Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Кафедра нової і новітньої історії Дипломна робота На тему: «Французька політика у Китаї наприкінці XIX – на початку XX ст.» Студентки IV курсу групи ІС-43 Напрям підготовки: Історія та археологія Спеціальність: 032 гуманітарні науки Корж В.О. Керівник: канд. іст. наук доц. Тумаков Олександр Іванович Національна шкала: ________________ Кількість балів: __________________ Члени комісії _________ ___________________ _________ ___________________ _________ ___________________ Харків-2022 (підпис) (підпис) (прізвище та ініціали) (прізвище та ініціали) (підпис) (прізвище та ініціали) 2 Зміст Вступ ................................................................................................................................ 3 Розділ 1. «Китайський вектор» у зовнішній політиці Франції в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. .............................................................................................................. 12 Розділ 2. Методи французького проникнення в Китай. ......................................... 34 Висновки ....................................................................................................................... 60 Список джерел та літератури ..................................................................................... 64 3 Вступ Актуальність. Високий рівень розвитку всіх сфер Китайської Народної Республіки, економічні успіхи, стрімке зростання і піднесення на світовому рівні сприяли тому, що сьогодні ця країна викликає закономірний інтерес усього світу. Стрімке перетворення Китаю із закритої, консервативної держави у справжнього світового лідера вражає багатьох. Піднебесна імперія перетворилася в один з основних центрів конкуренції за глобальні ринки збуту і ресурси. На історичний розвиток Китаю впливало багато чинників, в тому числі географічні та соціальні умови, економічні та політичні погляди, суворі релігійні устої. Також слід зазначити вплив іноземного втручання у поступову модернізацію країни. На Китай — азійську країну, котра тривалий час перебувала в ізольованому стані, позначилася політика, що проводили Великобританія, Франція, Росія, Японія та США. В останній третині ХІХ – на початку ХХ століття Франція разом з іншими країнами Заходу ставить за мету зруйнувати традиційний цинский Китай, і побудувати на його руїнах соціально відкриту державу. На противагу цілям країн Заходу, головною метою змін зовнішньої політики Китаю в останній третині ХІХ – на початку ХХ століття стає перетворення його в сильну державу, яка зможе скласти гідну конкуренцію іншим високорозвиненим країнам і яка отримає авторитет світу. Довгий час в історіографії існувала думка, що Франція не мала прямих інтересів на дану територію. На думку багатьох дослідників Франція мала непряме відношення до Китаю і по більшій мірі була пов'язана з нею лише через, так звані, дружні відносини з Великобританією і Росією. Питання взаємовідносин Франції та Китаю є досі не досить вивченим. Проте, слід зазначити, для багатьох дослідників китайсько-французькі відносини є прикладом поєднання розумного практицизму і компромісів у зовнішній політиці. Перед дослідником перестає завдання розібратися які плани були у Франції по відношенню до Китаю, як вона вплинула на подальший розвиток країни в економічному і політичному сенсі. 4 Об’єктом дослідження бакалаврської дипломної роботи є колоніальна політика Франції. Предметом дослідження є місце Китаю у зовнішній політиці Франції наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Історіографія В бакалаврській дипломній роботі вивчаються Історіографічну базу складають праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Її можна розділити на декілька блоків. Перший блок складають роботи, присвячені колоніальній політиці Франції. Ці праці дають нам інформацію про цілі Франції та спрямування їхніх політичних інтересів. Також у них описані методи, яких вдавалася Франція з завойовницькою метою. Ця група робіт розкриває нам плани французьких дипломатів стосовно території Китаю. Праця Ю. П. Дементьєва «Колоніальна політика Франції в Китаї і Індокитаї 1844-1862»1 досліджує проблеми колоніальної політики Франції, участь її у другій «опіумній» війни і цілі, які вона хотіла досягти за рахунок військових дій. Також висвітлює події 1860 року проти Китаю і захоплення Південного В'єтнаму (1862 р.). Автор намагається показати цілі і різноманітні методи колоніальної політики Франції у Східній і Південно-Східній Азії. Положення Франції у Китаї і його значення для зовнішньої політики Франції в освітлюваний період часу. Велике значення має робота В. П. Корякова «Політика Франції в Китаї в кінці XIX ст.» 2. Це комплексне дослідження французької політики у Китаї. Особлива увага приділяється боротьбі Франції за поширення впливу на країни Сходу. Зображується боротьба Франції за сфери впливу й гірничорудні і залізничні концесії. Дана робота допомагає простежити початкову стадію формування економічних і політичних відносин Франції та Китаю. Автор робить спробу комплексного дослідження різних аспектів політики Франції в Китаї в кінці XIX в. 1 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы, 1958. 201 с. 2 Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Издательство «Наука», 1985. 238 с. 5 Праця Кан Матільда «Франкофонія і Схід: французько-азіатські транскультурні перетини (1840-1940)»1 досліджує феномен азійської культури у співпраці з французькою цивілізацією. Ця книга є новаторським дослідженням феномена франкомовності в контексті культур, що власне не належать до франкомовних. Підтримуючи транскультурний підхід, автор досліджує виникнення французької спадщини на Далекому Сході, різні форми її прояву та способи його ідентифікації. Другий блок складають праці, присвячені історії Китаю. Вони дають найбільшу інформацію про зміни всередині країни, про реакцію стосовно цих змін народу, про розвиток цієї країни в економічному і політичному сенсі. Також ця група джерел несе інформацію про взаємини Китаю з іншими країнами, передусім Франції, що допомагає нам стежити за перетворенням Цинського Китаю на державу світового рівня. Мнографія Анрі Кордьє «Загальна історія Китаю: і його відносини з іноземними країнами від найдавніших часів до падіння династії Маньчжурії»2 описує положення у Китайській імперії в період з 1821 до 1919 року. В роботі описуються головні події, що відбувалися у країні: Тайпінське повстання, «опіумні» війни та політичні перетворення. Також досить докладно описано відношення місцевого населення до іноземних громадян та іноземного втручання у внутрішні устої Піднебесної імперії. Робота цікава та досить інформативна, проте Франції та Китаю приділено мало уваги, котра має важливе значення для даної дослідницької роботи. Досить велике значення має шеститомне видання «Історії Сходу» 3. У ньому докладно описано становлення Китаю як великої країни. Дослідження ведеться з виникнення перших держав і доводиться сучасного положення Китаю – світової 1 Kang Mathilde. Francophonie and the Orient: French-Asian Transcultural Crossings (1840-1940) / Translated by Martin Munro // The affirmation of the French presence in Asia // Amsterdam University Press. 2018. 215 р. 2 Cordier Henri «Histoire generale de la Chine : et de ses relations avec les pays etrangers depuis les temps les plus ancients jusqu'a la chute de la dynastie Mandchoue». Paris: Gouthner, 1920/ Tome IV. Depuis l'avènement de Tao Kouang (1821) jusqu’à l'époque actuelle [1919]. Paris: Librairie Paul Geuthner. 1920. 428 p. 3 История Востока: в 6 т. / Гл. редактор: Р. Б. Рыбаков (пред.) и др.; Ин-т востоковедения РАН. Т. 3: Восток на рубеже средневековья и нового времени. ХVI–ХVIII вв. / Отв. ред. Л. Б. Алаев, К. З. Ашрафян, Н. И. Иванов. Москва: Изд. фирма «Вост. лит.» РАН, 2000. 696 с.; Т.4: Восток в новое время (конец ХVIII – начало ХХ в.): Кн. 1 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др. 2004. 608 с.; Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. 574 с. 6 держави. У 4 томі цього видання описується історія Піднебесної кінця XVII ст. – початку XX ст. Ця збірка охоплює період найбільшого розвитку колоніальної системи та досліджує зміну у соціальному ладі, окреслено загальні риси соціально- політичного реформування. Проте, досить малу увагу приділяється відносинам Франції та Китаю досліджуваного періоду. Робота має більш загальний характер та несе узагальнену інформацію. Праця відомих російських вчених синологів A. A. Бокщаніна, O. E. Непомніна, Т. В. Степугіна «Історія Китаю: стародавність, середньовіччя, новий час»1 є дослідженням історії Китаю з рубежу III-II тисячоліття до н. е. і закінчується XX століттям. Автори намагалися дати об'єднану картину минулого. Це узагальнена праця з вивчення історії Китаю та розвитку китайської держави. Завдяки цій роботі дослідник має можливість простежити за зміною зовнішньополітичних відносин Китаю та Франції. Простежити за реакцією китайського уряду та народу на втручання іноземних держав. Праця є досить об’ємною та змістовною, проте, Франції та Китаю як об’єктам взаємовідносин приділено незначну увагу. У праці В. Г. Дацишена «Нова історія Китаю»2 порушуються питання проблеми військових зіткнень Китаю з іншими державами, його політичних та економічних відносин із зовнішнім світом та проблеми внутрішньої та зовнішньої політики Китайської імперії. Монографія є цікавою, проте питанню Франції та Китаю, як взаємозалежних країн, приділено меншу увагу. Книга «Історія Китаю»3 за редакцією А. В. Меліксетова вийшла у 2002 році. Автори продемонстрували характерні риси та особливості історії китайського суспільства та держави. Робота є цікавою досліднику, бо дає можливість прослідкувати розвиток Піднебесної імперії в цілому. Проте, інформації про розвиток відносин Франції та Китаю у досліджуваний період досить мало. 1 Бокщанин A. A., Непомнин O. E., Степугина Т. В. История Китая древность, средневековье, новое время. Москва: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2010. 590 с. 2 Дацышен В. Г. Новая история Китая. Благовещенск: Благовещенский государственный педагогический университет, 2004. 346 с. 3 Васильев Л. С., Лапина З. Г., Меликсетов А. В., Писарев А. А. История Китая / Под редакцией Меликсетова А. В. Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. 736 с. 7 Третій блок складають вузькопрофільні дослідження, що вивчають положення іноземного населення у Китайській імперії. Стаття «Облаштування європейських сетльментів на території Китаю в другій половині XIX ст.» 1 написана харків’янкою Є. Ільїною заснована на аналізі джерел особистого походження. Робота допомагає дізнатися про інфраструктурі і зовнішніх особливостях сеттльментів на території Китаю на етапі їх зародження. У статті подається аналіз облаштування закордонних поселень на території Китаю, що дає можливість проаналізувати рівень життя у них. Робота ще одного харківського дослідника А. А. Махоніна «Сетльменти і концесії: розмежування понять з прикладу іноземних поселень у Китаї (1843-1941-е рр.)»2 допомагає зрозуміти різницю визначень «сетльмент» і «концесії». Також стаття надає класифікацію для іноземних поселень у Китаї. Автор дає загальну картину поняття «сетльмент» та «концессії», проте більш вузької інформації стосовно іноземних поселень на китайській території не наводить. Цікавою для нашого дослідження є стаття В. С. Мирзеханова «Європейці у колоніях: стиль життя та особливості менталітету»3. Ця робота присвячена дослідженню способу життя та особливостям менталітету європейців у колоніях, взаєминам «людей імперії» та місцевого неєвропейського населення. Автор допомагає побачити особливості життя іноземців у поселеннях колоній. Таким чином, дана проблематика цікавить як вітчизняних так і іноземних дослідників, проте, на наш погляд є питання не достатньо вивченими. Так, проблема французьких поселень на територій Цинської імперії, методів проникнення французької культури у Китайську імперію та місце Китаю у колоніальній політиці Франції не є досить дослідженими. 