Між тиском нормалізації та «вибухом порядків»: трансгресія меж і дигресія «на межі»

Abstract

У статті здійснюється спроба прояснення базисних способів (філософського) розуміння поняття дигресії, а також їх теоретичне «монтування» у вигляді цілісного концептуального конструкта. Останній при цьому розглядається у якості певного «фіксатора» фундаментальних «буттєвих основ» по відношенню до актуального спектру нових культурних форм, соціальних стратегій та творчих (у широкому сенсі) «технік». Результатом проведеної роботи є також окреслення контурів специфічного «феноменального ядра» дигресивної процесуальності, яка становить у даному випадку своєрідний «проявник» щодо внутрішньої сутності (пост)сучасних «колізій» раціональності. В статье осуществляется попытка прояснения базисных способов (философского) понимания понятия дигрессии, а также их теоретическое «монтирование» в виде целостного концептуального конструкта. Последний при этом рассматривается в качестве определенного «фиксатора» фундаментальных «бытийных основ» для актуального спектра новых культурных форм, социальных стратегий и творческих (в широком смысле) «техник». Результатом проведённой работы является также получение контуров специфического «феноменального ядра» дигрессивной процессуальности, которая в данном случае представляет собой своеобразный «проявитель» по отношению к внутренней сущности (пост)современных «коллизий» рациональности. The article contains an attempt to clarify the basic ways of (philosophical) understanding of the concept of digression, as well as their theoretical «mounting» as an integral conceptual construct. Digression is regarded as some «catch» for fundamental «existential basis» of a wide range of new cultural forms, social strategies and creative (in the broadest sense) «techniques». The result of the researching is also the obtaining the contours of a specific «phenomenal core» of degressive process, which in this case is some «developer» for the inner essence of (post)modern «collisions» of rationality.