Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Історичний факультет Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до дипломної роботи бакалавра на тему: «Коринфський ордер в давньогрецькій архітектурі та специфіка його використання у різних типах споруд» Виконала: студентка IV курсу денної форми навчання напрям підготовки (спеціальності) 032 «історія та археологія» Савченко Тетяна Олексіївна Керівник: к.і.н., доц. Ручинська Оксана Анатоліївна Рецензент: к.і.н., доц. Сергєєв Іван Павлович Харків – 2021 ЗМІСТ ВСТУП ......................................................................................................................... 3 РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ ПОХОДЖЕННЯ КОРИНФСЬКОГО ОРДЕРА ...... 23 1.1. Період виникнення перших колон нового стилю на території Стародавньої Греції………………………………………………………………………………...23 1.2. Питання авторства капітелі ............................................................................... 27 1.3. Праобрази та теорії виникнення коринфської капітелі .................................. 30 1.4. Наявність антропоморфізму .............................................................................. 34 1.5. Оригінальність та самостійність ....................................................................... 37 РОЗДІЛ ІI. СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ КОРИНФСЬКОГО ОРДЕРА, ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ТА СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ ............................................... 41 2.1. Напівколони в храмі Афіни Алеї в Тегеї та Філіпейоні в Олімпії ................ 42 2.2. Перехідна форма колон в монументі Лісікрата в Афінах .............................. 45 2.3. Повна колона у внутрішньому просторі храму Аполлона Епікурія в Бассах.47 2.4. Колони в екстер’єрі храму Артеміди Лафрії в Мессені ................................. 50 2.5. Колони в портиках Малих пропілеїв в Елевсіні, гімнасію в Олімпії та Вежі вітрів в Афінах ........................................................................................................... 51 2.7. Зовнішня колонада храму Зевса Олімпійського в Афінах ............................. 58 2.8. Типи коринфських капітелей ............................................................................ 60 ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 65 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ................................................................... 68 СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ............................................................................................ 78 СПИСОК ДОДАТКІВ ............................................................................................... 79 ДОДАТКИ .................................................................................................................. 82 РЕЗЮМЕ ВСТУП Перша чітко розроблена система елементів, що підкорюються один одному, була розроблена в архітектурі Стародавньої Греції. Вона була названа ордером. Ця система дозволила зодчим знайти відповідь практично на будь-яке художнє питання та втілити образи, які відповідали давньогрецьким ідеалам. Таким чином, їй вдалося досягти верховенства в усій архітектурній традиції античності – від архаїчної Еллади до пізнього Риму. Фахівці виділяють три основних ордери – доричний, іонічний і коринфський. Саме останній перебуває в центрі нашого дослідження. Коринфський ордер став особливим досягненням грецьких архітекторів, оскільки в ньому поєднується увага до деталей і витонченість. Таким чином, рослинні орнаменти вдалося гармонічно вписати в сувору геометричну конструкцію. Однак історія коринфського ордера в давньогрецькій архітектурі все ще залишається дискусійним питанням. Остаточно не встановлено, в який період він виник, що стало головним прототипом, хто був автором першої капітелі та чи можна взагалі вважати коринфський ордер самостійним. Крім того, історики не звертали увагу на особливості використання нового стилю та суттєві відмінності між декоративним оздобленням капітелей. Об’єкт – окремі знахідки капітелей та інших деталей коринфського ордера з регіонів стародавньої Греції. Предмет – особливості соціальних та культурних процесів, що вплинули на появу, розповсюдження та різноманіття функціонального призначення коринфського ордера в давньогрецькій архітектурі. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з другої половини V по I ст. до н.е. Нижня межа обумовлена виникненням коринфського ордера на території стародавньої Греції. Верхня межа пов’язана з кінцем періоду еллінізму, який ознаменував часткову втрату самобутності давньогрецької культури, внаслідок посилення римського та східного впливів. 4 Територіальні межі дослідження охоплюють регіони Аттики, Лаконії та Аркадії. Робота базується на різних типах джерел, насамперед письмових, археологічних, іконографічних, а також епіграфічних. Письмові джерела представлені виключно наративними. Умовно їх можна розділити на грецькі та римські. Якщо слідувати хронологічним принципом, то найбільш раннім джерелом, що дають відомості з теми, яку ми досліджуємо, є поеми Гомера «Одіссея» і «Іліада» (VIII-VII ст. до н.е.) У текстах присутні свідчення про давньогрецьких богів, які необхідні для проведення аналізу співвідношення образа бога та «дівочої натури» ордера. Так Гомер надає інформацію про Афіну1. Крім того, в гімнах, авторство яких приписується Гомеру наведено текст на честь Деметри2. Також «Іліаді» згадується стара назва поліса Немея, в якому був розташований один з відомих нам храмів з використанням коринфського ордера3. Одним з важливих письмових джерел для вивчення теми виникнення та особливостей коринфського ордера є «Історія» Геродота, що складена в V ст. до н.е. і включає дев’ять книг. В цілому праця присвячена греко-перським війнам, але вона може бути використана як джерело не тільки для досліджень у військовій і політичній галузях, а й багатьох інших, таких як етнографічна, географічна і т.д. Геродот надає також відомості про храми, хоч і досить незначні, але все ж вони присутні. У цьому випадку ми маємо справу з конкретними прикладами храмів коринфського ордера. Наприклад, храм Афіни Алеї в Тегеї. Автор також повідомляє про одну з функцій цієї споруди, а саме укриття людей, яким загрожувала небезпека4. В праці Геродота присутні згадки про місце, де були розташовані Малі пропілеї. Мова йде про набіги спартанців внаслідок яких був знищений гай на території святилища5. Крім того, автор 1 Гомер. Одиссея. URL: https://cutt.ly/mvm02Us (дата звернення: 10.04.2021). VI, 102-108; Илиада. Санкт-Петербург: Наука, 2008. V, 733-747; VIII, 384-391. 2 Гомер. Гимны // Эллинские поэты. Москва: Художественная литература, 1963. V. 3 Гомер. Илиада. II, 571. 4 Геродот. История. Санкт-Петербург: Наука, 1972. IV. 5 Павсаний. Описание Эллады. Санкт-Петербург: Алетейя, 1996. III, 4, 2; Геродот. История. VI, 75. 5 згадує Олімпейон, який ми використовуємо в даній роботі як свідчення використання коринфського ордерного стилю у зовнішньому просторі сакральних споруд1. В цей же період працював давньогрецький історик Фукідід, відомий своєю «Історією» («Історією Пелопоннеської війни»). Вона включає в себе вісім книг, кожна з яких згідно з хронологією висвітлює події Пелопоннеської війни (431 до н.е. – 404 до н.е.). В рамках дослідження для нас представляє інтерес книга V. Автор висвітлює в ній особливості розвитку містобудування за часів Пісістратидів, що необхідно для того, щоб окреслити причини повільного будування храму Зевса Олімпійського в Афінах2. Крім того, в книзі II Фукідід заперечує розповсюдження чуми в Пелопоннесі3. Ця інформація необхідна нам, оскільки інші автори писали, що саме до закінчення цієї епідемії приурочено будівництво храму Аполлона Епікурія в Бассах. Під час дослідження також були використані роботи Аристотеля, написані у період IV ст. до н.е. В «Політиці» він, як і Фукідід, оцінює темпи розвитку міст за часів тиранії. Однак в даному випадку в негативному ключі4. Варто зауважити, що водночас автор в інших своїх працях, зокрема «Економіка» та «Афінська політія», суперечить своїй попередній думці5. У зв’язку з цим ми не можемо повністю довіряти цим джерелам. Ми використовували роботу Аполлодора «Міфологічна бібліотека», яка була написана у II ст. до н.е. Це ще одна праця, яка була необхідна для отримання відомостей щодо богів давньогрецького пантеону, яким були присвячені храми коринфського ордера. Наприклад, Аполлодор розповідає про Зевса та Афіну6. Діодор Сицилійський, автор «Історичної бібліотеки» I ст. до н.е., також надає важливі відомості для вивчення історії виникнення та використання 1 Геродот. История. II, 7. 2 Фукидид. История Пелопоннесской войны. V, 54, 5-6. 3 Фукидид. История Пелопоннесской войны. II, 54. 4 Аристотель. Политика. Москва: Мысль, 1983. V, XI, 4, 1313b. 5 Аристотель. Экономика // ВДИ. 1969. № 3. II, 2, 4, 1347а, 4-17; Афинская полития. Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1937. 50, 2. 6 Аполлодор. Мифологическая библиотека. Санкт Петербург: Наука, 1972. I, 1, 6-7; I, 5, 2. 6 коринфського ордера в давньогрецькій монументальній архітектурі. Автор мав на меті складання історії народів всієї ойкумени від часу виникнення людини до періоду його життя. Популярну раніше ідею єдиного історичного простору він об’єднав з категорією часу1. В рамках нашого дослідження важливими є книги I-VI, в яких описана історія та культура стародавніх держав. В одній з них представлено думка Діодора Сицилійського про роль храмів в житті еллінів2. Крім того, він також надає відомості про македонського царя Філіпа II, на честь якого був побудований толос в Олімпії3. Далі слід вказати на тексти, що відносяться до перших століть нашої ери. Давньогрецький письменник і географ II ст. н.е. Павсаній в «Описі Еллади» сформував путівник по окремим областям Стародавньої Греції. У розділах присутні відомості практично про кожну монументальну будівлю, яка існувала на момент подорожі автора. Зокрема, про храми Аполлона Епікур в Бассах, Афіни Алеї в Тегеї, Артеміди Лафрії в Мессені, Деметри в Елевсіні, Зевса в Немеї та Афінах, а також гімнасій в Олімпії, фімелу в Епідаврі4. Крім того, наводиться відома Павсанію інформація про ті споруди, що були вже знищені. Автор також згадує про досягнення в ремеслі одного з ймовірних авторів коринфської капітелі5. Тут же вказується про його співпрацю з Іктіном під час будівництва Ерехтейону6. Крім того, він, як і інші давньогрецькі автори, розповідає про найпоширеніших богів. У даному випадку про Деметру, якій було присвячене святилище в Елевсіні7. Давньогрецький письменник Лукіан також жив і працював у II ст. н.е. В його сатиричному творі «Ікароменіп» відображене він особи Зевса розчарування в тому, що люди занадто тривалий час займаються будівництвом його храму в 1 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Москва: Лабиринт, 2000. I, 3, 3; I, 3, 2; IV, 1, 2-4. 2 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. V, 15, 2. 3 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. XVI, 86-87. 4 Павсаний. Описание Эллады. Санкт-Петербург: Алетейя, 1996. VIII, 41, 5; VIII, 45, 3; VII, 18, 8-10; III, 4, 2; I, 18; II, 15, 2-3; VI, 23, 1; VI, 21, 2; II, 27, 5. 5 Павсаний. Описание Эллады. I, 26, 7. 6 Павсаний. Описание Эллады. I, XXVI, 6-7. 7 Павсаний. Описание Эллады. I, 14, 2; I, 37, 2. 7 Афінах, який наразі вважається найбільшою давньогрецькою монументальною спорудою, в якій був використаний коринфський ордер в зовнішньому просторі1. Письмові джерела римського походження, які ми використовували, відносяться до переважно I ст. до н.