Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерство освіти і науки України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису ЗЮЗІН СВЯТОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ УДК [911.3:502/504:528.8](477:292.452) ДИСЕРТАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОЛОНИН УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ Спеціальність 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів (Географічні науки) Подається на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. ___________________С. Ю. Зюзін Науковий керівник Рожко Ігор Михайлович, кандидат географічних наук, доцент Львів – 2021 АНОТАЦІЯ Зюзін С. Ю. Рекреаційний потенціал полонин Українських Карпат. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 ‒ конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів (Географічні науки). ‒ Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України. – Харків, 2021. Протягом останніх років набула надзвичайної актуальності проблема зменшення кількості полонинських господарств в Українських Карпатах. Передумовами цього є, насамперед, соціально-економічні чинники, адже відсутність постійних ринків збуту виробленої продукції суттєво зменшує рентабельність будь-якого господарства, що впливає на оплату праці робітників. Це сприяє відтоку робочої сили цього промислу особливо, настільки специфічного, як полонинські господарства, які розташовані високо в горах і, фактично, ізольовані від основних комунікацій. Водночас, внаслідок дії різних чинників активно розвивається сфера рекреації у Карпатському регіоні. В суспільстві з’явився попит на якісний відпочинок, який повинен бути насиченим та яскравим, тобто таким, щоб запам’ятався надовго. Власне із рекреаційною сферою, на нашу думку, пов’язане майбутнє полонинських господарств, оскільки, гуцули, котрі «літують» на полонинах, є носіями унікальної культури, яка збагачувалася та передавалася із покоління в покоління протягом багатьох століть. Тому, поєднавши унікальну природу з самобутніми традиціями гуцулів, можна створити оригінальний туристичний продукт та зацікавити туристів у тому, щоб відвідувати полонини, що дасть високогірним господарствам можливість додаткового заробітку. У дисертації проаналізовано сутність та основні підходи до визначення понять «рекреаційного природокористування» та «рекреаційного потенціалу». Розробка методичних основ та термінологічного апарату, які стосуються рекреації вчені почали розробляти з кінця 70-х років XX століття. Ґрунтовними є праці радянських вчених – засновників рекреаційної географії, з виникненням якої, власне, і почався розвиток галузей знань про дозвілля і відпочинок: Ю. І. Вєдєніна, І. В. Зоріна, В. А. Квартальнова, М. С. Мироненка, В. С. Преображенського. Сучасні географічні дослідження рекреації продовжили О. І. Шаблій, О. Г. Топчієв, Ж. І. Бучко, О. О. Бейдик, В. П. Матвіїв, І. Б. Койнова, О. О. Любіцева , І. М. Рожко, С. П. Кузик. Об’єктом дослідження є полонини Українських Карпат. Під полонинами розуміють безлісі вершини гір та хребтів, вкриті трав’яною, чагарничковою та мохово-лишайниковою рослинністю. У господарському сенсі полонина – це територія сезонного випасу худоби, основний елемент відгінного скотарства, притаманного гірським територіям Українських Карпат. З культурно-рекреаційного погляду полонини – це унікальне поєднання багатовікової культури традиційного гірського господарювання, полонинських звичаїв та побуту в поєднанні з чудовою мальовничістю, високими оглядовістю та прохідністю. Тому вважаємо, що полонини Українських Карпат як природно-господарські комплекси з тисячолітньою історією господарювання, мають потужний потенціал для розвитку багатьох видів туризму, водночас, сприявши популяризації гуцульських традиційних виробів, пов’язаних з полонинським господарюванням – бринзи,будзу, вурди і ліжників. Туристичні маршрути репрезентуватимуть шлях створення традиційної продукції, а також слугуватимуть її промоції й реалізації. Оцінка рекреаційного потенціалу має включати визначення рекреаційної ємності територій, особливо, гірських територій. Адже досліджувані нами території є більш вразливим до екологічних негативних впливів та мають довший період відновлення, ніж рівнинні території. Тому визначення рекреаційного потенціалу полонин повинно враховувати екологічну ситуацію, соціально-економічні передумови та природно-географічні особливості території. Досліджено можливість використання комплексних еколого-географічних досліджень із застосуваннями засобів ГІС та дистанційного зондування Землі. Це зроблено з метою визначення придатності полонин для організації рекреаційного природокористування. Для вивчення природних та соціально-економічних умов і ресурсів для потреб різновидового відпочинку потрібно визначити основні критерії для наших досліджень. При визначенні таких критеріїв враховано підхід І. М. Рожка. Цей вчений вважає доцільним поділити чинники, що впливають на види рекреаційного природокористування, на основні та другорядні. Основні чинники у даному випадку виступають лімітуючими і саме їх наявність сприяє розвиткові певних видів відпочинку. Другорядними є чинники, які не будуть лімітуючими у певному виді відпочинку, але підсилити або послабити основні можуть. Від співвідношення основних чинників залежить ступінь придатності території для певного виду рекреаційної діяльності. Вони можуть сприяти організації цієї діяльності або ж її лімітувати. Головними чинниками у процесі оцінювання придатності полонин для різних видів рекреаційного природокористування ми вважаємо естетичну оцінку, транспортну доступність та ступінь рекреаційної дигресії. У представленій роботі уточнена на основі розробок С. А. Генсірку (1987), І. М. Рожка (2000),Л. С. Безручка (2010). Важливою передумовою рекреаційного використання території є рекреаційна ємність. За основу ми обрано методику, розроблену спеціалістами державної служби заповідної справи. Проте, цю методику уточнено шляхом залучення додаткових понижуючих коефіцієнтів. Оскільки, полонини – це природний об’єкт, на якому проводиться традиційне високогірне господарство, тому при розрахунку рекреаційної ємності потрібно враховувати багаторічний пасторальний вплив. Уточнена методика оцінки придатності полонин для різних видів рекреаційного природокористування, адаптована для оцінки територій полонин Українських Карпат, дозволяє комплексно оцінювати екологічний стан ландшафтних комплексів та визначити найоптимальніший вид туризму для конкретної полонини. Описано та охарактеризовано сучасний стан рекреаційного природокористування в Українських Карпатах, процес розвитку рекреаційної інфраструктури від початку відновлення незалежності України до теперішніх днів. Після періоду певного застою у Карпатському регіоні почав утверджуватися в якості потужного рекреаційного центру в межах України. Основними факторами, які сформували сучасний стан рекреаційної сфери Карпатського регіону екологічний, політичний, кліматичний та соціально-економічний. У дисертації представлено результати апробації уточненої методики оцінки рекреаційного потенціалу для полонин Українських Карпат. Для досліджень обрано ключові ділянки в межах Гринявського, Мармароського, Чорногірського та Чивчинського масивів. Таке розташування ключових ділянок дасть змогу якомога краще описати давні райони полонинського господарювання, охарактеризувати відмінності як у природному, так і в соціально-культурному аспектах. Загалом для дослідження обрано 41 полонину Українських Карпат. На основі проведених досліджень подано рекомендації щодо можливостей розвитку рекреаційного природокористування на полонинах Українських Карпат, з врахуванням розрахованої нами рекреаційної ємності. Найперспективнішим видом туризму, який пропонується організовувати на полонинах Українських Карпат є пішохідний туризм. Це пояснюється тим, що основні чинники для організації пішохідного туризму мають високі значення в межах полонин Українських Карпат. Полонини володіють високими показниками пішохідної прохідності, чудовою оглядовістю. У межах полонин є горизонтальні ділянки, де можна розкласти намет, на більшості полонинах є джерела питної води, а також можливість роздобути дрова та розкласти багаття (незважаючи на те, що екологічно дбайливим є організація приготування їжі за допомогою газових балонів та пальників). Для організації агротуризму обов’язковою умовою є наявність полонинського господарства, яке є об’єктом для відвідування туристами. Також критично важливим є об’єкти інфраструктури, оскільки, агротуризм передбачає відвідування полонини з можливістю залишитися більше, ніж на один день. Отримані результати рекреаційної ємності, а також попередні розрахунки придатності полонин для різних видів рекреаційного природокористування дозволяють обґрунтувати подальший розвиток рекреаційного природокористування на території досліджуваних масивів з позицій еколого-географічних підходів. Адже нами враховано як географічні особливості, які проявляються у будові ландшафтних комплексів та соціально-економічному розвитку регіону, так і сучасний екологічний стан території, а також функціональні обмеження, пов’язані із специфікою функціонування природоохоронного об’єктів, на території яких знаходяться об’єкти дослідження. У дисертаційній роботі представлені результати комплексного еколого-географічного дослідження для обґрунтування рекреаційного природокористування на території полонинських господарств Українських Карпат. Досліджено екологічну ситуацію, соціально-економічні та природно-географічні особливості території, які проявляються через специфіку природних комплексів досліджуваних об’єктів. Проведені дослідження дають підстави подати рекомендації щодо найбільш оптимальної організації рекреаційного природокористування у межах полонин Українських Карпат. Ключові слова: полонина, Українські Карпати, рекреаційний потенціал території, геоінформаційні системи, дистанційне зондування Землі, рекреаційна ємність. ABSTRACT Ziuzin S. Y. Recreational potential of alpine meadows of Ukrainian Carpathians. – Qualification scientific work is as a manuscript. Thesis for a Candidate Degree in Geography: Speciality 11.00.11 – Constructive Geography and Rational Use of Natural Resources (Geography). – V. N. Karazin Kharkiv National University, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kharkiv, 2021. The dissertation is devoted to the assessment of the recreational potential of the Ukrainian Carpathians. During the last years, the problem of reducing the number of highlands farms in the Ukrainian Carpathians has become extremely relevant. First of all the prerequisites for this are socio-economic factors, because the lack of permanent markets for manufactured products significantly reduces the profitability of any farming. This contributes to the outflow of labor of this industry, especially as specific as the alpine meadows farms, which are located high in the mountains and isolated from the main communications. At the same time, many different factors have led to the active development of recreation sphere in the Carpathian region. There is a demand in society for quality recreation, which must be remembered for a long time. In our opinion, the future of alpine meadows farms is connected with the recreational sphere, because local population, are the bearers of a unique culture, which has been enriched and passed from generation to generation during many centuries. Therefore, combining the unique nature with the original traditions of the Hutsuls people, you can create an original touristic product. This will create an opportunity for extra income for local population. The essence and main approaches to defining the concepts of "recreational nature" and "recreational potential" was analyzed in the dissertation. The development of methodological bases and terminological apparatus related to recreation, scientists began to develop in the 70's of XX century. The Soviet scientists - the founders of recreational geography, with the emergence of which, in