Ятвязька земля (Судовія) в системі міжнародних відносин в Східній Європі в XII- XIII ст

Abstract

Мета дослідження полягає у визначенні місця та ролі Ятвягії (Судовії) у зовнішній політиці держав Східної Європи у XII–XIII ст. Об'єктом дослідження є Ятвягія (Судовія), тобто територія, населена ятвязькими племенами у X–XIII ст. Предметом дослідження є зовнішня політика державних утворень, які заявляли претензії на ятвязькі землі, що стало одним із основних факторів міжнародних відносин у регіоні Південно-Східної Прибалтики та в Європі в цілому. Методи дослідження. У роботі використано як загальнонаукові методи (аналіз, синтез), так і методи, застосовувані при дослідженні безпосередньо міжнародних відносин. Окрім системного підходу використовувався і традиційний порівняльно-історичний підхід, у рамках якого проводився аналіз причин, які змушували різні політичні сили в різний час використовувати «ятвязьку карту» у своїй зовнішньополітичній діяльності. Висновки. Ятвягія протягом досліджуваного періоду була важливим гравцем на політичній карті Східної Європи. Усі сторони, що претендували на Ятвягію, керувалися однією метою: включити ятвязькі землі у сферу свого впливу. Причини цього для Польщі, Русі та Ордену були аналогічні: прагнення отримати нову територію для збору данини та припинити ятвязькі набіги, а також використовувати залежних ятвягів як допоміжну військову силу. Методи досягнення цілей були також ідентичні: спустошення ятвязьких територій, знищення непокірних нобілів, взяття заручників, використання проти ятвягів найманців з-поміж інших народів. У XIII ст. Ятвягія виявилася фактично поділена на сфери впливу, що мали неофіційний характер. Існування сфер впливу визнавалося Тевтонським орденом, Руссю, Польщею та Литвою і враховувалося під час вироблення ними політичної траєкторії.

The aim of the research is to determine the place and role of Yotvingia (Sudovia) in the foreign policy of the states of Eastern Europe in the 12th–13th centuries. The object of the research is Yotvingia (Sudovia), that is, the territory inhabited by Yotvingian tribes in the 10th–13th centuries. The subject of the research is the foreign policy of the political entities that claimed the Yotvingian lands, which became one of the main factors shaping international relations in the region of Southeastern Baltic and in Europe as a whole. The research employs general scientific methods, including analysis and synthesis, as well as methods used specifically in the study of international relations. In addition to a systemic approach, the traditional comparative-historical approach was applied to analyze the reasons that prompted various political forces at different times to use the “Yotvingian card” in their foreign policy activities. The conclusions demonstrate that Yotvingia was an important actor on the political map of Eastern Europe throughout the period under study. All parties that claimed Yotvingia pursued the same objective: to incorporate the Yotvingian lands into their sphere of influence. The reasons for this were similar for Poland, Rus’, and the Order: the desire to acquire new territory for tribute collection and to put an end to Yotvingian raids, as well as to use dependent Yotvingians as an auxiliary military force. The methods used to achieve these objectives were also similar: devastation of Yotvingian territories, destruction of rebellious nobles, taking hostages, and the use of mercenaries from other peoples against the Yotvingians. In the 13th century, Yotvingia was effectively divided into unofficial spheres of influence. The existence of these spheres was recognized by the Teutonic Order, Rus’, Poland, and Lithuania and was taken into account when developing their political strategies.