К вопросу о преднамеренном обжиге валов лесостепных городищ скифского времени

Abstract

Теорія про навмисний випал серцевини валів змодельована І. А. Фабріціус, спочатку була одностайно прийнята усіма дослідниками. Згодом Б. А. Шрамко, базуючись на власних дослідженнях городищ в басейні р. Сіверський Донець, висунув низку аргументів проти теорії навмисного випалу. Шари обпаленої глини у подальшому пов’язували з пожежами, що виникли внаслідок військових сутичок чи з суто побутових причин. У 1990–2000-х рр. через значне збільшення кількості пунктів, на яких були зафіксовані сліди обпаленої глини, деякі дослідники знову повернулися до «реанімованої теорії». The theory of intentional burning of the core of shafts proposed by I. A. Fabritsius was unanimously accepted by all researchers at first. Subsequently, B. A. Shramko proposed contradictory arguments against the theory of intentional burning. He based his arguments on his own research of settlements in the area of Seversky Donetz River. As a result, the balls of burnt clay were associated with fires caused by wars or by domestic reasons. In 1999–2000 years, due to increase in the number of places where observed traces of burned clay were observed, some scientists returned to the “reanimated theory” again.