Д 64.051.10 (Історичні науки)

Постійне посилання зібрання

07.00.01 — історія України;

07.00.02 — всесвітня історія

Переглянути

Нові надходження

Зараз показуємо 1 - 20 з 30
  • Документ
    Опіка над дітьми на українських землях у складі Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.
    (Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2019) Кравченко, Олена Валентинівна; Kravchenko, O.V.
    Relevance of research is predefined by the necessity of the scientific analysis of the origin and development of the state, public, church and private care of children in the Ukrainian provinces of the Russian empire. The main hypothesis of research is that during a certain historical period in the Ukrainian provinces there was formed a complex, original system of child care for such categories of minors as babies-foundlings, extramarital children, orphans, juvenile delinquents, sick children, children with physical disabilities (blind, deaf-mute) and the poorest children from the privileged population stratum at the age from birth to 21.
  • Документ
    Кустарно-реміснича промисловість міста Харкові в роки непу (1921–1928 рр.)
    (Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Євсюкова, Онисія Геннадіївна; Evsyukova, O.G.
    Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню кустарноремісничої промисловості міста Харкова у роки непу, дослідженню державної політики регулювання розвитку дрібного виробництва, вивченню процесу становлення та функціонування кустарно-ремісничої промисловості та кооперації кустарів та ремісників. Висвітлено роль і місце кустарів та ремісників у теоретичній концепції більшовицької влади років непу. Досліджено методи державного регулювання кустарно-ремісничого виробництва. Вивчено кількісні параметри, соціально-професійний та національний склад дрібних товаропродуцентів міста. Простежено особливості економічних позицій дрібних виробників. Виділено ряд етапів у розвитку дрібного сектору виробництва, що обумовлені більшовицькою політикою. Проаналізовано причини занепаду кустарного виробництва на фоні згортання непу.
  • Документ
    Політика радянської влади в житловому питанні та його вирішення в Харкові (1920 – 1934 рр.)
    (Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Чаговець, Тетяна Володимирівна; Chagovets, T.V.
    У дисертаційній роботі вперше досліджується житлова політика радянської влади в столичному Харкові. Аналізуються проблеми житлової кризи в 20 – 30-ті роки ХХ ст. Розглядаються соціально-культурні та ідеологічні передумови, що сприяли формуванню житлової політики радянської влади. Докладно вивчається структура та суб’єкт державного ведення та користування житлом, феномен нової житлової політики й особливості фінансового та організаційно-управлінського забезпечення житлової галузі. У роботі комплексно схарактеризовані форми житлового ведення – державна, кооперативна та приватна. З’ясовано, що радянській владі вдалося за допомогою політичних та економічних важелів організувати населення та стимулювати його дбати про житло. Було сформовано житлове законодавство, у межах якого всі процеси, пов’язані з житлом, залежали від державних органів управління в галузі житлової політики, а загальнодержавне планування дозволило звести в Харкові містобудівні підприємства, що мали розвинуту інфраструктуру. Усе зазначене вище сприяло піднесенню Харкова на новий індустріальний рівень.
  • Документ
    Лютеранська конфесіоналізація в політиці саксонських правителів (1525–1580 рр.)
    (Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Каріков, Сергій Анатолійович; Karikov, S.A.
    У дисертації досліджено лютеранську конфесіоналізацію як складник політики саксонських правителів у контексті формування земельної державності Саксонії. Систематизовано теоретичні моделі конфесіоналізації, уточнено їх зміст, визначено, що її межовими датами є 1525–1580 рр. Лютеранська конфесіоналізація у Саксонії вперше проаналізована у трьох аспектах: суспільно-політичні трансформації, перетворення релігійно-церковного життя, зміни у соціокультурній сфері. Доведено, що важливу роль у твердженні Саксонії як центру конфесіоналізації відіграла політика Шмалькальденського союзу. Визначено, що перехід курфюрства Саксонського під владу Моріца після Шмалькальденської війни 1546-1547 років. позначив новий етап формування земельної держави, продовженої Августом після Аугсбурзького світу 1555 як єдиновладним правителем. Проаналізовано особливості діяльності церкви Саксонії: проведення візитацій, розробка євангелічних статутів, написання віросповідних книг, подолання протиріч між гнезіолютеранами та філіппістами, формування ортодоксії. Визначено шляхи реалізації закликів до «порядку» через соціальне дисциплінування. Проаналізовано реформи шкіл та університетів, що призвели до створення нової територіальної системи освіти.
  • Документ
    Земства України на тлі суспільно-політичних процесів доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.)
    (Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2019) Матвієнко, Т.О.; Матвиенко, Т.А.; Matvienko, T.
    У дисертаційному дослідженні комплексно проаналізовано політику Тимчасового уряду та Української Центральної Ради щодо земств, еволюцію ставлення останніх до суспільно-політичних процесів Української революції та національного державотворення. Досліджено особливості демократизації земств на весні 1917 року та під час виборів до волосних, повітових і губернських органів самоврядування сільського населення влітку ‒ восени 1917 року. Визначено вплив більшовицького Жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді на земства України, наслідки агресії більшовицької Росії в Україну для земських органів Української Народної Республіки. З’ясовано особливості функціонування органів земського самоврядування УНР за присутності на її території австронімецьких військ. В диссертационном исследовании комплексно анализируется политика Временного правительства и Украинской Центральной Рады относительно земств, эволюция отношения последних к общественно-политическим процессам Украинской революции и национального строительства государства. Исследованы особенности демократизации земств весной 1917 года и вовремя выборов в волостные, уездные и губернские органы самоуправления сельского населения летом ‒ осенью 1917 года. Определено влияние большевистского Октябрьского переворота 1917 года в Петрограде на земства Украины, последствия агрессии большевистской России в Украину для земских органов Украинской Народной Республики. Выяснены особенности функционирования органов земского самоуправления УНР в присутствии на ее территории австрогерманских войск.
  • Документ
    Формування міського способу життя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах міста Харкова)
    (Харків: Харківський національний університет імені імені В.Н. Каразіна, 2018) Боженко, Анастасія Олегівна; Bozhenko, A.O.
    У дисертації досліджено основні аспекти формування міського способу життя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у Харкові. Схарактеризовано основні теоретичні засади вивчення модерного міста як феномена, розглянуто маркери модерності міст у Російській імперії, застосування теорії модернізації в межах міської історії. Розкрито головні аспекти в засадах створення модерного міського простору, зокрема забудови, розвитку комунальної інфраструктури, транспорту, комунікацій, мережі освітніх закладів та лікарень, показано динаміку їхніх змін. Простежено вплив індустріалізації на зміну міського ландшафту та соціальних стосунків. Окреслено співвідношення між центром та периферією міста, досліджено уявлення про просторові взаємовідносини частин Харкова, зокрема проблему входження нових територій до його складу. Увагу приділено також змінам у соціальному просторі міста, участі різних прошарків у формуванні міста та їхньому пристосуванні до нових умов, появі нових урбаністичних практик поведінки, пов’язаних із трансформуванням фізичного простору міста.
  • Документ
    Політика США у Південній Азії (1965-1972 рр.)
    (Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Уллах, П.Е.; Ullakh, P.E
    Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. У першому розділі проаналізовано стан наукової розробки теми, показано ключових дослідників, які займалися вирішенням пов’язаних з темою дослідження питань, окреслена джерельна база, що використовувалася автором. Окрім того, означено методи та методологію, на яких базуються отримані результати дослідження. У підрозділі про історіографію показано стан наукової розробки проблеми та охарактеризовано диспропорцію, що спостерігається при вивченні політики США у Південній Азії у 1960-70-х рр. У підрозділі про джерела проаналізовані документи, мемуари, спогади, щоденники, епістолярії, журнали і газети, що становлять вагомий пласт для вивчення проблеми дисертаційного дослідження. У третьому підрозділі першого розділу розглянуті методи та методологія роботи, які дають можливість з’ясувати вплив зовнішньої політики США в 1965–1972 рр. на розвиток Південної Азії.
