Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна 

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу 
Кафедра туристичного бізнесу та країнознавства 

 

 

 ДО ЗАХИСТУ 
завідувач кафедри туристичного 

бізнесу та країнознавства  

доц. Парфіненко А.Ю. 

___________________ 
 

 

Кваліфікаційна робота 

магістра 
 

на тему: «ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КРАЇНАХ 

ЗАХІДНИХ БАЛКАН» 

 

Виконала: студентка 2 курсу, групи УКЄ-61 

спеціальності 291 «Міжнародні відносини, 

cуспільні комунікації та регіональні студії» 
 

Борщ Надія Андріївна  
_____________________________________________________________ 

(прiзвище тa iнiцiaли) 

                                                   Керівник: к.і.н., доц. Онацький М.Ю. 
_____________________________________________________________ 

(прiзвище тa iнiцiaли) 

                                                   Рецензент: д.і.н., проф. Миколенко Д.В.  
_____________________________________________________________ 

(прiзвище тa iнiцiaли) 

 

 

Підсумкова оцінка: 

за національною шкалою: __________ 
кількість балів: ___________________ 

Голова Екзаменаційної комісії 

_________________                   Велієв Фаріз 
                  (підпис)                                        (прізвище та ініціали) 

 

Харків – 2023 року 



0 
 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

Харківський  національний університет імені В. Н. Каразіна 

 
Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу 

Кафедра туристичного бізнесу та країнознавства 

Рівень вищої освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень) другий  (магістерський) 

Напрям підготовки  
Спеціальність 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ 

завідувач кафедри 

туристичного бізнесу 

та країнознавства  

Доц. Парфіненко А.Ю. 

 

_______________________________ 

 
“____” _______________ 2023 року 

 
 

 

З  А  В  Д  А  Н  Н  Я 

НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ МАГІСТЕРСЬКУ РОБОТУ (ПРОЕКТ) 
 

Борщ Надія Андріївна 
(прізвище, ім’я,  по батькові студента) 

 
1. Тема роботи «Євроінтеграційні процеси в країнах Західних Балкан» 
 

керівник роботи  Онацький Максим Юрійович, к.іст.н., доцент 
( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 

 

затверджені наказом по університету від № 4002-5/1677 від 07.08.2023 

 
2. Строк подання студентом роботи 20.11.2023 р. 

 

3. Перелік питань, які потрібно розробити 

 
 Здійснити аналіз джерельної бази роботи. Розглянути понятійно-категоріальний 

апарат дослідження. Скласти соціально-економічний та політичний профіль 

західнобалканських країн. Дослідити особливості євроінтеграційних процесів в 

державах Західних Балкан. Висвітлити  роль ЄС в процесі інтеграції Західних Балкан. 

Дослідити проблеми та виклики, з якими зустрічаються західнобалканські країни в 

процесі здійснення курсу на єврінтеграцію. Проаналізувати досвід трансформаційних 

процесів в державах Західних Балкан в контексті реалізації Україною курсу на 

європейську інтеграцію.

13 грудня



4. План роботи 

 
№ 

з/п 
Назви етапів роботи 

1 ВСТУП 

2 РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ 

ДОСЛІДЖЕННЯ 

3 РОЗДІЛ 2. ПЕРЕБІГ ТА СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ 

ІНТЕГРАЦІЇ В КРАЇНАХ ЗАХІДНИХ БАЛКАН 

4 РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В РЕГІОНІ 

ЗАХІДНИХ БАЛКАН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 

5 ВИСНОВКИ 

6 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  

 

5. Дата видачі завдання 15.09.2022 р.  
 

 

Студент             Борщ Н.А. 
                    підпис                    ініціали, прізвище 

 
Керівник роботи           Онацький М.Ю. 
                           підпис                             ініціали, прізвище 

 

  



АНОТАЦІЯ 

Борщ Н.А. Євроінтеграційні процеси в країнах Західних Балкан 

Кваліфікаційна робота магістра присвячена дослідженню 

євроінтеграційних процесів у регіоні Західних Балкан. У першому розділі 

проаналізовано джерельну та наукову базу роботи, а також понятійно 
категоріальний апарат дослідження. Складено соціально-економічний та 

політичний профіль країн західнобалканського регіону. Висвітлено роль ЄС у 

процесі інтеграції Західних Балкан. Розглянуто історичний контекст 
євроінтеграційних процесів у країнах Західних Балкан. 

У другому розділі досліджено перебіг та специфіку процесу 

європейської інтеграції в західнобалканських країнах. Проаналізовано 

особливості євроінтеграційних перетворень у кожній з держав Західних 
Балкан. Розглянуто роль ЄС у процесі євроінтеграції Західних Балкан. 

У третьому розділі досліджено процеси європейської інтеграції в регіоні 

Західних Балкан на сучасному етапі. Розглянуто основні проблеми, які 
виникають у країн західнобалканського регіону в процесі реалізації ними 

курсу на Європейську інтеграцію. Досліджено фактори, які можуть сприяти та  

перешкоджати вступу цих країн до Євросоюзу. Проаналізовано 

євроінтеграційний досвід країн Західних Балкан для України 
Результати дослідження свідчать про те, що європейська інтеграція є 

пріоритетом для країн Західних Балкан. Вступ до Європейського Союзу може 

забезпечити цим країнам стабільність та економічне зростання. Однак на 
своєму євроінтеграційному шляху цим країнам необхідно подолати низку 

проблем, зокрема, політичні розбіжності, економічні проблеми, здійснити ряд 

політичних реформ.  



ANNOTATION 

 

Borshch N.A. Eurointegration Processes in the Western Balkans Countries 

The master's thesis is dedicated to exploring the European integration 

processes in the Western Balkans region. The first chapter of the thesis analyzes the 
source and scientific base of the work, as well as the conceptual-categorical 

framework of the research. A socio-economic and political profile of the Western 

Balkan countries is compiled. The role of the EU in the integration process of the 

Western Balkans is highlighted, and the historical context of European integration 
processes in the Western Balkan countries is discussed. 

In the second chapter, the thesis investigates the course and specificity of the 

European integration process in the Western Balkan countries. The peculiarities of 
Eurointegration transformations in each of the Western Balkan countries are 

analyzed. The role of the EU in the Eurointegration process of the Western Balkans 

is considered. 

The third chapter explores the processes of European integration in the 
Western Balkans region at the contemporary stage. The main problems arising in the 

countries of the Western Balkans during the implementation of their course towards 

European integration are examined. Factors that can facilitate or hinder the entry of 
these countries into the European Union are explored. The Eurointegration 

experience of the Western Balkan countries is analyzed as a reference for Ukraine. 

The research results indicate that European integration is a priority for the 

Western Balkan countries. Accession to the European Union can provide stability 
and economic growth to these countries. However, on their Eurointegration path, 

these countries need to overcome a range of problems, including political 

differences, economic challenges, and implement several political reforms.



ЗМІСТ 

 

ВСТУП .................................................................................................................. 3 

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ 

ДОСЛІДЖЕННЯ .................................................................................................. 6 

1.1. Джерельна та наукова база роботи ......................................................... 6 

1.2. Понятійно-категоріальний апарат дослідження ................................... 11 

1.3. Соціально-економічний профіль країн західнобалканського регіону 15 

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕБІГ ТА СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ 

ІНТЕГРАЦІЇ В КРАЇНАХ ЗАХІДНИХ БАЛКАН ............................................ 21 

2.1. Особливості євроінтеграційних перетворень у західнобалканських 

країнах ............................................................................................................. 21 

2.2.  Роль ЄС в процесі євроінтеграції Західних Балкан  ............................... 32 

2.3. Євроінтеґраційні прагнення західнобалканських країн: позиції 

позарегіональних  акторів............................................................................... 45 

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В РЕГІОНІ ЗАХІДНИХ 

БАЛКАН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ................................................................ 55 

3.1. Євроінтеграція: проблеми та виклики для країн Західних Балкан  ........ 55 

3.2. Євроінтеграційні трансформації в західнобалканських державах: досвід 

для України ...................................................................................................... 65 

ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 73 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................... 77 

 

  



3 
 

ВСТУП 

Актуальність теми дослідження. Європейський Союз є одним із 

найпотужніших економічних і політичних об’єнань у світі. Поступово зростає 

вплив ЄС на міжнародний арені. Участь європейських країн у ЄС сприяє 

зміцненню безпеки та стабільності, розвитку економіки, просуванню 

демократії та прав людини. У той же час, процес інтеграції до європейських 

структур є достатньо тривалим, і вимагає від країни-кандидата виконання 

відповідних вимог, які висуває Європейське Співтовариство, та відповідати 

чітким критеріям. 

Регіон Західні Балкани розташований у центрі Європи та є важливим 

транспортним коридором між Європою та Азією, має значні запаси природних 

ресурсів. Вивчення особливостей інтеграційного поступу держав Західних 

Балкан є надзвичайно актуальним з цілого ряду причин. По-перше, 

дослідження допоможе розробити ефективні стратегії для підтримки 

євроінтеґраційних прагнень країн регіону. По-друге, вивчення 

євроінтеграційного досвіду західнобалканських країн, а також тих процесів та 

перешкод, які їм довелось долати на цьому шляху, дасть можливість 

зрозуміти, як можливо пришвидшити процес перемовин про вступ України до 

Європейського Союзу, та з якими проблемами може зустрітись наша держава 

під час переговорного процесу. По-третє, дослідження особливостей процесу 

євроінтеграції країн Західних Балкан дозволить краще розуміти ті часові межі, 

які може зайняти процес безпосередніх перемовин про вступ до ЄС. Нарешті, 

аналіз основних аспектів процесу євроінтеграції країн регіону допоможе нам 

краще спрогнозувати ті ризики, з якими може зустрітись Україна у випадку 

затягування процесу вступу до ЄС.  

Об’єктом дослідження виступають євроінтеграційні процеси в 

державах Західних Балкан. 

Предметом дослідження є динаміка, особливості та етапи 

євроінтеграційних перетворень в країнах Західних Балкан. 



4 
 

Метою магістерської роботи є виявлення особливостей процесу 

європейської інтеграції в державах Західних Балкан, з’ясування перспектив та 

проблем, з якими зустрічаються країни регіону на шляху здійснення 

євроінтеграційного курсу.  

Для досягнення поставленої мети автором ставляться наступні 

завдання: 

1) проаналізувати джерельну та наукову база роботи; 

2) розглянути понятійно-категорійний апарат дослідження; 

3) скласти соціально-економічний та політичний профіль 

західнобалканських країн; 

4) здійснити аналіз особливостей євроінтеграційних процесів в державах 

Західних Балкан та їх підготовки до вступу до ЄС; 

5) охарактеризувати роль ЄС в процесі євроінтеграції країн регіону; 

7) дослідити проблеми та виклики, з якими зустрічаються країни 

Західних Балкан в процесі євроінтеграції; 

8) проаналізувати євроінтеграційний досвід держав Західних Балкан в 

контексті здійснення євроінтеграційного курсу України. 

Під час написання магістерської роботи використовувались такі 

загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, індукція та дедукція, опис, 

узагальнення, порівняння, історичний та статистичний методи. 

Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні процесів 

європейської інтеграції в країнах Західних Балкан. 

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Серед вітчизняних 

науковців які досліджували євроінтеграційні процеси на Балканах, особливої 

уваги заслуговують публікації В. Давидчука [4] та О. Чумаченка [7], які в своїх 

працях розглянули політику ЄС на Західних Балканах. З-поміж іноземних 

публікацій особливо цікавими видаються праці С. Оутеда [43] та 

К. Морарі [42], в яких автори дослідили процеси євроінтеграції країн регіону, 

а також роль різних позарегіональних акторів на Балканах. У той же час, як 

іноземні, та і вітчизняні науковці мало уваги приділяють взаємозв’язку 



5 
 

євроінтеграційних процесів у країнах Західних Балкан з загальною проблемою 

подальшого розширення ЄС, у тому числі й у Східноєвропейському регіоні. 

Таким чином, можемо сказати, що як вітчизняні, так й іноземні дослідники 

розглядають лише окремі аспекти та не розглядають відповідну тему в більш 

широкому загальноєвропейському контексті. 

Практичне значення результатів полягає в можливості їх 

використання для пришвидшення та оптимізації процесу вступу України до 

Європейського Союзу та підготовки вітчизняної дипломатії до початку 

перемовин щодо вступу до ЄС. 

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків. 

Містить 89 сторінок тексту, з яких 76 сторінок – основний текст, 7 таблиць, 8 

рисунків. Список джерел містить 124 найменування. 

  



6 
 

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ 

ДОСЛІДЖЕННЯ 

1.1. Джерельна та наукова база роботи 

Обрана для дослідження тема знайшла певне висвітлення у джерелах та 

науковій літературі. Джерельну базу роботи склали міжнародні документи, 

багатосторонні договори, офіційні заяви та аналітичні записки міжнародних 

організацій. Серед них: документи Європейського Союзу, Європейської 

Комісії, декларації ЄС щодо Західних Балкан, стратегій розширення ЄС, 

Угоди про стабілізацію та асоціацію між Європейським Союзом та державами 

західнобалканського регіону, прес-релізи зустрічей, самітів та інші документи. 