е. Перш за все це «Географія» Страбона. Він, як і більш ранні автори, згадує деякі з давньогрецьких монументальних споруд. Важливою є наявність в цьому творі інформації про будівництво Ерехтейону в Афінах, на прикладі якого ми простежуємо співпрацю двох митців, які могли бути авторами коринфської капітелі2. Одним з важливих римських письмових джерел також є «Природнича історія» Плінія Старшого, написану у формі досить об’ємної енциклопедії. Тут містяться фактично всі античні знання з космографії, географії, медицини, ботаніки, мінералогії та інших природничих наук3. Однак вона також була спробою показати їх зв’язок з різними галузями економіки4. Наприклад, з гірничою справою, сільським господарством або ж торгівлею. Згідно зі словами автора, твір призначалося для сільських господарів і ремісників5. Однак для нас важливими є факти, що підтверджують одну з теорій походження коринфської капітелі, а саме використання в її конструкції металевих елементів6. Крім того, Пліній Старший також вказує на те, що Каллімах першим почав буравити каміння твердих порід, зокрема мармур7. Особливе місце серед джерел займає трактат Вітрувія «Десять книг про архітектуру». Він являє собою енциклопедію з технічних наук. Укладач виділяє три області архітектури. Це архітектура у вузькому сенсі слова, тобто будівельна техніка та будівельне мистецтво (книги I-VIII), гномоніка – виготовлення приладів для вимірювання часу (книга IX) та механіка – створення вантажопідйомних і водопідйомних машин, облогових і метальних знарядь 1 Лукиан. Икароменипп // Сочинения. Т. 1. Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. 24. 2 Страбон. География. Санкт-Петербург: Наука, 1964. IX, 1, 16. 3 Murphy T. Pliny the Elder’s Natural History: The Empire in the Encyclopedia. Oxford, 2004. P. 12. 4 Beagon M. Roman Nature: The Thought of Pliny the Elder. Oxford, 1992. P. 5-6. 5 Беркова Е. А. История римской литературы. Т. 2. Москва: Издательство академия наук СССР, 1962. С. 134. 6 Плиний Старший. Естественная история. URL: https://cutt.ly/0vm2cgL (дата звернення: 10.12.2020). XXXIV, VII, 13. 7 Плиний Старший. Естественная история. XXXIV, 92. 8 (книга X)1. Автор особливо наголошує на необхідності освоєння наукової сторони будівництва, оскільки будь-яка практика повинна бути заснована на твердій теоретичній базі2. Він надає перелік наук, які необхідно засвоїти архітектору, і сам обґрунтовує кожну з областей будівництва відповідними науковими теоріями3. Крім того, трактат був доповнений ілюстраціями, які, на жаль, до наших днів не дійшли. Про них нам відомо з посилань в тексті4. Третя, четверта та десята книги необхідні нам для отримання базових знань з теми дослідження. Загальні відомості про ордерну систему, а також коринфський стиль присутні саме четвертій книзі5. Крім того, саме даний автор вперше заявив про те, що коринфська капітель була створена Каллімахом6. Вітрувій також є розробником теорій органічного аналогу та антропоморфізму ордерів7. У праці Варрона «Сільське господарство» розглянуті різного роду питання, які були актуальні для аграрної справи I ст. до н.е. За змістом книга розділена три частини – землеробство8, скотарство9 та присадибне господарство10, тобто розведення домашньої птиці, дичини, рибництва та бджільництва. В рамках дослідження робота Варрона була використана, оскільки тут автор згадує про одну зі споруд давньогрецького періоду, де використовувався коринфський ордер, а саме Вежі вітрів в Афінах11. Остання з римських праць I ст. до н.е. була написана поетом Овідієм. Вона має назву «Метаморфози» та включає 15 книг. В цій праці автор викладає сюжети про перетворення, які присутні в грецькій та римській міфології, фольклорі та історичних легендах. Саме тут Овідій вказує на сфери діяльності 1 Витрувий. Десять книг об архитектуре. Москва: Архитектура-С, 2006. I, 3, 1. 2 Витрувий. Десять книг об архитектуре. I, 1. 3 Витрувий. Десять книг об архитектуре. V, 3-6. 4 Витрувий. Десять книг об архитектуре. I, 6, 12; III, 3, 13; 4, 5; 5, 6; V, 5, 6; VIII, 5, 3; IX, вст. 5; вст. 7; IX, 7; X, 6, 4. 5 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV. 6 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 9-10. 7 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 9-10; IV, I, 7-8. 8 Варрон. Сельское хозяйство. Москва: Издательство академии наук СССР, 1963. I. 9 Варрон. Сельское хозяйство. II. 10 Варрон. Сельское хозяйство. III. 11 Варрон. Сельское хозяйство. III, 5, 17. 9 давньогрецької богині Деметри, якій було присвячене святилище в Елевсіні, де були знайдені колони коринфського ордеру1. Крім письмових джерел, важливу роль для вивчення теми коринфського ордера в апойкий грають археологічні джерела, перш за все такий вид джерел як елементи архітектурних пам’яток. Оглядати ми їх будемо не за хронологією, а згідно з приналежністю до конкретних будівель. Свідчення про пам’ятник Лісікрата в Афінах надають матеріали з архіву скульптури Британського музею. Це гіпсові відливи капітелі колони та рельєфів2, а також фрагмент капітелі3. Вони дозволяють в точності з’ясувати композиційну побудову даної капітелі, а також демонструють зображені сюжети на фризі монументу. Архітектурні елементи храму Аполлона Епікурія в Бассах також зберігаються переважно в Британському музеї. Важливу роль в нашому дослідженні відіграють фрагменти доричної4, іонічної5 та коринфської капітелей6, сіми7. Вони також дозволять відтворити загальний вигляд капітелей. Крім того, дозволяють спростувати твердження в історіографії щодо суцільності матеріальної бази будівлі. Епіграфічні джерела з теми представлені монументальним написом та написом на металі. Перший – це напис «Λυσικράτης Λυσιθείδου Κικυνεὺς ἐχορήγει Ἁκαμαντὶς παίδων ἐνίκα θέων ἡύλει Λυσιάδας Ἁθηναίος ἐδίδασκε Eὐαίνετος ἦρχε» («Лисикрат, сын Лиситеида из Кикинны, был спонсором, Акамантис победил в 1 Овидий. Метаморфозы. Москва: Художественная литература, 1977. V, 644. 2 Plaster cast of a capital of a column from the monument of Lysicrates (Athens) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1844,0803.20; Plaster cast of temple-relief from the frieze of the monument of Lysicrates // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1816,0610.352-60. 3 Plaster cast of a capital of a column from the monument of Lysicrates (Athens) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1844,0803.20. 4 Fragment of limestone Doric capital from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1815,1020.41; №1815,1020.24. 5 Volute of a marble Ionic capital from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1815,1020.25. 6 Fragment of marble volute from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1815,1020.300; Fragment of marble palmette from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1815,1020.298. 7 Part of marble raking sima from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. №1815,1020.26; №1815,1020.27. 10 соревнованиях мальчиков, Теон был трубачом, Лизиад Афинский руководил, Эуайнет был архонтом») на антаблементі пам’ятника Лісікрата в Афінах1. Він вказує на те, що монумент має саме посвятительний характер, а не є таким типом храму як толос. Бронзова манумісія була виявлена археологами під час розкопок неподалік від храму Артеміди, розташованого на вершині гори Котіліон в Аркадії, в 1903 р.2 У написі, якій нанесений на металеву пластину, згадується Аполлон Бас(і)тас, Артеміда та Пан. Перше ім’я вказує на використання в регіоні на перетині областей Аркадії та Мессенії автохтону Аполлона – Бассітас3. Іконографіка складає окрему частину джерельної бази дослідження. Вона представлена кресленнями та графічними зображеннями розглянутих нами споруд, а також їх окремих елементів. Вона дозволяє візуалізувати інформацію, яка присутня в письмових джерелах, а також в деяких випадках відтворити вигляд неповних археологічних джерел за допомогою вказаних розмірів. Афінський монумент Лісікрата був зображений французьким архітектором та археологом Ж.-Д. ле Руа в XVIII ст.4 Графічний малюнок зберігається в архіві Королівської академії мистецтв в Лондоні. Він демонструє тогочасний стан пам’ятника, а також його розташування в комплексі новозведеного монастиря капуцинів. Ще одне зображення пам’ятника Лісікрата зроблене художником грецького походження Ф. фон Еккенбрехером наприкінці XIX ст.5 Цей малюнок демонструє загальний вигляд пам’ятника на момент споглядання автором. Наразі він зберігається в архіві Національної галереї мистецтв в Вашингтоні. Зображення храму Аполлона Епікурія в Бассах представлені в альбомах англійського архітектора та археолога Ч. Р. Кокерелла. Вони датуються другою половиною XIX ст. Більшість робіт представлена в архіві Королівської академії 1 IG II² 3042. URL: https://cutt.ly/Rvm9srt (дата звернення: 08.11.2020) 2 Cooper F. Two inscriptions from Bassai // The Journal of the American School of Classical Studies at Athens. 1975. Vol. 44, No. 2. P. 224-225. 3 The manumission from Mount Kotilion // Archive of NAM. Athens, Greece. №13096. 4 View of the Choragic Monument of Lysicrates by Julien-David Le Roy // Archive of RAA. London, England. №05/487. 5 Monument of Lysicrates by Themistocles von Eckenbrecher // Archive of NGA. Washington, USA. №1977.6.19. 11 мистецтв. Автор робив креслення будівлі у розрізі. Ми використали під час дослідження зображення поздовжнього розрізу, в якому чітко видно структуру використаної в інтер’єрі коринфської колони1. Тут же присутні основні розміри. Також ми розглянули розріз фасаду, який дозволив встановити місцерозташування колони2. Крім того, Ч. Р. Кокерелл, який брав безпосередню участь в розкопках храм. В той час він зробив замальовки загального вигляду інтер’єру, що зберігся, та окремих його деталей, зокрема коринфської капітелі3. Деякі фрагменти Вежі вітрів, що розташована в Афінах, були зображені дослідниками Афін античного часу Н. Реветтом та Дж. Сюартом в XVIII ст. Ці матеріали знаходяться в архіві Британського музею. Перш за все це загальний вигляд вежі4. А також малюнки скульптурних фігур східних образів вітрів, які розташовані на фризі споруди5. Н. Реветт, крім Вежі вітрів в Афінах, досліджував храм Зевса в Немеї. Зроблений ним крупний план будівлі з вимірами можна знайти в зазначеному вище архіві6. Там же зберігаються замальовки з розкопок7. Дана тема добре представлена в письмових джерелах, зіставивши які з археологічними, іконографічними та епіграфічних матеріалами, ми можемо отримати загальну картину появи та розвитку коринфського ордера в Аттиці, 1 Temple of Apollo Epikourios, Bassae: longitudinal section by Charles Robert Cockerell // Archive of RAA. London, England. №05/777. 2 Temple of Apollo Epikourios, Bassae: section by Charles Robert Cockerell // Archive of RAA. London, England. №05/516. 3 Temple of Apollo Epikourios, Bassae: the interior after excavation by Charles Robert Cockerell // Archive of RAA. London, England. №05/515; №05/518. 4 Tower of the Winds or Horologion of Andronicus Cyrrhetes by James Stuart // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.28. 5 Sculpted figure of Apeliotes by James Stuart // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.39; Sculpted figure of Zephyrus by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №1843,0719.31; Sculpted figure of Libs by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №1868,0808.3169; Sculpted figure of Boreas by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.37; Sculpted figure of Notus // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.41; Sculpted figure of Kaikias by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.38; Sculpted figure of Eurus by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №Hh,13.1.40; Sculpted figure of Sciron by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. № Hh,13.1.44. 6 Ground plan of the Temple of Nemean Zeus with measurements by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №2013,5005.2.19. 7 Front elevation of the Temple of Nemean Zeus with measurements by Nicholas Revett // Archive of BM. London, England. №2013,5005.2.20. 