1 Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Історичний факультет Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до дипломної роботи бакалавра на тему: «Персидська політика в регіоні Північного Причорномор’я (VI-IV ст. до н. е.)» Виконав: студент IV курсу денної форми навчання напрям підготовки (спеціальності) 032 «історія та археологія» Хижняк Ігор Анатолійович Керівник: к. і. н., доц. Ручинська Оксана Анатоліївна Рецензент: к. і. н., доц. Литовченко Сергій Дмитрович Харків – 2021 2 Зміст Вступ......................................................................................................................... 3 Розділ 1. Шляхи проникнення персидського впливу до Північного Причорномор’я ..................................................................................................... 16 1.1. Геополітична ситуація в регіоні ..................................................................... 16 1.2. Ідеологічне обґрунтування експансії ............................................................. 31 1.3. Військові акції Персидської імперії на території Північного Причорномор’я ................................................................................................................................. 40 Розділ 2. Прояви персидського впливу у Північному Причорномор’ї ........ 50 2.1 Торговельні відносини та культурний вплив.................................................. 50 2.2. Дипломатичні стосунки Персії з державними утворенням Північного Причорномор’я ................................................................................... 57 2.3. Персидський вплив на місцеві еліти та форму правління ............................. 62 Висновки ................................................................................................................ 69 Список використаних джерел та літератури ................................................... 78 Список скорочень................................................................................................. 87 Додатки .................................................................................................................. 88 Резюме .................................................................................................................. 111 3 Вступ Дослідження проблеми персидської політики в регіоні Північного Причорномор’я має велике значення для вивчення особливостей історичного розвитку, політичного устрою та культури Причорноморського регіону у VI-IV ст. до н. е. Крім того, це питання займає важливе місце у контексті греко-персидського протистояння та у зовнішній політиці Держави Ахеменідів загалом. Об’єктом дослідження виступає політика Персидської імперії в регіоні Північного Причорномор’я протягом VI-IV ст. до н. е. Предмет дослідження – прояви та характер персидської політики у Північному Причорномор’ї в VI-IV ст. до н. е. Хронологічні межі нашого дослідження охоплюють період з середини останньої чверті VI ст. до н. е. по 330 рік до н. е. Нижня межа обумовлена початком перших військових акцій Персії у Північному Причорномор’ї, тоді як верхня – часом падіння Держави Ахеменідів. Територіальні межі роботи охоплюють територію Північного Причорномор’я. У ході дослідження нами було використано наративні, епіграфічні, археологічні та зображальні джерела. Група наративних джерел є найбільш інформативною, хоча й у випадку з дослідженням Північного Причорномор’я для них характерна певна фрагментарність свідчень. Ця група представлена передовсім свідоцтвами античних авторів, а також релігійними текстами зороастрійців. Завдяки «Історії» Геродота1, ми отримуємо масу свідчень про військові дії Персидської імперії в Північному Причорномор’ї, а також деяку інформацію відносно геополітичного становища цього регіону. «Персика»2 Ктесія надає нам додаткові свідчення про військові акції Персидської держави у Північному Понті, а також важливу інформацію щодо можливості завоювання 1 Геродот. История. IV, 17, 87, 89, 134, 135; VII, 147 / пер. Г. А. Стратановского. Санкт-Петербург: Наука, 1972. 2 Ctesias, Persian History. XII-XIII, 20; F1b, 2.1-3 / transl. from ancient greek by L. L. Jones, J. Robson // Ctesias history of Persia. London; New-York: Routledge classical translations. 2010. 4 деяких територій регіону персидськими військами. В такий спосіб, завдяки даним Ктесія ми можемо більш повно розуміти ахеменідську політику щодо Причорноморських територій. З «Географії»1 Страбона ми отримуємо детальний географічний опис деяких районів Північного Причорномор’я, а також дані про геополітичне значення регіону в міжнародному контексті. Завдяки свідченням з «Історичної бібліотеки»2 Діодора Сицилійського ми можемо відслідкувати деякі процеси внутрішньої історії Боспору, що ймовірно були пов’язані з політикою Ахеменідської Персії. У творі Полібія «Загальна історія»3 розповідається про особливості здійснення контролю над Босфорською протокою в античний час, завдяки цій інформації ми можемо більш повно зрозуміти особливості геополітичної ситуації у Північному Причорномор’ї. Наступним важливим наративним джерелом виступає «Історія» Фукідіда4. Дані цього автора дозволяють нам з’ясувати важливість Північного Причорномор’я для материкової Греції, а також виявити деякі особливості протікання греко- персидських конфліктів. Останнім наративним джерелом є збірка священних текстів зороастрійців Авеста5. У ній міститься опис території первинного розселення арійських племен, яку ми можемо пов’язати з теренами Північного Причорномор’я. Ця інформація є для нас важливою у контексті вивчення ідеологічного обґрунтування персидського проникнення до регіону. Група епіграфічних джерел складається з персидських клинописних написів, а також написів боспорського царства. Епіграфіка значною мірою доповнює інформацію наративних джерел, а у деяких випадках надає нам і цілком нові свідчення. Вкрай важливим для нашого дослідження епіграфічним джерелом виступає персидський царський напис з Фанагорії (DFa)6. Цей напис 1 Страбон. География. VII, 4, 4; VII, 4, 6; IV, 6 / пер. Г. А. Стратановского. Ленинград: Наука, 1964. 2 Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. XII. 31, 1 / пер. С. Ю. Сапрыкина // Антология по истории, культуре и религии Древней Греции / Под ред. В. И. Кузищина. Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. 3 Полибий. Всеобщая история. IV, 38 / пер. Ф. Г. Мищенко. URL: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Polib/ (дата звернення: 13.05.2021). 4 Фукидид. История. I, 95 / пер. Г. А. Стратановского. URL: https://avidreaders.ru/read-book/istoriya.html (дата звернення: 13.05.2021). 5 Авеста. Фрагард 1. 1-19 / пер. Э В. Ртвеладзе, А. Х. Саидов. Санкт-Петербург: Изд-во Политехнического университета, 2008. 6 Shavaredi E. An Inscription of Darius I from Phanagoria (DFa): Preliminary report of a work in progress // Arta. 2019. №5. P. 13. https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Polib/ https://avidreaders.ru/read-book/istoriya.html 5 зберігся лише частково і, ймовірно, був частиною великої стели з білінгвічним текстом. Вдалося відновити лише частину тексту давньоперсидською мовою, у якому, ймовірно, розповідається про один з військових походів Дарія I. Не тільки зміст напису, але й сам факт наявності персидського царського напису на території Північного Причорномор’я дозволяє нам говорити про політичну залежність певних його частин від Персидської імперії, оскільки стели з подібними написами Ахеменіди встановлювали на підвладних територіях задля розповсюдження державної пропаганди, а також у якості символів своєї влади. Інші царські написи Ахеменідів використовувалися нами задля виявлення особливостей персидської імперської ідеології, яка відіграла свою роль у проникненні Ахеменідів до Північного Причорномор’я. Аналізуючи написи Кіра II1, Дарія I2 та Ксеркса I3 ми дізнаємося про існування в ахеменідській ідеології принципів, згідно з якими їхня імперія мала розкинути свої на увесь відомий світ. Крім того, виходячи зі змісту цих написів ми можемо констатувати, що в уяві персидських монархів існувало «підкорення» водяної стихії мало своєрідне сакральне значення. Боспорські написи4 дозволяють нам досліджувати наявність ахеменідського впливу на еліти Боспору. Таки, написи в яких вказується титулатура боспорських правителів, свідчать про використання останніми деяких елементів ахеменідської імперської ідеології. Група археологічних джерел посідає дуже важливе місце у нашому дослідженні, оскільки деякі суттєві аспекти персидської політики у Північному Причорномор’ї просто не були відображені ні в наративних, ні в епіграфічних джерелах. Важливо відзначити, що робота з цією групою джерел характеризується певними складнощами, оскільки археологічний матеріал можна інтерпретувати досить широко. Знахідки ахеменідських імпортів на 1 Цилиндр Кира / пер. М. А. Дандамаева // История Древнего Востока. Тексты и документы / Под ред. В. И. Кузищина. М., 2002. С.386-387; Надпись Кира из Ура / пер. М. А. Дандамаева // Там само. С. 388. 2 Бехистунская надпись Дария I / пер. М. А. Дандамаева // Там само. С. 390; Надпись Дария у Суэцкого канала / пер. В. И. Абаева // Там само. С. 401. Пределы империи / пер. В. И. Абаева // Там само. С. 401; Дарий I о Персидской державе / пер. В. И. Абаева // Там само. С. 401-402; Дарий I о самом себе / пер. В. И. Абаева // Там само. С. 402. 3 Ксеркс о своём воцарении / пер. В. И. Абаева // Там само. С. 403. 4 КБН, 6; 6a; 1037; 1038; 8; 11; 113 / Отв. ред. В. В. Струве. Москва: Наука, 1965. 6 території Північного Причорномор’я дозволяють нам говорити про існування достатньо тісних торговельних відносин між цим регіоном та Персидською імперією. Тут були віднайдена велика кількість виробів торевтики, як безпосередньо ахеменідської1, так і предметів «імітованих»2 місцевими майстрами за персидським зразком. Наявність останніх предметів також дозволяє говорити про значний культурний вплив Персії у цьому регіоні. Крім виробів торевтики у Північному Причорномор’ї також фіксувалися прикраси, з явними ахеменідськими мотивами3. Ще одними археологічними джерелами виступають персидські вироби гліптики, представлені різноманітними ахеменідськими печатками4. Ці джерела дозволяють говорити не тільки про існування торговельних відносин, але й про інтенсивні дипломатичні контакти Ахеменідів з місцевими державними утвореннями, оскільки циліндричні печатки5 у Персидській імперії використовувалися високопосадовцями. Важливим археологічним джерелом виступають знахідки у Північному Причорномор’ї персидських монет6 та їхніх відтисків7. Ці джерела також говорять про тісні торговельні зв’язки Персії з цим регіоном. У своєму розпорядженні ми також маємо предмети ахеменідського кола, які пов’язані з варварським населенням Північного Причорномор’я8, що дозволяє нам говорити про організацію торгівлі між Персидською імперією та місцевими варварськими 1 Власова Е. В. Семибратние курганы // Боспорский феномен: колонизация региона, формирование полисов, образование государства. Санкт Петербург: Изд-во Государственного Эрмитажа, 2001. Часть 2. С. 128. 2 Treister M. ‘Achaemenid’ and ‘Achaemenid-inspired’ Goldware and Silverware, Jewellery and Arms and their Imitations to the North of the Achaemenid Empire // Achaemenid impact in the Black Sea. Communication of powers / Edited by J. Nieling and E. Rehm. Aarhus: Narayana Press, 2010. P. 229-230. 3 Веселов В. В. Археологические разведки в восточной части Керченского полуострова // Советская археология. 1959. № 29-30. С. 233. 4 Островерхов А. С. Раннеантичная глиптика Ольвии Понтийской как исторической источник (VI – I вв. до Р.Х.) // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сборник научных трудов. Одесса: Фаворит, 2009. Вып. 9. С. 82; Трейстер М. Ю. Ахеменидские «импорты» на Боспоре Киммерийском. Анализ и интерпретация // Боспорский феномен: население, языки, контакты. Санкт-Петербург: Нестор-История, 2011. С. 114; Tsetskhladze G. R. The most marvelous of all seas: The Great King and the Cimmerian Bosporus // ΕΥΔΑΙΜΩΝ. Studies in honour of Jan Bouzek / Ed. By P. Pavúk, V. Klontza‑Jaklová and A. Harding. Praha: Published by the Faculty of Arts, Charles University. P. 478-479. 