Наукові роботи. Історичний факультет
Постійне посилання колекціїhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/94
Переглянути
1445 результатів
Результати пошуку
Документ Форми передачі етноніму «сіверяни» в літописах(Praha : BEROSTAV DRUŽSTVO, 2017) Кириченко, Максим Іванович; Kyrychenko, МaksymThe presented paper deals with the question of various forms of the ethnonym “Severians” in the manuscripts of the Primary Chronicle. After analyses of the variations of the forms of this ethnonym in 15 cases of its use in the text of the Primary Chronicle in its 34 manuscripts, dividing their bases into groups by such signs as types of word forms, as well as derivative and non-derivative basis of word forms, the author came to the conclusion that the word form “Sever” and words with non-derivative basis “Sever” occupy the main position among the variants of the forms of the ethnonym “Severians” in the chronicles. Word forms with derived bases with the root “Sever” and the suffix “-ian”, which corresponds to the form “северяне” (Severians) of modern Russian-language historiography, was already present in the earliest known manuscript (XIV cen.).Документ Інтерпретації етноніму «сіверяни» в історіографії(Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018) Кириченко, Максим ІвановичСтаття присвячена огляду тлумачень етноніма «сіверяни» в історіографії та їх впливу на розвиток уявлень про походження і ранню історію дніпровських сіверян. У статті робиться висновок про те, що в історіографії існує велике розмаїття інтерпретацій етноніма «сіверяни», а також, що вибір того чи іншого трактування визначає погляд історика на виникнення сіверян в Подніпров’ї.Документ Етнонім «сіверяни» в письмових джерелах IX століття(Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018) Кириченко, Максим ІвановичСтаття присвячена аналізу розвитку в історіографії та джерелознавстві знань і уявлень про етноніми, схожі з назвою східнослов'янського племінного союзу «сіверяни», що згадуються в джерелах IX століття: «Хронографії» Феофана Сповідника і «Баварському географі» анонімного автора. Розглядаються різні гіпотези щодо інтерпретації цих етнонімів і їх етнічної атрибуції. Автор приходить до висновку, що, незважаючи на той факт, що досліджувані етноніми пов'язуються переважно з «сіверянами» Подунав'я, вони мають і певну цінність для дослідження історіографії історії сіверян Дніпровського лісостепового Лівобережжя, оскільки можуть відображати етапи їх міграції з Дунаю, відповідно до деяких гіпотез і даними «Повісті временних літ».Документ Розвиток уявлень про соціальну організацію сіверян в історіографії(Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2019) Кириченко, Максим Іванович; Kyrychenko, MaksymКраєзнавство в системі історичного знання Складність розуміння сутності громадської організації слов’ян виникла ще на літописному етапі. Але до початку археологічних досліджень слов’янських старожитностей це питання ще важко було вирішити. Історики, спираючись переважно на відомості ПВЛ, бачили слов’ян дикими нерозвиненими племенами, які не володіли розвиненою соціальною організацією. Розширення відомостей про сіверян і поглиблення уявлень про рівень їхнього розвитку підштовхнуло до повернення до питання про соціальну організацію цієї спільноти. Проте, термін «плем’я» на довгий час закріпився в історіографії за сіверянами та іншими слов’янськими етнічними спільнотами. У радянський час в історичній науці традиційною стала понятійна тріада «плем’я, народність, нація», відповідно до якої плем’ям називали етнічні спільності первіснообщинної епохи, народністю — рабовласницької й феодальної епох, а нацією — епох капіталізму й соціалізму. Таким чином, уявлення про те, що представляли собою сіверяни неодноразово зазнавало змін в історіографії. З’явившись в ній як невелике плем’я, що займало межиріччя Десни, Сейму і Сули, сіверяни в результаті стали племінним союзом, а, з точки зору деяких дослідників, навіть протодержавою. Однак, висновки про характер внутрішньої структури сіверян багато в чому залежать від інших чинників, як, наприклад, уявлення про їхні територіальні межі, відмінності в поховальному обряді або антропологічний склад, які неодноразово зазнавали змін в історіографії, і, без сумніву, ще можуть змінитися в майбутньому.Документ Середньовічний Переяслав в руських літописах(2014) Кириченко, Максим ІвановичВідомо, що на території середньовічної Русі існувало кілька міст з астіонімом «Переяславль» (Переяслав), між якими існував певний історичний взаємозв'язок. Найбільш ранні згадки про Переяслав Руський передає «Повість минулих літ» під 907 і 945 рр. в тексті договорів руських князів Олега та Ігоря з візантійцями. Важливу для конструювання історичної ролі Переяслава Руського деталь — згадку про установу першої митрополії в цьому місті — передає під 1089 р. «Повість минулих літ». Літописні згадки Переяслава Руського, хоча і вносять деяку плутанину в питання його походження і не розкривають повністю причини придбання містом особливого ставлення з боку священнослужителів і військово-політичної еліти, все ж дають уявлення про високе становище Переяслава серед руських міст і його значної ролі в історії території нашої держави. Матеріали літописів, в тій чи іншій мірі, здатні підкріпити гіпотези деяких авторів про ставлення середньовічних правителів до Переяслава, як до останнього ступеня на шляху до набуття влади над столицею, а також виявити той період, коли ця традиція могла зародитися і стати предметом наслідування для нових Переяславів.Документ Щодо деяких деталей гіпотези Б. О. Рибакова відносно української легенди про Кузьму та Дем’яна(Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2017) Кириченко, Максим ІвановичАвторству Б. О. Рибакова належить гіпотеза про давню столицю східних слов’ян, розташовану в Середньому Подніпров’ї, що бере свій початок від одного зі скіфських городищ-гігантів і веде спадщину до релігійного центру Київської Русі — середньовічного Переяслава. За припущенням Б. О. Рибакова, на існування стародавньої слов’янської столиці в Середньому Подніпров’ї вказує скіфська легенда про золоті дари, що впали з неба: сокира, чаша, плуг і ярмо. Причинами залучення легенди про Кузьму та Дем’яна до джерельної бази питання про давню столицю слов’ян стали для дослідника: наявність схожих зі скіфської легендою мотивів, а також збіг географічного ареалу побутування легенди про Кузьму та Дем’яна в ХХ ст. з ареалом проживання представників чорноліської культури і геродотових сколотів I тисячоліття до н. е. В легенді про Кузьму та Дем’яна можна побачити відгомони давнього міфу про створення світу і про епоху поділу праці та введенні ремісничих нововведень. Таким чином, гіпотеза Б. О. Рибакова хоч і має вразливі місця, але, все ж, має під собою деяке обґрунтування і вимагає більш детальної розробки та розширення джерельної бази.Документ Як бути духовним верхам з тілесними низами? Про пояси студитів і антіохійців(Харьков: Майдан, 2020) Морозова, Дар'я СергіївнаДокумент «Покров плача» в творчестве преп. Ефрема Сирина(Харьков: Майдан, 2020) Панков, Георгий ДмитриевичДокумент Історія дослідження візантійського іконоборства(Харьков: Майдан, 2020) Мілютін, Сергій ЮрійовичДокумент В объятиях пылающих границ: международное положение и войны Византии в последней трети XII века(Харьков: Майдан, 2020) Лиман, Сергій Іванович