У роботі також використовувались базові документи, що стосуються 

процесу євроінтеґрації. Серед них – Договір про ЄС, Копенгагенські критерії, 

Політика розширення ЄС, Стратегія ЄС, прес-релізи проведених самітів та 

інші [25; 26; 27; 28; 94; 121].  

Одним із основних документів в межах дослідження євроінтеґрації країн 

Західних Балкан є Декларація Саміту ЄС − Західні Балкани 2003 р. [33].  В ній 

всі держави-члени ЄС висловили підтримку європейської перспективи країн 

Західних Балкан та заявили, що «майбутнє країн Балкан в Європейському 

Союзі». Ще одним документом є Пакт Стабільності для Південно-Східної 

Європи 1999 р., який надав можливість проаналізувати перспективи 

подальшого розширення ЄС на балканському напрямі [63]. 

Важливими для нашої роботи є такі документи, як Стратегія Ради 

регіонального співробітництва до 2030 р., Стратегія Ради регіонального 

співробітництва до 2020 р., Південно-Східна Європа 2020: річний звіт про 

впровадження 2019 р. задля аналізу досягнення поставлених цілей [48; 49; 55]. 

З метою аналізу двосторонніх відносин країн Західних Балкан та ЄС 

нами було розглянуто Угоди про стабілізацію та асоціацію між державами-

кандидатами на вступ до ЄС та самою організацією, а також Плани 



7 
 

розширення для окремих країн регіону [77; 14; 78; 79; 80; 57; 58; 59; 60; 61; 62; 

84].  

Окрему групу джерел складають статистичні матеріали. Вони містяться 

в щорічних аналітичних звітах Європейської Комісії та на сайті Євростату 

[93]. В процесі підготовки дослідження нами були проаналізовані також 

індекси, які щорічно публікують всесвітньо відомі міжнародні неурядові 

організації, – Freedom house, IMD (Institute for Management Development), 

Reporters without borders та інші [96; 110; 124].  

Розглядаючи наукову базу нашого дослідження слід зазначити, що 

обрана тема є недостатньо вивченою у вітчизняній науковій літературі. 

Практично немає комплексних публікацій, які б за своїм змістом охоплювали 

весь комплекс проблем, пов’язаних з процесом інтеґрації західнобалканських 

країн до Європейського Союзу.  

В процесі написання магістерської роботи було проаналізовано праці 

українських, американських, англійських, хорватських, сербських, 

болгарських, боснійських, македонських, чорногорських, косовських, 

албанських, турецьких вчених.  

Загалом всю наукову літературу, що була опрацьована в процесі 

проведення дослідження, можна умовно поділити на кілька груп в залежності 

від проблематики. 

Проблема європейської інтеґрації країн Балкан привертає увагу 

українських та зарубіжних дослідників. Відомий український вчений 

Д. Кравченко зосередився на вивченні змін у підходах до розширення ЄС та 

перешкод на шляху вступу Північної Македонії до Європейського Союзу [5]. 

О. Скрипник вивчала особливості процесу євроінтеґрації Республіки 

Албанії [52]. У статті розглядається процес приєднання Албанії до 

Європейського Союзу. В роботі було розглянуто передумови та етапи 

розвитку процесу європейської інтеґрації в Албанії. Досліджено внутрішньо- 

і зовнішньополітичні події в Албанії, які впливали на європейське 



8 
 

співробітництво до початку євроінтеґраційного діалогу і після нього. 

Проаналізовано успіхи Албанії в процесі здійснення курсу на євроінтеґрацію. 

В. Давидчук у своїй роботі «Перспективи вступу держав Західних 

Балкан до Європейського Союзу» розглядає зовнішньополітичні та 

зовнішньоекономічні цілі та інтереси західнобалканських країн, а також 

особливості їх євроінтеґраційного курсу [4].  

О. Чумаченко у статті «Політика розширення Європейського Союзу на 

Західних Балканах: основні ризики та шляхи їх подолання» зосередив увагу на 

проблемі розширення Європейського Союзу на Західних Балканах, що стало 

пріоритетним напрямом у зовнішньополітичній стратегії ЄС після хвилі 

розширення у 2004–2007 рр. Аналізуються основні виклики, які постали перед 

ЄС у цьому регіоні. Досліджуються ризики, що виникають для ЄС у зв’язку з 

повільним темпом залучення країн Західних Балкан до процесу євроінтеґрації. 

В роботі також пропонуються можливі шляхи подолання цих ризиків [7]. 

Вітчизняна дослідниця регіону Західні Балкани Ю. Майстренко 

присвятила свої роботи вивченню питань євроатлантичної інтеґрації країн 

регіону, а також трансформаційним процесам, що відбувались у 

західнобалканських державах на їх шляху до НАТО [38].  

О. Брусиловська у своїх чисельних роботах досліджувала процеси 

трансформації країн Південно-Східної Європи в посткомуністичний період. 

Так було проведено аналіз зовнішніх та внутрішніх змін, що відбулись у цих  

державах, їх системну, ідеологічну, економічну та політичну модернізацію 

[1;2;3]. 

А. Мартинов у своїй статті «Західні Балкани в політичній стратегії 

Європейського Союзу» висвітлює основні чинники, які впливають на процес 

формування та реалізації стратегії Європейського Союзу щодо країн Західних 

Балкан. Розширення ЄС на Балканах призводить до збільшення кількості 

південних країн-учасниць Європейського Співтовариства. Однак, на думку 

вченого, існують складнощі та перешкоди на шляху країн Західних Балкан 



9 
 

щодо виконання політичних, економічних і правових критеріїв, необхідних 

для отримання членства в ЄС [40]. 

Цікавий аналітичний матеріал містять дослідження наукових інституцій, 

що спеціалізуються на вивченні проблем розвитку Балканського регіону. Так, 

у звіті Інституту досліджень безпеки аналізуються матеріали конференції, що 

відбувалась у Сараєво в травні 2010 р. та проєкти, які обговорювалися на 

семінарі в Парижі в січні 2011 р. Автори представили розгорнутий аналіз 

політики кожної з країн регіону щодо євроінтеґрації, а також розглянули 

позиції міжнародних акторів щодо перспектив розширення ЄС на 

Балкани [45]. 

У процесі підготовки магістерської роботи також використовувались 

роботи зарубіжних науковців.  

Іспанський дослідник С. Оутеда у своїй роботі “EU Enlargement Policy 

Towards the Western Balkans: State Actors, Interests and Strategies” проаналізував 

політику розширення ЄС у регіоні Західних Балкан. В роботі розглянуто 

перспективи окремих країн щодо вступу в ЄС [43].  

Молдавська дослідниця К. Морарі у своїй статті “Western Balkan 

countries on the road of European integration: results and tendencies” аналізує 

переговорний процес між Європейським Союзом та країнами Західних Балкан. 

Крім того, авторка фокусується на ключових завданнях, які країни Західних 

Балкан мають виконати, щоб здійснити європейську інтеґрацію [42]. 

А. Коніцер вивчає взаємовідносини між Сербією, ЄС та Росією. Автор 

відзначає бажання Сербії будувати дружні стосунки як з Євросоюзом, так і з 

Росією. Науковець дослідив основні сфери співробітництва, а також те, як 

історичні передумови впливають на стан сучасних відносин Сербії, РФ та 

ЄС [35]. 

А. Дімоле дослідила роль різноманітних регіональних організацій та 

ініціатив, спрямованих на прискорення процесу інтеґрації до ЄС, а також 

посилення регіонального співробітництва [31]. 



10 
 

Вчений М. Бієрі у статті “The Western Balkans Between Europe and 

Russia” проаналізував особливості геополітичного положення країн Західних 

Балкан, зокрема в умовах російсько-української війни [19]. 

У магістерській дисертації також було використано наукові праці власне 

балканських вчених. Македонські, чорногорські, сербські, хорватські 

дослідження є важливими, тому що ідеї, які в них містяться, відображають  

погляди саме інтелектуалів країн Західних Балкан на європейську інтеґрацію. 

До таких досліджень можна віднести праці С. Ральчева. У своїх роботах 

він розглянув перспективи євроінтеґраційного шляху країн регіону, 

перешкоди, які виникають, а також трансформаційні процеси, що 

відбуваються в цих державах [120]. 

М. Дабровскі та Я. М’яченкова зосередились на вивченні особливостей 

економічного та соціального розвитку країн Західних Балкан, а також 

економічних та інституційних аспектів їх вступу до ЄС. Автори також 

розглянули перспективи вступу до ЄС країн Західних Балкан [29]. 

Сербський політичний експерт та дипломат М. Сімурдич дослідив 

особливості російської енергетичної політики на Балканах. Він наголосив, що 

російська енергетична стратегія на Балканах є невід’ємною частиною 

зовнішньої політики позиції РФ у регіоні. Особливо ця тема стала актуальною 

після початку повномасштабного російського вторгнення на територію 

України, тому що балканські країни є досить залежними від поставок 

енергетичних ресурсів з РФ [51].  

Дослідник В. Сокор у своїх статтях зупиняється на темі розвитку 

енергетичних відносин Хорватської Республіки та Росії [53; 54].  

Ф. Бібер та Т. Ціфакіс у роботі “The Western Balkans as a Geopolitical 

Chessboard? Myths, Realities and Policy Options” також досліджують 

геополітичне місце країн Західних Балкан [18]. 

Роль Туреччини як регіонального гравця на Балканах було досліджено 

турецькими та македонськими вченими. Так І. Рюма у статті “Turkish foreign 

policy towards the Balkans: new activism, neo-ottomanism or/so what?” аналізує 



11 
 

політику Туреччини щодо балканських країн. Він відзначає важливу роль 

Туреччини як фактору впливу на Балканах, але наголошує, що ця держава не 

має достатніх економічних важелів впливу в цьому регіоні [44]. 

В контексті повномасштабного російського вторгнення на територію 

України питання євроінтеґрації країн Західних Балкан набуває неабиякої 

актуальності. Так наслідки російсько-української війни для регіону аналізують 

такі дослідники Л. Коларскі, Н. Махмутай, Е. Бернард, Ф. Селімі, М. Солік та 

інші [34; 37; 39; 111; 47].  

Таким чином, у процесі підготовки дипломної роботи було використано 

широкий спектр різноманітних документальних та аналітичних матеріалів з 

метою систематичного вивчення впливу зовнішніх факторів на політичні 

перетворення в країнах регіону Західних Балкан. Дослідження вітчизняних та 

зарубіжних західнобалканських вчених розкривають проблеми і досягнення 

країн регіону на шляху здійснення ними курсу на європейську інтеґрацію. У 

той же час, ряд актуальних питань вивчено все ж достатньо фрагментарно. 

 

1.2. Понятійно-категоріальний апарат дослідження 
 

Серед сучасних тенденцій світового розвитку можна виділити два 

процеси: глобалізацію та зростаючу активність регіональної або 

субрегіональної інтеґрації. Експерти вважають, що глобалізація є 

продовженням процесів інтернаціоналізації. Під інтернаціоналізацією 

розуміється вихід чогось, раніше суто внутрішнього, за початкові межі або 

об’єднання зусиль кількох міжнародних суб’єктів з метою реалізації спільних 

завдань. 

Регіоналізація, у свою чергу, вважається кроком на шляху до 

глобалізації та однією з ознак світових процесів другої половини ХХ ст. Вона 

також є продовженням процесу інтернаціоналізації суспільного життя. 

Глобалізація відрізняється від інтернаціоналізації тим, що безпосередньо 

стосується національного суверенітету, існування національних кордонів та 



12 
 

формування нової світової спільноти загалом. Глобалізація є відносно новим 

явищем в економічній історії розвитку світу [6, с. 73]. 

Як глобалізація, так і регіоналізація спричиняють посилення 

взаємозалежності між країнами світу. 

Одним із регіональних напрямів співпраці, що демонструє свій вплив на 

світові інтеґраційні процеси, можна назвати європейську інтеґрацію. 

Європейський Союз наразі є об’єднанням, до складу якого входять 27 країн 

Європи. Об’єднання постійно розширюється, залучаючи нові держави, в 

основному країни Центрально-Східної Європи та країни Західних Балкан.  

Історично однією з частин Європи є регіон Західних Балкан. Термін 

«Західні Балкани» був введений саме ЄС ще на початку 2000-х рр. До регіону 

віднесли: Албанію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Словенію, Косово, 

Македонію, Чорногорію та Сербію.  

Головна ціль, яка наразі об’єднує країни регіону, – це європейська 

інтеґрація. Проте політична ситуація в регіоні є досить нестабільною. Процес 

інтеґрації в країнах Західних Балкан проходить значно важче, ніж в інших 

країнах Європи. Шлях до Європейського Союзу розглядається цими країнами 

як засіб вирішення головних проблем, які наявні в регіоні. Це і питання 

безпеки, економічної стабільності, модернізації економіки, покращення 

соціальних умов життя населення, а також зміцнення інститутів демократії та 

реформування державного управління. Для ЄС же регіон виступає сферою 

власного впливу. Для ЄС важливо стабілізувати ситуацію в регіоні в 

цілому [97]. 