12 Лаконії та Аркадії. Таким чином, джерельна база дозволяє виконати всі поставлені завдання, і тому є репрезентативною. В історіографії питання особливостей походження коринфського ордера розглядалися в різний час. Одним з перших намагався з’ясувати період виникнення нової капітелі А. В. Прахов, який працював наприкінці XIX ст. Його публікація представлена в журналі «Университетские известия», який виходив раз на місяць в Києві в період з 1861 по 1917 р. В ній автор висунув свою гіпотезу про те, що поява коринфського ордера мала відбутися в той час, коли особистість для еллінів була вже ціннішою, ніж колективний устрій життя1. На початку XX ст. вийшла фундаментальна праця «История архитектуры, составленная по сравнительному методу» авторами якої були англійські дослідники Б. Флетчер та Б. Ф. Флетчер. Окреме місце в ній займало питання появи коринфського ордеру, зокрема датування храму, в якому була встановлена перша відома нині колона2. В радянському просторі аналогічна праця, що досягала більш значних розмірів, а саме 6 томів, з’явилася в 50-х рр. XX ст. Вона мала назву «Всеобщая история искусств». Відповідальними редакторами стали провідні спеціалісти історичної науки, мистецтвознавства та архітектури. Мова йде про Б. В. Веймарн, Б. Р. Віппер, А. О. Губер, М. В. Доброклонський, Ю. Д. Колпінський, В. Ф. Левинсон. В першому томі розглядалася історія мистецтва стародавнього світу. Звідси ми отримали інформацію про школи та імена митців періодів архаїки та класики, які дозволили спростувати гіпотезу, яка була висунута А. В. Праховим3. Дослідники XXI ст. до сих пір намагаються розв’язати питання щодо періоду виникнення коринфського ордера. Антикознавець І. Є. Суриков в 1 Прахов А. В. Рецензия сочинений, представленных в факультеты для приобретения высших учебных ступеней // Университетские известия. 1893. №4. С. 23. 2 Флетчер Б., Флетчер Б. Ф. История архитектуры, составленная по сравнительному методу. Санкт-Петербург, 1913. С. 113-114. 3 Всеобщая история искусств: в 6 т. / Гл. редкол.: А. Д. Чеголаев. Т. 1: Искусство Древнего мира / Отв. ред. Б. В. Веймарн, Б. Р. Виппер, А. А. Губер, М. В. Доброклонский, Ю. Д. Колпинский, В. Ф. Левинсон. Москва: Искусство, 1956. С. 349-377. 13 монографії «История и культура Древней Греции» встановляє зв’язок між ним та роками життя ймовірного автора капітелі – Каллімаха1. В статті С. В. Тарханової здійснюється спроба датувати першу коринфську капітель періодом архаїки2. Першим відомим нам дослідником, що вивчав питання авторства капітелей був історик архітектури та історіограф французького походження Р. Фреар де Шамбре, який писав про співвідношення античної архітектури з сучасною йому архітектурою другої половини XVIII ст. Він згадував наведену Вітрувієм легенду про походження коринфського ордера та Каллімаха3. Одним з науковців, хто критично віднісся до слів Вітрувія та використаних ним джерел, був А. В. Прахов. В одній зі своїх робіт він вказав на те, що достеменно невідомо наскільки обізнаними були автори, які писали про походження ордерів. Крім того, невідомо, скільки часу пройшло між виникненням ордера та їх описом тих подій4. Важливі відомості про ймовірного автора коринфського ордера наводить Х. Л. Ебелінг в своєму творі «The Origin of the Corinthian Capital», виданому на початку ХХ ст. Згідно з його спостереженням, ним міг бути відомий в давній Греції архітектор Іктін, який активно працював протягом V ст. до н.е.5 Інший дослідник ХХ ст., Б. Р. Віппер, натомість, стверджував, що винахід коринфської капітелі належить Каллімаху, оскільки найдавніші з відомих на той час капітелей датовані тим же часом, коли він почав працювати у сфері монументальної скульптури та архітектури6. Досить багато вчених зверталися до питання про коріння виникнення коринфського ордера. Ще у ХVII ст. Джакомо да Виньола та 1 Суриков И. Е. История и культура Древней Греции. Москва: Языки славянских культур, 2009. С. 310. 2 Тарханова С. В. Развитие коринфского ордера: античный, эллинистический, римский периоды, александрийская школа. URL: https://cutt.ly/xl0KP0A (дата звернення: 08.02.2021). 3 Roland Freart S.r de Chambray. Parallele de l'architecture antique avec la moderne : suivant les dix principaux auteurs qui ont écrit sur les cinq ordres. Paris, 1766. P. 70-95. 4 Прахов А. В. Рецензия сочинений... С. 24. 5 Ebeling H. L. The Origin of the Corinthian Capital // The Art Bulletin. 1924. Vol. 6. No. 3. P. 75-81. 6 Виппер Б. Р. Искусство Древней Греции. Москва: Наука, 1972. С. 217-218. https://cutt.ly/xl0KP0A 14 Альберті Леон Баттіста у своїх текстах про історію та теорію архітектури згадували легендарну версію походження ордеру, наведену Вітрувієм1. Про ймовірність запозичення рослинних мотивів із давніх культур Сходу першим написав Г. Перрот, французький дослідник XIX ст. На його погляд, єгипетські колони, на кшталт тих, що можна зустріти в палаці Рамзеса ІІ, могли надихнути греків на створення власних аналогів2. Його погляди поділяли Г. Г. Павлуцький та Дж. Дурм, які також вказували на подібність єгипетських коловидних колон із капітелями у формі квітки лотосу та грецьких капітелей з аканфом3. В свою чергу, А. Н. Майков запропонував інший підхід до питання походження нового типу капітелей. Він наполягав на тому, що в основі будь- якого ордера лежить органічний аналог4. На початку ХХ ст. Б. Ф. Флетчер проаналізував ряд колон єгипетського та ассирійського походження і дійшов висновку, що саме їх синтез було покладено в основу коринфського архітектурного ордера5. Т. Хомолле та Г. Роукс, відомі дослідники сакральної культури та питань поховальних обрядів давніх народів, вказували на те, що аканф є давнім символом смерті у греків6. Таким чином, в своїх працях вони частково підтверджують правдивість наведеної Вітрувієм легенди. К. Міхаловський продовжив розробляти версію східного запозичення. Він згадує про колони з бронзовим листям на капітелях, що були знайдені в Пальмірі та Джераці7. Водночас французький архітектор XIX ст., Ш. Шіпьє, наполягав, що 1 Джакомо да Виньола. Правило пяти ордеров архитектуры. Москва: Издательство Всесоюзной академии архитектуры, 1939. XXI, 68; Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве. Москва: Издательство Всесоюзной академии архитектуры, 1937.VII, 6. 2 Perrot G. Histoire de l’art dans antiquité. Paris, 1882. P. 576. 3 Павлуцкий Г. Г. Коринфский архитектурный ордер. Киев: Типография Университета Св. Владимира, 1891. С. 19-22; Durm J. Die Baukunst der Griechen. Darmstadt, 1892. S. 297-327. 4 Майков А. Н. Об архитектуре // Вестник ТГУ. 2013. №2. С. 122-123. 5 Флетчер Б., Флетчер Б. Ф. История архитектуры, составленная по сравнительному методу. Санкт-Петербург, 1913. С. 112. 6 Homolle T. L'Origine du chapiteau corinthien // Revue archéologique. 1916. Νο 2. P. 17-60; Roux G. L'architecture de l'Argolide aux IVe et IIIe siècles avant J.-C. Paris: E. de Boccard, 1961. P. 483. 7 Михаловский К. Пальмира. URL: https://cutt.ly/Il2tdPq (дата звернення: 18.02.2021). 15 техніка використана в оздоблені коринфської капітелі листям аканфу подібна до ювелірної1. І. Мак’юен, німецька дослідниця, у своїй праці XXI ст. піддає критиці твердження про органічне походження ордеру. На її погляд, роль аканфу як поховального символу не підтвердилося жодним типом джерел2. Новий погляд на ювелірну версію дає А. В. Іконніков в праці «Пространство в архитектуре греческой античности». За його версією, капітелі Пантеону, декоровані металом, можуть бути свідченням синтезу ювелірної та архітектурної техніки, із якої саме й виник весь коринфський ордер3. Р. А. Кордіглі вказує на те, що Коринф, який вважається місцем походження однойменного ордера, довгий час був потужним центром обробки бронзи та був відомий своїми ювелірними майстрами. Це, на його думку, є ще одним свідченням на користь теорії ювелірного походження4. Питання наявності антропоморфізму в коринфському ордері набуло не користувалося особливим попитом в історіографії. Велика кількість робіт, які ми використовували, мали допоміжний характер. Так монографія І. М. Дьяконова, яка вийшла друком наприкінці XX ст., надала необхідні відомості про Афіну5. Водночас Ф. Ф. Зелінський в своїй роботі вказував на те, що в давньогрецькій культурі храм вважався домівкою божества6. Безпосередньо поставлене нами питання почали розглядати в ΧΧΙ ст. Історик архітектури С. К. Чураков у своїй статті припустив, що коринфська колона в центрі храму Аполлона Епікурія в Бассах символізувала «господаря божественного будинку»7. Литовський дослідник В. Левандаускас проаналізував роздуми про божественну природу колони, а також її подібність до людського 1 Chipiez Ch. Histoire critique des origines et de la formation des ordres grecs. Paris: Ve A. Morel & cie. 1976. P. 306-313. 2 McEwen I. Vitruvius, or the hidden menace of theory // In Search of a Theory of Architecture. Hamburg: Hochschule fur bildende Künste, 2004. P. 20-21. 3 Иконников А. В. Пространство в архитектуре греческой античности. URL: https://cutt.ly/bl2rvHL (дата звернення: 10.02.2021). 4 Cordingley R. A. Orders of Architecture. New York: Dover Publications, 2015. P. 4. 5 Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада. Москва: Наука, 1990. С. 158-160. 6 Зелинский Ф. Ф. История античной культуры. Санкт-Петербург. Марс, 1995. С. 91-94. 7 Чураков С. К. К истории возникновения античного храма // Вестник МГСУ. 2010. №1. С. 16. 16 тіла1. Італійська історикиня Д. Констанцо навела тезу про несумісність дуалістичної натури богинь суперечить антропоморфічній класифікації Вітрувія2. Оригінальність та самостійність коринфського ордера турбувала істориків вже у другій половині XIX ст. Відомий французький історик та архітектор Е. Е. Віолле-ле-Дюк наполягав на то, що греки рідко використовували коринфський ордер, тому його не можна вважати самостійним3. О. Шуазі в першій половині XX ст. стверджував, що це різновид іонічного ордера чи більш досконала його форма4. У 80-х рр. російський історик Б. Р. Віппер заявив, що особливість коринфського ордера – це вдале гармонічне поєднання найкращих рис доричного та іонічного стилів5. В XXI ст. теоретик архітектури Н. М. Панчук стала наголошувати на тому, що художнє переосмислення вже готової конструктивної схеми надає коринфському ордеру оригінальності6. Однак паралельно в літературі продовжувала існувати думка про несамостійність нового ордера7. Література, яка була використана під час аналізу коринфського ордера в середовищі різних типів будівель, видана переважно іноземними дослідниками. Це пов’язано в першу чергу з місцем розглянутих споруд, які розкопувалися археологами на території сучасної Греції, а їх фрагменти зберігаються переважно в архівах музеїв Великобританії та США. Напівколони в храмі Афіни Алеї в Тегеї вперше почали вивчати Ч. Дугас, Дж. Берхманс та М. Клемменсен. У 20-х рр. XX ст. в Парижі вони видали монографію, в якій розглядався виключно дану сакральну споруду8. У 80-х рр. 1 Levandauskas V. Sacral origin theories of classical order // Meno istorija ir kritika. 2013. №9. P. 8. 2 Costanzo D. What Architecture Means: Connecting Ideas and Design. URL: https://cutt.ly/el2syjp (дата звернення: 19.02.2021). 3 Виолле-ле-Дюк Э. Э. Беседы об архитектуре Т. 1. URL: https://cutt.ly/Dl2jBny (дата звернення: 09.02.2021). 4 Шуази О. История архитектуры. Т. 1. Москва: Издательство Всесоюзной Академии архитектуры, 1935. С. 308. 5 Виппер Б. Р. Введение в историческое изучение искусства. URL: https://cutt.ly/Ml2hhvl (дата звернення: 19.02.2021). 6 Панчук Н. Н. Архитектурные ордера. Хабаровск: Издательство ТОГУ, 2015. С. 24. 7 Власов В. Г. Стили в искусстве: Архитектура, графика, декоративно-прикладное искусство, живопись, скульптура. Т. 1. Санкт-Петербург: Лита, 1998. С. 291; Кроул Э. Архитектура в деталях. Путеводитель по стилям и эпохам мировой архитектуры. Москва: Эксмо, 2021. С. 300. 