Норвезько-українська конференція, присвячена діяльності Ф. Нансена в Україні у 1921–1922 роках

Постійне посилання зібрання

Переглянути

Нові надходження

Зараз показуємо 1 - 20 з 110
  • Документ
    Міжнародна концепція «обов’язку захищати»
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шмадченко, К.А.
    Усі права людини універсальні, неподільні, взаємопов’язані, взаємозалежні і взаємно доповнюють одні одних, що до всіх прав людини слід підходити справедливо, так само, однаково, з одним і тим же ступенем уваги. Хоча необхідно враховувати значення національних і регіональних особливостей і різного історичного, культурного і релігійного фону, всі держави, незалежно від своїх політичних, економічних і культурних систем, зобов’язані заохочувати і захищати всі права людини та основні свободи [1, п. 121]. Концепція «обов’язок захищати» є сучасним виявом міжнародно-правової засади захисту основоположних прав людини в екстремальних ситуаціях. Вона спрямована на захист життя людей у випадках, коли їм загрожує безпосередня небезпека існування, як правило, пов’язана з неміжнародним збройним конфліктом та свавіллям національної влади.
  • Документ
    Захист прав вразливих категорій осіб під час збройних конфліктів
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Фоміна, Л.О.
    Захист прав і основоположних свобод людини є одним з пріоритетних напрямків діяльності більшості міжнародних міжурядових організацій універсального і регіонального рівнів та держав світу. Під егідою міжнародних організацій розробляються нові та удосконалюються існуючі правові та організаційні інструменти захисту прав людини з приділенням особливої уваги потребам окремих груп населення, таких як жінки, діти, особи, похилого віку, особи з інвалідністю та ін. Разом з тим, існують ситуації, коли особи, які належать до таких вразливих груп можуть потребувати застосування посилених заходів захисту у зв’язку з їхніми фізіологічними, віковими або психологічними особливостями. Так, зокрема, в умовах збройних конфліктів серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини стали поширеною практикою[1]. На підтвердження означеного свідчить резолюція, прийнята Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй 1894 (2009), в якій Рада підкреслила особливий вплив збройного конфлікту на жінок і дітей, у тому числі в якості біженців і внутрішньо переміщених осіб, а також на інших цивільних осіб, які можуть бути особливо вразливими, включаючи інвалідів та людей похилого віку, і акцентувала увагу на необхідності надання захисту і допомоги таким особам.
  • Документ
    Значення судової балістики при розслідуванні злочинів
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шайтуро, О.П.; Краснова, Є.Р.
    Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що серед досліджень, які здійснюються у сфері кримінального провадження, особливе місце посідає криміналістичне дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування. Ці дослідження називаються судово-балістичними дослідженнями, а сукупність таких знань – судової балістикою. Зародження судової балістики як галузі знань і розділу криміналістики пов'язується з ім'ям інспектора лондонської кримінальної поліції Генрі Годдарда, який у 1835 році в кримінальній справі про вбивство звернув увагу, що куля, яка потрапила в потерпілого, мала дивну опуклість. З цієї «поміченою» кулею Годдард став шукати злочинця. В Україні судова балістика, як така, зароджується в 1914 році
  • Документ
    Міжнародний комітет Червоного Хреста: від витоків до сучасності
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шевченко, А.Л.
    З часу заснування Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі – МКЧХ) головною метою організації є надання захисту та допомоги жертвам збройних конфліктів і внутрішніх заворушень. Для досягнення цієї мети МКЧХ реалізує гуманітарні програми по всьому світу, а також сприяє дотриманню міжнародного гуманітарного права і поширює знання про нього серед представників влади і носіїв зброї. Історія МКЧХ – це, насамперед, історія розвитку гуманітарної діяльності, Женевських конвенцій і Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. У ХІХ столітті війна досі розглядалася цілком правомірним способом вирішення міжнародних суперечок між монархами та державами. На момент заснування МКЧХ Європа перебувала в процесі формування власної карти, і силові завоювання були способом набуття території для нових держав. Світовому співтовариству знадобилося більше ніж півстоліття, а з ними – жахи двох світових війн, щоб сформувати загальну заборону застосування сили в міжнародних відносинах, пізніше закріплену в Статуті ООН.
  • Документ
    Індивідуалізація фізичної особи в сучасному світі
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Устименко, О.А.