Вступ до ЄС – це процес, який має певні етапи. Приєднання нових 

держав-членів до Європейського Союзу (ЄС) регулюється статтею 49 

Договору про Європейський Союз [28].  

Держава, яка бажає подати заявку на членство в Союзі, повинна 

задовольняти дві умови: 

• це має бути європейська держава; 



13 
 

• вона повинна поважати спільні цінності держав-членів і 

зобов’язуватися їх просувати.  

Приєднання не є автоматичним, оскільки залежить від належної 

підготовки відповідної країни-претендента. Таким чином, вступу передує 

період, протягом якого країна-кандидат адаптує свої інституції, стандарти та 

інфраструктуру. Процес приєднання передбачає виконання відповідних 

критеріїв [103]. 

Умови та дата приєднання, будь-які необхідні перехідні періоди та зміни 

до договорів, на яких засновано Союз, повинні бути погоджені у формі 

договору про приєднання між країною-кандидатом та державами-членами. 

Щоб надати належної форми приєднанню, цей договір підписується та 

ратифікується всіма державами-членами та країною-кандидатом відповідно до 

їхніх власних конституційних норм. Європейський парламент дає свою 

згоду [10].  

Критерії, прийняті Європейською Радою у 1993 р. в Копенгагені 

(«Копенгагенські критерії»), – є основоположними для подальшого вступу 

країн-кандидатів до ЄС. Дані критерії можна умовно розділити на такі 

категорії: 

1) Політичні критерії. Вони враховуують рівень демократії, стабільність 

інститутів демократії, повагу до прав людини, верховенство закону, захист 

меншин та інше; 

2) Економічні критерії. Необхідність функціонування сталої ринкової 

економіки та здатність до конкуренції на ринку ЄС; 

3) Адміністративні критерії. Впровадження acquis communautaire, 

інституційна стабільність, здатність брати на себе зобов’язання членства [26].  

Acquis є сукупністю загальних прав і обов’язків, які є обов’язковими для 

всіх держав-членів ЄС. Він постійно розвивається і включає в себе: 

• зміст, принципи та політичні цілі Договорів; 

• законодавство, прийняте згідно з Договорами та прецедентне право Суду;  

• декларації та резолюції, прийняті Союзом; 



14 
 

• інструменти в рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки; 

• міжнародні договори, укладені Європейським Союзом і державами-

членами ЄС між собою в сфері діяльності Євросоюзу. 

Країни-кандидати повинні прийняти acquis, перш ніж вони зможуть 

приєднатися до ЄС і зробити право ЄС частиною свого національного 

законодавства. Прийняття та імплементація acquis є основою переговорів про 

вступ. Впровадження acquis нараховує 35 розділів [10].  

Здатність Союзу приймати нових членів, надаючи при цьому імпульс 

європейській інтеґрації, також є важливим фактором. ЄС залишає за собою 

право вирішувати, наскільки країна-кандидат відповідає цим критеріям і коли 

ЄС готовий прийняти нового члена. 

Шлях до приєднання до ЄС в цілому має 3 етапи: 

1) Офіційний кандидат на членство, проте офіційні переговори можуть 

бути не розпочаті на цьому етапі; 

2) Офіційні переговори про членство – це процес, який передбачає 

прийняття встановленого законодавства ЄС, підготовку до можливості його 

належного застосування та виконання, а також впровадження судових, 

адміністративних, економічних та інших реформ, необхідних країні для 

виконання вимог умови приєднання, відомі як критерії приєднання. 

3) Коли переговори та реформи будуть завершені, країна може 

приєднатися до ЄС [121]. 

Необхідна умова для початку переговорів про членство – це погодження 

Ради ЄС одностайним рішенням. Переговори відбуваються між міністрами та 

послами урядів ЄС і країни-кандидата на так званій міжурядовій конференції. 

Документом, який закріплює членство країни в ЄС, є договір 

приєднання. Він містить детальні положення та умови членства, усі перехідні 

домовленості та кінцеві терміни, а також деталі фінансових 

домовленостей [64]. 

Отже, сучасні міжнародні відносини охоплюють досить широкий спектр 

понять. З метою аналізу міжнародного становища певної держави слід 



15 
 

враховувати її внутрішню та зовнішню політики, міжнародні організації до 

яких вона входить, а також міжнародні процеси, такі як глобалізація та 

регіоналізація. На сьогоднішній день євроінтеґрація є одним з найважливіших 

процесів у Європі і світу. 

 

1.3. Соціально-економічний профіль країн західнобалканського 

регіону 

Наприкінці ХХ ст. у країнах Центрально-Східної та Південно-Східної 

Європі відбувались масштабні трансформації. Західні Балкани не стали 

виключенням. Цей регіон має специфічне геополітичне положення, що завжди 

привертало до нього увагу з боку інших світових акторів. Процес розпаду 

Югославії змушував Європейський Союз відреагувати на ці події. До регіону 

Західних Балкан вчені відносять наступні країни: Словенія, Хорватія, Сербія, 

Північна Македонія, Албанія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина та частково 

визнане Косово.  

Хорватія. Офіційна назва держави – Республіка Хорватія. Є однією з 

найбільших країн за площею та населенням колишньої СФРЮ. Окрім того 

досягла досить помітного розвитку за роки незалежності: приєдналась до 

таких міжнародних організацій, як ООН, ОБСЄ, Рада Європи та НАТО. З 

2013 р. Хорватія є членом Європейського Союзу. Загальна площа країни 

становить 56 594 км². Столиця – Загреб. Населення Хорватії складає 

3 888 529 млн осіб згідно з переписом 2021 р. [1]. 

Хорватія була другою за темпами розвитку економіки республікою  

колишньої Югославії. Основною галуззю економіки, на яку припадає близько 

30% ВВП країни, є промисловість. Електроенергія виробляється переважно на 

гідроелектростанціях. Сільське господарство формує 10% ВВП. 

Найрозвиненішою є сфера послуг, в якій формується близько 60% ВВП країни. 

Індустрія туризму відіграє одну з ключових ролей в економіці Хорватії і має 

значний вплив на розвиток суміжних галузей.  



16 
 

У політичному плані Хорватія є незалежною, унітарною, неподільною, 

демократичною державою. За формою державного правління Хорватія є 

парламентською республікою. 

Сербія. Офіційна назва держави – Республіка Сербія. Площа країни 

складає 88 400 км²; столиця – Белград. Станом на 2023 р. населення нараховує 

6 693 375 мешканців. ВВП країни поділяється за сферами: на промисловість 

припадає 41,1%, на сільське господарство – 9,8%, на сферу послуг – 49,1%. У 

політичному вимірі Сербія є незалежною, унітарною державою [112]. За 

формою державного правління Сербія є парламентською республікою. Проте 

політичний режим у цій державі вирізняється від інших країн регіону 

схильністю до авторитарних тенденцій, зважаючи на постать нинішнього 

президента А. Вучича.  

Словенія. Офіційна назва – Республіка Словенія. Столиця – Любляна. 

Площа країни складає 20 271 км², кількісний склад населення – 2,1 млн осіб. 

За формою правління Сербія – парламентська республіка. Вирізняється тим, 

що має один із найвищих рівнів ВВП на душу населення в Центральній Європі 

і в регіоні Західних Балкан, зокрема. [1].  

Північна Македонія – одна з держав-наступниць Югославії. Площа 

країни – 25,4 тис км². Столиця – Скоп’є. Чисельність населення – 2,06 млн осіб. 

За формою державного правління – парламентська республіка. Республіка 

вирізняється одним із найвищих темпів розвитку економіки в Європі і регіоні 

зокрема. За часи незалежності в державі було здійснено економічні реформи. 

В структурі ВВП промисловість складає 21%, сільське господарство – 9%. 

Близько 70% ВВП складає сфера послуг.   

Албанія. Офіційна назва – Республіка Албанія. Столиця – Тирана. Площа 

держави – 28 748 км². Кількість населення – 2,8 млн осіб. За формою правління 

Албанія – парламентська республіка. Важливим сектором економіки є сільське 

господарство, що формує близько 20% ВВП країни. Близько 20% також 

складає сектор промисловості. Сфера послуг формує близько 60% ВВП країни. 

Одним із пріоритетних напрямів економіки є розвиток туризму.  



17 
 

Ще одна країна, яка досить сильно залежить від туристичної галузі, є 

Чорногорія зі столицею у Подгориці. Площа країни складає всього 

13,8 тис км², а населення 620 тис осіб. За формою державного правління 

Чорногорія – парламентська республіка.  

Найменш економічно розвиненою країною регіону є Боснія і 

Герцеговина. Площа 51 197 км², а населення становить 3,9 млн. осіб. Столиця 

– Сараєво. За формою правління Боснія і Герцеговина також є парламентською 

республікою. Після балканських війн у 1990-х рр. держава за умовами 

Дейтонських угод стала складатися з двох частин: Республіки Сербської та 

Федерації Боснії і Герцеговини. Єдина країна регіону, яка за формою 

державного устрою є федеративною.  

Республіка Косово – частково визнана держава на території регіону 

Балкан. Столиця – Приштина. Держава визнана 101 країною у світі, проте 

деякі країни ЄС досі не визнають Косово. Площа території країни становить 

10 908 км², кількість населення – 1,9 млн. осіб. За формою правління Косово – 

парламентська республіка. Держава досі має територіальні суперечки з 

Сербією, що зумовлює невизнання Сербією незалежності Косово [1]. 

Історія відносин країн Західних Балкан та Євросоюзу розпочинається 

ще до розпаду Югославії. Ці відносини вибудовувалися впродовж усієї другої 

половини ХХ ст. 

Соціалістична Федеративна Республіка Югославія з’явилась на 

політичній карті Європи після Другої світової війни як правонаступниця 

Королівства Югославія. Хоча це була комуністична держава, вона відрізнялася 

від інших східноєвропейських комуністичних країн. Після виключення в 

1948 р. Сталіним Югославії з комуністичного інформаційного бюро, 

Югославія демонструвала незалежну зовнішню політику. Вона намагалась 

знайти баланс у відносинах між Сходом і Заходом і підтримувати політику 

відкритості щодо двох блоків часів «холодної війни». 

Незалежний політичний курс, який здійснювала Югославія, дозволяв їй 

з деяких питань забезпечити як західну, так і радянську підтримку. Починаючи 



18 
 

з 1950-х рр., в Югославії було розпочато здійснення деяких ліберальних 

реформ. Станом на 1960-і рр. керівництво СФРЮ спростило процедуру в’їзду 

та виїзду для громадян СРСР та для іноземців. Це надавало громадянам 

Югославії можливість вільного пересування та виїзду за кордон з метою 

подорожей, навчання і, навіть, роботи [42]. 

У цей час відносини між Євросоюзом та Югославією будувалися на базі 

двосторонніх договорів. Її позиція неприєднання дозволяла вести активну 

торгівлю з країнами ЄЕС. Ще в 1960-х рр. були укладені перші двосторонні 

торговельні угоди. Економічна сфера – не єдина, в межах якої відбувалась 

взаємодія між Югославією та ЄС. У 1980 р. було підписано Угоду про 

співробітництво, що ознаменувало собою спробу активізувати співпрацю вже 

у політичній сфері [12]. 

Після смерті Й. Тіто в 1980 р. в Югославії посилились національні рухи. 

Наприкінці 1980-х рр. словенська та хорватська політичні еліти заявили про 

необхідність перетворення Югославії на вільну федерацію, а також виступили 

за здійснення радикальних політичних та економічних реформ.  

Зрештою, розбіжності між колишніми союзними республіками призвели 

до військових конфліктів у регіоні. Югославські війни 1990-х рр. стали 

найбільш кривавими конфліктами на території Європі з моменту завершення 

Другої світової війни. Спроби європейської спільноти запобігти війні, 

спочатку в Хорватії, а потім у Боснії та в Косово, зазнали невдачі. 

«The hour of Europe has come», пам’ятний вислів Жака Пуса, міністра 

закордонних справ Люксембургу та президента Ради міністрів закордонних 

справ, в липні 1991 р. був прочитаний на Балканах у самий розпал війни як 

прояв імовірно мимовільного чорного гумору. Але через два десятиліття ЄС 

справді став одним із головних міжнародних гравців на Балканах [36]. 

Розпад СФРЮ певною мірою ознаменував собою початок нового етапу 

в історії розвитку відносин країн Балканського півострова та таких 

організацій, як ЄС та НАТО. Вони були зацікавлені у поширені власної 



19 
 

політики на країни Південно-Східної Європи. Активізувались економічні, 

політичні, безпекові зв’язки з новоутвореними державами.  

