Становище інвалідів на українських землях Російської імперії у XIX – на початку XX ст.

Abstract

Протягом ХІХ – на початку ХХ ст. зовнішня політика Російської імперії, що позначалася численними воєнними діями, примножувала кількість інвалідів на українських землях. Незважаючи на соціальну проблему, яка назріла ще в першій половині ХІХ ст., повноцінна система опіки так і не сформувалася, а заходи опіки мали ситуативний характер. Про це свідчить невідповідна кількість об’єктів соціальної інфраструктури кількості інвалідів і їхнє фінансування по залишковому принципу, їхній переважно ізоляційний характер, недостатній розвиток медицини як науки й специфічне сприйняття інвалідів як осіб, які несуть тяжкий тягар, посланий Богом. У другій половині ХІХ ст. із процесом медикалізації інвалідність переросла в проблему, що потребувала вирішення. Відповідно, людей із вадами здоров’я намагалися повернути в соціум. На цей період припадає активний розвиток освітньо професійних закладів для інвалідів, збільшується кількість галузевих медичних установ. Протягом ХІХ - на початку ХХ ст. вагомий внесок у становлення системи опіки зробили приватні благодійники. Соціальні ролі, у який перебували «держава», «благодійники» й «інваліди» надавали певні вигоди і створювали незмінний драматичний трикутник, який пригальмовував розвиток системи опіки, відтак становище інвалідів залишалося незмінно тяжким.

During the ХІХ — early ХХ centuries the foreign policy of the Russian Empire, marked by numerous military actions, multiplied the number of disabled people on the Ukrainian territory. Despite the social problem that had arisen in the first half of the nineteenth century, a full-fledged trusteeship system was not formed, and guardianship measures were situational. This thesis can be seen from such facts as the number of social infrastructure objects, which was not corresponded to the number of disabled people, funding of guardianship buildings for residual mine, their mostly isolating nature, insufficient development of medical science and specific perception of people with disabilities as a heavy burden sent by God. In the second half of the nineteenth century the process of medicalization caused the modification of disability understanding and it became the problem that had to be solved. Accordingly, there were efforts to return people with disabilities to society. This period is characterized by the active development of educational and professional institutions for the disabled people and increasing number of the branch medical institutions. During the XIX – early XX century private philanthropists made a significant contribution to the guardianship system formation. The social roles of the "state", "philanthropists" and "the disabled people" provided certain benefits and created a constant "dramatic triangle" that slowed down the development of the guardianship system, so the status of the disabled people remained to be invariably difficult.