5 Tsetskhladze G. R. The most marvelous… P. 478-479. 6 Федосеев Н. Ф. Некоторые дискуссионные вопросы организации и развития Боспорского государства // Древнейшие государства Восточной Европы. Проблемы эллинизма и образования Боспорского царства / Отв. ред. А. В. Подосинов, О. Л. Габелко. Москва: Русский фонд содействия образованию и науке, 2014. С. 155. 7 Гаврилов А.В. Амфорные клейма округи античной Феодосии (материалы к хронологии археологических памятников) // Археологический альманах. 2011. №24. С. 185. 8 Treister M. ‘Achaemenid’ and ‘Achaemenid-inspired’… P. 228, 232, 233. 7 племенами шляхом посередництва античних міст Північного Понту. Джерелом, яке говорить про існування значного культурного впливу Ахеменідів на місцеві еліти виступає саркофаг, знайдений у кургані поблизу селища Бакси1. У цьому саркофагу, на кришці якого розміщувалося зображення символіки Ахура-Мазди, ймовірно, було поховано одного з боспорських царів2. Єдиним зображальним джерелом задіяним у нашому дослідженні є зображення перемоги персидського війська над скіфами3. Зображення цієї перемоги ймовірно є ілюстрацією однієї з військових акцій персів у Північному Причорномор’ї - експедиції кападокійського сатрапа Аріарамни, інформація про яку міститься у письмових джерелах. Зображення додатково підтверджує сам факт існування цієї експедиції. Отже, джерельна база нашого дослідження є цілком репрезентативною і дозволяє відслідковувати найрізноманітніші прояви персидської політики та персидського впливу в регіоні Північного Причорномор’я. Спираючись на наявні джерела ми можемо розглядати особливості геополітичного становища регіону, ідеологічний фактор ахеменідського проникнення до Північного Понту, перебіг військових акцій Ахеменідів, торговельні та дипломатичні відносини, а також прояви культурного впливу. Історіографію дослідження ми ділимо на декілька великих груп, у свою чергу, деякі з них діляться підгрупи. Перша велика група складається з робіт, які тим чи іншим чином вивчали особливості геополітичного розташування Північного Причорномор’я, його природно-кліматичні умови, рівень родючості місцевих ґрунтів. До першої групи входять дослідження О. Одріна «Екологія господарства античних держав Північного Причорномор'я»4, в якому досить ґрунтовно, з широким використання міждисциплінарного підходу, вивчаються проблеми природньо-ресурсного потенціалу різних частин 1 Доклад о действиях Императорской Археологической Комиссии за 1882 г. // ОАК за 1882-1891 гг. Санкт- Петербург. 1888. С. 4-5. 2 Виноградов Ю. А. Курган у села Баксы в Восточном Крыму // БИ. 2014. Вып. 30. С. 514; 519. 3 Summerer L. Picturing Persian Victory: The Painted Battle Scene on the Munich Wood // Ancient Civilizations from Scythia to Siberia. 2007. №13. P. 24-25. 4 Одрін О. Екологія господарства античних держав Північного Причорномор'я. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2014. С. 227; 227-228. 8 Північного Причорномор’я. До цієї ж групи варто включити праці В. Д. Блаватського «Земледелие в античных государствах Северного Причерноморья»1, Г. А. Пашкевича «Археоботанические исследования Боспора»2, спільне дослідження С. Д. Крижицького та О. М. Щеглова «Про зерновий потенціал античних держав Північного Причорномор’я»3, роботу А. Т. Круглікової «Сельское хозяйство Боспора»4, в яких з різними акцентами розглядається клімат, умови для землеробства та сільськогосподарський потенціал Північного Причорномор’я. В роботах І. Є. Сурікова «Историко- географические проблемы Понтийской экспедиции Перикла»5, В. Л. Строкіна «Перикл и боспорский «Гордиев узел»6 та І. Б. Брашинського «Афины и Северное Причерноморье»7 звертається увага на геополітичне становище Північного Причорномор’я з точки зору залежності материкової Греції від поставок продуктів харчування з цього регіону. Дослідження з іншої підгрупи допомагають нам виявити геополітичне значення Північного Причорномор’я для Персидської держави через шляхом вивчення військових ресурсів цього регіону. В роботі В. Д. Блаватського «Очерки военного дела в античных государствах Северного Причерноморья»8, спільній праці Ю. А. Виноградова та В. А. Горончаровського «Военная история и военное дело Боспора Киммерийского»9 і в дослідженнях К. М. Колеснікова «Тактика античних армій Північного Причорномор’я: піхотні формування»10, «Військова організація та командування античних армій Північного Причорномор’я»11 докладно розглядаються 1 Блаватский В. Д. Земледелие в античных государствах Северного Причерноморья. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1953. С. 7; 8. 2 Пашкевич Г. А. Археоботанические исследования Боспора // БИ. 2016. Вып.: 32. С. 205. 3 Крижицький С. Д., Щеглов О. М. Про зерновий потенціал античних держав Північного Причорномор’я // Археологія. 1991. №1. С. 54, 55, 47. 4 Кругликова И. Т. Сельское хозяйство Боспора. Москва: Наука, 1975. С. 154. 5 Суриков И. Е. Историко-географические проблемы Понтийской экспедиции Перикла // ВДИ. 1999. №2. С. 102. 6 Строкин В. Л. Перикл и боспорский «Гордиев узел» // ПИФК. 2013. №4. С. 141. 7 Брашинский И. Б. Афины и Северное Причерноморье. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1963. С. 35. 8 Блаватский В. Д. Очерки военного дела в античных государствах Северного Причерноморья. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1954. С. 45. 9 Виноградов Ю. А. Горончаровский В. А. Военная история и военное дело Боспора Киммерийского (VI в. до н. э. – середина III в. н. э.). Санкт-Петербург: Филологический факультет СПбГУ, 2008. С. 13. 10 Колесніков К. М. Тактика античних армій Північного Причорномор'я: піхотні формування // Грані. 2015. №7. С. 130. 11 Колесніков К. М. Військова організація та командування античних армій Північного Причорномор’я // Грані. 2015. №9. С. 88. 9 особливості військової справи у грецьких містах Північного Понту, аналізується організація та тактика їхніх збройних формувань. Дослідження у галузі античної військової історії Н. Секунди “Greek Hoplite 480-323 BC”1, П. Коннолі «Греция и Рим. Энциклопедия военной истории»2 та Д. Хеда “The Achaemenid Persian Army”3 докладно розглядають організацію і тактику грецької та персидської армії загалом. З їхньою допомогою ми можемо порівняти якість обох армій і, в такий спосіб, зрозуміти чи мала на меті Персія отримати шляхом захоплення Північного Причорномор’я військові ресурси місцевих еллінських міст. До другої групи ми відносимо дослідження, у яких вивчаються особливості устрою імперій та ахеменідської імперської ідеології. Так, в роботі Грачова М. І. «Империя как форма государства: понятие и признаки»4 вивчається явище імперії, виокремлюються загальні характерні риси імперій, зокрема такі, що прямо впливають на їхню зовнішню політику. У працях М. А. Дандамаєва «Имперская идеология и частная жизнь в Ахеменидской держава»5 Е. В. Рунга «Имперская идея в государстве Ахеменидов»6 М. Бросіуса “Pax Persica and the Peoples of the Black Sea Region: Extent and Limits of Achaemenid Imperial Ideology”7 та А. Т. Олмстеда “Oriental Imperialism”8 докладно розглядаються засадничі ідеї ахеменідської імперської ідеології. Так, дослідники відзначають правонаступність між ахеменідською ідеологією та ідеологією Ассирійської держави, гнучкий підхід Ахеменідів до управління завойованими територіями, позиціонування ахеменідської держави як світової імперії. У роботах Д. Губольда “The Achaemenid empire and the sea”9 окремо розглядається 1 Sekunda N. Greek Hoplite 480-323 BC. Oxford: Osprey Publishing, 2000. P. 4; 7-9; 10-12. 2 Конноли П. Греция и Рим. Энциклопедия военной истории. Москва: ЭКСМО-Пресс, 2001. С. 36-37. 3 Head D. The Achaemenid Persian Army. York: Montvert Publications, 1992. P. 10. 4 Грачев Н. И. Империя как форма государства: понятие и признаки. Вестник Волгоградского государственного университета. 2012. Сер. 5. №2. С. 19. 5 Дандамаев М. А. Имперская идеология и частная жизнь в Ахеменидской державе // ВДИ. 1998. №1. С. 51. 6 Рунг Э. В. Имперская идея в государстве Ахеменидов // ПИФК. 2015. №4. С. 132; 130 7 Brosius M. Pax Persica and the Peoples of the Black Sea Region: Extent and Limits of Achaemenid Imperial Ideology // Achaemenid impact in the Black Sea. Communication of powers / Ed. by J. Nieling and E. Rehm. Aarhus: Narayana Press, 2010. P. 33. 8 Olmstead A. T. Oriental Imperialism // The American Historical Review. 1918. №4. P. 760. 9 Haubold J. The Achaemenid empire and the sea // Mediterranean Historical Review. 2012. №1. P. 5-6; 4; 7. 10 така надважлива складова ахеменідської імперської ідеології як сакральність «підкорення/приборкання» водяної стихії. Остання, третя група досліджень, представлена роботам, які присвячені дослідженню наявності/суттєвості різного роду персидського впливу у регіоні Північного Причорномор’я. Дискусію з цих питань було активізовано після виходу у 1997 році статті М. Ф. Федосєєва “ Zum achamenidischen Einfluss auf die historische Entwicklung der nordpontischen giechischen Staaten”1, який висловив гіпотезу, згідно з якою території Кіммерійського Боспору зазнали суттєвого персидського впливу і перебували під прямим контролем держави Ахеменідів. Досить швидко з’явилися нові дослідження з цієї проблематики. Г. А. Кошеленко у статті «Об одном свидетельстве Диодора о ранней истории Боспорского царства»2 здійснив контент аналіз твору Діодора Сицилійського. Дослідники наполягав на тому, що вживання Діодором слова «Азія» може відноситися тільки до територій, які знаходилися під владою Ахеменідської держави. В такий спосіб, науковець доводив, що принаймні до початку другої половини V ст. до н. е. Кіммерійський Боспор перебував у складі Персидської імперії. Ще одним дослідником, який доводить існування прямого політичного контролю Ахеменідської держави на Боспором є В. П. Яйленко. У своїй монографії «Тысячелетний боспорский рейх»3 він у досить своєрідний спосіб інтерпретує деякі джерела і на основі цього пропонує переглянути хід Скіфського походу Дарія I говорячи про те, що вторгнення персів відбувалося не через Фракійський Боспор, а через Боспор Кіммерійський, який у той час вже начебто перебував під контролем Ахеменідів. За останні 11 років вийшов ще ряд робіт, присвячених Ахеменідському впливу на території Північного Причорномор’я, у 2010 році вийшла навіть ціла збірка статей, присвячена ахеменідському фактору 1 Zum achamenidischen Einfluss auf die historische Entwicklung der nordpontischen giechischen Staaten // Archaologische Mitteilungen aus Iran und Turan. Band 29. Berlin, 1997. S. 319. 2 Кошеленко Г. А. Об одном свидетельстве Диодора о ранней истории Боспорского царства // Древнейшие государства Восточной Европы. Северное Причерноморье в античности: проблемы источниковедения / Отв. ред. А. В. Подосинов. Москва: Восточная литература, 1999. С. 130-141. 3 Яйленко В. П. Тысячелетний боспорский рейх. История и эпиграфика Боспора VI в. до н. э. – V в н. э. Москва: Гриф и К, 2010. С. 9-11. 