Офіційно власну позицію Європейський Союз вперше висловив у 

«Декларації про Югославію» 1991 р. [30]. Країни-члени ЄС у цьому документі 

визнали незалежність держав колишньої Югославії.  Одна із статей Декларації 

вказувала на необхідність вирішення всіх територіальних суперечок між 

сусідніми країнами, а також відмову від проведення ворожої 

пропагандистської діяльності проти сусідньої держави, включно з 

використанням назви, яка передбачає можливість територіальних претензій 

[30]. 

Остаточне рішення про визнання нових країн було оприлюднено у 

доповіді голови Арбітражної комісії ЄС Бадінтера. Серед визнаних республік 

опинилися Словенія, Хорватія та Македонія. Комісія відмовила Боснії та 

Герцеговині у визнанні через відсутність проведення референдуму. 

Чорногорія та Сербія не подали відповідної заяви, а проголосили себе 

правонаступницями Югославії. Проте комісія не визнала ці країни 

правонаступницями, а зазначила їх як нову державу – Федеративну Республіку 

Югославію. Тож, офіційно було визнано розпад Югославії. Розпад СФРЮ 

відкрив нову сторінку в історії відносин нових незалежних держав та 

Європейського Союзу. 

Таким чином, підсумовуючи матеріал першого розділу, можемо сказати, 

що джерельна та історіографічна база роботи є достовірною та достатньою для 

розкриття теми нашого дослідження. У той же час, ряд аспектів, пов’язаних із 

дослідженням євроінтеграційних процесів західнобалканських країн, все ж 

залишаються маловивченими. 

Історія відносин ЄЕС та держав Західних Балкан бере свій початок ще в 

період «холодної війни», коли країни західнобалканського регіону входили до 

складу Югославії.  Розпад Югославії став поштовхом до початку більш 

активних відносин держав Західних Балкан з ЄС. Трансформації в регіоні 

призвели до політичної нестабільності та економічних труднощів. У відповідь 



20 
 

на це Європейський Союз запропонував цим країнам перспективу членства в 

ЄС. Цей крок був спрямований на сприяння стабілізації регіону та його 

інтеґрації до Європи. Ці відносини розвиваються досі, і членство в ЄС 

залишається важливою метою для країн регіону. 

 

 

 



21 
 

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕБІГ ТА СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ 

ІНТЕГРАЦІЇ В КРАЇНАХ ЗАХІДНИХ БАЛКАН 

 

2.1. Особливості євроінтеграційних перетворень у західнобалканських 

країнах 
 

Перші Угоди про стабілізацію та асоціацію у регіоні ЄС підписав з 

Колишньою Югославською Республікою Македонія 9 квітня 2001 р. [57] та 

Хорватією 29 жовтня 2001 р. [59]. Обидві держави розпочали виконання угод 

до того, як вони набули чинності. Ситуація в решті країн Західних Балкан була 

іншою, а прогрес скромніший. Так, Албанія підписала Угоду про стабілізацію 

та асоціацію з ЄС лише у 2006 р. [58], Чорногорія – у 2007 р. [60], Боснія і 

Герцеговина – у 2008 р. [56], а також Косово [62] та Сербія [61].  

Є кілька пояснень помітних відмінностей у прогресі країн Західних 

Балкан у процесі стабілізації та асоціації. Одним із факторів є історичні 

причини. Так, Сербія та Чорногорія, змогли розпочати цей процес лише після 

падіння режиму Мілошевича в жовтні 2000 р.  

Однією з причин була різниця в темпах здійснення євроінтеґраційних 

перетворень у різних західнобалканських країнах. Очевидно, що Хорватії, яка 

має вдвічі більший ВВП на душу населення, ніж будь-яка інша країна Західних 

Балкан, було легше, ніж іншим державам регіону, здійснити впровадження 

європейських стандартів.  

Третім фактором є конституційна складність і невирішеність питань 

державного статусу. До таких країн слід віднести Боснію і Герцеговину, 

Сербію і Чорногорію. У випадку Боснії та Герцеговини очевидно, що 

головною турботою учасників переговорів було припинення війни, а не 

створення державних структур, оптимально придатних для участі в 

європейській інтеґрації. Слабкі державні інституції та триваюча напруженість 

у регіоні продовжують перешкоджати прогресу.  

Четвертий важливий фактор у визначенні темпів, з якими країна 

рухається до Європи, – це ступінь політичної прихильності 



22 
 

євроінтеґраційному курсу. Під час важкого процесу переходу до демократії 

країни, в яких відбувається цей процес, неминуче відчувають значну 

політичну нестабільність [40; 43]. 

У цьому контексті багато в чому дослідники називають переговори з 

країнами Західних Балкан подібними до переговорів із десятьма новими 

державами-членами Центральної та Східної Європи, які приєдналися у 2004 

та 2007 рр., через те, що вони мають схожу історію. Ця подібність стосується 

інституційної структури переговорів і позиції, яку Євросоюз, ймовірно, займе 

в ключових сферах. Однак деякі елементи, звичайно, відрізняються.  

Сербія є найбільшою країною на Західних Балканах, яка веде переговори 

про вступ із січня 2014 р. Хоча влада Сербії продовжувала заявляти, що 

євроінтеґрація є її стратегічною метою, вона також підтримує тісні стосунки з 

Росією.  

За даними Комісії згідно з оцінками готовності до членства в ЄС, Сербія 

досягла незначного прогресу з 2015 р. та жодного прогресу з 2019 р. Згідно зі 

звітом Комісії за 2022 р., після 8 років переговорів Сербія досягла достатнього 

рівня підготовки лише в 6 розділах (із 22), два з яких були тимчасово закриті 

(Розділ 25 – Наука та дослідження та Розділ 26 – Освіта та культура). В інших 

розділах Сербія або помірно підготовлена, або має певний рівень підготовки. 

Це означає, що темпи переговорів є повільними, що, ймовірно, є наслідком 

повільних темпів реформ. Темпи переговорів про вступ Сербії залежать, 

зокрема, від реалізації правових реформ і нормалізації відносин Сербії з 

Косово. Проте країна не продемонструвала суттєвого прогресу в обох сферах. 

Крім того, відсутність прихильності до процесу розширення як з боку 

нинішнього керівництва Сербії, так і з боку ЄС гальмували переговорний 

процес [11]. 

Після початку повномасштабного російського вторгнення на територію 

України Сербія приєдналася до більшості держав ЄС під час голосування за 

дві відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН і проголосувала за 

призупинення участі Росії у Раді з прав людини. Однак Сербія не погодилася 



23 
 

з жодними обмежувальними заходами ЄС проти РФ. Вона підтримувала тісні 

стосунки з Росією, що викликало сумніви відносно стратегічного напрямку 

зовнішньої політики Белграда.  

Майже дворічна пауза була спричинена відсутністю прогресу в 

реформах у сфері верховенства права та відступом демократії. Згідно з 

повідомленнями Freedom House, після того, як О. Вучич обійняв посаду 

прем’єр-міністра, позиції Сербії в рейтингах демократії знизились. Протягом 

2015 – 2018 рр.  в рейтингу демократії Сербія була класифікована як 

напівконсолідована демократія У 2019 р. Сербія була понижена до статусу 

країни, з «перехідним або гібридним режимом [115].  

Така ж тенденція спостерігається і в рейтингах політичних прав і 

громадянських свобод. За результатами звіту 2019 р. Сербію було віднесено 

до «частково вільної» країни. У 2023 р. ситуація не покращилася, оскільки 

тиск на політичну опозицію та незалежні ЗМІ продовжувався [114]. 

Пожвавлення переговорного процесу сербські експерти пов’язують із 

ухваленням змін до Конституції та реформування судової системи. Усунення 

політичного впливу на судову систему можна буде забезпечити лише після 

внесення змін до відповідних судових законів [116]. 

Представники країн ЄС також висловлюють занепокоєння щодо 

економічного та військового співробітництв Сербії з Росією та військових 

закупівель у Білорусі та Китаю. У зв’язку з цим депутати Європарламенту 

рекомендували «відкривати подальші розділи переговорів лише тоді, коли 

Сербія здійснить необхідні заходи» щодо питань зовнішньої політики та 

забезпечення дотримання верховенства права. Крім того, 9 депутатів 

Європарламенту від групи «Відновити Європу» підписали відкритий лист із 

закликом до президента Комісії Урсули фон дер Ляєн та верховного віце-

президента Жозепа Борреля заморозити переговори про вступ Сербії до ЄС, 

посилаючись на зовнішньополітичний «дрейф» Сербії в бік Росії [102]. 

Загалом, на процес переговорів про вступ Сербії впливають обидва фактори: 

«дрейф» у бік РФ та відхід від ЄС, а також відхід від демократії.  



24 
 

На тлі повільного просування Сербії до членства в ЄС суспільна 

підтримка європейської перспективи країни зменшується. Останнє 

опитування громадської думки показало, що кількість сербів, які виступають 

за членство країни в ЄС (35%), нижча, ніж кількість тих, хто виступає проти 

(44%) [106]. Це означає, що існує низький попит на євроінтеґраційні реформи, 

що може поставити під загрозу подальший прогрес Сербії в переговорах про 

вступ. 

У Чорногорії євроінтеґраційний курс країни зазначається в якості 

ключового пріоритету, що відображається у відповідних політичних 

рішеннях. Однак політична нестабільність дещо загальмувала процеси 

прийняття рішень та впровадження реформ, що призвело до сповільнення 

темпу переговорів. 

Шлях Чорногорії до ЄС повільний і складний через наступні причини: 

• Чорногорія – невелика країна з населенням лише 0,6 млн жителів. У 

2006 р. вона стала незалежною, а в 2008 р. вже подала заявку на членство в ЄС. 

Чорногорія веде переговори про вступ до ЄС одночасно з розвитком власних 

державних інституцій. 

• Процедура приєднання стала більш складною. Чорногорія є першою 

країною-кандидатом, яка має виконати проміжні контрольні показники в 

розділах 23 і 24, щоб досягти прогресу в інших розділах.  

• Повільні темпи переговорів про членство зменшують стимули для 

впровадження євроінтеграційних реформ [3;7]. 

Чорногорія веде переговори про вступ з 2012 р., найдовше з усіх країн 

Західних Балкан. В останні роки спостерігається уповільнення темпів 

перетворень у країні. До 2021 р. Чорногорія досягла значного рівня підготовки 

в семи розділах. Три  розділи Рада оголосила тимчасово закритими (25 – наука 

та дослідження, 26 – освіта та культура, 30 – зовнішні відносини) [65, с. 8].   

Пріоритетом для подальшого загального прогресу в переговорах про 

вступ – і перед переходом до тимчасового закриття інших розділів або 

кластерів – залишається виконання тимчасових контрольних показників 



25 
 

верховенства права. Щоб досягти цього Чорногорії потрібно активізувати свої 

зусилля для вирішення питань у таких критичних сферах, як свобода слова та 

свобода ЗМІ, боротьба з корупцією та організованою злочинністю, а також 

забезпечення функціональності та довіри до судової системи. Це вимагає 

політичної стабільності та конструктивної участі всіх зацікавлених сторін, що 

призведе до створення стабільного уряду, твердо відданого стратегічному 

курсу на вступ до ЄС, і широкого політичного консенсусу в парламенті щодо 

ключових реформ, просування порядку денного інтеґрації в ЄС на практиці. 

Найбільшого прогресу, згідно документу Європейської Комісії про 

розширення ЄС, Чорногорія досягла за економічним критерієм та помірно 

підготовлена в плані розвитку функціонуючої ринкової економіки. Після 

різкого спаду в 2020 р. економіка зафіксувала відновлення в 2021 р. та 

продовжувала стабільно зростати в першій половині 2022 р., оскільки 

скасування обмежень, пов’язаних із COVID-19, сприяло як внутрішньому, так 

і зовнішньому попиту. Відновлення призвело до економічного пожвавлення і 

покращення бюджетного балансу. Втім, одним із негативних факторів, який 

певною мірою може позначитись на темпах економічного розвитку 

Чорногорії, є російсько-українська війна. Економіка Чорногорії багато в чому 

є залежною від розвитку сфери туризму, а вихідці з України та Росії до 2022 р. 

складали значну частку туристичного потоку [23, с. 43].  

Загалом населення Чорногорії з кожним роком підтримує вступ країни 

до ЄС все більше. Так дослідження проведене у травні 2023 р. демонструє, що 

рівень підтримки є рекордно високим за останні роки [108].  

Північна Македонія має тривалий і складний досвід євроінтеґрації. 

Переговори щодо вступу Північної Македонії блокувала Греція, яка була 

незадоволена назвою країни. Тоді ж Болгарія заблокувала офіційний початок 

переговорів через історичну суперечку. Також президент Франції Е. Макрон 

офіційно наклав вето на початок переговорів із Північною Македонією та 

Албанією у 2018 р. Він наполягав на тому, що політика розширення ЄС 

потребує реформ до початку переговорів. Серед інших причин затримки 



26 
 

переговорів про вступ є політична нестабільність. Демократичний «відкат» і 

корупція за часів колишнього прем’єр-міністра Північної Македонії 

Груєвського та масові протести 2016 р. проти його політики сповільнили 

євроінтеґраційний поступ країни [5].  

