Медичний факультет
Постійне посилання на розділhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/42
Переглянути
2 результатів
Результати пошуку
Документ Оцінювання впливу спеціального лікування диференційованого раку щитоподібної залози на появу віддалених наслідків з боку сечовидільної системи(Харків : Державна установа «Інститут медичної радіології та онкології ім. C. П. Григор’єва Національної академії медичних наук України», 2021) Васильєв, Леонід Якович; Радзішевська, Євгенія Борисівна; Савченко, Антоніна Степанівна; Кулініч, Галина Василівна; Солодовнікова, Олена Олександрівна; Vasyliev, Leonid Yakovych; Radzishevska, Yevheniya Borysivna; Savchenko, Antonina Stepanovna; Kulinich, Halyna Vasylivna; Solodovnikova, Olena OleksandrivnaАктуальність. Диференційований рак щитоподібної залози (ДРЩЗ) є найбільш поширеною пухлиною ендокринної системи. Його розповсюдженість коливається у межах 1,0 – 2,2% від усіх злоякісних новоутворень. Стандартна тактика спеціального лікування ДРЩЗ складається з послідовного застосування хірургічного втручання, радіонуклідної терапії і гормонотерапії (ГТ). Теоретично кожна ланка лікувального процесу може бути ініціатором появи в майбутньому небажаних соматичних наслідків лікування, вивчення яких може сприяти їх запобіганню та корекції. Мета роботи – оцінити можливі віддалені негативні ефекти лікування ДРЩЗ у вигляді патологій сечовидільної системи (СВС) на підставі катамнестичних даних тривалого спостереження з використанням сучасних інформаційних технологій. Матеріали та методи. Підставою для проведення дослідження були катамнестич ні дані 157 фізичних осіб, які проходили комбіноване лікування ДРЩЗ у клініці інституту з 1993 по 2015 роки у повному обсязі та регулярні скринінгові обстеження після його завершення. База даних, сформована для проведення дослідження, містила у максимально доступному обсязі цифровані масиви катамнестичних даних паперових історій хвороби про перебіг та наслідки захворювання пацієнтів із періодом спостереження, що перевищував 1 рік після спеціального лікування. Кількість логічних записів про віддалені наслідки у сформованій базі даних становила 463 одиниці – один запис на один вид віддаленого наслідку кожного з 157 пацієнтів. Статистичну обробку даних проводили за двома напрямками: порівняння частоти зустрічальності патологій СВС до початку лікування та на віддалених термінах після спеціального лікування й виявлення факторів статистично значущого впливу на появу патологій СВС серед характеристик лікування. Для висунення гіпотез та їх перевірки використовували пакети WizWhy (категорія Data Mining) та пакет програм загального призначення STATISTICA. Результати та їх обговорення. Аналіз доступних джерел літератури про демонстрував, що існує лише обмежена кількість робіт, присвячених стану СВС у хворих на ДРЩЗ. Проте комплексний аналіз віддалених наслідків лікування таких пацієнтів виявив суттєве статистично значуще підвищення рівня захворювань органів СВС у період 3,75–4,8 роки після спеціального лікування. Показано, що загальна кількість патологій СВС збільшилася в 2,04 рази по відношенню до захворюваності СВС перед початком спеціального лікування. Вікової залежності ці відмінності не мали: медіана віку пацієнтів до лікування – 51 рік, після нього – 50 років. Додатково було з’ясовано, що особливої уваги з огляду на виникнення сечокам’яної хвороби потребують пацієнти, в яких на фоні гормонотерапії спостерігаються епізоди декомпенсації післяопераційного гіпотиреозу на фоні прийому дози L-тироксину, що не перевищувала 2,5 мкг/кг. Отримані залежності є доволі прогнозованими, оскільки, по-перше, відомим є факт, що гормони щитоподібної залози впливають на нирковий розвиток та фізіологію, і, по-друге, значний відсоток 131I протягом радіойодотерапії виводиться із сечею і депонується в сечовому міхурі, що може сприяти появі радіоіндукованих ефектів. Висновки. Спеціальне лікування ДРЩЗ призводить до збільшення патологій СВС більш ніж удвічі. Термін появи післялікувальних патологій становить 2,5 (3,75–4,8) роки. Групою підвищеного ризику визнані пацієнти, в яких під час гормонотерапії мають місце епізоди декомпенсації післяопераційного гіпотиреозу на фоні прийому дози L-тироксину, що не перевищує 2,5 мкг/кг.