1Ильина Е. Обустройство европейских сеттльментов на территории Китая во второй половине XIX в. // Актуальні проблеми вітчизняної то всесвітньої історії: зб. наук. пр. – Харків. Вип. 14. 2011, 102-107 с. 2 Махонин А. А. Сеттльменты и концессии: разграничение понятий на примере иностранных поселений в Китае (1843-1941-е гг.) // Актуальні проблеми вітчизняної то всесвітньої історії: зб. наук. пр. – Харків. Вип. 20. 2017, 31-37 с. 3 Мирзеханов В.С. Европейцы в колониях: стиль жизни и особенности менталитета. / Вестник РГГУ. Серия: Политология. История. Международные отношения, 2014. 16 с. 8 Метою роботи є дослідження політики Франції в Китаї наприкінці XIX – на початку XX ст. Для виконання цієї мети автор ставить наступні завдання: – дослідити місце Китаю в зовнішній політиці Франції; – проаналізувати специфіку «відкриття» Китаю; – прослідити створення французьких поселень на території цинської держави. – розглянути методи французької колоніальної політики щодо Китаю. Хронологічні межі роботи охоплюють кінець ХІХ – початок ХХ ст. Джерельна база. Особливу роль в дослідженні проблеми становлення і розвитку політичних та економічних відносин між країнами становлять відомості про укладені між ними договори. Слід зазначити, що великого значення мають збірники договорів, які висвітлюють процес утворення правової бази відносин Франції з Китаєм в період з середини ХІХ– до початку ХХ століття. Вивчення цих договорів дає змогу простежити специфіку відкриття Китайської імперії для світу та методи, до яких вдавалися країни з метою здобуття очікуваних результатів. Велике значення для даної роботи має «Збірник договорів та інших документів з історії міжнародних відносин на Далекому Сході (1842 - 1925)»1 виданий Е. Д. Гріммом. В основу збірника покладено опис договорів та їх значення і наслідки для країн. У збірнику представлені тексти договорів не тільки між Китаєм і Францією, але і з іншими країнами світу. Особливий інтерес представляють такі договори: Тяньцзинский російсько-китайський договір 13 червня 1858 р.; Тяньцзинский англо- китайський договір 26 червня 1858 р.; Тяньцзинский французко-китайський договір про мир, дружбу і торгівлю 1885 р.; французко-китайська угода про не відчуженість острова Хайнань 15 березня 1897 р.; французко-китайський обмін нот про не відчуженість китайської території, прикордонної з Тонкіном, 4-10 квітня 1898 р.; французко-китайський обмін нот про залізниці в Південному Китаї, про Гуанчжоувань і про поштове відомство Китаю, 9-10 квітня 1898 р.; Обмін нот між Сполученими Штатами та іншими державами з питання про політику "відкритих 1Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). Москва: Издательство Института Востоковедения ми. Н.Н. Нариманова. 1927. 218 с. 9 дверей" у Китаї, вересень 1899 - березень 1900 р.; Заключний протокол між Китаєм та іноземними державами, 7 вересня 1900 р. - 25 серпня 1901 р. "Хрестоматія з історії з найдавніших часів до наших днів"1 є джерелом, яке дає інформацію про тривалий час людства. Хрестоматія є збіркою систематично підібраних матеріалів, що охоплюють усі періоди людської історії з найдавніших часів до наших днів. Також дозволяє читачеві отримати комплексне уявлення про всесвітні історичні процеси та причини, що впливали на розвиток країн. Проте, питання взаємовідносин Китайської імперії з іншими країнами зовнішнього світу, в тому числі і з Францією, не висвітлені. Також особливої уваги заслуговують мемуари, листи політичних діячів того часу і загальні відомості про ставлення до всіх змін самого народу. Ці дані допомагають дослідникові дізнатися, як можна більше про ставлення до розвитку країни як верхівки суспільства, так і простого народу. Робота Огюст Жерар «Моя місія в Китаї (1893-1897)»2 містить спогади автора стосовно подій, що відбувалися під час його перебування у Китаї з 1893 по 1897 рік. Праця надає відомості про відносини Франції та Китаю, їх розвиток та цілі французьких політиків стосовно Піднебесної імперії. Велику роль відіграють такі Інтернет-ресурси, як електронна версія «Офіційної газети Французької Республіки»3. Вказанні джерела дозволяють дослідити дану проблему у всіх її аспектах. Методологія У дослідницькій роботі було застосовано такі методи як:  Історико-лінгвістичний метод. Головним його завданням у роботі було встановлення запозичень слів із західних мов. Так само розвиток мови з часом за впливу західної культури. У тому числі, певною мірою, придушення мовних меншин та комунікація колонізаторів та місцевого населення. 1 Хрестоматия по истории с древнейших времен до наших дней / Редактор Марчевская Т. Г. Челябинск: Издательство Челябинского государственного университета, 2012. 411 с. 2 Gérard Auguste. Ma mission en Chine (1893-1897). Paris: Plon-Nourrit et Cie. 1918. 348 p. 3 La Dépêche coloniale illustrée. Електронний ресурс: http://www.journal-officiel.gouv.fr 10  Ретроспективний метод був використаний для дослідження історичного процесу від початку ХХ століття та повертаючись у минуле. Це повернення у часі з відповідною реконструкцією подій допомагає більш чітко простежити місце французької політики та культури у китайській політиці та китайський вектор» у зовнішній політиці Франції.  Під час дослідження застосовувався метод історичного порівняння. Засобом порівняння політики Англії та Франції були виявлені певні гілки у зовнішній політиці Франції, які найбільше мали вплив на устрій Китайської імперії. Так само певне порівняння проводилося між колоніями Франції з метою порівняння становища місцевого населення насамперед у французьких колоніях на території Піднебесної. Порівняльний метод найбільш корисний і практичний при дослідженні впливу однієї держави на іншу та проникнення однієї культури в традиції іншої.  За допомогою діахронічного методу аналізу було можливо розділити історичні процеси на послідовні етапи, з метою більш докладного розгляду подій, безпосередньо, у загальному ході історичного процесу. У дослідженні цей метод допоміг виявити зміну суспільних систем, а також виявити певні закономірності та тенденції у передбачених історичних процесах.  Історико-системний метод допомагає проаналізувати структури та функції внутрішніх та зовнішніх зв'язків у державі, а також змін у ній. Сприяє вивченню соціальних систем, законодавчої системи, і навіть міждержавними зв'язками. Історико-системний метод сприяє розумінню внутрішніх механізмів функціонування суспільних систем. Також цей метод допомагає складання цілісної комплексної картини минулого.  Так само одним із методом застосованих у цьому дослідженні був соціально-психологічний метод. З його допомогою б проведено аналіз стану суспільства, соціальну думку та психологічний стан народу. Також було проаналізовано ставлення соціуму до внутрішніх змін, і навіть реакція запровадження західних тенденцій. 11 Апробація. Основні результати бакалаврської дипломної роботи були представлені на V Всеукраїнській науково-методичній конференції з міжнародною участю1. Структура бакалаврської дипломної роботи складається з вступу, двох глав, заключення, списку джерел та літератури. У першій главі бакалаврської дипломної роботи розглядається проникнення країн Заходу у внутрішні устої Китайської держави. Безпосередньо досліджуються такі питання, як причини закриття Китаю від зовнішнього світу, зацікавленість інших країн у Цинській державі, перша та друга «опіумні» війни, цілі французьких політиків стосовно Піднебесної імперії, франко-китайська війна, розділ держави на сфери впливу, місце Китайської Народної Держави в політиці Французької держави. Друга глава роботи більш детально висвітлює місце Китайської імперії у політиці Франції. Французький вплив на Піднебесну проводився через впровадження нових понять та просування західної культури, як у загальному так і політичному сенсі. У главі розглядаються такі питання, як боротьба за концесії, французькі концесії на теренах Китаю, залізнична мережа, створення сеттльментів їх адміністративно - правове облаштування, просування французької культури, наприклад, релігійні місії. 1 Корж В. О. Французький досвід у модернізації Китаю в останній третини ХІХ – на початку ХХ ст. // Питання сходознавства в Україні. V Всеукраїнської науково-методичної конференції з міжнародною участю. 2021 р. с. 166-168. 12 Розділ 1. «Китайський вектор» у зовнішній політиці Франції в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. В останній третині XIX століття Франція активно розпочала боротьбу за колонії, у результаті чого стала прямим суперником Великобританії. В цей час вкрай загострилася боротьба за територіальний поділ світу. До численних старих мотивів колоніальної політики, що супроводжувалася пограбуванням, розбоєм, работоргівлею, обманом, рабовласницькою експлуатацією та винищенням цілих племен і народів, фінансовий капітал додав боротьбу за джерела сировини, за вивіз капіталу, за «сфери впливу». Різні країни вдавалися до різних методів завоювання афро-азіатських земель1. Держави вдавалися до таких заходів як: нав'язування договорів, підписання концесій, військові зіткнення, котрі нерідко супроводжувались окупацією територій із наступною асиміляцією населення, розповсюдженим було впровадження релігійних, політичних та культурних віянь у місцеві традиції2. У свою чергу французька колоніальна політика імперіалізму прагнула в першу чергу забезпечити свою гегемонію, з метою ослаблення противника і загрози підриву його панування на світовому полотні. У ХІХ ст. ці мотиви грали істотну роль у колоніальній політиці Франції3. Перетворення феодального Китаю на півколонію західних держав почалося з середині ХІХ століття. Вторгнення чужоземного капіталу прискорило розкладання натурального господарства, сприяло розширенню ринку робочої сили, сприяло створенню у країні досить великої промислової бази4. Однак іноземні інвестори не були зацікавлені в економічному розвитку Китаю, а прагнули використовувати його як ринок збуту, джерело сировини та сферу застосування капіталу. У 1840-1842 рр. 1 Колониальная политика европейских держав в конце XIX в. Территориальный раздел мира. URL: http://scicenter.online/stran-evropyi-istoriya-scicenter/kolonialnaya-politika-evropeyskih-derjav-147803.html (дата звернення: 10.10.2021) 2 Новая история колониальных и зависимых стран в 2 т. / Под редакцией С. Н. Ростовского, И. М. Рейснера и др. Т. 1: Новая история колониальных и зависимых стран. / Под ред.: Кара-Мурза Г.С., Рейснер И.М., Ростовский С.Н. и др. Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1940. с. 309-346. 3 Колониальная политика европейских держав в конце XIX в. Территориальный раздел мира. URL: http://scicenter.online/stran-evropyi-istoriya-scicenter/kolonialnaya-politika-evropeyskih-derjav-147803.html (дата звернення: 10.10.2021) 4 Чибиряев С. А. История государства и права зарубежных стран. 2002. С. 341-348. 