І все ж, незважаючи на труднощі з початком переговорів про вступ, 

Північна Македонія демонструє певний прогрес у євроінтеґраційних 

реформах. Останні роки характеризувалися інтенсивними зусиллями, які 

призвели до початку переговорного процесу щодо вступу. Проведення першої 

Міжурядової конференції в липні 2022 р. стало історичним моментом і 

ознаменувало новий етап у процесі вступу до ЄС для Північної Македонії. Це 

було чітким сигналом визнанням рішучості Північної Македонії на шляху 

здійснення реформ. Найбільшого прогресу в реформах було досягнуто під час 

уряду Зорана Заєва (2017–2021 рр.), який провів успішні переговори з Грецією 

та розпочав налагодження співпраці з Болгарією. 

Позиція ЄС щодо початку переговорів про приєднання Північної 

Македонії є доволі жорсткою і ставить ряд вимог. Серед основних: 

• необхідність подолання тривалої стагнації в реалізації реформ; 

• досягнення контрольних показників у кластері Fundamentals; 

• тимчасово закриті кластери можуть бути знову відкриті, якщо Північна 

Македонія не зможе продовжувати відповідати важливим показникам або 

виконувати свої зобов’язання; 

• підвищення адміністративної спроможності у відповідних кластерах 

буде враховуватись для закриття глав [45]. 

Беручи до уваги досить неоднозначний характер процесу вступу 

Північної Македонії до ЄС у 2022 р., цікаво подивитися, як це впливає на 

громадську підтримку вступу країни до ЄС.  



27 
 

 

Рис. 2.1 Рівень підтримки євроінтеграційного курсу серед населення Північної 

Македонії. Складено автором за [82]. 

 

У 2022 р. 64% населення проголосували б за членство Північної 

Македонії в ЄС на гіпотетичному референдумі (рис.2.1). Це на 4% менше, ніж 

у 2021 р., і майже дорівнює результатам 2019 р. Цей спад, швидше за все, є 

наслідком впливу на македонське суспільство компромісу, який розблокував 

переговори про вступ, а також невизначеності короткострокових результатів 

цього процесу. Однак ця динаміка ніяк не вплинула на євроскептичні настрої 

населення. У 2022 р. лише 11% населення є відкритими євроскептиками, що є 

значним падінням порівняно з періодом 2018 – 2019 рр. [82]. 

Запуск процесу переговорів про вступ до ЄС з Албанією у 2022 р. став 

великим проривом і ознаменував початок нового етапу у відносинах ЄС та 

Албанії. Перша міжурядова конференція з переговорів про вступ, проведена з 

Албанією 19 липня, стала чітким визнанням прогресу, досягнутого Албанією 

в просуванні порядку денного реформ ЄС і в досягненні відчутних і стійких 

результатів [25].  

Слід зазначити, що Албанія досягла майже такого ж рівня прогресу у 

виконанні вимог щодо імплементації acquis ЄС, перебуваючи в статусі країни-

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

2014 2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022

За Проти Я не знаю Я би не голосував



28 
 

кандидата, практично на тому ж рівні, що й інші балканські країни, які почали 

переговори про вступ майже на десять років раніше. Примітно, що більша 

частина прогресу була досягнута Албанією поза межами процесу вступу, що є 

досить незвичайним випадком для всього регіону. Це було особливо помітно 

в процесі виконання розділів, що стосуються реформування судової та 

правової систем [23]. Албанія, яка лише нещодавно розпочала переговори та 

розробила план дій за розділами 23 і 24, сьогодні готова так само, як 

Чорногорія за розділом Fundamentals, і значно випереджає Сербію. Таким 

чином, відкриття процедури вступу само по собі не гарантує жодного 

прискорення прогресу в імплементації acquis ЄС та отримання кращих балів 

комісії.  

Албанія досягла значних успіхів (порівняно з іншими кандидатами серед 

країн Західних Балканах) у реорганізації інституцій правосуддя та 

реформуванні процедури відбору суддів, що призвело до призначення нових 

суддів до Конституційного Суду та Вищого Суду та зміни до десяти судових 

законів, спрямованих на подальше посилення ефективності судової системи та 

її спроможності боротися з корупцією та організованою злочинністю. 

Наступною метою є встановлення механізмів належного управління, 

впровадження надійних внутрішніх реформ та досягнення очікуваних 

результатів. Цей підтверджений успіх у ключовому розділі acquis ЄС значною 

мірою сприяв позитивній рекомендації Брюсселя розпочати переговори про 

вступ з Албанією [65, с. 9]. 

У той же час в Албанії існують обмеження політичної конкуренції та 

свободи слова, в т.ч. незадовільне нормативне та операційне середовище для 

незалежних ЗМІ та журналістів, а також для належного функціонування 

неурядових суспільних організацій. Вказані недоліки були одним із головних 

перешкод на шляху країни до ЄС протягом останнього десятиліття. 

У червні 2022 р. Європейська Рада висловила готовність надати статус 

країни-кандидата Боснії і Герцеговині. З цією метою Комісія запросила 

доповісти про виконання 14 ключових вимог, викладених у її Висновку.   



29 
 

Комісія не проводила жодної подібної ретельної оцінки виконання 

вимог в Боснії та Герцеговині до 2019 р. Відтоді її висновки показують таку ж 

динаміку, як у Сербії та Північній Македонії: жодного руху та «застій». Наразі 

ЄС не може стимулювати реформи в Боснії. Комісія готова продовжувати 

підтримувати зусилля Боснії та Герцеговини на її європейському шляху 

шляхом подальшого залучення до політичного діалогу та створення 

політичного форуму високого рівня для моніторингу виконання 

вищезазначених кроків. Виконання 14 ключових вимог дозволить розпочати 

переговори про вступ до ЄС з Боснією та Герцеговиною [25].  

Специфікою реалізації євроінтеґраційного курсу в Боснії та Герцеговині 

є те, що Республіка Сербська, вдається до блокувань законодавчих та 

виконавчих установ на державному рівні, що призвело до майже повної 

зупинки реформ. Республіка Сербська прагнула в односторонньому порядку 

взяти на себе державні повноваження (зокрема щодо оподаткування, судової 

системи, оборони та безпеки) і демонтувати державні інституції, що ставить 

під загрозу перспективу вступу країни в ЄС, як зазначено у висновку Комісії. 

Не було досягнуто прогресу і в забезпеченні сприятливого середовища для 

розвитку громадянського суспільства. Влада та партії Республіки Сербської 

виступали за нейтральну позицію щодо аґресії Росії проти України, 

заперечуючи приєднання країни до заяв ЄС та перешкоджаючи повній 

реалізації обмежувальних заходів проти Росії.   

Таблиця 2.1.  

Рівень впровадження реформ країнами Західних Балкан за даними 

Європейської Комісії (з 5-бальною шкалою) 

 Албанія Чорногорія Боснія і 

Герцеговина 

Сербія Північна 

Македонія 

Середнє 

значення 

3,4 2,9 4,4 3,0 3,0 

Таблиця складена автором за матеріалами [65, с. 10]. 

 



30 
 

У Косово панувала політична стабільність, і влада продовжувала наочно 

демонструвати свою прихильність європейському шляху. Таке політичне 

середовище сприяло тому, що Косово активізує свою роботу щодо 

впровадження реформ, пов’язаних з ЄС. Муніципальні вибори, що відбулися  

в жовтні та листопаді 2021 р., були загалом добре організованими, прозорими 

та демократичними. Косово необхідно активізувати свої зусилля для 

зміцнення демократії, державного управління, верховенства права та боротьби 

з корупцією. Ситуація на півночі Косова залишається складною, зокрема з 

точки зору боротьби з корупцією, організованою злочинністю та з точки зору 

умов для розвитку свободи слова [4].  

Існують певні успіхи в процесі підготовки в сфері реформи системи 

державного управління. Зокрема, в сфері реформування системи  державного 

управління та управління державними фінансами, розробки нового закону про 

заробітну плату.  У той же час, Косово все ще знаходиться на початковій стадії 

реформування судової системи. Хоча певний прогрес був досягнутий, загальне 

управління правосуддям продовжує бути повільним, неефективним і 

вразливим до зовнішнього впливу. Урядом було вжито заходи, спрямовані на 

реформування законодавчої бази, що регулює діяльність правоохоронної 

системи. Що стосується реформування системи правосуддя, то в цьому 

відношенні слід йти шляхом покращення існуючих інструментів для захисту 

незалежності судової системи.  

Косово досягло обмеженого прогресу  в реформуванні своєї економічної 

системи. Зокрема, досягло успіхів у процесі цифровізації економіки. 

Незначний прогрес був досягнутий у покращенні якості освіти та усуненні 

прогалин у кваліфікації на ринку праці. Прогрес спостерігається в покращенні 

дорожньої інфраструктури та збільшенні інвестицій у відновлювані джерела 

енергії. У той же час модернізації потребує транспортно-енергетична галузь та 

система енергопостачання. Впровадження нової енергетичної стратегії, щоб 

досягти енергетичної стійкості, є також важливим напрямом для розвитку 

держави [65].  



31 
 

Що стосується відносин із сусідніми державами та розвитку 

регіональної співпраці, то тут Косово продовжує брати участь у більшості 

регіональних форумів. Косово підтримує партнерські стосунки з Албанією, 

Чорногорією та Північною Македонією. Однак у відносинах з Боснією та 

Герцеговиною жодних змін не відбулося. Боснія і Герцеговина не визнає 

незалежність Косово і підтримує суворий візовий режим. Відносини із 

Сербією залишаються конфліктними та напруженими. 

Повну та однозначну відданість перспективі членства Західних Балкан у 

ЄС було підтверджено лідерами держав даного об’єднання в червні 2022 р. 

Європейська Рада закликала до прискорення процесу вступу та подальшого 

просування поступової інтеґрації між ЄС і Західними Балканами. Європейська 

Рада наголосила на важливості реформ у сфері верховенства права та 

необхідності створення незалежної судової системи, а також на продовженні 

боротьби з корупцією [25].  

Геополітичні виклики, зокрема аґресія Росії проти України, також 

зблизили ЄС і Західні Балкани, оскільки вимагала повної солідарності з 

позицією Європейського Союзу в цьому питанні. У відповідь на російське 

військове вторгнення ЄС залучив Західні Балкани до власних ініціатив з 

продовольчої та енергетичної безпеки. Зокрема, країни регіону були 

запрошені взяти участь у спільних закупівлях ЄС природного газу, 

скрапленого природного газу та водню. Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, 

Північна Македонія та Чорногорія приєдналися до обмежувальних заходів, 

запроваджених ЄС. Сербія ж цього не зробила й досі. 

Отже, маємо підсумувати, що рівень оцінки Європейською Комісією 

реформ, проведених країнами Західних Балкан, не свідчить про прямий 

зв’язок між формальним статусом країни та станом готовності до переходу до 

наступного інтеграційного етапу. Країни регіону знаходяться на різних етапах 

реформування, проте незмінно дотримуються євроінтеґраційного курсу та 

впроваджують зміни згідно acquis ЄС.  



32 
 

 

2.2.  Роль ЄС в процесі євроінтеграції Західних Балкан  
 

1990-і рр. були особливо важкими для регіону Західних Балкан і 

породили поляризацію національних держав. На думку багатьох експертів 

Балкани є найменш інтеґрованим і найбільш нестабільним регіоном в Європі. 

У цьому контексті намір Європейського Союзу якнайшвидше інтеґрувати 

регіон і є цілком зрозумілим і гарантованим. 

Наразі на порядку денному в усіх країнах Західних Балкан – вступ до ЄС 

(крім Словенії та Хорватії, які приєднались до Європейського Союзу). Це 

означає, що уряди відповідних держав мають бути у стані готовності прийняти 

умови ЄС.  

Європейський Союз обрав регіональний підхід у цій частині Європи з 

метою досягнення більшої стабільності між конфліктуючими державами та 

нормалізації відносин між ними. Роль ЄС є переважно стабілізуючою, 

оскільки кожна країна подала заявку або висловила зацікавленість у вступі до 

ЄС. Висловлюючи бажання уникнути подальших можливих конфліктів і 

сприяти регіональній співпраці, колишній комісар з питань розширення Оллі 

Рен заявив, що «регіону потрібна чітка європейська перспектива» [9, с. 3].  

Розширення є одним із інструментів зовнішньої політики ЄС і, отже, 

ґрунтується на міжурядовому процесі прийняття рішень. Дотримуючись 

логіки наслідків або витрат, держави ЄС віддадуть перевагу розширенню, 

якщо воно принесе довгострокові економічні чи геополітичні вигоди, такі як 

більша стабільність, більший геополітичний вплив та кращий контроль за 

міграційними процесами. У той же час, процеси розширення завжди 

створюють напругу між державами-членами ЄС, де найбільш економічно 

розвинені, як правило, більше виступають за приєднання нових держав-членів, 

на відміну від тих, які є інституційно слабшими або, як у випадку Франції, 

мають великий аграрний сектор. Таким чином, країни-члени ЄС віддадуть 

перевагу майбутньому розширенню (шляхом підтримки вступу країн Західних 



33 
 

Балкан), якщо вони вважатимуть, що це принесе економічні чи геополітичні 

дивіденди. 

