Болгарське Відродження як «місце пам’яті»

Abstract

У статті аналізуються основні положення концепції «lieux de mémoire» («місць пам’яті»), простежується її критична рефлексія, досліджується її застосування для вивчення пам’яті у національних та наднаціональних контекстах. Застосовуючи положення П. Нора про матеріальний, символічний і функціональний змісти «місць пам’яті» та тезу Ф. Б. Шенка щодо плинності значень, які спільнота асоціює з ключовими образами спільного для її членів минулого, автор розглядає Болгарське Відродження як історіографічний образ, феномен комеморативної політики та чільний елемент національної історичної міфології.

В статье анализируются основные положения концепции «lieux de mémoire» («мест памяти»), прослеживается ее критическая рефлексия, исследуется ее употребление для изучения памяти в национальных и наднациональных контекстах. Используя положение П. Нора о материальном, символическом и функциональном содержании «мест памяти» и тезис Ф. Б. Шенка об изменчивости значений, которые сообщество ассоциирует с ключевыми образами общего для его членов прошлого, автор рассматривает Болгарское Возрождение как историографический образ, феномен комеморативной политики и главный элемент национальной исторической мифологии.

The article analyzes the main arguments put forward with the conception of the «lieux de mémoire» («sites of memory»). It traces the critical reflection of this conception and explores its use for the study of memory in the national and supranational contexts. Using P. Nora’s point about material, symbolic and functional content of the «sites of memory» and F. B. Schenk’s thesis concerning the changeability of meanings that community associates with the key images of the past treated as common for its members, the author considers the Bulgarian Revival as a historiographical image, the phenomenon of commemorative policy and the chief element of the national historical mythology.