8 Dugas Ch., Berchmans J., Clemmensen M. Le sanctuaire d'Aléa Athéna à Tégée au IVe. siècle. Paris, 1924. P. 329. https://cutt.ly/el2syjp https://cutt.ly/Ml2hhvl 17 цей досліджували Х. Кнелл1 і Н. Дж. Норман2. Їх результати були представлені в окремих статтях. Найбільший вклад в вивчення храму Афіни Алеї вніс сучасний норвезький археолог Е. Естбю, який постійно видає велику кількість вузькоспеціалізованих праць3. Філіпейон в Олімпії, в якому також були використані напівколони коринфського ордера, більш ґрунтовно досліджували вчені на радянському та пострадянському просторі. Це російський історик та археолог В. Д. Блаватський4, а також польський історик мистецтв К. Михаловський5, які видавали свої праці наприкінці ΧΧ ст. Їх справу продовжив доволі відомий сучасний російський мистецтвознавець, кандидат архітектури Є. Н. Поляков6. Перехідна форма коринфських колон в монументі Лісікрата в Афінах представлена в роботах як вітчизняних, так і закордонних істориків. В 90-х рр. ΧΙΧ ст. їх вивчав американський археолог Ф. Герберт7. Відповідні статті можна знайти в «The American Journal of Archaeology and of the History of the Fine Arts». В другій половині ΧΧ ст. вийшли дві монографії російських істориків, де також розглядався пам’ятник Лісікрата. Це «Древний город Афины и его памятники» К. М. Колобової 8 та «Очерки истории архитектурных стилей» під авторством І. О. Бартєнєва та В. М. Батажкової 9. В останні роки ΧΧ ст. подібні дослідження були наведені американською дослідницею Н. Томсон в 1 Knell H. Dorische Ringhallentempel in spätund nachklassischer Zeit // Jahrbuch des Deutschen Archäologischen Instituts. 1983. No. 98. S. 222. 2 Norman N. J. The Temple of Athena Alea at Tegea // American Journal of Archaeology. 1984. Vol. 88, No. 2. P. 170. 3 Østby E. The Classical temple of Athena Alea at Tegea // Tegea II. Athens: The Norwegian Institute at Athens, 2014. P. 317. 4 Блаватский В. Д. Античная цивилизация. Москва: Наука, 1973. С. 129. 5 Олимпия / Гл. редкол.: К. Михаловский. Варшава: Аркады, 1980. URL: https://cutt.ly/5heJqGu (дата звернення: 08.10.2020). 6 Поляков Е. Н. Архитектура Древнего мира. Т. 2. Томск: Издательство ТГАСУ, 2017. С. 152. 7 Herbert F. The Frieze of the Choragic Monument of Lysicrates at Athens // The American Journal of Archaeology and of the History of the Fine Arts. 1893. Vol. 8. No. 1. P. 42-55. 8 Колобова К. М. Древний город Афины и его памятники. Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1961. С. 293. 9 Бартенев И. А., Батажкова В. Н. Очерки истории архитектурных стилей. Москва: Изобразительное искусство, 1983. С. 37. https://cutt.ly/5heJqGu 18 енциклопедії історії класичної археології 1. Найновіша праця з теми написана російським істориком архітектури М. І. Бруновим2. Повні колони у внутрішньому просторі храму Аполлона Епікурія в Бассах в першій половині XIX ст. почав вивчати археолог та художник естонського походження О. М. Штакельберг. В його роботах представлені реконструкції давньогрецьких монументальних споруд, а також їх окремих деталей, зокрема коринфських капітелей3. Однак його діяльність була націлена переважно на дослідження візуальної складової джерел. Ситуація змінилася в останній третині XX ст., коли цей храм почав вивчати Ф. Купер. Він опублікував праці, що були присвячені епіграфіці4 та архітектурним особливостям споруди5. Згодом італійський історик М. Йоццо видав монографію, в якій також розглядався храм Аполлона Епікурія6. В XXI ст. дослідження цієї споруди продовжили І. Дженкінс7, В. А. Чайлдс8, а також А. Тодіс9. Колони в екстер’єрі храму Артеміди Лафрії в Мессені вперше стали об’єктом дослідження в 40-х рр. XIX ст. завдяки французькому археологу Ф. Леба10. Пройшов тривалий час, доки в 90-х рр. наступного століття на них звернула увагу російська історикиня О. С. Голубцова11. Вузькоспеціалізовані дослідження матеріальної бази храму в останні роки проводила М. Спаті12. Колони в портиках Малих пропілеїв в Елевсіні не користувалися особливою увагою вчених. Перші відомості з’явилися на початку XX ст. в уже 1 Thomson N. Encyclopedia of the History of Classical Archaeology. New York: Routledge, 1996. P. 767-768. 2 Брунов Н. И. Очерки по истории архитектуры. Т. 2. Москва: Центрполиграф, 2003. С. 141. 3 Stackelberg O. M. Der Apollotempel zu Bassae in Arcadien und die Daselbst Ausgegrabenen Bildwerke. Frankfurt am Main: Gedruckt mit Andreäischen Schriften, 1826. S. 44. 4 Cooper F. Two inscriptions from Bassai // The Journal of the American School of Classical Studies at Athens. 1975. Vol. 44, No. 2. P. 224-225. 5 Cooper F. Temple of Apollo Bassitas I: The Architecture. Athens: American School of Classical Studies, 1996. P. 75. 6 Iozzo M. Art and History of Greece: And Mount Athos. Firenze: Casa Editrice Bonechi, 1998. P. 137. 7 Jenkins I. Greek Architecture and Its Sculpture. Cambridge: Harvard University Press, 2006. P. 131. 8 Childs W. A. Greek Art and Aesthetics in the Fourth Century B.C. Princeton: Princeton University Press, 2018. P. 252. 9 Thodis A. On the Corinthian Column at the Temple of Apollo Epikourios at Bassae. Cambridge: Harvard University Graduate School of Design, 2018. P. 14. 10 Le Bas P. Septième rapport a M. Le ministre de l'instruction publique // Voyages et recherches archéologiques en Grèce et en Asie Mineure. Revue Archéologique. 1844. №1 (2). P. 426-432. 11 Голубцова Е. С. Эллинизм: восток и запад. Москва: Наука, 1992. С. 321. 12 Spathi M. The Terracottas from the Sanctuary of Artemis Limnatis at Messene // Les Carnets de l’ACoSt. URL: http://journals.openedition.org/acost/2354 (дата звернення: 03.11.2020). http://journals.openedition.org/acost/2354 19 вказаній раніше роботі Б. Флетчер та Б. Ф. Флетчера1. Опосередковано цю тему зачіпали сучасні дослідники Г. Мілонас2 та А. М. Савельєв3. Така ж конструкцію, але в гімнасії в Олімпії почала фігурувати в публікаціях істориків кінця XX ст. Це роботи Дж. Коултона4, Г. І. Соколова5 та С. Л. Гласс6. Зараз портик вивчає американська археологиня К. Слотер7. Крім того, окремі відомості були представлені в тритомнику «Олимпийское образование», який був виданий групою російських істориків8. Окремі публікації стосовно Вежі вітрів в Афінах з’явилися в другій половині XX ст. Наприклад, стаття Дж. В. Нобля та Дж. Дерека в «American Journal of Archaeology»9. На сучасному етапі цю споруду вивчають Дж. К. Дарлінг10, Р. Чітем11 та П. А. Вебб12. Опис храму Зевса в Немеї з’явився в останній третині XVIII ст. в подорожніх нотатках Р. Чендлера13. Згодом його доповнив зображеннями художник-мандрівник В. Парс14. Довготривалі ґрунтовні дослідження внутрішньої колонади, в якій був використаний коринфський ордер, проводять 1 Флетчер Б., Флетчер Б. Ф. История архитектуры. Санкт-Петербург, 1911. С. 87. 2 Mylonas G. E. Eleusis and the Eleusinian Mysteries. New Jersey: Princeton University Press. 2015. P. 165. 3 Савельев А. Н. Афины и Аттика. Древняя история и культура. 2018. URL: https://cutt.ly/RheVnNz (дата звернення: 03.11.2020). 4 Coulton J. J. The Architectural Development of the Greek Stoa. Oxford: Clarendon Press. 1976. P. 76. 5 Соколов Г. И. Олимпия. Москва: Искусство, 1980. С. 177. 6 Glass S. L. The Greek Gymnasium. Some Problems // The Archaeology of the Olympics. The Olympics and Other Festivals in Antiquity. Madison: University of Wisconsin Press, 1988. P. 155-173. 7 Slaughter K. Gymnasium and Palaestra at Olympia: Architectural Origins of the Athletic Ideal. P. 3. URL: https://cutt.ly/TheVGU4 (дата звернення: 09.10.2020). 8 Олимпийское образование: в 3 т. / Гл. редкол.: Г. Н. Германов. Т. 1.: Игры олимпиад / Отв. ред. А. Н. Корольков, И. А. Сабирова, О. И. Кузьмина. Москва: Юрайт, 2019. С. 47. 9 Noble J. V., Derek J. The Water Clock in the Tower of the Winds // American Journal of Archaeology. 1968. Vol. 72, No. 4. P. 345-355; Theodosiou E. The Tower of the Winds in Athens. The water-clock and its eight vertical sundials. URL: https://cutt.ly/1heBONs (дата звернення: 08.10.2020). 10 Darling J. K. Architecture of Greece. Boston: Greenwood Publishing Group, 2004. P. 217-219. 11 Chitham R. The Classical Orders of Architecture. New York: Architectural Press, 2005. P. 34. 12 Webb P. A. Reviewed of a book “Der Turm der Winde in Athen”. URL: https://cutt.ly/VhuXuge (дата звернення: 08.10.2020). 13 Chandler R. Travels in Greece. Dublin: Clarendon Press, 1776. P. 244-245. 14 Pars W. Antiquities of Ionia II. London: The Society of Dilettanti, 1795. Pl. 15. https://cutt.ly/RheVnNz https://cutt.ly/TheVGU4 https://cutt.ly/1heBONs 20 сучасні археологи Б. Х. Хілл1 і С. Г. Міллер2 разом з реконструкторами С. Гаральдом та С. Енріко3. Фімелу в Епідаврі одним з перших описав американський історик А. Маркванд в монографії про грецьку архітектуру4, яка вийшла на початку XX ст. Короткі відомості надавалися в праці Р. І. Губера5. Докладніше споруду вивчив В. П. Зубов6, оскільки він звертав особливу увагу на джерельну базу свого дослідження. Сюди ж можна віднести також роботу, що відноситься вже до другої половини XX ст., М. В. Доброклонського7. В цей же період з’явилася публікація Ф. Матца8. Останні роботи, присвячені Фімелі в Епідаврі, вийшли під авторством вчених Е. Роде9, Є. М. Полякова10 та Г. Ріссе11. Зовнішня колонада храму Зевса Олімпійського в Афінах має найменший попит в історичних текстах. Відомості щодо цієї споруди представлені виключно в загальних працях з давньогрецької архітектури. Серед них роботи кінця XIX- XX ст., які були написані Г. Г. Павлуцьким12, Б. Флетчером та Б. Ф. Флетчером13, а також К. М. Колобовою14. Мета – встановити особливості появи та формування коринфського ордера, форми його використання, визначити основні структурні елементи капітелі та здійснити спробу типологізації на їх основі. 1 Hill B. H. Temple of Zeus at Nemea. Athens: American School of Classical Studies at Athen, 1966. P. 243. 2 Miller S. G. The Temple of Nemean Zeus: a California landmark // Chronicle of the University of California, 2000.P. 127. 3 Harald S., Enrico S. Deformation measurements at historical buildings with the help of three-dimensional recording methods and two-dimensional surface evaluations. 3rd IAG /12th FIG Symposium. Baden, May 22-24, 2006. P.1 4 Marquand A. Greek architecture. Michigan: University of Michigan Library, 1909. P. 307. 5 Грубер Р. И. Музыкальная культура древнего мира. Ленинград: Музгиз. Ленинградское отделение, 1937. С. 163. 6 Зубов В. П. Архитектура античного мира. Материалы и документы по истории архитектуры. Москва: Издательство Академии архитектуры СССР, 1940. С. 384. 7 Доброклонский М. В. История искусства зарубежных стран. Москва: Издательство Академии художеств СССР, 1961. С. 118. 8 Matz F. Dionysiake Telete. Archaologische Untersuchungen zum Dionysoskult in hellenistischer und romischer Zeit. Mainz: Akademie der Wissenschaften und der Literatur, 1963. S. 15, 44-52.. 9 Rohde E. Psyche: The cult of Souls and the Belief in Immortality among the Greeks. New York: Harper & Row, 2002. P. 111. 10 Поляков Е. Н. Круглые храмы Древней Греции // Вестник ТГАСУ. 2011. № 4. С. 19. 11 Risse G. Asclepius at Epidaurus: The Divine Power of Healing. URL: https://cutt.ly/bhe1lJh (дата звернення: 08.10.2020). P. 3, 10-11; 12 Павлуцкий Г. Г. Коринфский архитектурный ордер. Киев: Типография Университета Св. Владимира, 1891. С. 139. 13 Флетчер Б. Ф. История архитектуры. Санкт-Петербург, 1911. С. 117. 14 Колобова К. М. Древний город Афины и его памятники. Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1961. С. 59 https://cutt.ly/bhe1lJh 21 Завдання: 1) встановити момент виникнення коринфського ордера; 2) визначити його автора; 3) дослідити можливі праобрази капітелі; 4) виявити специфічні риси; 5) показати динаміку розвитку коринфського стилю в культовій і цивільній архітектурі; 6) виокремити основні формоутворюючі елементи капітелі та прослідкувати їх характерність для різних типів споруд; 7) розрахувати можливі комбінації та зіставити їх з наявними залишками капітелей. В ході роботи були використані загальнонаукові (метод системного аналізу1, функціональний2, статистично-порівняльний3), спеціально історичні (хронологічний4, ретроспективний5, порівняльно-історичний6, історико- типологічний7), математичні методи (метод комбінаторики8), а також методи архітектурного аналізу (методи монографічного аналізу – аналіз конструктивних і тектонічних систем, метод співмірностей і пропорцій9; методи порівняльного аналізу – метод порівняння композицій, метод побудови еволюційних рядів і типологічних таблиць10). Наукова новизна роботи полягає в залученні різних типів джерел, а також широкого спектру методів дослідження, які саме вивели його на міждисциплінарний рівень та дозволили комплексно дослідити історію 1 Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. Москва: Наука, 2003. С. 173-182. 