Transformation of China's Labor Market in the Context of Artificial Intelligence Technologies

Abstract

This paper examines the transformation of China’s labor market in the context of artificial intelligence technologies. By analyzing the impact of generative AI on employment structures, skill requirements, and labor policies, the study investigates both the challenges and opportunities that arise from rapid technological integration. Through a combination of theoretical frameworks and empirical data, the paper highlights how digitalization and automation are reshaping labor demand, reducing routine tasks, and creating new professions requiring advanced digital competencies. Key findings indicate that while AI-driven innovation can significantly enhance productivity and job quality, it also exacerbates labor polarization and introduces risks of displacement and inequality. The research emphasizes the importance of strategic workforce development, continuous reskilling, and collaborative models involving the state, enterprises, and educational institutions. In conclusion, the study advocates for comprehensive and inclusive labor policies that not only embrace AI’s potential but also mitigate its social and economic disruptions. У роботі досліджується трансформація ринку праці Китаю в контекст розвитку технологій штучного інтелекту. Аналізується вплив генеративного ШІ на структуру зайнятості, вимоги до навичок і політику в сфері праці, розглядаються як виклики, так і можливості, що виникають у результаті стрімкої технологічної інтеграції. Поєднуючи теоретичні підходи та емпіричні дані, автор висвітлює, як диджиталізація й автоматизація змінюють попит на робочу силу, зменшують кількість рутинних завдань і створюють нові професії, що вимагають високого рівня цифрових компетенцій. Основні результати свідчать про те, що інновації на основі ШІ можуть значно підвищити продуктивність і якість праці, але водночас поглиблюють поляризацію ринку праці та несуть ризики витіснення працівників і зростання нерівності. У роботі підкреслюється важливість стратегічного розвитку людського капіталу, безперервного перенавчання та партнерських моделей між державою, бізнесом і освітніми установами. У висновку пропонується комплексна й інклюзивна політика зайнятості, яка враховує потенціал ШІ та водночас пом’якшує його соціально-економічні наслідки.