Для цитування: Луценко О. Л. Сімейне насильство на адресу дітей: наслідки для психічного здоров’я. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “2018-Ukrainian Mental Health Conference” (10-12 жовтня 2018 року), м. Київ. // Загальна і медична психологія. 2018. №1(01). С. 97-98.
Луценко Олена Львівна
Кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри прикладної психології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Харків, Україна
СІМЕЙНЕ НАСИЛЬСТВО НА АДРЕСУ ДІТЕЙ: НАСЛІДКИ ДЛЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я
Проблема сімейного насильства щодо дітей є актуальною, про що свідчить прийняття нового закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності 7 січня 2018 р. До домашнього насильства вже відноситься як фізичне, так і сексуальне, психологічне і економічне насильство. У службах підтримки постраждалих значна роль відводиться психологам та психотерапевтам. Крім того, першими помітити ознаки того, що дитина піддається домашньому насильству, можуть вихователі, вчителі та шкільні психологи, якщо будуть звертати увагу на відповідні прояви психічного статусу і поведінки дитини. 
На сьогоднішній день опубліковано дуже багато наукової літератури (україномовної, російськомовної, англомовної тощо) щодо психічних наслідків сімейного насильства у дітей і розібратися в ній доволі складно – здається майже будь-які аспекти психіки та поведінки дитини можуть бути порушені. Тому ми поставили за мету окреслити певну логіку цих порушень, яка, на нашу думку, допоможе фахівцю краще орієнтуватися у проблемі та планувати діагностичну і психокорекційну роботу. 
Внаслідок пережитого насильства у дитини виникає спектр біологічних, емоційних та когнітивних аномалій, що виражається в безлічі психологічних, соматичних і поведінкових проблем: від труднощів у навчанні до агресії проти себе та інших. Якщо травматизація виникає в присутності підтримуючого, але безпорадного доглядача дитини (наприклад, пасивної матері), дитина багато в чому наслідує таку поведінку: чим більш дезорганізований доглядач, тим більш дезорганізованою буде дитина (Browne, Finkelhor, 1986). Симптоми ПТСР у хронічно травмованих дітей зазвичай не виражені, їх, як правило, затушовують інші когнітивні, афективні, соціальні та фізичні проблеми (Streeck-Fischer, van der Kolk, 2000). Відсутність здатності до емоційної саморегуляції є ймовірно, найбільш вражаючою особливістю цих хронічно травмованих дітей (van der Kolk, Fisler, 1994). Це відбивається у браку стабільного, передбачуваного відчуття власного Я, у слабкому відчутті відокремленості та порушенні образу тіла; низькій здатності до контролю афектів та імпульсів, включаючи агресію проти себе та інших людей; непевності щодо надійності та передбачуваності інших, що веде до недовіри, підозрілості, і проблем з інтимністю. Вони мають виразні зміни у станах свідомості, з амнезією, гіпермнезією, дисоціацією, деперсоналізацією і дереалізацією, флешбекі та кошмарні сни про певні події, шкільні проблеми, труднощі орієнтації у часі та просторі, страждають від сенсомоторних аномалій. Багато симптомів сімейної травматизації є неспецифічними відносно виду насилля. Проте сексуалізація поведінки дитини свідчить про пережите сексуальне насилля, а здригання, страх неочікуваних та різких рухів – про фізичне.
Більшість симптомів хронічної домашньої травматизації розвиваються у дитини за двома шляхами – інтерналізації (спрямовуються на внутрішній світ) або екстерналізації (спрямовуються на зовнішній світ). Концептуальний розподіл дитячих психічних порушень на інтерналізацію та екстерналізацію, який був розроблений Ахенбахом (1966), має довгу і плідну історію в межах дитячої/підліткової психології та психіатрії. Як було обґрунтовано Ахенбахом (1991), внутрішні симптоми перетворюються на проблеми уникання, соматичні скарги (в тому числі, порушення сну, харчові розлади, болі) та тривогу / депресію, а зовнішні симптоми проявляються у делінквентній та агресивній поведінці, СДУГ. Такі зміни поведінки та психічного стану дітей не є випадковими. З точки зору еволюційної психології екстерналізована та інтерналізована поведінка є двома стратегіями адаптації людини до очікуваних негативних умов існування. А саме, якщо дитина в перші роки життя зустрічає недружнє, небезпечне середовище, в неї актуалізується прогноз, що воно таким буде і надалі, тому для виживання в таких умовах треба бути якомога більш пригніченим, обережним та неактивним (щоб вижити внизу ієрархії, не дратувати більш сильних особин), або бути агресивним, антисоціальним та імпульсивним (щоб отримати хоч якісь ресурси в умовах конкуренції та дефіциту найбільш необхідного) (Bjorklund, Sellers, 2011).