Стимулювання інноваційної діяльності підприємства

Abstract

Одним із ключових стратегічних векторів економічної політики держави є посилення конкурентоспроможності національної економіки та стимулювання її сталого і динамічного розвитку. Формування та зміцнення конкурентних переваг тісно пов’язані з готовністю підприємств до сприйняття досягнень науково-технічного прогресу, а також з рівнем активності в сфері інновацій. Однак наявна система інститутів, програм і заходів інноваційного розвитку досі не демонструє належного рівня узгодженості, що не дозволяє забезпечити бажані темпи економічного зростання. Частково така фрагментарність обумовлена несистемним і незбалансованим підходом до стимулювання інноваційної активності підприємств, якому притаманний реактивний і розподільчий характер. Проте вищу ефективність виявляють підходи, орієнтовані на відбір та підтримку наступальних стратегій інноваційного розвитку підприємств. У зв’язку з цим особливої ваги набуває дослідження взаємозв’язків між інноваційною діяльністю підприємств і механізмами її стимулювання, що актуалізує необхідність формування оновленої теоретичної основи та розробки практично-орієнтованого підходу, заснованого на концепціях проактивного управління та інноваційної спрямованості. З одного боку, проактивне управління дозволяє реалізувати відповідні форми та методи стимулювання, акцентуючи увагу на тих елементах системи, які забезпечують автономне відтворення інноваційних імпульсів усередині підприємницького середовища. З іншого боку, інноваційна спрямованість здатна охопити складний комплекс чинників, що визначають розвиток підприємства, і надати інструментальну базу для оцінювання ефективності функціонування системи стимулювання, допомагаючи точніше ідентифікувати рівень інноваційної активності підприємств, вектори їх розвитку, специфіку реалізації інноваційних стратегій, а також умови, необхідні для формування сприятливого інституціонального середовища.