Суспільно-політична трансформація японського суспільства під час демократії Тайсьо 1912-1926 рр.

Abstract

Кваліфікаційна робота присвячена комплексному дослідженню феномену «демократії Тайсьо» як періоду суспільно-політичної трансформації японського суспільства у 1912–1926 роках та визначенню його історичного значення в контексті переходу від модернізації до мілітаризму. У роботі проаналізовано ключові риси, суперечності та наслідки політичних трансформацій епохи Тайсьо, зокрема розвиток парламентських інститутів, партійної політики, соціальних рухів та ідеологічних процесів. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму та наукової об’єктивності, неоінституціональний підхід і концепція «подвійної держави» Ернста Френкеля, а також проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, системно-структурний методи та метод історіографічного аналізу. Наукова новизна полягає у переосмисленні «демократії Тайсьо» через призму теорії «подвійної держави» з акцентом на гібридній взаємодії демократичних і авторитарних механізмів, а також у розкритті впливу інституційного дуалізму Конституції Мейдзі, масової культури та урбанізації на характер політичної мобілізації. У результаті дослідження встановлено, що парламентська система епохи Тайсьо була реальним, однак структурно обмеженим демократичним експериментом, внутрішня суперечливість якого сприяла посиленню авторитарних тенденцій. Нездатність ліберальних еліт подолати позаконституційні центри влади та їхнє потурання імперіалістичній ідеології спричинили кризу легітимності партійних кабінетів, а подальший перехід до мілітаристського режиму став закономірним наслідком використання репресивних механізмів, сформованих у попередній період.

The qualification thesis is devoted to a comprehensive study of the phenomenon of “Taishō Democracy” as a period of socio-political transformation in Japanese society from 1912 to 1926 and to determining its historical significance in the context of the transition from modernization to militarism. The thesis analyzes the key features, contradictions, and consequences of the political transformations of the Taishō era, including the development of parliamentary institutions, party politics, social movements, and ideological processes. The methodological basis of the research consists of the principles of historicism and scientific objectivity, the neo-institutionalist approach and Ernst Fraenkel’s concept of the “dual state,” as well as the problem-chronological, historical-comparative, and systemic-structural methods and the method of historiographical analysis. The scientific novelty lies in reinterpreting “Taishō Democracy” through the framework of the “dual state” theory, with an emphasis on the hybrid interaction of democratic and authoritarian mechanisms, as well as in revealing the influence of the institutional dualism of the Meiji Constitution, mass culture, and urbanization on the nature of political mobilization. The study demonstrates that the parliamentary system of the Taishō era was a genuine yet structurally limited democratic experiment whose internal contradictions contributed to the strengthening of authoritarian tendencies. The inability of liberal elites to overcome extraconstitutional centers of power and their acquiescence to imperialist ideology led to a crisis of legitimacy of party cabinets, while the subsequent transition to a militarist regime became a logical consequence of the use of repressive mechanisms established during the preceding period.