2 Сорочан С. Б. Ремесло медиевиста. Основы научно-исследовательской работы. Харьков: Майдан, 2019. С. 187. 3 Шидер Т. Возможности и границы сравнительных методов в исторических науках // Философия и методология истории. Москва: Прогресс, 1977. С. 143-168. 4 Сорочан С. Б. Ремесло медиевиста… С. 188. 5 Там само. С. 189. 6 Там само. С. 188. 7 Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования… С. 190-197. 8 Там само. С. 310-340. 9 Мусатов А. А. Методика архитектурного анализа. Москва: МАРХИ, 2015. С. 12-13. 10 Там само. С. 16-17. 22 виникнення та використання коринфського ордера, а також вперше типологізувати коринфську капітель. Апробація результатів дослідження відбулась у вигляді доповідей на 72-й Міжнародній конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харків, 2019 р.), V Міжнародній науково-практичні конференції «Актуальні питання сучасної науки» (Київ, 2019 р.), І Міжнародній науково-методичній конференції «Сходознавство. Актуальність та перспективи» (м. Харків, 2020 р.), а також у вигляді екскурсії та виступу на гуртку кафедри історії стародавнього світу та середніх віків «Ad fontes!» (Харків, 2020 р.) Елементи дослідження викладено у збірках матеріалів конференцій: Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 72-ї міжнародної наукової конференції (м. Харків, 26 квітня 2019 р.). Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2019; Сучасні тенденції у науці (м. Харків, 21 березня-22 квітня 2019 р.). Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2019; V Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання сучасної науки» (Київ, 20-21 квітня 2019 р.). Київ: МНЦД, 2019; VII Міжнародна наукова конференція «Мистецька культура: історія, теорія, методологія» (Львів, 30 вересня 2019 р.). Львів: ЛННБУ ім. Стефаника, 2019; Сучасні тенденції у науці (м. Харків, квітень 2020 р.). Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2020; І Міжнародна науково-методична конференція «Сходознавство. Актуальність та перспективи» (м. Харків, 20 березня 2020 р.). Харків: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2020. РОЗДІЛ I ОСОБЛИВОСТІ ПОХОДЖЕННЯ КОРИНФСЬКОГО ОРДЕРА Коринфський ордер, згідно з загальноприйнятою думкою, з’являється на території Стародавньої Греції в IV ст. до н.е. Це твердження в сучасній історичній науці викликає сумніви, аналогічно з цілим рядом інших питань, пов’язаних з його походженням. Саме тому для всебічного аналізу важливо встановити приблизний час виникнення, авторство, праобрази, що були закладені в основу коринфської капітелі, зв’язок структури ордера з людським тілом, його самостійність та оригінальність. 1.1. Період виникнення перших колон нового стилю на території Стародавньої Греції. Встановити час походження грецьких ордерів досить складно. Це пов’язано з відносно невеликою чисельність джерел, зокрема писемних та археологічних матеріалів, які грають головну роль в нашому дослідженні. Крім того, під час визначення періоду створення коринфського ордера постає питання, що має бути відправною точкою – перша капітель чи повна колонада. Найдавнішим письмовим джерелом є трактат Вітрувія, який неодноразово піддавався критиці сучасними істориками. Аналізуючи його працю, в першу чергу треба мати на увазі, що автор не був очевидцем подій. Від моменту створення коринфської капітелі до написання Вітрувієм трактату пройшли століття. Крім того, ми точно не знаємо на основі яких матеріалів написаний текст, особливо той, який стосується періоду стародавньої Греції. Згідно з розповіддю автора, перша коринфська капітель була створена скульптором Каллімахом1. Оскільки нам відомо, що він жив у другій половині 1 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 10. 24 V ст. до н.е., дослідники відносять появу коринфського ордера саме до цього періоду1. Фактично підтвердження такого датування присутнє також в археологічних джерелах. Найбільш ранньою відомою нам спорудою, в якій використовувалася коринфська капітель, був храм Аполлона Епікурейського в Бассах. Він був спроектований Іктіном в кінці V ст. до н.е.2 Однак в історіографії присутні також тези, які могли б спростувати це твердження. Наприклад, російська мистецтвознавиця С. В. Тарханова вважає, що коринфська капітель цього храму була елементом попередньої споруди, а Іктін лише застосував її в новій конструкції. Грецький географ Павсаній дійсно вказував на те, що до початку будівництва храму Аполлона в Бассах, тут було святилище3. Стару будівлю вона пропонує датувати періодом архаїки. Відповідно вона вважає, що коринфський ордер з’явився майже одночасно з доричним та іонічним4. Попри те, що ця колона була майже повністю втрачена ще на початку ΧΙΧ ст., збереглися певні її фрагменти. Деякі з них зберігаються зараз у Британському музеї в Лондоні, зокрема деталь на якій зображені завитки. Внаслідок різного роду досліджень цей елемент був датований 420-400 рр. до н.е.5 Крім того, незрозуміло на основі яких джерел С. В. Тарханова відносить старе святилище до періоду архаїки. Таким чином, представлена версія щодо приналежності коринфської капітелі храму Аполлона Епікурія в Бассах є неаргументованою. Існує версія, що, якщо в V ст. до н.е. вже існувала повна коринфська капітель, то окремі її елементи мали використовуватися раніше6. Однак вона не підкріплена вагомими аргументами. Ми вважаємо, що наведена думка базується 1 Суриков И. Е. История и культура Древней Греции... С. 310. 2 Флетчер Б., Флетчер Б. Ф. История архитектуры… С. 113-114. 3 Павсаний. Описание Эллады. VIII, 41, 5. 4 Тарханова С. В. Развитие коринфского ордера… 5 Fragment of marble volute from Temple of Apollo (Bassai) // Archive of Sculpture in the BM. London, England. 1815,1020.300. 6 Ордер в архитектуре древней Греции: общая характеристика, основные памятники. URL: https://cutt.ly/0l0LAXa (дата звернення: 04.02.2021) 25 на суб’єктивних враженнях самого автора від контрастних відмінностей між декоративним оснащенням доричної, іонічної та коринфської капітелей. В XIX ст. дослідники намагалися визначити період виникнення коринфської капітелі апелюючи до основних традицій та головних засад давньогрецького суспільства. Історик мистецтв та археолог А. В. Прахов, який працював на той час в Київському університеті Св. Володимира (нині КНУ ім. Т. Г. Шевченка), зазначав, що коринфський ордер з’явився тоді, коли греки почали цінувати особистість більше, ніж колективний устрій життя. Він робить такий висновок на основі того, що нам вказують на автора коринфського ордера, але ми не знаємо авторів доричного та іонічного ордерів. На його думку, це логічно, бо вони були створені в той час, коли винахідники не претендували на закріплення свого імені за певним витвором мистецтва, адже досягнення однієї людини були досягненнями всіх греків1. Така думка суперечить фактам, оскільки нам відомі школи та імена митців періоду архаїки – скульпторів Архерма з о. Хіос, Алксенора з о. Наксос, художника-вазописця Андокіда, а також класики – скульпторів Поліклета, Фідія, Мирона, Скопаса, Праксителя, архітекторів Лібона, Іктіна, Мнескіла, Каллікрата та інших2. Крім того, беручи до уваги загально полісні тенденції, ми можемо стверджувати, що колективні начала були досить сильними навіть в грецьких колоніях елліністичного часу, не говорячи вже про центральні регіони материкової Греції. Ми пропонуємо власний підхід до визначення періоду виникнення коринфської капітелі. Раніше нами було проведене комплексне дослідження її поширення та особливостей на територіях основних напрямів грецької колонізації, а саме Малої Азії (Дідім, Ефеса), Північного Причорномор’я (Пантикапея, Ольвії, Херсонеса), Італії та Сицилії (Сиракуз, Тараса). Вважаємо, що отримані результати можуть бути корисними під час розгляду даного питання. Оскільки внаслідок колонізації більша частина давньогрецьких 1 Прахов А. В. Рецензия сочинений… С. 23. 2 Всеобщая история искусств… С. 349-377. 26 традицій була фактично законсервована на нових землях, зокрема у сфері архітектури, то ми маємо можливість прослідкувати наявність та час створення капітелей в апойкіях, а потім встановити на основі цих показників верхню хронологічну межу. Перш за все варто зазначити, що в колоніях, як і в метрополіях, коринфський ордер не мав особливого попиту, але в обох випадках є достатня для вивчення кількість зразків. Проаналізувавши датування капітелей з апойкій (Табл. 1), ми маємо наступні результати: IV ст. до н.е. – 20%, IV-III ст. до н.е. – 20%, III ст. до н.е. – 33%, III-II ст. до н.е. – 27% (Діагр. 1). Вони вказують на те, що вже в IV ст. до н.е. в найбільш віддалених регіонах грецького світу архітектори доволі активно використовували коринфський ордер. Відповідно на материковій частині Греції він з’явився не пізніше цього часу. Беручи до уваги, той факт, що ми маємо зразок другої половини V ст. до н.е., а також тенденції розповсюдження капітелей в колоніях (за століття у відсотковому відношенні їх кількість збільшилася майже вдвічі), ми схиляємося до того, що коринфська капітель була винайдена в період V ст. до н.е. Зауважимо, що відсутність зразків цього часу в колоніях вірогідно свідчить про ще недостатній рівень розвитку монументальної архітектури. Крім того, доказом можуть бути особливості обміну культурними феноменами між метрополіями та колоніями. Наприкінці V ст. до н.е. колонізація вже фактично завершилася, а поліси майже відразу стали на шлях самостійного розвитку, тому в цей час зв’язок між ними не такий стійкий, як раніше, відповідно на отримання інформації про різноманітні винаходи і тим паче їх освоєння необхідно більше часу. Крім того, така версія фактично виключає варіант, що коринфський ордер міг бути винайдений місцевими архітекторами в колоніях, а вже потім майстри материкової Греції просто перейняли їх досвід використання нової капітелі. Якщо брати за точку відліку використання коринфського ордера повну зовнішню колонаду, то єдиним та відповідно найдавнішим прикладом є храм Зевса Олімпійського в Афінах. Основна частина його будівництва припадає на 27 II ст. до н.е.1 У такому випадку часом створення коринфського ордера варто вважати саме цей період. Однак ми знаємо, що в IV ст. до н.е. в грецьких колоніях вже були споруди з коринфською колонадою, тому їх поява на метрополіях через два століття виглядає дуже сумнівно. Таким чином, орієнтовним часом виникнення коринфського ордера можна вважати період другої половини V ст. до н.е. Це твердження базується на відомостях отриманих із джерел різного характеру. Дані отримані з писемних джерел підтверджуються археологічними знахідками. Окремі дослідники, що так чи інакше торкались цієї теми раніше, не погоджувалися з таким датуванням. Вони пропонували починати історію коринфського ордера значно раніше чи пізніше V ст. до н.е. Отже, в науковій літературі питання часу створення коринфської капітелі залишається актуальним та дискусійним. Завдяки запропонованому нами підходу стало можливо поглянути на проблему датування з нової точки зору. Статистичні дані з досліджених нами апойкій дозволяють окреслити верхню хронологічну межу існування коринфського ордера. Так було встановлено, що вже в IV ст. до н.е. цей ордер був гарно відомий навіть у найбільш віддалених частинах Ойкумени. Якщо враховувати архітектурні тенденції та динаміку розвитку ордеру в айпойкіях і перенести цю модель на метрополії, то можна вважати період V ст. до н.е. часом винайдення коринфської капітелі. 1.2. Питання авторства капітелі Крім того, існує проблема авторства коринфської капітелі. У джерелах та історіографії немає єдиної думки щодо того, ким була створена ця нова архітектурна форма. В більшості випадків автором коринфської капітелі називають скульптора Каллімаха чи зодчого Іктіна. 1 Витрувий, Десять книг об архитектуре. VII, 15. 