13 відбулася «опіумна» війна Англії з Китаєм. Внаслідок цієї війни було підписано Нанкінський договір про торгівлю (29 серпня 1842 року). На додаток до Нанкінського договору було підписано протокол, згідно з яким іноземні держави отримали право створювати на території китайських портів свої органи влади та управління, тримати свою поліцію та військовий контингент1. Вансяський договір вважається першим нерівноправним договором, нав'язаним США Китаю під загрозою застосування військової сили. Було підписано 3 липня 1844 р. у Ванся терміном на 12 років. За договором США отримав у Китаї такі ж привілеї, яких добилася Великобританії за Нанкінським договором. Плюсом для США стало здобуття низки додаткових переваг (право каботажу на пільгових умовах, розширені права екстериторіальності). А в жовтні 1844 р. в Хуанпу було підписано франко- китайський договір, що поширив на Францію права та привілеї, які були надані Великобританії та США. Крім того, Франція змусила цинський уряд надати католицькій церкві право вести в Китаї місіонерську пропаганду2. Французькі місіонери розгорнули активну діяльність також у В'єтнамі, який перебував у васальній залежності від Цинської імперії, і чимало зробили для підготовки захоплення цієї країни Францією, що згодом призвело до військових зіткнень між Францією та Китаєм3.З підписанням мирного договору у 1844 Франція отримала дозвіл на будівництво католицьких церков і цвинтарів, а також на ведення місіонерської діяльності в деяких великих містах Китаю4. У 1852 році під гаслами боротьби з маньчжурами, за відміну приватної власності та встановлення соціальної рівності відбувається селянське повстання тайпінів. У ході боротьби було створено "Небесну державу загального благоденства" 1 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Нанкинский англо-китайский договор о мире, дружбе, торговле, возмещении убытков и т. д. от 29 авг. 1842 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 44-47. 2 Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Наука. 1985. с. 10-23. 3Крюгер Р. Китай. История страны / Перевод Воронин Д. А., Гольдберг Ю. Я. Москва: Изд. фирма «Эксмо», 2008. C. 66-75. 4 Shih-Lung Lo. La chine sur la scène française au XIXE siècle. URL: https://books.openedition.org/pur/78960 (дата обращения 25.01.2021) 14 з монархічною формою правління. Падіння держави прискорила військова інтервенція Англії та Франції. У 60-80-х роках XIX століття правлячі кола Китаю проголошують курс на «самопосилення держави» та активну співпрацю із зовнішнім світом. Англія контролювала південні провінції та басейн річки Янцзи, Франція - південно-західні райони, Німеччина - Шаньдунський півострів, Японія - острів Тайвань, Росія - територію Маньчжурії1. Тайпінське повстання (1850-1864), перша та друга «опіумні» війни послабили цинську імперію і дали можливість Західним державам вільно просуватися територією Китаю2. Друга «опіумна» війна тривала 4 роки (1856-1860 рр.) і умовно її можна розділити на два періоди: осінь 1856 – весна, літо 1858 та літо 1858 – літо 1860 рр. внаслідок війни було підписано 2 договори: Таньцзиньський (26 червня 1858 р.)3 та Пекінський (літо 1860 р.)4. Ці договори значно розширили права дипломатів та купців, окрили нові торгові порти. У другу «опіумну» війну (на відміну від подій 1840-х рр.), крім Англії, виявилася залученою Франція, яка брала безпосередню участь у військових діях проти Китаю. Росія та США зайняли позицію нейтралітету. Виступаючи у ролі посередників на переговорах між представниками цинського двору і європейських держав, вони мали власні цілі, до досягнення яких їм багато в чому проклали дорогу Англія і Франція5. 1 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 41-58. 2 Cordier H. Histoire generale de la Chine : et de ses relations avec les pays etrangers depuis les temps les plus ancients jusqu'a la chute de la dynastie Mandchoue. Paris: Gouthner, 1920. / Tome IV. Depuis l'avènement de Tao Kouang (1821) jusqu’à l'époque actuelle [1919]. Paris: Librairie Paul Geuthner. 1920. p. 30-32. 3 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский англо-китайский договор о мире, дружбе и торговле от 26 июня 1858 г. (Ратифицирован в Пекине 24 окт. 1860 г.). Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. с. 58-66 4 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Пекинская англо-китайская конвенция о мире и дружбе 24 окт. 1860 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. с. 70-72. 5 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 68-103. 15 Приводом для початку нової війни проти цинської держави став інцидент з лорчею «Ерроу»1. Восени почалися військові сутички між англійськими військовими судами та китайською береговою охороною. Англійці вели переговори, що переривалися спалахами воєнних дій, з губернатором Гуанчжоу Е Міньчен без оголошення війни цинської імперії. Незабаром до них приєдналися французи. Приводом для їхньої участі у подіях стало вбивство місцевим населенням французького місіонера Огюста Шапделена у провінції Гуансі2. Е Міньчен зайняв на переговорах ухильну позицію, намагаючись відтягнути час. Намагаючись чинити на нього тиск, держави піддали Гуанчжоу блокаді й у грудні 1857 р. захопили місто, після чого залишався під їх контролем майже чотири роки. Е Міньчень був заарештований і засланий англійцями до Калькутти, де невдовзі помер. Навесні 1858 р. переговори між Англією, Францією та Китаєм були перенесені до Шанхаю3. Однак вони ні до чого не привели, і в результаті англо-французький флот з'явився на узбережжі Північного Китаю. Для англо-французької ескадри шлях на Пекін було відкрито. І знову розпочалися переговори, на яких цинська сторона була змушена прийняти всі вимоги західних держав. Це призвело до укладання в травні-червні 1858 серії Тяньцзиньских угод між Китаєм і цілою низкою іноземних держав -Англією4, Францією5, Росією6,7. Першим було підписано англо-китайський договір, в результаті 1 Китайские корабли. Часть III. Вторая опиумная война. URL: https://forum.worldofwarships.ru/topic/374/ (дата зверненя: 12.10.2021) 2 Дацышен В. Г. Христианство в Китае: история и современность. Москва: Научно–образовательный форум по международным отношениям. 2015. С. 10-15. 3 Набока О. В. Політика США в Східній Азії в 30-70-х рр. ХІХ ст. Ужгород: «Ґражда». 2016. С. 49-62. 4 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский англо-китайский договор о мире, дружбе и торговле от 26 июня 1858 г. (Ратифицирован в Пекине 24 окт. 1860 г.). Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. с. 58-66. 5 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский французско-китайский договор о мире, дружбе и торговле, подпис. 9 июня 1885 г., ратиф. 28 ноября 1885 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 89-92. 6 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский русско-кит. договор 13/1 июня 1858 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 56-59. 7Подписание Тяньцзинских и Пекинских трактатов с западными державами. URL: https://megalektsii.ru/s13177t6.html (дата звернення: 13.10.2021) 16 якого було відкрито ще 11 портових міст, що давало Заходу всі можливості для найширшого проникнення на китайський ринок. Іноземці набули права свободи пересування китайською територією та вільної місіонерської діяльності. Крім того, англійці отримали компенсацію за організацію військової експедиції у розмірі 4 млн. лян срібла1,2. Наступного дня було підписано договір французів з китайською стороною, положення якого повторювали у деталях зміст англо-китайської угоди. Передбачав відкриття додатково двох портів (Нанкін та Даньшуй), свободу проповіді християнства в Китаї французькими місіонерами, сплату 2 млн таелів контрибуції3. Російсько-китайський договір передбачав положення, характерні лише відносин між цими двома континентальними державами4. Угоди, досягнуті між Китаєм та іноземними державами, підлягали ратифікації імператором. Представники Китаю вимагали, щоб іноземні делегації, які прибули для обміну ратифікаційними грамотами, пересувалися суходолом у супроводі порівняно незначного ескорту. Іноземці вибрали інше рішення — попрямувати у супроводі великої ескадри безпосередньо до Тяньцзіня. 25 червня 1859 р. Китай зустрів англо-французьку ескадру потужним артилерійським вогнем. Інтервенція розпочалася у серпні5. Об'єднана англо-французька ескадра налічувала понад 70 бойових судів. Не вступаючи в переговори, іноземці захопили форти Дату, тим самим відкривши шлях до Тяньцзіню і далі до Пекіна. Переговори, що почалися з іноземними державами, були перервані арештом частини іноземної делегації. Наприкінці жовтня англійські війська увійшли до Пекіна, де на території імператорського палацу Гугуна відбулося 1 Китай и иностранные державы во второй половине XIX в. URL: http://maxbooks.ru/chinese1/cn35.htm (дата звернення: 19.10.2021) 2 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Пекинская англо-китайская конвенция о мире и дружбе 24 окт. 1860 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова1927. С.70-72. 3Дельнов А. А. Китай. Большой исторический путеводитель. Москва: Эксмо, Алгоритм. 2008 с. 102-108. 4 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский французско-китайский договор о мире, дружбе и торговле, подпис. 9 июня 1885 г., ратиф. 28 ноября 1885 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 89-92. 5 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 68-103. 17 підписання Пекінського англо-китайського договору1. Крім контрибуції (8 млн. лян срібла) англійці отримали право утримувати в Пекіні на постійній основі посольство, до них відійшла частина території півострова Цзюлун, що безпосередньо прилягає до Гонконгу; Тяньцзінь поповнив список портів, відкритих для іноземної торгівлі; китайський уряд погодився на еміграцію китайських робітників (кулі); католицькій церкві поверталася власність, конфіскована після початку гонінь на іноземних місіонерів у першій третині XVIII ст2. У свій договір французам також вдалося включити пункт, що дозволяв місіонерам купувати в межах усього Китаю землю і будувати на ній храми. Питання про територіальне розмежування Далекому Сході в Пекінських угодах було остаточно вирішено, задовольняючи інтереси російської дипломатії3. Було як закріплено розмежування за течією Амура, а й визначено кордон на схід від злиття Амура і Уссури. Саме так складалися відносини між Китаєм та Францією у середині 80-х рр. ХХ ст. ХІХ ст. Повстання та міжусобна війна у Китаї до середини XIX ст. призвели до послаблення соціально-економічної та політичної проблем, що вразили Цинську імперію на етапі визрівання циклічної династичної кризи4. У 60-і рр. XIX ст. В'єтнам, наряду з іншими країнами Індокитаю, стає одним з найважливіших регіонів, з яким пов'язані плани колоніального проникнення Франції. Просування Франції на північ до кордонів з Китаєм неминуче призвело до її зіткнення зі Серединної імперією. Проте, на територію Аннамської держави в цей період також претендувала Великобританія5. Адмірал Дюпре, губернатор Південного В'єтнаму, писав ще в 1873 р.: «Слід особливо підкреслити, що суперництво в цьому регіоні між 1 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Пекинская англо-китайская конвенция о мире и дружбе 24 окт. 1860 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 70-72. 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. с. 323-333. 3 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Дополнительный Пекинский русско-китайский договор 14/2 нояб. 1860 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 73-77. 4 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 68-103. 