  • Документ
    Взаємовідносини німецьких колоністів та українського населення (кінець ХVІІІ – 20-ті роки ХХ століття)
    (Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Швайка, І.О.; Shvajka, I.O.
    Робота присвячена питанню взаємовідносин німецького та українського етносів. Головною гіпотезою дослідження є економічна доцільність, яка спонукала українців та німців до економічного, культурного та соціального спілкування. Хронологічно межі дослідження охоплюють кінець ХVІІІ – 20-ті роки ХХ століття. Нижня межа відповідає часу створення перших колоній на території України, верхня – приходом до влади більшовиків, що призвело до соціально-економічних утисків німецької меншини та міграції значної кількості німецьких колоністів за кордон у 20-х роках ХХ століття. Територіально межі дослідження охоплюють територію сучасної України.
  • Документ
    Життя та діяльність представників українських дипломатичних місій 1918–1921 рр.
    (Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Ластовець, Н.О.; Lastovets, N.O.
    Дослідження зовнішньої політики молодої української держави періоду революції 1917–1921 рр. є необхідним елементом для розгляду об’єктивних і суб’єктивних факторів, що сприяли ствердженню України на міжнародній арені. Разом з цим, роль персоналій, що відстоювали інтереси держави за кордоном, була ключовою. Від їх професіоналізму, зв’язків в політикумі країни перебування, рівня компетентності залежало становлення України як суб’єкта міжнародних відносин в період 1918–1921 рр. Існуючі засоби оцінки базуються на дослідженнях факторів, що сприяли чи заважали досягненню поставлених перед українськими дипломатами цілей. Особа дипломата не сприймалася як самостійна, хоча, зважаючи на проблеми зі зв’язком між посольствами і місіями та Міністерством закордонних справ, така постановка питання потребує перегляду. У багатьох країнах, де були розміщені дипломатичні представництва, голови місій, разом з радниками, виробляли не лише свою стратегію поведінки, але й самостійно вирішували питання, що стосувалися напрямків роботи. Окрім того, діяльність дипломатичного представництва, найчастіше порівнювали лише з роботою його голови, інколи радника. Це обмежує можливості аналізу процесів, що відбувалися в той час. Головний підхід до розгляду закордонної політики з недостатнім врахуванням ролі особистості та штату дипломатичних представництв не дає можливості для глибинного аналізу тогочасних процесів та явищ.
  • Документ
    Повсякденне життя візантійського Херсонеса-Херсона (IV–X ст.)
    (Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018) Пархоменко, М.В.; Parkhomenko, M.V.
    У дисертації досліджується повсякденне життя мешканців візантійського Херсонеса–Херсона IV–X ст. у контексті критеріїв якості міського життя у Візантії. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні дисертаційної роботи здійснена розробка актуальної наукової проблеми, яка досі не була предметом окремого дослідження в історичній науці. Оцінено благоустрій ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона у контексті візантійських стандартів міського життя VI–X ст. і кліматичних змін доби раннього середньовіччя у регіоні Північного Причорномор’я. Встановлено що Херсонес–Херсон ранньосередньовічної доби, був залучений до адаптивніх процесів, викликаних суттевими кліматичними змінами у Середземномор’ї. Вони супроводжувалося різного роду катаклізмами, перш за все, землетрусами, похолоданням та підвищенням вологості атмосфери. У Херсонесі це призвело до повсюдної будівельної активності на території городища у VI–VII ст., яка торкнулася не лише фортечних мурів та громадських споруд, але й житлових будинків. Визначено, що основним критерієм добробуту у візантійській урбаністичній традиції до VI ст. стає безпека. Важливого значення надавали облаштуванню церков, адміністративних установ, лазень, лікарень та афедронів. Бажаною, до VI ст., вважалася наявність у місті театру. Невід’ємною рисою візантійського містобудування був традиціоналізм, виявлений у бажанні зберегти зовнішній вигляд житлових і громадських будівель з часів античності.
  • Документ
    Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э.
    (2003) Литовченко, С.Д.
    Литовченко С.Д. Римсько-вірменські відносини в I ст. до н.е. ‑ на початку I ст. н.е. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003. Дисертація присвячена історії римсько-вірменських відносин у I ст. до н.е. ‑ початку I ст. н.е. У роботі показано, що більшість вірменських царів прагнула налагодити дружні стосунки з римлянами. За допомогою союзу з Римом царі Великої Вірменії намагалися протистояти зростаючій експансії Парфії. Менш послідовною була політика Рима стосовно вірменського царства. Гней Помпей перетворив царство Тіграна II з ворожої на дружню державу, однак Марк Ліціній Красс та Марк Антоній порушили союзні відносини з Артаваздом II. Август спробував повернутися до традиційно дружньої політики стосовно Вірменії, але потім був змушений відкрито втрутитись у внутрішні справи союзної держави. Підсумком римсько-вірменських відносин I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. стало послаблення Великої Вірменії і перетворення вірменського царства на другорядну державу. Політика Рима в другій половині I ст. до н. е. сприяла посиленню сепаратистських настроїв серед вірменської знаті. Занепад Великої Вірменії негативно відбився і на політиці римлян у регіоні, тому що вони втратили надійного союзника і були змушені постійно піклуватися про забезпечення свого впливу у Вірменії. Литовченко С.Д. Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всеобщая история – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003. Диссертация посвящена истории римско-армянских отношений в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. В работе выделены основные этапы римско-армянских контактов, раскрыты цели и методы проведения римской политики в Великой Армении, установлены направления внешней политики армянских царей. Первые контакты между Римом и армянскими государствами были установлены в начале II в. до н. э., однако незаинтересованность римлян и армян в продолжении дружественных отношений привела к разрыву связей во второй половине II в. до н. э. Возобновились римско-армянские отношения в 90-е гг. I в. до н. э., когда интересы Рима и Великой Армении столкнулись в Каппадокии. В диссертации доказано, что армянский царь Тигран II стремился избежать открытого противостояния с римлянами. Несмотря на вспыхнувшую в 69 г. до н. э. римско-армянскую войну, Тигран II нашел возможность сохранить свое царство и заключил с Римом союзный договор. Римский полководец Гней Помпей признал важность нового союзника и выступил в защиту Армении в ее противостоянии с Парфией. Таким образом, были созданы условия для взаимовыгодного сотрудничества между Римом и Великой Арменией. Углубление кризиса Римской республики изменило отношение римлян к союзным царствам. Марк Лициний Красс отказался от использования помощи Артавазда II, что привело к поражению римлян и к оккупации территории Армении парфянской армией. В работе доказано, что Артавазд II не принимал участия в парфянских походах против римлян и восстановил дружественные отношения с Римом в начале 40-х гг. I в. до н. э. Армянский царь поддержал римлян во время похода Марка Антония против Парфии в 36 г. до н. э. Однако попытка Марка Антония привлечь к союзу Мидию-Атропатену вынудила армянские войска двигаться в арьергарде римлян. Наступление парфян отрезало армию Артавазда II от основных сил римлян, и армянский царь вернулся в Армению для защиты пути отступления войск Марка Антония. Римский полководец, первоначально признавший правильность действий царя Великой Армении, после заключения союза с Мидией-Атропатеной обвинил Артавазда II в измене, захватил царя и ликвидировал независимость Великой Армении. Этот недружественный шаг вызвал первое антиримское восстание в Армении и привел к усилению влияния Парфии в царстве. Прекращение гражданских войн в Риме способствовало налаживанию союзных отношений между римлянами и армянами. Август отказался от вооруженной интервенции в Армению, в которой правил парфянский ставленник Арташес II. Но в 20 г. до н. э. он направил на армянский престол Тиграна III по просьбе армянской знати. В дальнейшем римляне практически не вмешивались в действия армянского царя, который сохранял верность союзу с Римом. После смерти Тиграна III на престол взошел Тигран IV, который не обратился в Рим с просьбой о признании его царем. Как удалось показать в диссертации, именно самовольное вступление на престол нового армянского царя вызвало возмущение римлян и спровоцировало новую борьбу за армянский престол. В то же время, когда Тигран IV продемонстрировал намерение следовать союзу с римлянами, Август признал его царем и восстановил римско-армянские союзные отношения. Отношения между Римом и Великой Арменией изменились после свержения соправительницы Тиграна IV ‑ Эрато. Август отказался от соблюдения интересов союзника, Армения была оккупирована римскими войсками, а власть передана представителю атропатенской династии, враждебной Армении. Политика Августа после похода Гая Цезаря была направлена не на сохранение оборонного