fact, began the development of knowledge about leisure and recreation: Yu. Vedenin, I. Zorin, V. Kvartal'nov, M. Myronenko, V. Preobrazhensky. Modern geographical studies of recreation were continued by O.I. Shabliy, O.G. Topchiev, Zh. I. Buchko, O.O. Beidyk, V.P. Matviyiv, I.B. Koinova, O.O. Lyubitseva, I.M. Rozhko, S.P. Kuzik. The object of research are alpine meadows of the Ukrainian Carpathians. The mountain alpine meadows are the forestless peaks of mountains and ridges covered with grass, shrubs and moss-lichen vegetation. In the economic sense, the mountain meadows is a territory of seasonal cattle grazing, typical for the mountainous territories of the Ukrainian Carpathians. In therms of the cultural and recreational spheres, the mountain alpine meadows are a unique combination of centuries-old culture of traditional highland farming in combination with excellent picturesqueness, high visibility and hiking passability. Therefore, we believe that the alpine meadows of the Ukrainian Carpathians as natural economic complexes with a thousand-year history of use from highland farming, have a powerful potential for the development of many types of tourism. Tourist routes will represent the ways of producing traditional product and promote from his sale. Assessment of recreational potential should include determining the recreational capacity of areas, especially mountain areas. After all, the mountain are more sensitive to environmental negative impacts and have a longer recovery period than the another teritories. The determination of the recreational potential of the alpine meadows should take into account the ecological situation, socio-economic, natural and geographical features of the territory. There is a need to define the main criteries of our research for study the natural and socio-economic conditions and resources for the organixations of various types of recreation. In determining of criteries, the approach of I. M. Rozhko is taken into our research. This scientist considers that it appropriate to divide the factors influencing the types of recreational nature use, into main and secondary. The main factors in this case are limiting and their presence contributes to the development of certain types of recreation. Secondary factors cannot be limiting in a particular type of recreation, but can strengthen or weaken the main factors. The degree of suitability of the territory for a certain type of recreational activity depends of the main factors. They can facilitate the organization of this activities or limit it. We consider aesthetic assessment, transport accessibility and the degree of recreational digression must be the main factors in the process of assessing the suitability of mountain alpine meadows for different types of recreational nature use. The current state of recreational nature use in the Ukrainian Carpathians, the process of development of recreational infrastructure from the beginning of Ukraine's independence to the present day was described and characterized. After a period of economical stagnation in the Carpathian region, it began to establish as a powerful recreational center in Ukraine. The main factors that have shaped the current state of the recreational sphere of the Carpathian region are environmental, political, climatic and socio-economic factors. The dissertation presents the results of approbation of the revised method of assessment of recreational potential for thealpne meadows of the Ukrainian Carpathians. Key areas from the Hryniava, Marmarosch, Chornohora and Chyvchyn massifs were selected for research. This location of key areas will make it possible to best describe the ancient areas of alpine meadows farmings. A total of 41 alpine meadows of the Ukrainian Carpathians were selected for the study. Based on conducted researches recommendations on possibilities of development of recreational nature use in the alpine meadows of the Ukrainian Carpathians are given. We taked the recreational capacity calculated by us in our research. The most promising type of tourism, which is proposed to organized in the alpine meadows of the Ukrainian Carpathians, is hiking. This is related with main factors of the organization of hiking are of great importance within the alpine meadows of the Ukrainian Carpathians. Alpine meadows have high pedestrian suitability, excellent visibility. There are horizontal areas where you can pitch a tent, most of the alpine meadows have sources of drinking water, as well as the opportunity to get firewood and light a fire (despite the fact that ecologically careful is the organization of cooking with gas cylinders and burners) in the alpine meadows. A prerequisite for the organization of agritourism is the presence of a mountain farming, which is an object for tourists to visit. Infrastructure objects are also important, as agritourism involves visiting a mountain alpine meadows with the opportunity to stay for more than one day. The obtained results of recreational capacity, as well as preliminary calculations of the suitability of alpine meadows for different types of recreational nature use allow to recomendate the further development of recreational nature use on the territory of the studied massifs. We take into account both the geographical features that are manifested in the structure of landscape complexes and socio-economic development of the region, and the current ecological condition of the territory, as well as functional limitations associated with the specifics of environmental researches. Key words: alpine meadow, Ukrainian Carpathians, recreational potential of the territory, geoinformation systems, remote sensing of the Earth, recreational capacity. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У монографіях: 1. Койнова І. Б., Зюзін С. Ю. Використання природних ресурсів для екотуризму.Львівська область: природні умови та ресурси: монографія за заг. ред. д-ра геогр. наук., проф. М. М. Назарука, Львів: Вид-во Старого Лева, 2018. С. 497–504. Особистий внесок здобувача полягав у зборі та аналізі статистичних даних та проведенні польових досліджень для написання розділу. Статті у наукових фахових виданнях України: 1. Рожко І. М., Зюзін С. Ю. Методичні основи дослідження рекреаційного потенціалу полонин Українських Карпат. Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2015. № 3–4. С. 61–65. Особистий внесок здобувача полягав у аналізі наявних методик оцінки рекреаційного потенціалу території та розробці методики дослідження рекреаційного потенціалу полонин. 2. Андрейчук Ю. М., Рожко І. М., Зюзін С. Ю. Дослідження полонин Мармароського масиву Українських Карпат засобами ГІС/ДЗЗ. Фізична географія та геоморфологія. 2017. Вип. 3 (87). С. 134–140. Особистий внесок здобувача полягав у проведенні польових досліджень та подальшій обробці отриманих результатів. 3. Зюзін С. Ю., Андрейчук Ю. М., Рожко І. М., Матвіїв В. П. Організація рекреаційного природокористування на полонинах масиву Чивчин Українських Карпат. Науковий вісник ХДУ. 2018. Вип. 8. С. 244–250. Особистий внесок здобувача полягав у проведенні польових досліджень, створенні описів полонин Чивчинського масиву Українських Карпат. 4. Рожко І. М., Зюзін С. Ю. Використання полонинських господарств для організації пішохідного туризму на полонинах Чорногірського масиву Українських Карпат Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: географія. 2018. Вип.8. С. 115–124. Особистий внесок здобувача полягав у проведенні польових досліджень в межах масиву Чорногора, створенню картографічного матеріалу при написанні статті. Статті у зарубіжних наукових виданнях: 1. Зюзін С. Ю., Рожко І. М. Historical aspects of tourist development in the Chornohora massif of Ukrainian Carpathians. Journal of Education, Health and Sport. 2019. Vol. 9, No. 1. Р. 335–345. DOI: http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.2556911. Особистий внесок здобувача полягав у аналізі літературних джерел, фондових матеріалів, проведенні польових досліджень та перекладі статті на іноземну мову. Наукові праці апробаційного характеру за темою дисертації: 1. Зюзін С. Ю., Рожко І. М. Перспективи організації пішохідного туризму на полонинських господарствах масиву Чорногора масиву Чорногора Українських Карпат.Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 25-річчю географічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, 21-23 травня 2015 р., Тернопіль, 2015. С. 340–342. Особистий внесок здобувача полягав у проведенні польових досліджень в межах масиву Чорногора та описі отриманих результатів. 2. Зюзін С. Ю., Рожко І. М. Організація екологічного туризму на полонинських господарствах Українських Карпат. Перспективи розвитку сільського та екологічного туризму в Україні: Збірник тез I Міжнародної науково-практичної конференції. 20-21 травня 2016 р., Березне, Рівне, 2016. С. 121–123. Особистий внесок здобувача полягав у проведенні польових досліджень. 3. Ziuzin Sviatoslav Recreational potential of Chyvchyns massif. Sustainable tourism for development: the materials of the international conference, March 19-21 2017, Zhovkva, Ukraine, 2017. P. 68–69. 4. Зюзін С. Ю., Рожко І. М. Використання полонин Мармароського масиву для організації рекреаційного природокористування. XIV Всеукраїнські наукові Таліївські читання, 16-17 квітня 2018 р., Харків, 2018. С. 157–160. Особистий внесок здобувача полягав у створенні картографічного матеріалу при написанні статті. 5. Зюзін С. Ю., Рикмас Т. В. Сучасні тенденції розвитку рекреаційного природокористування на території Українських Карпат. Матеріали III міжнародного семінару, 5–7 жовтня 2018 2018 р., Львів, 2018. С. 143–146. Особистий внесок здобувача полягав у оформленні публікації. 6. Зюзін С. Ю., Рикмас Т. В. Історичні аспекти туристичного освоєння масиву Чорногора Українських Карпат. XII міжнародна наукова конференція, 12-14 жовтня 2018 р., Львів, 2018. С. 121–123 Особистий внесок здобувача полягав у аналізі літературних джерел інформації та оформленні публікації.. 7. Зюзін С. Ю. Екологічні проблеми рекреаційного природокористування в межах Чорногірського масиву Українських Карпат. Екологічна безпека об’єктів туристично-рекреаційного комплексу : I Міжнародна науково-практична конференція, 5 – 6 грудня 2019 р., Львів, 2019. С. 26–28. 8. Зюзін С. Ю, Тиханович Є., Безручко Л., Голобродська І. Вплив хіоногенних процесів на рослинний покрив на прикладі ландшафту Чорногора (Українські Карпати). Конструктивна географія і картографія: стан, проблеми, перспективи : матеріали міжнародної науково-практичної онлайн-конференції, присвяченої 20річчю кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені Івана Франка, 1‒3 жовтня 2020 р., Львів, 2020. С. 106–109. Особистий внесок здобувача полягав у створенні картографічного матеріалу. ЗМІСТ Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Розділ 1. Теоретичні основи дослідження рекреаційного потенціалу полонин Українських Карпат. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 1.1. Науковий зміст і сутність понять “рекреація, рекреаційний потенціал та рекреаційні ресурси” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 1.2. Чинники розвитку рекреаційного природокористування .. . . . . . . . . . . . 25 1.3. Функції рекреаційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 1.4. Класифікація рекреаційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 1.5. Зміст поняття “полонини” та історія вивчення полонин Українських Карпат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Розділ 2. Методологічні основи та методика еколого-географічних досліджень рекреаційного природокористування на полонинах Українських Карпат. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 2.1. Методологічні основи комплексних еколого-географічних досліджень рекреаційного природокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 2.2. Методика оцінки рекреаційної дигресії та рекреаційної ємності природних комплексів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 2.3. Особливості використання дистанційного зондування Землі та геоінформаційних технологій у сучасних рекреаційних дослідженнях. . . . . 