Військові формування Великого Степового кордону на українських територіях (1711-1864 рр.)

Abstract

На сьогодні фронтирна тематика в українській науковій спільноті отримує значний інтерес і увагу. Актуальність дослідження посилюється потребою у деконструкції російських імперських міфів, які історично використовувалися для легітимізації окупаційних і насильницьких дій. Зокрема, питання Азовського козацького війська, яке в російській традиції часто подавалося як приклад «повернення на шлях істинний», тоді як в українській історіографії іноді оцінювалося як «зрада», вимагає науково об’єктивного та неупередженого аналізу. Дана робота рішуче відходить від бінарних оцінок «добра» і «зла» та зосереджується на комплексному простеженні динаміки, мотивів і наслідків адаптації козацьких спільнот в умовах Степового Кордону, що, за концепцією, був приречений на «закриття» імперськими адміністраціями. Ми прагнемо відповісти на ключові питання: що саме спонукало ці козацькі спільноти до глибинних змін; як саме відбувалися ці трансформації та чи вдалося козацьким формуванням зберегти своє коріння і ключові елементи устрою в нових умовах. Завдяки опрацюванню значного масиву інформації (джерел і історіографії) визначаються спільні та відмінні риси між даними суспільними організаціями, виділяється певна закономірність, простежується процес пошуку козацтвом місця на «помираючому, приреченому на «закриття» Великому Степовому кордоні. Дана спроба в українській історіографії не має відповідників, попри існування певного масиву літератури, присвяченої як козацьким військам цього періоду, так і фронтирним студіям взагалі.