Під час війн 1990-х рр. Європейський Союз вважав за краще не ставати 

на підтримку якоїсь із країн Західних Балканах. Що стосується трьох 

найпотужніших держав ЄС того часу, то Німеччина традиційно підтримувала 

незалежність Словенії та Хорватії, тоді як Велика Британія та Франція 

головним союзником на Балканах вважали Сербію [41]. 

Протягом 1990-х рр. західнобалканські країни не наголошували на своїх 

євроінтеграційних прагненнях. ЄС також не акцентував увагу на цьому 

питанні. Однак після конфліктів навколо Косово наприкінці 1990-х рр. 

політика Європейського Союзу щодо Західних Балкан зазнала еволюцію. 

Лідери ЄС нарешті дійшли згоди щодо того, що для більшої стабільності в 

регіоні, а отже, і в Європі, потрібна швидша інтеґрація держав Західних 

Балкан, тому підтримка регіону почала зростати. 

Балканські війни наштовхнули ЄС на думку про необхідність 

формування особливої зовнішньої політики щодо країн Західних Балкан. Так 

26 лютого 1996 р. було оголошено про реалізацію політики Регіонального 

підходу щодо країн Балканського півострова з боку Європейського Союзу 

[105]. Головна мета – зниження рівня політичної напруги, що виникла в регіоні 

внаслідок збройних конфліктів, запобігання нових або поновлення попередніх 

військових конфліктів, усунення міжетнічних протиріч, сприяння 

налагодження діалогу між країнами та дотримання умов мирних договорів. 

Було розроблено політичні та економічні рекомендації, яким мають слідувати 

новоутворені країни регіону – Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, 

Македонія та Федеративна Республіка Югославія.  

Для впровадження наведених вимог новоутвореним державам потрібне 

було належне фінансування. Європейський Союз та Північноатлантичний 

альянс розробили програми з надання  фінансової допомоги країнам Західних 

Балкан регіону для підтримки їх внутрішніх трансформацій. ЄС відкрив власні 



34 
 

ринки для товарів і послуг, що надходили з країн Балканського півострова, що 

пожвавлювало їхній економічний розвиток.  

Така політика ЄС та НАТО стимулювала процес проведення реформ у 

країнах Західних Балкан. Утримуючись від розширення ЄС, Брюссель 

налагодив відносини з державами регіону як на індивідуальному рівні, так і на 

колективній основі. Країни, які виконали умови, мали бути нагороджені 

налагодженням торгівлі, фінансовою допомогою та активізацією 

економічного співробітництва з ЄС.  

ЄС запустив фінансову програму OBNOVA (у перекладі з сербської 

означає «відбудова»), спрямовану на відбудову Західних Балканах. Вона 

передбачала виділення коштів на підтримку демократії, розвиток 

громадянського суспільства, відбудову пошкодженої внаслідок війни 

інфраструктури, реінтеґрацію біженців, тимчасово переміщених осіб та 

повернення колишніх військових до цивільного життя [13, с. 7]. 

Окрім цієї програми, ЄС також надавав кошти у рамках програми 

PHARE таким країнам, як Македонія, Албанія та Боснія та Герцеговина.  

У подальшому ці програми замінили на програму з надання допомоги в цілях 

реконструкції, розвитку та стабілізації (CARDS), через яку надавалась 

фінансова допомога впродовж 2000 – 2006 рр. [13, с. 7]. 

Не дивлячись на те, що в регіоні Західних Балкан і досі існують 

конфлікти, які потребують вирішення, ЄС зацікавлений у підтримці тісних 

відносин із західнобалканськими країнами з метою сприяння 

транскордонному регіональному співробітництву.  

З метою забезпечення більш безпечного сусідства ЄС запроваджував 

різні стратегії та інструменти для побудови тісніших відносин із Західними 

Балканами. У цьому сенсі першим кроком до можливого розширення Західних 

Балкан стала ініціатива, що отримала назву «Процес стабілізації та асоціації 

(SAP)», яка була започаткована в 1999 р. Він передбачав, що з кожною 

західнобалканською державою ЄС підпише Угоду про стабілізацію та 

асоціацію. Це мало сприяти покращенню двосторонніх відносин Союзу із 



35 
 

кожною окремою країною регіону. Цей процес являє собою комплексну 

програму та мав на меті зближення ЄС з країнами регіону. Проте незважаючи 

на однакові заходи, які здійснює ЄС на шляху євроінтеґрації країн 

Балканського півострова, швидкість успіху на шляху до вступу у 

Європейський Союз залежить від окремої країни. Тобто, ЄС здійснює 

індивідуальний підхід до кожної з країн в залежності від ситуацій в них. 

Одним з проєктів ініціативи стало створення зони вільної торгівлі між 

країнами Західних Балкан та ЄС. Вона заснована на відносинах договірної, 

комерційної, фінансової допомоги та регіонального співробітництва країни-

кандидата. Крім того, ЄС надає підтримку в боротьбі з тероризмом, 

безпекових питаннях, питаннях міграції, надає гуманітарну допомогу, а також 

сприяє захисту свободи преси як важливого елементу демократичної та 

правової держави [41, с. 26 – 29]. 

Цінність процесу стабілізації та асоціації особливо проявляється у 

зміцненні політичного діалогу та укладенні двосторонніх угод. Шляхом 

політичного діалогу ЄС підтримує демократичні процеси та їх подальший 

розвиток, а також цінності та принципи ЄС. Європейська комісія в багатьох 

документах підтвердила, що регіональна співпраця на Західних Балканах 

необхідна як важлива складова стабільності, каталізатор примирення, 

добросусідства та добрих політичних відносин, елемент сприяння 

взаєморозумінню та політичному діалогу в регіоні.  

Даний підхід супроводжувався підписанням Пакту стабільності для 

Південно-Східної Європи (ПС), що був підписаний у 1999 р. у Кельні [63]. 

Пакт був ухвалений після ескалації війни в Косово. Забезпечення стабільності 

в Косово було однією з першочергових цілей. Головна мета ПС – це 

довгострокова стратегія запобігання конфліктам, стабілізація ситуації в 

державах регіону шляхом демократизації, відновлення безпеки та 

реконструкції економіки. Він був підтриманий такими міжнародними 

акторами, як ЄС, НАТО, Світовий банк, МВФ, ОБСЄ.  



36 
 

Даний Пакт передбачав активізацію співробітництва країн регіону в 

політичній, безпековій та економічній сферах, а Процес стабілізації та 

асоціації був спрямований на модернізацію країн регіону [74]. Ці дві ініціативи 

поєднані між собою. ПСА висуває певні вимоги країнам Західних Балкан, що 

включають регіональне співробітництво. Серед умов виконання ПСА: 

проведення демократичних та ринкових реформ, співпраця з Гаазьким 

міжнародним трибуналом по колишній Югославії, повернення біженців, 

здійснення реформ у сфері правосуддя та внутрішніх справ. ЄС веде 

моніторинг успіхів держав у запропонованих сферах і за умов  виконання 

державою всіх вимог підписує з нею Угоду про стабілізацію та асоціацію.  

З моменту вступу в дію Пакту стабільності для Південно-Східної Європи 

(ПС) регулярно проводились саміти ЄС-Балкани. Перший був організований у 

листопаді 2000 р. у м. Загреб, Хорватія [66]. Метою саміту було заохочення 

ЄС до більш тісної інтеґрації між балканськими країнами, які вже отримували 

вигоду від фінансової допомоги ЄС на сотні мільйонів доларів, в обмін на 

здійснення реформ, демократизацію, регіональне співробітництво та повагу до 

міжнародних зобов’язань. Цим самітом ЄС мав намір надіслати сигнал 

балканським країнам – нормалізація міждержавних відносин у регіоні, швидка 

демократизація, подолання розбіжностей  шляхом переговорів, сприятимуть 

надходженню допомоги та збільшенню прямих інвестицій. Найвищою ж 

винагородою у майбутньому стане набуття членства в ЄС [89].  

Під час саміту було зазначено, що приєднання має бути здійснено на 

основі Договору про Європейський Союз та виконання Копенгагенських 

критеріїв. Слід використовувати Угоду про стабілізацію та приєднання як 

відправну точку для перспективи приєднання до Європейський Союз. Отже, 

на Загребському саміті майбутнє країн регіону Західних Балкан було 

визначено – евроінтеґраційний курс на повноправне членство в ЄС.  

В 2003 р. Р. Проді, на той час президент Європейської комісії, заявляв, 

що: «Настав час будувати мости на Західних Балканах, а не руйнувати їх. 



37 
 

Відкривати кордони, а не закривати їх. Відновити відносини і торговельні 

зв’язки, а не розірвати їх» [16, с. 30].  

В 2003 р. під час саміту в Салоніках було оголошено про новий порядок 

денний для регіону Західних Балкан. Одним з важливих елементів 

Салонікського порядку денного та прогресу до європейської інтеґрації є 

політичний та економічний діалог. У ньому зазначається, що Західні Балкани 

та їх підготовка до майбутньої інтеґрації є пріоритетом для ЄС [33].  

Під час саміту в Салоніках було запущено багатосторонній політичний 

форум високого рівня. Ідея полягала в тому, щоб створити форум між ЄС і 

країнами Західних Балкан. Форум має періодично збирати глав держав чи 

урядів регіону та їхніх колег із ЄС. Метою створення такого форуму є сигнал 

про існування привілейованих та інклюзивних відносин між ЄС та країнами 

ПСС. Форум має створити європейську основу для обговорення ключових 

питань. Відповідно до Салонікського порядку денного, двосторонній 

політичний діалог на рівні міністрів мав бути організований між ЄС та 

Албанією, Хорватією, колишньою Югославською Республікою Македонією, а 

також Боснією, Чорногорією та Сербією до укладення відповідних угод про 

стабілізацію та асоціацію. Окрім контактів на міністерському рівні, комітети з 

європейських справ національних парламентів мали підтримувати контакти з 

парламентами держав-членів.  

Іншою сферою, яка обговорювалась в Салоніцькому порядку денному, 

була ефективність управління в країнах Західних Балкан. Відповідно до умов 

Салоніцького порядку денного, ЄС мав надати допомогу країнам ПСЄ в 

розвитку сучасних та ефективних органів управління. Питання біженців і 

внутрішньо переміщених осіб також згадується в Салоніцькому порядку 

денному з точки зору підтримки їхнього подальшого повернення на 

батьківщину та підтримки таких регіональних заходів, як регіональна 

ініціатива з питань міграції, надання притулку для біженців [33]. 

Салоніцький порядок денний також стосується примирення 

конфліктуючих країн Західних Балкан. Досягненню цієї меті слід сприяти 



38 
 

шляхом розвитку системи освітньої системи, соціальної та культурної сфер, 

оскільки саме вони мають вирішальне значення для подолання негативної 

спадщини минулого, зміни менталітету та формування сучасних 

демократичних суспільств [41, с. 33 – 34]. 

Після саміту в Салоніках у 2003 р. порядок денний ЄС був зосереджений 

на забезпеченні інтеграції країн Західних Балкан до Європейського 

Співтовариства. Інтенсифікація процесу розширення необхідна державам 

регіону для збільшення довіри в регіоні, стабільності і безпеки. Це в свою 

чергу також актуально для Європейського Союзу, враховуючи, територіальне 

положення Балканського регіону та його близькість до кордонів ЄС. На саміті 

в Салоніках 2003 р. Європейська рада підтвердила, що всі країни Західних 

Балкан є потенційними кандидатами на вступ до ЄС [33].  

Після масштабного розширення ЄС на схід у 2004 – 2007 рр. питання про 

подальше розширення Європейського Союзу було поставлено на паузу. Єдине 

виключення склала Хорватія, яка приєдналась до ЄС у 2013 р. Серед важливих 

ініціатив у регіоні варто також назвати процес Брдо, Брдо-Бріоні та 

Берлінський процес. 

Процес Брдо був формально започаткований зустріччю лідерів країн 

Західних Балкан у Брдо 20 березня 2010 р. Як неформальна регіональна 

ініціатива процес отримав назву «Процес Брдо» відповідно до місця 

проведення. Метою створення згаданої регіональної ініціативи було 

зміцнення зв’язків у регіоні Західних Балкан, щоб посилена співпраця в регіоні 

сприяла його швидшому просуванню до європейської інтеграції. Було 

вирішено за моделлю процесу Брдо, організувати регулярні зустрічі, де можна 

надати взаємну підтримку та поділитися досвідом [41, с. 36].  

