Римський тріумф доби Пізньої Республіки

Abstract

У дипломі розглядається еволюція та зміни у римському республіканському тріумфі доби Пізньої республіки. Автор приходить до висновку, що зміни у римському тріумфі розпочалися ще в ІІІ-ІІ ст. до н. е., коли тріумфи надавали полководцям за їхньої відсутності в Римі, або приватним особам. Ці тенденції помітно посилилися у добу Пізньої республіки. Вже за Гая Марія розпочалася монополізація тріумфу військовими династами, знову постали питання про тріумф in absentia, та тріумфальні відзнаки для privatus. Звичай, за яким тріумф не можна було здобути за громадянську війну почав постійно порушуватися за Корнелія Сулли. За нього також з’являється тенденція, пов’язана з проголошенням переможеної сторони в громадянській війні «ворогами держави». В подальшому цьому сильно посприяв Гней Помпей. Впровадження їм інституту легатів полководця знову порушило правила надання тріумфу. Події 50-30-х рр. до н. е. були відзначені практично постійними громадянськими війнами, що наклало на республіканський тріумф додаткові значення. Нововведенням за Юлія Цезаря стало присудження тріумфу без попередніх перемог та розмиття сприйняття між громадянською та зовнішньою війною. Пізніше республіканці навіть пішли ще далі, пропонуючи вже тріумф над переможеними співвітчизниками. Тріумвіри, в свою чергу, проводили овації та тріумфи лише за громадянські війни, які можна було подати як зовнішні. Громадянська війна, так чи інакше, ставала частиною тріумфальних святкувань. Почесті, надані Октавіану 29 р. до н. е., в свою чергу, встановили прецедент для пізніших імператорів. Тріумф був монополізований імператорським будинком. В результаті тріумфальні почесті стали ще почеснішими.

The thesis examines the evolution and changes in the Roman republican triumph during the Late Republic. The author concludes that transformations in the Roman triumph had already begun in the 3rd-2nd cent. B.C., when triumphs were granted to commanders in their absence from Rome or even to private individuals. These trends became significantly more pronounced in the Late Republic. Already under Gaius Marius, the triumph began to be monopolized by military dynasts; questions regarding the triumphus in absentia and triumphal honours for a privatus re-emerged. The custom that a triumph could not be awarded for a civil war began to be consistently violated under Cornelius Sulla. Under his rule, a new trend also appeared – declaring the defeated side in a civil war «enemies of the state». This development was further advanced by Gnaeus Pompey. His introduction of the institution of the commander’s legates again undermined the rules governing the awarding of triumphs. The events of the 50s–30s B.C. were marked by almost continuous civil wars, which imposed additional meanings on the republican triumph. Under Julius Caesar, a new practice emerged: triumphs were awarded without prior victories, and the distinction between civil and foreign wars became blurred. Later, the republicans went even further, proposing triumphs over defeated fellow citizens. The triumvirs, in turn, held ovations and triumphs only for civil wars that could be framed as foreign conflicts. Civil war, in one way or another, became an integral part of triumphal celebrations. The honours granted to Octavian in 29 B.C. established a precedent for later emperors. The triumph became monopolized by the imperial dynasty. As a result, triumphal honours became even more prestigious.