Перегляд за Автор "Гутнікова, Т.Ю."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1

Концепція світу і людини в українському постмодерністському романі 90-х років ХХ століття
(Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2013-02-20) Гутнікова, Т.Ю.
Гутнікова Т. Ю. Концепція світу і людини в українському постмодерністському романі 90-х років ХХ століття. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України, Харків, 2012. У дисертації досліджено концепцію світу й людини в літературі 90-х років ХХ століття крізь призму постмодерністського світобачення. Основним матеріалом аналізу виступають романи Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, В. Кожелянка, О. Забужко, Є. Пашковського, О. Ульяненка. Визначено, що концепція світу українського постмодерністського роману 1990-х років поєднує як загальноприйняті світові ознаки даного напрямку (цитатність, принципи гри, іронії, пародії, особлива форма побудови творів, «світ як текст», експериментування з мовою тощо), так і свої національні особливості, зумовлені культурними та суспільними умовами: часткова трансформація інваріантних положень постмодерну з пошуком конструктивних ідей, самоідентифікації, збереження самобутності, відкриття в літературі нових шляхів до подолання культурної і духовної кризи, пошуки цілісності буття. На підставі здійсненого аналізу виявлено принципово нову концепцію людини романістики 1990-х: фрагментарний, гібридний, деперсоналізований образ. Основними засобами його відображення стають нарцистичність, дискурсивність, гротескність, монологічність, антикалізм, оголення процесу творчості, відкрита взаємодія з читачем, звертання до архетипів, міфу (соціального, релігійного, народного), підвищений інтерес до ірраціонального й підсвідомого, автобіографічність. Як найпоширеніші у вітчизняних постмодерністських текстах виділено мотиви втечі, блукання, ловів, нереалізованості, самотності, страху, зайвості, розпачу, болю, сну, марення, видіння тощо, що є маркерами екзистенційної загубленості, фіктивності, знівельованості людського індивіда у ворожому світі.