Флавій Аецій – останній римлянин

Abstract

Дипломна робота присвячена дослідженню особистості та діяльності Флавія Аеція — видатного політичного й військового діяча Західної Римської імперії у V столітті. Метою дослідження є комплексне висвітлення його життєвого шляху, реформаторської діяльності, військової стратегії та ролі у збереженні стабільності Імперії у період глибокої політичної та соціальної кризи. У роботі проаналізовано ранні роки життя Аеція, його перебування як заручника при дворі гунів і візантійців, формування політичного досвіду та його перший вихід на арену влади після смерті імператора Гонорія. Окрема увага приділяється стратегії Аеція у поводженні з варварськими народами — гібридам дипломатії, військової сили та політики «балансу сил». У другому розділі досліджується його роль як реформатора західноримської армії, аналізуються структурні зміни, організація війська, тактичні новації та механізми мобілізації союзних сил, зокрема гунів. Центральним епізодом розгляду є битва на Каталаунських полях 451 року — вирішальна кампанія, що продемонструвала політичний і військовий талант Аеція, а також його складні стосунки з вестготами й Аттілою. У висновках обґрунтовується теза про Флавія Аеція як «останнього римлянина» — символу пізньої римської стійкості, політичної гнучкості та відданості ідеї збереження Імперії перед обличчям її занепаду.This thesis is devoted to the comprehensive study of Flavius Aetius — a prominent political and military leader of the Western Roman Empire in the 5th century AD. The aim of the research is to thoroughly examine Aetius’s life path, his reformist activities, military strategy, and role in preserving the stability of the Empire during a time of profound political and social crisis. The study explores his early years, his time as a hostage among the Huns and Byzantines, the formation of his political experience, and his rise to power following the death of Emperor Honorius. Particular attention is given to Aetius’s strategy in dealing with barbarian peoples — a combination of diplomacy, military force, and a policy of balancing powers. The second chapter focuses on his role as a reformer of the Western Roman army, including structural changes, troop organization, tactical innovations, and the mobilization of allied forces, especially the Huns. A key episode of the research is the 117 Battle of the Catalaunian Plains in 451 AD — a decisive campaign that revealed Aetius’s political and military talents and his complex relationships with both the Visigoths and Attila. In conclusion, the thesis argues that Flavius Aetius was truly “the last of the Romans” — a symbol of late Roman resilience, political flexibility, and dedication to preserving the Empire in the face of its decline.