    Сучасна цивілістична доктрина оперує категорією «індивідуалізація фізичної особи». В підручниках класичної університетської школи традиційно мова йде про сукупність характеристик, рис, які дозволяють відокремити одного учасника цивільного обороту, адресата правової норми від іншого. В наукових дослідженнях інститут індивідуалізації фізичної особи так само розглядається в якості переліку відповідних індивідуалізуючих ознак людини: віку, статі, громадянства, релігійної приналежності, навіть індивідуального номеру мобільного телефону тощо. Наприклад, Н. В. Волкова притримується точки зору про те, що людина як суб’єкт цивільного правовідношення характеризується в трьох аспектах: формальному – ім’я, по батькові, прізвище, дата і місце народження, громадянство, реєстрація за місцем проживання; соціальному – зовнішній вигляд, родинні зв’язки, біологічні та соціальні якості; правовому аспекті, який складається з ознак, що дають (або не дають) можливість людині брати участь у цивільних правовідносинах.
  • Документ
    Деякі ознаки суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК України
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Тичина, Т.Є.
    Ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення кореспондується із ч. 2 ст. 2 КК України в якій зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ї вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [1]. Традиційно до ознак суб’єктивної сторони складу злочину відносять вину, яка може бути виражена у формі умислу або необережності, і яка є єдиною обов’язковою ознакою, та факультативні ознаки: мотив, мету (деякі автори додають до них ще й емоційний стан) [2, с. 271]. Ця наукова позиція знайшла свій подальший розвиток у ст. 23 КК, де наведене загальне визначення поняття вини як психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
  • Документ
    Забезпечення прав вразливих категорій осіб у міжнародному праві
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Перепьолкін, С.М.
    Напередодні 74-ї річниці заснування Організації Об’єднаних Націй проблематика забезпечення рівних прав і свобод для всіх категорій населення незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища, зберігає свою актуальність для більшості її держав-членів, зокрема, й для України. У даному випадку мова йде про тих представників людської сім’ї, які через відсутність певних умов не можуть користуватися належними їм універсальними правами та свободами у повному обсязі, а отже, потребують спеціального захисту з боку як окремих держав, так і всього міжнародного співтовариства. До таких категорій населення доктрина міжнародного права відносить: дітей; жінок; біженців; етнічні, релігійні або мовні меншини; інвалідів, розумово відсталих та смертельно хворих людей; мирне населення під час збройних конфліктів тощо.
  • Документ
    Європейський суд з прав людини в системі забезпечення захисту прав людини
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Перепьолкін, Д.С.
    Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організації, членом або учасником яких є Україна [1]. Однією з найбільш відомих таких установ є Європейський суд з прав людини. Європейський суд з прав людини – міжнародна судова інституція, покликана забезпечувати захист основних прав людини, демократії та верховенства права у всій Європі. Його було утворено у 1959 році, відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 4 листопада 1950 року [2]. Нині ця Конвенція включає в себе преамбулу та 59 статей основного тексту, а також 16 додаткових протоколів, що й визначають порядок функціонування суду.
  • Документ
    Статус комбатантів та некомбатантів у давньосхідному міжнародному праві
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Гавриленко, О.А.
    Війна є явищем людського життя таким самим давнім, як і людство. Як вважають автори двотомного навчального посібника «Еволюція воєнного мистецтва», з середини IV тис. до н.е. відбулося понад 14550 великих і малих війн, у яких загинуло, померло від голоду, епідемій та з інших причин понад 3,6 млрд. осіб [1, с. 13]. Зважаючи на такі вражаючі квантитативні показники, неможливо заперечувати, що проблема правового статусу і правового захисту особи під час війни ніколи не втрачала своєї актуальності. Для України вона особливо посилилася протягом останніх років, зважаючи на агресію з боку Росії, що мала наслідком жертви серед мирного населення, зокрема жінок та дітей, в ході якої вчинено воєнні злочини та злочини проти людяності.
  • Документ
    Щодо психічної недоторканості як об’єкта кримінально-правової охорони
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Храмцов, О.М.
    Захист громадської безпеки та публічного порядку повинен починатися з належного забезпечення захисту фізичної та психічної недоторканності особи. Право на недоторканість є природним правом кожної людини. Воно включає в себе право як на фізичну, так і психічну недоторканість. Це право характеризується трьома взаємопов’язаними елементами. Їх ще називають можливості-правомочності: 1) право на позитивні дії, тобто право користуватися й розпоряджатися своїм тілом, окремими його органами і тканинами, право вільно здійснювати вчинки відповідно до власної свідомості та волі; 2) право вимагати від інших суб’єктів виконання їх юридичного обов’язку не втручатися в фізичну та психічну складову особи без її дозволу, не допускати будь-якого негативного фізичного та психічного впливу на людину; 3) право на державний захист у різних формах (в тому числі і кримінально-правовими засобами) від неправомірних посягань на фізичну та психічну складову особи.
