Перегляд за Автор "Кириченко, Максим Іванович"

Зараз показуємо 1 - 5 з 5

Dušan Lambl: the fate of scientific discoveries and the professional ethics of the great pathologist
(Дніпро : Редакція журналу «Morphologia», 2020) Protsenko, Olena; Kyrychenko, Maksym; Remnyova, Natalia; Кириченко, Максим Іванович; Проценко, Олена Сергіївна; Ремньова, Наталія Олексіївна
The great pathologist Dušan Lambl (1824–1895; Czech by origin, who lived half of his life in the Russian Empire, of which 10 years – in Kharkiv) made an invaluable contribution to the development of medical science. However, his discoveries were gradually forgotten and faded from the names of the pathogens discovered by him and the diseases they cause. In 1867, through his efforts, two new departments were established at the faculty – Histology and Pathological anatomy. The latter he headed personally until his departure to Warsaw in 1871. The surviving materials on Lambl's activities in Kharkiv are showing him as a skilful pathologist with a refined approach to his profession. Analysis of the literature on Lambl's scientific researches demonstrated a slow fading of references to his name in the titles of his discoveries. Lambl's contribution to scientific medicine is indeed great, but not appreciated deservedly. His approach to the professional activity of a pathologist and teacher can become a great example for young specialists in practical medicine, science and education.
Душан Лямбль: Доля наукових відкриттів і професійна етика видатного патолога
(Дніпро : Редакція журналу «Morphologia», 2020) Проценко, Олена Сергіївна; Кириченко, Максим Іванович; Ремньова, Наталія Олексіївна
Видатний патолог Душан Лямбль (1824-1895; чех за походженням, який прожив половину свого життя в Російській імперії, з яких 10 років – в Харкові) зробив значний внесок у розвиток медичної науки. Однак його відкриття поступово забувалися й стиралися з назв відкритих ним патогенів і хвороб, які вони викликають. Ціль. Вивчення наукової спадщини Д. Лямбля і відомостей про професійну діяльність цього патолога можуть допомогти відновити знання про його науковий внесок і отримати цінні уроки для сучасних фахівців. Методи. За допомогою загальнонаукових та історичних методів було проведено аналіз літератури, що містить інформацію про Д. Лямбля, його відкриття та про-фесійну діяльність. Результати. Наприкінці 1850-х рр., переслідуваний владою як учасник національно-го руху, Д. Лямбль був змушений шукати притулку в Україні, де в 1861 р. він зайняв вакантну посаду професора кафедри анатомії медичного факультету Харківського університету. Будучи на той час патологом зі світовим ім'ям, Д. Лямбль активно розвивав в університеті викладання патологічної анатомії та гістології. У 1867 р. його зусиллями на факультеті були засновані дві нові кафедри – гістології та патоло-гічної анатомії. Останню він очолював особисто до свого від'їзду до Варшави в 1871 р. Збережені матері-али про діяльність Д. Дямбля в Харкові розкривають його як вправного патолога з витонченим підходом до своєї професії. Аналіз літератури про наукові відкриття Д. Дямбля продемонстрував повільне загасан-ня згадок його імені в назвах зроблених ним відкриттів. Підсумок. Внесок Д. Лямбля в наукову медици-ну дійсно значний, але не оцінений по заслугам. Його підхід до професійної діяльності патолога і викла-дача здатний стати прикладом для молодих фахівців практичної медицини, науки і освіти.
Розвиток уявлень про соціальну організацію сіверян в історіографії
(Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2019) Кириченко, Максим Іванович; Kyrychenko, Maksym
Краєзнавство в системі історичного знання Складність розуміння сутності громадської організації слов’ян виникла ще на літописному етапі. Але до початку археологічних досліджень слов’янських старожитностей це питання ще важко було вирішити. Історики, спираючись переважно на відомості ПВЛ, бачили слов’ян дикими нерозвиненими племенами, які не володіли розвиненою соціальною організацією. Розширення відомостей про сіверян і поглиблення уявлень про рівень їхнього розвитку підштовхнуло до повернення до питання про соціальну організацію цієї спільноти. Проте, термін «плем’я» на довгий час закріпився в історіографії за сіверянами та іншими слов’янськими етнічними спільнотами. У радянський час в історичній науці традиційною стала понятійна тріада «плем’я, народність, нація», відповідно до якої плем’ям називали етнічні спільності первіснообщинної епохи, народністю — рабовласницької й феодальної епох, а нацією — епох капіталізму й соціалізму. Таким чином, уявлення про те, що представляли собою сіверяни неодноразово зазнавало змін в історіографії. З’явившись в ній як невелике плем’я, що займало межиріччя Десни, Сейму і Сули, сіверяни в результаті стали племінним союзом, а, з точки зору деяких дослідників, навіть протодержавою. Однак, висновки про характер внутрішньої структури сіверян багато в чому залежать від інших чинників, як, наприклад, уявлення про їхні територіальні межі, відмінності в поховальному обряді або антропологічний склад, які неодноразово зазнавали змін в історіографії, і, без сумніву, ще можуть змінитися в майбутньому.
Середньовічний Переяслав в руських літописах
(2014) Кириченко, Максим Іванович
Відомо, що на території середньовічної Русі існувало кілька міст з астіонімом «Переяславль» (Переяслав), між якими існував певний історичний взаємозв'язок. Найбільш ранні згадки про Переяслав Руський передає «Повість минулих літ» під 907 і 945 рр. в тексті договорів руських князів Олега та Ігоря з візантійцями. Важливу для конструювання історичної ролі Переяслава Руського деталь — згадку про установу першої митрополії в цьому місті — передає під 1089 р. «Повість минулих літ». Літописні згадки Переяслава Руського, хоча і вносять деяку плутанину в питання його походження і не розкривають повністю причини придбання містом особливого ставлення з боку священнослужителів і військово-політичної еліти, все ж дають уявлення про високе становище Переяслава серед руських міст і його значної ролі в історії території нашої держави. Матеріали літописів, в тій чи іншій мірі, здатні підкріпити гіпотези деяких авторів про ставлення середньовічних правителів до Переяслава, як до останнього ступеня на шляху до набуття влади над столицею, а також виявити той період, коли ця традиція могла зародитися і стати предметом наслідування для нових Переяславів.
Щодо деяких деталей гіпотези Б. О. Рибакова відносно української легенди про Кузьму та Дем’яна
(Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2017) Кириченко, Максим Іванович
Авторству Б. О. Рибакова належить гіпотеза про давню столицю східних слов’ян, розташовану в Середньому Подніпров’ї, що бере свій початок від одного зі скіфських городищ-гігантів і веде спадщину до релігійного центру Київської Русі — середньовічного Переяслава. За припущенням Б. О. Рибакова, на існування стародавньої слов’янської столиці в Середньому Подніпров’ї вказує скіфська легенда про золоті дари, що впали з неба: сокира, чаша, плуг і ярмо. Причинами залучення легенди про Кузьму та Дем’яна до джерельної бази питання про давню столицю слов’ян стали для дослідника: наявність схожих зі скіфської легендою мотивів, а також збіг географічного ареалу побутування легенди про Кузьму та Дем’яна в ХХ ст. з ареалом проживання представників чорноліської культури і геродотових сколотів I тисячоліття до н. е. В легенді про Кузьму та Дем’яна можна побачити відгомони давнього міфу про створення світу і про епоху поділу праці та введенні ремісничих нововведень. Таким чином, гіпотеза Б. О. Рибакова хоч і має вразливі місця, але, все ж, має під собою деяке обґрунтування і вимагає більш детальної розробки та розширення джерельної бази.