Вища історична освіта в Україні з 1991 року до сьогодні на прикладі ВНЗ Харкова, Києва, Львова

Abstract

Дипломна робота присвячена дослідженню процесу трансформації вищої історичної освіти в Україні з моменту здобуття незалежності у 1991 році до початку 2020-х років. У центрі уваги – аналіз освітньої політики, реформ, викликів і здобутків у сфері історичної науки в провідних університетах України: Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка та Львівському національному університеті ім. І. Я. Франка. Робота ґрунтується на порівняльному аналізі програм, методів викладання, наукової діяльності та впливу суспільно-політичних змін на історичну освіту. Дослідження окреслює ключові етапи реформування: від відмови від радянських ідеологічних стандартів до впровадження принципів Болонського процесу та модернізації навчальних програм відповідно до європейських стандартів. Особлива увага приділена ролі історичної освіти у формуванні національної ідентичності, громадянської свідомості та здатності студентів до критичного мислення – як відповідь на виклики інформаційних війн, політики пам’яті та гібридної агресії. У роботі проаналізовано, як регіональні особливості (геополітичне положення, культурна спадщина, історичні традиції) впливають на зміст і фокус історичної підготовки у трьох університетських центрах. Київ репрезентує загальнонаціональну перспективу, Львів – західноєвропейську 94 орієнтацію та національно-патріотичну традицію, а Харків – приклад адаптації в умовах війни, з акцентом на опір та стійкість. Робота спирається на широкий масив джерел: нормативно-правову документацію, навчальні програми, звіти, архівні матеріали, результати соціологічних опитувань, а також на сучасну історіографію у сфері освітніх досліджень. Методологічна основа поєднує історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та системний підходи. Наукова новизна полягає у спробі комплексного аналізу змін вищої історичної освіти в Україні крізь призму регіонального досвіду трьох університетів, що дозволяє висвітлити як загальнонаціональні, так і локальні тенденції адаптації історичної науки до сучасних викликів. Практична цінність роботи полягає в узагальненні ефективних практик освітніх трансформацій та окресленні перспектив розвитку історичної освіти в умовах сучасних суспільних запитів і стратегічних цілей України.

This bachelor’s thesis explores the transformation of higher historical education in Ukraine from the moment of its independence in 1991 to the early 2020s. The study focuses on educational policies, reforms, challenges, and achievements in the field of historical scholarship as implemented in Ukraine’s leading academic institutions: V. N. Karazin Kharkiv National University, Taras Shevchenko National University of Kyiv, and Ivan Franko National University of Lviv. A comparative analysis is conducted on curricula, teaching methods, academic traditions, and the influence of sociopolitical changes on historical education. The research identifies the key stages of reform, including the rejection of Soviet ideological standards, the adoption of the Bologna Process principles, and the 95 modernization of academic programs in line with European standards. Special attention is given to the role of historical education in shaping national identity, civic consciousness, and students’ critical thinking skills as a strategic response to information warfare, memory politics, and hybrid threats. The thesis highlights how regional characteristics — geopolitical location, cultural legacy, and historical traditions — shape the content and focus of historical education in the three university centers. Kyiv represents a nationwide perspective; Lviv is marked by a Western European orientation and strong patriotic tradition; while Kharkiv exemplifies resilience and adaptation under wartime conditions. The research draws on a wide range of sources, including legal frameworks, academic curricula, institutional reports, archival documents, and sociological surveys, as well as current historiography in the field of education studies. The methodological framework combines comparative historical, chronological problematic, and systemic approaches. The novelty of the study lies in its comprehensive analysis of higher historical education in Ukraine through the regional experiences of the three selected universities. This approach reveals both national trends and local adaptations in response to contemporary challenges. The practical significance of the thesis is in its synthesis of effective educational practices and its contribution to defining future pathways for the development of historical education in Ukraine in line with current societal demands and strategic objectives.