  • Документ
    Деякі аспекти впливу міжнародних правових позицій під час звільнення від кримінальної відповідальності
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Слінько, Д.С.
    Ретроспективний аналіз чинного законодавства зарубіжних країн Європи надає підстави для визначення основних положень кримінального процесу щодо встановлення вини обвинуваченого та можливість його звільнення від кримінальної відповідальності або застосування міри кримінального покарання для подальшого його виховання в умовах суспільства. Перший шлях, який визначений законодавчою системою Союзу Європи та англосаксонською правовою системою, представником якої є США та Великої Британії є можливість звільнення у разі співпраці обвинуваченого зі слідством. Держава гарантує безпеку учасника процесу. Дані науково практичні положення були впроваджені у «Кодексі поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку». Цей документ є свого роду міжнародним кодексом етичних норм правоохоронних органів.
  • Документ
    Спірні питання сплати єдиного соціального внеску адвокатом
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Рибалко, Г.С.
    Одним з найбільш дискусійних питань в сфері адвокатської діяльності в останні роки є питання сплати єдиного соціального внеску для осіб які хоч і мають свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю, але не отримують доходів з цієї діяльності. З січня 2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [1]. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону, платникам єдиного внеску є особи, які проводять незалежну професійну діяльність. У статті 7 Закону зазначено, що для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
  • Документ
    Особливості захисту прав літніх людей-мігрантів
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Предибайло, А.І.
    Одним з найважливіших чинників сучасного світового розвитку є міжнародні міграції, які перебувають у центрі уваги міжнародних організацій та істотно впливають на майбутній розвиток низки держав. Вказаний процес знайшов своє відображення у ст. 13 Загальної декларації прав людини, де зазначається, що «кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну». Стаття 14 цього ж документа стверджує, що «кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком» [6]. При цьому у межах Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН) здійснюється міжнародна координація та гармонізація соціальної політики в аспекті захисту прав мігрантів у цілому, та літніх людей-мігрантів зокрема, з метою вирішення проблеми рівня захисту прав та недопущення дискримінації, неналежного та жорстокого поводження з ними.
  • Документ
    Права підозрюваного під час затримання без ухвали слідчого судді, суду в кримінальному провадженні: алгоритм дослідження
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Янович, Ю.П.
    Однією з концептуальних проблем, яка вимагає ґрунтовного вивчення з метою подальшого удосконалення правозастосовної діяльності, є правове регулювання кримінального процесуального статусу підозрюваного. Нині – це одна з ключових фігур у стадії досудового розслідування. Особа, щодо якої існує обґрунтоване припущення про вчинення нею злочину, перебуває в означеному вище процесуальному статусі досить тривалий час: від затримання уповноваженою службовою особою чи повідомлення про підозру – до моменту передачі обвинувального акта до суду [1, с. 113]. Зважаючи на те, що законодавець врегульовує процесуальні права значної кількості учасників кримінального провадження, відштовхуючись саме від прав підозрюваного (захисника, законного представника підозрюваного, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їх законних представників), значний науковий інтерес викликає питання про обсяг та характер таких прав у різних частинах досудового розслідування.
  • Документ
    Відступ держав від зобов’язань щодо захисту прав людини під час надзвичайного стану
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Коломоєць, К.С.
    Беззаперечно можна стверджувати, що міжнародне право завжди приділяло достатньо велику увагу захисту прав людини, зважаючи на наявні міжнародні договори та механізми захисту. Однак, сучасна геополітична ситуація нерідко стає причиною відступу держав від своїх зобов’язань за міжнародними договорами у сфері прав людини під час надзвичайних станів, адже, як зазначали Е. М. Хафнер-Бьортон, Л. Р. Хелфер, С. Дж. Фарісс, «права людини часто стають першими жертвами кризи» [6, c. 673]. Дерогація (передбачене договором право держави відступати від виконання певних договірних зобов’язань під час збройних конфліктів та іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації) [5, c. 119] закріплена у трьох ключових договорах з прав людини: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. (далі – МПГПП), Американська конвенція з прав людини 1969 р., Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі – ЄКПЛ).
  • Документ
    Актуальні питання забезпечення безпеки медичного персоналу під час збройних конфліктів
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Бойко, М.В.
    Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройних конфліктів нерозривно пов’язаний з його призначенням – наданням медичної допомоги. І саме тому задля ефективного виконання своїх функцій медичному персоналу надається захист за міжнародним гуманітарним правом [3, c. 352]. Відповідно до норм міжнародного права, медичним персоналом вважаються особи, які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для медичних цілей, для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або для роботи на санітарно-транспортних засобах та для адміністративно-технічного забезпечення. Це можуть бути як військові так і цивільні особи, члени організацій цивільної оборони; національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) та інших національних добровільних товариств допомоги.
  • Документ
    Роль Ліги націй та Ненсенівського агентства у становленні організаційно-правової основи захисту біженців
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Сироїд, Т.Л.
    Історія надання іноземними державами притулку тим, хто рятується від переслідувань і конфліктів, обчислюється тисячоліттями. У XXI столітті шукати притулку в інших країнах людей змушує низка підстав – військові конфлікти, голод, стихійні лиха тощо. Правомірною реакцією на появу таких викликів стає співпраця держав у галузі захисту прав переміщених осіб, зокрема – біженців. Така співпраця на міжнародному універсальному рівні почала формуватися після Першої світової війни. Створення Ліги Нації і Міжнародного бюро праці сприяло укладенню низки договорів у цій галузі, серед яких слід вказати такі: Угода про видачу посвідчень особи російським і вірменський біженцям, про доповнення і внесення змін до Угоди від 5 липня 1922 р. і 31 травня 1924 р. (Женева, 12 травня 1926 р.); Угода про правовий статус російських і вірменських біженців (Женева, 30 червня 1928 р.); Угода про поширення на інші категорії біженців деяких заходів, прийнятих на користь російських та вірменських біженців (Женева, 30 червня 1928 р.); Конвенція про міжнародний статус біженців (Женева, 28 жовтня 1933 р.); Тимчасова угода про статус біженців, що прибувають з Німеччини (Женева, 4 липня 1936 р.); Конвенція про статус біженців, що прибувають з Німеччини (Женева, 10 лютого 1938 р.); Додатковий протокол до Тимчасової угоди від 4 липня 1936 р. і Конвенції про статус біженців, що прибувають з Німеччини від 10 лютого 1938 р.).
  • Документ
    Погляди Фрідтьйофа Нансена на державу і право
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Головко, О.М.
    Назва цієї доповіді виглядає дещо нестандартно і нетрадиційно. Зазвичай, наука історії вчень про державу і право досліджує погляди видатних мислителів, які відзначалися непересічною доктринальною правосвідомістю у галузі права, були видатними фахівцями або у філософії права, або у теорії держави і права. Ф. Нансен (1861 – 1930) не належить до жодної з цих категорій мислителів. Він взагалі не мав юридичної освіти, не був професійним юристом, вірогідно, не знався на юриспруденції в жодній мірі, щоби його вважати правознавцем. Але антропологічність права безумовно призводить до висновку, що кожна людина, якщо вона не є закоренілим злочинцем або абсолютним правовим нігілістом, має власні погляди на державу і право. Тим більше, йдеться про одну з найбільш непересічних особистостей європейської історії кінця ХІХ – початку ХХ століття, якою був великий полярний дослідник, учений, гуманіст і практичний поборник прав людини, лауреат Нобелівської премії миру Ф. Нансен.
  • Документ
    Индия: проблемы политики позитивной дискриминации
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Рождественская, Е.С.
    Права человека, закрепленные во Всеобщей декларации прав человека и других международно-правовых актах, с одной стороны являются универсальными, с другой – из-за социокультурного разнообразия цивилизаций и культур, неизбежно приобретают «особый колорит интерпретации и реализации» в каждой конкретной стране. Проблемы, связанные с правами человека в культуре традиционного общества ярко проявляются в Индии. Именно в Индии любая даже такая универсальная идея, как права человека, любой государственно-правовой институт, преломляется через культурное многообразие ее народов. А традиционное общество, сложившиеся на протяжении тысячелетий, определяет формы и способы реализации естественных и неотъемлемых прав человека.
  • Документ
    Юридична природа права на звернення до Європейського суду з прав людини
    (Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Зубенко, Г.В.
    Україна, як і переважна більшість держав, визнає у своєму законодавстві можливість особи звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до різноманітних міжнародних інституцій. Так, згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна [1]. Ратифікація у 1997 році Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року відкрила можливості для громадян України звертатися за захистом своїх прав і свобод до однієї з найбільш ефективних міжнародних судових установ – Європейського суду з прав людини.