Анархізм: від ідеї до практичного втілення на теренах європейської частини Російської імперії у 1880-ті–1907 рр

Abstract

У дипломній роботі представлені результати дослідження анархічного руху на теренах європейської частини Російської імперії у 1880-ті – 1907 роки. А саме, з настання соціально-політичної кризи кінця 1870-х – початку 1880-х років, в результаті якої народницький рух, на розвиток якого анархічні ідеї мали суттєвий вплив, остаточно занепав, спричинивши тим самим ідейну трансформацію та пошук нових ідеологічних засад в анархістському русі, до завершення революційних подій 1905-1907 років, після чого в державі настав період відносної стабілізації, а активність анархістів значно знизилася. Джерельна база роботи складається з журналів, прокламацій, листівок, програмних документів, періодики, ідеологічних робіт, які мають як анархічне, так і не анархічне походження. Перший розділ дипломної роботи присвячений дослідженню процесу формування анархістського руху в Східній Європі, його ідейного та соціального підґрунтя, шляхом аналізу робіт його важливих ідеологів, таких як Михайло Бакунін, Петро Кропоткін та Лев Толстой. Також визначенню впливу анархічних ідей на визвольний рух на теренах Російської імперії в кінці ХІХ століття та процесу формування перших анархічних осередків на початку ХХ століття. Другий розділ присвячений діяльності анархістів в роки революції 1905-1907 років. Саме в цей час в багатьох регіонах Російської імперії починають активно формуватися анархістські організації. Таким чином, розділ присвячений дослідженню їхніх ідейних позицій, практичної діяльності, союзів і протистоянь між собою та іншими політичними силами, а також загального впливу на революційний рух. В ході дослідження автор прийшов до висновку, що анархістський рух на теренах Російської імперії у 1880-х – 1907 роках пройшов доволі складний та багатошаровий шлях формування і становлення. Заснований на давніх народних ідеях бездержавності та вільного господарювання, він був ідеологічно оформлений Михайлом Бакуніним та в ХІХ столітті знайшов своє вираження в русі революційного народництва. Втім, можна констатувати, що не дивлячись на доволі великий розмах цього руху, в якому анархічні ідеї займали вагому та важливу складову, анархічна тактика народних бунтів виявила свою неспроможність, що в результаті призвело до певної кризи в русі та пошуку нових форм діяльності. Новим етапом в історії анархічного руху стала поява перших анархічних груп на території Російської імперії та перехід анархістів до практичної діяльності. Петро Кропоткін та еміграція, що створилася навколо нього, змогли створити підґрунтя для перших анархістських груп та включення руху до революційної діяльності. Втім, варто зазначити, що враховуючи регіональність, принципову анти політичність, ідейну неоднорідність, а разом з тим і не системність у своїх діях, вплив анархічного руху на загальноімперські революційні події виявився обмеженим. Анархістам не вдалося організувати єдиних організаційних структур, вони переважно залишалися регіональними автономними політичними утвореннями. Через це фактично можна сказати, що рух анархістів був позбавлений централізованої кооперації та взаємо підтримки. Тож, він міг налагоджувати ефективну роботу та добиватися успіхів лише в окремих містах, де для цього були відповідні соціально-політичні умови. На відміну від соціалістичних рухів, що були позбавлені цих недоліків та мали потенціал стати рушійною силою соціальних перетворень, подібні дії анархістів не могли становити серйозної загрози для центральної влади та унеможливлювали перетворення анархістів на одну з провідних революційних течій в державі на той час.This thesis presents the results of a study on the anarchist movement in the European part of the Russian Empire from the 1880s to 1907. It covers the period 93 beginning with the socio-political crisis of the late 1870s – early 1880s, during which the populist movement, significantly influenced by anarchist ideas, ultimately collapsed. This collapse triggered an ideological transformation and a search for new foundations within the anarchist movement, culminating in the revolutionary events of 1905–1907. Afterward, the state entered a period of relative stabilization, and anarchist activity significantly declined. The source base of this study includes journals, proclamations, leaflets, programmatic documents, periodicals, and ideological works of both anarchist and non-anarchist origin. The first chapter of the thesis explores the formation of the anarchist movement in Eastern Europe, its ideological and social foundations, through an analysis of key ideologists such as Mikhail Bakunin, Peter Kropotkin, and Leo Tolstoy. It also examines the influence of anarchist ideas on the liberation movement in the Russian Empire in the late 19th century and the formation of the first anarchist cells in the early 20th century. The second chapter is dedicated to the activities of anarchists during the 1905–1907 revolution. During this period, anarchist organizations began to actively form in many regions of the Russian Empire. Thus, this chapter studies their ideological positions, practical activities, alliances and conflicts with each other and with other political forces, as well as their overall impact on the revolutionary movement. In the course of the research, the author concludes that the anarchist movement in the Russian Empire between the 1880s and 1907 underwent a rather complex and multilayered process of formation and development. Rooted in ancient folk ideas of statelessness and free economic activity, it was ideologically shaped by Mikhail Bakunin and found expression in the revolutionary populist movement of the 19th century. However, despite the movement’s considerable scope and the significant role anarchist ideas played within it, the anarchist tactic of popular uprisings proved ineffective, ultimately leading to a crisis in the movement and a search for new forms of activity. A new stage in the history of the anarchist movement began with the emergence of the first anarchist groups on the territory of the Russian Empire and the transition of anarchists to practical activity. Peter Kropotkin and the emigration circle around him managed to lay the groundwork for the formation of the first anarchist groups and the integration of the movement into revolutionary activities. Nonetheless, due to the movement’s regional character, its fundamentally antipolitical stance, ideological heterogeneity, and lack of systematic action, the anarchist movement’s influence on the broader imperial revolutionary events remained limited. The anarchists failed to organize unified structures and largely remained regional autonomous political entities. As a result, the movement lacked centralized cooperation and mutual support. It was therefore capable of effective action and success only in certain cities where appropriate socio-political conditions existed. Unlike socialist movements, which were free of these shortcomings and had the potential to become a driving force of social transformation, the anarchist actions could not pose a serious threat to the central government or allow anarchists to become one of the leading revolutionary currents in the country at that time.