потенциала Армении, а на поддержание римского контроля в царстве, путем ослабления Великой Армении. В диссертации показано, что большинство армянских царей стремилось наладить дружественные отношения с римлянами. С помощью союза с Римом цари Великой Армении пытались противостоять растущей экспансии Парфии, которая неоднократно пыталась усилить влияние в Армении. Даже во время охлаждения отношений с римлянами армянские цари редко обращались к помощи парфян. Менее последовательной была политика Рима в отношении армянского царства. Гней Помпей, руководствуясь традиционными принципами римской внешней политики, превратил царство Тиграна из враждебного в дружественное государство. Однако Марк Лициний Красс и Марк Антоний нарушили союзные отношения с Артаваздом II. Август попытался вернуться к традиционно дружественной политике в отношении Армении, но впоследствии открыто вмешался во внутренние дела союзного государства, ослабив римское влияние в Армении. Итогом римско-армянских отношений I в. до н. э. – начала I в. н. э. явилось ослабление Великой Армении и превращение армянского царства во второстепенное государство, которое не могло влиять на международную ситуацию в регионе. Политика Рима во второй половине I в. до н. э. способствовала уменьшению значения царской власти в Армении и усилению сепаратистских настроений среди армянской знати. Упадок Великой Армении негативно отразился и на политике римлян, которые утратили сильного союзника на Востоке и вынуждены были постоянно вмешиватся во внутренние дела армянского государства. Litovchenko S.D. Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. ‑ Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02. – World History – the Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2003. The dissertation is devoted to the history of the Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. In the work it is shown, that the majority of the Armenian kings was eager to adjust friendly terms with Romans. With the help of the union with Rome the kings of Great Armenia tried to resist the growing expansion of Parthia. Less consecutive was the policy of Rome concerning the Armenian kingdom. Pompey has transformed the kingdom of Тigranes II from the hostile into the friendly state, however Marcus Crassus and Marcus Antony have broken allied relations with Аrtavasdes II. Augustus has tried to return to traditionally friendly policy in towards Armenia, but afterwards has openly interfered with the internal affairs of the allied state. The result of Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD became losing of power of Great Armenia and transformation of the Armenian kingdom into the minor state. A policy of Rome in the second half of the Ist Century BC promoted strengthening of separative moods among the Armenian nobility. The decline of Great Armenia negatively reflected on the policy of Romans in region as they have lost the trustworthy allien and were compelled to take constant care of maintenance of the influence in Armenia.
  • Документ
    Поліс на ранньоспартокідівському Боспорі (438–303 рр. до н. е.)
    (2013) Грибанов, Д.В.
    Грибанов Д. В. Поліс на ранньоспартокідівському Боспорі (438–303 pp. до н. е.): адміністративний та соціально-правовий устрій. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України. – Харків, 2012. Дисертація присвячена дослідженню статусу полісу у складі Боспорської держави в період правління ранніх Спартокідів (438–303 pp. до н. е.). На підставі комплексного аналізу літературних, епіграфічних, нумізматичних і археологічних джерел розглянуто політичний статус боспорських полісів у структурі держави ранніх Спартокідів, досліджено адміністративний і соціально-правовий устрій громадських общин Боспору. Під час правління ранніх Спартокідів Боспор пройшов шлях від сіммахії полісів до повноцінної територіальної держави з елементами федеративного устрою. Полісним статусом у цей період володіли Пантікапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Гермонасса і Горгіппія. Традиційні полісні інститути влади, такі як народні збори, магістратури і суд, були невід’ємним елементом державної системи Боспору в період правління ранніх Спартокідів. Аналіз соціальної структури полісних громад ранньоспартокідівського Боспору дозволив виділити та охарактеризувати три основних соціальних прошарки, які розрізнялися за своїм майновим станом: незаможні громадяни, середній прошарок і аристократія. З точки зору соціальної структури громадські общини Боспору були схожі з іншими грецькими полісами класичної епохи, а об’єднавчі процеси в державі ранніх Спартокідів тільки сприяли консервації традиційних соціальних порядків. Від інших мешканців Боспору громадян полісів відрізняв особливий правовий статус – у період правління ранніх Спартокідів вони зберігали деякі політичні, економічні та судові права, а також громадянські обов’язки. Грибанов Д. В. Полис на раннеспартокидовском Боспоре (438-303 гг. до н.э.): административное и социально-правовое устройство. – На правах рукописи. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина МОНмолодежиспорта Украины. – Харьков, 2012. Диссертация посвящена исследованию положения полиса в составе Боспорского государства в период правления ранних Спартокидов (438–303 гг. до н.э.). На основании комплексного анализа литературных, эпиграфических, нумизматических и археологических источников изучен политический статус боспорских полисов в структуре государства ранних Спартокидов, исследовано административное и социально-правовое устройство гражданских общин Боспора. Предложен новый подход к оценке государственного устройства раннеспартокидовского Боспора, который в IV в. до н.э. прошел путь от симмахии полисов до полноценного территориального государства с элементами федеративного устройства. При этом проанализированы особенности проксенической деятельности ранних Спартокидов, рассмотрены вопросы о соотношении общебоспорского и полисного гражданства, о специфике территориально-административного и политического устройства раннеспартокидовского Боспора. Определено, что полисным статусом в период правления ранних Спартокидов обладали Пантикапей, Нимфей, Феодосия, Фанагория, Гермонасса и Горгиппия. Особое положение в структуре раннеспартокидовского государства занимали Пантикапей и Фанагория, которые являлись «столицами» двух региональных округов в составе Боспора. Исследовано административное устройство гражданских общин Боспора в раннеспартокидовский период. Отмечено, что традиционные полисные институты власти, такие как народное собрание, магистратуры и суд, были неотъемлемым элементом государственной системы Боспора в период правления ранних Спартокидов. Анализ социальной структуры полисных общин раннеспартокидовского Боспора позволил выделить и охарактеризовать три основных социальных слоя, которые различались по своему имущественному положению и общественному статусу: бедные граждане, средний слой и аристократия. С точки зрения социальной структуры гражданские общины Боспора были Схожи с другими греческими полисами классической эпохи, а объединительные процессы в государстве ранних Спартокидов только способствовали консервации традиционных социальных порядков. Более значительным изменениям в раннеспартокидовский период подверглось правовое положение боспорских граждан, которые лишились части своих исконных политических и имущественных прав. Тем не менее, граждане боспорских полисов обладали более высоким правовым статусом, по сравнению с теми жителями Боспора, которые не Принадлежали к какой-либо гражданской общине. Gribanov D. V. Polis in Early Spartocid Bosporus (438-303 ВС): Administrative, Social and Legal Organization. – Manuscript. Thesis for the Candidate Degree of Historical Sciences by speciality 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University of the Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine. – Kharkiv, 2012. Thesis is devoted to the study of the political status, administrative, social and legal organization of the Bosporan poleis in the period of the early Spartocids’ rule (438–303 ВС). The political status of the Bosporan civil communities in the structure of the early Spartocid state has been studied on the basis of the complex analysis of the literary, epigraphic, numismatic and archaeological sources. Early Spartocid Bosporus had been transformed from the union of the poleis into the territorial state with the elements of the federal structure. Panticapaeum, Nimpheum, Theodosia, Thanagoria, Hermonassa and Gorgippia had the polis status in this period. The special position in the structure of the early Spartocid state was occupied by Panticapaeum and Thanagoria, which were the «capitals» of two regional districts of Bosporus. The traditional political institutes, such as the people meetings, the magistracies and the law courts, were important elements of the Bosporan state system. There were three basic social strata in the Bosporan civil communities, which differed by the property and public status: poor citizens, the middle class and aristocracy. The citizens of the Bosporan poleis possessed some civil rights and obligations in the period of the early Spartocids’ rule.