11 в чорноморському регіоні1. В такий спосіб, ця проблематики отримала новий поштовх для розвитку. У цій збірці статей виділяється робота Д. Нілінга “Persian Imperial Policy Behind the Rise and Fall of the Cimmerian Bosporus in the Last Quarter of the Sixth to the Beginning of the Fifth Century BC”2 посилаючись на археологічний матеріал (руйнування на території Пантікапею на початку V ст. до н. е.) говорить про те, що перси змогли захопити Кіммерійський Боспор приблизно у 480-ті роки до н. е. Г. Р. Цецхладзе у своїй статті “The most marvelous of all seas: The Great King and the Cimmerian Bosporus”3 у спробах довести залежність Боспору від Персидської держави в цілому використовує аргументацію Г. А. Кошеленко, але підкріплює її своєрідною інтерпретацією свідчень Ктесія про ассирійського царя, що захопив території біля Танаїсу, визначаючи їх як опис походів Дарія I. Крім того, він посилається на знахідку ахеменідського царського напису поблизу Фанагорії. Найбільш послідовним критиком концепції про підкорення Кіммерійського Боспору Персією виступає Є. О. Молєв. Зокрема, у статті «Диодор как источник о подчинении Боспора Ахеменидам»4 він намагається спростувати аргументацію Г. А. Кошеленко стосовно того, що Діодор використовує слово «Азія» тільки по відношенню до персидських земель доводячи, що це відбувалося далеко не у всіх випадках. В інших роботах статтях «К вопросу о вероятности подчинения Боспора персам»5, «О возможности персидского протектората над Боспором (по поводу статьи: Федосеев. 1997)»6 та «Геродот о владениях персов за Кавказом (Herod., III, 97)»7 він, спираючись передовсім на дані Геродота, намагається спростувати думку про можливість персидського контролю над Кіммерійським Боспором. Інші 1 Achaemenid impact in the Black Sea. Communication of powers / Ed. by J. Nieling and E. Rehm. Aarhus: Narayana Press, 2010. 325 p. 2 Nieling J. Persian Imperial Policy Behind the Rise and Fall of the Cimmmerian Bosporus in the Last Quarter of the Sixth to the Beginning of the Fifth Century BC // Achaemenid impact in the Black Sea. Communication of powers / Ed. by J. Nieling and E. Rehm. Aarhus: Narayana Press, 2010. P. 129-132. 3 Tsetskhladze G. R. The most marvelous… .P. 472-474; 4 Молев Е. А. Диодор как источник о подчинении Боспора Ахеменидам. URL: http://centant.spbu.ru/centrum/publik/confcent/2001-03/molev.htm (дата звернення: 09.05.2021). 5 Молев Е. А. К вопросу о вероятности подчинения Боспора персам // БИ. 2016. №33. С. 24-25 6 Молев Е. А. О возможности персидского протектората над Боспором (по поводу статьи: Федосеев. 1997) // Боспорский феномен. 2001. Ч. 1. С. 32-33. 7 Молев Е. А. Геродот о владениях персов за Кавказом (Herod., III, 97) // МАИАСК. 2015. Вып. 7. С. 194. http://centant.spbu.ru/centrum/publik/confcent/2001-03/molev.htm 12 роботи цієї групи присвячені вивченню персидського впливу у Північному Причорномор’ї на основі археологічних джерел. У статтях М. Трейстера “Achaemenid’ and ‘Achaemenid-inspired’ Goldware and Silverware, Jewellery and Arms and their Imitations to the North of the Achaemenid Empire”1 та «Ахеменидские «импорты» на Боспоре Киммерийском. Анализ и интерпретация»2 присвячені детальному вивченню ахеменідських «імпортів» на території Північного Причорномор’я. У цих роботах дослідник констатує, що велика концентрація різноманітних предметів ахеменідського кола у Північному Причорномор’ї та, особливо, на Кіммерійському Боспорі, свідчить про існування тісних взаємин між цим регіоном та Персидською імперією. Ю. А. Виноградов у публікації «Курган у села Баксы в Восточном Крыму»3 аналізуючи матеріал поховання одного з представників боспорських правителів дійшов висновку, про існування сильного культурного впливу Ахеменідів на місцеві еліти, про що, на його думку, свідчить зображення символіки Ахура-Мазди на кришці саркофагу одного з царів Боспору. Отже, історіографічна база нашого дослідження у достатній мірі відображає різні проблеми персидської політики у Північному Причорномо’ї. Втім, в історіографії досі немає дослідження, в якому б комплексно було розглянуто питання персидського проникнення до Північного Понту з урахуванням усіх можливих факторів персидської експансії в регіоні. Метою нашого дослідження є з’ясування усіх можливих проявів персидської політики у Північному Причорномор’ї протягом VI-IV ст. до н. е. До завдань дослідження входять: 1) З’ясування геополітичної ситуації в регіоні та виокремлення факторів, які могли сприяти персидському проникненню до Північного Понту. 1 Treister M. ‘Achaemenid’ and ‘Achaemenid-inspired’… P. 223-281. 2 Трейстер М. Ю. Ахеменидские «импорты»… .С. 113-119. 3 Виноградов Ю. А. Курган у села Баксы в Восточном Крыму // БИ. 2014. Вып. 30. С. 519-521. 13 2) Детальний аналіз ахеменідської імперської ідеології та з’ясування тих її елементів, якими можна було обґрунтувати необхідність персидського проникнення до Північного Причорномор’я. 3) Розгляд персидських військових акцій у Північному Причорномор’ї як інструментів розповсюдження персидського впливу до цього регіону. 4) Вивчення можливості існування та ступеню інтенсивності торговельних взаємин між Північним Причорномор’ям та Ахеменідською Персією. 5) Дослідження наявності культурного впливу Персидської держави на регіон Північного Понту. 6) Визначення існування та інтенсивності дипломатичних стосунків між ахеменідським Іраном та державними утвореннями Північного Причорномор’я. 7) Дослідження персидського впливу на місцеві еліти та політичні інститути держав регіону. В основі нашого дослідження лежить принцип історизму, тобто вивчення історичних подій, явищ та процесів у їхньому розвитку та взаємозв’язку один з одним. У якості одного з головних підходів при розгляді персидської політики у Північному Причорномор’ї використовується теорія політичного реалізму, основні принципи якої було сформульовано Г. Моргентау1. Згідно з цими принципами кожен з акторів міжнародних відносин керується виключно власними інтересами; основним фактором відносин виступає військова сила. У межах цього підходу ми вивчаємо прагматичні інтереси Персидської імперії на території Північного Причорномор’я, а також частково розглядаємо їх крізь призму персидського протистояння з Елладою. Також політичний реалізм дозволяє нам вивчати зміни ахеменідських підходів до просування власних інтересів у цьому регіоні по мірі послаблення їхньої військової міці. Крім цього, у ході дослідження нами було використано геоідеологічний підхід, який, використовуючи закон геополітики про дуалізм «суші» та «моря», наповнює їх ідеологічним змістом – протистояння двох несумісних типів організації 1 Morgenthau H. Politics among nations. The struggle for power and peace. New-York: Alfred A. Knopf, 1948. P. 4-15. 14 простору1. Цей підхід дозволяє нам подивитися на персидське проникнення до Північного Причорномор’я як на протистояння двох суспільних устроїв – еллінського індивідуалістського та персидського коллективістського. У цій роботі ми також зверталися до міждисциплінарного підходу, використовуючи закон економічної теорії про спадаючу віддачу2. Згідно з цим законом виробництво у галузі прямо пов’язаній з природніми ресурсами (наприклад, сільським господарством), розширення об’ємів виробництва веде до збільшення витрат на одиницю продукції. Використання закону спадаючої віддачі дозволяє нам пояснити персидське проникнення до Північного Причорномор’я потребою першої розширити власну ресурсну базу. Серед загальнонаукових методів, у дослідженні було використано ретроспективний та історико-генетичний методи, що дозволяють нам виявити персидський вплив на державний устрій та політичні інститути Боспорської держави. Крім того, в роботі було залучено метод порівняльного аналізу, завдяки якому ми виявили слабкість персидської піхоти перед її еллінськими аналогам, що, в свою чергу, дозволило нам виявити одну з причин персидського проникнення на територію Північного Причорномор’я. Історико-порівняльний метод також сприяв визначенню причн персидської експансії у Північному Понті. Так, порівнявши Скіфський похід Дарія I з походами персидських царів проти кочовиків, ми змогли констатувати, що персидське проникнення до Північного Причорномор’я було викликано у тому числі бажанням убезпечити території імперії від скіфів. Новизна нашого дослідження полягає у комплексному вивченні усіх аспектів персидської політики у Північному Причорномор’ї, з урахування геополітичних інтересів Ахеменідів у цьому регіоні, а також ідеологічних аспектів проникнення до Північного Понту. У дослідженні зроблена спроба розділити персидську політику в регіоні на два хронологічні періоди. Перший 1 Абуздарков Р. А. Геоидеологический подход в восприятии дуализма «суши» и «моря» в доклассический период развития геополитической мысли // KANT. 2016. №3. С. 57-58. 2 Райнерт Э. С. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными. Москва: Издат. дом ВШЭ, 2016. С. 37. 15 етап – кінець VI – кінець першої чверті V ст. до н. е. період активного персидського силового втручання до регіону. Другий етап - початок другої чверті V ст. – приблизно 330 р. до н. е. – час використання «м’якої сили». Крім того, у дослідженні висловлено ідею, згідно з якою політичні інститути боспорського царства та ідеологія його правителів з династії Спартокідів формувалася під/завдяки безпосередньому впливу Ахеменідських аналогів. Результати дослідження було апробовано під час: 1) І Міжнародної науково-методичної конференції «Сходознавство. Актуальність і перспективи» (20 березня 2020 року). 2) 74-ї Міжнародної конференції молодих учених "Каразінські читання" (23 квітня, 2021 року). 3) Засідання студентського наукового гуртка кафедри історії стародавнього світу та середніх віків “AD FONTES” (24 листопада 2020 року). 16 Розділ 1. Шляхи проникнення персидського впливу до Північного Причорномор’я Дослідження персидської політики у Північному Причорномор’ї безумовно потребує докладного вивчення як різних факторів, що могли спонукати ахеменідських правителів поширювати свій вплив на території Північного Понту. Крім того, необхідно з’ясувати шляхи способи та шляхи розповсюдження цього впливу. 1.1. Геополітична ситуація в регіоні Виявлення особливостей геополітичного розташування Північного Причорномор’я дозволяє зрозуміти які інтереси та цілі переслідували Ахеменіди при розповсюдженні свого впливу у цьому регіоні. Північне Причорномор’я майже повністю розташовано у помірному кліматичному поясі, виключенням є тільки південний берег Криму, який має субтропічний клімат.1 Наявність великої кількості річок відкривала доступ до джерел прісної води. Геродот, описуючи Скіфію, говорив що ці пронизані великою кількістю річок та дуже гарно зрошуються2. Палеоекологічні дослідження свідчать що, протягом античного часу у Північному Причорномор’ї скоріше превалювала надлишкова зволоженість, аніж засушливість3. Це може бути як перевагою, так і недоліком, оскільки, з одного боку, достатня кількість вологи при субтропічному кліматі дозволяє вирощувати різноманітні зернові культури, але з іншого, вона може погіршити якість кінцевого продукту. Очевидно, що кліматичні умови цього регіону були більш суворими, аніж клімат тієї самої Персії, чи материкової Греції, розташованих переважно у субтропіках. Загалом, Північне Причорномор’я має досить м’яку зиму та доволі спекотне літо4. Безпосередньо ґрунти регіону мали в цілому достатній рівень родючості і, 1 Суриков И. Е. О влиянии природных факторов на историю: античные греки в Северном Причерноморье // История и современность. 2016. №2. С. 65. 2 Геродот. История. IV, 47. 3 Лисецкий Ф. Н., Пичура В. И. Палеоэкологические условия античной эпохи в Северном Причерноморье (по данным осадконакопления в Сакском озере, Крым) // European Geographical Studies. 2016. Vol. 11, Is. 3. P. 89. 4 Там само… .С. 99. 