28 Перша згадка про автора коринфської капітелі з’явилися ще в період античності, а саме за часів Римської імперії. Вона наведена у вже вказаній легенді Вітрувія про створення першої коринфської капітелі. Її автором він називає представника аттичної школи Каллімаха, який жив у другій половині V ст. до н.е.1 На жаль, автор не згадує джерела. Це досить нетипово для його праці, оскільки в передмові VII книги він вказує на відомості конкретних авторів про походження доричного та іонічного ордерів2. Г. Г. Павлуцький ще в ΧΙΧ ст. зробив припущення, що Вітрувій міг взяти легенду з твору Аргелія, який жив у Македонський період. Однак ця гіпотеза не підтвердилася. Пізніше А. В. Прахов взагалі піддав сумніву доречність використаних Вітрувієм джерел, апелюючи до того, що наразі нам взагалі не відомо наскільки глибокими були знання авторів з питання походження ордерів і ми навіть не знаємо в який час вони жили3. Враховуючи всі ці фактори, можна припустити, що легенда скоріше за все була заснована на усній традиції та може не відповідати дійсності. У творі «Опис Еллади» грецького мандрівника Павсанія (II ст.) також згадується Каллімах, однак не як безпосередньо автор коринфської капітелі, а той, хто використовував нові технології та першим почав «буравить мрамор»4. Таку ж думку висловлює Пліній Старший (I ст.)5. На нашу думку, це може бути непрямим доказом того, що саме Каллімах був автором коринфської капітелі, оскільки її виготовлення потребувало високої технічної підготовки. Це пояснюється наявність великої кількості елементів, зокрема дрібних, які складно було виготовляти з такого матеріалу як мармур. Протягом тривалого часу Каллімаха часто зображували біля могили дівчини, яка загадувалася в легенді Вітрувія. На це неодноразово звертав увагу 1 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 9-10. 2 Витрувий. Десять книг об архитектуре. VII, 15. 3 Прахов А. В. Рецензия… С. 24. 4 Павсаний. Описание Эллады. I, 26, 7. 5 Плиний Старший. Естественная история. XXXIV, 92. 29 французький історик архітектури та історіограф Р. Фреар де Шамбре у своїй праці, присвяченій порівнянню античної та сучасної йому ордерної системи1. Починаючи з XX ст. та до сьогоднішнього часу в історіографії основним підтвердженням того, що автором коринфської капітелі був Каллімах є той факт, що найбільш давній відомий нам археологічний зразок виконаний в період початку активної діяльності Каллімаха саме у сфері монументальної скульптури та архітектури2. Другою фігурою, яка закріпилася в історичній науці як вірогідний автор коринфської капітелі був давньогрецький зодчий Іктін, що жив та творив у V ст. до н.е.3 Він виступав головним архітектором під час будівництва храму Аполлона в Бассах, де була знайдена найдавніша відома нині коринфська капітель. Цей факт спонукає окремі групи дослідників вважати саме Іктіна творцем нової капітелі, а не відносно далекого від архітектури за сферою діяльності Каллімаха. Деякі історики, наприклад, С. В. Тарханова вважає, що дана капітель належала до старої споруди, яка розташовувалася на тому місці. У зв’язку з цим, згідно з її думкою, Іктін не може бути автором першої капітелі4. Історія знає багато прикладів, коли певна річ фактично була «винайдена» двічі або навіть тричі. Це відбувалося через низьку ступінь поширення інформації в суспільстві. Таким чином, коринфський ордер міг бути розроблений маловідомим архітектором, а вже потім всю славу присвоїв Каллімах або Іктін. Ми також розглядаємо можливість співавторської роботи над коринфською капітеллю. Малоймовірно, що одна людина змогла б розробити самостійно цілу архітектурну систему, навіть не дивлячись на те, що коринфський ордер – це здебільшого синтез двох попередніх ордерів. Ми припускаємо, що над ним могли працювати Каллімах та Іктін разом. Цю версію 1 Freart de Chambray R. Parallele de l'architecture antique avec la moderne: suivant les dix principaux auteurs qui ont écrit sur les cinq ordres. Paris, 1766. P. 70-95. 2 Виппер Б. Р. Искусство Древней Греции... С. 217-218. 3 Ebeling H. L. The Origin of the Corinthian Capital… P. 75-81. 4 Тарханова С. В. Развитие коринфского ордера… 30 підтверджує також той факт, що вони працювали разом над проектом Ерехтейону1. Таким чином, виділяти одного архітектора як творця коринфського стилю швидше за все недоречно. Отже, оглянута нами проблема атрибуції автора коринфської капітелі залишається все ще остаточно не вирішеною. Відомості, що містяться в перших писемних джерелах та вказують на авторство Каллімаха, мають сильно міфологізований характер. Крім того, Вітрувій, що одним з перших звертається до сюжету виникнення ордеру, не згадує першоджерело, що було нехарактерно для нього. Подальші автори та науковці, торкаючись цієї проблеми постійно апелюють саме до Вітрувія. Археологічні дані підтверджують їх версію досить опосередковано. Інший зодчий, що міг бути автором нового ордеру, Іктін, згадується в окремих наукових працях. На користь версії, що саме він винайшов новий стиль говорить те, що на відміну від Каллімаха, який надавав перевагу роботі з металом, Іктін працював із каменем. Крім того, саме на побудованому ним об’єкті знайдено найдавнішу коринфську капітель. Не можна виключати й виникнення ордеру в результаті співпраці цих двох митців, які безумовно були знайомі та мали можливість працювати разом. 1.3. Праобрази та теорії виникнення коринфської капітелі Загалом в джерелах та дослідженнях можна виділити декілька теорій формування коринфської капітелі. Варто зауважити, що в даному підрозділі ми виділяємо лише «матеріалістичні» теорії. Розглянемо далі більш детально кожну з них. Перша теорія щодо образів, на основі яких склалася коринфська капітель, з’явилися ще в період античності, а саме за часів Римської імперії. Знову звернемось легенди, яка була записана в праці Вітрувія. Її частина прямо стосується праобразів. 1 Страбон. География. IX, 1, 16; Павсаний. Описание Эллады. I, XXVI, 6-7. 31 Автор повідомляє про те, як молода жителька Коринфа вмирає від хвороби, після чого її годувальниця залишає на гробниці кошик з пам’ятними речами біля кореня аканфа. Весною з’являються гілки та листя, що обплітають кошик. За версією Вітрувія, спостерігачем цього епізоду став архітектор Каллімах і саме тоді він надихнувся на створення декількох колон, відомих нині як коринфські1. Головним для нашого дослідження є те, що римський архітектор Вітрувій вважав праобразом коринфської капітелі саме кошик, оповитий аканфом. Це вказує на те, що в її основі лежить органічний аналог. Дана теорія була розвинена в період середньовіччя. Архітектори італійського Відродження Джакомо Бароцці да Віньола (1507-1573) та Андреа Палладіо (1508-1580) в трактатах також оповідають вказану легенду2. У XIX ст. член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук А. М. Майков в своїх публікаціях загострював увагу на тому, що в основі будь-якого ордера лежить органічний аналог. У випадку з доричною капітеллю – це краплі дощу, іонічною – роги барана, а коринфською – гілки. Автор пояснює появу капітелі з рослинними елементами тим, що ще в період, коли колони робили з дерева, їх досить часто прикрашали різними гірляндами з листя та квітів3. Теорія органічного аналогу продовжила розвиватись в XX ст. Новим її етапом стала поява тези про не випадковість використання саме аканфа. Французький археолог та лінгвіст Ж.-Т. Гомоль, історик-ілюстратор Ж. Ру та британський історик архітектури Дж. Рікверт зазначали, що аканф з давніх часів був погребальним символом4. На початку XXI ст. німецька дослідниця І. Мак’юен спростувала це твердження, оскільки воно не підтвердилося жодним типом джерел5. 1 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 9-10. 2 Джакомо да Виньола. Правило пяти ордеров архитектуры. XXI, 68; Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве. VII, 6. 3 Майков А. Н. Об архитектуре... С. 122-123. 4 Homolle T. L'Origine du chapiteau corinthien... P. 17-60; Roux G. L'architecture de l'Argolide… P. 483; Rykwert J. The Dancing Column. On Order in Architecture. Cambridge: Cambridge University Press, 2008. 5 McEwen I. Vitruvius, or the hidden menace of theory… P. 20-21. 32 Крім версії щодо органічного аналогу, існує також теорія, що коринфська капітель бере свій початок в ювелірному мистецтві. Вона була започаткована відомим французьким архітектором XIX ст. – Ш. Шіпьє. Основним аргументом виступає глибина врізаного листя. Такі формотворчі елементи занадто складні для виконання з досить крихкого мармуру. Згідно з його реконструкцією, греки карбували окремо кожен лист з бронзи, а потім вибудовували в ряд і кріпили до кошика за допомогою обруча. Волюти створювалися зі смуг, скручених в спіралі. Просвіти, які являли собою прорізи, були зроблені за допомогою спеціального інструменту для гравіювання – грабштихелю. Дослідник загострює увагу на тому, що в мармуровому варіанті коринфської капітелі також присутній металевий елемент – кільце, до якого кріпилося листя. Цей факт є другим аргументом на користь цієї теорії, оскільки Ш. Шипьє розглядає його як рудимент1. Інші дослідники вказують також на те, що Коринф, в якому нібито був започаткований новий тип капітелі, тривалий час залишався центром з обробки бронзи2. Ця теорія також знаходить певні підтвердження в наративних джерелах. Пліній Старший в «Природничій історії» говорить про те, що капітелі в корінфському стилі дійсно часто покривалися металевими прикрасами, однак уже в римський час. Такі, наприклад, були присутні в Пантеоні (Рис. 1)3. Крім того, в Пальмірі та Джераці були знайдені капітелі з бронзовим листям4. Павсаній в «Описі Еллади» згадує про майстерно виконаний золотий ліхтар, який стояв в Ерехтейоні. Автором його був один з вірогідних творців коринфської капітелі – Каллімах5. Це вказує на те, що окрім скульптури, він також займався торевтикою, відповідно йому були відомі тенденції цього виду грецького мистецтва. Саме з нього він міг взяти вже відомий ювелірам стилізований образ аканфу. 1 Chipiez Ch. Histoire critique des origines… P. 306-313. 2 Cordingley R. A. Orders of Architecture. New York: Dover Publications, 2015. P. 4. 3 Иконников А. В. Пространство в архитектуре… 4 Михаловский К. Пальмира. URL: https://cutt.ly/Il2tdPq (дата звернення: 18.02.2021). 5 Павсаний. Описание Эллады. I, 26, 7. 33 Третя теорія походження коринфської капітелі базується на тезі про влив східних традицій на грецьку культуру та наявний синкретизм. Цієї концепції ще в ΧΙΧ ст. дотримувався український історик Г. Г. Павлуцький. Він зазначав, що при 4-6 давньоєгипетських династіях існували колони, капітелі яких мали вигляд розкритої квітки лотоса. Це відомо нам з окремих барельєфів (Рис. 2). Пізніше капітель доповнювалася й удосконалювалася. Так під час 19 династії на ній з’явилися листя, розташовані безпосередньо під квіткою, а над ним підносилися гілки папірусу та лотоса з більш дрібними квітами, а також бутонами. Приклад таких капітелей можна побачити в палаці Рамзеса II1. Дослідник вважав, що саме ці колони послужили зразком для створення грецької коринфської капітелі2. І цілком природно, що такі рослини, як лотос і папірус, були замінені на місцевий аналог – аканф, який для еллінів був ідеальний в плані художньої переробки та ритміки. В цей же період німецький історик Дж. Дурм у своїх роботах висловлював думку, що основою давньогрецької коринфської капітелі стала коловидна капітель, яка була досить розповсюдженою в Єгипті3. В XX ст. цю теорію продовжив розробляти англійський архітектор та історик архітектури Б. Ф. Флетчер. Він стверджував в своїх працях, що коринфська колона була утворена синтезом коловидної єгипетської капітелі та ассирійської спіралі4. Таким чином, можна зробити висновок, що на даний момент в історичній науці закріпилися три основних обґрунтованих теорії – органічного чи ювелірного праобразів, запозичення східних аналогів. На жаль, зараз неможливо, встановити, яка з них є найбільш достовірною. Це пов’язано з неповнотою джерельної бази, зокрема письмових та епіграфічних джерел, які могли б точно вказати, яким чином була розроблена концепція коринфської капітелі. Однак, 1 Perrot G. Histoire de l’art… P. 576. 