Документ Віддалені наслідки радіонуклідного лікування раку щитоподібної залози (перше інформаційне повідомлення)(Харків : ТОВ «Золоті сторінки», 2018) Васильєв, Леонід Яковлевич; Кулініч, Галина Василівна; Радзішевська, Євгенія Борисівна; Vasyliev, l. Ya.; Kulinich, H. V.; Radzishevska, Ye. B.Мета роботи. Аналіз віддалених наслідків лікування хворих на РЩЗ на підставі катамнестичних даних паперових історій хвороби, формалізованих та трансформованих у електронну форму для проведення статистичного аналізу за технологією Data Minіg. Матеріали і методи. Проаналізовано 315 історій хвороби та відібрано й внесено до електронної бази даних інформацію про перебіг захворювання 100 пацієнтів – 86 жінок та 14 чоловіків. Онкологічні прояви мали 43 пацієнти, у тому числі: метастази – 22 особи (51%); другі раки – 8 осіб (19%); рецидиви – 13 осіб (30%). Окрім онкологічних ускладнень, 13 хворих цієї групи також мали терапевтичні наслідки (ускладнення), які було внесено до бази даних. 57 фізичних осіб мали лише терапевтичні наслідки лікування. Із урахуванням терапевтичних наслідків хворих, про яких йшлося вище, загальна кількість терапевтичних ускладнень становила 218 випадків. Статистичну обробку проводили методами непараметричної статистики за допомогою пакета програм Statistica Basic Academic 13 for Windows. Результати. З огляду на проведене радіонуклідне лікування (РНЛ), пацієнти без онкологічних проявів у порівнянні з пацієнтами з онкологічними проявами, характеризувалися більш тривалим терміном лікування, більшою кількістю курсів, більшою загальною дозою активності під час РНЛ та більш тривалим терміном до настання абляції, що можна вважати науковим підґрунтям для розрахунку разової дози активності під час РНЛ та його тривалості для пацієнтів із обтяженим соматоневрологічним анамнезом. До того ж, пацієнти без онкологічних проявів мали удвічі меншу кількість випадків проростання пухлини крізь капсулу, більш низький індекс маси тіла та були молодшими за пацієнтів з онкологічними проявами. При цьому проростання пухлини через капсулу є фактором ризику віддаленого у часі метастазування, проте не є фактором ризику щодо місцевого рецидивування та появи других раків. Більш типовою гістологічною формою пацієнтів з онкологічними проявами була папілярна аденокарцинома. Як фактори ризику появи місцевих рецидивів визначено підвищену тривалість терміну лактації у фертильний період й знижену дозу гормонотерапії, а у пацієнтів із другими раками – низьку тривалість гормонотерапії та перебування у ста ні пременопаузи у жінок. Показано, що використання радіонуклідної терапії як складової спеціального лікування РЩЗ збільшує частоту хвороб системи кровообігу порівняно із популяційними даними у 2,1 разу, зокрема частоту появи найпоширеніших нозологічних форм (ІХС та ГХ) у 2,9 та 1,85 разу відповідно. Висновки. Проведення статистичного аналізу за технологією Data Minіg дозволило виявити зв’язок між появою віддалених онкологічних проявів лікування раку щитоподібної залози та характеристиками радіо нуклідного лікування, фактором проростання пухлини крізь капсулу, дозою гормонотерапії, тривалістю лактації у фертильний період та деякими іншими факторами, а також констатувати збільшення частоти появи хвороб системи кровообігу порівняно із популяційними даними у 2,1 разу.