68 Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Розділ 3. Географічні особливості формування та сучасний стан рекреаційного природокористування в Українських Карпатах. . . . . . . . 78 3.1. Природно-географічні особливості полонин Українських Карпат . . . 92 Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 Розділ 4. Рекреаційний потенціал полонини Українських Карпат. . . . . . 99 4.1. Рекреаційний потенціал полонини масиву Гриняви . . . . . . . . . . . . . . . . 100 4.2. Рекреаційний потенціал полонини масиву Чивчин. . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 4.3. Рекреаційний потенціал полонин Чорногірського масиву . . . . . . . . . . . . 120 4.4. Рекреаційний потенціал полонин Мармароського масиву. . . . . . . . . . . . 134 Висновки до розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 148 Розділ 5. Загальна оцінка придатності полонин Українських Карпат для організації різних видів рекреації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150 5.1. Оцінка рекреаційної ємності полонин Українських Карпат . . . . . . . . . . . 157 Висновки до розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163 Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . 183 ВСТУП Обгрунтування вибору теми дослідження. Проблема зменшення кількості полонинських господарств Українських Карпат протягом останніх років набула надзвичайної актуальності. Передумовами цього є, насамперед, соціально-економічні чинники, адже відсутність постійних ринків збуту своєї продукції суттєво зменшує рентабельність будь-якого господарства, що, в свою чергу, суттєво впливає на оплату праці для робітників. Це сприяє відтоку робочої сили цього промислу особливо, настільки специфічного, як традиційне відгінне скотарство на полонинських господарствах, які розташовані високо в горах і фактично ізольовані від основних комунікацій. Водночас, із збільшенням загального попиту на відпочинок, покращенням транспортної інфраструктури та переорієнтації великої кількості рекреантів на відпочинок в Карпатах активно розвивається сфера рекреації в Карпатському регіоні. В суспільстві з’явився попит на якісний відпочинок, який повинен бути насиченим та яскравим, тобто таким, щоб запам’ятався надовго. Власне із сферою рекреації, на нашу думку, пов’язане майбутнє полонинських господарств, оскільки, гуцули, котрі «літують» на полонинах, є носіями унікальної культури, яка збагачувалася та передавалася із покоління в покоління протягом багатьох століть. Водночас, загальна цінність ландшафтів полонинських комплексів є доволі високою, оскільки, всі полонини мають чудову оглядовість та живописність. Тому поєднавши унікальну природу з самобутніми традиціями гуцулів, можна створити оригінальний туристичний продукт та зацікавити туристів в тому, щоб відвідати такі місця, а, відповідно, полонинські господарства отримають можливість додаткового заробітку. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в рамках кафедральних науково-дослідних тем «Переваги і ризики використання природно-ресурсного потенціалу західного регіону України в період трансформації суспільства» (номер державної реєстрації: 0114U000870) та «Еколого-географічні підходи до вирішення регіональних і локальних проблем природокористування в контексті сталого розвитку» (номер державної реєстрації: 0117U001388) кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи, географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з’ясувати потенціал та можливості природних комплексів полонин Українських Карпат для розвитку рекреації та туризму, залученні традиційних полонинських господарств у рекреаційній діяльності. Досягнення мети передбачає постановку та виконання таких завдань: · проаналізувати й узагальнити основні теоретико-методологічні підходи щодо рекреаційного природокористування на території Українських Карпат, зокрема, полонин; · адаптувати методику оцінки придатності гірських територій для організації рекреаційного природокористування для потреб різних видів туризму на території полонинських господарств; · проаналізувати сучасний стан рекреаційного господарства Карпатського регіону, основні тенденції розвитку та екологічні проблеми; · охарактеризувати природні та соціально-економічні умови полонин Українських Карпат; · виявити райони та ділянки полонин, придатні для рекреаційного використання; · розробити рекомендації щодо організації рекреаційного природокористування відповідно до рекреаційного потенціалу полонинських господарств; · розрахувати рекреаційну ємність території полонинських господарств з метою оптимального використання для рекреаційних потреб; · розробити пропозиції щодо підвищення рентабельності полонинських господарств за рахунок використання рекреаційного потенціалу полонин Українських Карпат. Об’єктом дослідження є природно-територіальні комплекси полонин Українських Карпат. Предметом дослідження є рекреаційні властивості природних комплексів полонин та їх особливостей для організації рекреаційного природокористування. Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконане із застосуванням загальнонаукових методів (історичний, порівняльний, статистичний, математичний, оцінювання, польовий, метод «ключових ділянок») для збору статистичних та польових матеріалів та спеціальних методів (картографічний, бальної оцінки, метод оверлейного аналізу, дистанційного зондування Землі) для аналізу та опрацювання зібраних в ході дослідження матералів. Емпіричну основу дослідження становлять результати власних польових досліджень проведених впродовж 2015 - 2020 років. Аналіз статистичних даних здійснено у середовищі Microsoft Excel, розробка картографічних матеріалів зроблена за допомогою ГІС у середовищі геоінформаційної системи ArcGIS 10.1 та Digitals. Наукова новизна одержаних результатів: Головними результатами наукової новизни, отриманих у рамках вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження є такі: вперше: – зроблено оцінку рекреаційного потенціалу полонин Чивчинського та Гринявського масивів Українських Карпат; – рекомендовано та обґрунтовано напрями та заходи організації різних видів рекреаційного природокористування на полонинських господарствах; – обраховано рекреаційну ємність полонин Українських Карпат; – створено картографічні моделі придатності полонин Українських Карпат для різних видів туризму; удосконалено: – методику оцінки придатності природно-територіальних комплексів гірських територій для організації різних видів рекреаційного природокористування; – методику оцінки рекреаційної ємності, адаптовано її для дослідження природних комплексів полонин; – діагностичні ознаки виділення полонинських природних комплексів за використанням матеріалів дистанційного зондування Землі; набули подальшого розвитку: – теоретико-методологічні основи рекреаційних досліджень полонин Українських Карпат з залученням методів дистанційного зондування Землі та геоінформаційних систем; – підходи щодо комплексно-географічного аналізу й оцінки рекреа-ційного потенціалу полонин Українських Карпат; – методика укладання великомасштабних картографічних моделей полонинських природних комплексів за допомогою GIS-технологій та ДЗЗ; – теоретичні та практичні основи рекреаційного використання полонинських природних комплексів; – практичні рекомендації щодо створення нових туристичних шляхів із залученням полонин Українських Карпат. Практичне значення одержаних результатів Розроблені автором рекомендації покращення туристичної інфраструктури можуть бути використані при формуванні мережі туристичних шляхів, розробленні нових екологічних маршрутів на території національних природних парків, при створенні туристичних путівників гірськими територіями Українських Карпат. Адаптована методика оцінки рекреаційної ємності може бути застосована для розрахунку оптимального рекреаційного навантаження на гірські території і запобігання негативного впливу туризму. Результати роботи впроваджено в навчальний процес географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні курсів “Екологічна експертиза”, “Організація природо-краєзнавчих маршрутів”, “Екологічні технології” за освітньо-професійною програмою бакалаврів та магістрів спеціальностей 106 «Географія» та 014 «Середня освіта (Географія)». Особистий внесок здобувача. Зібрано та проаналізовано результати досліджень вчених минулих років, а також власних досліджень стосовно рекреаційного потенціалу полонин Українських Карпат. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримані особисто автором. Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 14 наукових праць, із них 1 – розділ у монографії; 5 статей, із яких 4 – у фахових виданнях України, та 1–у закордонному виданні; 8 – у матеріалах конференцій. Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, основна частина – 182 сторінки; дисертація містить 66 рисунків, 34 таблиці та 12 додатків. Список використаних джерел налічує 171 найменування. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПОЛОНИН УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ 1.1 Науковий зміст і сутність понять «рекреація, рекреаційний потенціал та рекреаційні ресурси» Відпочинок є природною потребою людини, що сприяє відновленню її психологічних та фізіологічних сил. Особливо актуальною ця потреба постала у XX-XXI століттях, що пов’язано із збільшенням інтенсивності праці та ролі інформаційного навантаження у повсякденному житті людини. Внаслідок цих процесів швидко виснажуються фізіологічні та психологічні сили людини та, водночас, збільшується потреба у їх ефективному відновленні. Процес науково-технічної революції визначає загальні тенденції розвитку та змін у сучасній світовій економіці, зміні пріоритетів використання людських сил у процесі виробництва суспільних благ. Так, початок розвитку капіталізму характеризується великою кількістю робочої сили та її дешевизною, простими технологічними процесами, що позбавляло працедавців від прямої необхідності займатися проблемами відновлення фізичних та моральних сил працівників. Найбільшою цінністю для власників мануфактур були машини, які, власне, масово заміщували живу робочу силу. Водночас, в сучасних умовах праці спостерігається збільшення виробництва, ускладнення технологічних процесів. Це сприяє скороченню фізичних і збільшенню розумових і нервово-психологічних затрат праці у зв’язку із зростанням складності і напруженості. Тому значно підвищується потреба не лише у оптимальній фізичній формі робочої сили і її стійкості до нервово-психологічних навантажень, але і у своєчасному відновленні здатності до праці з метою забезпечення безперебійного і ефективного виробничого процесу. Аналізуючи чинники, які сприяють зниженню моральних та фізичних сил людей варто виділити два основних фактори: · Розвиток науково-технічного прогресу. Це сприяє зменшенню затрат фізичних сил та збільшенню розумових зусиль, сприяє стресовим ситуаціям під час праці. · Урбанізація. Складні умови проживання в сучасному місті з великою кількістю та високою концентрацією підприємств, шумом, інтенсивним пересуванням транспортних засобів підвищують фактор ризику захворюваності та сповільнюють процес відновлення сил людини. Це, в свою чергу, сприяє розвиткові як фізичних, так і нервово-психічних захворювань. Активний відпочинок має позитивний вплив на відновлення психологічного та фізичного здоров’я людини, знижує рівень захворювань на серцево-судинні хвороби, захворювання органів дихання, нервів і кістково-м’язової системи, органів травлення – більше як на 20 % [58]. Багаторічні дослідження показують, що в перший місяць після відпочинку продуктивність праці зростає на 15–25 %, в подальшому вона знижується і через 4–8 місяців досягає попереднього (до відпочинку) рівня. Це означає, що середньорічний приріст продуктивності праці в результаті активного відпочинку, який базується на широкому використанні природних та історико-культурних рекреаційних ресурсів, знаходиться