5 Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Наука. 1985. с. 10-23. 18 Великобританією і Францією все посилюється в зв'язку з тим, що обидві держави просуваються в одному і тому ж напрямку, до Юньнаню, але британці з Бірми, а французи з В'єтнаму»1. Намагаючись організувати опір французькому вторгненню, в'єтнамський уряд прагнув спертися на допомогу Китаю. Щоб заручитися військовою підтримкою Піднебесної, довелося звернутися за підтримкою до загонів «чорних прапорів»2. З метою прийти до компромісу французьке уряд підписав в 1874 р мирний трактат з Аннамом. Територія, зайнята Гарньє, поверталася В’єтнамській державі, а для торгівлі відкривалися два міста, Ханой і Хайфонг, в них Франція отримувала право утримувати своїх консулів і при них невеликі загони консульської варти. Червона річка відкривалася для торгівельної навігації, але за наявності значних обмежень і утисків3. Спроби Франції домогтися ратифікації договору Китаєм не увінчалися успіхом. Попри все, аннамська влада направила до Пекіну посольство з багатими подарунками, що було актом поваги і повного підпорядкування4. В цей же час на територію Тонкіну активно проникали китайські річкові пірати, відомі під ім'ям «чорних прапорів». Своїми діями вони практично знищили місцеву торгівлю. Однак це не завадило їм заручитися підтримкою аннамської влади, які бачили в них головний засіб для боротьби з європейцями. Внаслідок цього договір 1874 року фактично залишався тільки на папері, а Франція проявляла вкрай нерішучу позицію: вона не планувала йти з Тонкіну, але, в той же час, не хотіла втручатися, застосовуючи військову силу, що могло істотно погіршити відносини Франції з Аннамом і Китаєм5. Намагаючись організувати опір французькому вторгненню, в'єтнамське уряд прагнув 1 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. С. 323-333. 2 Новая история Китая / под редакцией С. Л. Тихвинского. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы. 1972 с. 244— 249. 3 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. — Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. С. 12-13. 4 Новая история Китая / под редакцией С. Л. Тихвинского. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы. 1972 с. 244— 249. 5 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. — Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. С. 12-13. 19 спертися на допомогу Китаю, в зв'язку з чим вдався до підтримки загонів «чорних прапорів»1. Ситуація почала змінюватися з приходом нового французького уряду в 1882 р., яке змінило вектор політики з мирного співіснування до більш рішучих дій2. З цією метою губернатор Кохінхіни направив в Ханой невеликий загін на чолі з капітаном Г. Рів'єра з 620 осіб3. Головною метою експедиції стало уникнення військового зіткнення з пекінською армією. Однак при підготовці даної експедиції не було враховано цілу низку факторів: по-перше, ворожість місцевого населення, по-друге, боєздатність «чорних прапорів», яка вражала своєю силою, і, по-третє, нечіткості вказівок, відданих загону. Французький уряд розраховувало на встановлення, а точніше відновлення, своєї влади мирним шляхом і не було готове до військового зіткнення4. У китайському уряді думки, щодо франко-китайської війни, розділилися. Політика цинського уряду відрізнялася крайньою непослідовністю, оскільки визначалася боротьбою двох фракцій при дворі. Чи Хунчжан, призначений представником на переговорах з французами, в його заслуги входила допомога в організації придушення Тайпінского повстання, прагнув не допустити прямого військового зіткнення5. На противагу його думці, при дворі існувала і досить впливова партія війни, представлена головним чином вищою маньчжурською знаттю. Маньчжурська знать була більш впливовою, що і сприяло введенню китайських військ на територію В'єтнаму6. 1 Новая история Китая / под редакцией С. Л. Тихвинского. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы. 1972 с. 244— 249. 2 Черкасов П. П. Судьба империи: очерк колониальной экспансии Франции в XVI – XX вв. Москва: Наука, 1983. С. 38-40. 3 L’Amiral Courbet et la Guerre Franco-Chinoise (1884-1885). URL: http://souvenir-francais- asie.com/2018/07/11/lamiral-courbet-et-la-guerre-franco-chinoise-1884-1885/ (дата звернення: 18.10.2021) 4 Chantal Zheng, Schunde Zheng. La guerre Franco-chinoise et Taiwan vus par Pierre Loti, marin et écrivain. 2005. Р. 239-241. 5 Cordier H. Histoire generale de la Chine : et de ses relations avec les pays etrangers depuis les temps les plus ancients jusqu'a la chute de la dynastie Mandchoue. Paris: Gouthner, 1920. / Tome IV. Depuis l'avènement de Tao Kouang (1821) jusqu’à l'époque actuelle [1919]. Paris: Librairie Paul Geuthner. 1920. p. 30-32. 6 Китай и иностранные державы во второй половине XIX в. URL: https://maxbooks.ru/chinese1/cn38.htm (дата звернення 18.10.2021) 20 2 квітня 1882 р. загін Рів'єра зробив першу спробу проникнення на територію В'єтнаму, проте відразу зіткнувся з опором Аннамських сил. Навесні 1882 р. в'єтнамська армія спільно з загонами «чорних прапорів» завдали поразки французьким військам. 25 квітня французи зайняли Ханой, де стали чекати підкріплень. Це зупинило їх просування на північ і на час відстрочило захоплення Північного В'єтнаму1. На думку багатьох вчених, ці події означали початок війни між Китаєм і Францією в боротьбі за В'єтнам. Французький уряд був налаштований остаточно підкорити В'єтнам, розглядаючи його, безпосередньо, як плацдарм в подальшому просуванні в південно-китайські провінції. У цьому питанні мотиви Франції стикалися з англійськими, що призвело до конфлікту між країнами2. У березні 1883 р. до Рів'єра прибуло поповнення з 750 солдат, що повинно було допомогти в подальшій битві. 19 травня він зробив вилазку з фортеці, що закінчилася невдачею: загін мало не потрапив в оточення, втратив близько сотні бійців убитими і пораненими, і змушений був відступити в цитадель. Серед убитих виявився і сам Рів'єра, тіло якого було понівечене ворогами3. Влітку 1883 р. у В'єтнамі вже були регулярні китайські частини, введені сюди з провінції Юньнань4. Загони «чорних прапорів» забезпечували захист і підтримку в боротьбі проти агресії Франції5. Французький уряд не був готовий відступати і міняти свої плани. Було прийнято рішення довести справу до переможного кінця. Першим вирішальним кроком французького уряду стало негайне направлення підкріплення на лінію фронту6. Чисельність загону підкріплення досягала близько 6350 чол., що на порядок перевищувало чисельність попередніх експедицій. Військово-морські сили були 1 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 121-160. 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. С. 329. 3 Ермолов Н.С. Тонкинская экспедиция 1883 – 1885 гг. СПб.: Типография штаба войск гвардии, 1890. С.5-10. 4 Штенцель А. История войн на море. Война Франции с Китаем 1883—1886 гг. Москва: Изографус, Эксмо- Пресс. 2002. С. 677. 5 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 121-160. 6 Chantal Zheng, Schunde Zheng. La guerre Franco-chinoise et Taiwan vus par Pierre Loti, marin et écrivain. 2005. P. 239-254. 21 розділені на три групи: ескадра адмірала Мейєра з 6 судів головним завданням яких стало спостереження за китайським узбережжям; ескадра з 13 кораблів адмірала Курбе блокувала берег Тонкіну; флотилія тонкійської дельти також з 13 кораблів, яка повинна була сприяти розвитку сухопутних сил на чолі з генералом Буе. Керівництво експедицією, яка включала в себе сухопутні і морські сили, було покладено на плечі морського доктора Армана, бувшого ще учасником експедиції, раніше проведеної, Гарньє. На жаль, суперечки між Арманом і Буе негативно впливали на стан всередині експедиції, що мало згубні наслідки. Роздробленість всередині команди, суперечки військових начальників не сприяли об'єднанню сил для досягнення поставлених цілей. Крім того, поставлені цілі не були досягнуті. Замість оточення і ліквідації супротивників - стратегічний аспект експедиції, керівництво змінило вектор на заселення населених пунктів з об'єднанням з місцевим населенням, що на думку вчених є тактичним успіхом експедиції1. У середині серпня 1883 р. ескадра Курбе бомбардувала столицю Аннаму м. Хюе, а потім успішно висадила десант у його фортів. Це викликало справжню паніку в місті. В результаті подій, що відбулися був підписаний франко-в'єтнамський договір - 25 серпня 1883 року2. За цим договором В'єтнам офіційно визнавався протекторатом Франції, яка отримувала право контролю над його зовнішньою політикою. Особливістю даного договору стало надання Франції права контролювати відносини В'єтнаму з Китаєм. Відповідно до договору французькі війська вводилися в Тонкін (Північний В'єтнам)3. Китай, який вважав В'єтнам залежною від нього державою, був незадоволений цим договором. Крім обмеження влади китайського уряду на території В'єтнаму, це ознаменувало початкову фазу франко-китайської війни. У грудні 1883 р. французькі війська вперше зіткнулися з китайськими урядовими військами. Адмірал Амадей Курбе взяв штурмом добре укріплений Шонтей, але поніс серйозні втрати 1 Ермолов Н.С. Тонкинская экспедиция 1883 – 1885 гг. Санкт-Петербург: Типография штаба войск гвардии, 1890 С. 72-75. 2 Новая история стран Азии и Африки / Под ред. А. М. Родригеса в 3 ч.: Ч. 1 Москва: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2004. С. 95-118. 3 Новая история Китая / под редакцией С. Л. Тихвинского. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы. 1972. с. 244— 249. 22 (400 чол. при 2 тис. убитих китайців). Більш успішно діяв новий командувач французькими силами в Тонкіні генерал Шарль Мійо. У 1884 році він з 10-тисячним корпусом завдав поразки 18-тисячному китайському війську, яке захищало сильно укріплені позиції в Бакніні. Наступним було завдано несподіваний і не спровокований напад на китайську ескадру, розташовану на рейді Фучжоу. В результаті обстрілу були потоплені 11 китайських кораблів, що складали основу сучасного військового флоту. Фучжоу було зруйновано1. Після цього французькі кораблі піддали блокаді південно-китайські порти. Однак битв, як таких, не було. Коли французи зайшли в тил до китайців, вони рятувалися втечею. Війна несла за собою малі втрати. До кінця 1883 р. китайці були витіснені з долини Червоної річки. Чи Хунчжан, один з головних організаторів перемоги над тайпінами, призначений представником на переговорах з французами, прагнув не допустити прямого військового зіткнення2. Навесні 1884 р. французи виступили проти китайсько-в'єтнамських військ, ставлячи перед собою мету - відсунути об'єднані війська до китайського кордону. Військова удача була на боці Франції, і незабаром Китай, представлений на переговорах Лі Хучжаном, уклав з Францією угоду. Він визнавав всі договори, підписані до цього між Францією і В'єтнамом3. Навесні 1885 року вони зазнали тяжкої поразки, в результаті якого були змушені відступити вглиб території В'єтнаму, залишивши прикордонні з Китаєм райони, зайняті ними до цього4. Невдачі у В'єтнамі призвели до урядової кризи у Франції. Французький уряд звинувачували в тому, що він приховує справжній стан речей - веде війну з Китаєм, не маючи на те повноважень від парламенту. Феррі в свій захист стверджував, що проти Китаю ведеться не війна, а репресивна акція, яка не потребує парламентської 1 Sino-French war 1883–1885. URL: https://www.britannica.com/event/Sino-French-War (дата звернення: 18.10.2021) 2 Штенцель А. История войн на море. Война Франции с Китаем 1883—1886 гг. С.679 - 691. 