Художня концепція смерті-воскресіння в українській міфософській ліриці першої половини ХХ століття

Abstract

Старова О. О. Художня концепція смерті-воскресіння в українській міфософській ліриці першої половини ХХ століття. — На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література. — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2012. У дисертації запропоновано поняття й виокремлено основні ракурси актуалізації художньої концепції смерті-воскресіння на рівні мотивної системи поезії представників української міфософської лірики Б. І. Антонича, В. Свідзінського, «раннього» П. Тичини, а також близьких до неї в певних мистецьких пошуках М. Ореста й київських неокласиків. Доведено, що ця концепція, яка становить багатогранний комплекс уявлень про безперервність та постійне «оновлення» буття, є засадничою для художніх світів названих поетів, оскільки відображає їхнє бачення базових універсалій «життя» і «смерть», а на підставі цього — сучасності й людини в ній, розвитку людства в цілому. Докладно розглянуто два рівні репрезентації уявлень про смерть-воскресіння у творах представників української міфософської лірики — «макрокосмічний» (актуалізація циклічної моделі буття через мотиви вічного повернення, кружляння/кола, весни-відродження й зими-смерті (або зими-сну), дня й ночі; реконструкція есхатологічно-апокаліптичних мотивів: руйнації й смерті, всесвітнього потопу, вбивчого холоду, мертвого сонця тощо; творення українського месіанського міфу через образи Ісуса Христа, Божої Матері й пророків, мотиви розп’яття, хресних мук, воскресіння й численні біблійні алюзії, а також індивідуально-авторські міфологеми інтелігенції-месії, пролетаріату-месії) і «мікрокосмічний» (оприявнення концептів ієрофанії, метаморфози, реінкарнації, подорожі до потойбіччя та ініціації через мотиви дотику до сакрального, метаморфози, реінкарнації, переправи та їхні численні модифікації).