Антикризове управління в органах місцевого самоврядування в умовах воєнного стану

Abstract

Установлено, що антикризове управління в органах місцевого самоврядування розглядається як формування комплексної проактивної системи для передбачення, запобігання та пом’якшення загроз безпеці та стабільності функціонування громади, що ґрунтується на адаптації ресурсів, покращенні управління, використанні сучасних цифрових технологій, забезпеченні сильної громадської комунікації і координації між усіма зацікавленими сторонами для підвищення стійкості та відновлення нормального життя, що дозволяє переходити від реагування на кризи до їх передбачення і використання для позитивного розвитку. Виявлено, що в умовах війни антикризове управління розглядається як цілісна система стратегічних і тактичних заходів, спрямованих на оперативне реагування на кризові виклики, забезпечення безперервності функціонування ПОУ, органів державної влади, ОМС та забезпечення їх необхідними ресурсами. Констатовано, що в умовах воєнного часу особливої актуальності набувають тактичні методи управління, орієнтовані на швидке реагування на зміни зовнішнього середовища та оперативне підтримання показників діяльності. Виявлено найпоширеніші антикризові інструменти в умовах збройного конфлікту: тимчасове припинення функціонування другорядних підрозділів, передача ресурсомістких функцій на аутсорсинг, заморожування інвестиційних проєктів, оптимізація організаційної структури управління. З’ясовано, що криза в Україні має комплексний характер і включає воєнну, соціальну, економічну, екологічну, фінансову, демографічну, кадрову та інші види криз. Для їх подолання запроваджено правовий режим воєнного стану, що обмежує органи місцевого самоврядування прифронтових територіальних громад у реалізації повноважень, передбачає утворення військових адміністрацій. Для підтримання належних умов функціонування громад та збалансованого їх відновлення організовується тісна взаємодія ОМС, військових адміністрацій, органів державної влади центрального рівня, суб’єктів громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Показано, що в умовах воєнного стану в Україні сформувалося 3 моделі управління ОМС територіальними громадами: військове, змішане та повноцінне, які по-різному визначають обсяг і можливість ОМС долучатися до вирішення питань місцевого значення, тому для забезпечення життєдіяльності громад використовуються різні стратегії антикризового управління, а найчастіше – їх комбінація (стратегії реагування на кризу, проактивного управління ризиками, диверсифікації діяльності, виживання, відступу, партнерства і співпраці, післякризового відновлення). Обґрунтовано доцільність формування організаційної стійкості для забезпечення ефективності антикризового управління ОМС у період воєнного стану, їх адаптації у мінливих умовах зовнішнього середовища, адекватності реагування на виклики і загрози. Визначено три рівні її формування: мікрорівень (індивідуальний), мезорівень (внутрішнє середовище ОМС) макрорівень (взаємодія із зовнішнім середовищем). Запропоновано розробити Стратегію розвитку органу місцевого самоврядування, у якій визначати комплекс та послідовність змін, які мають безпосередньо у ньому відбутися для своєчасного реагування на виклики і загрози у внутрішньому та зовнішньому середовищі у процесі реалізації Стратегії повоєнного відновлення/розвитку територіальної громади. Розглянуто зміни у наборі компетентностей, якими мають володіти посадові особи місцевого самоврядування для успішного реагування на сучасні проблеми та виклики. Запропоновано розвивати нові технічні, поведінкові, соціальні та емоційні навички у фахівців ОМС для успішної діяльності та своєчасного реагування чи прогнозування кризових явищ, а саме: стійкість; системне мислення та співпрацю; передбачення та проєктування; аналіз, систематизацію і узагальнення інформації; творчий підхід до вирішення проблем, критичність; швидкість навчання; комунікабельність; технічну грамотність; гнучкість.