Наступним кроком став процес Брдо-Бріоні – щорічна багатостороння 

подія на Західних Балканах. Він був ініційований у 2013 р. президентом 

Словенії Борутом Пахором та президентом Хорватії Іво Йосиповичем. Процес 

фокусується на розширенні Європейського Союзу за допомогою країн 

Західних Балкан. 



39 
 

Інша ініціатива, що була започаткована у 2014 р. тодішнім канцлером 

Німеччини Ангелою Меркель, був Берлінський процес, до якого також були 

включені всі країни Брдо-Бріонського процесу. Берлінський процес був 

ініційований з метою консолідації та підтримки динаміки процесу інтеграції в 

ЄС у світлі зростання євроскептицизму та п’ятирічного мораторію на 

розширення, оголошеного президентом Європейської комісії Жан-Клодом 

Юнкером. Він підкреслював, що під час його перебування на посаді (з 2014 по 

2019 рр.) подальших розширень ЄС не відбудеться. Наголошувалось, що 

спочатку ЄС має зміцніти внутрішньо. Однак наприкінці своєї каденції Юнкер 

підкреслював, що усвідомлення стабільності в сусідстві з ЄС обов’язково 

означатиме процес вступу Західних Балкан [104].  

Берлінський процес спрямований на пожвавлення багатосторонніх 

зв’язків між країнами-кандидатами та потенційними кандидатами на вступ до 

ЄС колишньою Югославією та вибраними державами-членами ЄС, а також на 

покращення регіональної співпраці в цих країнах з питань інфраструктури та 

економічного розвитку.  

Відтоді ЄС постійно наголошував на своїй рішучості підтримувати 

Західні Балкани на шляху до європейської інтеграції. Проводяться регулярні 

саміти ЄС-Західні Балкани, на яких лідери ЄС підтверджують готовність ще 

більше активізувати свою взаємодію з регіоном і вітають намір держав 

Західних Балкан провести необхідні реформи. 

Подією, яка суттєво вплинула на життя громадян Південно-Східної 

Європи та регіону Західних Балкан, стало укладання Угоди про спрощення 

візового режиму з Європейським Союзом, яка наприкінці 2010 р. набула 

чинності в Албанії та Боснії і Герцеговині, яка таким чином приєдналась до 

Колишньої Югославської Республіки Македонії, Чорногорії та Сербії, які 

увійшли до простору лібералізованого візового режиму роком раніше. 

Рішення щодо безвізового доступу ґрунтуються на прогресі, 

досягнутому відповідними країнами у здійсненні основних реформ у таких 

сферах, як зміцнення верховенства права, боротьба з організованою 



40 
 

злочинністю, корупцією та нелегальною міграцією, а також покращення їх 

адміністративної спроможності у сфері прикордонного контролю та безпеки 

[67].  

Таблиця 2.2.  

Основні етапи процесу євроінтеграції країн Західних Балкан 

Етап 

інтеґрації 

Країна Західних Балкан 

 Боснія і 

Герцеговин

а 

Хорватія Косово Північна 

Македонія 

Чорно-

горія 

Сербія Албанія Словенія 

Початок 

перемовин з 

ЄС 

25.11.2005 24.11.20

00 

 05.03.200

00 

10.10.

2005 

10.10.2

005 

01.06.20

04 

01.09.19

93 

Угода про 

асоціацію 

4.12.2007 14.05.200

1 

26.02.2

016 

24.11.2000 15.03.

2007 

07.11.2

007 

12.06.200

6 

10.06.199

6 

Заявка на 

кандидатств

о 

15.02.2016 21.02.200

3 

15.12.2

022 

22.03.2005 15.12.

2008 

22.12.2

009 

24.04.200

9 

10.06.199

6 

Рада ЄС 

надає статус 

кандидата 

13.12.2022 18.06.200

4 

 17.12.2005 17.12.

2010 

01.03.2

012 

27.06.201

4 

12.12.199

7 

Угода про 

асоціацію 

вступила в 

силу 

01.06.2015 01.02.200

5 

01.04.2

016 

01.04.2004 01.05.

2010 

01.09.2

013 

01.04.200

9 

01.02.199

9 

Початок 

перемовин 

про вступ 

 03.10.200

5 

 19.07.2022 06.201

2 

01.2014 19.07.202

2 
31.03.19

98 

Підписання 

договору про 

вступ 

 09.12.201

1 

     16.04.200

3 

Офіційна дата 

вступу в ЄС 

 01.07.201

3 

     01.05.200

4 

Таблиця складена автором за джерелом [14, 77, 78, 79, 80, 84; 117].  

 

На сьогоднішній день ЄС дотримується індивідуального підходу до 

кожної країни, виходячи з ситуації в кожній з них. Одним з важливих аспектів 



41 
 

для покращення ситуації в конкретній країні є готовність кожної країни 

працювати над зміцненням миру, поважаючи права людини, права меншин і 

демократичні принципи.  

Нинішня Комісія ЄС розуміє, що розширення ЄС за рахунок вступу 

країн Західних Балкан відповідає політичним, економічним та безпековим 

інтересам ЄС, оскільки зробить ЄС більш стабільним, сильним і об’єднаним. 

Під час свого першого виступу на посаді президента Комісії ЄС Фон дер Ляєн 

зробила особливий наголос на стратегічному розширенні в напрямі Західних 

Балкан [119].  

Важливою складовою інтеграційного процесу країн Західних Балкан 

виступає їх економічна взаємодія з Європейським Співтовариством. 

Економічні відносини між Західними Балканами та ЄС дуже тісні. Компанії 

ЄС здійснюють значні інвестиції в економіку держав регіону. Європейський 

Союз є найбільшим торговельним партнером країн Західних Балкан. 68% їх 

товарообігу припадає саме на ЄС. На другому місці – Китай (8%) (рис.2.4.)  

 

Рис. 2.2 Основні торговельні партнери країн Західних Балкан (станом на 2021 р.). 

Складено автором за джерелом [100]. 

 

У той же час, маємо констатувати той факт, що за рівнем ВВП у 

порівнянні з середнім показником в ЄС, країни Західних Балкан значно 

відстають від решти держав Європейського Співтовариства. Виключення 

68%

5%

8%

3%
3%

13%

ЄС Туреччина

Китайська Народна Республіка Російська Федерація

Велика Британія Інші



42 
 

складає Словенія, яка вже є членом ЄС з 2004 р. Відповідні показники решти 

країн регіону є суттєво нижчими за середні по Євросоюзу. Так, у Хорватії, яка 

є членом ЄС з 2013 р., відповідний показник складає лише 48,5%, а в Сербії, 

Чорногорії та Албанії, які не є членами ЄС, показник ВВП по відношенню до 

середнього по ЄС складає 25,7%, 27,2% та 15% відповідно. 

 

 

Рис. 2.3 Рівень ВВП країн Західних Балкан відносно середнього статистичного в 

ЄС (за період з 2021 по 2022 рр.). Складено автором за джерелом: [99].  

 

З початку пандемії COVID-19 допомога ЄС охоплює понад 3,3 млрд євро 

на підтримку реагування на надзвичайні медичні ситуації в регіоні, 

довгострокове соціально-економічне відновлення та вакцини. ЄС надав 

захисне обладнання, ліжка для відділень інтенсивної терапії, апарати штучної 

вентиляції легенів, тести на COVID, машини швидкої допомоги, морозильні 

камери, холодильники та інші важливі речі протягом пандемії. Значні 

інвестиції ЄС у сектор охорони здоров’я в попередні роки також виявилися 

вирішальними під час пандемії. Крім того, Через Економічний та 

інвестиційний план ЄС також підтримує соціально-економічне відновлення 

Західних Балкан [101].  

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

35000

40000

Хорватія Словенія Албанія Сербія Чорногорія

Країна регіону ЄС



43 
 

Країни регіону також активно беруть участь у різноманітних програмах 

ЄС, таких як Erasmus+, Horizon 2020, Creative Europe або COSM. Крім того, в 

регіоні діють дві місії безпеки та оборони. Комісія ЄС запустила цифровий 

порядок денний для Західних Балкан, спрямований на надання допомоги в 

цифровій трансформації економік країн регіону. 

Щоб зробити процес вступу більш динамічним, було запропоновано 

здійснювати переговорний процес за шістьма тематичними кластерами:  

• нормативно-правовий блок; 

• внутрішній ринок;  

• конкурентоспроможність та інклюзивне зростання; 

• екологічні проблеми; 

• сільське господарство;  

• зовнішні зв'язки.  

Кластерні переговори будуть відкриті після виконання відповідних 

критеріїв. Переговори про адаптацію нормативно-правової бази будуть 

відкриті першими та закриті останніми. Прогрес, досягнутий у цій сфері, 

обумовлюватиме подальший перебіг переговорів. Період між відкриттям 

кластера та закриттям окремих розділів буде обмежено одним роком. Серед 

переваг такого підходу ми можемо відзначити прискорену інтеграцію, доступ 

до внутрішнього ринку та до програм ЄС, на додаток до збільшення 

фінансування та інвестицій. Переговори можуть бути зупинені щодо певних 

напрямків. У найскладніших випадках, може бути зупинено весь процес. Крім 

того, Комісія ЄС наголошує на можливості повторного відкриття окремих 

глав, які вже були закриті [72].  

Інституції ЄС вимагають прогресу в трьох пріоритетних сферах. Перш 

за все, вони ставлять питання про забезпечення верховенства права, чіткий 

розподіл повноважень між трьома гілками влади, створення незалежної 

судової системи, ефективної правоохоронної системи, що бореться з 

корупцією та організованою злочинністю, мінімальне втручання держави в 



44 
 

діяльність ринкового господарства, а також розв’язання територіальних 

суперечок із сусідніми країнами. 

З початком повномасштабного російського вторгнення на територію 

України розширення ЄС на Західних Балканах має нову геополітичну 

актуальність. ЄС повинен взяти на себе зобов’язання підтримувати їх вступ і 

визначити фіксовану дату  вступу. У своїй промові про стан Європейського 

Союзу як президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що 

Європейський Союз повинен відповісти на «виклик історії» і прийняти велику 

групу нових держав, у тому числі й із Західних Балкан [76].  До цього 

президент Європейської Ради Шарль Мішель спробував активізувати лідерів 

Західних Балкан: «Настав час позбутися двозначностей… Я вважаю, що ми 

повинні бути готові – з обох сторін – до розширення до 2030 року» [118].  

Оскільки РФ продовжує свої спроби вплинути на ситуацію в регіоні, 

інституції ЄС повинні враховувати цю ситуацію. У своїй промові фон дер Ляєн 

повторила поширену в ЄС думку про те, що це розширення потребує більш 

конкретних зобов’язань, які мають виконуватись поетапно протягом 

конкретного періоду. 

За 20 років, що минули після саміту в Салоніках, відсутність зобов’язань 

ЄС щодо розширення та неповне виконання країнами Західних Балкан 

євроінтеграційних вимог перетворились на своєрідне «порочне коло» 

виправдань і розчарувань з обох сторін. Оголошуючи кінцевий термін до 

2030 р., команда Мішеля сподівається розірвати це коло, оскільки це було б 

«амбітним, але реалістичним… Дата досить близька, щоб здаватися досяжною 

та вартою політичних інвестицій обраних лідерів держав-кандидатів» [118].  

Більше того, політична воля ЄС інтеґрувати Україну після початку 

російського вторгнення знову пожвавила аргументи щодо розширення. Але 

країни Західних Балкан не повинні покладатися на пом’якшення критеріїв 

розширення через поточну геополітичну динаміку. Натомість кращим 

способом було б, щоб кожна держава, здійснюючи реформи, мала можливість 

просуватися у своєму власному темпі через часткове членство – замість 



45 
 

нинішнього підходу, коли країна або є державою-членом, або ні. Так зване 

«поетапне приєднання» відновить довіру країн-кандидатів до процесів, 

заснованих на заслугах, і вже обговорюється в багатьох європейських 

столицях. 

ЄС має скористатися цією нововиявленою геополітичною нагальністю, 

щоб прискорити вступ шести західнобалканських держав, не пропонуючи 

альтернативи розширенню. Процес інтеґрації України має вселити впевненість 

у країни ЄС, та сприяти прискоренню вступу до Євросоюзу держав Західних 

Балкан [83].  

 

2.3. Євроінтеґраційні прагнення західнобалканських країн: позиції 

позарегіональних  акторів 

Розглядаючи особливості євроінтеґраційних процесів в країнах Західних 

Балкан, слід відзначити той факт, що на характер та темпи інтеґрації певний 

вплив має також політика позарегіональних гравців. Серед провідних 

міжнародних акторів, увага яких у тій чи іншій мірі звернена до 

західнобалканського регіону, можна назвати Сполучені Штати Америки, 

Росію, Туреччину та Китай. 

США. В постбіполярний період спостерігалось поступове зближення 

європейської та американської політики. Європейське Співтовариство 

підтримало військові операції, які відбулись на Балканах під загальним 

керівництвом США в 1990-х рр. Останні два десятиліття ознаменувалися 

стабільною європеїзацією міжнародної присутності на Балканах, у той час як 

фокус уваги США змістився на інші міжнародні проблеми. 

