Ліцензія як форма розпорядження авторськими і суміжними правами

Abstract

Дисертація є комплексним науковим дослідженням теоретичної моделі розпорядження майновими авторськими і суміжними правами у формі ліцензії, у якій обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин з розширення цивільно-правових форм введення результатів інтелектуальної, творчої діяльності і прав на них у цивільному обороті. Виявлено прогалини у правовому регулюванні використання об’єктів авторського права і суміжних прав, зумовлені відставанням правового регулювання ліцензійних відносин від міжнародної практики ліцензування, та запропоновано шляхи їх усунення. Доводиться можливість і необхідність введення інституту відкритих ліцензій у законодавство України про авторське право і суміжні права як підстави для використання об’єктів творчої діяльності та створення на їх основі похідних об’єктів авторського права і суміжних прав. Визначено, що здійснення правоволодільцем правомочності з розпорядження належними йому авторськими і суміжними правами утворює юридичний факт, який породжує обтяження уповноваженого суб’єкта (ліцензіара) станом пов’язаності і виникнення секундарного права на акцепт для заздалегідь встановленої або невизначеної особи. Вказано, що в разі, якщо особа ліцензіата не визначена, виникають не правовідносини, а особлива правова форма, що характеризується спрямованим впливом на правове становище ліцензіара, а отже, виступає проявом правоздатності і рефлекторним впливом на сферу правових можливостей потенційного ліцензіата, що являє собою різновид рефлексивних правових ефектів. Доводиться, що об’єктом права на вільне ліцензування, як поведінкової можливості суб’єкта, що реалізується поза правовідносинами, є суб’єктивні права використання об’єкта авторського права. Виходячи з положень чинного законодавства і практики його застосування, суб’єктом правомочності розпорядження майновими авторськими і суміжними правами запропоновано визнавати правоволодільця, а також особу, яка отримала право використання за договором (ліцензіат), при поєднанні двох умов: (1) наявності письмової згоди ліцензіара, (2) надання ліцензіату за договором права використання відповідного об’єкта визначеними способами. Відносини ліцензіара і користувача визначаються як договірні, як наслідок, в разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) умов ліцензії суди застосовують правові засоби впливу на порушника у вигляді спонукання до належного виконання. У разі, якщо використання твору або об’єкта суміжних прав відбувається з перевищенням установлених ліцензією обмежень, суди застосовують виключно правові засоби захисту майнових або особистих немайнових прав. Внесено пропозиції щодо змін до Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права».