17 підходили для для вирощування зернових культур, насамперед злакових. Відомо, що серед іншого, саме пошуки джерел постачання зерна штовхали греків до колонізації Північного Причорномор’я. Зупиняючись більш докладно на ґрунтах Північного Причорномор’я, варто відзначити, що вони були неоднорідними. Дослідники підкреслюють ряд зональних відмінностей. Так, Північне Причорномор’я за рівнем придатності ґрунтів для землеробства можна поділити на декілька мікрорегіонів1. Західний та Південно-Східний Крим розміщуються одночасно у двох ландшафтних зонах – степовій та субсередземноморскій. Для першої характерні чорноземи, тоді як для другої – коричневі ґрунти. Нижнє Подністров’я, Нижнє Побужжя та Керченсько- Таманський регіон розташовуються у степовій зоні. Втім, вони все одно мають дещо різні типи ґрунтів. Якщо Нижнє Подністров’я та Керченсько-Таманський регіон мають різні типи чорноземів, то для Нижнього Побужжя характерні темнокаштанові ґрунти. Більш докладна інформація про ґрунти Північного Причорномор’я надана у Таблиці 1. У Таблиці 2 продемонстровано рівні сприятливості для вирощування м’якої пшениці у різних частинах Північного Причорномор’я. Так, найбільший рівень сприятливості мала Азійська частина Кіммерійського Боспору (середній та вище середньго), тоді як найменший – його європейська частина (абсолютно несприятливий). Нижнє Подністров’я та Нижнє Побужжя та Південно-Східний Крим мали приблизно середній рівень сприятливості, тоді як Західний Крим – рівень нижче середнього. В такий спосіб, можна констатувати, що з точки зори родючості ґрунтів найбільш привабливою територією Північного Причорномор’я були азійська частина Кіммерійського Боспору. Саме приморське розташування регіону Північного Причорномор’я відкривало великі перспективи для розвитку торговельних відносин, це підкріплювалося тим, що приморські райони в цілому були усіяні великою кількістю зручних бухт, де можна було розміщати кораблі. Перші експедиції 1 Одрін О. Екологія господарства… .С. 227-228. 18 греків у Північне Причорномор’я пов’язані з періодичними плаваннями грецьких купців на ці території, а торговельні інтереси були важливим чинником грецької колонізації1. Як наслідок, майбутні грецькі міста Північного Причорномор’я у переважній більшості розташовувалися саме поруч зі зручними для флоту бухтами. Торговельні контакти між щойно заснованими містами Північного Причорномор’я та грецькими містами Егейського басейну встановляються майже одразу. Стійкі торговельні зносини між ними можна зафіксувати ще у VII ст. до н. е2. Загалом, грецька торгівля античних часів ділилася на два типи: зовнішню (торгівля між різними еллінськими державними утвореннями) та різний греко-варварський обмін3. Ймовірно, елліни Північного Причорномор’я виконували роль посередників у торгівлі між місцевими осідлими племенами та материковою Грецією. В «Історії» Геродота ми знаходимо розповідь про скіфів землеробів, які вирощують хліб на продаж4. Варто зазначити, що поліетнічність населення є важливою характерною рисою Північного Причорномор’я. Грекам у цьому регіоні доводилося сусідити з різними номадами та осідлими племенами. На момент заселення греків у Північному Причорномор’ї проживали скіфи, таври, меоти та сінди5. Цікаво, що варварські племена не виявляли якогось спротиву грецькій колонізації та довгий час доволі мирно співіснували з еллінами. В такий спосіб, місцеві греки звикли прагматичного співробітництва з іншими народами і спокійно вели торговельний обмін з місцевим варварським населенням. В такий спосіб, з часом стійкі торговельні стосунки формували злагоджену систему «міжнародної торгівлі» між містами Північного Причорномор’я з одного боку і грецькими містами Балканського півострова та Малої Азії з іншого. Крім того, завдяки посередництву греків Північного Причорномор’я у 1 Греки и варвары Северного Причерноморья в скифскую эпоху / Отв. ред. К. К. Марченко. Санкт-Петербург: Алетейя, 2018. С. 12-13. 2 Блаватский В. Д. Земледелие в античных государствах… .С. 7. 3 Брашинский И. Б. Торговля // Античные государства Северного Причерноморья / Отв. ред. Г. А. Кошеленко, И. Т. Кругликова, В. С. Долгоруков. Москва: Наука, 1984. С. 174. 4 Геродот. История. IV, 17. 5 Ручинская О. А. Культура и общество греческих городов Северного Причерноморья (VI в. до н. э. – IV в н. э.). Харьков: Майдан, 2017. С. 24. 19 цю систему включався торговельний обмін з «варварськими племенами». Варто пам’ятати, що колонізація Північного Причорномор’я здійснювалася саме малоазійськими греками, міста яких перебували під контролем Персидської імперії ще з часів Кіра II. Вірогідно, перси бажали встановити контроль над системою «міжнародної торгівлі» між Північним Причорномор’ям та Малою Азією. Якщо поглянути на структуру цієї торгівлі, то доволі очевидним буде той факт, що основу експорту Північного Понту складали продовольчі товари та різноманітна сировина. Серед харчових товарів особливе місце посідав експорт зерна. Свідчення про наявність хлібної торгівлі між материковою Грецією та грецькими містами Північного Причорномор’я ми можемо знайти у Геродота. У повідомленні, яке варто віднести до 480 року до н. е.1, йдеться про кораблі, що везли до Греції хліб з Понту2. Очевидно, що подібні торговельні зв’язки повинні були мати місце і до 480 року до н. е. Ця теза підтверджується знахідками різних сховищ для зерна VI ст. до н. е. у Німфеї та Пантікапеї3. У контексті хлібної торгівлі необхідно, по-перше, розглянути способи ведення сільського господарства греками Північного Причорномор’я и, по- друге, хоча б приблизно оцінити зерновий потенціал окремих районів досліджуваного регіону. Грецькі колонізатори, окрім великого асортименту культурних рослин, принесли на територію Північного Причорномор’я ще й розвинуту культуру землеробства4. Елліни традиційно використовували двопільну систему обробки посівних площ: половина оброблюваної землі засівалася, тоді як інша лишалася під паром, вирощувані культури чергувалися5. Головними зерновими культурами греків були пшениця, ячмінь та просо6. Часто у землеробстві 1 Блаватский В. Д. Земледелие в античных государствах… .С. 8. 2 Геродот. История. VII, 147. 3 Блаватский В. Д. Античная археология Северного Причерноморья. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1961. С. 29. 4 Пашкевич Г. А. Археоботанические исследования Боспора // БИ. 2016. Вып. 32. С. 205 5 Кругликова И. Т. Сельское хозяйство и промыслы // Античные государства… .С. 154. 6 Там само. С. 155. 20 використовувалися різноманітні способи штучного зрошення ґрунтів, оскільки ряд територій не мав достатньої кількості води1. Так, наприклад, у Херсонесі та Пантікапеї використовувалися водогони2. Для обробки землі використовувалися плуги, згадку про це ми можемо віднайти наприклад у Страбона3. У якості робочої худоби використовували биків4. Вивчаючи зерновий потенціал Північного Причорномор’я дослідники оцінюють щорічну площу зернових Тіри ≈ 187-206 км², кількість товарного зерна – 17-18 тис. тон; Ольвія ≈ 375-394 км² при обсягах експортного зерна ≈ 32 тис. тон; аналогічні показники Херсонесу становлять ≈ 300 км², кількість товарного зерна – 20-22 тис. тон5. Ці території мали багатогалузеву економіку, сільське господарство доповнювалося тут різноманітними промислами та ремеслами, а у структурі самого сільського господарства важливе місце займали й інші (не тільки зернові) культури6. Слід відзначити, що при зазначенні обсягів експортного зерна бралися показники найбільшої врожайності. При середній чи низькій врожайності кількість товарного зерна могла бути меншою, а у неврожайні роки самі Північнопричорноморські міста могли відчувати дефіцит цього продукту. Крім того, наведені показники показники відносяться до IV- III ст. до н. е., тобто часу максимального розквіту сільських округ державних утворень Північного Причорномор’я7. Дуже значний зерновий потенціал мав Кіммерійський Боспор8. Середня врожайність при звичайній обробці землі могла доходити до сам-тридцять, тоді як при використанні більш прогресивних методів ця цифра могла збільшуватися9. Також щорічна площа зернових тут становила ≈ 1093 км2 при 65 тис. тон. експортного зерна10. Такий великий зерновий потенціал 1 Блаватский В. Д. Земледелие в античных… .С. 63. 2 Там само. С. 63-64. 3 Страбон. География. IV, 6. 4 Блаватский В. Д. Античная археология… .С. 34. 5 Крижицький С. Д., Щеглов О. М. Про зерновий потенціал… .С. 54 6 Там само. С. 55. 7 Там само. С. 47. 8 Смекалов С. Л. Ещё раз к вопросу о производстве зерна и численности населения Европейского Боспора // Боспорский феномен: население, языки, контакты. Санкт-Петербург: Нестор-История, 2011. С. 177. 9 Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. Москва;Ленинград: Изд-во Академии Наук СССР, 1949. С. 96. 10 Крижицький С. Д., Щеглов О. М. Про зерновий потенціал… .С. 54-55. 21 Боспору пояснюється рядом факторів. Як ми вже з’ясували, саме цей мікрорегіон мав найбільш родючі та придатні для вирощування зернових ґрунти і, крім цього, на Кіммерійському Боспорі знаходилася найбільша кількість сільськогосподарських поселень з великою щільністю розташування1 Роль Боспору у постачанні продуктів харчування до материкової Греції була найбільш значною та особливою2. Інформацію про поставки зернових з територій Боспору надає Страбон. Давній автор оцінює розміри однієї з зернових поставок у 2100000 медимнів3 (≈85 тис. тон) – кількість дуже значна. Відомо, що, наприклад, Афінська держава виявляла інтерес до Чорноморського регіону ще з VII ст. до н. е., намагаючись укріпити свої позиції в районі проливів4 задля досягнення своїх економічних інтересів. Дуже скоро виявилася залежність Афін від імпортного зерна, оскільки саме за його рахунок афіняни покривали більшість своїх продовольчих потреб5. На важливість торгівлі з Північним Причорномор’ям також вказує той факт, що одразу після перемоги над військами Ксеркса на безпосередньо грецькій території, елліни спрямовують свої сили на звільнення міст, які дозволяли контролювати проливи6. Крім цього, варто відзначити, що вирішення продовольчої проблеми було однією з основних причин Понтійської експедиції Перикла7, під час якої було здійснено похід на територію Кіммерійського Боспору. Отже, приділивши доволі значну увагу ресурсному, та, передовсім сільськогосподарському потенціалу Північного Причорномор’я ми можемо говорити про те, що просування Персидської імперії на територію Північного Причорномор’я було обумовлено декількома чинниками. Перший чинник – греко-персидське протистояння. Ахеменіди могли намагатися встановити контроль над регіоном задля перекриття поставок продовольства до материкової 1 Блаватский В. Д. Очерки военного дела… .С. 64. 2 Кругликова И. Т. Сельское хозяйство… .С. 154. 3 Страбон. География. VII, 4, 6. 4 Суриков И. Е. Историко-географические проблемы… .С. 102. 5 Там само. С. 102. 6 Фукидид. История. I, 95. 7 Строкин В. Л. Перикл и боспорский… .С. 141. 22 Греції і, у кінцевому рахунку, її підкорення1. Другий чинник – прагнення розширити ресурсну базу власної імперії за рахунок доволі родючих земель регіону, які, до того ж, мали значний зерновий потенціал. Обидві тези наштовхуються на серйозні контраргументи, розглянемо кожен з них окремо. Так, першу тезу можна спробувати спростувати аргументом про те, що задля відрізання материкової Греції від поставок зерна Персидській імперії достатньо було перекрити Босфорську протоку2. І Персія дійсно мала можливість легко це здійснити за допомогою грецьких міст, розташованих у районі сучасної Босфорської протоки. У Полібія ми знаходимо згадку про надзвичайно вигідне розташування міста Візантія, яке могло спокійно контролювати усі кораблі, що виходили з Чорного моря3. Як відомо, Персидська імперія ще наприкінці VI ст. до н. е. поширила свій вплив на міста в районі чорноморських проток, вірогідно, це сталося або під час Скіфського походу Дарія I, або на декілька років раніше4. Але ми також повинні, що після походу Ксеркса Держава Ахеменідів дуже швидко втратила свою перевагу на морі та навряд чи могла конкурувати з грецькими кораблями. Тут варто знову згадати повідомлення Фукідіда, в якому він говорить, після значних поразок персидської армії на території материкової Греції Ахеменіди одразу починають втрачати контроль над грецькими містами у районі проток, у тому числі і над Візантієм.5 Після цього необхідність встановлення прямого контролю над містами Північного Причорномор’я знову ставала актуальною для Персії. У другому випадку можна сказати, що Держава Ахеменідів і без Північного Причорномор’я мала надзвичайно великий ресурсний потенціал у галузі сільського господарства. Наприклад, у розпорядженні персів знаходилася Мала Азія та регіон «Родючого півмісяця» (Египет, Палестина, Месопотамія – див. Карту 1.), які значно переважали Північне Причорномор’я у родючості 1 Артамонов М. И. Киммерийцы и скифы (от появления на исторической арене до конца IV в. до н. э). Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1974. С. 77. 2 Черненко Е. В. Скифо-персидская война. Киев: Наукова думка, 1984. С. 12-13. 3 Полибий. Всеобщая история. IV, 38, 2. 4 Брашинский И. Б. Афины и Северное Причерноморье… .С. 35. 5 Фукидид. История. I, 95. 23 ґрунтів та зернову потенціалі. Втім, у цьому випадку ми можемо застосувати деякі підходи сучасної економічної теорії, а саме – закон спадаючої віддачі. Згідно з ним, виробництво неможливо розширити поза межі певного рівня, при цьому зберігши спадаючі витрати1. Цей закон стосується галузей пов’язаних з прямим використанням природних ресурсів: сільське господарство, видобувна промисловість. У цьому випадку ми маємо справу із сільським господарством і, якщо керуватися цим законом, по мірі зростання об’ємів виробництва сільськогосподарської продукції витрати на виробництво однієї одиниці того чи іншого продукту повинні збільшуватися. Саме тому, стародавні держави, в основні економіки яких лежало сільське господарство, могли розвиватися лише шляхом розширення власного простору2. В такий спосіб, за умов необхідності нарощення об’ємів виробництва продуктів сільського господарства у зв’язку зі збільшенням населення Ахеменідській імперії набагато простіше було розширити свою ресурсну базу саме завдяки захопленню нових родючих земель. Зараз ми більш докладно розглянемо військово-стратегічне значення Північного Причорномор’я. Окрім очевидного фактору греко-персидського протистояння ми не маємо забувати про поліетнічність регіону, а саме – проживання там різних кочових народів. Кочові племена скіфів повинні були становити суттєву загрозу для західних регіонів Персидської імперії. Необхідність ліквідації загрози з боку скіфських племен виділяють як одну з основних причин Скіфського походу Дарія I3. На користь цієї тези також вказує послідовна політика перських царів, спрямована на боротьбу проти скіфів- кочовиків. Так, наприклад ще Кір II проводив похід проти скіфських племен масагетів4, а Дарій I на початку свого правління здійснив військову акцію проти саків Тиграхауда5. Крім цього, похід проти саків Тиграхауда здійснювався не тільки з метою замирення агресивних кочовиків, але й ще задля розширення 1 Райнерт Э. С. Как богатые страны стали богатыми… .С. 37. 2 Грачев Н. И. Империя как форма государства… .С. 19. 3 Дандамаев М. А. Политическая история Ахеменидской державы. Москва: Наука. С. 110. 4 История Ирана / Под ред. М. С. Иванова. Москва: Изд-во МГУ, 1977. С. 49 5 Farrokh K. Shadows in the desert: Ancient Persia at war. Oxford: Osprey Publishing, 2007. P. 56 24 військових ресурсів Персидської держави. Саки Тиграхауда мали у своєму розпорядженні достатньо ефективну кінноту з луками, яку хотіли використовувати перси. Основною військовою силою скіфів Північного Причорномор’я також була кіннота зі стрілецькою зброєю, їхня знатна частина також мало у своєму розпорядженні достатньо сильне захисне спорядження1. Ці військові ресурси закономірно могли викликати зацікавленні Персидських монархів. Отже, наведені факти достатньо очевидно вказують на те, що персидські царі доволі часто використовували практику превентивних ударів по кочовикам задля забезпечення безпеки прикордонних територій, Усе це безумовно свідчить про те, що Персія приділяла достатньо значну увагу боротьбі з кочовиками на своїх кордонах і, певно, до практики підкорення кочовиків задля використання їхніх військових досягнень. Отже, ми можемо бачити, що Персія у Північному Причорномор’ї мала подвійні військово-стратегічні інтереси. По-перше це протистояння з материковою Грецією і прагнення відрізати останню від важливого джерела продовольства і, по-друге, протистояння з кочовими скіфами, які нависали над прикордонними областями імперії. Можна спробувати з’ясувати яку у протистоянні персів з кочовиками могли відігравати грецькі міста Північного Причорномор’я. Доволі вірогідно, що античні міста тут могли бути використані у якості як плацдармів та джерел продовольства, які б забезпечили наступаючу армію продовольством за допомогою сухопутних та морських шляхів. У цьому контексті ми знову повинні приділити окрему увагу Кіммерійському Боспору. Це перш за все пов’язано з його стратегічним розташуванням, яке дозволяло контролювати єдиний вхід до Азовського моря.2 Крім того, як європейська так і азійська частина Боспору мали доволі обширні бухти, які могли бути використані для розміщення торговельного та військового 1 Блаватский В. Д. Античная археология… .С. 75. 2 Цецхладзе Г. Р. Боспорское царство: особенности образования и развития // Древнейшие государства Восточной Европы. Проблемы эллинизма и образования Боспорского царства / Отв. ред. А. В. Подосинов, О. Л. Габелко. Москва: Русский фонд содействия образованию и науке, 2014. С. 200-201. 25 флоту (Карта 1), вони також могли бути використані для забезпечення військ морським шляхом. Страбон, який описує Феодосійську гавань підкреслював, що вона може вмістити 100 кораблів, тоді як гавань міста Пантікапей близько 30- ти.1 Створення наступального плацдарму саме на території Кіммерійського Боспору було найбільш доцільним ще й з тієї причини, що скіфські номади концентрувалися переважно у степах Північного Кавказу, поблизу Кубані2. Ця теза частково підкріплюється повідомленням Геродота, у якому вказується, що персидська армія Дарія I під час походу на скіфів досягла ріки Оара3 (р. Корсак4 на території сучасної Запорізької області), що впадає в Азовське море. Ще одним можливим вирішенням проблеми скіфських набігів за допомогою Кіммерійського Боспору було створення на його території своєрідної буферної зони, яка б відділяла безпосередньо персидські землі від агресивних кочовиків. Тут можна згадати факт спорудження персами земляних укріплень у Приазов’ї, які перебували у безпосередній близькості до скіфських кордонів5. Та й загалом створення буферних зон, які б відділяли державу від зовнішніх загроз є достатньо звичною практикою для телурократичних імперій, накшталт Держави Ахеменідів. Окрему увагу потрібно приділити військовим ресурсам грецьких полісів та держав Північного Причорномор’я. Ми вже знаємо прецеденти, коли Персидська держава підкорювала певні області задля заволодіння їхніми військовими ресурсами, з цієї точки зору грецькі війська Північного Причорномор’я могли становити значний інтерес для Ахеменідів. Відомо, що разом з грецькими колоністами у регіон привносилася і військова система Балканської Греції6. Давньогрецьке військо складалося з трьох основних родів: важкоозброєної піхота (гоплітів), легкоозброєної піхоти та кінноти7. Крім цього, греки володіли 1 Страбон. География. VII, 4, 4. 2 Tsetskhladze G. R. The most marvelous… .P. 470. 3 Геродот. История. IV, 124. 4 Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия. Москва: Наука, 1979. С. 177. 5 Черненко Е. В. Скифо-персидская… .С. 14. 6 Виноградов Ю. А. Горончаровский В. А. Военная история… .С. 13. 7 Блаватский В. Д. Очерки военного дела… .С. 45. 26 флотом з достатньо потужними та якісними кораблями. Важливо ще раз підкреслити, що Персидська імперія була телурократичною державою, через що флот у її збройних силах ключового місця не посідав. Перси ніколи не мали власного флоту, але починаючи з часів Дарія I вони почали використовувати морські кораблі фінікійців, кіпріотів, жителів Егейського моря та египтян1. В такий спосіб, саме важкоозброєна піхота греків, а також їхній флот становили найбільший інтерес для Персидської держави у контексті військових ресурсів. Розглянемо більш докладно тактику та військову систему еллінів. Військовий устрій стародавніх греків був тісно пов’язаний с устроєм політичним, кожен повноправний громадянин грецького поліса був зобов’язаний у разі необхідності нести вступати до війська2. Завдяки подібній системі мобілізації грецькі поліси навіть при невеликій кількості населення могли виставити достатньо значну кількість воїнів, що надавало еллінам певні переваги. Молоді громадяни проходили достатньо інтенсивну фізичну та військову підготовку, тренувалися тактиці тісної взаємодії у групі3. Озброєння давньогрецького гопліта в цілому лишалося незмінним протягом класичного періоду історії стародавньої Греції. Екіпірування гопліта було достатньо дорогим і складалося з важкої композитної кіраси, коринфського шолому, бронзового щита та списа4 (див. рис. 1). Варто відзначити, що хоча озброєння гопліта і було достатньо важким, робилися певні «поступки» задля збільшення маневреності. Так, бронзовий щит мав дерев’яну основу, а бронзовим було лише покриття і через це щит часто пробивався стрілами та дротиками5. Давньогрецька фаланга була надзвичайно ефективним та прогресивним бойовим порядком, який, фактично, не мав аналогів протягом достатньо довгого часу. Загалом, фаланга – це бойовий порядок, який складався з декількох шеренг гоплітів з тісно зімкнутим строєм6 (див. рис. 2). Надзвичайно 1 История Ирана… .С. 62. 2 Sekunda N. Greek Hoplite… .P. 4. 3 Там само. P. 7-9. 4 Там само. P. 10-12. 5 Там само. P. 10. 6 Конноли П. Греция и Рим… .С. 36-37. 27 важливу роль фаланзі відігравала тісна групова взаємодія гоплітів між собою, оскільки від кожного воїна залежала цілісність бойового порядку і, відповідно, життя товаришів. Злагодженість бойового порядку та наявність декількох шеренг дозволяла швидко оновлювати цілісність бойового порядку, оскільки у випадку загибелі воїна з першого ряду його одразу ж міг замінити гопліт, який стояв позаду1. Не дивлячись на те, що греки Північного Причорномор’я перебували на околицях еллінського світу та зазнали певного варварського впливу в області військової справи2, їхнім основним бойовим порядком все ж таки лишалася класична фаланга гоплітів3. На території еллінських державних утворень Північного Причорномор’я існувала достатньо розгалужена система військової організації4. У кожному конкретному випадку її особливості залежали від типу державного устрою, який існував на тій чи інший території. В цілому, кожна армія мала чітку ієрархію командування та організацію5. Визначити чисельність військ грецьких міст Північного Причорномор’я на момент активного проникнення у цей регіон Персидської імперії (кінець VI – початок V ст. до н. е.) достатньо важко. Втім, найбільшим військовим потенціалом повинні були володіти греки Кіммерійського Боспору. Це перш за все пов’язано з тим, що саме тут можна спостерігати найбільшу кількість густо розташованих грецьких поселень6. На нашу думку буде доцільно здійснити порівняльний аналіз якості та боєздатності грецької і персидської піхоти. Це дозволить нам зрозуміти, чи дійсно Персидська імперія потребувала розширення свої військових ресурсів за рахунок військового потенціалу еллінів Північного Причорномор’я. В азійських арміях досліджуваного періоду найбільш ефективним та багаточисельним родом військ була кіннота7. Боєздатність кавалерійських загонів була на порядок 1 Конноли П. Греция и Рим… .С. 37 2 Виноградов Ю. А. Горончаровский В. А. Военная история… .С. 15 3 Колесніков К. М. Тактика античних армій… .С. 130. 4 Колесніков К. М. Військова організація… .С. 88. 5 Там само. С. 88. 6 Блаватский В. Д. Очерки военного… .С. 64. 7 Голицын Н. С. Всеобщая военная история Древних времён. Ч. 1: От древнейших времён до смерти Александра Великого (323 г. До Р. Х.). Санкт-Петербург: Типография А. Траншеля, 1872. С. 182. 