«Право возврата владений» как основа территориальных претензий Византии в VI—XII вв.

Abstract

Стаття присвячена особливостям дипломатичної риторики, висловлюваної візантійськими офіційними особами в VI—XII ст. у разі пред’явлення територіальних претензій іншому суб’єкту міжнародного права. У результаті дослідження були зроблені висновки, що головний риторичний прийом, що застосовувався візантійськими дипломатами в цей період, ґрунтувався на згадці фактів попереднього володіння римськими або візантійськими імператорами територією, на яку пред’являлася претензія. Цей риторичний прийом був більш-менш ефективний залежно від дипломатичного супротивника і надалі став частиною середньовічного вчення про «справедливу війну».

Статья посвящена особенностям дипломатической риторики, высказываемой византийскими официальными лицами в VI—XII вв. при предъявлении территориальных претензий другому субъекту международного права. В результате исследования были сделаны выводы, что основной риторический прием, применявшийся византийскими дипломатами в этот период, основывался на упоминании фактов предшествующего владения римскими или византийскими императорами территорией, на которую предъявлялась претензия. Этот риторический прием был более или менее эффективен в зависимости от дипломатического противника и в дальнейшем стал частью средневекового учения о «справедливой войне».

The article is devoted to the peculiarities of diplomatic rhetoric voiced by Byzantine officials in VI—XII centuries upon presentation of the territorial claims against another subject of international law. The study was concluded that the main rhetorical technique used Byzantine diplomacy in this period, based on the mention of the facts prior ownership of the Roman or Byzantine emperor’s areas on which to make a complaint. This rhetorical device was more or less effective depending on the opponent and diplomatic later became part of the medieval doctrine of “just war.”