на рівні 3%. Вищенаведені дані засвідчують роль рекреації як одного з головних факторів відновлення сил робітників [99]. Також відомо, що чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, тим вищий культурний рівень суспільства, рівень потреб населення, в тому числі потреб у відпочинку на природі. Окрім того, на формування потреб суспільства має вплив соціально-психологічний аспект, наприклад, традиції проводити відпустку на березі моря чи на території гірських ландшафтів. Активний відпочинок і, в тому числі, туризм, рядом науковців вважається одним із засобів збереження на належному рівні людини як біологічного виду [21]. У науковій літературі термін “рекреація” вживається з 19 століття та пов'язаний головним чином із запровадженням в Сполучених Штатах Америки нормованого робочого дня. У зв’язку з чим виникла потреба в організації вихідних днів, перепочинків та відпусток для робітників з метою відновлення їх моральних та фізичних сил [72]. Рекреація, відповідно, це процес відновлення. Розробкою методичних основ та основного термінологічного апарату, які стосуються рекреації вчені почали розробляти з кінця 70-их років 20 століття. Ґрунтовними є праці радянських вчених - засновників рекреаційної географії, з виникнення якої, власне, і почався розвиток галузей знань про дозвілля і відпочинок: Ю. О. Вєдєніна, М. С. Мироненка, І. Т. Твердохлєбова, В. С. Преображенського [21; 62; 89; 104]. Сучасні географічні дослідження рекреації продовжили О. І. Шаблій, О. Г. Топчієв, В. П. Матвіїв, І. Б. Койнова, С. П. Кузик, О. О. Любіцева, І. М. Рожко, О. О. Бейдик та інші [8-10, 59, 60, 77, 85, 112, 129, 143]. Важливий внесок у розвиток дослідженні рекреації було зроблено біологами та лісівниками, серед яких Л. П. Рисіна, Г. П. Полякова, А. І. Тарасов, С. А. Генсірук, М. С. Нижник, Р. Р. Возняк, В. І. Середін, В. І. Парпан та інші [23, 115,116,119, 125]. Зважаючи на те, що рекреація відзначається своєю міждисциплінарністю і у процесі свого розвитку нею зацікавилось і ряд економістів. Серед них варто згадати праці М. С. Нудельмана, П. В. Гудзя, П. В. Жука, В. С. Кравціва та інших [37; 61; 96]. В Українській екологічній енциклопедії (2003) термін “рекреація” трактується як відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі трудової, навчальної та побутової діяльності. Загальне визначення цього терміну трактується як “система заходів, пов’язана з використанням вільного часу людини для її оздоровлення, а також культурно-пізнавальної та спортивної діяльності поза межами постійного місця проживання [34]. На сьогоднішній день понятійно-термінологічний апарат в галузі рекреації надзвичайно широкий. Так, на сьогодні існує 14 визначень поняття “рекреація”. Смаль І. В. вказує, що рекреація – відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація вклю-чає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів [120]. Поколодна М. М. (2012) вважає, що рекреація – це різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола потреб як особистісних так і соціальних [100, с. 16]. Також подається визначення рекреації як сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної й культурно-дозвільної діяльності людей на спеціалізованих територіях [101]. Стратегії розвитку рекреації комплексно висвітлені у експертних доповідях світових організацій: «World Tourism Organization. UNWTO», «World Travel and Tourism Council WTTC», «The Economic Impact of Travel & Tourism 2014. European Union». Так, Всесвітня асоціація з питань дозвілля і відпочинку подає визначення, що рекреація – це процес, в основу якого покладено відпочинок людей у вільний від роботи час з метою відновлення фізичних та психологічних сил людини, що супроводжується лікуванням, реабілітацією [161]. Причетність великої кількості як вітчизняних, так і іноземних вчених до розробки термінологічних понять в сфері рекреації спричинилося до того, що не існує єдиного визнаного визначення цієї сфери людської діяльності. Також варто відмітити, що окрім вчених, питаннями рекреації займаються як уряди окремих країн (діють спеціальні міністерства туризму), так і Міжнародні організації, включаючи Організацію Об’єднаних Націй, Всесвітню туристичну організацію (ЮНВТО / UNWTO), Організацію економічного співробітництва і розвитку, Всесвітню раду з подорожей і туризму (WTTC), Всесвітню асоціацію з питань дозвілля і відпочинку (WLRA) «Global Consumer Study». Таким чином, узгодженої праці, де подається визначення рекреації не існує. Проте, проаналізувавши вище наведені визначення, а також визначення інших вчених можемо підсумувати, що рекреація – це різновид людської діяльності, спрямований на відновлення фізичних і духовних сил, що здійснюється на спеціальних територіях у вільний (неробочий) час. Також варто відзначити, що спеціальні території для рекреації не обов’язково можуть знаходитися за місцем постійного проживання людини-рекреанта. Теоретичні аспекти рекреаційного потенціалу територій розробляли такі вчені як Л. А. Багрова, Я. К. Трушиньш, Ю. О. Ведєніна, О. І. Шаблій, Н. В. Фоменко, О. О. Бейдик, І. М.Рожко, В. П. Матвіїв [6; 8-10;111; 132; 142] Так, Я. К. Трушиньш розглядає рекреаційний потенціал як “кількість ефекту, яку може отримати максимальна кількість рекреантів при найбльш сприятливих параметрах середовища з урахуванням екологічних обмежень” [6]. Шаблій О. І. вважає що це «система природних, історико-культурних об’єктів та їхніх властивостей, які можуть використовуватися або використовуються з метою оздоровлення чи відновлення, поповнення, розширення чи нагромадження духовних і фізичних сил людини у вільний від основного виду її діяльності час» [142]. Одним із найбільш повних та об’ємних визначень рекреаційного потенціалу дає вчений Святохо Н. В. Він вважає, що рекреаційний потенціал території розглядається як сукупність чотирьох основних компонентів – природно-ресурсної, історико-культурної, економічної та соціальної, які взаємопов’язані й взаємодіють між собою [117, с. 32]. Поняття “рекреаційного потенціалу” є нерозривним з поняттям рекреаційних ресурсів певної території, під якими розуміють об’єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Дану проблему розглядає ряд як вітчизняних, так і закордонних науковців [14; 89; 119; 120]. Але найбільш поширеним є поділ рекреаційних ресурсів на природні, історико-культурні та соціально-економічні [119, с. 27]. Природні рекреаційні ресурси – це природні та природно-технічні геосистеми, природні об’єкти явища і процеси, що мають необхідні якісні і кількісні параметри для організації рекреаційної діяльності [128, с. 57]. За об’єктивними ознаками, до природних рекреаційних ресурсів відносяться кліматичні, бальнеологічні ресурси і лікувальні речовини (лікувальні мінеральні води, грязі, озокерит), водні (річкові системи, природні водойми, морські акваторії), пляжні, ресурси рельєфу (певні форми рельєфу, в тому числі печери), біологічні (рослинний і тваринний світ) та природні пейзажі та краєвиди (Рис. 1.1) [127, с.73]. Історико-культурні рекреаційні ресурси – це історичні особливості, об’єкти і явища матеріальної і духовної культури, які були створені в процесі історичного розвитку і створюються в сучасних умовах, певної території і можуть бути використані для задоволення духовних, пізнавальних і інтелектуальних рекреаційних потреб [127, c. 121]. До групи соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать географічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку та добробуту суспільства, стандарти обслуговування, організація туристичного господарства, кількість зайнятих у галузі тощо. Виходячи з вище наведених визначень в галузі рекреації, на нашу думку, оцінка рекреаційного потенціалу полонин як унікальних об’єктів господарювання полягає у оцінці природно-територіальних комплексів полонинських господарств для організації рекреаційної діяльності, оцінці господарства як історико–культурного об’єкта, а також врахування рекреаційної ємності території. 1.2 Чинники розвитку рекреаційного природокористування В сучасному світі разом із розвитком транспортної інфраструктури та потребою пізнання нових місць, звичаїв та культури різних народів, сфера рекреації розвивалася надзвичайно швидкими темпами. Також зростають і фінансові надходження в економіку, що для держав та регіонів є хорошим стимулом для розбудови відповідної інфраструктури з метою залучення туристів. Для планування розвитку сфери рекреації необхідним є аналіз чинників, які стимулюють розвиток рекреації в певному регіоні, що дасть змогу оптимально використовувати та спрямовувати капітало- та ресурсовкладення з метою отримання ефективного результату. Над вивченням чинників розвитку сфери рекреації працювали такі вчені, як М. С. Мироненко, І. Г. Твердохлєбовим, О. О. Бейдика, І. В. Смаля, П. О. Масляка, С. П. Кузика [8-10; 89; 119; 120]. Чинники, що формують рекреаційні потреби, вищезгадані автори поділяють на соціально-економічні, демографічні, соціально-психологічні, медико-біологічні й природні (табл. 1.1). В українські суспільній географії традиційний підхід сто-совно чинників розвитку сфери рекреації розглянув професор О. Топчієв, виокремивши природні, історико-географічні та соціально-економічні передумови формування і розвитку рекреаційної діяльності [127, c.557]. Таблиця 1.1 Чинники формування рекреаційних потреб (за М. Мироненко, І. Твердохлєбовим) [88] Групи чинників Чинники Демографічні Співвідношення міського та сільського населення (рівень урбанізації); статево-вікова структура населення; склад і розмір сім’ї; особливості населення Соціально-економічні Рівень розвитку виробничих сил, рівень виробництва споживчих благ, у тім числі послуг; рівень розвитку сфери відпочинку та туризму; реальні грошові доходи населення; роздрібні ціни на товари і послуги,у тім числі рекреаційні; рівень розвитку транспортної інфраструктури і транспортних засобів; тривалість відпусток; інформаційна забезпеченість рекреаційних районів та маршрутів; рівень культурного життя; мобільність населення; національні традиції Соціально-психологічні Комунікабельність рекреанта; тип культурного життя; ціннісні орієнтації особистості Медико-біологічні Стан здоров’я населення Природні Природна зона, у якій мешкає людина; особливості географічного положення щодо гір, моря тощо. Сукупність чинників розвитку сфери рекреації розділяють на три великі групи: природно-географічні, суспільно-географічні й індивідуально-мотиваційні (Рис. 1.1) [24]. До групи природно-географічних чинників розвитку сфери рекреації належать природно-рекреаційні ресурси й об’єкти та чинники екологічної безпеки, до групи індивідуально-мотиваційних чинників − психологічні й фізіологічні. Найбільшою категорією чинників розвитку сфери рекреації є суспільно-географічні чинники, а саме: суспільно рекреаційні ресурси та об’єкти, економічні, соціальні, інституційні, технологічні, політичні й демографічні чинники. До категорії природно-географічних чинників також належать природно-рекреаційні об’єкти та ресурси. [74]. ( Чинники розвитку сфери рекреації ) ( Індивідуально-мотиваційні ) ( Суспільно-географічні ) ( Природно-географічні ) ( Природно-рекреаційні об’єкти та ресурси ) ( Психологічні ) ( Суспільно-рекреаційні об’єкти та ресурси ) ( Фізіологічні ) ( Економічні чинники ) ( Чинники екологічної безпеки ) ( Соціальні ) ( Інституційні ) ( Політичні ) ( Демографічні ) ( Технологічні ) Рис.1.1 Класифікація чинників розвитку сфери рекреації [8] Природно-географічні ресурси й об’єкти (їхнє багатство чи унікальне поєднання) впливають на різні види рекреації на природі – водну, гірськолижну, кліматолікувальну, природопізнавальну тощо. Це можуть бути й активні види відпочинку (сплав на байдарках, альпінізм), і пасивні (пікніки, прогулянки тощо). ( Природно-географічні чинники )Ще одна група природно-географічних чинників – це чинники екологічної безпеки: наявність (або відсутність) природних лих і катаклізмів; рівень забруднення довкілля і відсутність потенційно небезпечних господарських об’єктів (Рис.1.2). До групи чинників екологічної безпеки також належить