3 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. URL: http://militera.lib.ru/h/ermolov_ns/02.html (дата звернення 19.10.2021) 4Тонкинская экспедиция // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. URL: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/101/101781.htm (дата звернення: 19.10.2021) 23 санкції. Після звісток про поразки у Банбу і у Лангшон кабінет Феррі упав. Новий уряд Бріссона був, тим не менш, налаштований закінчити війну з Китаєм перемогою, «щоб зберегти честь Франції». Було прийнято рішення про направлення в Тонкін нових військ, але в квітні Китай погодився на мирні переговори1. У квітні 1885 р. приблизно через рік після укладення попереднього франко-китайської угоди, в Тяньцзіні був підписаний остаточний договір на умовах, вигідних французам2. Війна з Францією хоч і була програна, але на відносно гідних умовах. Започаткований Францією процес відторгнення від Китаю держав, нехай формально, але визнавали його сюзеренітет, був продовжений Японією3. Увагу японського уряду привертала Корея, яка була традиційним об'єктом японської експансії. Однак у Японії розуміли, що спроба захоплення Кореї неминуче призведе до конфронтації із Китаєм. У квітні 1885 р. між Китаєм і Японією було укладено угоду, відповідно до якої Корея, по суті, перетворювалася на протекторат своїх могутніх сусідів. Але угода була «розірвана» після звернення уряду Кореї в 1893—1895 роках з проханням про допомогу до цинського Китаю, який відгукнувся на неї. Це спонукало Японію розв'язати війну з Китаєм. Після того, як японці фактично розпочали війну з Китаєм, обидві сторони у серпні були змушені офіційно оголосити про неї4. Розглядаючи як цілком реальну загрозу просування японських військ у напрямку столиці, цинський уряд вирішив піти на переговори. Під час переговорів китайська дипломатія не без успіху прагнула використати протиріччя між західними державами, які змагалися за встановлення контролю в Серединній імперії. США виступили за Японії, тоді як китайська сторона була підтримана 1 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. URL: http://militera.lib.ru/h/ermolov_ns/02.html (дата обращения 19.10.2021) 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. C. 330 3 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский французско-китайский договор о мире, дружбе и торговле, подпис. 9 июня 1885 г., ратиф. 28 ноября 1885 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 89-92. 4 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. C. 330-350. 24 Францією та Росією, особливо що побоювалася посилення позицій Японії Далекому Сході. В результаті Японія була змушена зняти деякі з вимог, що викликали найбільший опір китайської сторони: Пекін зберігав свій колишній статус, Японія відмовилася від окупації Мукдена і погодилася зі скороченням контрибуції на третину1. Також 17 квітня 1895 року було підписано Симоносекський договір, а через 3 тижні ратифіковано2. Згідно з тим договором Японія отримувала "назавжди" і в повне верховенство Ляодунський півострів та острів Тайвань, різні привілеї в Китаї. Але у події втрутилися світові держави, які взяли курс на збереження статусу-кво. Представники Франції, Росії та Німеччини вручили рекомендації Японії відмовитися від анексії Ляодуна. Натомість територій, що повертаються, на Китай накладається додаткова контрибуція, для якої Пекін отримав у Росії позику. Нові умови об'єктивно виявилися більш вигідними і для Японії, і для Франції, оскільки японська промисловість потребувала фінансового вливання. Французький капітал за посередництва Росії та Китаю було вкладено в японську економіку3. У 1893 р., для активації французької політики у Китаї, посланцем Франції у Пекіні було призначено О. Жерара, діяльність якого мала сприяти зміцненню економічних та політичних позицій у південних позиціях Китаю. Він зондував підґрунтя з питань відносин між Китаєм та Індокитайським союзом. О. Жерар заявив, що «володіння в Китпї особливо дорогі» Франції, тому «встановлення добросусідських відносин між Індокитаєм та Серединною імперією є однією із суттєвих цілей, про які дипломатія двох країн має домовитися»4. Головним завданням французької дипломатії було вирішення питання про визначення кордону між Китаєм та Індокитаєм та підписати угоду про прикордонну торгівлю. 1 История Востока: в 6 т. / Гл. редактор: Р. Б. Рыбаков (пред.) и др. Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. с. 250-300. 2Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Японско-китайский мирный договор (Симоносеки) 17 апреля 1895 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 95-98. 3 Дацышен В. Г. Новая история Китая. Благовещенск: Благовещенский государственный педагогический университет, 2004. 346 с. 4Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Издательство «Наука», 1985. С48-48 25 Події 1894-1895 рр. сприяли рішучим діям французької дипломатії для проникнення Франції до Південного Китаю. Французька дипломатія під час японо- китайської війни застосовувала досить складну тактику для досягнення своїх цілей1. Насамперед, правлячі кола Франції прагнули створити сприятливі умови проникнення Франції у Південний Китай. Війна надавала Франції можливість вирішити прикордонні питання. Поразка Китаю у війні з Японією підштовхнула французьких колонізаторів на рішучі заходи щодо реалізації їх планів, при цьому вони прикривали свої діючи різними демографічними заявами про захист іноземців у Китаї та забезпечити безпеку Індокитайського союзу2. Низка військових поразок Китаю у зіткненнях із західними державами, які спричинили втрату країною повноти державного суверенітету (встановлення іноземного контролю над митною системою, консульська юрисдикція, екстериторіальність, створення сетльмент), стала спонукальним мотивом до пошуку шляхів виходу із ситуації3. Таким виходом могла бути тільки політика реформ. Вона отримала назву «рух по засвоєнню заморських справ» (ян'у юньдун) або «політика самопосилення» (цзи цян) і проводилася протягом 1860-1890-х рр. Цінськая імперія стала набувати зовнішні атрибути «цивілізованої» держави – прапор, ордена, дипломатів, що говорять по-французьки. Її завершенням прийнято вважати події японо-китайської війни, результати якої продемонстрували більшу ефективність реформ в Японії ц порівнянні з «самопосиленням» у Китаї4. Важливою подією у становленні франко-китайських відносин став союз, укладений у 1891-1893 рр. між Францією та Росією5. Він зміцнив військово- стратегічне становище Франції в Європі та дозволив посилити її експансію в Китаї, 1 Новая история стран Азии и Африки / Под ред. А. М. Родригеса в 3 ч.: Ч. 1 Москва: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2004. С. 216-271. 2 France. Ministère des affaires étrangères. Documents diplomatiques français, 1871 – 1914. Série 2. T. 1. P.24-50. 3Страны и народы Востока / Под редакцией Д. А. Ольдерогге. Выпуск XI: Страны и народы центральной, Восточной и юго-восточной Азии. Москва: «НАУКА», Главная редакция восточной литературы. 1971. С. 66- 77. 4Новая история стран Азии и Африки / Под ред. А. М. Родригеса в 3 ч.: Ч. 1 Москва: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2004. С. 216-271. 5 Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917. Москва: Государственное издательство политической литературы. 1952. С. 277-278. 26 де правлячі кола сподівалися також отримати підтримку Росії. Навесні 1895 р. постало питання про надання Китаю великих позик, французькі дипломати та фінансисти вирішили використати Росію, яка вже кілька років покривала свої потреби у капіталах позиками на паризькому грошовому ринку1. Францію цікавила можливість використання позики для пред'явлення Китаю різних вимог політичного та економічного характеру. Росія, у свою чергу, висунула вимоги щодо позики: 1) усунення від участі у позиці Англії та Німеччини; 2) «позика буде лише французькою та російською»; 3) «інші держави не повинні мати від нього політичних та торгових вигод, особливо таких, як контроль над доходами»2. Французькі політичні кола, в свою чергу, спробували підштовхнути Росію до того, щоб пред'явити Китаю інші вимоги – територіального та концесійного характеру. Політика Франції щодо китайської позики викликала обурення у правлячих колах Росії. Російський уряд рішуче відкинув усі вигадки щодо її територіальних домагань у Китаї. Але після довгих переговорів між Францією та Росією, питання було вирішено на користь Франції і після вдалого результату парламентських дебатів французький уряд приступив до реалізації своїх планів щодо позики та вирішення прикордонних питань у Китаї, зв'язавши їх воєдино3. Мирний договір 1895 р. та торгові конвенції 1896 та 1897 рр. передбачали можливість прокладання залізниць із В'єтнаму китайською територією, але тільки в тому випадку, якщо Китай будуватиме їх «у майбутньому»45. Попередня згода на підписання прикордонних конвенцій була отримана 9 травня 1895 р. Проектом залізниці, вузькоколійної дороги від в'єтнамського міста Лангшон до китайського 1 Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917. Москва: Государственное издательство политической литературы. 1952. С. 287-290. 2 France. Ministère des affaires étrangères. Documents diplomatiques français, 1871 – 1914. Série 2. T. 1. P.24-50. 3Россия и Китай: четыре века взаимодействия. История, современное состояние и перспективы развития российско-китайских отношений / Под ред. А.В. Лукина. Москва: «Весь Мир», 2013. С. 41-56. 4 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Японско-китайский мирный договор (Симоносеки) 17 апреля 1895 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 95-98. 5 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Пекинская англо-китайская конвенция касательно Бирмы и Тибета. . Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 92-93. 27 міста Лучжоу в провінції Гуансі займалася французька компанія «Фів-Лілль». У свою чергу, китайський уряд намагався усілякими способами ухилитися та не надавати Франції концесій на будівництво залізниці. 16 червня 1895 р. Р. Аното наказав О. Жерару вжити найрішучіших дій і «закінчити питання якнайшвидше». «Я прошу вас вимагати аудієнції в Цзунліямині і повідомити, що не підписання негайно конвенцій про розмежування та торгівлю вважаємо, як акт найсерйознішої важливості… У разі відмови уряд республіки вживе заходів, які він визнає своєчасними, і французький ринок буде повністю закритий для Китаю»1. Франція вирішила будь-якими способами досягти бажаних результатів щодо Південного Китаю. Але, навіть вдавшись до жорстоких методів насильства, французька дипломатія не змогла б домогтися від Китаю необхідних поступок без підтримки російської дипломатії. Підтримку французької політики у Китаї надав А. П. Кассін. Він стверджував, що завдяки підтримці Росії Франція досягла задоволення своїх вимог. У цьому найчастіше саме становище Франції як союзниці Росії забезпечувало країні чимало важливий авторитет. Підписання конвенцій було призначено на 20 червня 1895 р. Англія, побачивши у яких порушення англо-китайської угоди від 1 березня 1894 р., виступила проти підписання. В результаті було підписано дві конвенції О. Жераром, головою Цзунліяминя князем Ціном та членів Цзунліяминя та Військової ради Сюй Юньїном2. Іншим важливим документом, що регулює відносини між Францією та Китаєм на в'єтнамо-китайському кордоні, стала Додаткова конвенція до Додаткової торгової конвенції від 26(14) червня 1897 р. між Францією та Китаєм Вона закріпила успіхи французької дипломатії та створила нові умови для подальшого проникнення французького капіталу до Південного Китаю3. 