  • Документ
    Соціально-політична організація етрусків (VIII–III ст. до н. е.)
    (2012) Янко, А.Л.
    Янко А. Л. Соціально-політична організація етрусків (VIII–III ст. до н. е.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2012. Дисертація присвячена визначенню соціально-політичної організації етрусків у VIII–III ст. до н. е. У роботі виявлені критерії виділення соціальних верств, визначено склад та подано характеристику кожної з верств етруського суспільства, розкрито сутність етруського міста-держави. Простежується становлення і розвиток царської влади, подається тлумачення термінів, що позначали царський титул. Накреслено процес переходу від монархії до олігархії, інтерпретовано назви магістратур в етруських полісах. Простежено процес утворення та діяльності етруського дванадцятиграддя. Автор доходить висновку, що виділення соціальних груп в Етрурії відбувається за відношенням до форм власності на землю. Знать була місцевого походження з незначною домішкою переселенців зі Східного Середземномор’я. В містах-державах не було самостійного середнього прошарку вільних громадян. Селяни (lautni) і ремісники (atrane) були вільними людьми, але клієнтами знаті. Етруське рабство мало патріархальний характер, а особлива категорія рабів leqe була призначена для поховальної жертви. Рання держава утворювалася двічі: спочатку як деспотія, а пізніше як поліс. Царська влада пройшла шлях від вождівства до деспотії у період з кін. VIII до сер. VI ст. до н. є. Занепад деспотії етруських царів не призвів до демократії, а лише до перерозподілу влади між представниками найзначніших родин певного міста-держави. Обґрунтовано нове тлумачення та ієрархію етруських жрецьких титулів і магістратур. Янко А. Л. Социально-политическая организация этрусков (VIII–III вв. до н. э.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2012. Целью диссертации является определение социально-политической организации в этрусском обществе VIII–III вв. до н. э. В диссертации выявлены критерии для выделения социальных групп этрусков. Рассмотрены генезис и развитие господствующего слоя этрусков. Определен состав средней прослойки этрусского общества. Охарактеризовано положение крестьян и ремесленников. Определен характер рабства у этрусков. Раскрыта сущность этрусского города-государства. Рассмотрено становление и развитие царской власти, определены этапы ее эволюции на примере «династии Тарквиниев», дешифровано термин, которым обозначался царский титул. Рассмотрен процесс перехода от монархии к олигархии, интерпретированы названия магистратур в этрусских полисах. Прослежен процесс образования и деятельности этрусского двенадцатиградия и культа Вольтумны. Автор приходит к выводу, что критериями для выделения социальных групп в Этрурии являются отношение категорий населения к формам собственности на землю и возможность приобретения доспехов гоплита. Этрусская знать была местного происхождения с незначительными вкраплениями переселенцев из Восточного Средиземноморья. В этрусских городах-государствах не было самостоятельной прослойки свободных граждан. Крестьяне (lautni) и ремесленники (atrane) в Етрурии периода независимости были лично свободными людьми, но клиентами знати. Этрусское рабство было патриархальным, а особая категория рабов Іеве была предназначена для заупокойной жертвы. Раннее государство у этрусков образовывалось в двух различных формах: сначала как деспотия при государственном способе производства при наличии «дворцовых хозяйств» и номовых государств (протогородов), а после «кризиса V в. до н. э.» и упразднения царской власти – как полис при господстве земельной аристократии. Царская власть у этрусков прошла путь от вождества к деспотии в период с конца VIII до середины VI в. до н. э. Уже при Лукумоне Тарквинии Приске наметилась тенденция к деспотическому правлению, но наиболее показательным была самовластная политика его преемника Гнея Тарквиния Римского (Сервия Туллия, Ромула). Титулом царя у этрусков было lauχme (лат. lucumo), а тага (лат. maro). Упадок деспотической власти этрусских царей в V ст. до н. е. не привел к демократии, а лишь к перераспределению власти между представителями знатнейших семейств определенного города-государства. Обосновано новую трактовку и иерархию этрусских жреческих и должностных титулов. Лига этрусских городов между реками Арн и Тибр в своем развитии пережила четыре периода: «эпоха двух конфедераций» (начало VII – середина VI в. до н. э.); «единая царская конфедерация» (вторая половина VI в. до н. э. – 530 г. до н. э.); «период смуты» (530–480 гг. до н. э.); «Конфедерация полисов во главе с Вольсиниями» (480–264 гг. до н. э.). Yanko A.L. The Etruscans: Social and Political Organisation (eighth–third centuries ВС). – Manuscript. The thesis for degree of the Candidate of Science in history, after the speciality 07.00.02 – the World History. – V. N. Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2012. The aim of the thesis is to describe the Etruscans’ social and political organisation from the eight to the third centuries ВС. There are given in the paper the criteria to identify social ranks and their contents, to characterise each of the ranks of the Etruscan society. There are also explained substantial features of the Etruscan city-state, described the genesis and development of the regal authority, given interpretation of terms, with which the royal title was signified. It is described a process of shift from monarchy to oligarchy, interpreted names of the magistrates in Etruscan poleis. It is also described the process of establishment and activity of the Etruscan dodecapolis. The author comes to conclusion that social groups in Etruria were distinguished after their ownership of land. The nobility was of local origin with some insignificant admixture of migrants from the Eastern Mediterranean area. There was no middle rank of independent citizens in the Etruscan poleis. Peasants (lautni) and craftsmen (atrane) were free people, but clients of nobility. The Etruscan slavery had patriarchal character, but the special category of slaves, called le9e, was intended for funeral sacrifice. The early state was established twice: the first time as despotism, and the second one, latter as polis. The regal authority traversed path from leadership to despotism between the late eight and the middle of the fourth centuries ВС. Decline of the Etruscan regal despotism did not bring to democracy, but only to reapportionment of authority among the most important families of a city-state. It is also given the new interpretation and hierarchy of Etruscan priests’ titles and the magistrates.
  • Документ
    Англійське каперство другої половини XVI століття: структури повсякденності
    (2012) Пастушенко, А.О.
