Когнітивні і мовні засоби реперспективізації в англомовній пропаганді Третього Рейху (на прикладі джерел кінця ХХ – початку ХХІ ст.)

Abstract

Реперспективізація визначається як повторне структурування минулого під нові соціально-ціннісні рамки. Мовні стратегії це вербальні засоби втілення когнітивних зрушень (евфемізація, пасив, метафоричне фреймування, технократична/нейтралізуюча лексика, синтаксична деагентація). Ідеологема – мінімальна смислова одиниця ідеологічного змісту. У результаті дослідження уточнено дефініцію реперспективізації як повторного структурування минулого під нові соціально-ціннісні рамки. Показано її вкоріненість у дискурсивних практиках доби постправди та в наративних механізмах – рефреймінгу, фокалізації та темпоральних зсувах, що забезпечують переінтерпретацію минулого відповідно до сучасних морально-ідеологічних координат. Встановлено специфіку англомовних модусів нацистської пропаганди та післявоєнних інтерв’ю як поля вторинної інтерпретації. З’ясовано, що післявоєнний дискурс демонструє поступову зміну стратегій виправдання – від апологетичних і дистанційних моделей до частково рефлексивних. Порівняльний синтез результатів показав, що еволюція стратегій реперспективізації відбувається за часовими, рольовими й жанровомедійними параметрами. Виявлено ключові когнітивні стратегії реперспективізації, такі як редукція відповідальності, концепт «невинності», моральна дистанція, архетипізація, маніпуляція колективною пам’яттю. Виявлено порівняльний профіль стратегій реперспективізації:: зрушення від індивідуальної відповідальності до «системи/обставин», легітимація образів «виконавця обов’язку», «жертви обставин», «героя-патріота». Проведено порівняльний синтез у часі: від прямих виправдань і дистанціювання (1980-ті) – до часткового прийняття відповідальності й дискурсу каяття (2000–2020-ті), з тривкою тенденцією до релятивізації провини через «незнання»/«наказ».

The study’s relevance lies in the increasing importance of understanding how ideological discourses of the past are reinterpreted and linguistically reframed within the post-truth society of the late 20th and early 21st centuries. By focusing on linguistic transformation and reinterpretation of Nazi narratives in English, the research highlights how language functions as a tool of ideological reconfiguration and moral self-legitimation. The aim of the thesis is to identify and analyze the cognitive and linguistic strategies of re-perspectivization applied to Nazi propaganda narratives in English-language interviews of the late 20th – early 21st centuries. The subject-matter is the cognitive and linguistic strategies that enable reinterpretation and moral recontextualization of ideological narratives. The empirical corpus includes five authentic English-language interviews and documentary sources (1980s–2020s), such as Albert Speer: His Battle with Truth (1995), BBC documentaries (The Nazis: A Warning from History, Auschwitz: The Nazis and the Final Solution), Hitler’s Children (2011), USC Shoah Foundation testimonies, and selected Der Spiegel publications. The novelty of the study lies in its interdisciplinary approach that combines critical discourse analysis, narrative theory, and cognitive linguistics to reveal how post-war speakers reconstruct and justify their past through language. The findings contribute to understanding linguistic mechanisms of ideological rehabilitation and the role of discourse in shaping collective memory.