного життя, побуту, традицій і 
звичаїв в українських селах, про що писав у подорожніх нарисах. У цьому 
контексті письменник документує демографічні проблеми сільського 
населення, робить соціальний зріз мешканців, репрезентує українські 
соціальні типи (колишні кріпаки – «маштаки», вільні козаки, 
«шалапуди-розкольники» (люди іншої віри) та ін.), фокусується на історії 
походження окремих сіл, репрезентує легенди для пояснення назв 
населених пунктів, зосереджується на кліматичних особливостях 
місцевості, звертає увагу на розвиток ремесел в різних етнографічних 
регіонах. У своїй творчості Мирний актуалізує засадничий образ 
«недотепи», моделює тип українського сільського господаря (таких 
суб’єктів в різних художніх варіаціях письменник номінував 
«телепнями», «лихими людьми», «пропащою силою»), який 
ототожнюється з праведником, чесною, щирою й працьовитою, хоча й 
дуже безталанною людиною. На думку Мирного, на відміну від міських 
мешканців, сільські жителі мають глибокий органічний зв’язок з 
природою, тому письменник осмислює в прозових творах гармонійний 
вплив природного середовища на формування особистості селянина. 
Отже, автор трактує сільське середовище як автентичний, «рідний», 
«свій» простір з «білими хатками» й «вишневими садками», що 
пов’язано з народницькими ідеалами Мирного й позначено 
національним колоритом. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Панас, Мирний. Зібрання творів: У 7 т. Київ: Наукова думка, 1968–
1971. 
2. Ушкалов Л. Реалізм – це есхатологія: Панас Мирний. Харків: Майдан, 
2012. 180 c.  
 

ПОДОРОЖ ІСТОРІЯМИ ЯК ШЛЯХ ПІЗНАННЯ СЕБЕ ТА 
ІНШОГО (НА МАТЕРІАЛІ С. АНДРУХОВИЧ «СТАРІ 

ЛЮДИ») 
Ілля МОКРЯКОВ1 (Кривий Ріг, Україна) 

1 аспірант ІІ року навчання у Київському столичному університеті імені Бориса 
Грінченка, i.mokriakov.asp@kubg.edu.ua 

Актуальність. В сучасному світі подорож стала важливим – як не 
сказати невід’ємним – елементом життя сучасної людини. Світ 



47 
 

глобалізується та розвивається дуже швидко, єднання та спільний підхід 
до вирішення проблем або ж пошуку нових, кращих рішень, можливий 
тільки через взаємопорозуміння, діалог. Звісно, мова йде як про 
буквальну якісну та ефективну комунікацію, так і певний діалог між 
культурами, між нематеріальним. Актуальність обумовлює те, що 
подорож щільно увійшла у наше життя і стала способом пізнання світу, 
та, у зв’язку з цим, стала розумітися набагато ширше, ніж це було раніше. 

Мета – теоретично обґрунтувати, що подорож як шлях пізнання себе та 
Іншого може реалізуватися безпосередньо у історіях, тексті. 

Методологія. У нашому дослідженні ми спираємось на методологію, 
запропоновану українськими дослідниками Г. Каратєєвою, М. Ющенко, 
М. Шульгун, а також на іноземних дослідників: З. Баумана, 
Дж. Кліффорда, Е. Саїда, на концепцію «героя-туриста», «героя-
фланера», про яку зазвичай говорять у контексті творів О. Токарчук, 
П. Модіано, Ж. Леклезіо та інших.  

Виклад основного матеріалу. Подорож у повісті С. Андрухович «Старі 
люди» (2003) постає перед нами не зовсім у традиційному розумінні, 
скоріш – у текстуальному, підкреслено текстуальному. Під традиційним 
розумінням подорожі ми розуміємо те, що подорож тісно пов’язують з 
простором: простір тексту організується лише під час того чи іншого 
«руху», як влучно пише про це дослідниця Г. Каратєєва – «мандрівник 
пізнає та переживає певний простір» [1, с. 160]. Ми ж розширюємо цей 
погляд: з героєм-мандрівником у тексті насамперед відбувається не 
подорож, а історія. Наприклад, у повісті «Старі люди» це стає дуже 
помітним під час того, коли на зміну традиційному руху приходять досить 
статичні сцени: чи то посиденьки героїв за столом, чи лежання в ліжку, 
чи перебування у певній компанії і т.д. Здавалося б в такі моменти 
подорож мала припинятися, здавалося б це не є частиною подорожі, але 
насправді ситуація геть протилежна, бо, трапляється, ці статичні сцени 
стають не менш значущими за інші, а буває що стають і більш значущими 
– самим сенсом подорожі.  

Так, вони протиставлені за принципом статика/динаміка, проте і 
статичні, і динамічні сцени для подорожі є історіями. І сукупність різних 
історій, які трапляються з героями твору, і надає їх подорожі цілісності, 
запускає процес пізнання: себе та/або Іншого. Історії, які розповідають 
люди, які їх цікавлять і відгукуються в них, якщо це не їх особиста історія, 
можуть розповісти багато про людину, можуть допомогти створити, чи 
принаймні доповнити, її портрет. Читач або слухач історії вимушений 



48 
 

проходити цей шлях, цю подорож, мета якої це пізнання та засвоєння 
нового досвіду.   

Висновки. Історія і подорож у сучасній літературі тісно пов’язані між 
собою, і природа пізнання в них має багато спільного: так, як і у випадку 
подорожі, так і у випадку історії варіантів отриманих знань, інформації, 
може бути безліч, і ми, як різні читачі, можемо отримати абсолютно різні 
уроки, висновки і т.д. зі здавалося одного і того ж. Подорож, як і історія, 
не є універсальним способом пізнання і звісно не дає непохитні єдині для 
всіх знання, такий спосіб пізнання навпаки стимулює творчість, закликає 
до рефлексії, до переосмислення чогось під впливом нового, набутого 
досвіду.   

ЛІТЕРАТУРА 

1. Каратєєва Г.М. Текстовий концепт-константа Подорож: просторові 
параметри (на матеріалі творів Ле Клезіо) / Г.М. Каратєєва // Науковий 
вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі 
Українки. Серія : Філологічні науки. – Луцьк, 2013. – № 19 (268). – С. 
159–164. 
 

INSTANTIATION OF TEXTS IN RETELLING: 
ECOLINGUISTIC AND NARRATOLOGICAL 

PERSPECTIVES 
Olena NEFYODOVA1 (Kharkiv, Ukraine) 

1 PhD in Philology, associate professor of the Department of English Philology and TEFL, 
School of Foreign Languages, V.N. Karazin Kharkiv National University, 

o