Національне питання в римо-католицьких громадах України (1991-2022 рр.)

Abstract

Проведене дослідження засвідчило, що римо-католицькі громади України в період 1991–2022 років опинилися в умовах перехрестя національних ідентичностей, історичних традицій і нових викликів пострадянського суспільства. Відновлення незалежності України створило умови для вільного функціонування релігійних інституцій, що, своєю чергою, призвело до активного переосмислення ролі Римо-Католицької Церкви в національному, культурному та соціальному житті країни. Відтак римо-католицькі громади постали перед необхідністю не лише відновити свою інституційну присутність, а й відповісти на питання національної самоідентифікації в умовах культурної та мовної поліфонії. У результаті аналізу етнічного складу вірян та духовенства РКЦ в Україні було виявлено, що традиційно ці громади були тісно пов’язані з польською, угорською, німецькою та іншими етнічними меншинами. Якщо у 1990-х роках РКЦ сприймалася переважно як «церква поляків», то вже у 2010-х ця характеристика почала втрачати свою актуальність. З одного боку, це стало наслідком демографічних змін, з іншого — результатом цілеспрямованої політики самої Церкви, яка свідомо підтримувала україномовну літургію, заохочувала священників до використання української мови в катехизі та пастирському служінні, а також брала активну участь у загальнонаціональних подіях, демонструючи свою солідарність з українським суспільством. Особливу роль у цьому процесі відіграли події Революції Гідності та російсько-української війни, під час яких РКЦ виступила на боці громадянського суспільства, послідовно підтримуючи демократичні цінності, територіальну цілісність держави та права людини. Варто також наголосити, що мовна політика РКЦ в Україні не була уніфікованою — вона варіювалася залежно від регіону, етнічного складу парафій, історичних умов і демографічної динаміки. Загалом, можна констатувати, що національне питання в римо-католицьких громадах України виявилося не лише предметом внутрішньоцерковної політики, але й фактором суспільної легітимізації РКЦ в українському соціокультурному просторі. Її трансформація з етнічної «церкви меншини» у відкриту релігійну інституцію, інтегровану в загальнонаціональне поле, стала можливою завдяки взаємодії низки чинників: етнодемографічних змін, внутрішньої еволюції церковного керівництва, активного залучення місцевого духовенства, а також готовності до реформ і міжетнічного діалогу. Українська римо-католицька ідентичність, що формувалася впродовж трьох десятиліть, сьогодні є динамічною конструкцією, в якій поєднуються елементи історичної спадщини, локального релігійного досвіду та громадянської самосвідомості.