Теоретичні і практичні аспекти урбанізму: кейси міст України

Abstract

У кваліфікаційні роботі магістра здійснено дослідження теоретичних і практичних аспектів урбанізму в Україні та проведено аналіз трансформації міських процесів в умовах воєнного стану. Аналіз показав, що концепція «Розумного міста» (Smart City) часто тяжіє до технократизму, ігноруючи соціальні аспекти, тоді як тактичний урбанізм (швидкі, недорогі інтервенції) дозволяє демократизувати міський простір і тестувати рішення перед капітальними інвестиціями. Міський активізм визначено як необхідний механізм реалізації «права на місто» (Right to the City), який компенсує слабкість муніципальних інституцій. Проаналізовано урбаністичні процеси у містах Київ, Харків та Львів. Виявлено спільну для всіх міст структурну проблему – інституційний вакуум планування (відсутність актуальних Генпланів, прозорих реєстрів пам’яток), що призводить до гострих конфліктів між збереженням історичної спадщини та комерційним девелопментом. Оцінено якість міського простору за методологією Яна Ґеля. Адаптація критеріїв «захист», «комфорт» та «задоволення» до умов війни показала радикальну зміну пріоритетів. Критерій «захист» трансформувався з безпеки дорожнього руху на фізичну безпеку від ракетних ударів та наявність укриттів. «Комфорт» тепер визначається безперервністю критичних сервісів та інклюзивністю просторів для ветеранів. «Задоволення» (естетика) перетворилося на ресурс психологічної стійкості, де збереження культурної спадщини та креативних хабів (наприклад, укриття-майстерні у Харкові) підтримує моральний дух громади. Розроблено рекомендації щодо забезпечення стійкого розвитку. На основі порівняльного аналізу визначено, що резильєнтність українських міст базується на різних, але взаємодоповнюючих моделях. Для післявоєнної відбудови запропоновано інституціоналізувати тактичний урбанізм та волонтерські ініціативи як офіційні інструменти муніципальних програм відновлення; затвердити нову містобудівну документацію (Генплани, історико-архітектурні опорні плани) для усунення правового хаосу та захисту спадщини; впроваджувати принципи компактного міста та економіки знань (Knowledge-Based Urban Development) для уникнення неефективного розростання територій та стимулювання інновацій; перейти від кількісної до якісної партисипації, залучаючи громаду до стратегічного планування, а не лише розподілу бюджету участі.