    Пастушенко А. О. Англійське каперство другої половини XVI ст.: структури повсякдення. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2011. У дисертації на основі широкого кола джерел й літератури проаналізовано структури повсякдення англійських каперів, що діяли за правління Єлизавети І Тюдор (1558–1603 pp.). У роботі вперше комплексно розглянуто матеріальний уклад і картину світу каперів, виявлено імперативи їх субкультури. Відзначено, що на фоні загальних економічних, наукових і духовних змін великий шар повсякдення каперів залишався незмінним і спонукав до традиційного мислення. Цій групі була притаманна поляризація, але її еліта могла соціалізуватися. Нечисленні зміни були пов’язані з раціональною ініціативою організаторів, торкаючись організації експедицій, менше – мореплавства, побутового середовища. Показано, що психологічному й моральному портрету каперства були властиві індивідуальність, емоційність, дратівливість, іноді депресія й неуважність. Світогляд грунтувався на креаціонізмі, провіденціалізмі (разом з уявленнями про фортуну), вірі в благовоління Бога. У тісному зв’язку з релігійними конфліктами мало виникати і розвиватися почуття патріотизму, що грунтувалося на усвідомленні винятковості англійського народу. Пастушенко А. А. Английское каперство второй половины XVI в.: структуры повседневности. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2011. В диссертации на основе широкого круга источников и литературы проанализированы структуры повседневности английских каперов второй половины XVI в. В работе были впервые комплексно рассмотрены материальный уклад и картина мира каперов, выявлены императивы субкультуры. Выяснено, что значительный пласт повседневности каперов оставался неизменным, располагая к традиционному мышлению. Статика прослеживается в развитии инфраструктуры баз, их дислокации, работах в порту, на стоянках и плавании, промыслах в экспедиции, методах обучения, правовой организации, досуге, символизме цветов, знаков и слов, в одежде, утвари, обычном рационе, пространственных условиях на корабле, методах лечения болезней и даже отчасти вооружении, а также боевой тактике абордажа. Жаргон как знаковая система картины мира также включал много архаичных слов и оборотов. На понимание мира и оценки врагов значительно влияли слухи и фантазии. Каперской группе была свойственна поляризация, которая не исключала социализацию элиты. При этом представления элиты о знатности отличались традиционностью, – «nobles» ассоциировалось с доблестными поступками, а не с социальным статусом и происхождением, как уже было принято в Англии конца XVI в. После 1568 г. элита навязывала большинству представления о враге-испанце, акцентируя на его коварстве, лживости и слабости. Изменения в жизни английских каперов сводились к тому, что в снаряжении экспедиций появилась новая форма организации капитала (акционерные общества), финансовый центр каперства сместился из провинций в столицу (в Сити Лондона). К концу века выросло количество каперских кораблей водоизмещением больше 100 регистровых тонн. В целях улучшения гигиены на кораблях был введен гамак, иногда в питании появлялись новые продукты (маниок, маис, картофель, табак) – это не могло не отразиться на представлениях о комфорте и вкусовых предпочтениях. В навигации к концу века Джон Девис изобрел квадрант, который помогал проложить короткий и эффективный курс, что сокращало время плавания. В жаргоне появились новые заимствования из испанского языка, а также понятия, характеризующие реалии Нового Света. Просматриваются трансформации в нравственном облике каперов, связанные с их религиозными переживаниями. В источниках видно сложившееся религиозное мировоззрение, опирающееся на веру в креационизм, провиденциализм и надежду на благоволение Бога. Индивидуальному осмыслению веры способствовало отсутствие на кораблях священников. Своеволие каперов проявлялось в беспорядках, плохой дисциплине, воровстве у членов команды, мелких грабежах, утаивании добычи. Компромиссный диалог между профессиональной элитой и простыми каперами был ответом на поведение последних. Капитан мог обращаться с уважением к членам команды, задабривать моряков подарками, прибегать к игровым методам управления. Имело значение, чтобы команда считала своего капитана лидером, компетентным в профессиональном отношении. Преступления среди каперов также выражают актуализацию одного из нравственных принципов – эгоизма, сопряженного с неумеренным желанием потреблять. Основанием к этому могли служить социальные условия -отсутствие у многих каперов «дома», семьи, детей и постоянных друзей. Ввиду таких условий сложно представить, чтобы заурядные каперы чувствовали привязанность к родному краю и народу, некую особую преданность королеве. Впрочем, в тесной связи с религиозными конфликтами могло возникать чувство патриотизма, основанное на понимании исключительности английского народа. Pastushenko A. A. English privateering in the second half of 16th century: structures of daily life. – Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv University, Kharkiv, 2011. In the dissertation on the basis of a wide complex of sources and the scientific literature everyday life of English privateers (1558–1603) is analyzed. It was found a substantial part of privateers’ daily life was invariable, which disposed to some traditional thinking. It was shown the group of privateers was polarized, but it did not exclude a socialization of their elite. It was considered that not numerous changes in daily life touched organization of voyages, to a lesser extent navigation and living environment. Psychological and moral image of Elizabethan privateers included individuality, emotionality (especially passion), irritability, sometimes depression and absent-mindedness. It is clear the terms disposed English privateers to individual understanding the faith. Ordinary privateers did not feel patriotism. Nevertheless this aspect could change under the influence of Reformation and the struggle with «papists».
  • Документ
    Суспільство римської провінції Дакії у ІІ–ІІІ ст. н. е.: структура та соціальні відносини
    (2011) Акімов, О.Б.
    Акімов О. Б. Суспільство римської провінції Дакії у ІІ–ІІІ ст. н. е.: Структура та соціальні відносини. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2011. Метою дисертації є комплексна характеристика суспільства римської Дакії, його структури та соціальних відносин. У дисертації наводиться характеристика основних елементів провінційної еліти римської Дакії. Проаналізовано суспільне становище міських торговців і ремісників, визначені форми їх участі в соціальному і політичному житті Дакії. Досліджено становище сільського населення, а також рабів та вільновідпущеників у провінції. Виявлено суспільні зв’язки, що існували між основними елементами соціальної структури провінції. Автор доходить висновку, що провінційну еліту Дакії складали вершники, декуріони й ветерани. Торгівельно-ремісниче населення провінції мало невисокий рівень добробуту і активної індивідуальної участі в муніципальних заходах не приймало, але важливу роль у суспільному житті відігравали ремісничі колегії. У сільській місцевості переважали дрібні й середні землевласники, серед яких було чимало ветеранів. Особливістю економічного життя Дакії є також відсутність відомостей про масштабне використання праці рабів у сільському господарстві, ремеслі, рудниках. Натомість дуже активною була участь рабів у комерційній діяльності, роботі імператорської адміністрації. Важливе місце в провінції належало імператорським рабам і відпущеникам. Створене за класичними римськими стандартами, суспільство Дакії мало і ряд своїх особливостей, що робить його вивчення дуже важливим для складання повноцінної картини суспільства як римських провінцій, так і Імперії в цілому. Акимов А. Б. Общество римской провинции Дакии во П–ІІІ вв. н. э.: Структура и социальные отношения. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2011. Целью диссертации является комплексная характеристика общества римской Дакии, его структуры и социальных отношений, выявление особенностей складывания, развития и функционирования общественных групп и социальных связей в провинции. В диссертации дается характеристика основных элементов провинциальной элиты римской Дакии, выявляются особенности ее формирования. Проанализировано общественное положение городских торговцев и ремесленников, определены формы и способы их участия в социальной и политической жизни Дакии. Исследовано положение сельского населения, а также рабов и вольноотпущенников в провинции. Выявлены существовавшие между основными элементами социальной структуры общественные связи. Автор приходит к выводу, что провинциальную элиту Дакии составляли всадники, декурионы и ветераны. Большое количество всадников и представителей муниципальной знати в Дакии обусловлено значительными природными богатствами провинции, привлекавшими состоятельных людей и дававшими возможность обогащения. Торгово-ремесленное население провинции имело довольно скромный достаток и активного индивидуального участия в муниципальных мероприятиях не принимало, зато важную роль в общественной жизни играли ремесленные коллегии. В сельской местности основную роль играли мелкие и средние землевладельцы, среди которых было немало ветеранов. Именно ветераны были наиболее активными участниками сельского самоуправления. Особенностью экономической жизни Дакии является также отсутствие сведений о масштабном использовании труда рабов в сельском хозяйстве, ремесле, рудниках. Зато весьма активным было участие рабов в коммерческой деятельности, работе императорской администрации. Достаточно важную роль в провинции играли императорские рабы и отпущенники. Созданное по классическим римским стандартам, общество Дакии имело и ряд своих особенностей, что делает его изучение весьма важным для составления полноценной картины общества как римских провинций, так и Империи в целом. Akimov А. В. Society of the Roman Province Dacia in the 2nd – the 3rd Centuries AD: Structure and Social Relations. – Manuscript. Thesis for degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.02 –World History. – V. N. Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2011. The aim of the thesis is complex characteristic of the society of Roman Dacia, its structure and social relations. The thesis is given characteristic of the main elements of the provincial elite of Roman Dacia. The social status of urban merchants and independent artisans was analyzed, form of their participation in social and political life of Dacia was defined. The situation of rural population of the province was investigated. The situation of slaves and freedmen in Dacia were described. The existing between the main elements of the social structure of social ties was found. The author concludes that Dacia provincial elite were equites, dekuriones and veterans who respect Dacia, also can be considered an elite part of society. Trading and manufacturing population of the province was not a very high standard of living. They didn’t take an active individual part in municipal activities, but a craft board played very important role in society. Small and medium landowners played a major role in the agricultural areas, among them were many veterans. The feature of Dacia is the lack of information about large-scale use of slave labor in the agricultural sector, crafts, mines. But there was very active participation of slaves in the commercial activity and in the imperial administration. The important provision in the province belonged to the imperial slaves and freedmen. Created by classical Roman standards, the society of Dacia had a number of its features, that makes its study very important to compile a complete picture of society as the Roman provinces and the empire as a whole.
