Мистецтво компромісу як принцип комунікації

Abstract

Сучасна філософія характеризує сьогодення як кризу техногенної цивілізації та час змін наукової картини світу, типів раціональності і загалом системи цінностей, які були визначальними для наукової діяльності. Під впливом інформаційних технологій система наукових комунікацій змінює свою структуру, з’являються нові простори комунікації. Однак, попри позитивні тенденції такого залучення досягнень сучасних технологій у галузі гуманітарних наук, не варто забувати про роль і цінність людини як центру гуманітарних наук. Дедалі частіше з’являється пересторога щодо нехтувань принциповими правами людини, зростає потреба в захисті її персональних даних, формуванні системи протидій маніпулюванню свідомістю через нав’язування окремих поглядів засобами масової інформації, через канали мережі Інтернет, рекламу тощо. Тому в ситуаціях ефективного залучення в гуманітарні науки досягнень природничих і математичних наук з метою впорядкування, систематизації потоку інформації, її ефективного обробітку зростає значущість застосування комунікативних методологій, які орієнтовані на міждисциплінарність та діалог в обговоренні істинності і доцільності використання певного виду інформації для подальшого наукового розвитку. Нині людство зайняте пошуками нових підстав для об’єднання різних суспільств, спільно вироблених напрямів думки, загальнозрозумілих способів висловлюватися, які дозволили б протистояти викликам сучасного світу: «сучасний стан «глобалізованого» світу епохи «постмодерну» робить особливо актуальним питання про співвідношення слова та реальності, інформування та риторики, евристики множини інтерпретацій, про колізії вихідних, стійких концептів, відкритих один одному етнокомунікативних просторів і смислів «інтеркультури», яка набирає обертів» [5, c.4]. Теоретичні праці Н. Лумана, М. Кастельса, М. Маклюена, А. Турена, Ю. Габермаса презентують соціум як світ спілкування, в якому нові інформаційні засоби стають визначальним способом орієнтації людини у світі та її взаємодії з іншими. Тип наукового мислення, який закладається в культурі історичної епохи, завжди узгоджений з характером спілкування та діяльності людей цієї епохи, зумовлений контекстом її культури» [8, c.615]. У сучасному інформаційному суспільстві, відповідаючи на питання-виклики, і філософія, і наука надають перевагу не відповідям-рішенням або відповідям-вердиктам, а відповідям-повідомленням. На перший план виходить потреба в особистостях, які стимулюють і розвивають комунікацію [7, с.316] і здатні на компроміси в процесі спілкування і прийнятті рішень.