(Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2020) Яцик, Єлизавета Олександрівна
В сучасній медицині все більше уваги приділяється вивченню концепції «самообмеженої хвороби» («СХ»), основи якої були закладені ще Гіппократом.
В XX ст., з швидким розвитком нових методів боротьби з хворобами, а також в умовах підвищення «швидкості життя», лікарі все більше стали покладатися на швидкодіючі та ефективні ліки (особливо антибіотики), не дозволяючи собі розкоші очікування на самовиліковування організму. Втім, розвиток резистентності бактерій до антибіотиків призвів до того, що у 2016 р. на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН ця проблема була названа однією з найбільших загроз для здоров'я людства, що підштовхнуло як до пошуку нових методів, так і до звернення уваги на давно забутий гіппократівський підхід. Це зробило питання виникнення та розвитку концепції «СХ» актуальною темою для дослідження.
Ставлення лікарів до концепції «СХ» в історії залежало від розвитку медицини: медичні успіхи призводили до її забуття, а кризи, навпаки, відроджували інтерес до неї. Сучасна зацікавленість «СХ» викликана новою терапевтичною кризою – бактеріальною резистентністю. Певні невдачі, пов’язані з неетичними експериментами в минулому, нашкодили вірі лікарів в цей підхід, але наше розуміння концепції Гіппократа значно удосконалилося, що робить цей підхід більш безпечним та перспективним, ніж це було раніше.