Наразі Балкани знаходяться далеко не на першому місці в списку 

зовнішньополітичних пріоритетів США. Хоча скорочення участі США на 

Балканах узгоджується з процесом європейської інтеґрації, ЄС повинен 

заохочувати, щоб ця участь продовжувалась, особливо з огляду на той факт, 

що Сполучені Штати мають сильну довіру серед більшості держав регіону 



46 
 

(зокрема, в Косово та Боснії), і що Вашингтон в цілому підтримує 

євроінтеґраційні прагнення західнобалканських країн [45, с. 18]. 

США посилюють свою співпрацю з Західними Балканами, щоб 

зменшити нестабільність у регіоні, покращити економічний розвиток і 

протистояти зовнішньому впливу таких країн, як РФ та КНР. На підхід США 

до Західних Балкан впливають два фактори. Одним із них є напруга між 

Вашингтоном і Москвою через дестабілізуючу російську діяльність у Західній 

Європі. Інший – слабкий економічний розвиток і відсутність регіональної 

інтеґрації, яка б підтримувала коридор північ-південь як основу європейської 

безпеки. Сполучені Штати, ймовірно, посилять присутність на Західних 

Балканах і розширять співпрацю з ЄС.  

Більш високий рівень залучення, економічна лібералізація та 

диверсифікація енергопостачання можуть сприяти залученню приватних 

інвестицій із США та нададуть додатковий імпульс розширенню НАТО. 

Зрештою, ці події – можливо навіть більше, ніж обіцянка членства в ЄС – 

повинні сприяти реформам управління та економічних реформ у регіоні [22].  

Фактором, який зміцнює позиції США та сприяє розвитку відносин 

країн Західних Балкан з державами Північної Америки є те, що всі 

західнобалканські країни, за винятком Сербії та Боснії і Герцеговини, є 

членами НАТО: Словенія з 2004 р., Албанія та Хорватія з 2009 р., Чорногорія 

з 2017 р. та Північна Македонія з 2020 р.  

Ризики зростання впливу Росії та Китаю в регіоні викликають  

занепокоєння як у Європі, так і в Сполучених Штатах, і є одним із факторів, 

що посилює рішучість надавати допомогу західнобалканським країнам. Але 

певні політичні розколи, які зберігаються з 1990-х рр., глибоко вкорінились та 

використовуються деякими внутрішніми та зовнішніми політичними силами, 

які не поділяють інтеґраційну та демократичну програму ЄС та НАТО [85].  

Посилити свій вплив на Балканах, як у найбільш нестабільному регіоні 

Європи, намагається Росія. Москва продовжує повторювати наративи про 

солідарність з православними слов’янськими народами, які проживають на 



47 
 

Балканах. В концепції російської зовнішньої політики, прийнятій у 2013 р., 

Балкани розглядались як регіон, який має для РФ стратегічне значення. У той 

же час, слід зазначити, що протягом багатьох років Росія формально не 

виступала категорично проти вступу держав Західних Балкан до ЄС. Ситуація 

зазнала змін починаючи з 2014 р.  

Головним партнером Росії на Західних Балканах є Сербія. Саме війна в 

Косово 1999 р. певною мірою стала важливим моментом з точки зору 

вибудовування Росією своєї політики в цьому регіоні. Тоді Росія засудила 

рішення НАТО щодо бомбардувань Сербії та заявила про політичну підтримку 

Белграду. У подальшому РФ застосувала право вето в Раді Безпеки ООН 

відносно питання про визнання незалежності Косова в 2008 р. Після анексії 

Росією Криму в 2014 р. в сербських районах на півночі Косово почали лунати 

заклики до об’єднання цих районів із Сербією. Втім, з огляду на те що Белград 

офіційно заявляє про свої євроінтеґраційні прагнення, сербський уряд не 

зацікавлений у такому розвитку подій. Москва ж навпаки, критикує 

компроміси, досягнуті між Белградом та Приштиною і звинувачує сербський 

уряд у зраді косовських сербів [45, с. 19].  

Росія також підтримує тісні зв’язки з Республікою Сербською в Боснії і 

Герцеговині. Політичне керівництво цієї республіки продовжує періодично 

заявляти про сепаратистські наміри. Таким чином, РФ має вплив на боснійську 

державу в цілому через Республіку Сербську, яка може блокувати рішення, що 

приймається керівництвом Боснії і Герцеговини. 

Значними є економічні зв’язки РФ із Сербією. За обсягом імпорту РФ 

знаходиться на третьому місці для Сербії (після таких важливих партнерів, як 

КНР і ФРН).  



48 
 

 

Рис. 2.4. Основні економічні партнери Сербії: [113]. 

 

Ще однією західнобалканською країною, на політику якої намагається 

впливати РФ, є Чорногорія. Обсяг російських інвестицій в економіку 

Чорногорії протягом 2000-х рр. зберігався на помітно високому рівні, що 

продемонстровано у табл. 2.3. 

У той же час, слід зазначити, що не дивлячись на те, що економіка 

Чорногорії знаходиться у сильній залежності від російських інвестицій, дії 

чорногорського уряду були політично незалежними від Москви з моменту 

здобуття країною незалежності від Сербії у 2006 р. РФ, у свою чергу, 

намагається здійснювати політичний вплив через опозицію та сербську 

меншину.  

Важливим засобом впливу РФ в західнобалканському регіоні є багато в 

чому домінуюче становище в енергетичному секторі. З наближенням регіону 

до ЄС енергетичний сектор балканських країн був поступово інтеґрований з 

енергетичним сектором ЄС. У той же час, Сербія, Боснія, Північна Македонія 

значно залежать від поставок російських природних ресурсів, а особливо від 

природнього газу. Дані Агентства Європейського Союзу зі співробітництва 

регуляторів енергетики свідчать про те, що саме вищезазначені країни 

17%

16%

11%

10%
8%

8%

4%

4%

22%

Китай

Німеччина

Російська Федерація

Італія

Угорщина

Туреччина

Боснія і Герцеговина

Польща

Інші



49 
 

опиняться в зоні найбільшого ризику у разі запровадження ембарго на 

постачання російського газу.  

Таблиця 2.3 

Прямі обсяги російських інвестицій в економіку Чорногорії  

(в 2011 – 2022 рр.) 

Рік Сума прямих інвестицій (€) 

2011 111 950 778,770 

2012 161 538 503,080 

2013 136 358 754,710 

2014 122 662 888,520 

2015 68 906 194,690 

2016 52 807 795,330 

2017 61 809 090,520 

2018 66 815 966,670 

2019 69 972 166,700 

2020 98 964 516,900 

2021 164 526 989,970 

2022 27 472 844,110 

Таблиця складена автором за джерелом [103]. 

 

Крім того, стратегічне значення регіону полягає також і у важливості 

Балкан як транзитного шляху, за яким відбувається транспортування 

російських енергоносіїв до Західної Європи. 

Одним із позарегіональних гравців на Балканах виступає Турецька 

Республіка. У відносинах між Туреччиною та кількома балканськими країнами 

– Болгарією, Грецією, Сербією – відбулися значні й загалом позитивні зміни, 

що свідчить про можливість подолання протиріч, які були успадковані з 

минулих часів. 

Протягом останніх двох десятиліть Туреччина змогла здійснити 

«перезавантаження» своєї політики на Балканах. Закінчення «холодної війни» 



50 
 

та розпад колишньої Югославії в 1990-х рр. зумовили корегування 

зовнішньополітичного курсу Турецької Республіки в регіоні. Туреччина 

приймала участь у миротворчих місіях у Боснії та Герцеговині, де під час 

боснійської війни 1992 – 1995 рр. постраждало мусульманське населення. 

Пізніше, під час війни в Косово в 1999 р., та протягом тривалої суперечки між 

Македонією та Грецією через назву «Македонія», Туреччина прагнула до ролі 

посередника в регіоні [45, с. 19].  

Балканський напрям був одним із основних у зовнішній політиці 

Анкари. Відмовившись від традиційної реальної політики та застосувавши 

нові підходи, такі як «нуль проблем із сусідами», які були ініційовані тодішнім 

міністром закордонних справ А. Давутоглу, Туреччина змогла зміцнити свої 

позиції в регіоні Західних Балкан.  

Сприяли активізації взаємодії Туреччини з західнобалканськими 

державами й історико-культурні зв’язки, і той факт, що на території даного 

регіону проживає тюркомовне населення, а також представники турецької 

громади. 

Сприятливим фактором для посилення взаємодії Туреччини в 1990-х – 

на початку 2000-х рр. з країнами Західних Балкан стали також євроінтеґраційні 

прагнення держав цього регіону (як відомо, Турецька Республіка протягом 

кількох десятиліть здійснювала курс на інтеґрацію до Європейських структур) 

[44].  

Втім, в умовах певної стагнації євроінтеґраційного процесу, низького 

рівня ентузіазму щодо розширення в європейських столицях у поєднанні з 

глобальною економічною кризою увага ЄС до Балкан зменшилась. За умов 

відсутності серйозних результатів щодо вступу до ЄС країн Західних Балкан, 

Анкара поступово розширює свою економічну присутність у регіоні. У той же 

час, слід відзначити, що на сучасному етапі Туреччина все ж не входить до 

числа найбільших економічних партнерів країн Західних Балкан (рис.2.5, рис. 

2.6). 



51 
 

 

Рис. 2.5. Частка Туреччини в загальному обсязі експорту західнобалканських країн. 

Складено автором за джерелом: [91]. 

Одним із засобів просування турецького впливу на Балканах стало 

створення мережі культурних, освітніх та релігійних організацій. Участь у їх 

формуванні та діяльності приймає тюркомовне населення балканських країн. 

Ряд неурядових організацій, релігійних центрів, шкіл і коледжів з’явився за 

ініціативи ісламського релігійного і громадського руху Хізмет, який очолив 

турецький проповідник Фетхуллах Ґюлен та його прихильники  [4344].  

 

 

Рис. 2.6. Частка Туреччини  в загальному обсязі імпорту держав Західних Балкан. 

Складено автором за джерелом: [91]. 

81%

3%

3%

2% 2%

9%

ЄС

Китай

РФ

США

Туреччина

Інші

58%

12%

7%

4%

4%
15%

ЄС

Китай

Туреччина

Велика Британя

РФ

Інші



52 
 

Підтримуючи особливі відносини передусім з мусульманськими 

районами Боснії і Герцеговини, Косово, Албанії, Македонії, Анкара менш 

активно співпрацювала з немусульманськими громадами. Позиціонуючи себе 

в якості регіонального лідера, Туреччина не змогла переконати громадськість 

західнобалканських держав ані у своєму універсальному підході до регіону, 

ані в своїй неупередженості. Крім того, дипломатична риторика Туреччини 

інколи ускладнювала комунікацію між різними етнічними групами на 

Балканах.  

Слід зазначити, однак, що посилення авторитарних тенденцій у 

Туреччині та згортання нею курсу на євроінтеґрацію розмивають перспективи 

Турецької Республіки стати демократичним зразком для країн регіону. Тим не 

менш, небезпека полягає в тому, що політичні еліти Західних Балкан, які самі 

нерідко дотримуються недемократичних практик, можуть вважати турецький 

спосіб управління більш прийнятним для себе. Це, в свою чергу, завдасть 

відчутного удару демократичним перетворенням у країнах Західних Балкан 

[68].  

Китай. Китайський уряд не має базового документу щодо здійснення  

регіональної політики на Західних Балкан. Швидше, Китай вибудовує 

відносини з країнами Західних Балкан переважно на двосторонній основі. Щоб 

зрозуміти контекст таких двосторонніх відносин, варто враховувати існуючий 

механізм «17+1», що є основним підходом до ведення зовнішньої політики 

КНР з державами Центральної та Східної Європи. Такі країни регіону Західних 

Балкан як Боснія та Герцеговина, Чорногорія, Албанія, Сербія та Північна 

Македонія є членами цієї програми. КНР має чітку позицію щодо невизнання 

незалежності Косова, тож не підтримує жодних дипломатичних відносин із 

Приштиною [45, с. 20].  

Підхід Пекіну на рівні програми «17+1» ігнорує той факт, що країни 

Західних Балкан не входять до ЄС (за винятком Словенії та Хорватії). На 

двосторонньому рівні взаємодія Китаю з країнами Західних Балкан передбачає 

фінансування інфраструктурних проєктів. Таким чином, співпраця КНР з 



53 
 

державами Західних Балкан нагадує його взаємодію з країнами, що 

розвиваються, в яких центральну роль відіграє фінансування об’єктів 

інфраструктури.  

Участь Китаю в інвестуванні інфраструктурних проєктів у країнах 

Західних Балкан є частиною реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях». 

Головний інтерес Китаю до Західних Балкан пов’язаний не напряму з регіоном 

країн як таких, але з їх близькістю до Європейського Союзу, що є головним 

експортним ринком Китаю.  

Загальнорегіонально