Українська культура в еміграції: досвід збереження ідентичності в умовах європейської та північноамериканської діаспори (1918-1991 рр.)

Abstract

У дипломній роботі проаналізовано досвід збереження української культурної ідентичності в умовах еміграції у країнах Європи та Північної Америки протягом 1918–1991 рр. Дослідження охоплює кілька хвиль еміграції та розглядає роль культурних, освітніх, релігійних і медійних інституцій діаспори в підтримці національної самобутності за межами України. Особливу увагу приділено діяльності українських церков як осередків культурного і духовного життя, мережі українських шкіл і культурних центрів, а також впливу друкованих ЗМІ та видавничої справи на формування і збереження національної пам’яті. Робота базується на міждисциплінарному підході, що поєднує історичний, соціологічний та компаративний аналіз, а також на широкому джерельному матеріалі, включаючи архівні документи, мемуари, періодику та наукові праці. Уперше в українській історіографії запропоновано цілісне порівняльне дослідження практик збереження культури в діаспорних спільнотах США, Канади та країн Західної Європи. Дослідження висвітлює як спільні риси, так і відмінності в культурній політиці української діаспори в різних країнах, а також визначає фактори, що сприяли успішній інституціоналізації українського культурного життя за кордоном. Результати дослідження демонструють, що попри асиміляційний тиск, українська діаспора змогла зберегти ключові елементи національної ідентичності, забезпечивши міжпоколіннєву передачу мовних, релігійних та культурних цінностей. Це робить досвід еміграції важливим ресурсом для розуміння сучасних викликів, пов’язаних із збереженням культурної спадщини в умовах глобалізації та новітніх міграційних процесів.

This thesis examines the experience of preserving Ukrainian cultural identity within emigrant communities in Europe and North America between 1918 and 1991. The research focuses on several waves of emigration and explores the role of cultural, educational, religious, and media institutions in maintaining national identity outside Ukraine. Special emphasis is placed on the activity of Ukrainian churches as spiritual and cultural hubs, the network of Ukrainian schools and cultural centers, and the influence of media and publishing in shaping and transmitting national memory. The study employs an interdisciplinary methodology that integrates historical, sociological, and comparative approaches, drawing on a wide range of sources including archival documents, memoirs, diaspora periodicals, and academic literature. For the first time in Ukrainian historiography, the thesis presents a comprehensive comparative analysis of cultural preservation practices in Ukrainian diasporic communities in the USA, Canada, and Western Europe. The research reveals both shared characteristics and distinct differences in diaspora cultural policy, highlighting factors that contributed to the successful institutionalization of Ukrainian cultural life abroad. The findings demonstrate that despite assimilation pressures, the Ukrainian diaspora managed to preserve essential components of national identity, ensuring the intergenerational transmission of language, religious traditions, and cultural values. This makes the diaspora experience a valuable model for addressing the contemporary challenges of preserving cultural heritage in the face of globalization and modern migration.