Інформаційна політика Європейського Союзу щодо України після початку російського повномасштабного вторгнення

Abstract

У першому розділі розглянуто теоретичні засади цифрової дипломатії та протидії дезінформації. Окреслено понятійний апарат, визначено сутність цифрової дипломатії в системі міжнародних відносин, охарактеризовано сучасні підходи до вивчення цифрових комунікацій у зовнішній політиці, розкрито структуру та зміст феномену дезінформації, а також проаналізовано міжнародно правові рамки протидії інформаційним загрозам. У другому розділі досліджено інституційні та практичні механізми цифрової дипломатії Франції. Проаналізовано діяльність державних органів, медіаструктур та спеціалізованих відомств, розглянуто цифрові стратегії публічної комунікації, інструменти моніторингу і спростування фейкових повідомлень, особливості взаємодії з медіа та громадянським суспільством, а також оцінено ефективність національних платформ та проєктів у сфері протидії дезінформації. У третьому розділі визначено можливості застосування французького досвіду для України. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення державної інформаційної політики, розширення стратегічних комунікацій, посилення інформаційної стійкості, підвищення ефективності цифрової дипломатії та розвитку інструментів протидії дезінформаційним кампаніям у національному інформаційному просторі.

The first section examines theoretical foundations of digital diplomacy and countering disinformation. It outlines the conceptual framework, defines the essence of digital diplomacy within the system of international relations, characterises contemporary approaches to studying digital communications in foreign policy, reveals the structure and nature of disinformation, and analyses international legal frameworks for countering information threats. The second section investigates institutional and practical mechanisms of France’s digital diplomacy. It analyses the activities of governmental bodies, media structures and specialised agencies, examines digital public communication strategies, tools for monitoring and debunking fake messages, specific features of cooperation with media and civil society, and assesses the effectiveness of national platforms and projects in the field of combating disinformation. The third section identifies opportunities for applying the French experience in Ukraine. It formulates recommendations for improving state information policy, expanding strategic communications, strengthening information resilience, increasing the effectiveness of digital diplomacy, and developing tools for countering disinformation campaigns in the national information space.