Правовий механізм забезпечення гендерної рівності

Abstract

Україна пройшла значний шлях від декларативного визнання рівності до формування цілісної законодавчої бази, важливою віхою якої стала ратифікація Стамбульської конвенції та прийняття Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року. Водночас виявлено необхідність подальшої гармонізації національних норм із правом ЄС. У дослідженні доведено, що ефективність державної політики напряму залежить від глибини взаємодії органів влади з громадським сектором, обґрунтовано основні напрямки вдосконалення правового механізму забезпечення гендерної рівності в контексті європейської інтеграції. Доведено, що пріоритетними кроками мають стати: впровадження прозорості оплати праці для подолання гендерного розриву в доходах, посилення повноважень Омбудсмена, а також законодавче закріплення гендерно-чутливого бюджетування на рівні громад. Розроблено пропозиції щодо посилення захисту прав жінок в умовах воєнного стану та постконфліктного відновлення. Акцентовано на необхідності створення правової бази для репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та інтеграції гендерного підходу в усі програми національної відбудови України.