Географічні особливості міських садів і парків в Україні

Abstract

Мета дослідження полягає у виявленні географічних особливостей, функцій та сучасного стану міських садів і парків в Україні, а також у визначенні перспектив їх збереження та розвитку в умовах урбанізаційного та екологічного тиску. Садово-паркове мистецтво України має глибокі історичні корені, що сягають ще античних часів, проте його цілеспрямований розвиток активізувався у XVIII–XIX століттях, особливо на фоні формування палацово-садибної культури та розквіту дворянських маєтків. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття спостерігається перехід акценту від маєткових парків до міських, громадських і наукових форм – дендропарків, ботанічних садів, публічних зелених зон. Аналіз структури та функціонального навантаження міських садовопаркових ландшафтів показав, що найбільші парки (за площею) зосереджені переважно в обласних центрах і курортних містах. У західних регіонах збережено історичні палацово-паркові ансамблі, переосмислені як частина сучасного міського простору. У центральній частині країни спостерігається переважання історичних парків та об'єктів садово-паркового мистецтва, створених у XVIII–XIX ст. Особливу увагу заслуговують проблеми занепаду міських парків у малих містах України, особливо в східних та південних областях. Більшість таких парків потребують реконструкції, озеленення, благоустрою та оновлення інфраструктури. Загалом, просторові відмінності у формуванні міських садів і парків в Україні свідчать про необхідність регіоналізації озеленювальної політики, врахування локальних особливостей і впровадження інструментів сталого міського планування в галузі ландшафтної архітектури.