рівень забруднення компонентів довкілля − повітря, водних об’єктів і ґрунту. Рівень забруднення цих компонентів природи визначений групами окремих показників, проте для розвитку рекреації на певній території важливе значення інтегрального показника забруднення довкілля. ( Чинники екологічної безпеки ) ( Природно-рекреаційні об’єкти або ресурси ) ( Відсутність природних лих ) ( Рівень забруднення довкілля ) ( Клімат ) ( Рельєф ) ( Водні об ’ єкти ) ( Рослинний і тваринний світ ) ( Відсутність потенційно небезпечних господарських об ’ єктів ) ( Природно-заповідні території та мисливські угіддя ) Рис.1.2 Природно-географічні чинники розвитку сфери рекреації [9] Інша велика група − суспільно-географічні чинники. Вона охоплює найбільше чинників, що впливають на розвиток сфери рекреації – суспільно-рекреаційні об’єкти та ресурси, економічні, соціальні, інституційні, демографічні, політичні, технологічні. Суспільно-рекреаційні об’єкти та ресурси належать до найвпливовіших чинників вибору відпочинку, зокрема туризму. До групи суспільно-рекреаційних ресурсів та об’єктів зараховують такі ресурси, як історико-культурні й архітектурні пам’ятки, подійні об’єкти та місцевості. До історико-культурних і архітектурних пам’яток, на нашу думку, належать пам’ятки архітектури, історії, археології та монументального мистецтва. Подієві місцевості й об’єкти – це ті території, де відбулися важливі історичні події (військові битви, події з життя відомих людей), однак ці події не відображені на території, на їхньому місці не встановлено розпізнавальних знаків, проте вони зафіксовані у документах чи інших історичних джерелах, або ж на даний момент тут проводяться культурні заходи, які приваблюють туристів та стають головною метою їхньої мандрівки. Такою місцевістю у Львівській обл. може бути давня фортеця Тустань, де розташована реконструкція давньої оборонної фортеці та щорічно проводиться етнографічний фестиваль «Ту стань». Економічні чинники розвитку рекреації розділяють на чотири підгрупи [3]: – рівень фінансового забезпечення людей; – цінова пропозиція на відпочинок; – загальний економічний рівень розвитку території; – розвиток транспортної інфраструктури. Від рівня фінансового достатку людей залежить вибір не лише місця та способу відпочинку, але й загальна можливість відпочивати. Люди з обмеженими фінансовими статками зазвичай обирають внутрішньодержавний, внутрішньо-регіональний відпочинок або відпочинок за місцем проживання (дачний відпочинок у приміській зоні). Розвиток сфери рекреації, хоч і менше, але також залежить від загального економічного розвитку території. Держави з високими показниками економічного розвитку, здебільшого, туристично привабливі [74]. Такий чинник, як розвиток транспортної інфраструктури, забезпечує безперешкодне добирання до місця відпочинку, транспортне сполучення протягом періоду відпочинку з якомога найменшими затратами часу та коштів з боку рекреантів. До підгрупи соціальних чинників зараховують показники соціальних негараздів, показники безробіття і зайнятості, належність населення до певних соціальних груп, рівень освіти громадян, культурний рівень населення. Ще три підгрупи чинників соціальної групи, до яких зараховують рівень освіти і культурний рівень населення, що охоплює релігію, звичаї, традиції, – це чинники, які мотивують людину до вибору певних видів рекреації. Скажімо, існує більша ймовірність того, що людина з вищою освітою радше обере відпочинок з культурно-пізнавальною метою, ніж людина з середньою освітою. Релігія, звичаї та традиції – це своєрідна основа розвитку рекреації, зокрема туризму. Вони стимулюють розвиток рекреаційної інфраструктури під час проведення показових релігійних чи обрядових звичаїв для демонстрації національної культури населення певного регіону чи країни. Інша група суспільно-географічних чинників – демографічна. Ця група чинників вказує на те, що статево-вікова структура, кількісні показники населення, процеси урбанізації та інші демографічні процеси суттєво випливають на процеси рекреації. Кількісні показники населення території теж впливають на сферу рекреації. Території з великою кількістю населення потребують більшого розвитку сфери рекреації. Що вищий рівень розвитку території, то більший попит на якісний відпочинок [74]. Ще одним вагомим демографічним чинником є показники сімейного стану та складу сім’ї. Вони сприяють визначенню напрямів розвитку відпочинку в певному регіоні. Також є політична група чинників. Сюди належать політична безпека та забезпеченість виконання закону і правопорядку на території відпочинку. Чинник безпеки в категорії потреб людини найважливіший. Наприклад, події, які відбуваються на території Операції Об’єднаних Сил спричинили до значного відтоку туристів з зони Приазов’я, тому що люди бажають відчувати себе у безпеці під час відпочинку [74]. До технологічних чинників належать такі, як інформаційно-рекламне забезпечення регіону та рівень впровадження нових технологій у сферу рекреації. Реклама туристично-рекреаційного продукту певного регіону – особливий чинник стимулювання рекреації. У сучасному світі рівень промоції певних місць відпочинку має важливе значення, адже надає рекреанту можливість вибору території для відпочинку. Третя велика категорія чинників – індивідуально-мотиваційні, які охоплюють психологічні й фізіологічні чинники участі людей у рекреації або вибору видів рекреації (Рис.1.3). Ці чинники розвитку сфери рекреації повинні досліджувати переважно соціологи, оскільки про психологічні мотиви людей можна дізнатися лише методом опитування. ( Індивідуально-мотиваційні чинники ) ( Фізіологічні ) ( Психологічні ) ( Стан здоров ’ я та фізична підготовка ) ( Вроджені інстинкти та рефлекси, які впливають на поведінку людини ) ( Потреба у лікуванні та оздоровленні ) ( Потреба в само актуалізації, духовному надбанні, естетиці тощо в процесі рекреації ) Рис.1.3 Індивідуально-мотиваційні чинники розвитку сфери рекреації [74] Психологічний чинник має багато аспектів. Зокрема, вчені доводять: вроджені інстинкти та рефлекси людини впливають на її поведінку в майбутньому, а відтак – і рекреаційну. До психологічних мотивів участі в рекреації також належить бажання самореалізації, духовного надбання, навчання, соціальних контактів, зустрічі з новими людьми тощо. Вагомий психологічний елемент − емоційні аспекти, до яких науковці зараховують уже згадане бажання до отримання задоволення, власну позицію людини та її цінності. Від життєвої позиції та цінностей людини також здебільшого залежить вибір видів рекреації. Цінності можуть бути сімейні, релігійні, політичної партії та ін. Фізіологічними чинниками участі людей у рекреації є стан здоров’я та рівень фізичної підготовки населення. Також до фізіологічних чинників відносимо і природню потребу у лікуванні та оздоровленні. Відновлення фізичних та моральних сил людини, зазвичай, є одним з фізіологічних чинників розвитку сфери рекреації. 1.3 Функції рекреаційної діяльності Важливим елементом для дослідження рекреаційної діяльності є вивчення основних функцій такої діяльності. Основні функції рекреаційного природокористування було виділено вченими Н. С. Мироненком і І. Т. Твердохлєбовим [87, с. 14]. Це медико-біологічна, соціально-культурна та економічна функції. Ця класифікація функцій рекреації є досить популярною, проте М. С. Нудельман в переліку функцій не виділяє медико-біологічну, натомість у нього виділена природоохоронна функція [95, с. 20]. Це є дуже важливим, на нашу думку, оскільки, рекреаційна діяльність проходить переважно на природоохоронних територіях . В той же час А. Г. Кривець виділяє: соціальну, економічну та природоохоронну функції [66, с. 75]. Найбільш оптимальною є класифікація подана І. М. Рожком. Автор виділяє п’ять функцій рекреаційного природокористування, серед яких: соціально-економічну, медико-біологічну, освітньо-виховну, політичну, природоохоронну [112, с. 15]. Хоча, на нашу думку, враховуючи специфіку діяльності об’єктів природно-заповідного фонду України, а саме національних природних парків, на території яких, головно, розташована територія нашого дослідження, освітньо–виховну функцію потрібно назвати екологоосвітньою (рис. 1.4). ( Рекреаційне природокористування Соціально-економічна Медико-біологічна Освітньо-виховна Політична Природо-охоронна ) Рис. 1.4 Функції рекреаційного природокористування [112] Соціально-економічна функція рекреації полягає у двох основних моментах: задоволення потреб населення у відпочинку та пряма і непряма економічна вигода від рекреаційного природокористування. Пряма економічна вигода полягає в тому, що при розвитку відпочинкової сфери надходять прибутки у міський бюджет регіону, де розташовуються об’єкти сфери рекреації, розвивається відповідна інфраструктура, сплачуються податки у місцеві бюджети. На частку туризму припадає близько 10% світового валового національного продукту, світових інвестицій, усіх робочих місць і світових споживчих витрат. А туризм, пов’язаний із відвідуванням природних територій, у середньому становить близько 20-60% загальних обсягів міжнародного туризму [76, с. 125]. В. Гетьман вказує, що прибутки від туризму національних природних парків США в 5 разів перевишують видатки на утримання. На поїздки у парки американці щорічно витрачають близько 7 млрд. доларів [25, 26]. Рекреація виконує також і інші економічні функції: · пришвидшений розвиток інфраструктури певного регіону чи всієї країни; · збільшення зайнятості місцевого населення за рахунок збільшення кількості робочих місць в сфері рекреаційного обслуговування і в галузях, побічно пов'язаних з рекреацією; · суттєвий вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат населення територією країни на користь рекреаційних районів; · підвищення ефективності іноземного туризму як джерела надходження іноземної валюти. Медико-біологічна функція рекреаційного природокористування полягає у тому, що біотичні та рекреаційні ресурси, розташовані у природних комплексах гірських територій, сприяють оздоровленню населення, відновленню фізичного та психологічного стану людини. Зокрема, відомо про оздоровлюючі функції лісів. Ефект тиші – можливість лісу знижувати рівень шуму. За даними А. Тарасова в середньому стометрова полоса лісу понижує шум на 20 децебел [123, с.30]. Антисмоговий ефект – ліс очищує повітря від викидів. Досліди показали, що 1 га. букового лісу може затримати 68 тон сажі, а хвойний – до 35 т. Киснепродокуючий ефект – здатність лісу виділяти кисень. Відомо, що 1 га лісу дає в рік від 2 до 5 т кисню, що забезпечує життя 14 чоловік [153]. Фітонцидний ефект – це процес виділення рослинами фітонцидів, які боряться з бактеріями. Варто відмітити іонізуючу здатність насиченого іонами повітря, які позитивно впливають на організм людини [153]. Значна роль у процесі оздоровленні населення приділяється організації активних видів відпочинку, що сприяє загартуванню організму та подоланню психологічних хворіб. У даний час значна увага еколого-освітній та еколого-виховній функції рекреації приділяється адміністраціями біосферних заповідників та національних парків. Це дозволяє на наочному прикладі показати відпочиваючим функціонування природних комплексів. Сприяє підвищенню екологічної свідомості населення, завдяки демонстрації як негативних наслідків діяльності людини, так і для порівняння – неосвоєних ділянок парку. При проведенні екскурсій на територіях парку екологічна інформація подана екскурсоводом добре засвоюється, що сприяє бережному ставленню до довкілля. Політична функція передбачає в першу чергу міжнародне співробітництво в сфері рекреаційного природокористування. На сьогодні все частішими стають відвідування гірських територій України іноземними туристами. Це сприяє популяризації за кордоном наших місцевих традицій, вивченню історико-культурної спадщини місцевого населення, обміну досвідом між іноземними відпочиваючими та власниками об’єктів туристичної інфраструктури, що може сприяти використанню закордонного досвіду у туристичній галузі. Важливого значення дана функція набуває в