Історична травма Голодомору 1932–1933 рр. у письмових джерелах

Abstract

Метою роботи є виявлення травматичного дискурсу Голодомору на основі первинних репрезентацій, що відображені у наративах жертв, свідків та злочинців. Об’єктом дослідження виступає травматичний сенс Голодомору 1932–1933-іх років. Предметом дослідження є історична травма Голодомору 1932–1933-іх років у наративах та особистих спогадах жертв, свідків та злочинців. Методологія дослідження базується на досягненнях історичної психології та спирається на постулати психоаналітика Жака Лакана, зокрема застосовано делінгвістичний аналіз, лаканівську деконструкцію наративів та аналіз за допомогою означального та означуваного. Отримані результати та їхня наукова новизна полягають у комплексному дослідженні наративів жертв та свідків у концепті історичної травми з точки зору історичної психології та делінгвістичного аналізу, що раніше в українській історичній науці розглядалося лише побіжно. З'ясовано, що травматичність Голодомору охоплює культурну та колективну травми, які інтеріоризуються через наратив, а аналіз текстів фіксує психологічні наслідки у вигляді ознак ПТСР і КПТСР через наявність пам'яті-спалаху та розірваних оповідей. У загальних висновках встановлено, що особиста травма передається у текстах через метафоричні образи. Доведено, що травматизація мала всеохопний характер і стосувалася не лише жертв, які під впливом радянської політики підсвідомо атрибутували голод як покарання, але й злочинців, які могли психологічно потерпати від власних дій та відчувати порожнечу, тоді як у свідомості партійців та офіційних дискурсах зафіксовано наявність установки пан-раб та ознаки колективного патологічного нарцисизму.The purpose of the work is to identify the traumatic discourse of the Holodomor based on primary representations reflected in the narratives of victims, witnesses, and perpetrators. The object of the research is the traumatic meaning of the Holodomor in 1932–1933. The subject of the research encompasses the historical trauma of the Holodomor of 1932–1933 in the narratives and personal memories of victims, witnesses, and perpetrators. The research methodology relies on the achievements of historical psychology and the postulates of psychoanalyst Jacques Lacan. Applied methods include delinguistic analysis, Lacanian deconstruction of narratives, and the analysis of narratives through the signifier and the signified. The obtained results and their scientific novelty lie in the comprehensive study of victim and witness narratives within the concept of historical trauma from the perspective of historical psychology and delinguistic analysis, which was previously examined only superficially in Ukrainian historical science. It was determined that the trauma of the Holodomor encompasses both cultural and collective trauma, internalized through narratives, while textual analysis records psychological consequences, such as signs of PTSD and CPTSD, evidenced by flashbulb memories and fragmented storytelling. The general conclusions establish that personal trauma is conveyed in texts through metaphorical images, notably dying under the fence. The study proves that traumatization was all-encompassing, affecting not only victims who unconsciously attributed hunger as a punishment due to Soviet policy, but also the perpetrators, who could suffer psychologically from their own actions and experience emptiness. Simultaneously, the mindset of party members and official discourses reveal a master-slave dynamic and signs of collective pathological narcissism.