Філософсько-антропологічний вимір творчої спадщини М. Метерлінка

Abstract

Обґрунтовано головну роль у художницькій парадигмі М. Метерлінка містичного елементу, де реалізовувалася притаманна йому імпліцитна релігійність, яку він сам не визнавав, вважаючи себе скептиком і атеїстом. Здійснено філософсько-культурологічний аналіз засад творчості Метерлінка, в еволюції яких провідною тенденцією було посилення значущості оптимістично-моральної компоненти. В образно-символічній системі Метерлінка домінує діалектика естетичної категорії трагічного і рельєфно розгортається категорія прекрасного. Трагічне є своєрідним контрапунктом, який задається темою смерті та пов'язаний із містичним – невимовним, ірраціональним, пануючим над людиною. У Метерлінка наявні християнські смисли: у героях його драм угадуються риси відомих персонажів Святого Письма, а у сюжетах символічно репрезентовані біблійні алегорії. Уперше філософсько-антропологічну парадигму Метерлінка проаналізовано у контексті православної традиції ісихазму. Показано, що у цілому в еволюції Метерлінка, драматурга і філософа, явно проступає логіка його життєвої філософії: він йде від визначення внутрішнього трагізму і містичної основи буття до етичних висновків, до проповіді містичної моралі, коли трагізм долі долається вкладеною в людину мудрістю, що нескінченно вдосконалюється.