1 France. Ministère des affaires étrangères. Documents diplomatiques français, 1871 – 1914. Série 1. T. 8 – 16. Série 2. Т. 1. P.88 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. C. 330-350. 3 France. Ministère des affaires étrangères. Documents diplomatiques français, 1871 – 1914. Série 1. T. 8 – 16. Série 2. Т. 1. P.89-91 28 У червні 1894 р. Китай уклав конвенцію з Францією, що надавала останньою права судноплавства, відкриття копалень і будівництво залізниць. У 1896-1898 рр. розгорілася «битва за концесії», яка стала одним з основних вузлів між імперіалістичних протиріч в Китаї1. Англія і Німеччина намагалися вирвати у Франції і Бельгії концесії на Пекін – Ханькоуську магістраль. За 1896-1898 рр. цинський уряд підписав договори на будівництво 19 залізничних ліній. При цьому Англія отримала 9 концесій, Франція і Росія – по 3, Німеччина – 2, Бельгія і США – по 1 концессії. Ця система практично оформила в 1898 р. розділ цинской імперії на «сфери впливу»2. Розділ «сфер впливу» супроводжувався угодами між державами про взаємне розмежування цих територій. До Англії відійшов майже весь басейн річки Янцзи і значна частина південно-західних провінцій. Зоною «особливих» інтересів Франції стали Юньнань, Гуансі, західна частина провінції Гуандун і острова Хайнань3. У травні 1898 року Франція домоглася від Китаю передачі їй бухти Гуанчжоувань і частини півострова Лейчжоу на півдні провінції Гуандун. Ці володіння з прилеглими островами передавалися Парижу в «оренду» на 99 років в якості військової бази4. До кінця XIX ст. в Китаї діяло близько 600 іноземних фірм, у тому числі понад 100 промислових підприємств, які представляли найбільш сучасний сектор китайської економіки5. В кінці XIX ст. діяльність китайського уряду була спрямована на зміни політичного устрою країни. У 1895 р. Кван Ювей створив теорію «Великого Єднання» утопічного комунізму з ліквідацією приватної власності і організацією суспільного виробництва. Кван Ювей використовував авторитет Конфуція для 1 Новая история колониальных и зависимых стран в 2 т. / Под редакцией С. Н. Ростовского, И. М. Рейснера и др. Т. 1: Новая история колониальных и зависимых стран. / Под ред.: Кара-Мурза Г.С., Рейснер И.М., Ростовский С.Н. и др. Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1940. с. 309-346. 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. C. 333-343. 3 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Французско-китайское соглашение о неотчуждении острова Хайнана. Пекин, 15 марта 1897 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 114-115. 4 Бокщанин A. A., Непомнин O. E., Степугина Т. В. История Китая древность, средневековье, новое время. Москва: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2010. С. 402-450. 5 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. с. 333-343. 29 обґрунтування необхідності модернізації Китаю. Він обґрунтував корисність і необхідність реформ на прикладі діяльності Петра I в Росії, «відродження Мейдзі» в Японії, Великої французької революції, а також перетворень в Англії, Франції та Німеччині1. У 1898 р. у Китаї спалахнуло повстання іхетуаней (загони справедливості і миру) – реакція низів традиційного суспільства на іноземну експансію, як украй консервативний та обскурантистський рух середньовічного типу. Учасники повстання прагнули обмежити вплив у країні іноземців. Повстання почалося в провінції Шаньдун, а згодом поширилося і на ряд інших, більш розвинених, районів Китаю. Воно мало форму стихійного селянського бунту проти всього іноземного. Однак спостерігалися акції, спрямовані проти місіонерів і християн-китайців як «прислужників» Західних держав. Головним гаслом, що об'єднало повсталих, став девіз «Підтримаємо Цин, смерть іноземцям». На початок вересня 1900 р. китайському уряду спільно з військами восьми держав (Великобританії, Німеччини, Франції, США, Росії, Італії, Австро-Угорщини та Японії) вдалося придушити цей виступ. Наприкінці жовтня 1900 року в Пекіні почалися переговори між уповноваженими державами і Китаєм. Пекінська конференція тривала майже рік і в кінці був вироблений «заключний протокол»2. Цинский уряд підписав з державами- учасницями договір, згідно з яким було ліквідовано руху іхетуаней. Також, країни Заходу отримували додаткові, до вже наявних, привілеї, а також величезну на ті часи, контрибуцію в розмірі 450 млн лян срібла (з терміном виплати протягом 39 років з відсотками вона повинна була скласти 1 млрд лян)3. Але навіть повстання не змогло запобігти підписанню конвенції. Остаточне затвердження конвенції про розмежування мало відбутися у Пекіні. Але у зв'язку із вбивством офіцерів та виставлення нових вимог французів вирішення справи 1 История Востока: в 6 т. / Гл. редкол.: Р. Б. Рыбаков (пред.) и др.; Т.4: Восток в новое время (конец ХVIII – начало ХХ в.): Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. с. 500-510. 2 История Востока Т.4: Восток в новое время (конец ХVIII – начало ХХ в.): Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. С. 249—255. 3 Янчевецкій Д. Г. Біля стін недвижного Китаю. URL: militera.lib.ru/db/yanchevetsky_dg/index.html (дата звернення 19.10.2021) 30 затяглося. Конвенцію про поступку в оренду території Гуанчжоуваня було затверджено 19 лютого 1900 р1. Другим містом на морському узбережжі Південного Китаю, від якого мали будуватися залізничні лінії в глиб Китаю, став Бейхай. У цей час у провінції Гуансі було вбито французького католицького місіонера Бертоле і двох китайців-католиків2. Франція, як завжди, за вбивство місіонера зажадала від китайського уряду страти винних, покарання місцевої влади, виділення земельної ділянки для спорудження в провінції Гуансі католицького храму, але крім цього – концесії на будівництво залізниці від м. Бейхай до Нанніна на тих же умовах , що і було підписано контракт на лінію Лангшон-Лунчжоу. Зажадала вона також і зобов'язання, що жодної компанії. Окрім французької, китайський уряд не надасть концесії на будівництво залізничної лінії від Бейхая. Китайський уряд погодився задовольнити лише другу частину французьких вимог: «не поступатися концесією з Бейхая іншим компаніям» 3. 21 вересня 1899 р. США проголосили доктрину «відкритих дверей» у Китаї. Головний сенс доктрини полягає у наданні рівних можливостей для європейських держав та США у торгівельній політиці на території Китаю. США запропонували великим державам у своїх сферах впливу або на «орендованій» території не перешкоджати інтересам інших держав та застосовувати китайський договірний митний тариф на всі товари, незалежно від того, де вони були зроблені. Запропонували стягувати однакові збори за транспортні перевезення. Американці хотіли отримати економічну вигоду у Китаї. Тому В. Хей запропонував доктрину «відчинених дверей», яка сприяла обґрунтуванню американського бізнесу у Китаї4. «Мій уряд щиро бажає, щоб інтереси його громадян не порушувалися винятковими правами будь-яких із контролюючих держав «сфер інтересів» у Китаї, і сподівається 1 Королев А. Г. Международные отношения 1870-1918 гг. Сборник документов / под редакцией В. М. Хвостова. Москва: Издательство Юрайт. 2020. С. 132-134. 2 История Востока: в 6 т. / Гл. редактор: Р. Б. Рыбаков (пред.) и др. Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. с. 250-300. 3 France. Ministère des affaires étrangères. Documents diplomatiques français, 1871 – 1914. Série 1. T. 8 – 16. Série 2. Т. 1. Р.276. 4 Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII - начало ХХ века. Институт востоковедения. - Москва: Вост. лит. 2005. С. 546-549. 31 на збереження там відкритого ринку для всієї світової торгівлі, на усунення всіх небезпечних джерел міжнародного роздратування і тим самим на прискорення спільних дій цих держав у Пекіні з метою проведення адміністративних реформ, настільки необхідних зміцнення Імператорського Уряди та збереження цілісності Китаю, у чому, як і переконано, як і зацікавлений весь західний світ. Воно вважає... що зараз дуже доречно інформувати Уряд Її Величності про бажання Сполучених Штатів сприяти цьому зі свого боку і надати йому свою потужну підтримку в спробі заручитися заявою всіх держав, які претендують на наявність «сфери інтересів» у Китаї, суть якого зводилася б до того, що: 1) воно вважатиме нерозсудливим втручатися в діяльність якогось конкретно обумовленого порту або закріплену домовленістю зацікавленість у так званій сфері інтересів або на орендованій території, яка може існувати в Китаї; 2) митний тариф, що діє в Китаї, повинен поширюватися на всі товари, вивантажені або призначені для всіх портів, що перебувають у «сферах інтересів» (якщо вони не є «вільними портами»), незалежно від їхньої національної належності, і що встановлюються таким чином тарифні збори мають збиратися урядом Китаю; 3) воно не вводитиме жодних портових зборів на судна іншої національної приналежності, що відвідують будь-який порт у такій «сфері», відмінних від зборів з їх власних суден, і жодних залізничних зборів з прокладених, контрольованих або експлуатованих ними залізничних колій у межах їхньої «сфери» » на товари, що належать громадянам або підданим інших держав і транспортуються через такі «сфери», відмінні від зборів, що встановлюються на аналогічні товари, що належать своїм громадянам і перевозяться на аналогічні відстані»1. 1 Цит. по: Нота посла США, врученная 22 сентября 1899 г. лорду Солсбери, премьер-министру и министру иностранных дел Великобритании. URL: http://www.grinchevskiy.ru/19/doktrina-otkrytyh-dverey.php» (дата обращения: 15.01.2020) 32 У XX ст. Піднебесна імперія вступила в обстановку внутріполітичної нестабільності і залежності від західних держав, що остаточно перетворили цю величнішу державу Азії в свою напівколонію1. В цей же час тривав досить активний розподіл Китаю на сфери впливу між найбільшими на той момент, державами. Велике значення в перше десятиліття XX століття придбало будівництво залізниць, що стало причиною серйозних протиріч між китайською національною буржуазією, що зміцнювала свої позиції, і іноземними, перш за все британськими, німецькими, французькими та американськими компаніями2. В цей час в Китаї почали проявлятися певні революційні тенденції, що призвело, в решті решт, до революції. Іноземні загарбники з метою придушення революції в Китаї силою зброї домоглися об'єднання своїх сил. Але так як сили були не рівні, і повстанці не були забезпечені сучасною зброєю, повстання «Друга революція», або ж Синьхайська революція, була придушені військами уряду, який отримав військову підтримку від іноземних держав34. Отже, можна дійти висновку, що 70-80-ті роки. ХІХ ст. виявились дуже важкими для обох країн. Серйозні втрати у боях, змінювалися політичним прогресом Французької колоніальної політики. Китай дедалі більше скидався на васальну країну, що залежить від Заходу. Франко-китайська війна позначилася обох країнах. В'єтнам, за який велася боротьба, за підсумком сприяв зміні вектора французької політики у бік Китаю, плюсом до цього стало відкриття китайських ринків та дедалі більше послаблення Піднебесної імперії. Тяньцзинський договір став одним із вирішальних аспектів встановлення взаємин Франції та Китаю, які принесуть багато змін традиційній Цинській імперії. 1 Новая история колониальных и зависимых стран в 2 т. / Под редакцией С. Н. Ростовского, И. М. Рейснера и др. Т. 1: Новая история колониальных и зависимых стран. / Под ред.: Кара-Мурза Г.С., Рейснер И.М., Ростовский С.Н. и др. Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1940. с. 605-648. 