Християнізація Візантії у ІV-VI століттях

Abstract

В незалежності від того, як дивитися на процеси, що розгорнулися на території Сердземномор’я в ІV-VI століттях – як на еволюцію античної цивілізації чи її згасання, можна бесперечно константувати стан надзвичайної пластичності, в якому знаходились всі аспекти пізньоримського суспільства: від кадрової політики до релігійного життя. Після «військової реставрації» в другій половині ІІІ століття, тонкий прошарок традиційної елітарної культури почав істотно спадати й на його місце прийшов зовсім новий християнський ідеал. Навернення Константина, в цьому сенсі, позначило переломний момент, намітивши при цьому фундамент для майбутніх проблем: взаємоідносини монотеїстичного уряду з язичницьким оточенням, роль держави в розв’язанні догматичних суперечок, підтримка балансу між адміністративою й релігійною політикою – всі ці труднощі постали перед правителями й відобразилися на всьому пізньоантичному суспільстві, передусім на його світоглядному кліматі. Так постає широка картина епохи, в якій напластовуються один на одного політичні, соціальні, культурні й релігійни зрушення, завдяки яким формується зовсім новий вигляд Східного Середземномор’я. З огляду на вищезазначене, об’єктом дослідження є процес християнізації Візантії ІV–VI століть. Предметом дослідження виступає релігійний вимір соціально-політичних й культурно-ідеологічний змін у ромейському суспільстві ІV-VI століть.