28 вищою, за звичайну піхоту1. Піхота вважається найбільш слабкою ланкою ахеменідського війська. Персидська піхота у переважній своїй більшості була легкою, часто використовували стрілецьку та метальну зброю: луки, дротики, пращі2. Втім, все ж не можна говорити, що персидська піхота не мала захисного озброєння (див. рис 3)3. Судячи з описів Геродота ахеменідська піхота мала захисні панцирі та прямокутні щити4. Крім цього, персидська піхота мала достатньо ефективну тактику ведення бойових дій та злагоджені бойові порядки. Піші лучники активно взаємодіяли з піхотою та іншими родами військ5. У Геродота також є опис того, як позиції лучників захищалися за допомогою щільного строю списоносців з плетеними щитами6. Втім, ми вимушені констатувати, що, по-перше, далеко не всі піхотні підрозділи персидської армії мали ефективну тактику ведення бою та ефективні бойові порядки. По-друге, навіть найбільш боєздатні піхотні підрозділи персидської армії з розвинутою тактикою були озброєні слабкими плетеними щитами і не мали такого ефективного бойового порядку як грецька фаланга. У Геродота ми можемо віднайти цікавий сюжет, де описується наступ персидської армії. Давньогрецький автор повідомляє, що за спинами персів стояли командири загонів, які за допомогою ударів батога гнали воїнів уперед7. Наведений сюжет виглядає дещо гротескно і, вірогідно, є результатом викривлених уявлень греків про суспільний устрій Персидської держави. Втім, він ілюструє достатньо низький рівень організованості значної кількості піхотних військ ахеменідської армії. Очевидно, що вона не могла конкурувати з грецькими гоплітами. В такий спосіб нам вдалося переконливо показати слабкість персидських піхотних військ перед грецькими гоплітами. Перси поступалися грекам як у плані організації та тактики, так і в плані озброєння. Ахеменідська піхота не 1 Head D. The Achaemenid Persian… .P. 10. 2 Голицын Н. С. Всеобщая военная… .С. 186. 3 Горелик М. В. Защитное вооружение персов и мидян ахеменидского времени // ВДИ. 1982. №3. С. 94. 4 Геродот. История. VII, 61; 84. 5 Shahbazi A. Sh. Army i. Pre-Islamic Iran // URL: http://www.iranicaonline.org/articles/army-i (Accessed date: 07.05.2021). 6 Геродот. История. IX, 61-62, 102. 7 Геродот. VII, 23. http://www.iranicaonline.org/articles/army-i 29 могла конкурувати з передовим на той час бойовим порядком – фалангою важкоозброєних піхотинців (гоплітів). Враховуючи те, що саме піхота була найбільш слабкою ланкою персидської армії, ахеменідські царі мали бути зацікавлені у її посиленні за рахунок піхотних підрозділів грецьких міст Північного Причорномор’я. Отже, нами було виявлено, що географічне розташування та клімат Північного Причорномор’я в цілому були доволі сприятливими для вирощування різноманітних зернових культур. Детальний аналіз ґрунтів окремих мікрорегіонів Північного Причорномор’я показав, що рівень родючості не був однорідним. Так, найбільш сприятливі для вирощування зернових ґрунти мали території азійської частини Кіммерійського Боспору, тоді як ґрунти Нижнього Подністров’я, Нижнього Побужжя та Південно-Східного Криму мали приблизно середній рівень родючості. Крім цього, ми з’ясували, що географічне розташування регіону відкривало значні можливості для ведення торгівлі. Приморські райони були усіяні різноманітними зручними бухтами, де можна було розташовувати торговельні кораблі. Завдяки грецькій колонізації цих територій достатньо швидко склалася певна система міжнародної торгівлі: причорноморські греки – варвари, причорноморські греки – балканські та малоазійські греки, варвари – балканські та малоазійські греки, при посередництві греків Північного Причорномор’я. Тому цілком вірогідним є те, що перси були зацікавлені у встановленні контролю над цією торговельною системою. Важливим видається і той факт, що в основі експорту з Північного Понту лежали різноманітні продукти харчування, від яких гостро залежала материкова Греція. Аналіз зернового потенціалу грецьких держав Північного Причорномор’я показав, що майже кожне велике місто могло експортувати значну кількість зерна. Втім, все ж найбільшим потенціалом володів Кіммерійський Боспор, який мав особливо важливу роль у постачанні хліба до Афінської держави, яка досить рано почала активно перейматися укріпленням власних позицій у торгівлі з Північним Причорномор’ям. Афіни намагалися встановити власний контроль 30 над містами Босфорської протоки, а також активно протидіяли персам у цьому стратегічно важливому районі. В такий спосіб, у цьому контексті ми пропонуємо два погляди на проблему персидських інтересів в регіоні Північного Причорномор’я. По-перше, це погляд крізь призму греко- персидського протистояння: перси активно намагалися відрізати материкову Грецію від життєво важливих джерел продовольства з метою її ослаблення та знекровлення. Навіть якщо взяти до уваги той факт, що закрити шлях для торговельних кораблів з Чорного моря можна була всього лише за допомогою перекриття Босфорської протоки, то безпосередній контроль над джерелами продовольства усе одно лишався важливим, особливо після того, як греки поновлюють контроль над протокою. По-друге, це бажання персів бажали розширити базу сільськогосподарських ресурсів своєї імперії за допомогою Північного Причорномор’я. Хоча й Ахеменіди контролювали Малу Азію та регіон «Родючого півмісяця» за допомогою закону спадаючої віддачі нам вдалося виявити, що їхній потенціал поступово зменшувався і тому Персидській імперії було вигідніше збільшити свою ресурсну базу за допомогою розширення територій. Докладно дослідивши військово-стратегічне розташування Північного Причорномор’я ми звернули увагу на проживання у цьому регіоні різних кочових народів, насамперед – скіфів. Скіфи становили значну загрозу для західних районів Персидської держави. Були відомі випадки, коли персидські царі здійснювали превентивні удари по кочовиками задля їх замирення та оволодіння їхніми військовими ресурсами. Отже, доволі вірогідним є те, що перси, проникаючи до Північного Причорномор’я, намагалися убезпечити власні території від набігів або через повне підкорення кочовиків, або шляхом створення на території Північного Причорномор’я своєрідної буферної зони, яка б відділяла Персію від потенційного агресора. Тут ми знову звернули увагу на особливе значення Кіммерійського Боспору, оскільки той знаходився в безпосередній близькості від територій проживання скіфів, а також 31 мав достатньо вигідне розташування, завдяки чому міг бути використаний у якості потужного плацдарму для вторгнення у Скіфію. Ще одним важливим фактором, який міг зацікавити Персидських царів були військові ресурси еллінів Північного Причорномор’я. Нам вдалося з’ясувати, що греки цього регіону використовували звичну для материкової Греції військову організацію, тактику та військові підрозділи. Найбільш привабливими військовими ресурсами тут був грецький флот та важкоозброєні піхотинці (гопліти). Оскільки для персів використання флоту інших народів було достатньо звичною справою, вони могли намагатися встановити контроль над флотами державних утворень Північного Причорномор’я. Крім цього, у ході порівняння грецької та персидської піхоти нам вдалося з’ясувати, що остання достатньо суттєво поступалася еллінським аналогом як в плані організації та тактики, так і в плані озброєння. Піхота була найбільш слабкою ланкою персидського війська. Саме через це персидські царі могли намагатися вирішити цю проблему за рахунок оволодіння піхотними підрозділами греків Північного Причорномор’я. 1.2. Ідеологічне обґрунтування експансії У контексті проникнення Персидської імперії до Північного Причорномор’я варто докладно розглянути як ідеологічні чинники вплинули на формування причин цього проникнення. Крім цього, ми повинні з’ясувати те, як офіційна ідеологія могла обґрунтувати необхідність розширення персидського впливу. Персія досліджуваного періоду являла собою вкрай обширну територіальну державу, яку дуже часто називають першою «світовою імперією» стародавнього світу. Кожна імперія певний набір характерних риси, які у тому числі визначають її зовнішню політику так обґрунтовують необхідність розширення територій. Н. І. Грачов у своїй науковій статті достатньо вдало наводить основні риси імперії 1. Так, «імперія», перш за все є утворенням, яке 1 Грачев Н. И. Империя как форма государства… .С. 19. 32 містить у собі всі елементи держави: територію, над якою здійснюється суверенітет; верховною владою, що керує цим утворенням; державним апаратом; правовою системою; казною; складною територіальною структурою. Імперія, за Грачовим, обов’язково є державно-територіальною формою локальної цивілізації, тобто являє собою певну спільність народів, що займають певний географічний ареал і існують у межах однієї організації побуту, єдиних соціокультурних установок. Іншою важлива характеристика імперії – це велика територія, оскільки, на думку дослідника, просторова величина є невід’ємною частиною ідеї та практичної організації імперії, а міфологічний концепт імперії представляє її у якості сакральної світової держави. Крім цього, територіальний простір імперії є неоднорідним як за етно-культурними, так і за соціально- економічними характеристиками. Так, імперія може включати у себе регіони з різним статусом та з різним рівнем політичної залежності. Імперія існує завдяки так званому імперському універсалізму, який формує в середині неї вертикально- горизонтальні зв’язки. Ще однією характерною рисою дослідник називає перетворення суверенного імперського центру на автономну одиницю з особливим домінуючим статусом у структурі реалізації імперської влади. Останньою, але вкрай важливою рисою є ідеократичність. Імперія завжди має власний набір базових цінностей та переконань, ідею, яка утримує імперію. Ще одну доволі спірну, але у той самий час цікаву особливість імперії виокремлюють сучасні дослідники М. Хардт та А. Негрі. Вони називають імперію своєрідним децентрованим та детериторіалізованим апаратом управління, тобто таким, що не має чітко визначеного центру та прив’язки до чітко визначеної території1. Але при цьому імперія все одно поступово включає у себе глобальний простір через відкриті кордони, що розширюються2. На нашу думку ряд наведених вище визначень достатньо повно характеризує Персидську державу часів династії Ахеменідів. Особливу увагу необхідно звернути на риси, які повинні були прямо формувати зовнішню 1 Хардт М., Негри А. Империя. Москва: Праксис, 2004. С. 12. 2 Там само. С. 12. 33 політику Персидської імперії, обґрунтовувати її експансіонізм та визначати способи утримання контролю над величезними територіями. До таких рис, на нашу думку, належить фактор просторової величини, який, як ми вже зазначали, формує образ імперії-світової держави. Цей ідеологічний конструкт накладається на чисто прагматичні цілі з розширення ресурсної бази імперії за рахунок приєднання нових територій. Другий важливий фактор – імперський універсалізм, саме він дозволяє імперії утримувати у собі різноманітні території, населені великою кількість різних народів. Третій чинник – це ідеократичність. Безпосередньо ахеменідську імперську ідеологію необхідно розглянути окремо. В цілому, аналізуючи зміст персидських написів, можна констатувати, що у центрі Ахеменідської імперської ідеології стояли два центральних персонажа – бог Ахурамазда та персидський цар1. По-суті, влада персидському царю дарувалася саме Ахурамаздою, цар був своєрідним провідником його волі. Вище за царя у світі був тільки бог Ахурамазда. Цікаво, що Ахурамазда, як один з ключових персонажів ахеменідського ідеологічного наративу з’являється при правлінні Дарія I. Вочевидь, це пов’язано з посиленням ролі маздеїзму (зороастризму) у суспільному житті, поступово він набуває статусу «державної релігії». Більш докладно про релігійний фактор в імперській ідеології Персидської імперії буде сказано пізніше. Імперська ідеологія Ахеменідів формувалася під впливом ідеологій великих імперій минулого, особливий відбиток на Персидську імперію наклала імперська ідеологія Ассирії2. Задля легітимації власної влади вони намагалися обґрунтувати свою правонаступність з визначними правителями минувшини. Подібну спробу знайти правонаступність ми можемо спостерігати у тексті «Циліндру Кіра». Так, у цьому документі Кір II називає Ассирійського царя Ашшурбанапала (668-629 рр. до н. е.) своїм попередником3. Ще одним важливим ідеологічним конструктом, який Ахеменіди запозичили у більш давніх імперій – 1 Бехистунская надпись Дария I; Надпись Дария у Суэцкого канала; Пределы империи; Дарий I о Персидской державе; Дарий I о самом себе; Ксеркс о своём воцарении // История Древнего Востока… .