2 Павлуцкий Г. Г. Коринфский архитектурный ордер… С. 19-22. 3 Durm J. Die Baukunst der Griechen… S. 297-327. 4 Флетчер Б., Флетчер Б. Ф. История архитектуры… С. 112. 34 беручи до уваги, всі вище наведені аргументи, можна стверджувати, що кожна висунута теорія має право на існування. Ми не виключаємо варіанту, що всі три версії частково відображають дійсність та можуть разом скласти повну картину проектування нового типу капітелі. Очевидно, що в її основі лежить – органічний аналог, а саме лист аканфу. Цілком можливо, що спочатку його стилізований образ закріпився в ювелірному мистецтві, а вже потім на нього звернули увагу архітектори. На нашу думку, також вірогідною, що присутність східного впливу та досвіду в грецьких архітектурних школах могла стати причиною запозичення колон з рослинними елементами, в яких доречно був використаний аканф, досвід роботи з яким вже мали ювеліри. 1.4. Наявність антропоморфізму В людській культурі одним з архітектурних центрів художньої композиції споруди була колона. Підвищений інтерес до неї з боку як митців, так й спостерігачів стимулював пошук ідеалу в пропорціях, формах та декоративних елементах цього елементу будівлі. Однак, поряд із винаходами архітекторів всіх поколінь завжди існували колони класичної ордерної системи. Навіть у випадках, коли архітектори створювали нові конструкційні та естетичні рішення, антична колона включалась в цю нову систему і часто ставалась центром композиції. Саме тому з’явилися роздуми про божественну природу колони, а також її подібність до людського тіла1. Варто сказати, що антропоморфізм дійсно був однією з характерних рис давньогрецької культури, однак доречність використання таких аналогій піддається сумніву в історичній науці. Вітрувій зазначав, що доричний ордер вважався чоловічим, оскільки відрізнявся особливою грубістю та масивність, іонічний – жіночим у зв’язку з 1 Levandauskas V. Sacral origin theories... P. 8. 35 витонченістю форм, а новий – коринфський – дівочий з певною «стрункістю», ніжністю та пишними вбраннями1. Такий опис виглядає досить логічним, але, якщо звернутися до конкретних прикладів, все вищесказане втрачає сенс. Це можна продемонструвати за допомогою досліджених нами споруд. Всього ми розглянули 7 сакральних та 4 цивільних споруди. Нам підходить лише перша група для розгляду цього питання. Отже, звернемо увагу на те, кому присвячувалися ці храми. Перша відома колона була встановлена в центрі храму в Бассах. Він був присвячений Аполлону Епікурію. На думку дослідника С. К. Чуракова таке розміщення символізує «господаря божественного будинку»2. Звертаючись до грецької міфології, маємо наступне: Аполлон брав участь з олімпійцями в битвах проти гігантів і титанів, допомагав Посейдону споруджувати стіни Трої. Другим прикладом є толос в Олімпії на честь македонського царя Філіпа II, який здобув перемогу в досить відомій битві під Херонеєю3. Два храми – в Афінах і Немеї – були присвячені богу грому і блискавок, повелителю Олімпу – Зевсу4. Інша частина споруд були присвячена жіночим божествам, однак варто взяти до уваги їх основну сферу діяльності. Артеміда, попри свою вічну юність та «дівочу стрункість», як зазначав Гомер, була покровителькою полювання5. Афіна вважалася богинею мудрості та військової стратегії6. Історик І. М. Дьяконов в свої дослідженнях також відносить її образ до одного з трьох грецьких образів дів-войовниць7. В свою чергу Деметра згідно з давньогрецькою міфологією була богинею родючості, як в сфері землеробства, так і дітонародження8. Останнє вказує на те, що вона може асоціюватися з образом зрілої жінки, а не молодої ще юної дівчини. 1 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 7-8. 2 Павсаний. Описание Эллады. XLI, 50; Чураков С. К. К истории возникновения… С. 16. 3 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. XVI, 86-87. 4 Аполлодор. Мифологическая библиотека. I, 1, 6-7. 5 Гомер. Одиссея. VI, 102-108. 6 Гомер. Илиада. V, 733-747; VIII, 384-391. 7 Дьяконов И. М. Архаические мифы... С. 158-160. 8 Гомер. Гимны. V; Павсаний I, 14, 2; I, 37, 2; Аполлодор. Мифологическая библиотека. I, 5, 2; Овидий. Метаморфозы. V, 644. 36 Всі перелічені боги абсолютно не асоціюються з дівочої натурою, оскільки, по-перше, велика їх частина це чоловічі божества, а жіночі за своєю натурою були зрілими жінками або взагалі за родом своєї діяльності пов’язувалися з полювання та військовою справою. Враховуючи всі ці факти, вважаємо недоречним говорити про антропоморфізм ордерів. Цю думку підтримують також сучасні дослідники архітектури, зокрема Д. Костанцо, яка наголошує на тому, що дуалістична натура богинь суперечить антропоморфічній класифікації Вітрувія1. Можна було б припустити, що елліни під час будівництва сакральних споруд асоціювали ордери не з подобою богів, а з їх послідовниками. Однак підтверджень цьому в джерелах немає. Крім того, враховуючи той факт, що храм вважався домівкою божества, в яку було суворо заборонено заходити звичайним людям, таке порівняння навряд чи могло б сформуватися в грецькому суспільстві2. Таким чином, ми можемо визнати, що хоча в колонах коринфського ордера могли бути присутні антропоморфічні мотиви, виділити їх досить важко. Нам відомо, що мотиви тіла та тілесності були центральними в грецькій культурі. Однак першим, хто почав проводити аналогії між ордером та тілом людини, був Вітрувій, який сам був прихильником антропоморфізму в архітектурі. Якщо ж аналізувати археологічні знахідки та архітектурний контекст використання коринфських колон в досліджених спорудах, то ми не зможемо підтвердити його версію. Більшість «дівочих» колон розташовано в храмах присвячених богам-чоловікам. У тих випадках, коли вони все ж таки потрапляли до храмів богинь, рівень їх жіночність також викликає питання, оскільки головними їх сферами були традиційно чоловічі напрямки людської діяльності. Виключенням стає храм Деметри – богині родючості, однак й вона скоріш відповідає ідеалам іонічного, а не коринфського ордера. 1 Costanzo D. What Architecture Means... 2 Забалуева Т. Р. Всеобщая история архитектуры и строительной техники. Ч. 1. Москва: МГСУ, 2017. С. 225; Зелинский Ф. Ф. История античной культуры... С. 91-94. 37 1.5. Оригінальність та самостійність Ще одним важливим питання в історії давньогрецької архітектури є оригінальність та самостійність коринфського ордера. Це питання було поставлене у зв’язку з тим, що велика кількість дослідників вважає його виключно різновидом іонічного ордера, або більш досконалою його формою1. Вочевидь їх думка ґрунтується перш за все на джерелах римського часу. Зокрема, Вітрувій у своїй праці «Десять книг про архітектуру», де присутній розділ, який висвітлює історію та особливості ордерів, писав: «Коринфские колонны, за исключением их капителей, во всей своей соразмерности подобны ионийским»2. Він вказує на те, що пропорції коринфського ордера відрізняються від іонійського виключно висотою капітелі3. Деякі дослідники, наприклад Б. Р. Віппер, вважають, що особливість нового ордера полягає саме в тому, що архітекторам вдалося гармонічно поєднати всі найкращі риси доричного та іонічного стилів4. Підтримуючи цю думку, Н. М. Панчук в свої працях зауважує, що саме в художньому переосмисленні вже розробленої конструктивної схеми проявилися відмінні риси ордерів, відповідно на основі цього критерію ми маємо визначати оригінальність та самостійність того чи іншого ордера5. Крім того, повертаючись до Вітрувія, можна помітити в його трактаті чіткий розподіл двох старших ордера за критерієм антропоморфного початку. Він називав доричний стиль чоловічим, а іонічний жіночим. Водночас коринфський ордер він асоціює з дівочим образом. Ряд істориків вважають, що таким чином Вітрувій надає йому символічне значення6. Однак, на нашу думку, навіть, якщо автор вкладав в свої слова таке значення, це зовсім не означає, що 1 Шуази О. История архитектуры... С. 308; Михаловский И. Б. Архитектурные формы античности… С. 61-70; Власов В. Г. Стили в искусстве… С. 291. 2 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 7-8. 3 Витрувий. Десять книг об архитектуре. IV, I, 1. 4 Виппер Б. Р. Введение в историческое изучение искусства. URL: https://cutt.ly/Ml2hhvl (дата звернення: 19.02.2021). 5 Панчук Н. Н. Архитектурные ордера… С. 24. 6 Кроул Э. Архитектура в деталях… С. 300. https://cutt.ly/Ml2hhvl 38 коринфський стиль був другорядним, навпаки – їх можна трактувати як «нове покоління» ордеру. Як інший аргумент називають рідке використання коринфського ордера в грецький час1. Однак результати проведеного нами статистичного аналізу показали, що коринфський ордер використовувався насамперед у найбільш масштабних і значущих спорудах (Табл. 2-3). Наприклад, храм Аполлона в Бассах2. На чолі його будівництва стояв Іктін, відомий завдяки одному з найзнаменитіших грецьких ансамблів – Парфенону. Давньогрецький автор Павсаній вважає храм Аполлона Епікурія одним з найунікальніших споруд, описуючи його у своїй праці так: «Из всех храмов, какие есть в Пелопоннесе, после храма в Тегее, этот храм может считаться первым как по красоте мрамора, так и по тщательности работы»3. Дослідники, розглядаючи оригінальність та самостійність коринфського ордера, часто в певній мірі спекулюють на способі його використання. Цілі групи істориків наголошують на тому, що ми не можемо вважати ордер, який використовувався переважно в вигляді напівколон в інтер’єрах самостійним4. На нашу думку, цей аргумент є досить слабким. По-перше, ми маємо достатню кількість археологічних джерел, які свідчать про використання коринфського ордера в повноформатному вигляді. В храмі Аполлона Епікурія в Бассах окрема колона даного стилю в центральній частині наоса5. Крім того, коринфський ордер використовуйся також в портиках Малих пропілеїв в Елевсіні, гімнасію в Олімпії, Вежі вітрів в Афінах, а також колонадах храмів Артеміди Лафрії в Мессені, Зевса в Немеї, Зевса Олімпійського в Афінах, а також Фімели в Епідаврі. По-друге, велика ймовірність того, що значна частина споруд не збереглась до нашого чи досі не була знайдена та вивчена археологами. По-третє, ми припускаємо, що успішне використання коринфського ордера як 1 Виолле-ле-Дюк Э. Э. Беседы об архитектуре… 2 Поляков Е. Н. Архитектурные ордера по Виньоле… С. 67; Дюрант В. Жизнь Греции. Москва: Крон-Пресс, 1997. С. 335. 3 Павсаний. Описание Эллады. VIII, 41, 8. 4 Всеобщая история архитектуры… С. 300. 5 Гнедич П. П. Всемирная история искусств. Живопись. Скульптура. Архитектура. Москва: Эксмо, 2002. С. 51. 39 підтримуючої несучої конструкції в римський час, вочевидь забезпечене досвідом грецьких архітекторів. Таким чином, питання того чи можна вважати коринфський ордер окремим напрямом в архітектурі залишається все ще остаточно не вирішеним. Можна виділити дві основні версії, яких притримуються дослідники. Перша, що вважає коринфський ордер модифікацією іонічного, базується на окремих твердженнях Вітрувія. Друга версія – синтетична – апелює до подібності окремих елементів, тому пропонує розглядати коринфський ордер як синтез іонічного та доричного. Часто під час розв’язання цього питання дослідники звертаються до способу використання ордерів. Проте такий підхід в багатьох випадках зводиться до спекуляції фактами та базується на нерепрезентативній вибірці. З огляду на той факт, що в окремих спорудах розглянутих нами коринфський стиль втілений вже не як раніше в деяких частинах ордера, а в цілій колонаді, можна зробити висновок, що він зайняв окреме місце серед інших стилів. Це, на наш погляд, може слугувати підтвердженням його оригінальності та самостійності в ордерній системі. Отже, ми розглянули найпроблемніші, на наш погляд, питання, що стосуються вивчення історії виникнення коринфського ордера на території стародавньої Греції. Зокрема час його виникнення, авторство, праобрази та теорії виникнення, наявність антропоморфізму, а також оригінальність та самостійність. В ході дослідження на основі різних типів джерел та запропонованого нами підходу до аналізу відомостей з грецьких колоній було встановлено приблизний час виникнення коринфського ордера. Ми вважаємо, що ним був період не пізніше V ст. до н.