  • Документ
    Поховальна традиція та обряд у візантійському Херсоні (IV–X ст.)
    (2010) Фомін, М.В.
    Фомін М. В. Поховальна традиція та обряд у візантійському Херсоні (IV – X ст.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Харків, 2009. У роботі вперше було проведено комплексне дослідження історії формування й розвитку християнського похоронного обряду й традиції пізньоантичного – ранньовізантійського Херсонеса – Херсона. Для розкриття теми було здійснено систематизацію й аналіз відкритих на сьогодні пізньоантичних і ранньосередньовічних поховань за межами міста та на його території, використане широке коло джерел і спеціальної літератури. У дисертації наведено морфологію та типологію поховальних споруд Херсонеса – Херсона IV – X ст. На підставі аналізу трунних комплексів заміських та внутрішньоміських цвинтарів, археологічних знахідок, а також письмових джерел реконструюється ранньохристиянський поховальний обряд і пов’язані з ним традиції. Фомин М. В. Погребальная традиция и обряд в византийском Херсоне (IV – X вв.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. Харьков, 2009. Диссертация является первым специальным комплексным исследованием раннесредневековых погребений византийского Херсона. В работе была рассмотрена история формирования и развития христианского погребального обряда и традиций с ним связанных в позднеантичном – ранневизантийском Херсонесе – Херсоне. Для раскрытия темы была проведена систематизация и анализ открытых на данный момент позднеантичных и раннесредневековых захоронений в окрестностях города, рассмотрены культовые комплексы, содержащие погребения в черте города и его ближайших окрестностях, привлечен широкий круг источников и специальной литературы. Все это позволило уточнить время начала распространения христианства в позднеантичном Херсонесе и соответственно, начало формирования христианского кладбища, которое относится к концу III – IV вв. Комплексный анализ археологических находок, нумизматического материала, системы росписи позволил уточнить время создания херсонесских расписных склепов и отнести их к концу IV – V вв. Применение гео – информационных систем и космической съемки позволили уточнить план городища и загородного некрополя, вычислить возможную площадь средневековых кладбищ. Анализ топографии загородных христианских кладбищ позволил опровергнуть тезис о сокращение территории некрополя в раннем средневековье. Погребальные сооружения продолжали сооружать аналогичные по своей конструкции позднеантичным, хоронили как в одиночных могилах так и в склепах, некоторые из которых использовались с первых веков н.э. до Х ст, и позже, и содержали сотни, а иногда и тысячи погребенных. Такая практика приводит к утрате надгробиями своего значения. Памятники, содержащие имена погребенных заменили поминальные списки, которые могли находиться при кладбищенских церквях и зачитываться во время поминальных служб. Своеобразными центрами загородных кладбищ являлись крестообразный храм св. Созонта за западной оборонительной стеной, церковь «1902 г.» на Девичьей горе, крестообразная церковь Богородицы Влахернской в Карантинной балке. Изменение отношения к смерти и погребению, связанные с распространением христианства привели к распространению традиции погребений в черте города. Первоначально, внутри стен хоронили особо почитаемых святых, а со временем и представителей духовенства. Постепенно традиция привилегированных ингумаций распространилась и на городскую знать а с Х в. стала общепринятой. При городских церквях начинают формироваться мартирии и мемории, кимитирии, предназначенные для таких погребений. В работе раскрывается проблема гробничного назначения ряда помещений херсонских храмовых комплексов, а в случае Западной базилики вводятся соответствующие коррективы ее плана. Анализ погребального инвентаря дал основания для формулирования критериев выделения могил представителей духовенства из общей массы погребений, а также районов, где такие погребения совершались. В работе приводиться морфология и типология погребальных сооружений Херсонеса – Херсона IV – X вв., проводиться статистический анализ как самих типов погребальных сооружений, так и наиболее распространенных типов погребального инвентаря. На основании анализа гробничных комплексов загородных и внутригородских кладбищ, археологических находок, а также письменных источников и аналогий с другими городами Империи реконструируется раннехристианский погребальный обряд и связанные с ним традиции. В целом, данное исследование может служить своеобразным справочником по позднеантичным – раннесредневековым погребальным комплексам Херсонеса – Херсона. Fomin M.V. Funeral tradition and ceremony in Byzantine Cherson (IV – X c). – Manuscript. Thesis to obtaining a scientific degree a Candidate of Historical Sciences. Specialty 07.00.02 – World history. – V.N.Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2009. For the first time in the work were conducted a complex research a history of forming and development of Christian funeral ceremony and tradition of lateantique – earlybyzantine Chersonesos – Cherson. There were carrying a systematization and an analysis of the discovered at this time lateantique and earlymiddleages burial places in the environs of the city and on its territory were used a wide area of sources and special literature for developing of the theme. This work gives an a morphology and a typology of the burial places of Chersonesos – Cherson IV-X cen. On the base of analysis of tomb complexes country and city cemeteries, archeological finds and written sources were reconstructed earlychristian funeral ceremony and the traditions which were connected with it.
  • Документ
    Витоки та становлення офіційної ідеології принципату Імператора Цезаря Августа
    (2010) Токарев, А.М.
