Глобальні виклики інформаційної безпеки у XXI столітті

Abstract

Магістерська кваліфікаційна робота аналізує глобальні виклики у сфері міжнародної інформаційної безпеки в XXI столітті, зумовлені швидким розвитком цифрових технологій і штучного інтелекту. У ній розглядається еволюція поняття цієї безпеки та зміни у безпекових парадигмах під впливом цифровізації, автоматизації, Інтернету речей і генеративних моделей ШІ. На основі порівняльного аналізу розглянуто підходи України, Великої Британії та Фінляндії до формування національних стратегій кібербезпеки та кібердипломатії. Показано, що ці країни по-різному структурують організаційні моделі реагування, однак мають спільні риси — орієнтацію на багаторівневу співпрацю, зміцнення стійкості, розбудову професійних спроможностей, інтеграцію міжнародних стандартів та активну участь у багатосторонніх форматах. Підкреслено, що ефективність протидії цифровим загрозам залежить не лише від національних механізмів, а й від міжнародної координації, обміну даними та формування універсальних норм відповідальної поведінки держав у кіберпросторі. Результати роботи підтверджують необхідність міждисциплінарного підходу до дослідження інформаційних ризиків та демонструють важливість стратегічного партнерства. Отримані висновки можуть бути використані для модернізації державної інформаційної політики, підвищення цифрової стійкості суспільства та вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері кібербезпеки.The master's dissertation examines global challenges in the field of international information security in the 21st century caused by the rapid development of digital technologies and artificial intelligence. This research explores the evolution of the concept of information security and changes in security paradigms under the influence of digitalisation, automation, the Internet of Things, and generative AI models. Through a comparative analysis, the approaches of Ukraine, the United Kingdom, and Finland to the formation of national cybersecurity and cyber diplomacy strategies are analysed. It is shown that these countries structure their organisational response models differently, yet they share common features: a focus on multi-level cooperation, strengthening resilience, building professional capacity, integrating international standards, and actively participating in multilateral formats. Moreover, the effectiveness of countering digital threats depends not only on national mechanisms but also on international coordination, data exchange, and the formation of universal norms of responsible behaviour by states in cyberspace. The results of the research confirm the need for an interdisciplinary approach to the study of information risks and demonstrate the importance of strategic partnerships. The findings can be used to modernise state information policy, increase the digital resilience of society and improve international cooperation in the field of cybersecurity.