С. 390; 401; 402; 403. 2 Дандамаев М. А. Имперская идеология… .С. 51. 3 Цилиндр Кира // История Древнего Востока… .С. 387. 34 це ідея своєрідне панування над усім світом. Кір II у різних документах іменує себе «царем чотирьох сторін світу»1, «царем Всесвіту»2. Цікаві слова можна віднайти в одному з написів з Ура, в якому Кір II називає себе «царем Всесвіту, царем країни Аншан»3. Примітним у цьому фрагменті є те, що одразу після «титулу» царя Всесвіту слідує «титул» царя Аншану, тобто області, з якої, найбільш вірогідно, і походила династія Ахеменідів та етнічне ядро їхньої імперії. Це означає, що Ахеменіди певним чином слідували принципу, за яким імперія повинна була формуватися на основі певного територіального ядра. Позиціонування себе як володаря Всесвіту ми знаходимо у написах й інших персидських царів. Передовсім, можна згадати написи Дарія I, який іменує себе царем землі «великої» та такої, що «далеко сягає»4 чи Ксеркса, який говорить наступне: «…Дарій, мій батько, після себе мене зробив найвеличнішим»5. Дослідники називають це принципом універсалізму6, коли персидський цар позиціонує себе володарем усього світу, а свою імперію світовою. Говорячи про імперський універсалізм Ахеменідів, слід відзначити, що їхня імперська ідеологія не передбачала встановлення на території всієї імперії абсолютно уніфікованої системи управління та рівного для всіх регіонів ступеня залежності від імперського центру. При формуванні своєрідного pax persica Ахеменіди вдавалися до досить гнучких способів управління і часто використовували політичні устрої підкорених народів. Це яскраво ілюструється тим фактом, що після Іонійського повстання Дарій I дозволив впровадити демократичний устрій на рівні грецьких міст Малої Азії7. Тобто Ахеменідам цілком було достатньо простого визнання зверхності персидського монарха над тим чи іншим регіоном без якогось суттєвого втручання у культуру підкореної території8 чи вимог підпорядкування імперії основних сфер життя. В такий спосіб, експансія Персії 1 Цилиндр Кира // История Древнего Востока… .С. 386. 2 Цилиндр Кира // Там само. С. 387. 3 Надпись Кира из Ура // Там само. С. 388. 4 Дарий о Персидской державе // Там само. С. 402. 5 Ксеркс о своём воцарении // Там само. С. 403. 6 Рунг Э. В. Имперская идея… .С. 132. 7 Olmstead A. T. Oriental Imperialism… .P. 760. 8 Brosius M. Pax Persica… .P. 33. 35 до Північного Причорномор’я могла ідеологічно обґрунтовуватися саме за допомогою наведеного вище принципу універсалізму, оскільки згідно з ним персидський цар не просто міг, а, вочевидь, був повинен правити над усіма існуючими землями. Іншою складовою ахеменідської імперської ідеології було позиціонування своєї імперії як такої, що простирається від моря до моря, своєрідний сакральний символізм «підкорення» води. Цей елемент також було запозичено з більш ранньої традиції, яка своїм корінням сягає ще у часи Саргона Аккадського1. Подібне позиціонування Персидської імперії уперше фіксується знову ж таки в написах Кіра II, який говорить, що зміг підкорити свої волі усіх царів Всесвіту «від Верхнього до Нижнього моря»2. Очевидно, це також пов’язано з тодішніми уявленнями про світ, який, на думку людей тих часів, з усіх боків оточувався водою3. Досить вірогідно, що через обмежені уявлення про розміри планети Ахеменіди дійсно уявляли свою імперію як таку, що контролює майже увесь світ4. Відзначимо, що тут помітно послідовне накладання складових імперської ідеології одна на одну. Так, принцип універсалізму є співставним з підкоренням морів. Далі варто оговорити той факт, що «вода» була одним з двох головних символів висловлення покори персидському царю5. Надання «землі та води» іранському монарху свідчило про добровільний перехід тієї чи іншої території під владу Персидської імперії6. Скоріш за все сакральність «землі та води» пов’язана з зороастрійською традицією, де вони належали до чотирьох священних природних стихій7.Сакральне значення «підкорення» водяної стихії знаходило прямо відображення у діяльності персидських царів. Це не тільки події пов’язані з військовими походами, але й спорудженням масштабних 1 Haubold J. The Achaemenid empire… .P. 5-6. 2 Цилиндр Кира // История Древнего Востока… .С. 387. 3 Рунг Э. В. Имперская идея… .С. 130. 4 Haubold J. The Achaemenid… .P. 4. 5 Рунг Э. В. Дипломатическое выражение персидского империализма: обычай требования земли и воды и позиция греков // МНЕМОН. 2007. Вып. 6. С. 42. 6 Рунг Э. В. Греция и Ахеменидская держава: История дипломатических отношений в VI-IV вв. до н. э. Санкт-Петербург: Нестор-История, 2008. С. 73. 7 Там само. С. 70. 36 інфраструктурних об’єктів1. Так, у написі про спорудження каналу від Нілу до Червоного моря якби підкреслюється важливість цієї споруди з точки зору «приборкання» води «волею царя»2. Серед іншого можна згадати з якою ретельністю та пафосом підходили персидські царі до спорудження понтонних мостів, якими їхня армія долала значні водяні перепони. Цікаві епізоди можна знайти у Геродота, який описує процес переправи персидського війська через Фракійський Боспор під час походу до Скіфії. Якщо вірити словам давнього автора, Дарій I під час спорудження мосту через протоку спостерігав за Чорним морем і по завершенню будівництва наказав звести на обох берегах мармурові стовпи, які б засвідчували факт переправи чисельного війська3. Ще більш цікавий епізод пов’язаний з сином Дарія I – Ксерксом, який наказав звести аналогічну споруду, але вже для вторгнення до Еллади. На завершальному етапі робіт міст було зруйновано сильною бурею, після чого Ксеркс наказав «покарати» море ударами хлистів, а також занурити у відрите море кайдани4. Ці епізоди яскраво свідчать про те наскільки важливим для Ахеменідів був факт підпорядкування водяної стихії, оскільки вони дійсно вважали, що монарх може/повинен підкорити своїй волі море. Тут ми також хочемо підкреслити деякі важливі, на нашу думку, аспекти Скіфського походу Дарія I. Так, при переправі через Дунай персидський цар з початку наказав зруйнувати щойно побудований міст5. Можливо, це означає, що Дарій не збирався повертатися до Персії тим самим шляхом і, ймовірно, бажав повністю обігнути Чорне та Азовське моря, повернувшись до Персії через Кавказ. Даному аспекту ще буде приділено увагу при розгляді безпосередньо Скіфського походу, але вже в дещо іншому контексті. Тут же ми стверджуємо, що подібні дії Дарія I були обумовлені знову ж таки сакральним значенням приборкання морської стихії. Обігнувши моря, персидський цар, в такий спосіб, перетворив їх на «внутрішні озера» Персидської 1 Haubold J. The Achaemenid… .P. 7. 2 Надпись Дария у Суэцкого канала // История Древнего Востока… .С. 401. 3 Геродот. История. IV, 85; 87. 4 Геродот. История. VII, 34; 35. 5 Геродот. История. IV, 97. 37 імперії та продемонстрував би свою могутність шляхом приборкання водяної стихії. Наша теза частково підтверджується повідомленням того ж Геродота про те, що персидським військам, які переслідували відступаючих скіфів вздовж Азовського моря, вдалося перетнути сучасний Дон1. При дослідженні ідеологічного обґрунтування персидської експансії на територію Північного Причорномор’я ми також обов’язково повинні звернути увагу на геоідеологічний фактор. Геоідеологія, використовуючи геополітичний дуалізм «суходолу» та «моря», акцентує увагу на двох ідеологічних протилежностях устрою телурократичних та таласократичних держав2. Якщо дивитися на персидське проникнення у регіон Північного Понту крізь призму греко-персидського протистояння, то можна легко побачити тут фундаментальну для геополітики бінарність «Суходіл-Море». Зрозуміло, що «суходіл» у цьому випадку представляє Персидська держава, тоді як «море» - грецькі міста Північного Причорномор’я. Протистояння між цими двома типами держав обумовлюється фундаментальними розбіжностями їхнього суспільного- суспільно-політичного устрою. Певною мірою, це можна назвати протистояння індивідуалістського та колективістського начал, зіткненням «західного» та «східного» способів життя. Якщо у центрі грецької культури стояла людина, яка була найвищою цінністю3, то для персів, як і для майже всіх східних цивілізацій, був характерний феномен «поголівного рабства», коли окремий індивід втрачався у колективі і усі люди були безправними перед обличчям правителя4. В такий спосіб, фактор дихотомії таласократичного та телурократичного устрою міг відіграти можливо не першочергову, але доволі помітну роль в ідеологічному обґрунтуванні ахеменідського проникненні до Північного Понту. Також у даному контексті ми хочемо висунути ще одну невелику гіпотезу стосовно ідеологічного підґрунтя персидської експансії. Вона стосується можливого розташування прабатьківщини арійських племен в районі 1 Геродот. История. IV, 122. 2 Абуздарков Р. А. Геоидеологический подход… .С. 58. 3 Ручинская О. А. Культура и общество… .С. 32-33. 4 Васильев Л. С. Цивилизации Востока: специфика, тенденции, перспективы // Цивилизации. 1995. Вып. 3. С. 142. 38 причорноморських степів. Загалом, походження персидських племен від племен аріїв є достатньо відомим фактом. Цікаво те, що одна з найбільш обґрунтованих гіпотез походження арійських племен прив’язує їх до території між ріками Дністер та Урал, так звана степова гіпотеза1. Наша ж гіпотеза полягає у тому, що одним з ідеологічних чинників, які спонукали персів розповсюджувати свій вплив на територію Північного Причорномор’я, було прагнення своєрідного «повернення» «прабатьківщини» аріїв. Якщо ми розглянемо один з написів Дарія I межі Персидської держави, то віднайдемо там цікаве речення: «…Я… арієць з арійського роду»2. З цього пасажу слідує, що персидські царі все ж таки мислили себе як нащадки аріїв, але важко сказати, чи могли вони взагалі якимось чином знати звідки почалося розселення арійських племен. Тут варто розглянути ще одне джерело – Авесту. У «Географічній поемі» ми віднаходимо опис земель, які почергово створювалися Ахурамаздою. У самому початку мова йде про «Арійський простір», який тут називають «найкращою з усіх земель»3. Вочевидь, це є згадкою про арійську прабатьківщину. Загалом же, послідовний опис земель у «Географічній поемі» схожий на перечислення різних областей з півночі на південь, чи з заходу на схід4. Можливо, воно ілюструє поступове переміщення та розселення арійських племен. В такий спосіб, перси, по перше, мали мислити себе у якості арійців і, по друге, мати певні уявлення про територію першопочаткового розселення арійських племен, яка, цілком вірогідно, розміщувалася поруч з Причорноморським регіону. Ці факти могли бути певним чином пов’язані з персидським проникненням до Північного Понту. Втім, ми вимушені констатувати, що довести цю гіпотезу на даному етапі доволі складно і вона потребує значного доопрацювання та пошуків додаткових доказів. Отже, ми з’ясували, що ідеологічний фактор відіграв доволі важливу роль у персидській експансії до Північного Причорномор’я. Так, перш за все, ми 1 Вигасин А. А. Арии // Большая российская энциклопедия. URL: https://bigenc.ru/world_history/text/1828144 (дата звернення: 08.05.2021). 2 Дарий I о Персидской державе // История Древнего Востока… .С. 401. 3 Авеста. Фрагард 1. 1-2. 4 Авеста. Фрагард 1. 