    Токарев А. М. Витоки та становлення офіційної ідеології принципату Імператора Цезаря Августа – Рукопис Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2009. У дисертації на основі вивчення широкого кола джерел та наукової літератури аналізуються витоки та становлення офіційної ідеології принципату імператора Августа. У роботі відзначається існування в епоху Пізньої республіки двох “ідейно-політичних” течій – optimates (або boni) і populares. Вказується, що притаманною рисою пізньореспубліканської ідеології була опора “оптиматів” та “популярів” на одні й ті ж самі традиційні цінності. У зв’язку з чим, і “традиціоналізм”, і “республіканізм”, і ідеологію “популярів” можна розглядати у рівній мірі як гіпотетичні основи для офіційної ідеології раннього Принципату. Показано, що Август як на початку своєї політичної кар’єри, так і у 30-20-ті рр. до н. е. не використовував “республіканську” ідеологію. Він спирався на традиційні римські уявлення і поняття, широко застосовуючи пізньореспубліканську термінологію та політичні гасла, які використовувалися у політичній боротьбі епохи Республіки. Зазначено, що принцепс, прагнучи уникнути відродження опозиції під прапорами ідеології optimates усіляко підкреслював “популярне” звучання своєї агітації. Між тим, користуючись гаслами populares у невластивій їм манері й змінюючи їх внутрішній контекст і значення, Август з їхньою допомогою нав’язував римському суспільству ідеї одноособової влади. Токарев А. Н. Истоки и становление официальной идеологии принципата Императора Цезаря Августа – Рукопись Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2009. В диссертации на основе широкого комплекса источников и литературы анализируются истоки и становление официальной идеологии принципата императора Августа. В работе акцентируется внимание на особенностях политической жизни в эпоху Поздней республики. Отмечается существование в это время двух “идейно-политических” течений – optimates (или boni) и populares. Указывается, что характерной чертой позднереспубликанской идеологии была опора “оптиматов” и “популяров” на одни и те же традиционные ценности. Следовательно, нельзя рассматривать позднереспубликанскую идеологию как нечто цельное и использовать современные термины “республиканизм” и “традиционализм” как синонимы. То есть, и “традиционализм”, и “республиканизм”, и идеологию “популяров” можно рассматривать в равной степени как гипотетические основы для официальной идеологии раннего Принципата. В историографии чрезвычайно преувеличено влияние “республиканизма” на идеологическую политику Октавиана. Первостепенными задачами Октавиана в начале его политической карьеры были легализация своей деятельности и создание у ветеранов и плебса образа “нового Цезаря”. Ни одно из его действий в это время нельзя связывать с “республиканизмом”. Напротив, он опирался на “традиционные” представления и пользовался “цезарианскими” лозунгами. К середине 30-х гг. до н. э. Октавиан не пользовался большой популярностью среди римской аристократии. Основой его идеологии продолжал оставаться лозунг “месть за Цезаря”, хотя в это время он выдвинул новые лозунги: pax, securitas, prosperitas, наметив, таким образом, переход в сторону пропаганды мира, стабильности и процветания всей римской общины. Вместе с тем, к концу 30-х гг. до н.э. пропаганда традиционных римских ценностей выходит на первый план. Формируется новый образ Октавиана как удачливого полководца и защитника этих ценностей, которому противостоит развращенный Востоком М. Антоний. Отмечается, что, пытаясь завуалировать свой незаконный приход к власти после победы в битве при Акции, Август провел широко разрекламированную кампанию, направленную на “восстановление” основ римского государства. В результате, на протяжении 28-27 гг. до н. э. “состоялось” restitutio rei publicae, которое, правда, было не решением насущных проблем, а только пропагандистской акцией. “Восстановление” государства не имело никакого отношения к возрождению “республиканских” традиций и к “восстановлению” Республики. Лозунги res publica restituta, vindex libertatis, pax были заимствованы окружением Августа из политического лексикона “популяров”, чтобы подчеркнуть идеологические различия с противниками первого римского императора. В то же время в перечисленные термины вкладывалось новое содержание, в результате чего они все чаще переосмысливались как характерные черты нового монархического строя. Указывается, что в 20-е гг. до н.э. преобладающей тенденцией в официальной идеологии принципата императора Августа стал “монархизм”. В этот период идеи единоличной власти нашли свое яркое проявление в принятии Октавианом нового имени Augustus и в настойчивой пропаганде “добродетелей” первого римского императора. В завершении делается вывод о том, что Август, как в начале своей политической карьеры, так и в 30-20-х гг. до н. э., не использовал “республиканскую” идеологию. Он опирался на традиционные римские представления и понятия, заимствуя терминологию и лозунги, использовавшиеся в политической борьбе в эпоху Поздней республики. Принцепс стремился всячески подчеркнуть “популярное” звучание своей агитации для того, чтобы избежать возрождения оппозиции под флагами идеологии optimates. Следовательно, идеология раннего Принципата не основывалась на “республиканизме”, а противостояла ему. Август и его окружение, изменяя внутренний контекст и значение лозунгов populares, стремились таким образом навязать римскому обществу идеи единоличной власти. Tokarev A. N. Origins and formation of the official ideology of the principate of Emperor Caesar Augustus – Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkіv, 2009. In the dissertation on the basis of a wide complex of sources and the scientific literature origins and formation of the official ideology of the principate of Emperor Caesar Augustus are analyzed. It is marked, the existence in the Late Roman republic of two ideological and political movements – optimates (or boni) and populares. It is underlined, that the attribute of the ideology of the Late republic was, that optimates and populares were based on the same traditional values. That is all and “traditionalism”, and “respublicanism”, and ideology of populares it is possible to consider equally as hypothetical bases for official ideology of the early Principate. It is shown, that August both in the beginning of the political career, and in 30-20th B.C. did not use “republican” ideology. He used as basis traditional Roman representations and ideas, widely borrowing late republican terminology and the political slogans used in a political struggle of the Republic. It is noticed, that aspiring to avoid an opposition revival under ideology flags of optimates, he in every possible way underlined “populares” perception of his propaganda. Meanwhile, using slogans populares in a manner unusual for them and changing their internal context and value, princeps with their help imposed to the Roman society ideas of individual power.
  • Документ
    Християнська Церква та релігійне життя у візантійському Херсоні (VI–X ст.)
    (2009) Латишева, О.В.
    Латишева О. В. Християнська Церква та релігійне життя у візантійському Херсоні (VI – X ст.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2008. У дисертації вперше з залученням широкого кола джерел здійснено комплексне дослідження християнської Церкви та релігійного життя у візантійському Херсоні VI – X ст. Зроблено історіографічний огляд основних проблем вивчення цього періоду історії Херсона. Встановлено структуру християнської Церкви і місце, яке займала Херсонська кафедра на протязі VI – X ст. Визначається соціальний склад і чисельність херсонського духівництва в раннє середньовіччя. Значна увага приділяється опису і класифікації культових архітектурних пам’яток і розгляду особливостей реконструкції основних типів сакральної архітектури. Враховуючи літургійні особливості храмів і дані письмових і археологічних джерел Херсона, розглядається ранньовізантійське богослужіння в храмі і просто неба. У роботі окремо досліджено культи святих мощів, вторинних реліквій і святих мучеників в Херсоні, а також на прикладі херсонських матеріалів виділено відмінності меморіального та мартиріального культів. Значну увагу приділено особливостям і специфіці релігійних обрядів Херсона на прикладі таїнств хрещення, миропомазання, постригу, водосвяття, єлеосвячення і чину поховання. Латышева А. В. Христианская Церковь и религиозная жизнь в византийском Херсоне (VI – X вв.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2008. Впервые было проведено комплексное исследование истории христианской Церкви и религиозной жизни в византийском Херсоне VI – X вв. Проанализирована историографическая традиция и выяснена историографическая ситуация в изучении христианской Церкви раннесредневекового Херсона. В диссертации на основе изучения широкого комплекса источников и научной литературы анализируется структура христианской Церкви и место, которое занимала Херсонская кафедра в течение VI-X вв. Сделана попытка установить состав и численность херсонского духовенства в раннее средневековье. Значительное внимание уделяется описанию и классификации культовых архитектурных памятников и рассмотрению особенностей реконструкции основных типов сакральной христианской архитектуры. Учитывая литургические особенности храмов и данные письменных и археологических источников Херсона, рассматривается ранневизантийское богослужение в храме и под открытым небом. В работе отдельно исследованы культы святых мощей, вторичных реликвий и святых мучеников в Херсоне, а также на примере херсонских материалов выделены отличия мемориального и мартириального культов. Подтвержден тезис, о связи функции и формы культовых сооружений: для отправления евхаристического культа возводились базиликальные храмы, а для мемориев, мартириев и крещален избирался преимущественно центрический тип здания. Однако в течение VIII-IX вв. постепенно исчезло изначально строгое функциональное разделение, что проявилось в постройке дополнительных помещений, в основном в восточной части храма. Это позволило проводить в одном здании весь комплекс христианских обрядов и ритуалов. Значительное внимание уделяется богослужению под открытым небом и связанным с ним стациональным шествиям и процессиям с мощами. Эти формы богослужения и почитания святынь были характерны исключительно для раннесредневекового византийского богослужения. С полной уверенностью можно говорить о полноценности и самодостаточности литургической жизни в рамках городского пространства, что достигалось благодаря наличию епископской кафедры, храмовой инфраструктуры, согласию церковной и светской власти, прямым доказательством чего стало активное строительство культовых сооружений во второй половине VI-VII вв, участии в возрождении почитания местных святынь, святых мучеников и т. д. Благодаря моделированию в исследовании представлен принцип наглядности, что позволят лучше представить храмы и церкви, которые составляли единое богослужебное пространство города. При содействии высокопоставленных иерархов христианской Церкви в Херсоне уже с VI в. складывается своя легендарная история, включившая предания о местных мучениках и святых. В то же время распространяются культы святых, проникших сюда из других регионов империи. В религиозную жизнь прочно входит паломничество, а сам город первращается в его центр. К Х в.христианская Церковь окончательно приняла форму одного из общественных институтов Византийской империи и прочно вошла во все сферы жизни херсонского общества. Latisheva O. V. Christian Church and Religious Life in Byzantium Kherson (VI – X centuries). – Manuscript. Thesis to obtaining a scientific degree of a Candidate of Historical Sciences, Speciality 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University. – Kharkіv, 2008. In the dissertation on the basis of studying a wide complex of sources and the scientific literature the Christian Church and religious life of Byzantium Kherson VI-X centures are analyzed. It is fulfilled the historiographical review of studying basic problems of this period in the history of Kherson. The structure of christian Church and the place which was occupied by the Kherson department during the VI – X centures are defined in the thesis. A social structure and quantity of the Kherson clergy in early dark ages is determined. Special attention is spared to the description and classification of buildings for public worship and to the main features of reconstruction of basic types of sacral architecture. The early Byzantine rite in a temple and outdoors is examined, according to liturgical features of temples and writing materials of archaeological sources of Kherson. The cults of holy relicts, secondary relicts and sainted martyrs in Kherson are separately investigated in the work. On the example of Kherson’s materials the differences between memorial and martyrium cults are marked out. Considerable attention is payed to features and specific of liturgical rites of Kherson on the example of the оffice of Baptism, Chrismation, оffice of consecration of myrth oil and water, and obsequial rites.