умовах міжнародної співпраці у природоохоронній сфері. Адже створення мережі Міжнародних біосферних резерватів сприятиме покращенню розвитку міжнародного туризму та матиме велике значення для збалансованого розвитку території. Природоохоронна функція. Вагомість цієї функції часто визначає пріоритетність ведення господарства на певних територіях. Рекреаційна діяльність, як і будь-яка інша форма природокористування, негативно впливає на природне середовище. Проте, слід урахувати той факт, що на певні рекреаційні території претендують й інші галузі господарства регіону, які, відповідно, при розвитку рекреації обмежені як територіально, так і функціонально. Окрім цього, рекреаційні території виконують важливу буферну роль при організації природно-заповідних територій (наприклад, національних природних парків). Збільшення територій абсолютного заповідання без рекреаційних зон практично призводитиме до їх зменшення – через незацікавленість місцевого населення в існуванні таких об'єктів, і може призвести до негативних наслідків – вирубування лісів, браконьєрства, недозволеного випасу худоби, винищення рідкісних лікарських рослин тощо. Заповідний режим, який без буферних зон важче контролюється, буде порушуватися, що реально означатиме зниження цінності природних об'єктів. Рекреаційні зони як стале джерело прибутків для місцевого населення відтягнуть на себе економічні проблеми природокористування при зацікавленні у збереженні природних комплексів на цій території. У даний час значна увага приділяється еколого-освітній та еколого-виховній функції рекреації, особливо на гірських територіях об’єктів природо-заповідного фонду України. Це дозволяє на наочному прикладі показати відпочиваючим функціонування природних комплексів, сприяє підвищенню екологічної свідомості населення, завдяки демонстрації як негативних наслідків діяльності людини, так і для порівняння – неосвоєних ділянок парку. При проведенні екскурсій безпосередньо в межах природних комплексів, подана екологічна інформація добре засвоюється, що сприяє бережному ставленню до довкілля. 1.4 Класифікація рекреаційної діяльності Основними критеріями за якими класифікують рекреаційну діяльність є: мета подорожі, характер організації мандрівки, її тривалість та місця перебування, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д. У науковій літературі класифікації рекреаційної діяльності присвячено достатньо багато наукових публікацій. Їх суть полягає у виокремленні різних форм і видів рекреації за основними напрямками. З огляду на складність і багатоаспектність рекреаційної діяльності загальноприйнятої класифікації рекреаційної діяльності на основі єдиного підходу не розроблено. Фоменко Н. В. поділяє рекреаційну діяльність за суспільною функцією та технологією [131] на лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність. За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність [131]. Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні води, пелоїди. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, пелоїдолікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-пелоїдолікування, клімато-пелоїдолікування, клімато-бальнео-пелоїдолікування [135, с. 28]. Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам. Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по берегом, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід,і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським, а також рівнинним чи гірським [20]. За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну [3]. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація – це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов’язаною з будь-якими рекреаційними закладами. За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім'ї [120]. За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і мобільний. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов'язково пов'язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю. При визначенні таціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму. Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого туризму. Варто відмітити класифікацію рекреаційного природокористування розроблену І. М. Рожком на основі доробок Інституту регіональних досліджень НАН України та М. М. Нижник [112]. В основу цієї класифікації взято великі групи видів рекреаційної діяльності, що об`єднані за домінуючою метою і принципово відрізняються від інших за функціональним призначенням. У свою чергу, типи поділяються на види. Види рекреаційного прирокористування розді-ляються за засобами реалізації певного типу рекреаційної діяльності [96, с. 25]. На рис. 1.5 подано класифікацію рекреаційного природокористування І. М. Рожка. ( Рекреаційне природокористування Санаторно-курортне лікування Кліматолікування Бальнео-лікування Грязелікування Озокерито-лікування Фітолікування Туризм Локалізований Мобільний Оздоровчий Пішохідний Сільський зе - лений туризм Лижний Скелелазіння Велосипедний Спелеотуризм Гірсько-лижні види відпочинку Екологічний туризм Утилітарна рекреація Збирання ягід Збирання грибів Рибальство Збирання лікарських рослин Водний Дайвінг Фестивальний туризм Пляжно-купаль-ний відпочинок Кінний Теласотерапія Пізнавальний туризм ) Рис. 1.5 Класифікація зв’язків та видів рекреаційного природокористування на території національних природних парків (за І. М. Рожком [112] з доповненнями) 1.5 Зміст поняття «полонини» та історія вивчення полонин Українських Карпат Дослідження Українських Карпат тісно пов’язані із картографами, оскільки, ці гірські території не були густо заселеними людьми, важкодоступними, зокрема, і для науковців. Тому інформація про цей регіон в період до 19 ст. перш за все знаходиться у картографічних творах. Так, зображення Карпат на картах XVI–XVII ст. переважно мало відрізнялося від картографічних творів ранішнього періоду та зображувало гірську систему із незначною кількістю населених пунктів [49]. До прикладу, Г. Меркатор на території Українських Карпат відзначив лише міста Самбір та Дрогобич, без підписів найвищих вершин та населених пунктів на високогірних хребтах [67]. На картах кінця XVIII ст. вже присутні суттєві зміни. Територія Покуття заселена щільніше, а на території між Чорним та Білим Черемошем позначені гірські вершини Лиса Гора, Біла Гора, Чорна Гора, Біла Гора, Снігова Гора, Срібна Гора і хребет Чорногора. На першій топографічній карті Королівства Галичини і Володимирії, виданій у 1824 році, картографа Й. Лізганіга Східні Карпати позначені вже кількома гірськими хребтами з відносно густою мережею населених пунктів, найбільших рік та їх приток [67]. Проте високогірні хребти Чорногори, Людованських та Чивчинських гір і надалі залишаються білою плямою з мінімальною кількістю поселень, що лише підкреслює важко доступність гірських територій до кінця 18 ст. Тому й не дивно, що основні відомості про положення і назви висот, геологію, гідрографію, історію та побут регіону пов’язані із фольклорними оповідями про Гуцульщину. Активне вивчення науковцями різних аспектів гірських територій Українських Карпат почалося у 19 ст., коли діячі «Руської Трійці» Я. Головацький та І. Вагилевич зацікавилися культурним життям Гуцульщини. Зокрема, багато зусиль приділяли вивченню побуту та культури гуцулів, які випасають худобу на полонинах [56]. Справжнім проривом в наукових дослідженнях 19 століття стали адміністративна карта королівства Галичини і Володимирії К. фон Куммергберга, де були представлені всі тогочасні знання про Гуцульщину, а також «Геологічний атлас Галіції», виданий фізіографічною комісією Краківського університету [67]. Одним із перших комплексним вивченням полонин Східних Карпат займався Петро Контний. Зокрема, починаючи з 1922 р. провадив комплексні дослідження полонинських господарств за розробленою ним анкетою, яка включала в себе такі пункти: · Топографічні й фізичні властивості полонини · Комунікаційні умови; · Умови власності; · Господарські умови · Спеціальні дані про полонину. На підставі зібраного матеріалу, враховуючи територіальні, кліматичні, морфологічні иа господарські особливості, П. Контний поділив полонини Гуцульщини на такі групи: Чивчинську, Людованську, Чорногору, Микуличинсько-Космацько-Жаб’ївську. Основним підсумком наукової діяльності вченого Петра Контного було видання «Атласу полонин Східних Карпат» з комплексною інформацією про господарсько-економічне становище у Карпатах у міжвоєнний період. Багата природа та зростаюче господарське значення полонин для гірського населення на початку 20 століття привертали увагу великої кількості науковців. Варто відзначити наукові праці І. Мазепи, М. Дейла, К. А. Маліновського, М. Малоха, В. Свідерського [77-80; 61-66; 159] Видатним українським вченим у міжвоєнний період, який присвятив безліч праць дослідженню полонин та традиційному відгінному господарству був видатний географ – Володимир Кубійович. У 1926 році вийшла невелика, проте цікава стаття «Головні типи пастівництва в Польщі», де В. Кубійович поділив традиційні пастуші господарства на 4 типи [154]: · гуцульський. Характеризується великими природними та штучними полонинами, на яких випасали дрібну і велику рогату худобу; · польський тип поширювався на території Магурських Бескидів, на низьких вторинних полонинах з переважанням випасу овець; · горганський тип здійснювалося на натуральних полонинах, проте мало схилове положення із переважанням волів. Характерними були великі за відстанню лісові переходи для випасу овець; · лемківсько-бойківський тип характеризувався випасом волів на полонинах, а овець на перелогах. Водночас, у східній частині Горганів побутував перехідний гуцульсько-горганський тип пастівництва. Особливо велика роль вченого у вивченні полонин на територіях, підконтрольних на той час іноземним державам – Чехословаччині (Підкарпатська Русь) і Румунії (Буковина та Мармарош). У післявоєнний період прихід радянської влади на територію Українських Карпат (на Закарпатській області у 1946 році) приніс нові наукові методики, почав переважати екосистемний підхід та започатковано стаціонарні дослідження полонин. Це проявилося у великій кількості наукових праць. Так, до 1994 року на основі стаціонарних досліджень було опубліковано 550 напрацювань, присвячених рослинним формаціям та полонинам гірських масивів [66]. Тому на сьогоднішній день, насамперед, рослинний світ полонин Українських Карпат вивчений достатньо повно. Проаналізувавши попередні напрацювання науковців в різних сферах досліджень полонинських господарств, ми можемо стверджувати, що «полонина» – поняття комплексне та має природне, природно-господарське та культурно-рекреаційне поняття [73]. Полонинами називають безлісі вершини гір та хребтів, вкриті трав’яною, чагарничковою та мохово-лишайниковою рослинністю [79]. Нижня межа полонин у різних частинах Карпат є різною. Найнижчі полонини в місцях активного пасовищного навантаження – на Боржаві, Руні та Свидовці. Полонинам властиві холодний і вологий клімат, короткий і дощовий вегетаційний період та сніжна зима. Рослинний світ карпатських полонин вивчений достатньо повно, на сьогоднішній день відомо 835 видів квіткових та вищих спорових рослин, що становить 42% видів флори Українських Карпат [80]. Незважаючи на те, що полонини лежать над верхньою межею лісу, за складом флори та рослинності в різних гірських масивах вони різняться між собою. За висотою гір і поясами рослинності полонини поділяються на два типи: 1) ті, що лежать лише в субальпійському поясі 2) в субальпійському й альпійському поясах. До першого належать полонини Боржавського, Бескидського, Ґорґанського і Чивчинського високогір’їв, до другого – Мармароського, Свидовецького і Чорногірського, вершини яких перевищують 1800 м над р. м. і на котрих сформований альпійський пояс рослинності [80]. Цікаві дослідження, проведені відомим вченим Малиновським К. засвідчують, що в складі флори полонин є багато видів широколистяних і шпилькових лісів, які варто вважати рештками знищених букових і смерекових лісів та криволісь [79]. Азональні, аридні та бореальні рівнинні види флори становлять 47,7 % видів флори полонин, що пояснюється їх вторинним походженням. Тому на полонинах переважають низько травні чагарничкові (чорницеві) та щільнодернинні травостої, а саме щучники, трирозділь-носитничники, біловусники, мохово-лишайникові пустища. Серед цих видів флори 80% площі займають біловусники, щучники та чорничники. Власне, завдяки вторинним видам на полонинах чітко видно, що природня верхня межа лісу, а відповідно, межа полонин з природньої (1600 м н.