Публічна політика у сфері захисту прав дітей

Abstract

Права дитини в Україні визначені як ключовий об’єкт правового захисту, що закріплено Конституцією та міжнародними договорами. Однак, наявна законодавча база вимагає чіткішої диференціації прав та посилення гарантій їхньої реалізації, особливо в контексті нових загроз. Обґрунтовано необхідність комплексної оптимізації правового інструментарію, що регулює захист прав дітей та сформульовано конкретні пропозиції. Встановлено, що існуюче національне законодавство, попри свою розгалуженість, містить значні прогалини та колізії, що ускладнюють правозастосовну практику. Ключовим стратегічним напрямком є прискорення гармонізації з правом Європейського Союзу, зокрема в частині захисту персональних даних дітей відповідно до стандартів GDPR, а також безумовне врахування Заключних спостережень Комітету ООН з прав дитини як основи для подальших законодавчих ініціатив. Підтверджено критичну необхідність запровадження спеціального правового режиму для дітей, постраждалих від збройної агресії. Це включає законодавче закріплення розширеного Статусу "дитини війни", спрощення процедур опіки для родичів внутрішньо переміщених осіб та, найголовніше, посилення Кримінального кодексу для ефективної протидії незаконній депортації та викраденню дітей. Визнано, що система ювенальної юстиції потребує комплексного реформування. Це передбачає не лише посилення відповідальності за тяжкі злочини проти дітей, особливо в кіберпросторі та криміналізацію грумінгу, але й інституційну спеціалізацію – ювенальні суди, прокурори та гуманізацію через впровадження механізмів відновного правосуддя та моделі Barnahus для захисту дітей-жертв від повторної травматизації. Встановлено, що ключовим процедурним механізмом є цифровізація. Оптимізація законодавчого забезпечення прав дітей в Україні вимагає одночасного застосування трьох ключових векторів: міжнародно-правової інтеграції, кризового реагування у контексті війни та інституційно-процедурної модернізації.