  • Документ
    Державний контроль та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст.
    (2007) Домановський, А.М.
    Домановський А. М. Державний контроль та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2007. У дисертації на основі вивчення широкого комплексу джерел та наукової літератури аналізується державний контроль та регулювання торгівлі у Візантійській імперії IV-IX ст. Показано, що основним завданням візантійського уряду в плані регулювання зовнішньої торгівлі було бажання вигідно отримувати високоліквідні східні товари. При цьому не здійснювалося жодних спроб державної організації посередницької зовнішньої торгівлі з метою отримання комерційного прибутку. Доведено, що відсутність у імперському адміністративному апараті спеціальних відомств, діяльність яких була б спрямована на забезпечення контролю та регулювання торгівлі – наслідок перманентного превалювання політики над економікою. Окремі “спеціалізовані” чиновники (відомство епарха міста Константинополя, коммеркіарії, авідики тощо) були рідкістю, й сфера їхньої діяльності торкалася переважно важливої у політичному плані зовнішньої торгівлі. Відзначено, що важливим засобом регулювання внутрішньої торгівлі була податкова система. Показано, що податкові реформи Анастасія І (491-518 рр.) в 498 р. та Константина V (741-775 рр.) в 767 р. мали на меті запустити або інтенсифікувати функціонування ринкових механізмів. У цілому особливості, принципи, завдання державного регулювання торгівлі у Візантії були викликані специфічними характеристиками комерційного обміну будь-яких докапіталістичних суспільств, в яких торгівля переважно обслуговувала споживчі функції. Втручання з боку держави лише посилювало ці особливості й запобігало появі в усталеній економічній системі ранньосередньовічної Візантії можливостей для розширеного виробництва. Домановский А. Н. Государственный контроль и регулирование торговли в Византии IV-IX вв. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всеобщая история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2007. В диссертации на основе изучения широкого комплекса источников и научной литературы анализируется государственный контроль и регулирование торговли в Византийской империи IV-IX вв. Показано, что основной задачей византийского правительства на протяжении IV-IX вв. в плане регулирования внешней торговли было стремление выгодно получать высоколиквидные восточные товары. При этом никаких попыток государственной организации торговли с целью извлечения коммерческой прибыли не предпринималось, и перепродажа восточных товаров на Запад и Север не являлась целью правительства. В итоге Византия не извлекала никакой коммерческой выгоды из своего геополитического положения, а импорт в торговле значительно превосходил экспорт. Доказано, что отсутствие в имперском административном аппарате специальных ведомств, деятельность которых была направлена на обеспечение контроля и регулирования торговли, стало следствием преобладания политики над экономикой. Отдельные “специализированные” чиновники были редкостью, и сфера их деятельности затрагивала преимущественно важную в политическом отношении иноземную торговлю. Из таких управленцев выделяются комиты коммеркия IV-VI вв., коммеркиарии VI-IX вв., комиты (архонты) проливов и авидики. Единственным ведомством, на которое было возложено комплексное регулирование коммерческой деятельности был секрет эпарха города Константинополя. В работе отмечено, что важнейшим средством регулирования внутренней торговли стала налоговая система. Показано, что налоговые реформы Анастасия I (491-518) в 498 г. и Константина V (741-775) в 767 г. преследовали важнейшую экономическую цель – запустить или интенсифицировать функционирование рыночных механизмов. В диссертации прослежен осуществленный византийским правительством отказ от директивного регулирования образования цен на продовольственные товары, проводившегося без учета основных экономических законов, в том числе и закона стоимости. На основании данных Книги Эпарха реконструирован механизм регулирования ценообразования посредством нормирования максимальных ставок прибыли торговавших в розницу торгово-ремесленных объединений. В итоге в диссертационном исследовании обоснована гипотеза о постепенном переходе от командно-административной экономики к саморегулирующемуся рынку, который был способен обеспечить экономическое равновесие при минимальном вмешательстве со стороны правительства. Государство создавало институциональную среду для функционирования свободного рынка, ограничивало его деятельность, но не стремилось господствовать над ним. В целом особенности, принципы задачи государственного регулирования торговли в Византии были вызваны специфическими характеристиками коммерческого обмена любых докапиталистических обществ, в которых торговля выполняла главным образом обслуживающе-потребительские функции. Вмешательство со стороны государства лишь усугубляло эти особенности и предотвращало появление в экономической системе возможностей расширенного производства. Государственное регулирование и регламентация ставок прибыли, с одной стороны, поддерживали успешное самодостаточное функционирование византийской экономики как замкнутой самодостаточной системы, с другой – тормозили развитие производства и торговли, превращая их в типичную для средневековья корпоративную деятельность, лишенную внутреннего потенциала для развития и конкурентной борьбы в рамках более широкой системы средиземноморской экономики. Domanovsky A. M. The State Control and Regulation of Trade in Byzantium during IV-IX Centuries. – Manuscript. Dissertation for the candidate degree of the Historical Sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2007. In the dissertation on the basis of studying a wide complex of sources and the scientific literature the state control and regulation of trade over Byzantine empire IV-IX centuries is analyzed. The author emphasizes, that the primary goal of the Byzantine government during IV-IX centuries on regulation of foreign trade was aspirating for receiving expensive east goods under favorable conditions. Thus any attempts of the state organization of trade with the purpose of extraction of commercial profit were not undertaken. It is proved, that the absence in the imperial administrative device of special departments, which activity has been directed on guaranteeing of the control and regulation of trade, became consequence of prevalence of politics above economy. Separate “specialized” officials (department of the Eparch of the City, kommerkiarios, abydikos and other) were a rarity, and the sphere of their activity touched only overseas trade. It is noted, that the major means of regulation of domestic trade became tax system. Anastasius’s I (491-518) tax reforms in 498 and Constantine’s V (741-775) in 767 had the major economic target – to start or intensify functioning market mechanisms. As a whole, features, principles and tasks of state regulation of trade in Byzantium were caused by specific characteristics of commercial exchange of any pre-capitalistic societies, where trade carried out mainly attendant-consumer functions. Intervention from the state only aggravated these features and prevented occurrence in economic system of opportunities for expanded manufacture.