2 Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Наука. 1985. с. 120-160. 3 Чудодеев Ю.В. Синьхайская революция и крах монархии в Китае 1911 – 1912. URL: https://www.synologia.ru/a/ (дата звернення: 20.10.2021) 4 Чибиряев С. А. История государства и права зарубежных стран. 2002. С. 341-348. 33 Політика Франції досить рішуча, мала свої тонкощі і спритно використовувала на свою користь події, що відбуваються. Французький авторитет помітно підіймався за рахунок проникнення французької політики у традиційний, досить консервативний, устрій Піднебесної імперії, при цьому зміцнююси власні позиції в азійській країні. Багато наслідків колонізації були негативними. Здійснювалося пограбування національних багатств, нещадна експлуатація місцевого населення та бідних колоністів. Східні цивілізації дедалі більше втягувалися у нову систему світових зв'язків і підпадали під вплив західної цивілізації. Поступово відбувалося засвоєння західних ідей та політичних інститутів, створення капіталістичної економічної інфраструктури. Під впливом цих процесів відбувається реформування традиційних цивілізацій. Проникнення західного капіталу, європейського населення та культурних нововведень на територію Китайської імперії викликало дедалі більше негативу з боку місцевого населення. Заколоти, повстання посилювали становище країни та сприяли більшому проникненню та закріпленню іноземців на території країни. Політика «самопосилення» внесла деякі корективи до становища Піднебесної, проте без допомоги Заходу не обійшлося. Більшість нововведень було перейнято саме з досвіду та арсеналу країн Заходу. Консервативний та прихований від світу Китай змінив вектор політики у бік модернізації країни. 34 Розділ 2. Методи французького проникнення в Китай. У ХIХ ст. Китай стає головним об'єктом конкуренції за ринки збуту та ресурси. Країни Європи прагнули встановити повний контроль на території Китаю та прилежних до нього. Вони ділили його на «сфери впливу» і прагнули підписати якнайбільше вигідних їм договорів. Китайська імперія приваблювала Захід ринками збуту, сировиною та можливістю торгівлі по воді. Країни Європи прагнули відкрити традиційний та закритий Цинський Китай світовому ринку1. Перетворення феодального Китаю на півколонію західних держав почалося в середині XIX століття. Вторгнення чужоземного капіталу прискорило розкладання натурального господарства, сприяло розширенню ринку робочої сили, залучило до створення країни великої промисловості. Однак іноземні інвестори не були зацікавлені в економічному розвитку Китаю, а прагнули використовувати його як ринок збуту, джерела сировини та сфери застосування капіталу2. Першим значним кроком до відкриття Китаю стало підписання Нанкінського договору, який уклали 29 серпня 1842 Нанкінський англо-китайський договір передбачав відкриття для торгівлі та поселення британських громадян 5 китайських портів (Гуанчжоу, Сяминь, Фучжоу, Нінбо, Шан. В результаті договору Імперія Цин позбавлялася митної незалежності: встановлювався граничний рівень мит3. У 1843 р. у Хумині було підписано Додаткову угоду про торгівлю у 5 портах. Британські піддані отримували право екстериторіальності, їм вводилася консульська юрисдикція. У відкритих портах їм дозволялося створювати свої поселення4. Це було першим кроком до руйнації традиційної політики Китаю5. Також це стало початком 1 Чибиряев С. А. История государства и права зарубежных стран. 2002. С. 341-348. 2 Ильина Е. Обустройство европейских сеттльментов на территории Китая во второй половине XIX в. // Актуальні проблеми вітчизняної то всесвітньої історії: зб. наук. пр. – Харків. Вип. 14. 2011. С. 104. 3 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Нанкинский англо-китайский договор о мире, дружбе, торговле, возмещении убытков и т. д. от 29 авг. 1842 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 44-47. 4Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). Москва: Издательство Института Востоковедения ми. Н.Н. Нариманова. 1927. С. 7- 13. 5 Коряков В. П. Политика Франции в Китае в конце XIX в. Москва: Наука. 1985. с. 10-23. 35 дедалі більшого просування країн Заходу в традиції Цинської імперії1. Варто зазначити, що це був перший, у своєму роді, договір, котрий став поштовхом для інших країн Заходу, які тепер прагнули нав'язати власні договори Піднебесній імперії2. Вансяський договір вважається першим нерівноправним договором, нав'язаним США Китаю під загрозою застосування військової сили. Було підписано 3 липня 1844 р. у Ванся терміном на 12 років. За договором США отримав у Китаї такі ж привілеї, яких добилася Великобританії за Нанкінським договором. Плюсом для США стало здобуття низки додаткових переваг (право каботажу на пільгових умовах, розширені права екстериторіальності)3. А у жовтні 1844 р. в Хуанпу було підписано франко- китайський договір, що поширив на Францію права та привілеї, які були надані Великобританії та США. Крім того, Франція змусила цинський уряд надати католицькій церкві право вести в Китаї місіонерську пропаганду. Французькі місіонери розгорнули активну діяльність також у В'єтнамі, який перебував у васальній залежності від Цинської імперії, і чимало зробили для підготовки захоплення цієї країни Францією, що згодом призвело до військових зіткнень між Францією та Китаєм4. Перша "опіумна" війна мала згубні наслідки для Китаю. Різко збільшилося ввезення іноземних товарів, зокрема текстилю, що згубно позначилося на кустарній та селянській домашній промисловості. Головним центром торгівлі стає Шанхай5. Тайпінське повстання (1850-1864), перша та друга «опіумні» війни послабили цинську імперію і дали можливість Західним державам вільно просуватися територією Китаю. 1 Крюгер Р. Китай. История страны / Перевод Воронин Д. А., Гольдберг Ю. Я. Москва: Изд. фирма «Эксмо», 2008. C. 66-75. 2 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 41-58. 3 Набока О. Американо-китайські відносини в період першої опіумної війни (1839–1842). Старобільськ: Етнічна історія народів Європи. Випуск 49. 2016. С. 163-167. 4Крюгер Р. Китай. История страны / Перевод Воронин Д. А., Гольдберг Ю. Я. Москва: Изд. фирма «Эксмо», 2008. C. 66-75. 5 Китай в эпоху династии Цин (1644–1912): учебно-методическое пособие / сост. Ю. Н. Гусева. Самара: СФ ГБОУ ВПО МГПУ, 2015. С. 18-63. 36 У другу «опіумну» війну (на відміну від подій 1840-х рр.), крім Англії, виявилася залученою Франція, яка брала безпосередню участь у військових діях проти Китаю. Росія та США зайняли позицію нейтралітету. Виступаючи у ролі посередників на переговорах між представниками цинського двору та європейських держав, вони мали власні мети, до досягнення яких їм багато в чому проклали дорогу Англія та Франція. Приводом для початку нової війни проти цинської держави став інцидент з лорчею «Ерроу»1. Англійці вели переговори, що переривалися спалахами воєнних дій, з губернатором Гуанчжоу Е Міньчен без оголошення війни цинської імперії. Незабаром до них приєдналися французи. Приводом для їхньої участі у подіях стало вбивство місцевим населенням французького місіонера Огюста Шапделена у провінції Гуансі. У травні-червні 1858 року було укладено серію Тяньцзіньських угод між Китаєм і цілим рядом іноземних держав - Англією, Францією, Росією, США2. Першим було підписано англо-китайський договір, в результаті якого було відкрито ще 11 портових міст, що надавало Заходу всі можливості для найширшого проникнення на китайський ринок. Іноземці набули права свободи пересування китайською територією та вільної місіонерської діяльності. Крім того, англійці отримали компенсацію за організацію військової експедиції у розмірі 4 млн. лян срібла3. Наступного дня було підписано договір французів з китайською стороною, положення якого повторювали у деталях зміст англо-китайської угоди. Передбачав відкриття додатково двох портів (Нанкін та Даньшуй), свободу проповіді християнства в Китаї французькими місіонерами, сплату 2 млн таелів контрибуції4. Російсько-китайський договір передбачав положення, характерні лише відносин між цими двома континентальними державами. 25 червня 1859 р. Китай зустрів англо-французьку ескадру потужним 1 Международные отношения на Дальнем Востоке: в 2 книгах. / Ред. коллегия: акад. Е.М. Жуков (отв. ред.) и др. Книга 1: с конца XVI в. до 1917 г. / Отв. Ред. Е. М. Жуков. Москва: «Мысль», 1973. С. 67-71. 2 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). Москва: Издательство Института Востоковедения ми. Н.Н. Нариманова. 1927. С. 18- 35. 3 Бокщанин A. A., Непомнин O. E., Степугина Т. В. История Китая древность, средневековье, новое время. Москва: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2010. С. 217-221. 4Дельнов А. А. Китай. Большой исторический путеводитель. Москва: Эксмо, Алгоритм, 2008. С. 580-587. 37 артилерійським вогнем. Не вступаючи в переговори, іноземці захопили форти Дагу, тим самим відкривши шлях до Тяньцзіня і далі до Пекіна. Переговори, що почалися, з іноземними державами були перервані арештом частини іноземної делегації. Наприкінці жовтня англійські війська увійшли до Пекіна, де на території імператорського палацу Гугуна відбулося підписання Пекінського англо-китайського договору1. Крім контрибуції (8 млн. лян срібла) англійці отримали право утримувати в Пекіні на постійній основі посольство, до них відійшла частина території півострова Цзюлун, що безпосередньо прилягає до Гонконгу; Тяньцзінь поповнив список портів, відкритих для іноземної торгівлі; китайський уряд погодився на еміграцію китайських робітників (кулі); католицькій церкві поверталася власність, конфіскована після початку гонінь на іноземних місіонерів у першій третині XVIII ст2. У свій договір французам також вдалося включити пункт, що дозволяв місіонерам купувати в межах всього Китаю землю і будувати на ній храми. Питання територіальному розмежуванні Далекому Сході у Пекінських угодах було вирішено повного задоволення російської дипломатії. Було як закріплено розмежування за течією Амура, а й визначено кордон на схід від злиття Амура і Уссури. Повстання та міжусобна війна у Китаї до середини ХІХ ст. призвели до ослаблення соціально- економічної та політичної проблем, що вразили Цинську імперію на етапі визрівання циклічної династичної кризи3. Франко-прусська війна 1870-1871 рр. завершила епоху формування національних держав у Європі; на європейському континенті встановилася відносна політична рівновага – жодна держава не мала військової, політичної чи економічної переваги, яка б дозволила їй встановити свою гегемонію; більш ніж на сорок років Європа (за винятком її південно-східної частини) позбавилася військових 1 Международные отношения на дальнем востоке. Книга 1-я: с конца XVI в. до 1917 г. / Под ред. Жукова Е. М. Москва: «Мысль», 1973. С. 67-75. 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. С. 325-326. 3 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. С. 325-326. 