Деякі ознаки суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК України

Abstract

Ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення кореспондується із ч. 2 ст. 2 КК України в якій зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ї вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [1]. Традиційно до ознак суб’єктивної сторони складу злочину відносять вину, яка може бути виражена у формі умислу або необережності, і яка є єдиною обов’язковою ознакою, та факультативні ознаки: мотив, мету (деякі автори додають до них ще й емоційний стан) [2, с. 271]. Ця наукова позиція знайшла свій подальший розвиток у ст. 23 КК, де наведене загальне визначення поняття вини як психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.