р.м.) впродовж багатьох років господарської діяльності була штучно понижена на 300-400м. Це пояснює той факт, що в карпатському середньогір’ї полонини мають переважно штучне походження. У природно-господарському сенсі полонина – це територія сезонного випасу худоби, основний елемент відгінного скотарства, притаманного гірським територіям Українських Карпат. На полонинах притаманна елементарна господарська інфраструктура – колиби для пастухів та худоби, облаштовані джерела питної води. З культурно-рекреаційного погляду полонини – це унікальне поєднання багатовікової культури традиційного гірського господарювання, полонинських звичаїв та побуту в поєднанні з чудовою мальовничістю, високими оглядовістю та прохідністю. Тому, на нашу думку, полонини Українських Карпат, як природно-господарські комплекси з тисячолітньою історією господарювання, мають потужний потенціал для розвитку багатьох напрямків туризму водночас, сприявши популяризації гуцульських традиційних виробів, пов’язаних з полонинським господарюванням – бринзі, будзу, вурди. Туристичні маршрути репрезентуватимуть шлях створення традиційної продукції, а також слугуватимуть її промоції й реалізації. Висновки до розділу 1. Таким чином, можемо зробити такі висновки: 1. Рекреація – термін доволі багатоаспектний, над теоретичними основами якого працюють багато як вітчизняних, так і закордонних вчених. Проте, рекреаційна сфера динамічно розвивається в сучасному світі, та виконує безліч важливих функцій. Насамперед, варто відзначити, що з розвитком транспортної інфраструктури в світі щорічно зростає обсяг міжнародного туризму. Люди потребують пізнання нових емоцій, відкриття для себе культури раніше невідомих широкому загалу народів, внаслідок чого рекреаційна сфера вже на даний момент відіграє важливу роль в економіці багатьох країн. Водночас, із цим зростає залежність сучасної людини від новітніх технологій, без яких важко уявити сучасний світ, тому постійно зростатиме потреба у відновленні моральних сил, у відпочинку на природі. 2. Проаналізувавши велику кількість наукових доробків вітчизняних та зарубіжних вчених, ми можемо стверджувати, що організація рекреаційного природокористування на певній території залежить від природних, соціально-економічних та історико-культурних ресурсів, рекреаційний потенціал певної території є інтегральним поняттям наявності вищезазначених ресурсів. 3. В оцінку рекреаційного потенціалу повинна також входити і визначення рекреаційної ємності територій, особливо, гірських територій. Адже досліджувані нами території є більш вразливим до екологічних негативних впливів та мають довший період відновлення, ніж рівнинні території. Тому оцінка рекреаційного потенціалу полонин повинна враховувати екологічну ситуацію, соціально-економічні передумови, природно-географічні особливості території, які проявляються через специфіку ландшафтних комплексів, та нормативні обмеження, пов’язані із об’єктами природно-заповідного фонду. Результати досліджень даного розділу наведено в публікаціях: [41], [42],[48], [51]. РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДИКА ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА ПОЛОНИНАХ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ 2.1 Методологічні основи комплексних еколого-географічних досліджень рекреаційного природокористування. Вивчення рекреаційного потенціалу певних територій полягає у виявленні перспективних для проведення рекреаційного природокористування ділянок, з найоптимальнішим набором певних видів рекреаційних ресурсів для організації такої діяльності. На нашу думку, найбільш змістовні результати можуть дати комплексні еколого-географічні дослідження. Тому, серед безлічі загальноприйнятих методів, на сучасному етапі розвитку географічної науки для вивчення різних географічних об’єктів застосовують системний підхід, де об’єкти розглядаються як складні системи із своєю структурою та ієрархією. Використання такого підходу дозволяє [112, c.31-32]: · вивчати систему як в цілому, так і окремі її частини; · вивчати об’єкт з різних сторін і під різними точками зору; · виділяти різні рівні елементів системи. Тому важливим при географічних рекреаційних дослідженнях є власне комплексний підхід, який сприяє розумінню окремих компонентів природи як частин цілого, функціонуванню окремих частин як самостійних об’єктів, так і природної системи загалом. При дослідженні рекреаційного природокористування застосовуються як загальнонаукові, так і спеціальні географічні методи. Зокрема, одним із найважливіших географічних методів є картографічний. Картографічний метод полягає у розробленні просторових географічних моделей – карт. Серед багатьох географів є думка, що географічним є те, що піддається картографуванню, що можна показати на карті, також варто відмітити, що карта – головний результат географічних досліджень. Порівняльний метод один з фундаментальних і основоположних напрямів пізнавального процесу, який базується на таких принципах формальної логіки: принцип подібності, принцип розрізнення [127, с. 112]. Дані методи є важливими при узагальненні результатів досліджень і подання рекомендацій для інших аналогічних територій. На сучасному етапі розвитку географічної науки та зростанню новітніх методів досліджень варто відзначити роль методів дистанційного зондування Землі та методи геоінформаційних систем. Методи дистанційного зондування Землі на сучасному етапі розвитку технологій дають змогу високоточного просторового моніторингу, проведення обрахунків основних морфометричних параметрів об’єктів, виділенні складових частин об’єкта дослідження, а також, що важливо для географічних досліджень, проведенні просторово-часового аналізу об’єкта за певний період. Також при оцінці такого комплексного поняття як рекреаційний потенціал нави використовувався оверлейний аналіз. Оверлей (Overlay) – це спільна обробка накладання двох або більше вихідних шарів однієї географічної області, в результаті якої створюється похідний шар з новими географічними даними як комбінація топологічних сегментів вихідних географічних даних. Оверлейний метод є потужним засобом аналізу множини різнойменних і різнотипних просторових об'єктів. Елементами оверлейних операцій є вхідний шар, оверлейний шар, вихідний шар. Накладання просторових об'єктів вхідних шарів дозволяє розділяти їх на топологічні сегменти і комбінувати з цих сегментів нові об'єкти залежно від мети аналізу [ 144, с.54]. Одним з головних завдань наших досліджень є ідентифікувати, описати ділянки полонин Українських Карпат, придатних до рекреаційного використання. Основна рекреаційна унікальність полонинських господарств полягає в тому, що полонини є унікальними як природними об’єктами, так і соціально-економічними (оскільки, форми та методи господарювання на полонинах мають багатолітню історію формування), тому важливим є дати полонинам розгорнуту характеристику. Наслідком таких досліджень повинні стати рекомендації щодо придатності різних полонин для організації на них рекреаційного природокористування. Складність створення методики оцінки рекреаційного потенціалу територій полягає в тому, що необхідно застосовувати бальну систему, що супроводжується певним суб’єктивізмом. Проте зменшення критеріїв оцінок з метою уникнення суб’єктивізму чи спрощення обрахунків не виправдовує себе через зниження інформативності, що є важливим при створенні геоінформаційних систем [112, с. 33]. Також важливо зазначити, що пропоновані нами критерії оцінок будуть основою нашого оверлейного аналізу. Для вивчення природних та соціально-економічних умов і ресурсів для потреб різновидового відпочинку потрібно визначити основні критерії для наших досліджень. При визначення таких критеріїв ми дотримуємося думки І. М. Рожка, який вважає доцільним поділити чинники, що впливають на види рекреаційного природокористування, на основні та другорядні [110, с. 73]. Основні чинники у даному випадку виступають лімітуючими і тому саме їх наявність сприяє розвиткові певних видів відпочинку. Наприклад, для пішохідного туризму – наявність високої прохідності території, адже, якщо на досліджуваній території зростає велика кількість борщівника Сосновського (Heracleum sosnowskyi ) це унеможливлює організацію будь-яких форм рекреаційного природокористування такій ділянці. Другорядними є чинники, які не будуть лімітуючими у певному виді відпочинку, але підсилити або послабити основні можуть. Для оцінки цих чинників нами застосовано бальну шкалу, запропоновану Л. І. Мухіною та В. В. Савельєвою [93]. Ця п’ятиступенева шкала із значенням балів 0–1–2–3–4, де 0 відповідає несприятливим умовам для досліджуваного виду відпочинку, 1 – малосприятливим, 2 – відносно сприятливим, 3 – сприятливим, 4 – найбільш сприятливим [93, с. 96]. Для обрахунку, в залежності від чинників, застосовувались методи множення та додавання. Основні чинники, у зв’язку із їх лімітуючим значенням, множились. Перевагою методу множення є те, що він у випадку непридатності одного із факторів (дорівнює 0) виключає проведення досліджуваного виду рекреаційної діяльності. Другорядні чинники, у зв’язку із меншою важливістю, обраховувались методом додавання (табл. 2. 1). Метод множення передбачає створення шкали, що розширюється. Техніку побудови таких шкал описав Д. Л. Арманд [3, с. 111]. Позначимо потрібну кількість інтервалів через n (у нашому випадку n = 5), довжину відрізку опорної шкали через L. L пов’язано з n функціональною залежністю: L = nx. (2.1) Логарифмуючи, визначаємо показник ступеня х: х = log L / log n (2.2) У відповідності з кількістю балів отримуємо наступні результати, наведені в додатку А. Розміри інтервалів для обрахункового методу додавання визначалися через середнє арифметичне із заокругленням до цілого числа. Загальна оцінка основних і додаткових чинників проводилася за умови, що сумарна оцінка основних не дорівнює нулю. В такому випадку при сумарному значенні додаткових чинників 3 (придатний), або 4 (найбільш придатний) до сумарного значення основних чинників додавався один бал [110, с. 37]. У своїх дослідженнях ми насамперед, розглядали пішохідні види туризму, як такі, що історично та природно сформувалися в межах Українських Карпат. Окрім цього неможливим є організація санаторно-куротних видів туризму. Методику було складено на основі літературних джерел, власних польових досліджень, знань про властивості природних компонентів та можливості їх рекреаційного використання. 