38 конфліктів1. Політична енергія європейських країн звернулася межі континенту; їхні зусилля сконцентрувалися на розділі ще не поділених територій в Африці, Азії та басейні моря. Поряд із старими колоніальними державами (Великобританією, Францією, Росією), у колоніальній експансії взяли активну участь нові держави Європи – Німеччина та Італія, – а також США та Японія, що зробили у 1860-х вирішальний історичний вибір на користь політичної, соціальної та економічної модернізації (війна Півночі та Півдня 1861–1865; революція Мейдзі 1867)2. Європейці, перші представили Китай Заходу, вважали імперію рівною, якщо не перевершує їх рідні країни. Імперія була найширшою у світі, здавалася європейцям і найбагатшою. У наступному столітті стався крутий поворот. Внутрішні заколоти та руйнівні зовнішні війни йшли одні за іншими, нерідко породжуючи один одного. XIX століття, що стало для Заходу століттям механіки та підйому науки, для Китаю стало періодом застою, поганого управління, слабкості та занепаду. Імперія, що у XVIII столітті викликала захоплення єзуїтів, до кінця XIX століття вважалася слабкою та відсталою країною, приреченою на хижацьке розграбування іноземними державами3. У 60-ті роки. ХІХ ст. В'єтнам та інші країни Індокитаю стають одним із найважливіших регіонів, з яким пов'язані плани колоніального проникнення Франції. Просування Франції на північ до кордонів з Китаєм неминуче мало призвести до її зіткнення із Серединною імперією4. Намагаючись організувати опір французькому вторгнення, в'єтнамський уряд прагнув спертися на допомогу Китаю, зокрема, він звернувся за підтримкою до загонів «чорних прапорів»5. Навесні 1882 р. в'єтнамська армія разом із загонами «чорних прапорів» завдали поразки французьким військам. 1 Франко-прусская война 1870–71. Большая российская энциклопедия. URL: https://bigenc.ru/military_science/text/4735766 (дата звернення: 29.01.2022) 2 Кривушин И. Колониальный раздел мира, раздел мира между великими державами (Великобританией, Францией, Германией, Италией, США, Россией, Японией) в последней четверти XIX – начале ХХ в. URL: https://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/KOLONIALNI_RAZDEL_MIRA.html (дата звернення: 29.01.2022) 3 Дементьев Ю. П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае 1844-1862. Москва: Издательство Восточной литературы. 1958. С. 68-103. 4 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. — Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. С. 12-13. 5 Новая история Китая / под редакцией С. Л. Тихвинского. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы. 1972 с. 244— 249. 39 Це зупинило їхнє просування північ і тимчасово відстрочило захоплення Північного В'єтнаму. По суті, ці події означали початок війни між Китаєм і Францією у боротьбі за В'єтнам1. Французький уряд був виконаний рішучості остаточно підкорити В'єтнам, розглядаючи його і як плацдарм у подальшому просуванні у південно- китайські провінції. У цьому вся стикалися інтереси Франції та Англії. Адмірал Дюпре, губернатор Південного В'єтнаму, який перейшов до цього часу під контроль Франції, писав ще в 1873: «Слід особливо підкреслити, що суперництво в цьому регіоні між Великобританією і Францією все посилюється у зв'язку з тим, що обидві держави просуваються в одному і тому ж напрямку, до Юньнані, але британці з Бірми, а французи з В'єтнаму»2. Влітку 1883 р. у В'єтнамі були регулярні китайські частини, введені сюди з провінції Юньнань. Вони мали підтримувати в'єтнамські війська і загони «чорних прапорів» у тому боротьбі проти агресії Франції. Торішнього серпня того ж року французам вдалося нав'язати в'єтнамській стороні договір3. За цим договором В'єтнам офіційно визнавався протекторатом Франції, яка отримувала право контролю за його зовнішньою політикою, зокрема право контролювати його відносини з Китаєм. Відповідно до договору французькі війська вводилися в Тонкін (Північний В'єтнам). Все це було прямим викликом Китаю, який продовжував вважати В'єтнам залежною від нього державою, і відкривало, таким чином, початкову фазу франко-китайської війни4. У грудні 1883 року французи вперше зіштовхнулися з китайськими урядовими військами. Адмірал Амадей Курбе взяв штурмом добре укріплений Шонтей, але зазнав серйозних втрат (400 осіб при 2 тис. убитих китайців). Успішніше діяв новий командувач французькими силами в Тонкіні генерал Шарль 1 Черкасов П. П. Судьба империи: очерк колониальной экспансии Франции в XVI – XX вв. Москва: Наука, 1983. С. 38-40. 2 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. С. 330-332. 3 Ермолов Н. С. Тонкинская экспедиция 1883–1885 гг. Санкт-Петербург: типография штаба войск гвардии и Петербургского военного округа, 1890. URL: http://militera.lib.ru/h/ermolov_ns/02.html (дата звернення: 30.01.2022) 4 Новая история стран Азии и Африки / Под ред. А. М. Родригеса в 3 ч.: Ч. 1 Москва: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2004. С. 95-118. 40 Мійо1. У березні 1884 р. він з 10-тисячним корпусом завдав поразки 18-тисячному китайському війську, яке захищало сильно укріплені позиції в Бакніні. До бою справа фактично не дійшла. Коли французи зайшли в тил китайцям, вони бігли, покинувши свої укріплення та гармати. Втрати з обох боків були мінімальними. Таким чином, китайці були витіснені з долини Червоної річки. Лі Хунчжан, один із головних організаторів перемоги над тайпінами, призначений представником на переговорах із французами, прагнув не допустити прямого військового зіткнення2. Весною 1884 р. французи виступили проти китайсько-в'єтнамських військ, прагнучи відсунути їх до китайського кордону. Військовий успіх був на боці Франції, і незабаром Китай, представлений на переговорах Лі Хучжаном, уклав з Францією угоду3. Він визнавав усі договори, підписані раніше між Францією і В'єтнамом. У серпні 1884 р. французька ескадра здійснила несподіваний і не спровокований напад на китайську ескадру, розташовану на рейді Фучжоу. Внаслідок обстрілу було потоплено 11 китайських кораблів, що становили основу сучасного військового флоту. Після цього французькі кораблі піддали блокаді південнокитайські порти4. Навесні 1885 р. вони зазнали тяжкої поразки, внаслідок якої були змушені відступити в глиб території В'єтнаму, залишивши прикордонні з Китаєм райони, зайняті ними до цього. Невдачі у В'єтнамі призвели до Франції до урядової кризи. Французький уряд звинувачували в тому, що він приховує справжній стан речей — веде війну з Китаєм, не маючи на те повноважень від парламенту. Феррі на свій захист стверджував, що проти Китаю ведеться не війна, а репресивна акція, яка не вимагає парламентської санкції. Після звісток про поразки у Банбо і Лангшона кабінет Феррі впав. Новий уряд Бріссона був, проте, налаштований закінчити війну з Китаєм перемогою, «щоб зберегти честь Франції». Було ухвалено рішення про направлення до Тонкін нових військ, але у 1 Ермолов Н.С. Тонкинская экспедиция 1883 – 1885 гг. Санкт-Петербург: Типография штаба войск гвардии, 1890. С.5-10. 2 Штенцель А. История войн на море. Война Франции с Китаем 1883—1886 гг. 3 Тонкинская экспедиция // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. URL: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/101/101781.htm (дата звернення: 30.01.2022) 4 История Китая / Под редакцией А. В. Меликсетова Москва: Издательство Московского университета "Высшая школа", 2002. C. 330 41 квітні Китай погодився на мирні переговори1. В апреле 1885 г., примерно через год после заключения предварительного франко-китайского соглашения, в Тяньцзине был подписан окончательный договор на условиях, выгодных французам2. Несмотря на поражение, которое французские войска потерпели во Вьетнаме, их успехи у китайского побережья заставили китайское правительство отказаться от дальнейшего сопротивления. Франко-китайский Тяньцзинский договор предусматривал прекращение военных действий и отказ Китая от особых отношений с Вьетнамом3. Фактично це означало перетворення В'єтнаму на французьку колонію. Франція також отримала право торгувати в південнокитайських провінціях, що межують з В'єтнамом. Війна з Францією хоч і була програна, але на гідних умовах. Розпочатий Францією процес відторгнення від Китаю країн, нехай формально, але визнаних його сюзеренітет, був продовжений Японією4. Слід зазначити, що закінчення «опіумних війн» сприяло утворенню на території Піднебесної імперії сеттльментів. Створення цих поселень сприяло просуванню іноземців у Китай. Сеттльменти користувалися правом екстериторіальності та охоронялися поліцією та збройними силами держави-орендаря. На їхній території не діяли китайські закони, а китайці не мали права купувати розташовану в сеттльменті нерухомість5. 1 Тонкинская экспедиция // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. URL: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/101/101781.htm (дата звернення: 30.01.2022) 2 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский французско-китайский договор о мире, дружбе и торговле, подпис. 9 июня 1885 г., ратиф. 28 ноября 1885 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 89-92. 3 Черкасов П. П. Судьба империи: очерк колониальной экспансии Франции в XVI – XX вв. Москва: «Наука», 1983. С. 37. 4 Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925): Тяньцзиньский французско-китайский договор о мире, дружбе и торговле, подпис. 9 июня 1885 г., ратиф. 28 ноября 1885 г. Москва: Труды московского института востоковедения им. Н. Н. Нариманова. 1927. С. 89-92. 5 Новая история колониальных и зависимых стран в 2 т. / Под редакцией С. Н. Ростовского, И. М. Рейснера и др. Т. 1: Новая история колониальных и зависимых стран. / Под ред.: Кара-Мурза Г.С., Рейснер И.М., Ростовский С.Н. и др. Москва: Государственное социально-экономическое издательство, 1940. с. 309-346. 42 Китайський дослідник доктор Дяо ділив іноземні поселення в Китаї на такі види: 1. Концесію або ділянку землі, передану за документами назавжди орендуючій державі для проживання її підданих, яка концесія адмініструється, «з застереженням про суверенні права Китаю». 2. Сеттльмент або місце, обране для проживання всіх іноземців, де вони можуть організовувати муніципалітети для відомих цілей та керувати за допомогою своїх виборних представників. 3. Добровільний сеттльмент або сеттльмент у порту, добровільно відкритий самим Китаєм для проживання іноземців, контроль над муніципальним управлінням та поліцією яких залишається в руках місцевої влади. 4. Сеттльмент за припущенням або сеттльмент усередині якого дозволено придбання без будь-якої формальної угоди з боку територіального суверена, мовчазна угода управляти на муніципальних засадах1. Сеттльменти грали значної ролі у політиці Франції у Китаї. Вони ставали гарантом недоторканності і, певною мірою, влади французів на території Цинської. Також, французькі поселення супроводжували торговельну та конфесійну стратегію Республіки. Однак створення нових іноземних кварталів викликало шквал обурення у місцевого населення, з чим доводилося боротися китайському уряду, що тільки на користь Західній владі. Найчастіше кожен такий спалах закінчувався підписанням нових договорів, які «розвивали» Китай, руйнуючи його колишній порядок2. У угоді Франції та Китаю, підписаній 24 вересня 1844 р і відтвореному у договорі 1858 року, говорилося таке: Стаття 6. Відповідно до імператорського указу, виданого 20 травня 1846 року августейшим імператором Фао-Куангом, релігійні та благодійні установи, конфісковані у християн під час переслідувань, жертвами яких вони стали, будуть 1 Энгельфельд В. В. Юридическое положение иностранных концессий в Китае // Избранные труды Юридического факультета в Харбине: сборник научных трудов. Москва, 2017. С. 226. 2 История Востока: в 6 т. / Гл. ред. кол.: Р. Б. Рыбаков (пред.) и др.; Т.4: Восток в новое время (конец ХVIII – начало ХХ в.): Кн. 2 / Отв. ред. Л. Б. Алаев и др., 2005. С. 46-54. 43 повернуті їхнім сім'ям, через Його Превосходительство міністра якому імперський уряд передасть їх разом із цвинтарями та іншими будинками, які від них залежали. Стаття 7. Місто та порт Тянь-Цзінь у провінції Петчель будуть відкриті для