Метафізичний просак: людина між культурою і природою

Abstract

У статті розглядаються епістемологічні, етичні та екзистенціальні конотації просвітницького розколу між культурним і природним в людині. Підіймаються дискусійні проблеми щодо «винятковості людини», «людської природи» та її майбутнього. Особливу увагу приділено концепціям маркіза де Сада, Макса Штірнера і Ф. Ніцше, які поставили під сумнів значущість означеного розколу і спробували переосмислити можливості власного досвіду людини відповідно: в практиці лібертінажу, в реапропріаційній логіці єдиного або в мовному самовславлені вісника надлюдини. В статье рассматриваются эпистемологические, этические и экзистенциальные коннотации просвещенческого раскола между культурным и природным в человеке. Поднимаются дискуссионные проблемы относительно «исключительности человека», «человеческой природы» и ее будущего. Особое место отводится концепциям маркиза де Сада, Макса Штирнера и Ф. Ницше, которые поставили под сомнение значимость обозначенного раскола и попытались переосмыслить возможности личного опыта человека соответственно: в практике либертинажа, в реапроприационной логике единственного или в языковом самовосславлении вестника сверхчеловека. The article deals with epistemological, ethical, and existential connotations of the Enlightenment split between cultural and natural in a human. Raised contentious issues regarding the “exclusivity of a man”, “human nature” and its future. It is emphasized specially on the concepts of the Marquis de Sade, Max Stirner and Friedrich Nietzsche who questioned the significance of the split mentioned above and attempted to rethink the possibility of personal experience of a human, respectively: in the libertine’s practice, in reappropriative logic of a single, or in language self-glorification of superman’s messenger.