49 Таблиця 2.1 Критерії оцінки ПТК для потреб туризму (за Рожком І. М., 2000) Види туризму Оздоровчий довготривалий відпочинок Оздоровчий короткотривалий відпочинок Агротуризм Пішохідний туризм Пізнавальний туризм Велотуризм Критерії оцінки Прохідність О О О О О Естетична цінність О О О О О Транспортна доступність О О О О Кліматичні особливості О О О О О Особливості рельєфу О О Місця наметових стоянок О О Наявність цінних природних об’єктів Д Д Д Д О Наявність притулків Д Д О – основні чинники, Д - додаткові чинники Найбільш популярним і невибагливим щодо організації видом туризму є пішохідний туризм. Загалом ми виділяємо 4 основних чинників, які впливатимуть на можливості організації даного виду відпочинку в межах гірських природно-територіальних комплексів. Оцінити рекреаційну придатність певної території можна лише через оцінку природних комплексів, які входять до її складу. Загальна оцінка придатності ландшафту для рекреаційної діяльності залежатиме від набору одновидових чи різноякісних ПТК нижчих рангів. Одиницею оцінки є урочище – складне сполучення генетично і просторово взаємопов'язаних, однорідних за літологією та режимом зволоження фацій або їх угруповань та ланок у межах частини або цілої мезоформи рельєфу. Тому основою для оцінки є обробка крупномасштабних картографічних матеріалів з доповненням відповідних тематичних карт, літературних і фондових матеріалів. Слід зазначити, що ландшафтна карта, даючи комплексне просторове уявлення про закономірності поширення ПТК та їх властивості, часто несе лише загальну інформацію та в багатьох випадках не повністю висвітлює навіть природні рекреаційні аспекти. У відповідності з класифікацією рекреаційної діяльності потрібно визначити критерії оцінки природних комплексів. При цьому необхідно використовувати системний аналіз чинників, якими виступають природні та соціально-економічні умови та ресурси, що впливатимуть на формування того чи іншого виду діяльності на певній території. Під визначальними чинниками розуміють наявність природних рекреаційних ресурсів, які активно орієнтують до застосування того чи іншого виду рекреаційної діяльності. Від співвідношення основних чинників залежить ступінь придатності території для певного виду рекреаційної діяльності. Вони можуть сприяти організації цієї діяльності або ж її лімітувати (табл.2.1). До другорядних слід віднести чинники, які мають вплив на певний вид діяльності, підсилюючи або послаблюючи значення основних чинників, але загалом не можуть їх ні лімітувати, ні суттєво підвищити оцінку. Слід зауважити, що другорядні чинники можуть бути загальними і цільовими. Перші застосовуються для загальної оцінки, другі – лише у відношенні до певного критерію. При виборі та аналізі критеріїв придатності пропонується враховувати три основні принципи, які формують можливість організації тих чи інших видів рекреаційної діяльності: – визначення властивостей природних комплексів, які формують рекреаційний попит; – визначення властивостей природних комплексів, які задовільняють рекреаційний попит; – безпека проведення рекреаційної діяльності. Враховуючи особливості досліджуваних природних комплексів, їх кількісні на якісні характеристики варто зауважити, що найдоцільнішим буде проведення оцінки придатності ПТК для пішохідного туризму за основними чинниками, наведеними у табл.2.2. Таблиця 2.2 Оцінка придатності ПТК за основними чинниками для пішохідного туризму [112] Оцінка придатності ПТК Естетична вартість Пішохідна прохідність Місця стоянок Кліматичні особливості Загальна кількість балів оцінки непридатний 0 0 0 0 0 мало-придатний 1 1 1 1 1-10 умовно придатний 2 2 2 2 11-44 придатний 3 3 3 3 45-119 найбільш придатний 4 4 4 4 120-256 Оцінку пішохідної прохідності пропонується проводити за трьома показниками (табл. 2.3): крутизною схилів, характером рослинності та іншими можливими складно-прохідними умовами, які в туризмі класифікуються як протяжні перешкоди [112]. При цьому практично непрохідними для туриста із спорядженням без стежок вважалися обривисті (>45) схили, суцільні зарості густих чагарників (особливо сухих високих ялівечників), субальпійського криволісся (складеного буково-грабовим криволіссям, сосною муго, вільхою зеленою), високоповнотні смеречники, що за рахунок відмирання нижніх гілок створюють суцільну природну загарожу та можливі протяжні перешкоди у вигляді глибоких боліт, живих осипищ, живих кам`яних розсипів (діаметр каміння понад 1 м). Дані природні умови у туристській класифікації перешкод вважаються технічно складними ділянками (складність 1Б – 2Б) та вимагають індивідуального страхування. У відповідності із зменшенням складності проходження певні показники розподілені таким чином як показано у таблиці 2.3. Таблиця 2.3 Оцінка пішохідної прохідності [112] Оцінка прохідності в балах Крутизна схилів Характер рослинності Інші протяжні перешкоди Загальна кількість балів 1 2 3 4 5 0 – непридатні обривисті >450 субальпійське криволісся, густі чагарники, високоповнотні смеречники непрохідні болота, живі осипища, живі кам'яні розсипи d>1м, глибокий сніг h>1м, гладкий лід, борщівник Сосновського 0 Продовження таблиці 2.3 1 2 3 4 5 1 – малопридатні дуже круті 30-450 молодняки, ліси з густим підростом, вітровали і буреломи купинні болота, слаборухомі осипища, живі кам'яні розсипи d<1м 1-6 2 – умовно придатні круті 15-300 високотрав'я, ліс з фрагментами густого підросту і чагарників заболочені ділянки h= 0,2-0,4м, кам'яні розсипи d>1м 7-17 3– придатні спадисті 6-150 чагарнички, ліс з рідким підростом в'язкі заболочені ділянки h<0,2м, кам'яні розсипи d<1м 18-36 4 – найбільш придатні пологі <60 низькотрав'я, ліс без підросту перешкоди відсутні 37-64 Проведення походів передбачає ночівлі в природних умовах. Наявність місць, придатних для розташування наметового табору повинно бути не менше, ніж через 6-8 ходових годин з відхиленням від запланованного маршруту в 1-1,5 ходові години. Критеріями придатності в даному випадку будуть: крутизна схилів, розмір горизонтальної ділянки, характер поверхні ґрунту, наявна рослинність, доступність питної води та дров (табл. 2.4). Більша увага приділяється особливостям рослинного покриву та ґрунтовим характеристикам. Наявність дров не є лімітуючим критерієм, оскільки інколи практикується для приготування їжі використання примусів та газових балонів. В Західній Європі використання цих засобів часто є обов`язковою умовою походів. Таблиця 2.4 Оцінка придатності ПТК для наметових стоянок [112] Оцінка при-датності ПТК Непридатний Мало-придатний Умовно придатний Придатний Найбільш придатний 1 2 3 4 5 6 Крутизна схилів >150 12-150 10-110 6-90 0-50 розмір горизон-тальних ділянок <20м2 20-30м2 30-90м2 90-200м2 >200м2 характер поверхні ґрунту заболочені, середньо- і сильно-глибисті, сильно-кам'янисті ґрунти мокрі, слабко-глибисті, середньо-кам'янисті, сильно-щебенисті ґрунти сирі, слабко-кам'янисті, середньо-щебенисті ґрунти вологі, слабко-щебенисті ґрунти сухі ґрунти без кам'янистих включень характер рослинності високо-повнотні смеречники, густі чагарники, субальпійське криволісся молодняки, ліс з густим підростом ліс з нещільним підрістом, густі чагарнички, чагарники високо-трав'я, нещільні чагарнички, ліс з рідким підростом низько-трав'я, ліс без підросту Продовження таблиці 2.4 1 2 3 4 5 6 доступність питної води >20 ход.хв. 10-20 ход.хв. 5-10 ход.хв. 1-5 ход.хв. <1ход.хв. доступність дров – >20 ход.хв. 10-20 ход. хв. 5-10 ход. хв. <5 ход.хв. загальна кількість балів 0 1-37 38-292 293-1292 1293-4094 Додатковим чинником для цієї оцінки буде наявність притулків та колиб, в яких можна організовувати нічліг. Цей аспект не включався в оцінку головного чинника з двох причин: по-перше, такі будівлі розміщуються, як правило, в межах ПТК придатних для організації наметового табору, а по-друге – ночівля в приміщеннях не завжди можлива з різних причин. Кліматичні особливості оцінювалися з врахуванням того, що пішохідні походи проводяться в основному в теплу пору року. Тому придатними вважалися дні із середньодобовою температурою вище +5С (табл. 2.5). Таблиця 2.5 Оцінка придатності клімату для пішохідного туризму [112] Оцінка придатності клімату Кількість днів із сприятливою середньо-добовою температурою Повторюваність випадків із сильним вітром (>10 м/с),% Кількість випадків з іншими несприятливими умовами, % Загальна кількість балів 1 2 3 4 5 непридатний <10 > 75 >75 0 малопридатний 10-20 50-75 50-75 1-6 Продовження таблиці 2.5 1 2 3 4 5 умовно придатний 20-40 25-50 25-50 7-17 придатний 40-60 10-25 10-25 18-36 найбільш придатний >60 < 10 <10 37-64 Непридатними також є дні, в які при певних метеоумовах проходження маршруту є неможливим. Для пішохідного туризму згідно техніки безпеки такими явищами вважаються: туман, град, гроза, штормовий вітер [110]. Велотуризм організовується в теплу пору року. Важливими критеріями оцінки кліматичних особливостей цього виду туризму є температура повітря, швидкість вітру, кількість випадків обмеження видимості та днів з опадами (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Оцінка придатності клімату для велосипедного туризму [112] Оцінка придатності клімату Повторюваність випадків із сильним вітром (>10 м/с),% К-сть днів із сприятливою середньо-добовою температурою К-сть днів з опадами, та випадки обмеження видимості, % Загальна кількість балів оцінки непридатний > 75 <10 >75 0 малопридатний 50-70 10-20 50-75 1-6 умовно придатний 25-50 20-40 25-50 7 - 17 придатний 10 - 25 40-60 10-25 18 - 36 найбільш придатний < 10 >60 <10 37 - 64 Категорично забороняється проходження маршруту в дощ, туман та в темряві. Особливо небезпечні тумани при спусках. Якщо відстань між велотуристами на підйомі чи вирівняній ділянці становить 1,5-2 м, то на спусках вона повинна збільшуватися до 10-15 м , а на крутих ділянках – до 50 м [112]. Це, в свою чергу, може призвести до роз'єднання групи, втрати орієнтирів, блукання. Опади негативно впливають не тільки в час випадання. Мокрі стежки знижують прохідність, особливо на глинистих в`язких ґрунтах. Цей аспект ми враховували при оцінці прохідності. Швидкість вітру, навіть при сприятливих інших метеорологічних умовах, може виступати обмежуючим чинником. Особливо важкі умови створюються під час проїзду по вузьких стежках при поривчастому боковому вітрі. Важким для подолання є також зустрічний вітер. Обмеження видимості, крім того, що ускладнює орієнтування на місцевості, створює небезпеку при спуску на крутих ділянках та руху по вузьких стежках. Пізнавальний туризм є надзвичайно різноманітний. Він може включати знайомство як з окремими цінними ботанічними, зоологічними, гідрологічни-ми, геологічними, геоморфологічними або іншими природними об'єктами, так і просто мальовничими ландшафтами чи навіть антропогенно перетвореними природними комплексами. Відповідно, створити універсальну методику оцінки для цього виду туризму важко. Тому необхідно насамперед обмежитися вибагливістю споживача. В своїх дослідженнях ми намагалися провести узагальнення пізнавальної активності рекреантів до "середнього" рівня. Тобто, за придатні приймалися ті об'єкти, чи групи об'єктів, які можуть викликати інтерес у "пересічного" рекреанта, який не є фахівцем по дослідженню цього природного явища. В такому випадку групи пізнавальних об'єктів будуть мати перевагу над поодинокими, видовищні (наприклад водопади) – над не менш цінними, проте менш вражаючими (рідкісні рослини) [111]. Унікальність буде великою мірою визначати рекреаційний попит. Зацікавленість буде більшою по відношенню до тих природних об'єктів, які зустрічаються менш часто. Доступність в ходових годинах від можливого транспортного під'їзду має значення при організації короткотривалих походів та екскурсій, які є найбільш популярними формами організації пізнавального туризму. Різноманітність природних комплексів підвищує естетичну вартість території і може самостійно виступати об'єктом пізнавального процесу. Для трьох критеріїв оцінки придатності ПТК для пізнавального туризму (унікальність, доступність, різноманітність) не має лімітуючого показника, оскільки кожен з них, при високих інших показниках не є обмежуючим критерієм для пізнавального туризму загалом (табл. 2.7). Таблиця 2.7 Оцінка придатності ПТК за основними чинниками для пізнавального туризму [112] Оцінка придатності ПТК Наявність цінних природних об'єктів Унікальність (наявність подібних природних об'єктів) Доступність, ход. год. від транс-портного під'їзду Різнома-нітність природних комплексів Загальна кількість балів оцінки непридатний відсутні - - - 0 мало-придатний 1 більше 4 більше 8 1 1-10 умовно придатний 2 3-4 4-8 2 11-44 придатний 3 1-2 2-4 3 45-119 найбільш придатний більше 3 0 до 2 більше 3 120-256 На думку багатьох авторів першочергове значення як для загальної оцінки придатності території для рекреації, так і як чинник, який активно впливає на морально-психічний стан рекреантів має естетична цінність ландшафтів. А. І. Тарасов (1986) дає визначення естетичної оцінки лісу як визначення краси, мальовничості лісових ділянок за допомогою кількісних показників (наприклад, у балах) [123, с.177]. Проте, як зазначає цей же автор, різноманітні способи оцінювання дають несхожі результати. Питанню дослід