е. Актуальним залишається питання, хто саме є автором нового ордерного стилю. На сьогодні ми маємо три основні версії, що базуються на даних отриманих під час дослідження писемних та археологічних джерел. Згідно зі свідченнями Вітрувія, автором коринфської капітелі є відомий ювелір Каллімах. 40 Іншим імовірним автором є Іктін, який на відміну від Каллімаха був архітектором. Саме в споруді побудованій під його керівництвом знайдено найдавнішу капітель коринфського типу. Однак, не можна виключати й вірогідність того, що цей коринфський ордер було створено в результаті їх спільної праці. Крім того, дискусійним залишається питання походження форми та декоративних елементів капітелі. В історіографії присутні три основні версії, зокрема органічна, ювелірна та східного запозичення. Кожна з них має під собою переконливу базу, тому для остаточного вирішення цього питання необхідна подальша праця та більша кількість джерел. Відомості щодо питання про антропоморфні мотиви в коринфському стилі є більш повними. Археологічно антропоморфізм в коринфському ордері не фіксується. Всі теорії на його користь базуються на даних, що присутні в праці Вітрувія – відомого прихильника антропоморфічного підходу в архітектурі. Крім того, проведені нами аналогії між ордером та богом-покровителем не підтверджують вітрувіанську систему, тому ми вважаємо недоречним наполягати на присутності антропоморфної складової в колонах коринфського ордера. В ході дослідження питання про самостійність коринфського ордера було проаналізовано відомі писемні джерела та чисельну кількість літератури, що дозволило виділити дві основні версії – модифікаційну та синтетичну. Прихильники першої, апелюючи до окремих тверджень Вітрувія про подібність деяких елементів, наголошують на тому, що коринфський ордер є виключно окремою формою іонічного. Фахівці, що дотримуються синтетичного погляду, вказують на присутність в коринфському ордері як іонічних, так й доричних елементів. Однак, якщо аналізувати роль та функції цього ордеру в досліджений нами період, можна прийти висновку, що він все ж зайняв окреме місце в ордерній системі. Це, на наш погляд, свідчить про самостійність коринфського ордера в давньогрецький архітектурній системі. РОЗДІЛ ІI СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ КОРИНФСЬКОГО ОРДЕРА, ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ТА СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ Специфіку коринфського ордера показують різноманітні варіанти його застосування, особливості структури, а також динаміка розвитку. Античні зодчі чітко слідували ордерній системі практично у всіх спорудах, оскільки вона була чіткою, надійною та перевіреною часом. Коринфський ордер на території центральних регіонів стародавньої Греції використовувався з часу своєї появи до кінця періоду еллінізму в абсолютно різних будівлях. В Аттиці, Лаконії та Аркадії він присутній в сакральній та цивільній архітектурі. Перш за все він використовувався в храмах. Цей тип споруд користувався особливою увагою, оскільки був найбільш важливим в житті еллінів. За твердженням одного з відомих давньогрецьких істориків Діодора Сицилійського, храми – це одна зі складових «благополучной человеческой жизни»1. Якщо раніше сакральні будівлі займали провідне місце, то в період еллінізму (кінець IV – I ст. до н.е.) на який припадає майже весь час розвитку коринфського ордера в давньогрецькій архітектурі, вони стали частиною суспільного міського ансамблю, зайнявши місце поряд з адміністративними будівлями, гімнасіями, бібліотеками та т. п.2 Однак це не завадило храмам стати ще масштабнішими та розкішнішими. Вони значно збільшилися в розмірах, що пов’язано з прагненням показати велич і могутність саме через архітектуру, а також впливом східних традицій3. Друга половина періоду еллінізму (II – I ст. до н.е.) ознаменована кризою в грецьких полісах, існування яких було практично формальним. Така ситуація склалась через ряд причин. В першу чергу вона викликана внутрішнім 1 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. V, 15, 2. 2 Всеобщая история искусств… С. 223. 3 Соколов Г. И. Искусство Древней Греции. Москва: Искусство, 1980. С. 201. 42 становищем – повстаннями, постійними державними переворотами, зіткненням політичних союзів. Не обійшлося без зовнішнього втручання. В цей час з’являються сильніші держави на фоні яких грецькі поліси втрачають провідну роль. Всі ці фактори не могли не вплинути на культурне життя. Аттика все ще залишалася одним з головних культурних центрів, але самостійно забезпечити гідний розвиток архітектури була не в змозі, тому доводилося вдаватися до допомоги інших держав, зокрема Пергама та Селевкідів. У зв’язку з цим зведення сакральних споруд велося дуже повільно. Наприклад, основна частина будівництва храму Зевса Олімпійського, велася в 174-163 рр. до н.е., а прийшла до завершення лише у II ст. н.е.1 Архітектори застосували коринфський стиль в різних конфігураціях у внутрішньому та зовнішньому просторах. Найбільш характерною відмінністю була об’ємність колон. Джерела вказують на те, що в спорудах встановлювали напівколони, колони, що виступали на три чверті та повноцінні колони. Крім того, варто звернути увагу, що останні могли слугувати як головним конструктивним елементом, так і виключно декоративним. У першому випадку це використання коринфського ордера в портиках та зовнішніх колонадах, а в другому встановлення одиничних колон в інтер’єрі. 2.1. Напівколони в храмі Афіни Алеї в Тегеї та Філіпейоні в Олімпії Під час вивчення архітектурної композиції храму Афіни Алеї в Тегеї було встановлено, що в його оздобленні використовувались саме напівколони. Їх аналоги можна зустріти й серед компонентів споруди Філіпейону в Олімпії. Храм Афіни Алеї в Тегеї був зведений у IV ст. до н.е. на фундаменті старої будівлі, яку знищила пожежа2. Крім релігійного призначення, функцією споруди також було укриття тих, кому загрожувала смертельна небезпека або розправа. 1 Всеобщая история искусств… С. 615, 611, 618. 2 Павсаний. Описание Эллады. VIII, 45, 3; Østby E. The Classical temple… P. 317. 43 Про це повідомляється в джерелах, а саме у IV книзі Геродота1. У цьому храмі вдалося врятуватися спартанському царю Павсанію та жриці Хрісеїді2. Відомий скульптор Скопас виступив головним архітектором цього проекту3. Археологам вдалося встановити, що це був перипторальний храм 19,1х47,5 м4. Пропорції не зовсім типові для свого часу, з огляду на те, що переважна більшість сакральних споруд IV ст. до н.е. менші за довжиною. Зовнішня колонада доричного ордера включала 6 колон по фасаду та 14 по боковій стороні. (Рис. 3). Їх висота складала близько 9,5 м5. Наос дуже схожий до наосу храму Аполлона в Бассах (V ст. до н.е.). Однак це не сліпе копіювання, а вдосконалення та переосмислення ідей попередників. Наоси обох храмів мали додатковий вхід, орієнтований на північ. В обох будівлях використані всі види ордерів, що зазначав ще Павсаній в «Описі Еллади»6. Всередині храму Аполлона були іонічні напівколони, а в наосі храму Афіни Алеї використаний також новий – коринфський – ордер (Рис. 4, 5). Однак в останньому наявне часткове поєднання обох ордерів. Так коринфські напівколони мають базу, що використовується в іонічному ордері (Рис. 6). Рівень виконання капітелей свідчить про майстерність Скопаса, який активно займався також скульптурою. Пропорційно вони не типові, аналогічні капітелям храму Артеміди Лафрії в Мессені. Основа вкрита двома рядкам досить об’ємних аканфових листків. Вище знаходяться кутові волюти. Вони мають канельовану прорізку, яка характерна для більш пізнього часу. Відстань між волютами мала, тому автор розмістив між ними пальмету, а не завитки (Рис. 7). Філіпейон в Олімпії споруджений на честь перемоги македонського царя Філіпа II над афінянами та беотійцями під Херонеєю, що відбулася в 338 р. до н.е. (Рис. 8)7. Встановлення храму на священній ділянці демонструє 1 Геродот. История. IV. 2 Павсаний. Описание Эллады. II, 17, 7. 3 Knell H. Dorische Ringhallentempel… S. 222. 4 Norman N. J. The Temple of Athena… P. 170. 5 Dugas Ch., Berchmans J., Clemmensen M. Le sanctuaire d'Aléa… P. 129. 6 Павсаний. Описание Эллады. VIII, 45, 4. 7 Алпатов М. В. Всеобщая история искусств. Т. 1. Москва: Искусство, 1956. С. 232. 44 налагодження відносин між македонцями та греками, які визнали їх приналежність до еллінської спільності внаслідок того, що Філіп отримав титул олімпіоніка. Крім того, воно вказує на прагнення продемонструвати повноту нової влади та відповідно підняти власний авторитет македонян. Ця будівля була круглою в плані1. П’єдестал складався з трьох сходинок над якими височіли зовнішня колонада та стіна, що оточувала наос. Кожна колона мала іонічну капітель і загалом досягала майже 10 метрів2. Діаметр стилобату складав близько 14 м3. Архітрав і фриз були висічені з одного блоку. Перший розділявся по горизонталі на дві частини (фасції). Храм являв собою моноптер, тобто покрівля підтримувалася виключно колонадою (Рис. 9). В інтер’єрі Філіпейону використані 12 напівколон коринфського ордера4. Особливістю капітелей була наявність чотирьох рядів аканфу замість трьох, що присутні у класичному варіанті. Перший нижній включав великі парні листки, а другий – одинарні, що розміщені між двома сусідніми листками першого ряду. Третій і четвертий ряди складалися з однакових дрібних менш об’ємних листків, які слугували ніби фоном для значних елементів. Однак пропорційно нижні та верхні рядки зіставляються майже 1:1. Волюта відповідає розміру листка першого ряду. Розетка чи пальмета відсутня (Рис. 9). Крім того, всередині будівлі – вздовж стін – встановили статуї представників македонського царського дому, виконані скульптором Леохаром з золота та слонової кістки5. Більшу частину матеріальної бази храму складав дрібнозернистий вапняк. Однак окремі елементи, зокрема сходи, цоколь стін всередині приміщення, сіма з антефіксами були виготовлені з пароського мармуру6. 1 Блаватский В. Д. Античная цивилизация… С. 129. 2 Шуази О. Всеобщая история архитектуры… С. 378. 3 Олимпия / Гл. редкол.: К. Михаловский. Варшава: Аркады, 1980. URL: https://cutt.ly/5heJqGu (дата звернення: 08.10.2020). 4 Поляков Е. Н. Архитектура Древнего мира… С. 152. 5 Павсаний. Описание Эллады. V, 20, 10. 6 Всеобщая история архитектуры… С. 281-282. https://cutt.ly/5heJqGu 45 2.2. Перехідна форма колон в монументі Лісікрата в Афінах Єдиним відомим нам прикладом використання коринфських колон, що виступали зі стін більше ніж на половину, але не повністю, на території Аттики, Лаконії та Аркадії є пам’ятник Лісікрата. Він був встановлений в 335/334 рр. до н.е. поблизу південного схилу Акрополя (Рис. 10)1. П’єдестал в перерізі був квадратним і над ним височіла споруда, яку можна ототожнити з таким типом храму, як толос2. Однак це лише порівняння, бо монумент мав зовсім інший характер – увічнення перемоги в змаганнях про що свідчить напис «Λυσικράτης Λυσιθείδου Κικυνεὺς ἐχορήγει Ἁκαμαντὶς παίδων ἐνίκα θέων ἡύλει Λυσιάδας Ἁθηναίος ἐδίδασκε Eὐαίνετος ἦρχε» («Лисикрат, сын Лиситеида из Кикинны, был спонсором, Акамантис победил в соревнованиях мальчиков, Теон был трубачом, Лизиад Афинский руководил, Эуайнет был архонтом») на антаблементі3. Висота цоколя п’єдесталу досягала практично 3,9 м, в той час як перетин по діагоналі дорівнював трьом метрам. Далі слідували чотири ступені4. Варто відзначити, що вони досить вузькі, але в цілому гармонійно вписувалися в загальну композицію конструкції. Після цього йшла типова для грецької архітектури стіна з плит. Основна частина споруди була представлена у вигляді порожнього всередині циліндра. Висота якого близько 4,8 м, а діаметр 2,8 м5. Архітектор використав ще дві ступені менш значного розміру, щоб створити плавний візуальний перехід від п’єдесталу до циліндричної основи. Однак циліндр – це лише структурний елеме