1-19. https://bigenc.ru/world_history/text/1828144 39 визначали характерні риси державного утворення імперського типу, які прямо впливають та формують їхню зовнішню політику. До таких рис ми віднесли, перш за все, фактор просторової величини, який формував образ імперії-світової держави; фактори імперського універсалізму формував здатність імперії утримувати у собі велику кількість різноманітних територій; тоді як ідеократичний чинник визначав набір базових імперських цінностей та переконань, довкола яких вона будувалася. Усі ці риси доволі є гарною ілюстрацією для Персидської імперії. Також нами було виявлено, що імперська ідеологія Ахеменідів часто запозичувала ідеологічні конструкти імперій минувшини. Це, перш за все, принцип універсалізму, згідно з яким персидський цар позиціонувався у якості володаря Всесвіту, монархом, який мав право/був повинен керувати усіма землями. Іншою складовою імперської ідеології було своєрідне сакральне значення «підкорення/приборкання» монархом водяної стихії, яке знайшло прямо відображення у діях персидських царів як під час військових походів, так і при спорудженні інфраструктурних об’єктів. Принцип універсалізму та фактор «підкорення» води повинні були стати суттєвим чинником у персидському проникненні до Північного Причорномор’я, оскільки, згідно з першим персидський цар мав розповсюджувати свою владу на усі землі, а згідно з другим міг прагнути підкорити Чорне та Азовське море, перетворивши їх на «внутрішні озера» Персидської держави. Окремо ми виділили геоідеологічний фактор, який пов’язаний з геополітичною бінарністю «Суходіл- Море». Ахеменідське вторгнення з точки зору греко-персидського протистояння виглядає як протиборство двох абсолютно різних суспільних устроїв, обумовлених дихотомією телурократії та таласократії. З одного боку, ми маємо Персію, з характерними для цивілізацій сходу колективізмом та безправністю індивіда перед обличчям правителя, а з іншого – грецькі міста Північного Причорномор’я, в культурі яких індивід був найвищою цінністю. Окремо ми запропонували одну достатньо спірну гіпотезу, згідно з якою ідеологічним обґрунтуванням персидської експансії до Північного Понту було прагнення 40 «повернути» прабатьківщину арійських племен, від яких безпосередньо походили перси. 1.3. Військові акції Персидської імперії на території Північного Причорномор’я Військові акції Персії у регіоні Північного Понту виступають надважливою подією у контексті досліджуваної проблеми, оскільки під час цих акцій перси могли встановити контроль над певними районами Північного Причорномор’я, що стало найбільш потужним провідником персидського впливу у цьому регіоні. Найбільш масштабною військовою акцією Ахеменідів у Північному Понті став Скіфський похід Дарія I. Зараз необхідно докладно розглянути події, які безпосередньо передували Скіфському походу і можливо були певною підготовкою до нього. Мова йде про морську експедицію кападокійського сатрапа Аріарамна. Основною проблемою у вивченні цієї військової акції є те, що наші свідченні про неї доволі обмежені. Так, вона згадується лише в одному наративному джерелі – «Персиці» Ктесія.1 Через це реальність експедиції іноді ставиться під сумнів2. Однак, існують ще й непрямі докази того, що морський рейд Аріарамна все ж таки мав місце. На сьогоднішній день у Центральній Турції відкрито гробницю, у якій було знайдено зображення сцени перської перемоги над скіфами.3 Досить вірогідним є те, що ця гробниця належала одному з високопоставлених учасників експедиції Аріарамна, чи самому сатрапу Кападокії, а його перемога у Північному Причорномор’ї в такий спосіб була увіковічена4. Отже, згідно з розповіддю Ктесія, сатрап Кападокії Аріарамна здійснив морський похід до Скіфії за наказом Дарія I. При цьому у експедиції було задіяно від 30 до 50 кораблів.5 Подібні дії з боку Персії можна вважати 1 Ctesias, Persian History. XII-XIII, 20 // Jones L. L., Robson J. Ctesias history of Persia. London; New-York: Routledge classical translations. P. 181 2 Струве В. В. Дарий I и скифы Причерноморья // ВДИ. 1949. №4. С. 16 3 Summerer L. Picturing Persian Victory: The Painted Battle Scene… .P. 24-25 4 Яценко С. А. Северное Причерноморье и Ахемениды: некоторые аспекты взаимоотношений // Боспорский феномен: население, языки, контакты. Санкт-Петербург: Нестор-История, 2011. С. 111 5 Ctesias. Persian History. XII-XIII, 20. 41 своєрідною розвідкою боєм перед вторгненням основних сил або морською частиною Скіфського походу, на меті якої було прокладання ліній постачання та підготовка плацдарму. Якщо припустити, що загін складався з найбільш розповсюджених на той час трієр, які вміщали близько 200 чоловік1, то вийде, що у нападі брали участь приблизно 6 тисяч гребців та воїнів. Такої чисельності достатньо для взяття під контроль прибережних районів. Експедицію Аріарамна датують 519 р. до н. е.2 Ми припускаємо, що під час цієї експедиції було здійснено вторгнення на територію Кіммерійського Боспору3. Ми вже звертали увагу на той факт, що єдиний морський шлях до Скіфії пролягав саме через Боспор Кіммерійський, оскільки у цей період скіфські номади були сконцентровані у степах Північного Кавказу, поблизу Кубані4. Через це кораблі Аріарамни, рухаючись до Скіфії, обов’язково мали пройти крізь територію Кіммерійського Боспору. Теза про персидське вторгнення на цю територію під час означеної експедиції може бути підтверджена результатами археологічних розкопок у Патреї (південь Таманського півострова, оскільки у нижньому шарі було знайдено сліди руйнувань, які хронологічно співпадають з рейдом сатрапа Кападокії5. Окрім цього, сліди руйнування присутні і на інших пам’ятниках, що відносяться до періоду кінця VI – першої половини V ст. до н.е., сліди пожежі було знайдено на семи поселеннях Кіммерійського Боспору (Карта 2), а в Фанагорії, у шарі пожежі навіть було знайдено зброю6. Наявність подібних руйнувань та знахідок зброї безумовно свідчать про те, що в означений період на цій території відбувалися військові зіткнення, які традиційно пов’язують з нападами з боку скіфів7. Однак, доволі вірогідно, що вони пов’язані не з скіфами, а з експедицією Аріарамна, або вже з самим походом Дарія I. Тут ми повертаємося до вже згадуваного повідомлення Геродота про те, що персидська 1 Черненко Е. В. Скифо-персидская война… .С. 20 2 Nieling J. Persian Imperial Policy… .P. 127 3 Кошеленко Г. А. Об одном свидетельстве Диодора… .С. 139 4 Tsetskhladze G. R. The most marvelous… .P. 470 5 Петерс Б. Г. Исследования нижнего слоя Патрея // URL: http://annales.info/life/small/piag.htm#7302 (Дата звернення: 01.11.2020). 6 Толстиков В.П. К проблеме образования Боспорского государства (Опыт реконструкции военно-политической ситуации на Боспоре в конце VI — первой половине V в. до н. э.) // ВДИ. 1984. №3. С. 26-30 7 Завойкин А. А. Ахемениды и Боспор: (историографический аспект проблемы) // ПИФК. 2015. №1. С. 243 http://annales.info/life/small/piag.htm#7302 42 армія переслідувала скіфів вздовж Меотідського озера і навіть досягла Танаїсу1. Цей сюжет частково підтверджує нашу думку стосовно походу каппадокійського сатрапа. Така інтерпретація руйнувань здається нам більш вірогідною хоча б тому, що археологічні дані хронологічно накладаються на свідчення письмових джерел. Тепер поговоримо безпосередньо про сам Скіфський похід. Ця військова експедиція, вірогідніше за все, відбулася у 512 році до н. е., про це свідчить грецька хроніка Tabula Capitolina2 – єдине джерело, яке датує цей похід. Згідно з розповіддю Геродота Дарій I для переправи свого війська наказав звести величезний міст через Босфорську протоку, а потім через Дунай3. В ході експедиції персам вдалося подолати доволі велику відстань, ми вже згадували про те, що за даними Геродота персидське військо дійшло до ріки Оари (р. Корсак4 на території сучасної Запорізької області), а його авангард дістався Танаїсу. Після цього ресурси наступаючої армії було вичерпано і вона більше не могла переслідувати скіфів, після чого Дарій розвернув війська назад у бік Дунаю5. За підрахунками академіка Б. О. Рибакова перси долали близько 30 кілометрів на день6, з цього випливає, що на момент підходу до ріки Оари перси знаходилися в поході близько місяця. Тут постає питання про те, в який саме спосіб можна було постачати продовольство такій великій армії на таку велику відстань. Персія мала централізовану систему армійського постачання7. Для забезпечення потреб війська під час походу використовувалися обози та вантажні кораблі8. Оцінюючи розміри військ Дарія I ми спираємося на дані, згідно з якими демографічні ресурси імперії дозволяли зібрати військо не більше за 150 тис. воїнів9, враховуючи те, що велика частина війська була потрібна в 1 Геродот. История. IV, 122. 2 Черненко Е. В. Скифо-персидская война… .С. 8. 3 Геродот. История. IV, 87; Геродот. История. IV, 89. 4 Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия… .С. 177. 5 Геродот. История. IV, 134; 135. 6 Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия… .С. 174. 7 Черненко Е. В. Скифо-персидская… .С. 35. 8 Геродот. История. VII, 184. 9 Farrokh K. Shadows in the desert… .P. 58. 43 середині імперії для її захисту та підтримання порядку ми припускаємо, що чисельність персидських військ під час походу сягала близько 100 тисяч осіб. Геродот, описуючи щоденний раціон персидського воїна говорить, що він складався з 1 хеника пшениці – тобто приблизно 1 літр.1 Є доволі очевидним, що забезпечити таку велику армію продовольством сухопутними шляхами було просто не можливо, а якщо врахувати те, що скіфи використовували тактику випаленої землі2 перси повинні були шукати альтернативні шляхи постачання продовольства. Грецькі міста Північного Причорномор’я могли стати доволі вдалими джерелами постачання продуктів харчування як морем, так і суходолом, оскільки у більшості випадків мали придатні для розміщення кораблів бухти. Вірогідно, що наступаючи через Північне Причорномор’я перси могли оволодіти деякими грецькими містами. Особливої уваги знову заслуговує Кіммерійський Боспор, оскільки його розташування дозволяло розгорнути тут лінії постачання продовольства морським шляхом. Традиційно вважається, що Скіфський похід завершився для Персії повною поразкою, оскільки досягти вирішальної перемоги персам так і не вдалося і врешті, вони були вимушені відступати. Водночас, результати Скіфського походу можуть бути не настільки однозначними. Так, в одному з написів Дарія I у числі підкорених народів згадуються «Саки, що за морем»3, вочевидь тут маються на увазі причорноморські скіфи. У сучасній історіографії все частіше підіймається питання про підкорення Ахеменідами Кіммерійського Боспору. На користь цієї ідеї наводиться розповідь з твору Діодора Сицилійського «Історична бібліотека». Суть полягає у тому, що при описі подій на Боспорі у 438/437 рр. до н.е. автор відносить регіон до Азії, а вже в подальшому – ні. Виходячи з аналізу твору Діодора Сицилійського, Г. А. Кошеленко робить висновок, що під Азією античний автор завжди розуміє Персидську імперію, а це означає, що як мінімум у середині третьої чверті V ст. 1 Геродот. История. VII, 187. 2 Геродот. История. IV, 120. 3 Дарий о Персидской державе // История Древнего Востока… .С. 401-402. 44 до н. е. Кіммерійський Боспор знаходився у складі Імперії Ахеменідів1. Крім цього, ще однією непрямою вказівкою на підкорення Боспора Ахеменідами є одна з розповідей Ктесія Кнідського, яка зберіглася лише у переказі Діодора Сицилійського. Тут Ктесій розповідає про походи ассирійського царя Нінуса, який зумів підкорити племена, що живуть на узбережжі Чорного Моря аж до Танаїса2. Припускають, що у своїй розповіді Ктесій насправді описував діяльність Дарія I і з цього робиться висновок, що боспорський регіон було включено до складу Персидської імперії.3 Проблема попередніх двох аргументів полягає у тому, що вони ґрунтуються на доволі своєрідний інтерпретації історичних джерел. Подібне трактування джерел стикається з жорсткою критикою4. Деякі дослідники думають, що похід Аріарамни на Кіммерійський Боспор підтверджується все тією ж хронікою – Tabula Capitolina, де вказується, що Дарій I у 512 р. перейшов Кіммерійський Боспор, а оскільки Геродот чітко вказує на те, що вторгнення персів відбувалося через Фракійський Боспор, припускають, що у хроніці згадується експедиція сатрапа Кападокії. Подібна інтерпретація джерел виглядає досить спекулятивною. Не слід забувати, що Tabula Capitolina відноситься до 15 р. н. е. і тому ті хто її укладали могли легко переплутати Кіммерійський та Фракійський Боспор. Версія про те, що Боспор було включено д